Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Азербайджанська Демократична Республіка


Azerbaijan Democratic Republic 1918 20.png

План:


Введення

Азербайджанська Демократична Республіка

Азербайджанська Демократична Республіка (АДР) (азерб. Azərbaycan Xalq Cmhuriyyəti (AXC) ), 1918-1920 - незалежна держава, проголошена Тимчасовим Національною Радою мусульман Закавказзя [2] 15 (28) травня 1918 року в Тифлісі при припиненні існування Закавказької федерації [3].

Азербайджанська Демократична Республіка була проголошена в межах населених переважно мусульманами територій колишнього Кавказького намісництва - Бакинської, Елізаветпольской губернії, а також Закатальського округу [4]. У період з травня по жовтень 1918 на більшій частині території АДР знаходилися турецькі війська, з листопада 1918 року по серпень 1919 - в Баку та східній частині країни перебували британські війська.

27 квітня 1920 р. частини 11-ї Армії РККА перейшли кордон АДР і 28 квітня увійшли в Баку. АДР припинила існування, і була проголошена Азербайджанська Соціалістична Радянська Республіка.


1. Державна символіка

1.1. Прапор

Перший прапор Азербайджанської Демократичної Республіки [5]

21 червня 1918 урядом у м. Гянджі було прийнято постанову про прапор:

"Визнати прапором Азербайджану прапор, виготовлений з червоної матерії з зображенням білого півмісяця і білої восьмигранної зірки на червоному тлі" [6].

9 листопада 1918 на основі доповіді голови уряду Фаталі хана Хойському був затверджений прапор, що складається з горизонтальних рівновеликих блакитний, червоною і зеленою смуг із зображенням в центрі білих півмісяця і 8-кінцевої зірки:

"Національним прапором визнати прапор, що складається з зеленого, червоного і блакитного кольорів з білим півмісяцем і восьмигранною зіркою" [6].

У своєму виступі Ф. Хойському сказав, що півмісяць символизи іслам, 8-кінцева зірка вказує 8 букв назви "Азербайджан" (в арабському алфавіті) [7].

Перше засідання парламенту Азербайджанської Демократичної Республіки, на якому вивішено триколірний прапор. 7 грудня 1918.

7 грудня 1918 новий прапор був підтверджений парламентом [8] і піднято над будівлею парламенту [7]. У своїй промові на засіданні парламенту Мамед Емін Расулзаде зазначав: "... це триколірний прапор, що символізує незалежний Азербайджан, підняте Національною радою і що означає тюркську свободу, ісламську культуру і сучасність, буде завжди майоріти над нами ..." [7].

10 грудня 1918 в газеті "Азербайджан" була опублікована стаття М. Расулзаде, в якій говорилося, що три кольори на прапорі "є символами тюркської національної культури, сучасної європейської демократії та ісламської цивілізації". [9]. Автор мелодії державного гімну Азербайджану Узеір Гаджибеков писав: "Азербайджанська Республіка виникла на здоровій національній основі і азербайджанською свідомості ... У той же час Азербайджан прагнув створити нове суспільство, діяти європейським розумом. Три кольори нашого прапора і символізують ці елементи" [10].

У 1922 Мамед Емін Расулзаде емігрував з РРФСР, виїхавши через Фінляндію в Туреччину, де з Гюльмамедов Багіровим виготовив прапор АДР, який згодом був переданий на зберігання до Музею історії Азербайджану [11], а нині - представлений в експозиції Музею державного прапора Азербайджану, відкритого президентом Азербайджану 9 листопада 2010 [12] - в 92-у річницю прийняття триколірного прапора.

17 листопада 1990 триколірний прапор був затверджений державним прапором Нахічеванської Автономної Республіки [13], а 5 лютого 1991 - затверджено державним прапором Азербайджанської Республіки [14].


1.2. Герб

30 січня 1920 уряд Азербайджанської Демократичної Республіки прийняв постанову про оголошення конкурсу на подання проектів національного гімну, державного герба та печатки:

"Доручити міністру народної освіти оголосити конкурс на подання проектів національного гімну, державного герба і печатки з премією в 50 тис. руб. Першому і 25 тис. [руб.] - Другим" [15].

Однак, в результаті падіння 28 квітня 1920 Азербайджанської Демократичної Республіки герб не був прийнятий.


1.3. Гімн

Слова державного гімну АДР написав азербайджанський поет Ахмед Джавад, який за радянських часів став жертвою сталінських репресій. Мелодію до слів гімну АДР написав видатний композитор, основоположник азербайджанського оперного мистецтва Узеір Гаджибеков. Поряд із прапором і гербом, гімн АДР також є елементом державної символіки сучасної Азербайджанської Республіки.


2. Передісторія

Після Лютневої революції 1917 мусульманське тюрко-татарський національний рух переходить від постановки і обговорення на сторінках преси проблем в основному національно-культурного характеру до висунення і вирішення суто політичних завдань. Домінуюче положення серед мусульман в Бакинській і Елізаветпольской губерніях в нових умовах займає партія " Мусават ", створена в 1911 і, з самого свого зародження, поставила метою відстоювання принципу самовизначення закавказьких тюрків-мусульман.

Наприкінці жовтня 1917 року в Баку відбувся перший з'їзд партії "Мусават", прийняв нову програму, що включала такі вимоги:

1. Державний лад Росії повинен бути у формі федеративної демократичної республіки, на засадах національно-територіальної автономії.
2. Свобода слова, совісті, друку, спілок, зборів, страйків повинні бути затверджені конституцією і гарантовані державою.
3. Всі громадяни, незалежно від віросповідання, національності, статі та політичних переконань рівні перед законом. Паспортна система скасовується. Всякому надається повне право пересування як в межах своєї країни, так і виїзд за межі держави без всяких спеціальних на те дозволів.
4. Для всіх службовців і робітників встановлюється восьмигодинний робочий день.
5. Всі казенні, удільні, дворянські і приватновласницькі землі роздаються селянам безкоштовно та безоплатно.
6. Суди підпорядковуються лише законам і надалі, до затвердження постанов повноважних судових органів, жоден громадянин не підлягає покаранню.
7. Загальне, безплатну й обов'язкову початкову та вищу навчання.
(Державний архів Азербайджанської Республіки, ф.894, оп.1, ед.хр.56, Л.5).

Через неделю после вооружённого переворота в Петрограде, 31 октября (13 ноября) 1917 года, на расширенном заседании Бакинского совета рабочих, крестьянских и солдатских депутатов Бакинский Совет по предложению его руководителя Степана Шаумяна, несмотря на сопротивление эсеров и меньшевиков, объявил себя местным правомочным революционным законодательным органом и принял резолюцию о признании власти Совнаркома Российской Республики. Степан Шаумян был избран председателем исполкома Бакинского Совета.

За пределы Бакинского уезда власть Совета, однако, фактически не распространялась. Остальная часть Закавказья управлялась коалиционным Закавказским комиссариатом, созданным 15 (28) ноября 1917 года представителями националистических и социал-демократических партий. В закавказское правительство, возглавляемое Евгением Гегечкори, вошли и мусульманские представители - Фатали Хан Хойский, Маммед Юсиф Джафаров, Х. Хасмамедов и Худадат-бек Мелик-Асланов.

Бакинский Совет заявил Гегечкори о непризнании власти комиссариата и настаивал на признании власти СНК Советской России. 16 декабря Шаумян декретом СНК Советской России был назначен временным чрезвычайным комиссаром по делам Кавказа.

5 (18) января 1918 года в Москве открылось Всероссийское Учредительное собрание, большинство членов которого составили представители социал-демократов - меньшевиков и социалистов-революционеров. Учредительное собрание большинством голосов провозгласило Россию демократической федеративной республикой, отказалось признать власть Совета Народных Комиссаров и декреты II Всероссийского съезда Советов. В ответ на это большевики прекратили работу Учредительного собрания.

Спустя неделю, 12 (25) января, Закавказский комиссариат, обсудив вопрос о политическом положении, принял решение о создании Закавказского сейма как законодательного органа Закавказья. 10 (23) февраля в Тифлисе прошло первое заседание Сейма, в состав которого вошли вернувшиеся из Петрограда члены Всероссийского Учредительного собрания, избранные по Закавказскому избирательному округу, и представители политических партий и общественных организаций (большевики от участия в работе Закавказского Сейма отказались). Мусульманская фракция Сейма состояла из 44 депутатов, представлявших партии " Мусават ", " Иттихад ", " Гуммет " и мусульманский социалистический блок, лидером фракции являлся Мамед Эмин Расулзаде [16].

Здание Азербайджанского Национального Совета в Гяндже

3 марта 1918 года Советская Россия подписала Брестский мир, по которому, в частности, Турции отходили области Батума, Карса и Ардагана, аннексированные Россией в результате Русско-турецкой войны 1877-1878 годов.

Турецкие войска, нарушив перемирие на Кавказском фронте, длившееся с 5 (18) декабря 1917 года, перешли в наступление. 11 марта пал Эрзерум, 13 апреля - Батум. Тем временем переехавший из Тифлиса в Баку Военно-революционный комитет Кавказской армии развернул работу по созданию советских вооружённых сил. 30 марта - 1 апреля в Баку произошли кровавые межэтнические столкновения, после которых власть перешла в руки Бакинского Совета народных комиссаров (СНК). Совет народных комиссаров, в котором были представлены большевики и левые эсеры, был образован 25 апреля на заседании Бакинского совета. Председателем СНК стал Степан Шаумян.

Военные неудачи на турецком фронте вынудили закавказское правительство просить о возобновлении мирных переговоров, но Турция в качестве предварительного условия потребовала официального объявления независимости Закавказья и выхода его из состава России. 22 апреля 1918 года Закавказский сейм принял резолюцию о провозглашении Закавказья независимой, демократической и федеративной республикой, а 26 апреля было сформировано новое правительство Закавказья под руководством Акакия Чхенкели. В состав этого правительства вошли 5 мусульманских представителей: Фатали Хан Хойский (министр юстиции), Худадат-бек Мелик-Асланов (министр путей сообщения), Насиб-бек Усуббеков (министр просвещения), Маммед Гасан Гаджинский (министр торговли и промышленности) и И. Гейдаров (министр государственного контроля).

Закавказье, лишившееся единой сильной власти, было охвачено анархией. Межнациональная вражда достигла своего апогея в Эриванской губернии. 80 тысяч местных жителей-мусульман стали беженцами.

Тем временем турки продолжали продвижение, заняв в течение двух месяцев Карс, Ардаган, Батуми, Озургети, Ахалцихе. Правительство Закавказья, не располагая силами для отпора наступлению, было вынуждено пойти на переговоры с турецким командованием (при посредничестве Германии). Переговоры, продолжавшиеся в Батуми с 11 мая по 26 мая, выявили острые внешнеполитические разногласия между национальными фракциями в Закавказском сейме, что в конце концов привело к роспуску Сейма и распаду федерации. На переговорах Турция предъявила ещё более тяжёлые условия, чем предусматривал Брест-Литовский договор - Закавказье должно было уступить Турции две трети территории Эриванской губернии, Ахалцихский и Ахалкалакский уезды Тифлисской губернии, а также контроль над Закавказской железной дорогой. В этой ситуации Грузинский национальный совет обратился за помощью и покровительством к Германии. Германское командование охотно откликнулось на это обращение, поскольку Германия ещё в апреле 1918 года подписала с Турцией секретное соглашение о разделе сфер влияния в Закавказье, согласно которому Тифлисская и Кутаисская губернии отошли к сфере влияния Германии. Германские представители посоветовали Грузинскому национальному совету незамедлительно провозгласить независимость и официально просить Германию о покровительстве, чтобы избежать турецкого нашествия и гибели. 24-25 мая 1918 года на заседании исполкома Грузинского национального совета это предложение было принято. 26 мая Закавказский сейм объявил о самороспуске.


3. Азербайджанська Демократична Республіка

3.1. Провозглашение независимости

Зал заседаний первого парламента Азербайджана, 1918
Мемориальная доска в зале бывшего Дворца наместника на Кавказе в Тбилиси, где была провозглашена независимость Азербайджана.

27 мая члены мусульманской фракции Закавказского сейма на своём заседании приняли решение провозгласить независимость Азербайджана, объявив себя Временным Национальным советом Азербайджана [17]. Тем самым была заложена основа для будущей парламентской республики. На этом собрании были избраны президиум и председатель Национального совета Азербайджана, которым стал Мамед Эмин Расулзаде. [18]

28 мая была провозглашена самостоятельная Азербайджанская Демократическая Республика (АДР). [19] В Акте о независимости, принятом Национальным советом Азербайджана, говорилось:

  1. Отныне азербайджанский народ является носителем суверенных прав, а Азербайджан, охватывающий Восточное и Южное Закавказье, - полноправным независимым государством.
  2. Формой политического устройства независимого Азербайджана устанавливается Демократическая Республика.
  3. Азербайджанская Демократическая Республика стремится установить добрососедские отношения со всеми членами международного общения, и в особенности с сопредельными народами и государствами.
  4. Азербайджанская Демократическая Республика гарантирует в своих пределах гражданские и политические права всем гражданам без различия национальности, вероисповеданий, социального положения и пола.
  5. Азербайджанская Демократическая Республика всем народностям, населяющим её территорию, предоставит широкий простор для свободного развития.
  6. До созыва Учредительного собрания во главе управления всем Азербайджаном стоит Национальный Совет, избранный народным голосованием, и Временное правительство, ответственное перед Национальным собранием [20].

В этот же день Фатали-хан Хойский, которому было поручено сформировать первое правительство АДР, объявил его состав:

  1. Председатель Совета Министров и министр внутренних дел - Фатали-хан Хойский, беспартийный;
  2. Военный министр - Хосров-бек Султанов, "Иттихад";
  3. Министр иностранных дел - Маммед Гасан Гаджинский, "Мусават";
  4. Министр финансов и министр народного просвещения - Насиб-бек Усуббеков
  5. Министр юстиции - Халил-бек Хасмамедов, "Мусават";
  6. Министр торговли и промышленности - Маммед Юсиф Джафаров, беспартийный;
  7. Министр земледелия и министр труда - Акпер Ага Шейх-уль-Исламов, "Гуммет";
  8. Министр путей сообщения и министр почт и телеграфа - Худадат-бек Мелик-Асланов, "Мусульманский социалистический блок";
  9. Государственный контролёр - Джамо бек Гаджинский, "Мусульманский социалистический блок" [21].
  • Декларация Независимости АДР
  • Декларация Независимости АДР на французском языке.
  • Декларация Независимости АДР на азербайджанском языке.

3.2. Турецкое наступление на Баку

К этому времени передовые части турецкой 5-й Кавказской дивизии уже находились в Елизаветполе, куда они вступили ещё 25 мая. В тот же день туда прибыл турецкий генерал Нури-паша и приступил к формированию Кавказской исламской армии, которой предстояло провести операцию по взятию Баку [22].

Командовавший Кавказской исламской армией Нури-паша Киллигиль

4 июня был заключён договор о мире и дружбе между АДР и Турцией, согласно которому Турция обязывалась " оказывать помощь вооружённой силой правительству Азербайджанской Республики, буде таковая потребуется для обеспечения порядка и безопасности в стране " [23]. Уже на следующий день турецкая армия вступила в Елизаветполь. 6 июня вооружённые формирования Бакинского Совета народных комиссаров начали наступление на Елизаветполь. Правительство АДР обратилось за военной помощью к Турции на основании только что подписанного договора о дружбе. Турция задействовала в этих целях Кавказскую исламскую армию под командованием генерала Нури-паши, в состав которой вместе с прибывшими 5-й Кавказской и 15-й Чанахгалинской турецкими дивизиями вошёл Мусульманский корпус, сформированный правительством АДР [24]. Объединённые турецко-азербайджанские войска разгромили под Геокчаем части 1-го Кавказского корпуса Красной армии.

16 июня правительство АДР и Национальный совет переехали из Тифлиса в Елизаветполь, ставший временной столицей АДР (30 июля городу возвращено историческое название - Гянджа). 17 июня состоялось заседание Национального совета Азербайджана, который под давлением турецкого командования сформировал новое правительство и самораспустился. Законодательная и исполнительная власть до созыва Учредительного собрания перешла второму Временному правительству следующего состава:

27 июня государственным языком Азербайджанской Республики был провозглашён тюркский (азербайджанский) язык [26].

9 июля поражением войск Бакинского Совнаркома закончились трёхдневные бои за Кюрдамир.

Офіцери армії АДР

20 липня частини Кавказької ісламської армії вибили війська Бакинського Раднаркому з Шемахи, а через тиждень підійшли до Баку на відстань 16 км. Поразки в боях проти Кавказької ісламської армії, гостра продовольча криза в Баку і невдоволення політикою Бакинської комуни привели до зміни влади в місті. Уряд бакинських комісарів було не в змозі самостійно переламати ситуацію, а необхідного військового підкріплення з Радянської Росії не надійшло у зв'язку зі складним становищем на інших фронтах. 25 липня на надзвичайному засіданні Бакинського Ради опоненти більшовицького уряду - блок соціалістів-революціонерів, меншовиків та дашнаків - провели більшістю голосів резолюцію "Про запрошення в Баку англійців та освіті влади з представників усіх соціалістичних партій". Більшовики відмовилися від участі в коаліції і 31 липня заявили про складання своїх повноважень. Таким чином, влада в Баку перейшла в руки "Диктатури Центрокаспія і Президії комітету Ради робітничих і солдатських депутатів". Однак нова влада в Баку також була не в силах зупинити Кавказьку ісламську армію. Деморалізовані війська Диктатури Центрокаспія зазнавали поразки за поразкою. У цій ситуації керівництво Диктатури Центрокаспія звернулося за допомогою до англійців, які направили в Баку з Ензелі (Персія) експедиційний корпус чисельністю бл. 1000 чол. Основні сили англійців були перекинуті морем до 17 серпня.

Прибуття нечисленного англійської контингенту не змогло змінити становище на фронті, і 15 вересня турецько-азербайджанська армія під командуванням генерала Нурі-паші увійшла в Баку, після чого в місті розгорнулися масові вбивства і грабежі серед вірменського населення в помсту за вбивства мусульман в березні [27].

17 вересня уряд АДР перебралося з Гянджі в Баку.

Завершение боевых действий против войск Бакинской коммуны позволило правительству АДР приступить к решению другой проблемы - утверждения своей власти в Карабахе и Зангезуре, где армянское население категорически отказывалось подчиняться властям АДР. 22 июля 1918 года в Шуше был созван Первый съезд армян Карабаха, который провозгласил Нагорный Карабах независимой административно-политической единицей и избрал собственное Народное правительство (с сентября 1918 г. - Армянский национальный совет Карабаха). Ещё в начале сентября командующий турецкими войсками Нури-Паша предъявил Национальному совету Карабаха ультиматум о признании власти АДР, однако Второй съезд армян Карабаха, созванный 6 сентября, отверг его. После взятия Баку отсюда на Карабах была двинута турецкая дивизия. Турецкие войска заняли Шушу, разоружив армянские части и произведя массовые аресты среди местной интеллигенции. Вооружённое сопротивление турецким войскам продолжилось в горных районах.


3.3. Ввод британских войск

30 октября представителями Антанты и Турции было подписано так называемое Мудросское перемирие, которое, в частности, предусматривало эвакуацию турецких войск из Закавказья и предоставление державам Антанты права оккупировать Баку и Батум.

16 ноября, после ухода турецких войск, была возобновлена работа Национального совета Азербайджана. На следующий день в Баку высадились части 39-й британской пехотной бригады под командованием генерал-майора В. М. Томсона, объявившего себя военным губернатором Баку и потребовавшего вывода войск АДР из столицы. С этого времени по апрель 1919 гг. военное министерство АДР, созданное 7 ноября, располагалось в Гяндже [28].

Остатки турецких войск, однако, ещё долго находились на территории Карабаха, частично слившись с армией АДР. В конце ноября против них выдвинулся со своим отрядом обосновавшийся в Зангезуре армянский генерал Андраник, который разгромил, по утверждению МВД АДР, до 150 мусульманских селений в Зангезуре и Карабахе; беженцы-мусульмане хлынули в Агдам [29]. Так в телеграмме Зангезурского уездного начальника № 185 от 11 декабря 1918 г. сообщалось, что отряд Андраника, воспользовавшись отводом мусульманских войск по требованию англо-французской делегации, напал на соседние мусульманские села: " Их зверски вырезывают без различия пола и возраста, издеваются над трупами, более двенадцати селений предали огню 9 декабря, 10 женщин в данное время находятся в плену у армян ". В телеграмме гянджинского губернатора № 70 от 14 декабря 1918 г. сообщалось, что " отряд Андраника с местными армянами в Зангезуре напал на мусульманские села у Каландарасы, истребляет мусульман и зверствует ". [30]

Армянское население Карабаха рассчитывало на то, что наступление отряда Андраника завершится объединением Карабаха с Арменией (" Араратской республикой "), однако, не дойдя до Шуши, Андраник по требованию англичан повернул обратно, особым приказом предписав карабахцам " немедленно приостановить боевые действия против татар и турок " [31]. Армянский национальный совет Карабаха был восстановлен и вновь взял в свои руки управление регионом, хотя обстановка была далека от нормальной. В районе оставались азербайджанские и частично турецкие войска; грабежи, разбои и армяно-мусульманские столкновения продолжались [32]. Ситуацию осложняло огромное количество беженцев, которых, по оценке генерала Томсона, скопилось во всём Карабахе до 40 тысяч - 30 тыс. армян и 10 тыс. мусульман [33].


3.4. Парламент

Первое заседание парламента Азербайджанской Демократической Республики

19 ноября 1918 года был принят закон об образовании азербайджанского парламента [34]. 7 декабря открылся парламент Азербайджанской Демократической Республики, первоначально состоявший из 97 депутатов. Председателем парламента стал Алимардан-бек Топчибашев, выпускник юридического факультета Петербургского университета, дипломат, пытавшийся отстаивать независимость Азербайджана, автор труда "Дипломатические беседы в Стамбуле" [35].

В парламенте было представлено 11 фракций и групп. Состав парламента претерпевал некоторые изменения, но общее число депутатов не превышало ста человек. В конце 1919 года 96 депутатов распределялись между фракциями следующим образом: " Мусават " - 28, "Иттихад" - 13, "Эхрар" - 6, "Социалистический блок" - 8, "Гуммет" - 5, беспартийные - 18, "Славяно-русское общество" - 3, "Национальные меньшинства" - 4, "Армянская фракция" - 5, " Дашнакцутюн " - 6 человек. [36]


3.5. Внутренняя и внешняя политика

Парад армии АДР в Баку, 29 октября 1919 г.

22 декабря 1918 года был сформирован третий кабинет министров в следующем составе:

  • Министр-председатель и министр иностранных дел - Фатали Хан Хойский,
  • Министр внутренних дел - Х.-б. Хасмамедов,
  • Министр финансов - И. Н. Протасов,
  • Министр путей сообщения и вероисповеданий - Насиб-бек Усуббеков,
  • Министр почты, телеграфа и труда - А.-б. Сафикюрдский,
  • Министр земледелия - Хосров-бек Султанов,
  • Военный министр - Самедбек Мехмандаров,
  • Министр призрения - Р.-Х. Хойский,
  • Министр народного здравия - Е. Я. Гиндес,
  • Министр продовольствия - К. П. Лизгар,
  • Министр торговли и промышленности М. Асадуллаев и контролёр М.-Г. Гаджинский [37].

28 декабря генерал-майор В. М. Томсон сделал заявление о признании правительства Фатали Хан Хойского единственно законной властью в Азербайджане:

"Ввиду образования коалиционного правительства Азербайджана под председательством г-на Ф. Х. Хойского, я объявляю, что союзное командование окажет полную поддержку этому правительству как единственной законной местной власти в пределах Азербайджана " [37].

8 января 1919 года был принят Закон о политической амнистии. [38] 15 января был создан Главный штаб Вооружённых сил Азербайджанской Республики.

В марте ушёл в отставку кабинет министров Ф. Хойского. 14 апреля был объявлен новый (четвёртый) кабинет в следующем составе [37] :

  • Министр-председатель и министр внутренних дел - Н.-б. Усуббеков
  • Министр финансов - Али Ага Гасанов
  • Министр торговли и промышленности - Ага Аминов
  • Министр иностранных дел - М.-Ю. Джафаров
  • Министр путей сообщения - X.-б. Мелик-Асланов
  • Министр почты и телеграфа -Д ж.-б. Гаджинский
  • Министр юстиции и труда - А.Сафикюрдский
  • Военный министр генерал - С. Мехмандаров
  • Министр здравия - А. Н. Дастаков
  • Министр просвещения и вероисповеданий - Рашид Хан Капланов
  • Министр земледелия Аслан Кардашев, министр без портфеля - Х. Амаспюр
  • Министр контроля Н. Нариманбеков.
Азербайджанская делегация в Париже в отеле Гларидж во время Парижской мирной конференции, 1919 год.

24 апреля на территории Мугани началось большевистское восстание против "белого" правительства области, созданного ещё в августе 1918 года и признававшего власть деникинского правительства Юга России. 15 мая здесь была провозглашена Муганская Советская Республика, просуществовавшая до 23 июля.

9 июня был учреждён Комитет государственной обороны в составе председателя Совета министров Насиб-бека Усуббекова, военного министра, министра путей сообщения, министра иностранных дел и министра юстиции. [39]

11 июня на территории Азербайджана было введено военное положение [40]. 16 июня ввиду ожидавшегося наступления Добровольческой армии генерала Деникина на Азербайджан, с одной стороны, и на Грузию - с другой было заключено военно-оборонительное соглашение между Азербайджаном и Грузией на следующих условиях:

1. Договаривающиеся государства обязуются выступать совместно всеми вооружёнными и военными силами и средствами против всякого нападения, угрожающего независимости или территориальной неприкосновенности одной или обеих договаривающихся республик. 10. Третьей закавказской республике - Армении представляется право в двухнедельный срок со дня официального сообщения настоящего договора заявить о своем согласии присоединиться к этому соглашению [41]

Однако руководство Армении предпочло заключить тайный военный союз с Деникиным. По выражению одного из эриванских политиков того времени, "Армянская Республика со своими силами составляла 7-й корпус Деникинской армии" [42].

11 августа был принят Закон об азербайджанском гражданстве. [43] 19 августа был заключён англо-иранский договор, по которому Иран отказался от территориальных притязаний к Азербайджану.

24 августа 1919 года началась эвакуация английских войск из Баку.

11 января 1920 года Верховный совет союзных держав - победительниц в Первой мировой войне принял решение о признании де-факто независимости Азербайджана [44] [45] [46].


3.6. Армяно-азербайджанская война

Политическое положение в Азербайджане усугублялось в значительной степени также и с отстаиванием ею своей территориальной целостности от агрессивных посягательств дашнакской Армении.

Грубо нарушив условия ноябрьского 1919 г. соглашения, подписанного Арменией с Азербайджаном, части армянской армии и вооруженные банды под общим командованием генерала Дро начали широкомасштабное наступление в Зангезуре и уничтожили до 40 азербайджанских селений. В начале 1920 г. они разгромили несколько селений Шушинского уезда.

Начало весны 1920 г. ознаменовалось возобновлением конфликта, охватившего Карабах, Зангезур, Гянджинский и Газахский уезды. События начались 22 марта, в день Новруз байрамы, внезапным нападением вооруженных армянских отрядов на Шушинский гарнизон. Несмотря на массированный обстрел Шуши со стороны Шушикенда, к 5 часам дня 23 марта удалось выбить армян из своих позиций и изгнать из пределов города. В ночь с 22 на 23 марта нападениям армянских отрядов подверглись Ханкенди и Аскеран, причем им удалось занять охраняемую небольшим караулом крепость Аскеран и окрестные высоты, прервав сообщение между Шушой и Агдамом. Командующий азербайджанскими войсками в Карабахе генерал-майор Г. Салимов принял решение любой ценой отбить Аскеран.

29 марта азербайджанские иррегулярные (партизанские) отряды были брошены на высоту 3360 м, отряд Парламентской охраны - на деревню Харамурт, а для атаки деревни Дашбаш вступил 5-й Бакинский пехотный полк. К 31 марта в отряд Салимова прибыло подкрепление в составе свыше одной тысячи штыков, полусотни сабель и конно-горного взвода артиллерии. 2 апреля 1920 г. после кровопролитного боя азербайджанскими частями был занят Аскеран. 3 апреля азербайджанские части вступили в Ханкенди. В этот же день были заняты селения Кятик, Аранзашин и Нахичеваник.

Після успішних боїв в Гарабаге перед азербайджанськими військами було поставлено завдання розгорнути бойові дії на Зангезурський напрямку. В цілому до кінця квітня 1920 азербайджанська армія з честю виконала своє завдання, відстоявши територіальну цілісність і відновивши у регіоні положення на 23 листопада 1919 р. У той же час військовий конфлікт призвів до того, що оборона північних кордонів була значно ослаблена, т. к. азербайджанський уряд був змушений сконцентрувати основні сили армії на західних рубежах республіки.

Можна припускати, що повстання в Карабаху було спровоковано вірменським урядом. Воно стало результатом координованого плану Ерівана і радянського командування, що мала на меті полегшити операції наступала на Азербайджан XI Червоної Армії. Факт цей був згодом підтверджений самим вірменським урядом у доповідній записці, поданій ним в червні 1920 р. в Москву, в Комісаріат у справах національностей та в ЦК Комуністичної партії. Вірменський уряд і Карабахський революційний комітет увійшли в безпосередні зносини з XI Червоною Армією і за взаємною згодою сторін було вирішено підняти в Карабасі повстання в перший день Новруза, з метою відволікти якнайбільше азербайджанських військових сил в Карабаху, щоб цим полегшити наступ російських військ на Баку . Таким чином, Карабахський конфлікт можна розглядати як ще одну причину в ослабленні могутності держави.


3.7. Падіння Азербайджанської Демократичної Республіки

Червона армія в Баку, травень 1920

У той же час, в середині квітня, частини 11-ї Армії РККА, розбивши залишки військ Денікіна, підійшли до північних кордонів Азербайджану. Скориставшись тим, що Азербайджан перекинув практично всі свої війська в Карабах, 27 квітня частини 11-ї Армії перейшли азербайджанську кордон і, не зустрівши опору, 28 квітня увійшли в Баку. [47] АДР припинила існування, і була створена Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка.

Як стало відомо згодом, починаючи з весни 1920 року, на контакти з керівництвом Радянської Росії вийшли представники турецьких кемалістів, що розглядали Радянську Росію як союзника в боротьбі з імперіалістичною Антантою - ці контакти були встановлені через Азербайджан, де, згідно зі звітом НКЗС РРФСР, "група їх прихильників сприяла перевороту і запрошення російських військ революційним азербайджанським урядом ". На початку червня 1920 НКИД РРФСР було отримано датований 26 квітня лист голови скликаного в Ангор (суч. Анкара) Великих національних зборів Туреччини Мустафи Кемаль-паші, адресований уряду РРФСР, де Мустафа Кемаль заявляв, що Туреччина "зобов'язується боротися спільно з Радянською Росією проти імперіалістичних урядів для звільнення всіх пригноблених, зобов'язується вплинути на Азербайджанську республіку, щоб вона увійшла до кола радянських держав, виявляє готовність брати участь у боротьбі проти імперіалістів на Кавказі і сподівається на сприяння Радянської Росії для боротьби проти нападників на Туреччину імперіалістичних ворогів " [48].

Що увійшли до Азербайджану частини 11-ї Армії РККА у взаємодії з азербайджанськими військами зайняли територію Карабаху, Зангезур, Нахічеван. До середини червня 1920 опір вірменських збройних загонів в Карабасі за допомогою радянських військ було придушено.


Примітки

  1. Завоювання Баку РККА
  2. збори всіх колишніх членів Закавказького Сейму - мусульман ... одноголосно вирішило взяти на себе правління Східним Закавказзям, проголосивши себе Тимчасовим Національною Радою мусульман Закавказзя. Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму і Азербайджанського Національної Ради 1918 р. - Баку, 2006, с.118
  3. Tadeusz Swietochowski. Russia and Azerbaijan: A Borderland in Transition. New York: Columbia University Press, 1995. ISBN 0-231-07068-3, p. 129
  4. http://geo.1september.ru/2001/28/3.htm - geo.1september.ru/2001/28/3.htm Д. В. Заєць. Зміна адміністративно-територіального поділу союзних республік
  5. Енциклопедія Азербайджанської Демократичної Республіки = Azərbaycan Xalq Cmhuriyyəti Ensiklopediyası - Лідер Нашріййат. - Баку, 2004 Т. 1. - С. 159. - 440 с. - ISBN 9952-417-14-2.
  6. 1 2 Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). - Баку, 1998, с.188
  7. 1 2 3 Ахмедов Сабухі. Державний прапор Азербайджанської Республіки. IRS-Спадок, № 2 (44), 2010, С.23 - www.irs-az.com/pdf/1277199894570253595.pdf
  8. Прапор на фотографії першого засідання парламенту АДР. - www.prints-4-u.com/store/images/F151191/F1511910342.jpg
  9. Похлебкин В. В. Міжнародна символіка і емблематика. М.: Міжнародні відносини. - 1989, С.236 ISBN 5-9524-1354-4
  10. Государева Збройова палата. - СПб., 2002, СС.46-48
  11. Музей історії Азербайджану - www.youtube.com/watch?v=MR9PFz0DErA
  12. http://ru.trend.az/news/politics/1779596.html - ru.trend.az/news/politics/1779596.html Музей державного прапора Азербайджану
  13. [ http://www.vexillographia.ru/azerbaij/nahic.htm - www.vexillographia.ru / azerbaij / nahic.htm Прапори Нахічевані
  14. http://www.vexillographia.ru/azerbaij/az1918.htm - www.vexillographia.ru/azerbaij/az1918.htm Прапори Азербайджану в 1918-1920 роках
  15. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). - Баку, 1998, с. 399-400
  16. Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму і Азербайджанського Національної Ради 1918 р. - Баку, 2006, с. 53
  17. Азербайджанська Народна Республіка (Азербайджан Халг Джумхуріййеті) - перша парламентська республіка на Сході (травень 1918 р. - квітень 1920 р.) - www.azerbaijan.az/_History/_Middle/middle_03_r.html
  18. Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму і Азербайджанського Національної Ради 1918 р. - Баку, 2006, с.117-119
  19. Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму і Азербайджанського Національної Ради 1918 р. - Баку, 2006, с. 123-125
  20. Міністерство Культури і Туризму Азербайджанської Республіки. Азербайджанська Народна Республіка (1918-1920). Декларація незалежності. - www.mct.gov.az/?/ru/azerbaijan/2000/24
  21. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). - Баку, 1998, с. 10-11
  22. Мехман Сулейманов. Кавказька ісламська армія і Азербайджан. - Баку, 1999, с. 106
  23. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Зовнішня політика. (Документи і матеріали). - Баку, 1998, с. 16
  24. Мустафа-заде Рахман С. Дві республіки: Азербайджано-російські відносини в 1918-1922 рр.. - М .: МІК, 2006. - С. 36. - ISBN 5-87902-097-5.
  25. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). - Баку, 1998, с. 11-12
  26. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). - Баку, 1998, с. 201
  27. Азербайджан і Росія. Суспільства і держави. Майкл Сміт. Пам'ять про втрати і азербайджанське суспільство - www.sakharov-center.ru/publications/azrus/az_004.htm
  28. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Армія. (Документи і матеріали). Баку, 1998, с. 6-7
  29. Доповідь уряду міністра внутрішніх справ АДР - genotsida-net.narod.ru/az/kopiya.htm
  30. Виписка із справ канцелярії Міністерства внутрішніх справ про насильства, які чинить над мусульманським населенням Карабаху та суміжні з Гянджінскоі губернією повітів Ериванське губернії, вірменами і військами Вірменської Республіки (зі справи № 80 - 1918 р., IV Від.)
  31. Наказ Андраніка - www.karabakh-doc.azerall.info/ru/arxdoc/ad019.htm
  32. http://birlik.ru/index.php?stype=azerb&slevel=3&sid=86 - birlik.ru / index.php? stype = azerb & slevel = 3 & sid = 86
  33. Нагорний Карабах в 1918-1923 рр..: Збірник документів і матеріалів. Єреван, 1992, стор 141, документ № 86
  34. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). - Баку, 1998, с. 13-16
  35. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Парламент. (Стенографічні звіти). Баку, 1998, с. 28
  36. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Парламент. (Стенографічні звіти). Баку, 1998, с. 13-14
  37. 1 2 3 Р. А. Векилов, Історія виникнення Азербайджанської Республіки - www.elibrary.az / docs / vekilov.pdf
  38. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). - Баку, 1998, с. 19-20
  39. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). - Баку, 1998, с. 325
  40. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Армія. (Документи і матеріали). Баку, 1998, с. 105-108
  41. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Зовнішня політика. (Документи і матеріали). - Баку, 1998, с. 269-271
  42. Олександр Іголкін. НЕЗАЛЕЖНЕ Закавказзі: УРОКИ 1917-1921 рр.. - www.hayastan.ru/Vestnik/vestnik.phtml?var=Arkhiv/1998/1/statya16&number = 1 1998.
  43. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). - Баку, 1998, с. 95-98
  44. Азербайджанська Демократична Республіка (1918-1920). Парламент. (Стенографічні звіти). Баку, 1998, с.851-858
  45. Фаталі Хан Хойському. Життя і діяльність. (Документи і матеріали). Баку, 1998, с.140-141
  46. Stefan Talmon. Recognition of Governments in International Law: With Particular Reference to Governments in Exile. Oxford University Press, 1998. ISBN 0-19-826573-5, 9780198265733, стр 61
  47. Michael P. Croissant. The Armenia-Azerbaijan conflict: causes and implications. Greenwood Publishing Group, 1998. ISBN 0-275-96241-5, 9780275962418, стр 18
  48. http://www.genocide.ru/lib/treaties/16.htm - www.genocide.ru/lib/treaties/16.htm "Річний звіт НКИД до VIII З'їзду Рад (1919-1920)", М., 1921

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка
Грузинська Демократична Республіка
Демократична Республіка Конго
Молдавська демократична республіка
Демократична Республіка В'єтнам
Німецька Демократична Республіка
Демократична Республіка В'єтнам
Демократична Республіка Конго
Демократична Республіка Афганістан
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru