Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Аксаков, Сергій Тимофійович


Perov Axakov.jpg

План:


Введення

Сергій Тимофійович Аксаков (20 вересня ( 1 жовтня) 1791, Уфа - 30 квітня ( 12 травня) 1859, Москва) - російський письменник, державний чиновник і громадський діяч, літературний і театральний критик, мемуарист, автор книг про рибалці і полюванні, лепідоптерология. Батько російських письменників і громадських діячів слов'янофілів : Костянтина, Івана та Віри Аксакових. Член-кореспондент Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук.


1. Дитинство і юність

Сергій Тимофійович Аксаков походив з старовинної, але небагатій дворянській сім'ї. Батько його Тимофій Степанович Аксаков був провінційним чиновником. Мати - Марія Миколаївна Аксакова, уроджена Зубова, дуже освічена для свого часу і соціального кола жінка, в юності складалася в листуванні з відомими просвітителями Н. І. Новіковим і А. Ф. Анічковім.

Дитинство Аксакова пройшло в Уфі і в маєтку Ново-Аксаково, серед, в той час ще мало зворушеною цивілізацією, степової природи. Значний вплив на формування особистості Аксакова в ранньому дитинстві справив його дід Степан Михайлович.

Ново-Аксаково

У віці восьми років, в 1799 році, Аксаков був визначений у Казанську гімназію. З 1804 року, коли старші класи гімназії були перетворені в 1-й курс новоствореного Казанського університету, Аксаков став у ньому студентом.

У роки свого навчання в Казані (1804-1807) Аксаков брав участь у виданні рукописних журналів: "Аркадські пастушки" і "Журнал наших занять". У них з'явилися його перші літературні спроби - вірші, написані в наївно-сентиментальному стилі. Карамзінізма юного Аксакова тривав недовго і змінився іншою крайністю. У цей час він прочитав "Міркування про старому і новому складі російського мови" адмірала А. С. Шишкова і став ревним прихильником його літературно-лінгвістичної теорії. Прихильність ця, однак, у нього носила скоріше характер ідеологічний і теоретичний, ніж практичний, оскільки вона слабо впливала на поетику і стилістику його літературної творчості.

З 1806 року Аксаков брав участь у діяльності "Товариства любителів вітчизняної словесності" при Казанському Університеті. У червні 1807 року він переїхав до Санкт-Петербург.

Спогади дитинства і юності Аксакова згодом лягли в основу його мемуарно-автобіографічної трилогії: "Сімейна хроніка" (1856), "Дитячі роки Багрова-онука" (1858), "Спогади" (1856).


2. Ранній період літературної діяльності

За переїзді в С.-Петербург в 1808 Аксаков поступає на службу перекладачем в " Комісію по складанню законів ". В той же час як молодий літератор і талановитий читець-декламатор він швидко стає учасником літературно-громадської та театрального життя столиці. Він знайомиться з Г. Р. Державіним, А. С. Шишковим артистом-трагіком Я. Є. Шушеріним, про яких пізніше напише чудові мемуарно - біографічні очеркі.аадпмад

В 1811 була створена " Бесіда аматорів російського слова ", свідком чого був Аксаков. В той час воно було головним виразником" російського напряму в літературі ". Аксаков зберігав до нього симпатію все своє життя, хоча, в силу віку, в той час не брав активної участі в діяльності цього літературного суспільства.

У тому ж році він залишає службу і переїздить в Москву. Тут він зближується з колом нині забутих письменників Н. М. Шатровим, Н. И. Ильиным, С. Н. Глинкой и др. Несколько позже он знакомится с видным театральным деятелем и драматургом той эпохи кн. А. А. Шаховским, писателем М. Н. Загоскиным и драматургом А. И. Писаревым. Воспоминания о периоде его жизни с 1812 по 1826 гг. легли в основу его "Литературных и театральных воспоминаний" (1856-1858). он был козлом

С 1812 по осень 1826 гг. Аксаков преимущественно проживает в поместье Надеждино, в Оренбургской губернии, лишь периодически приезжая в Москву и Петербург.

В 1816 году он женится на Ольге Семеновне Заплатиной, которая станет не только хозяйкой дома и матерью многочисленного семейства, но и верной помощницей, доверенным лицом в литературных и служебных делах своего мужа. В 1817 году у них рождаются дети: сын Константин, в 1819 дочь Вера, а в 1823 ещё один сын Иван, будущие писатели и общественные деятели, идеологи слов'янофільства.

Литературным творчеством Аксаков в этот период занимается нерегулярно, в основном его привлекает переводческая деятельность. В 1811 г. он переводит "Школу мужей" Мольера, в 1812 для бенефиса Шушерина "Филоктета" Софокла (с французского языка), "8-ю сатиру (На человека)" Буало (1823). Несколько позже - комедию Мольера " Скупой " (1828) и роман В. Скотта "Певериль" (1830).

Среди поэтических произведений того времени стоит отметить стихотворение "Уральский казак" (1821), хотя сам он впоследствии характеризовал его как: "слабое и бледное подражание Чёрной шали Пушкина ". В том же году в "Вестнике Европы" им публикуются "Элегия в новом вкусе" пародия на романтическую школу В. А. Жуковского и остро полемическое "Послание кн. Вяземскому".

Несмотря на свое нерегулярное участие в литературной и театральной жизни Москвы, Аксаков все же является в ней довольно заметной фигурой, и 1821 году он избирается в Действительные члены " Общества любителей российской словесности " при Московском Университете.


3. Аксаков - цензор

В 1826 году после ряда безуспешных своих попыток организовать ведение хозяйства в оренбургском поместье, Аксаков вынужден переехать в Москву на постоянное место жительства и вновь поступить на государственную службу. По рекомендации А. С. Шишкова, в то время министра просвещения, летом 1827 г. он получает должность цензора в Московском цензурном комитете. Пребывание его на этой должности было не долгим. В 1828 году Николай I утвердил новый Цензурный устав, предполагавший более строгий отбор членов комитета. Несмотря на ходатайство московских литераторов, друзей Аксакова, он был уволен с должности.

В 1830 произошло событие, имевшее серьёзные последствия для Аксакова. В № 1 " Московского вестника " был анонимно опубликован фельетон "Рекомендация министра", который очень не понравился императору Николаю I. В связи с этим московским губернатором было произведено расследование. После того, как был арестован цензор, пропустивший фельетон, и опасность нависла над редактором журнала М. П. Погодиным, отказавшимся раскрыть имя анонима, Аксаков явился в полицию и сам заявил о своем авторстве. В III Отделении на него было заведено дело и только благодаря личному заступничеству кн. А. А. Шаховского перед А. Х. Бенкендорфом, Аксаков не был выслан из Москви. 123 Испытывая материальные затруднения, Аксаков продолжал добиваться возвращения на службу, и летом 1830 года несмотря на историю с фельетоном "Рекомендация министра" ему все же удалось вновь занять должность цензора. В круг его обязанностей входила проверка текущих печатных материалов от рекламных листков до литературных произведений, а также журналов: " Атеней ", "Галатея", " Русский зритель " и " Телескоп ".

Серьёзную проблему для Аксакова-цензора представляла необходимость курировать журнал " Московский телеграф ". Как уже отмечалось, издатель его Н. А. Полевой во многом был идейным противником Аксакова и естественно подозревал его в предвзятости. В первый период его цензорской деятельности между ними регулярно возникали трения, и когда в 1830 году руководство вновь возложило на него чтение этого журнала, Аксаков отказался от этого, чтоб не подавать сомнения в своей объективности.

К своей деятельности цензора Аксаков подходил исключительно добросовестно, обращая внимание не только на содержание, но и на художественное качество текстов. Он не отличался особой суровостью, но и либералом тоже не был. Так он приостановил из-за неблагоприятной политической ситуации публикацию "Марфы посадницы" М. П. Погодина, которую сам же ранее разрешил, внес серьёзные купюры в "Стихотворения" А. И. Полежаева.

В 1831 г. вышел первый номер журнала "Телескоп", в котором была опубликована статья Н. И. Надеждина "Современное направление просвещения", вызвавшая неудовольствие властей. Аксаков как цензор получил выговор. В ответ он написал резкие по форме объяснительные письма начальнику жандармского управления в Москве и самому руководителю III Отделения А. Х. Бенкендорфу.

Новое строгое замечание Аксаков получил за разрешение на публикацию статьи "Девятнадцатый век" И. В. Киреевского в № 1 журнала " Европеец ". Журнал был закрыт.

Мнение руководства о деятельности Аксакова становилось все менее благоприятным. Последней каплей стала публикация допущенной им сатирической баллады "Двенадцать спящих будочников" Е. Фитюлькина, вызвавшей вновь гнев императора. У лютому 1832 г. Аксаков был уволен из Цензурного комитета.


4. Театральная критика

До середины 1820-х годов театральная критика в периодической печати в Российской империи была под запретом. Но к концу десятилетия цензурные ограничения стали ослабевать, и конечно, страстный любитель театра Аксаков немедленно включился в эту деятельность, став одним из первых русских театральных критиков. В 1825 году в " Вестнике Европы " публикуются его "Мысли и замечания о театре и театральном искусстве", а с 1828 по 1830 он становится постоянным театральным обозревателем " Московского вестника ". С середины 1828 г. по его инициативе при этом журнале выходит специальное "Драматическое добавление", в котором он совмещает деятельность автора и редактора. Кроме того, целый ряд статей был им опубликован в 1829 г. в "Галатее" и в 1832 в "Молве".

Большинство этих публикаций были опубликованы анонимно или под псевдонимами, так как Аксаков не мог по этическим причинам открыто совмещать работу цензора и литератора. К настоящему времени выявлены, вероятно, ещё далеко не все его театрально-критические работы. Некоторые историки литературы, например, предполагают, что нашумевший цикл театрально-критических статей публиковавшихся в "Молве" в 1833-1835 гг. подписанных инициалами П. Щ. также принадлежит его перу.

Заметки Аксакова довольно просты по форме и посвящены главным образом разбору игры актёров, их взаимодействию и соответствию сценических приемов содержанию роли. Много внимания он уделяет борьбе со штампами и устаревшей сценической манерой, декламацией нараспев. Аксаков редко теоретизирует, но, несмотря на это, его эстетическая позиция очень определенна и последовательна. В основе её лежат требования "изящной простоты" и "натуральности".

Аксаков одним из первых оценил талант и значение для русского театра М. С. Щепкина и П. С. Мочалова. В 1828 г. после поездки в С.-Петербург он опубликовал два "Письма из Петербурга к издателю Московского вестника", в которых дал замечательную сравнительную характеристику манер игры П. С. Мочалова и В. А. Каратыгина. Идеи, высказанные тогда Аксаковым, позднее были углублены и развиты В. Г. Белинским.


5. Літературна критика

В литературной биографии Аксакова заслуживает особого упоминания сложная история его взаимоотношений с журналом " Московский телеграф ". Издатель его Н. Полевой представлял либеральное направление в русской журналистике и был во многом идейным противником писательского круга, к которому Аксаков принадлежал. Сам Аксаков занимал позицию, скорее, сочувствующего наблюдателя, чем участника полемики: известно всего несколько статей на эту тему, среди которых: "Ответ на антикритику г-на В. У." (1829), "Ответ г-ну Н. Полевому" (1829) "Разговор о скором выходе II тома Истории русского народа" (1830). Фактом этой полемики стал и демонстративный выход Аксакова 1829 году из членства в "Обществе любителей российской словесности" в знак протеста против избрания членом этого общества Н. Полевого. В ходе полемики с " Московским телеграфом " Аксаковым было опубликовано и "Письмо к издателю Московского вестника <О значении поэзии Пушкина> "(1830 год). Заметка эта примечательна тем, что в ней Аксаков не только дал высокую оценку творчеству Пушкина ещё при жизни поэта, но и защитил его от несправедливых нападок критики.

В 1829 году вышел из печати известный роман Ф. В. Булгарина "Иван Выжигин", вызвавший бурные споры в литературных кругах. Московские литераторы И. В. Киреевский, М. П. Погодин написали посвященные ему критические статьи. К ним присоединился и Аксаков, опубликовавший в " Атенее " свою статью под псевдонимом Истома Романов. Эта статья стоит особняком в его творчестве и носит во многом концептуальный характер. Он формулирует в ней некоторые свои эстетические принципы и понимание жанровых особенностей романа.

В 1830 году Аксаков публикует в " Московском вестнике " статью "О заслугах князя Шаховского в драматической словесности" и рецензию " Юрий Милославский, или Русские в 1612 году ". Сам он расценивал их как характерные для своего творчества того периода и, поэтому позднее вновь перепечатал их в сборнике "Разные сочинения С. Аксакова" в 1858 г.

Последней его литературно-критической работой стала небольшая заметка "О романе Ю. Жадовской В стороне от большого света" опубликованная в "Молве" в 1857 году.


6. Аксаков - директор межевого института

После увольнения из цензурного комитета Аксаков вновь вынужден был искать место для службы. Поместья и театральная критика не могли дать достаточно дохода для жизни большой семьи. После долгих хлопот в октябре 1833 года ему удалось занять должность инспектора в Константиновском землемерном училище. За время своей деятельности Аксаков многое сделал для развития этого учебного заведения, подготовив полную его реорганизацию. Его работа увенчалась успехом и в мае 1835 указом императора училище было преобразовано в Константиновский межевой институт, а сам Аксаков назначен был его директором.

К этому периоду деятельности Аксакова относится и сближение его с В. Г. Белинским. Незадолго до этого их познакомил сын Аксакова Константин, участвовавший вместе с будущим критиком в кружке Н. В. Станкевича. Аксаков содействовал изданию "Оснований русской грамматики" В. Г. Белинского, а в 1838 году предоставил ему место преподавателя русского языка в институте. Белинский занимал эту должность всего несколько месяцев и уволился, решив полностью сосредоточить свою деятельность в сфере журналистики.

В 1838 году Аксаков увольняется с должности директора. Причиной этого было значительное ухудшение его здоровья и трения с попечителем института И. У. Пейкером.


7. "Буран"

В течение 20 - 30-х гг. основной составляющей творческой деятельности Аксакова были переводы, театральная и литературная критика и немногочисленные стихотворения.

Первым заметным опытом в прозе становится его очерк "Буран" (1833). Он был анонимно опубликован в альманахе "Денница" в 1834 г. Примечательно то, что в нём уже намечаются те черты аксаковской поэтики, которые станут характерными спустя два десятилетия. В основе сюжета очерка лежит реальное событие, известное Аксакову со слов очевидцев. В тексте присутствуют замечательные и по поэтичности, и по достоверности описания природы.

"Буран" был замечен современниками. В " Московском телеграфе " редактируемом Н. Полевым, не знавшем об авторстве Аксакова, своего идейного противника, была напечатана хвалебная заметка. Аксаковское описание бурана, впоследствии, было использовано как образец при изображении зимней бури А. С. Пушкиным в "Капитанской дочке" и Л. Н. Толстым в "Метели".


8. "Записки" о рыбалке и охоте

Рисунок из альбома Аксаковых

В конце 30-х годов начинается новый период жизни Аксакова. Он увольняется с государственный службы, почти полностью сосредотачиваясь на ведении хозяйственных и семейных дел. После смерти своего отца Тимофея Степановича в 1837 году он наследует довольно крупные поместья. А в 1843 г. приобретает именье Абрамцево, в 50-и верстах от Москви. Состояние здоровья его все ухудшается. Зрение падает настолько, что он уже почти не может писать самостоятельно и диктует свои сочинения своей дочери Вере Сергеевне.

В 40-х годах претерпевает коренные изменения тематика творчества Аксакова. Он приступает к написанию "Семейной хроники", а в 1845 г. его захватывает новый замысел: написать книгу о рыбалке. В 1846 -м он заканчивает над ней работу и в 1847 -м публикует под названием "Записки о рыбалке". Книга стала событием литературной жизни и заслужила единодушной одобрение литературной критики. В 1854 г. выходит её 2-е издание, переработанное и существенно дополненное, а в 1856 г. - 3-е прижизненное.

Воодушевленный успехом Аксаков в 1849 г. принимается за написание книги об охоте. После трех лет напряженной работы в 1852 г. книга "Записки ружейного охотника Оренбургской губернии" выходит из печати.

Книга також придбала велику популярність, весь тираж був розпроданий незвичайно швидко. Відгуки критики були ще більш схвальні, ніж на книгу про риболовлю. Серед інших, чудову хвалебну рецензію написав І. С. Тургенєв. Однак, при підготовці до 2-го видання ( 1853) Аксаков несподівано зіткнувся з серйозною протидією цензури. Лише після напруженої і тривалої боротьби йому вдалося відстояти книгу.

Книги Аксакова про риболовлю і полювання були дуже незвичайні для свого часу. Від численних посібників на цю тематику їх відрізняв, перш за все, високий художній рівень тексту. Кожна главку книги являла собою закінчене літературний твір - нарис, присвячений якому-небудь елементу рибальського і мисливського спорядження, того чи іншого виду риби або птиці. Звернули на себе увагу поетичні пейзажні замальовки, влучні, дотепні опису риб'ячих і пташиних повадок. Однак, в першу чергу, успіху книг у читача сприяла особлива авторська манера оповіді, довірча, заснована на багатому життєвому досвіді, та особистих спогадах.

У процесі роботи над "Записками рушничного мисливця" Аксаков задумав видання щорічного альманаху: "Мисливського збірника", і в 1853 подав про це клопотання в Московський цензурний комітет. Проект видання був відхилений. Причиною заборони послужила загальна репутація сім'ї Аксакових як нелояльною до чинної влади. До того ж і на самого С. Т. Аксакова, як на наявності "Насильник", ще з початку 30-х років було заведено і регулярно поповнювалася особиста справа в III Відділенні.

Поки тривала бюрократична процедура в Цензурному комітеті, Аксаков написав більше півтора десятка нарисів і дрібних оповідань про різних видах полювання. У підсумку, після остаточної заборони на видання альманаху, з готових матеріалів їм був складений і в 1855 р. опубліковано збірник: "Розповіді і спогади мисливця про різні полюваннях".

Аксаков і пізніше, майже до самої кончини, не залишав цієї своєї улюбленої теми, зрідка публікуючи невеличкі нариси в періодичній пресі: "Пояснювальна замітка до" урядника сокольничих шляху "" ( 1855), "Зауваження та спостереження мисливця брати гриби" ( 1856), "Кілька слів про ранньому весняному і пізньому осінньому уженье" ( 1858) і буд.


9. Мемуарно-автобіографічна трилогія

Малюнок з альбому Аксакових

Історія написання "Сімейної хроніки" розтяглася майже на півтора десятиліття. Початок роботи над нею відноситься до 1840 -му році. Але незабаром Аксакова відвернуло від неї написання записок про рибалці і полюванні. Хоча він і не переставав міркувати про великий мемуарному творі, але робота над ним відновилася лише в 1852 р.

У міру написання, книга публікувалася частинами в періодиці: невеликий епізод з неї з'явився ще в 1846 р. в "Московському літературному та вченій збірнику". Через 8 років, перший "уривок" - в " Москвитянин "( 1854), четвертий - в " Руській бесіді "( 1856) і п'ятий - у " Російською віснику "( 1856). Паралельно Аксаков працював над "Спогадами", які в 1856 р. під однією обкладинкою разом з першими трьома уривками "Сімейної хроніки" вийшли окремою книжкою. У тому ж році Аксаков у 2-е видання додає залишилися два уривки, і "Сімейна хроніка", нарешті, приймає свою закінчену форму.

При підготовці книги до публікації Аксаков знову зіткнувся з цензурними труднощами, особливо у відношенні уривків "Степан Михайлович Багров" і "Михайла Максимович Куролєсов". Але набагато важчим від цензурного тиску для Аксакова була необхідність опір багатьох родичів, побоювалися публічного розголосу тіньових сторін сімейного життя, якихось таємниць і негараздів. Багато зі згаданих осіб були ще живі, багато внутрішні конфлікти зберігали ще гостроту. У підсумку Аксаков був змушений про багато подій або промовчати, або згадати мимохідь, натяком. Багато в чому через цих же причин Аксаковим не була закінчена тематично примикає до "Сімейної хроніці" повість "Наташа" ( 1856). В результаті було знайдено компромісне рішення: відмовитися від докладної розповіді про деякі події і замінити реальні імена персонажів вигаданими.

"Сімейна хроніка" складається з п'яти уривків. Перший уривок присвячений опису життя сім'ї після переїзду на нові землі в Уфимське намісництво. У другому розповідається драматична історія заміжжя Параски Іванівни Багрова. Історія одруження і перших років сімейного життя батьків автора. У підсумку з різнорідних і по темі і по стилю оповідок складається напрочуд цілісна картина провінційної дворянській життя кінця XVIII століття.

Події, описані в "Спогадах" Аксакова відбувалися в період з 1801 по 1807 рр.., В період його навчання в Казанської гімназії та Університеті. На відміну від "Сімейної хроніки", матеріалом для якої слугували переважно усні розповіді рідних і близьких, цей твір побудовано майже повністю на основі особистих спогадів Аксакова. Тематично вона також відрізняється від неї. Сімейна тема відходить на задній план, і сюжетне розвиток будується навколо проблем, неминуче виникають в період дорослішання героя-підлітка.

З 1854 по 1856 рр.. Аксаков зосереджено працює над написанням "Дитячих років Багрова-внука". Опублікована книга була відразу цілком у 1858 -му, лише невеликий уривок був надрукований роком раніше в періодиці. Хронологія її сюжету заповнює "прогалину" між закінченням "Сімейної хроніки" і початком "Спогадів", і охоплює період біографії Аксакова з 1794 по 1801 роки "Дитячі роки Багрова-онука" заслужено вважається одним з кращих творів, художньо описують душевну життя дитини, поступове , у міру дорослішання, зміна його світосприйняття.

В якості додатку до "Дитячим років Багрова-онука" Аксаковим була опублікована казка " Червона квіточка. (Казка ключниці Пелагеї) ". Ця літературна обробка відомого сюжету про красуню і чудовисько, згодом, публікуючись окремо, стала, напевно, найпопулярнішим і часто видаваним твором Аксакова.

Мемуарно - біографічна трилогія Аксакова займає унікальне місце в російській літературі. Вона відразу ж була високо оцінена як літературною критикою, так і всієї читаючої Росією. Кожне з творів її складових намічали нові шляхи розвитку жанру і служило зразком для майбутніх поколінь письменників. До цих пір читача не залишають байдужими стиль і художні образи Аксаковської мемуарно-автобіографічній прози.

Сформований описово-мемуарний стиль відбився навіть на листуванні Аксакова. Напр. його лист до В. І. Безобразова по суті є спогадами про іншому відомому мемуарист Д. Б. Мертвого. [1]


10. Аксаков і Гоголь

Могила С. Т. Аксакова і його сина Костянтина сусідить на Новодівичому кладовищі з могилою Гоголя. Прах письменника був перенесений в радянський час з розореного Симонова монастиря.

Аксаков познайомився з Гоголем у 1832. Це знайомство можна без перебільшення назвати доленосним, оскільки саме вплив Гоголя як письменника було одним з найважливіших факторів зумовили всі направлення зрілої творчості Аксакова. В історії їх взаємовідносин чергувалися тривалі періоди тісного спілкування і навпаки взаємного нерозуміння. При цьому Аксаков був одним з перших, хто не просто цінував талант Гоголя, але побачив у ньому великого письменника.

Смерть Гоголя стала великим потрясінням для Аксакова. Майже відразу їм було опубліковано в " Московських відомостях "" Лист до друзів Гоголя "( 1852) і "Декілька слів про біографію Гоголя" ( 1853), в яких він закликав з особливою увагою і обережністю ставитися до публікації матеріалів про його життя.

Одночасно і сам Аксаков приступив до написання мемуарів. Однак ця робота незабаром перервався на деякий час. Знову Аксаков її відновив після ознайомлення з "Записками про життя М. В. Гоголя" П. О. Куліша в 1853. З великими перервами робота над спогадами тривала все життя Аксакова, і, на жаль, так і не була завершена. Самі мемуари охоплюють період з 1832 по 1842 рік, але до них була додана листування Аксакових з Гоголем з невеликими коментарями за всі подальші роки. Уривки з цих матеріалів були використані П. А. Кулішем при підготовці своїх книг. Повністю "Історія мого знайомства з Гоголем" була опублікована лише в 1890.

Як і при роботі над "Сімейної хронікою" Аксаков вимушений був побоюватися серйозної протидії цензури і нерозуміння сучасників, про що прямо писав у передмові. Найбільш проблематичним у цьому відношенні був опис складних і суперечливих взаємин з Гоголем періоду створення їм Вибраних місць з листування з друзями".

"Історія мого знайомства з Гоголем" досі залишається і найважливішим джерелом матеріалів до біографії великого письменника і зразковим твором російської мемуарної літератури.


11. Мемуарна проза

Робота над мемуарно-біографічної трилогією надихнула Аксакова, і поступово у нього виник задум написання великого мемуарного твору охоплює період його життя 1820-1830-х років. І хоча задум цей залишився нездійсненим, в ході роботи над ним Аксаков створив цілий ряд чудових за своїм художнім якістю мемуарних нарисів. В 1852 ним написані "Спогад про М. Н. Загоскіна" "Біографія М. Н. Загоскіна" і "Знайомство з Державіним", в 1854 - "Яків Омелянович Шушерін і сучасні йому театральні знаменитості", а в 1856 - "Спогад про Олександра Семеновича Шишкова".

Протягом двох років з 1856 по 1858 рік він працює над "Літературними і театральними спогадами", які тематично повинні були продовжити мемуарні нариси про Г. Р. Державіна, Я. Є. Шушеріне і А. С. Шишкова. Публікувалися вони в кількох номерах " Руської бесіди ", а потім були включені в" Різні твори С. Т. Аксакова "( 1858). Публікація їх була прохолодно зустрінута критикою, в тому числі Н. А. Добролюбовим. Аксакова звинувачували у суб'єктивності й упередженості по відношенню до друзів молодості. Але через півтора століття саме ця риса його творчості стала сприйматися як одне з головних його достоїнств.

В 1858 для благодійного збірника на користь студентів Казанського Університету Аксаков пише нарис "Збирання метеликів" доповнює його студентські спогади. Останнім же опублікованими за життя автора твором Аксакова стала "Зустріч з мартіністов".


12. Аксаковском "суботи"

Садиба Абрамцево

Аксаков займає особливе місце в історії російської культури не тільки завдяки своєму чудовому літературній творчості. Будинок Аксакових протягом багатьох десятиліть був центром тяжіння для великого кола письменників, журналістів, науковців і театральних діячів.

У 20 - 30-ті роки в його будинку регулярно по суботах збиралися М. С. Щепкін, М. Н. Загоскіна, М. П. Погодін, А. А. Шаховської, А. Н. Верстовський, М. І. Надєждін та багато інших.

Поступово це коло став поповнюватися друзями його дітей Костянтина і Івана слов'янофілами : А. С. Хомякова, І. В. Киреевский, Ю. Ф. Самаріним. На десятиліття будинок Аксакових став одним з найважливіших місць, де зароджувалося, і розвивалося рух слов'янофілів.

Після того як Аксаковим було придбано именье Абрамцево, частими відвідувачами там стали: Н. В. Гоголь, І. С. Тургенєв, С. П. Шевирьов і багато, багато інших.

Сам Сергій Тимофійович Аксаков, його дружина Ольга Семенівна і діти Костянтин Сергійович, Іван Сергійович, Віра Сергіївна Аксакова створювали і підтримували в своєму будинку, як атмосферу гостинності, так і високий рівень інтелектуальних дискусій.

"Російська література шанує в ньому кращого з своїх мемуаристів, незамінного культурного побутописця-історика, чудового пейзажиста і спостерігача життя природи, нарешті, класика мови" ( А. Горнфельд)


Примітки

Література

  • Durkin AR Sergei Aksakov and Russian Pastoral. New Brunswick, 1983.
  • Salaman E. The Great Confession: from Aksakov and De Quincey to Tolstoy and Proust. London. Allen Lane The Penguin Press, 1973.
  • Лобанов, М. П. Сергей Тимофеевич Аксаков. - М.: Мол. гвардия, 1987 (2-е изд., 2005). ( Жизнь замечательных людей).
  • Машинский С. И. С. Т. Аксаков. Жизнь и творчество. М., 1973

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Гребенников, Сергій Тимофійович
Григор'єв, Сергій Тимофійович
Коненков, Сергій Тимофійович
Суржиков, Сергій Тимофійович
Аксаков
Аксаков, Олександр Миколайович
Аксаков, Іван Сергійович
Аксаков, Анатолій Геннадійович
Аксаков, Костянтин Сергійович
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru