Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Англо-бурська війна (1899-1902)



План:


Введення

Друга англо-бурська війна

Крааіпан Талана-Хілл Еландслаагте Ледісміт Бельмонт Річка Моддер Стормберге Магерсфонтейн Коленсо Спіон-Коп Вааль-Кранц Кімберлі Кривава неділя Пардеберг Облога Ледісміта Тугела Деблокади Ледісміта Тополина гай Саннас-Пост Мафекінга Даймонд-Хілл Белфаст Ботавілль Ноітгедахт Гроенклоф Річка Еландс Блад-Рівер-Порт Бакенлаагте Твіфонтейн Твебош Ройвал

Колоніальний розділ Африки
Франко-туніська війна

Повстання махдістов Війни з мандінго Битва при Дога Перша франко-дагомейская війна Pioneer Column Expedition Друга франко-дагомейская війна Перша англо-ндебельская війна Англо-ашантійская війни Перша італо-ефіопська війна Друга англо-ндебельская війна Бенінськими експедиція Центральноафриканська експедиція Фашодський криза Друга англо-бурська війна Геноцид племен гереро і нама Танжерським криза Повстання Бамбата Франко-вадаіская війна Агадірскій криза Друга франко-марокканська війна Італо-турецька війна Повстання Марітза

Держави Південної Африки до початку війни

Друга англо-бурська війна 1899-1902 років - війна Великобританії проти бурських республік - Південно-Африканської республіки ( Республіки Трансвааль) і Помаранчевого Вільного держави ( Помаранчевої Республіки), що закінчилася перемогою Британської імперії. У цій війні англійці вперше застосували тактику випаленої землі на землі бурів і концентраційні табори, в яких загинуло близько 30 000 бурських жінок і дітей, а також невстановлене кількість чорних африканців [1].


1. Передісторія і початок війни

Першими європейськими колоністами в Південній Африці були вихідці з Нідерландів, які прибули на Чорний континент в XVII столітті і зайняли територію поблизу південного краю материка (сьогодні тут розташований місто Кейптаун). Слідом за ними кинулися переселенці з Данії, Німеччині та Франції. Вони підкорили місцеві африканські племена і побудували свої ферми, де використовували працю рабів-негрів. Тоді ж влаштувалися в Південній Африці землеробів і скотарів стали називати бурами (слово "boer" на голландському означає "селянин").

У ті часи шлях в Індію, країну казкових багатств, йшов навколо Африки. Великобритания, присоединившая индийские земли к своей короне, нуждалась в опорном пункте на побережье Африки для обеспечения безопасного плавания в новую колонию. В 1795 году англичане захватили принадлежавшую голландцам Капскую колонию, и она была объявлена собственностью Британии. Введение английского языка в качестве государственного, прибытие английских поселенцев, сбор налогов в пользу британской казны и, наконец, отмена рабства в 1834 году для чернокожего населения вызвали недовольство буров. Возмещение материального ущерба за потерянных рабов казалось бурам смехотворным, поскольку британская казна выплачивала деньги по вест-индийским (американским) ценам, а в Южной Африке невольники стоили вдвое дороже. С отменой рабства многие бурские фермеры разорились. Всё это вкупе с недостатком пастбищных земель привело в 1834-1838 гг. к массовому переселению буров вглубь Африки, за реку Вааль. Исход буров в новую землю обетованную был назван " великим треком ". Многие голландцы бросали свои фермы, не дожидаясь их продажи с аукциона, и устремлялись за соотечественниками, желая одного - только бы не остаться на территории английских колоний. За рекой Вааль буры создали два государства: Южно-Африканская республика, более известная как Республика Трансвааль, и Оранжевое свободное государство (Оранжевая республика). В 1852-1854 годах эти государства были признаны Великобританией.

На изолированном от остального мира плоскогорье почти не чувствовалось влияния цивилизации. Буры, большинство которых было неграмотным, жили на отдалённых друг от друга фермах. По воскресеньям в семьях вслух читали Библию. Американский писатель Марк Твен, посетивший Южную Африку в конце XIX века, писал о жителях Трансвааля:

Буры очень набожны, глубоко невежественны, тупы, упрямы, нетерпимы, нечистоплотны, гостеприимны, честны во взаимоотношениях с белыми, жестоки по отношению к своим чёрным слугам им совершенно всё равно, что творится в мире.

Сравнивая белых колонистов с чёрными жителями Африки, Твен отзывался о бурах очень резко:

Чёрный дикарь был добродушен, общителен и бесконечно приветлив Он жил в хлеву, был ленив, поклонялся фетишу Его место занял бур, белый дикарь. Он грязен, живёт в хлеву, ленив, поклоняется фетишу; кроме того, он мрачен, неприветлив и важен и усердно готовится, чтобы попасть в рай,- вероятно, понимая, что в ад его не допустят.

Помощник российского военного агента (атташе) в Трансваале капитан (позднее - генерал-майор) фон Зигерн-Корн был более сдержанным в своих оценках: [2]

Буры не были никогда убеждёнными и закоренелыми, так сказать, рабовладельцами. <> на следующий же год после основания ими республики на одном из митингов, весьма многолюдном, решено было добровольно и единогласно отказаться навсегда от порабощения чернокожих и от торговли невольниками. В таком духе была издана соответствующая прокламация. Она не вызвала ни одного протеста ни с чьей стороны и никем впоследствии не нарушалась. В сущности, ею было отменено лишь формальное право собственности на живой человеческий товар, отношения же к покорённым чернокожим остались прежние. Воно й зрозуміло. Буры никак не могли считать диких, только что побеждённых ими врагов за равных себе. <> Пока чёрный слуга служит ему с покорностью и преданностью, он относится к нему спокойно, справедливо и даже добродушно. Но достаточно, чтобы бур почуял в чернокожем малейший оттенок коварства, малейшую искру возмущения, как спокойный и добродушный хозяин превращается в грозного, неумолимого палача и подвергает непокорного жестокому наказанию, не смущаясь никакими последствиями.

Тихая патриархальная жизнь буров была нарушена в 1867 году, когда на границе Оранжевой республики и Капской колонии обнаружили крупнейшее в мире месторождение алмазов. Здесь возникла английская колония Южная Родезия - алмазная империя промышленника Сесила Джона Родса, ставшего в 90-х гг. XIX ст. премьер-министром Капской колонии и активно подталкивавшего Великобританию к войне с бурами.

В конце 70-х годов XIX века Великобритания попыталась присоединить Трансвааль к своим колониальным владениям, результатом чего стала первая англо-бурская война 1880-1881 гг. В ходе этой войны бурам удалось отстоять самостоятельность своего государства, и в 1883 году Великобритания признала его (хотя и без упоминания о суверенитете).

В 1886 году уже в Трансваале нашли богатейшие в мире золотоносные месторождения. В страну хлынул поток приезжих, главным образом англичан, желавших работать в горно-рудной промышленности.

Иностранцы, на голландском ойтландеры, сосредоточили в своих руках золотодобычу, промышленность и торговлю Трансвааля, в то время как буры по-прежнему жили на фермах, занятые земледелием и скотоводством. Правительство Южно-Африканской республики обложило ойтландеров высокими налогами, благодаря чему государство, ранее постоянно балансировавшее на грани банкротства, за 10 лет увеличило свои доходы в 11 с лишним раз.

К 1899 г. численность ойтландеров в Трансваале достигла 200 тыс. человек (из них - 159 тыс. англичан, около 15 тыс. - немцы, остальные голландцы, французы и др.) [3]. Сам президент П. Крюгер считал, что на 30 тыс. уже зарегистрированных в Трансваале избирателей приходилось от 60 до 70 тыс. потенциальных избирателей из числа ойтландеров [4]. В этих условиях ойтландеры всё настойчивее заявляли о желании получить гражданские права. Кроме того, они просили отменить пятипроцентный налог на добычу золота, снизить таможенные пошлины, установить равенство английского языка с голландским и разрешить людям, не исповедовавшим кальвинизм, занимать государственные должности.


1.1. Рейд Джеймсона

Если бы Трансвааль был рыбой Русская карикатура из газеты Новое время, 1899

Среди английских поселенцев в Трансваале не было единодушия насчёт методов борьбы за свои права. Часть ойтландеров предлагала действовать мирным путём, а часть - вооружённым. В 1895 году при негласной поддержке правительства Великобритании вооружённый отряд, принадлежавший частной английской горно-рудной компании, во главе с врачом Джеймсоном пересёк границу Трансвааля со стороны Родезии. Под предлогом помощи страдающим от бесправия соотечественникам англичане пытались захватить Йоханнесбург.

Сначала они не встретили никакого сопротивления, но дня через два отряд был окружён и взят в плен бурскими войсками. Вопреки ожиданиям Джеймсона, жители Йоханнесбурга не подняли восстания в поддержку "освободителей". Законопослушные подданные Великобритании были убеждены в том, что отстаивать их права должна английская корона и её вооружённые силы. Сами же они не спешили браться за оружие.

Провал "рейда Джеймсона" убедил правящие круги Великобритании в том, что аннексия золотодобывающих районов Южной Африки повлечёт за собой большую войну. Поэтому сначала следовало подготовить общественное мнение.


2. Сили сторін

Трансвааль и Оранжевая республика не имели постоянных армий, кроме артиллерийских подразделений. Насчитывалось до 47 тыс. военнообязанных, хранивших оружие дома. Основным оружием пехоты были пятизарядная немецкая винтовка Маузера образца 1895 г. калибра 7,9257 мм и устаревшая однозарядная английская винтовка Пибоди-Мартини калибра 11,43 мм (0,45 дюйма). Численность полевой армии точно неизвестна, в декабре 1899 насчитывалось до 28 тыс. (по оценкам командования буров). Артиллерия имела 33 полевых орудия (в том числе 19 скорострельных), 20 тяжёлых орудий (155-мм и 120-мм), 28 скорострельных 37-мм орудий и 37 пулемётов Максима.

Английские войска в начале войны насчитывали 24-28 тыс. человек, уступали бурам в качестве стрелкового вооружения и артиллерии.


3. Ход войны

3.1. Действия буров в начале войны (11 октября 1899 - февраль 1900)

Бурские стрелки в битве за Мафекинг в 1899 году
Осадное орудие буров под Мафекингом
Английские кадеты в битве за Мафекинг
Английские стрелки в битве у Ледисмита (Натальская кампания)
Английский бронепоезд в сражении у Магерсфонтейна (Западный фронт)

Хотя буры первыми открыли наступательные действия, тем не менее, именно англичане, саботируя любые мирные инициативы бурского правительства, постоянно наращивали воинские контингенты в Капской колонии. Буры нанесли превентивный удар в расчете на "блицкриг" до переброски основных сил англичан на континент.


3.1.1. Действия на Западном фронте

Войска буров перешли границу 12 октября. Отряд в 5 тыс. чел. под командованием Кронье и Снимана осадили Мафекинг, где находился британский гарнизон из 700 чел. нерегулярных войск с 2 орудиями и 6 пулеметами. В ноябре Кронье с большей частью сил ушёл на юг к Кимберли, оставив около 2 тыс. чел для осады Мафекинга.

15 октября буры осадили Кимберли с британским гарнизоном до 2000 чел., в основном нерегулярных войск. В Кимберли находился и бывший премьер правительства Капской колонии Сесиль Родс.

В ноябре 1899 для деблокады Кимберли британское командование направило 1-ю пехотную дивизию под командованием Мэтьена (8 батальонов, 1 кав. полк, всего до 10 тыс. чел., 16 орудий, 1 бронепоезд). 23 ноября британские войска вели бой с отрядом буров (2-3 тыс. чел) у ст. Бельмонт, 25 ноября - у Энслинских высот. В обоих случаях англичане овладели позициями противника, но ценой значительных потерь (всего 70 убитых, 436 раненых). 28 ноября Мэтьен атаковал основные силы буров (8-9 тыс. чел. под командованием Кронье) у реки Моддер, после упорного боя буры отступили. Потери англичан составили 72 убитыми и 396 ранеными.

В декабре Мэтьен получил подкрепления (3-я Шотландская бригада, кав. полк, конная батарея и 4 тяжёлых орудия) и 11 декабря атаковал позиции буров у Магерсфонтейна, но потерпел поражение, потеряв около 1000 чел.


3.1.2. Действия в Натале

На Натальском фронте буры в октябре 1899 взяли Чарлстаун, Ньюкасл, Гленко и осадили Ледисмит, где был блокирован английский отряд генерала Уайта. Попытка генерала Р.Буллера (с 31 октября - командующий британскими войсками в Южной Африке) деблокировать Ледисмит привела к поражению при Коленсо 15 декабря.

3.1.3. Действия в Капской колонии

1 ноября войска буров пересекли границу Капской колонии, позднее они заняли Наупорт и Стормберг, усилив свои ряды за счет местных жителей голландского происхождения. Британские войска генерала Гатакра (3-3,5 тыс. чел., 2 батареи, 2 пулемета) 10 декабря без разведки атаковали позиции буров (1700-2000 чел., 3 орудия). В сражении при Стормберге и потерпели поражение, потеряв более 90 чел. убитыми и ранеными и более 600 пленными.

Затянувшаяся осада Ледисмита, Кимберли и Мафекинга сковала основные силы буров, они далее не пытались вести наступательные действия.


3.2. Наступление английских войск (февраль - июнь 1900 г.)

Английское командование начало массовую переброску войск в Южную Африку. Для парирования огня дальнобойных артиллерийских орудий буров французского производства с крейсеров "Террибл" и "Пауэрфул" были сняты тяжёлые дальнобойные морские орудия и к ним сделаны импровизированные колёса и лафеты (металлические и деревянные). Часть дальнобойных орудий успели доставить в город Ледисмит по железной дороге и они не позволили осаждавшим бурам захватить этот город. Другие орудия использовались для наступления английских войск в Натале. Вскоре англичанам удалось обеспечить подавляющий численный и технический перевес (к декабрю 1899 года общая численность войск достигла 120 тыс., к концу войны - 450 тыс.) В декабре 1899 года командующим британскими войсками был назначен фельдмаршал Робертс. Перейдя в наступление, английские войска в феврале 1900 года окружили и принудили к капитуляции армию Оранжевой республики при Паадеберге и деблокировали Кимберли (15 февраля), затем 1 березня 1900 года деблокировали Ледисмит, а 17 мая сняли осаду Мафекинга.

13 березня 1900 года они заняли столицу Оранжевой республики Блумфонтейн, а 5 червня 1900 года - столицу Трансвааля Преторию. К сентябрю 1900 г. регулярная война прекратилась.

Передав командование генералу Китченеру, фельдмаршал Робертс отплыл из Южной Африки.


3.3. Партизанская война (июнь 1900 - май 1902)

После падения Претории буры развернули под руководством Х. Девета, Л. Боты и Я. Деларея партизанскую войну. Стремясь сломить сопротивление, английская армия создала систему блокгаузов - укреплённых пунктов, находившихся вблизи друг друга и прикрывавших основные пути сообщения. Также широко применялись репрессии против населения, заподозренного в содействии партизанам - жителей заключали в концлагеря, сжигали фермы, угоняли скот.

Одновременно лидеры буров безуспешно пытались добиться выступления великих держав за скорейшее заключение мира и сохранение независимости бурских республик (поездка П. Крюгера в Европу в 1900).


4. Концентрационные лагеря (1900-1902)

Бурские женщины и дети в английском концлагере

Термин " концентрационный лагерь " появился в период англо-бурской войны и был применён английской армией к местам содержания бурского сельского населения, которое собиралось (концентрировалось) в лагерях для предотвращения помощи партизанам. Это был второй случай (помимо применения концлагарей испанцами во время подавления восстания на Кубе в 1896 г.) насильственного собирания (концентрации) мирного населения во время боевых действий.


5. Переговоры и мир

Війна завершилася підписанням 31 травня 1902 мирного договору в містечку Ферініхінг під Преторією, за яким бури визнали анексію Трансваалю та Помаранчевої Республіки Англією. Згідно з його положеннями бури визнавали владу британської корони, але натомість уряд оголошував амністію учасникам бойових дій, обіцяло надати бурам в майбутньому самоврядування, давало дозвіл на використання голландської мови в шкільному викладанні і в судах, зобов'язалося відшкодувати збитки, завдані фермерам діями англійських військ. У восьмій статті договору було обумовлено умова, що питання про надання виборчих прав африканцям в колишніх бурських республіках не підлягав вирішенню до введення в них самоврядування. Ця умова заклало основу для позбавлення в майбутньому африканців права брати участь в управлінні Південної Африкою. Бажаючи зміцнити своє панування, англійці в 1910 створили Південно-Африканський Союз, до складу якого була включена територія колишніх бурських республік.


6. Вплив англо-бурської війни на розвиток військової справи

Війна виявила серйозні недоліки у підготовці англійських військ, які несли великі втрати при атаках піхоти в зімкнутому строю проти стрілецьких ланцюгів бурів. Виявилося важливе значення польової фортифікації, масованого застосування скорострільних польових гармат. Широко були застосовані кулемети, бронепоїзда, обмундирування захисного кольору ( хакі). Також як польових укріплень бурами й англійцями почали застосовуватися окопи, разом з блокгаузах, вперше бурами стали застосовуватися непомітні безбрустверние окопи, а бурами і пізніше англійцями вперше була застосована у військовій справі колючий дріт [5].

Війна виявила для обох воюючих сторін необхідність розосереджених бойових порядків, а саме рідкісних стрілецьких ланцюгів, що дозволяло вести вогонь по противнику з усіх наявних в наявності видів гвинтівок і карабінів (при близькому вогневому зіткненні - з револьверів і пістолетів) і зменшувати власні втрати, необхідність підтримувати наступ посиленим артилерійським, кулеметним і рушничним вогнем, а також важливість використання в бою обхідних кавалерійських і піхотних маневрів. Величезне значення мали польові укріплення та їх спішне зведення з підручних матеріалів, використання нерівного рельєфу гористій або горбистій місцевості для захисту від ворожого вогню і прихованого маневрування резервами в складках місцевості і швидке самоокапиваніє піхоти. Англо-бурська війна вперше виявила панування переважно вогневого, а не штикового бою. А застосування кулеметів і скорострільних знарядь означили початок кінця багатовікової слави кавалерії як основного наступального роду військ.

Бури славилися як відмінні стрілки і з успіхом використовували свої вміння, знищуючи британських офіцерів. Згодом подібна тактика призвела до появи нового виду регулярних військ - снайперів. Крім того, контр-партизанський характер операцій англійців проти бурів навів англійське командування до тактиці "випаленої землі" (знищення цивільної інфраструктури бурських територій), та боротьби з мирним населенням шляхом створення концентраційних таборів, де містилися військовополонені, заручники та інші підозрілі з точки зору англійців елементи.

Після усвідомлення того, що так звана "гонитва" за бурами не приносять очікуваного успіху, британський головнокомандувач лорд Китченер з серпня 1901 перестав проводити обшук і спустошення бурських територій цілими колонами і вирішив створити мобільні невеликі кінні загони, які повинні були здійснювати часті рейди вглиб бурської території. Для цього були відібрані особливо відзначилися солдати і добровільно здалися бури, щоб в тривалих маршах переслідувати ворога, нападати на бурські табору і заганяти загони бурів за англійські лінії блокгаузів або на очікували бурів-партизан англійські бронепоїзда. Таким чином, Китченер перейшов від тактики "випаленої землі" до тактики нічних нападів або рейдів. Наступні події показали, що саме ця тактика в поєднанні з укріпленими лініями блокгаузів і застосуванням бронепоїздів стала дієвим способом боротьби з бурами.


7. Участь іноземних добровольців

Добровольці зі Скандинавії і Фінляндії під час битви у Магерсфонтейна (Західний фронт)

У Трансваалі на боці бурів воювали голландські, німецькі, французькі, ірландські, російські, франкоканадского добровольці, тобто нації, що зазнавали з історичних причин симпатії до бурам або неприязнь до англійців.

Найбільш відомим серед добровольців з Російської Імперії був підполковник запасу військовий журналіст Євген Якович Максимов. Він прийняв командування спочатку "Іноземним легіоном" (збірним загоном іноземних добровольців) після загибелі його командира французького полковника (трансваальское генерала) графа Віллебуа-де-Марейля, потім через гризні між представниками різних національностей передав командування місцевим генералу, а сам став начальником " Голландського корпусу "(загону добровольців переважно з Голландії) і в квітні 1900 р. брав участь в декількох кровопролитних боях проти англійців, коли бури відступали, марно намагаючись затримати мали багаторазове чисельну перевагу англійські війська. Максимов був важко поранений в голову (його врятував лікар російсько-голландського санітарного загону тло Ренненкампф) і не зміг надалі взяти участі в партизанській війні.

В англійських військових зведеннях підполковника Максимова помилково назвали убитим. А британський офіцер, капітан Таус (Towse), важко поранив у ближньому бою з пістолета (револьвера) командира "Голландського корпусу" і сам отримав від нього важке кульове поранення, що призвело до повної втрати зору, пізніше був нагороджений за хоробрість хрестом Вікторії, вищою нагородою своєї країни.

24 травня 1900 кілька сотень бурів і європейців проголосили підполковника Максимова "Фехта-генералом" (бойовим генералом) (у них було таке право). Таким чином, Євген Якович Максимов став другим іноземцем, який отримав цей чин. Першим за рішенням трансваальское уряду став загиблий незадовго до цього французький полковник граф Віллебуа-Марейль, перший командир "Іноземного легіону".

Надалі доля Максимова привела його до смерті на полі брані. Він, незважаючи на вік (55 років), пішов добровольцем на російсько-японську війну і в битві під Мукденом в складі Орловського полку загинула 1 жовтня 1904 року, командуючи батальйоном.

На боці бурів воював і грузинський князь Ніколоз (Ніко) Багратіоні-Мухранской (1868-1939), який був відомий як "Ніко Бур". Будучи багатим дворянином, він поїхав до Східної Африки через Санкт-Петербург і Париж для участі в рідкісній на ті часи полювання на диких тварин (східно-африканське сафарі) (за іншими даними - поїхав брати участь в етнічних скачках на конях на Всесвітній виставці в Парижі і вирішив покататися в очікуванні відкриття виставки до Єгипту), але, ледве встигнувши доїхати до єгипетського порту Олександрія, почув новину, що почалася англо-бурська війна. Він відправився воювати за бурів, хоча раніше нічого не чув про цей народ. Прибуття живого князя справило сильне враження на бурів (включаючи президента Крюгера), так само як і його національний грузинський костюм (куладжа), в якому його приймали за козака, а його слугу (Сапарова) - за охоронця.

Пізніше з'явилася легенда, що Ніколоз Багратіоні-Мухранской командував одним із загонів бурської армії (насправді брав участь рядовим в складі французького загону в бою при Дріфонтейне (Driefontein) 10 березня 1900 р. і 5 квітня 1900 у Бошофа (Boshof) в складі "Іноземного легіону" (збірного загону іноземних добровольців під керівництвом французького полковника (трансваальское бойового генерала) графа Вільбуа де Марейля), у другому битві князь Багратіон був узятий британцями в полон). Повернувшись на батьківщину, до Грузії, він написав книгу "У бурів" (надрукована на друкарській машинці російською мовою), яка була переведена на грузинський і видана тільки в 1951 [6]. Мемуари князя Багратіона-Мухранського про участь в англо-бурської війни вкрай неточні - досить сказати, що останній бій, в якому він брав участь 5 квітня 1900, тривав 2-3 години, а він пише, що десять днів. Крім замальовок про побут бурів, про країну і про перебування в полоні на острові Святої Олени, майже все інше написане ним - сильно прикрашені усні розповіді на основі газетних повідомлень про події війни, де перемішано все в купу.

Навіть американці, незважаючи на культурну і мовну близькість з британцями, в цій війні були повністю на боці бурів, які боролися за свою незалежність (відгомони війни за незалежність США). Добровольці з США також брали участь у війні на боці бурів.


8. Цікаві факти

  • У цій війні відбувся один з перших застосувань снайперської тактики.
  • Саме після цієї війни, спочатку у британських офіцерів, а потім поширившись по багатьом країнам, з'явилася прикмета не прикурювати трьом від одного сірника. Під час війни вважалося, що в темряві, даючи прикурити першого - видаєш свою позицію, прикурюючи другому - даєш можливість буру прицілитися, прикурює сам - бур стріляє [7]. У багатьох британських офіцерів тієї війни були підстави для подібної прикмети: дійсно, в цьому випадку сірник не тільки набагато довше горить, але й позначає позиції відразу трьох чоловік.
  • В період англо-бурської війни англійцями вперше стала використовуватися практика концентраційних таборів, в які зганяли не лише військовополонених, але й місцевих жителів. У цих таборах через погане харчування та антисанітарних умов в цілому загинуло 4177 жінок і 22074 дітей.
Оголошення нагороди за піймання втік з бурського полону Вінстона Черчілля (грудень 1899 року).
  • У війні в якості військового кореспондента однієї з англійських газет брав участь у званні лейтенанта Уїнстон Черчилль. Під час однієї із сутичок з бурами (часткове крах бурами англійської бронепоїзда "Довговолоса Мері") він потрапив у полон і був відправлений у Преторію. Він зміг втекти з полону в грудні 1899 р. (Обдуривши при цьому командира бронепоїзда капітана (пізніше - генерал-майора) Алмера Халдейн, з яким домовився втекти разом і який зміг втекти лише через три місяці в березні 1900) та (за допомогою англійців - інженера Ховарда і паровозного машиніста Дюснапа) перебратися по залізниці до португальського Мозамбік, звідки знову повернувся на театр військових дій. Бури призначили за голову втік Черчілля нагороду в 25 англійських фунтів (приблизно 5000 EUR в нинішніх цінах). Друкарське оголошення про це Черчілль до кінця життя тримав на стіні свого кабінету в рамці під склом. Вдалий втечу військового журналіста прогримів на весь світ, Черчілль був обраний в Парламент Великобританії і написав цікаві мемуари. Іншими словами, почасти його участь в англо-бурської війни і успішний втеча стали основою для подальшої політичної кар'єри (бронепоїзд "Довговолоса Мері" після цього стали жартома називати "Смертельна пастка Вінстона Черчілля").

9. Війна в мистецтві

  • Фільм " Об'їждчик Морант ".
  • Роман А.Німана "Пітер Маріца - юний бур з Трансваалю" розповідає про протистояння бурів і зулусів, корінних народів ПАР, англійським військам в першій англо-бурської війни (1880-1881). Видано у 1940 р.
  • Роман Л. Буссенара "Капітан Зірви-голова" ( 1901). В цьому романі автор описує пригоди юнака-француза, що зібрав свій загін розвідників для бурів. Ставлення до бурам кілька ідеалістичне, хоча й описані в загальному реально мали місце події.
  • Артур Конан-Дойл в книзі "Війна в Південній Африці" ( 1902) теж описав цю війну, але вже з точки зору англійців. Книга претендує на історичний працю, хоча носить в загальному військово-патріотичний характер, тому її не можна з повним правом вважати неупередженою. Однак, Англія сильно потребувала підйомі бойового духу через пресу та літературу, тому книга отримала урядове схвалення і придбала деяку популярність.
  • У Росії громадська думка була цілком на боці маленьких республік. Була складена пісня російською мовою " Трансвааль, країна моя, ти вся гориш в вогні ... ".
  • У 2005 році південноафриканський музикант Бок ван Блерк (справжнє ім'я - Луїс Пеплер) записав пісню De la Rey [8], присвячену генералу Куус Деларю. Пісня стала неймовірно популярною серед білих жителів ПАР. Перший диск фан Блерка - альбом під назвою цієї пісні - став найпопулярнішим дебютним альбомом за всю історію південноафриканської музики [9]. У пісні, зокрема, є такі слова:

Де ла Рей, Де ла Рей,
Прийдеш ти, щоб вести бурів? ..
Генерал, як один
Ми впадемо навколо тебе ... [10]

  • У книгах російського фантаста Романа Злотникова "Генерал-адмірал" і "На переломі століть", написаних у жанрі альтернативної історії, істотну увагу приділяється співробітництву головного героя - "альтернативного" великого князя Російської імперії Олексія Олександровича з бурськими державами, а також власне англо-бурської війні. Зважаючи політики головного героя, хоча бури і терплять поразку, але англійцям перемога дістається дуже великою кров'ю. Гинуть Сесіл Родс, фельдмаршал Робертс, а також молодий Черчілль.

Примітки

  1. Davenport, Saunders South Africa: A Modern History. - 2000.
  2. Зігерн-Корн Михайло Антонович фон. Англо-бурська війна. Від здачі Преторії бурами до від'їзду президента Крюгера в Європу. Глава VI. Кафри. С. 63-74. (Звіт тло Зігенр-Корна для Миколи II надрукований, ймовірно, в середині або в кінці 1901 р. Знаходиться у Відділі рукописів Російської державної бібліотеки)
  3. Нікітіна І. А. Захоплення бурських республік Англією (1899-1902 рр.). М., 1970. С. 31.
  4. Giliomee H. The Afrikaners: Biography of People. Charlottesville, 2004. P. 238
  5. Ten Inventions That Inadvertently Transformed Warfare - (Англ.) / / Smithsonian magazine, 19.09.2010
  6. Hіко-Бур, в'язень Святої Олени - www.publish.diaspora.ru/gazeta/articles/georgia11_1.shtml (9 вересня 2008). (Недоступна посилання)
  7. Давідсон А. Б. Сесіл Родс - будівельник імперії. Смоленськ, 1998. С. 360-361
  8. Пісня De La Rey - найпопулярніша серед білого населення ПАР - www.zaxodi-v-internet.ru/de-la-rey.html
  9. Давідсон А. Б., Філатова І. І. Якого кольору "південноафриканське диво"? / / Pax Africana: континент і діаспора в пошуках себе. М., 2009. С. 183.
  10. Там же. С. 182.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Перша англо-бурська війна
Англо-датська війна
Англо-занзібарська війна
Англо-бутанського війна
Англо-зулуська війна
Англо-ефіопська війна
Англо-перська війна
Англо-російська війна
Англо-американська війна
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru