Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Верлен, Поль


Netsurf17 - Paul Verlaine.png

План:


Введення

Поль Марі Верлен ( фр. Paul Marie Verlaine , 1844 - 1896) - французький поет, один з основоположників літературного імпресіонізму і символізму.


1. Біографія

Поль-Марі Верлен народився 30 березня 1844 в Меці в сім'ї Ніколя-Огюста Верлена, капітана інженерних військ, і Елізи-Жюлі-Жозеф-Стефані Дее. У ранньому дитинстві Верлена сім'я часто переїжджає з-за гарнізонної служби батька (Мец, Монпельє, Ним, Сет і знову Мец).

П. Верлен у кафе "Франциск Перший". Світлина Дорнака

У 1851 батько Поля виходить у відставку, і сім'я поселяється в паризькому передмісті Батіньоль. В 1853 Верлен надходить в пансіон Ландрі (вулиця Шапталь, 32). В 1855 він поступає в сьомий (початковий) клас ліцею Бонапарта (будущ. Кондорсе).

В 1858 Верлен починає писати вірші, знайомиться з поезією Гюго, Банвіль, Готьє, Бодлера, Леконта де Ліля, Глатиньи, посилає Віктору Гюго вірш "Смерть" ( 12 грудня).

З 1860 Верлен починає дружити з Едмоном Лепелетье, його майбутнім душоприказником і біографом. В 1862 фінансове становище сім'ї погіршується через невдалі вкладів. Верлен отримує ступінь бакалавра словесності (з відзнакою по латині), записується в Школу права і займається арифметикою, сподіваючись здати іспит в Міністерство фінансів. Починає пити і відвідувати публічні будинки. Зачитується "Силою і матерією" Бюхнера. В 1863 він знайомиться з поетом і критиком Луї-Ксавьє де Рікаром; в республіканському салоні маркізи де Рікар (бульвар Батіньоль, 10) співрозмовники Верлена - Теодор де Банвіль, Огюст Вільє де Ліль-Адан, Франсуа Коппе, Катюль Мендес, Сюллі Прюдом, Хосе-Марія Ередіа. У серпні цього ж року виходить перша публікація Верлена в журналі Рікар "Огляд прогресу" (сонет "Пан Прюдом").

1864 - Січень-березень. Верлен працює в страховій компанії, потім в мерії IX округу Парижа. Кидає заняття в Школі права. Осінь-зима. Відвідує гурток Катюлля Мендеса (Прюдом, Вільє де Ліль-Адан, Леон Дьеркс, Ередіа, Альбер Глатиньи).

1865 - Верлен працює експедитором в мерії Парижа. Листопад-грудень. Верлен публікує есе про Бодлере і кілька віршів у новому журналі Рікар "Мистецтво". Знайомиться з видавцем Альфонсом Лемером, в книжковому магазині якого (пасаж Шуазель, 47) збираються майбутні парнасці. Відвідує вечора Теодора де Банвіль в його квартирі на вулиці Конде. 30 грудня. Смерть батька.

П. Верлен. Портрет роботи Г. Курбе, ок. 1866

1866 - Січень. Верлен з матір'ю переїжджають на вулицю Леклюз, 26. Березень. Перший випуск альманаху "Сучасний Парнас" (видавець Альфонс Лемер). 28 квітня. Вісім віршів Верлена опубліковані в дев'ятій книжці "Сучасного Парнасу" (їх читає дванадцятирічний Рембо). Листопад. Виходить збірка "Сатурнійскіе вірші" (видавець Альфонс Лемер).

1867 - 16 лютого. Смерть Елізи Дюжарден (у дівоцтві Монкомбль), кузини Верлена і подруги його дитинства, залишившись сиротою Еліза була взята на виховання батьками Верлена. Після свого заміжжя вона допомогла Верлену матеріально у виданні його першої поетичної збірки. Верлен важко переживає втрату, шукає забуття в абсенті. 25 липня. Верлен починає співпрацювати з сатиричним журналом публіциста і майбутнього комунара Ежена Вермерш "Хрущ". 12 серпня. У Брюсселі Верлен тепло прийнятий Віктором Гюго. 31 серпня. У Парижі вмирає Шарль Бодлер. 2 вересня. Верлен присутній на похоронах Бодлера на Монпарнасском кладовищі. Грудень. У Брюсселі під псевдонімом Пабло де Ерланьез виходить плакетка Верлена "Подруги, сцени сапфіческой кохання" (видавець Огюст Пуле-Малассі).

1868 - Разом з парнасців Верлен завсідник салону Ніни де Війар (вулиця Шапталь, 17); серед гостей салону - Берліоз, Вагнер, Мане. 6 травня. Суд міста Лілля виносить рішення про конфіскацію і знищення тиражу "Подруг", а видавця примовляє до 500 франкам штрафу. Август. Верлен проводить канікули у родичів в Паліселе (Бельгія).

1869 - Лютий. Виходить збірка "Галантні святкування" (видавець Альфонс Лемер). 22 березня. Верлен з матір'ю їдуть до Палісель на похорон тітки; Верлен пиячить, сім'я і місцева влада закликають його до порядку; мадам Верлен вирішує одружити сина на одній з палісельскіх кузин. Червень. Музыкант из салона Нины Шарль де Сиври знакомит Верлена со своей кузиной Матильдой Моте де Флервиль. Липень. Мадам Верлен увозит сына к родственникам в Фанпу (Арденны) и возвращается в Париж. Верлен пьянствует. 18-20 июля. В письме к Шарлю де Сиври Верлен просит руки Матильды Моте (отчасти, чтобы избежать палисельской кузины), ответ сдержанно обнадеживающий (отца пятнадцатилетней Матильды приходится долго уговаривать); Верлен бросает пить и начинает ухаживания. Осень-зима. По вторникам Верлен принимает друзей (Коппе, Шарль и Антуан Кро, Лепелетье, Рикар, Сиври, Валад, Матильда).

1870 - Июнь. Сборник "Добрая песня", посвященный Матильде (издатель Альфонс Лемер, в продажу поступит в январе 1872). 11 августа. Венчание Поля и Матильды в Нотр-Дам де Клиньянкур (на Монмартре); молодожены поселяются на улице Кардинала Лемуана, 2. Июль-сентябрь. Франко-прусская война. 22 августа. В письме к своему учителю Жоржу Изамбару Рембо восхищается "Галантными празднествами" и "Доброй песнью". 2 сентября. Седанская катастрофа. 4 сентября. Провозглашение Республики; всеобщая мобилизация; Верлен вступает добровольцем в Национальную гвардию.

Дом Моте на улице Николе, 14

1871 - Январь. Прусские войска осаждают Париж; бомбардровка столицы; Поль и Матильда переезжают на бульвар Сен-Жермен, где устраивают салон (среди новых гостей - поэт Эжен Пелетан, художник Феликс Регаме, композитор Эрнест Кабане). Март-май. Парижская коммуна; несмотря на приказ Тьера, запрещающий чиновникам выходить на службу, Верлен при Коммуне продолжает работать в мэрии, в отделе печати. Поль и Матильда возвращаются на улицу Кардинала Лемуана; после падения Коммуны, опасаясь доносов, уезжают к родственникам Верлена в Фанпу и Леклюз. Август. Возвращаются в Париж, поселяются в доме Моте на улице Николе, 14. Конец августа - начало сентября. Листи Артюра Рембо к Верлену (стихи и просьба о поддержке). Вересень. Верлен приглашает Рембо в Париж и оплачивает ему дорогу. 10 сентября. Рембо в Париже; он поселяется у Моте, откуда его в скором времени изгоняют за грубость и нечистополотность; Рембо живёт по очереди у Банвиля, Шарля Кро, композитора Кабане, художника Форена. Верлен и Рембо принимают участие в собраниях литературных кружков "Дрянные мальчишки" и "Чертыхатели", пьянствуют, их дружба перерастает, как они выражаются, в "жестокую страсть" двух поэтов. Конец октября. Первая ссора Верлена с Матильдой из-за Рембо, который пытается вырвать Поэта-Верлена из удушливой мелкобуржуазной обстановки семейства Моте;

30 октября. Рождение Жоржа Верлена, сына Поля и Матильды. Конец декабря. На очередном обеде "Дрянных мальчишек" Рембо устраивает скандал и легко ранит тростью-шпагой фотографа Карж; Рембо изгнан из кружка; Верлен снимает для него комнату на улице Кампань-Премьер, 14.

1872 - Январь. Анри Фантен-Латур пишет картину "Угол стола", на которой, среди прочих парнасцев, изображает Верлена и Рембо. 13 января. Ссора между Полем и Матильдой; Верлен бьёт жену и угрожает убить сына; несколько дней Верлен скрывается на квартире у матери. Середина января. Матильда увозит Жоржа к родственникам в Периге. Верлен поселяется у Рембо на улице Кампань-Премьер. 20 січня. Верлен пишет Матильде письмо с просьбой простить его. Начало февраля. Семья Моте де Флервиль начинает бракоразводный процесс. Березень. Верлен обещает Матильде порвать с Рембо; Рембо по просьбе Верлена уезжает в Шарлевиль; бракоразводный процесс приостановлен; Верлен возвращается к жене, но продолжает тайком переписываться с Рембо. Верлен устраивается на работу в страховую компанию. Апрель. Верлен просит Рембо вернуться. Начало мая. Пьяный Верлен похищает маленького Жоржа и уносит его к матери; на следующее утро Матильда обращается к своему поверенному с просьбой о возобновлении бракоразводного процесса. 18 мая. Рембо возвращается в Париж. Май-июнь. Верлен несколько раз угрожает убить Матильду. Верлен и Рембо, развлекаясь, дерутся на ножах; свои раны Верлен объясняет уроками фехтования. 7 июля. Верлен выходит за доктором для заболевшей Матильды и встречает Рембо; они решают немедленно уехать из Парижа в Аррас, где попадают в жандармерию, которая высылает их обратно; в Париже они пересаживаются на другой поезд и едут в Брюссель. Во Франции продолжаются жестокие преследования тех, кто во времена Коммуны сотрудничал с властями или просто продолжал работать в учреждениях, многие из знакомых и друзей Верлена оказались в тюрьме, Верлен находится под подозрением у новой власти и ему угрожает нешуточная опасность, за ним постоянно ведется слежка, спасаясь от преследований, он решает бежать за границу. Липень. Верлен и Рембо бродяжничают в Бельгии. 21 июля. Матильда в сопровождении своей матери едет в Брюссель, чтобы вернуть Поля; им это почти удается, но Верлен бросает их на пограничной станции и вместе с Рембо, который тайком едет в том же поезде, возвращается в Брюссель. 7-9 сентября. Верлен и Рембо едут в Лондон (поселяются по адресу Хоуленд-стрит, 34-35). Грудень. Мать Рембо, узнав о том, что Моте обвиняют его в гомосексуальных отношениях с Верленом, приказывает сыну вернуться в Шарлевиль; Рембо подчиняется. Верлен заболевает, вызывает к себе мать и Рембо.

Дом на Ройал Колледж стрит, 8

1873 - Начало января. В Лондон приезжает мать Верлена. Середина января. В Лондон приезжает Рембо (дорогу ему оплачивает мать Верлена). Начало февраля. Мадам Верлен возвращается в Париж. Конец марта. Верлен хочет вернуться в Париж и помириться с Матильдой. 4 апреля. Верлен уезжает в Бельгию, сперва к знакомому матери аббату Делоню в Намюр, откуда пишет Матильде, прося о встрече и примирении (в ответ Матильда просит не надоедать ей письмами), затем в Жеонвиль к родственникам, где заканчивает "Песни без слов" и учит английский. 9-10 апреля. Рембо возвращается в Шарлевиль, где начинает "Лето в аду". 24-25 мая. Верлен и Рембо едут в Лондон и поселяются в двух маленьких комнатках на верхнем этаже дома N 8 на Грейт Колледж стрит (теперь это Ройал Колледж стрит, 8). Червень. Верлен опять хочет вернуться к Матильде; постоянные ссоры с Рембо. 4 июля. После очередной ссоры Верлен уезжает в Брюссель, бросив Рембо без денег, и поселяется в гостинице "Льежуа", из Брюсселя он пишет письма жене, матери и Рембо, угрожая самоубийством. 5 июля. Мать Верлена приезжает в Брюссель. 8 июля. В Брюссель приезжает Рембо; он настаивает на своем возвращении в Париж, Верлен против. 10 июля. Утром Верлен покупает револьвер и напивается; около трех часов дня в гостинице Верлен стреляет в Рембо и ранит его в запястье; Верлен с матерью отводят Рембо в больницу; Рембо продолжает настаивать на своем отъезде; Верлен с матерью провожают его на вокзал; по дороге Верлен угрожает застрелиться; испуганный Рембо бросается за помощью к полицейскому; арест Верлена, несмотря на то, что Рембо отказывается от всех своих обвинений. 11 июля. Верлена помещают в тюрьму предварительного заключения "Маленькие кармелиты". 20 липня. Рембо возвращается в Шарлевиль, на ферму Рош, где закончит "Лето в аду". 8 серпня. Брюссельский суд приговаривает Верлена к двум годам тюрьмы. 27 августа. Верлена переводят в тюрьму одиночного заключения в Монс.

1874 - Март. Стараниями Эдмона Лепелетье в Сансе выходят "Песни без слов" (типография Мориса Лермита). Раздел имущества с Матильдой; Верлен приговорён к уплате алиментов; он переживает религиозный кризис, исповедуется.

1875 - 16 января. Освобождение Верлена. Лютий. Последняя встреча Верлена и Рембо в Штутгарте; религиозность Верлена раздражает Рембо; Рембо просит Верлена передать рукопись "Озарений" поэту Жермену Нуво (с которым путешествовал в Англию весной 1874) для возможного издания. Березень. Верлен уезжает в Англию; устраивается преподавателем начальной школы в Стикни. Встречается в Лондоне с Жерменом Нуво и отдаёт ему "Озарения" (Нуво вернёт их Верлену осенью 1877, не найдя издателя). Жовтень. Верлен посылает свои стихотворения в Париж для публикации в третьем выпуске "Современного Парнаса", но бывшие коллеги во главе с Анатолем Франсом отказывают ему в этой чести. 12 декабря. Последнее письмо Верлена к Рембо.

1876-1877 - Верлен преподаёт латынь, французский и рисование в Стикни, Бостоне и Борнмуте.

1877 - Октябрь. Верлен возвращается во Францию. Устраивается преподавателем в католический колледж в Ретеле. Там он знакомится с Люсьеном Летинуа и фактически усыновляет его.

1878 - Весна-лето. Верлен дважды видится с сыном, безуспешно пытается возобновить отношения с Матильдой.

1879 - Конец лета. Верлен напивается в компании своих учеников, к тому же выясняется, что он имеет судимость; Верлен покидает Ретель и уезжает в Лондон с Летинуа.

1880 - Март. Верлен покупает ферму в Жюнивиле на имя родителей Летинуа и поселяется там рядом с семьей Люсьена, который занимается сельским хозяйством. Грудень. Выходит сборник "Мудрость" (издатель Виктор Пальме).

1882 - В результате неудачного ведения дел родителями Летинуа, ферму в Жюнивиле продают за долги. Липень. Верлен возвращается в Париж налаживать литературные связи и безуспешно пытается получить место в мэрии (живёт в гостинице в районе Булонского леса по адресу улица Паршан, 5).

1883 - 7 апреля. Люсьен Летинуа внезапно умирает от тифа. Верлен тяжело переживает его смерть, впоследствии он посвятит ему серию из 25 пронзительных стихов, оплакивая безвременную смерть своего приемного сына, они войдут в сборник "Любовь". Июль-сентябрь. Мать Верлена покупает у родителей Люсьена ферму в Куломе и переезжает туда с сыном. Верлен снова пьёт.

1884 - Март. Ванье издает сборник эссе Верлена об Артюре Рембо, Тристане Корбьере и Стефане Малларме под названием "Про́клятые поэты". Листопад. Выходит сборник "Давно и недавно" (издатель Леон Ванье).

1885 - Февраль. После ссоры мать Верлена скрывается от него у соседей; Верлен врывается к соседям, буянит, угрожает покончить с собой, если она не вернется домой; мадам Верлен подает на сына в суд. 8 березня. Верлен продает дом в Куломе. 24 марта. Суд Вузье приговаривает Верлена к месяцу тюрьмы и 500 франкам штрафа. Май. Официально оформлен развод Верлена и Матильды. Липень. Верлен с матерью переезжают в Париж (живут в тупике Сен-Франсуа, 6 - улица Моро, 5). Август. Из-за артрита Верлен не может ходить. Листопад. Верлен работает над серией литературных портретов "Люди наших дней". Предвестья славы: первая песня на стихи Верлена (Эрнест Амедей Шоссон - на стихотворение "И месяц белый", сб. "Добрая песня"); литературная карикатура на Верлена в пародийном сборнике Анри Боклера и Габриэля Викера "Бесформенности, декадентские стихи Адоре Флупета".

1886 - Январь. Гюстав Кан и Жан Мореас основывают газету "Символист". 21 января. Умирает мать. Матильда добивается мирового соглашения, по которому уплачивает долги Поля, а наследство мадам Верлен (20 000 франков) забирает себе в счёт невыплаченных алиментов; Верлен остается без средств к существованию. Лютий. Умирает тетка Верлена, он получает в наследство 2400 франков. Февраль-март. Связь Верлена с проституткой Мари Гамбье; когда наследство иссякает, Мари бросает Верлена. Весна. Верлен знакомится с художником и куплетистом Фредериком-Огюстом Казальсом, (их дружба будет продолжаться до смерти Верлена). 10 апреля. Первый номер газеты "Декадент" Анатоля Бажю и Мориса дю Плесси. 18 сентября. Мореас публикует в литературном приложении к газете "Фигаро" манифест символизма, в котором Верлен назван предшественником новой поэтической школы (вместе с Бодлером и Малларме). Октябрь-ноябрь. В издательстве Леона Ванье выходит проза Верлена "Воспоминания вдовца" и "Луиза Леклерк". 30 октября. Матильда выходит замуж за Бьянвеню-Огюста Дельпорта и в связи со сменой фамилии снимает запрет на публикацию "Озарений" Рембо, неосмотрительно оставленных Верленом осенью 1877 года на хранение Шарлю де Сиври (кузену Матильды). Ноябрь 1886 - март 1887. Верлен лежит в больнице.

1887 - Верлен кочует из больницы в больницу. Вересень. Встречает проститутку Филомену Буден, которая становится его любовницей.

1888 - Январь. Жюль Леметр публикует в "Синем журнале" статью "Поль Верлен, символисты и декаденты". Березень. Выходит сборник "Любовь" (издатель Леон Ванье). Верлен поселяется в гостинице на улице Руайе-Коллар, 14, затем переезжает в гостиницу на улице Сен-Жак, 216; устраивает у себя литературные "среды". Август. Второе издание "прклятых поэтов", дополненное очерками о Марселине Деборд-Вальмор, Огюсте Вилье де Лиль-Адане и "бедном Лелиане" (Pauvre Llian - анаграмма имени Paul Verlaine). Ноябрь 1888 - февраль 1889. В больнице. Шарль Морис публикует у Ванье книгу "Поль Верлен".

1889 - Февраль. Верлен поселяется в гостинице на улице Вожирар, 4, возобновляет "среды". Червень. Выходит сборник "Параллельно" (издатель Леон Ванье). Июль-август. В больнице. Август-сентябрь. За счет друзей лечится на курорте в Экс-ле-Бен. Сентябрь 1889 - февраль 1890. В больнице.

1890 - Февраль. Верлен поселяется у Филомены на улице Сен-Жак. Липень. Министерство народного просвещения выплачивает Верлену пособие в размере 200 франков. Грудень. Выходит сборник "Посвящения" (издатель Леон Ванье); В Брюсселе подпольно выходит сборник эротических стихов Верлена "Женщины" (издатель Кистемекерс).

1891 - Январь-февраль. В больнице. Май. На бенефисе Верлена и Поля Гогена "Театр искусства" представляет пьесу Верлена "Одни и другие". Верлен знакомится с Эжени Кранц, бывшей танцовщицей, приятельницей Филомены; Эжени становится любовницей Верлена и вскоре разоряет его. Май-июнь. Выходит сборник "Счастье" и пьеса "Одни и другие" (издатель Леон Ванье), в издательстве "Фаскель" (серия "Библиотека Шарпантье") выходят "Избранные стихотворения" Верлена. Октябрь 1891 - январь 1892. В больнице. Листопад. Выходит автобиографическая проза Верлена "Мои больницы" (издатель Леон Ванье). 10 ноября. В Марселе от саркомы умирает Артюр Рембо. Грудень. Выходит сборник "Песни для неё" (издатель Леон Ванье).

1892 - Январь-февраль. Выйдя из больницы, некоторое время живёт с Эжени; как только деньги заканчиваются, Эжени бросает Верлена. Апрель. В серии "Библиотека святого Грааля" выходит сборник "Сокровенные обедни". Август-октябрь. В больнице. 2-14 ноября. По приглашению голландских литераторов Верлен едет в Голландию с лекциями о литературе. Декабрь 1892 - январь 1893. В больнице.

1893 - Январь. Верлен и Эжени поселяются на улице Фосс-Сен-Жак, 9. Февраль-март. По приглашению бельгийских литераторов Верлен едет в Бельгию с лекциями о литературе. Май-июнь. Выходят сборники "Элегии", "Оды в ее честь" и автобиографическая проза "Мои тюрьмы" (издатель Леон Ванье). Июнь-ноябрь. В больнице; рожистое воспаление на левой ноге, регулярные пункции; в больнице Верлена навещает Филомена. Август. Верлен выдвигает свою кандидатуру во Французскую Академию на место скончавшегося Ипполита Тэна. Жовтень. Верлен не получает кресло Тэна. Листопад. Верлен переезжает к Филомене. Ноябрь-декабрь. По приглашению английских литераторов Верлен едет с лекциями в Лондон, Оксфорд и Манчестер. Грудень. Выходит книга лекций Верлена "Две недели в Голландии" (издатели Блок и Ванье). Верлен переезжает к Эжени на улицу Сен-Жак, 187.

1894 - Апрель. Верлен переезжает к Филомене. Май. Выходит сборник "В лимбе" (издатель Леон Ванье). Май-июль. В больнице; пытается восстановить отношения с Эжени. Август. Избран "принцем поэтов" вместо скончавшегося Шарля Леконт де Лиля; друзья Верлена во главе с Морисом Барресом и Робером де Монтескью-Фезансаком устанавливают для него ежемесячную пенсию (150 франков); Министерство народного просвещения выплачивает Верлену пособие в размере 500 франков (два таких же пособия будут выплачены в феврале и сентябре 1895). Жовтень. Постановка пьесы Верлена "Мадам Обен" в кафе "Прокоп". Верлен бросает Эжени и переезжает к Филомене. Грудень. В издательстве журнала "Ля Плюм" (серия "Литературно-художественная библиотека") выходит сборник "Эпиграммы". Декабрь 1894 - январь 1895. В больнице.

1895 - Лютий. Верлен переїжджає до Ежені. Май. У видавництві "Кінець століття" виходить "Сповідь" Верлена. Вересень. Разом з Ежені переїжджає на вулицю Декарта, 39. Стан Верлена різко ухудщается. Жовтень. Повне зібрання творів Артюра Рембо з передмовою Верлена.

Могила Верлена, його батьків і сина на Батіньольском кладовищі Парижа

1896 - 7 січня. Верлен сповідається. Вночі він падає з ліжка, Ежені не може підняти його, і Верлен проводить всю ніч на холодній підлозі. 8 січня. Верлен помирає від запалення легенів. 10 січня. Відспівування в церкві Сент-Етьєн-дю-Мон і урочистий похорон на Батіньольском кладовищі. Лютий. У серії "Літературно-мистецька бібліотека" виходить збірка "Плоть". Грудень. Виходить збірка "інвектива" (видавець Леон Ваньє).

1899 - Виходить повне зібрання творів Верлена в п'яти томах (видавець Леон Ваньє).

1904 - Підпільно виходить збірка еротичних віршів Верлена "Hombres" ("Чоловіки", видавець Альбер Мессен, спадкоємець Ваньє).

1907 - Виходить книга нотаток Верлена "Подорож француза по Франції" (видавець Альбер Мессен).

1911 - 28 травня. У Люксембурзькому саду відкривається пам'ятник Верлену роботи Огюста де Нідерхаузерна-Родо.

1913 - Виходить збірка "Бібліо-сонети" (видавець Анрі Флурі).

1926 - Виходить перший том невиданих творів Верлена (видавець Бодін).

1929 - Виходять другий і третій томи невиданих творів Верлена (видавець Альбер Мессен).


2. Поезія Верлена [1]

"Верлен був ясніше своїх учнів, - писав М. Горький, - у його завжди меланхолійних і звучать глибокою тугою віршах був ясно чути крик відчаю, біль чуйною і ніжної душі, яка жадає світла, жадає чистоти, шукає Бога і не знаходить, хоче любити людей і не може " [2].

Поетична творчість Верлена почалося в традиціях парнаської школи. У його юнацьких віршах позначилося прагнення до чіткості образів, скульптурності мови. Але вже в перших зрілих збірках Верлена "сатурничним поеми" (або "Сатурналії"; 1866) і "Галантні святкування" (1869) крізь традиційну форму можна смутно розгледіти нові дивні образи.

"Сатурничним поеми" відкриваються зверненням до "мудрецям колишніх днів", учив, що ті, хто народжуються під знаком сузір'я Сатурн, мають неспокійним уявою, безвільністю, марно женуться за ідеалом і відчувають багато горя. Через надіти на себе маску об'єктивного мудреця явно проглядали риси покоління кінця століття і власне обличчя Верлена.

Самі образи "сатурничним поем" деколи роздвоювалися. Звичайне раптом поверталося несподіваною стороною - дим малював на небі дивні фігури:

Місяць на стіни накладала плями
Кутом тупим.
Як цифра п'ять, зігнута назад,
Вставав над гострої дахом чорний дим.
Нудився вітер, наче стогін фагота.
Був небосхил
Безбарвно сер. На даху кликав когось,
Нявкає жалібно, змерзлі кіт.
А я, - я йшов, мріючи про Платона,
У вечірній час,
Про Саламіні і про Марафоні ...
І синім трепетом блимав мені газ.

- "Паризький нарис", переклад В. Брюсова

Зображення в переливах світла і тіні ламалося на очах:

Вона грала з кішкою. Дивно,
У тіні, згущується навколо,
Раптом нарис виступав неждано
Те білих лап, то білих рук.
Одна з них, сердячись крадькома,
Лащилася до пані своєї,
Тая під шовковою рукавичкою
Агат безжальних пазурів.
Інша теж злість таїла
І звірові посміхалася мило ...
Але Диявол тут був, їх зберігаючи.
І в спальні темної, на ліжку,
Під дзвінкий жіночий сміх, горіли
Чотири фосфорних вогню.

- "Жінка і кішка", переклад В. Брюсова

Другий віршований збірник "Галантні святкування" зображував витончені розваги XVIII століття. Лірика і іронія вигадливо сплелися в цій книзі, як у Ватто - французького художника початку XVIII ст., на полотнах якого дами і кавалери грають вишуканий і трохи сумний спектакль:

До вас в душу заглянувши, крізь ласкаві очі,
Я побачив би там вишуканий пейзаж,
Де бродять з лютнею химерні маски,
З маркізом П'єрро і з Коломбіна паж.
Співають вони любов і славлять хтивість,
Але на мінорний лад звучить наспів струни,
І здається, вони не вірять самі в щасті,
І пісня їх злита із сяйвом місяця.
З сяйвом місяця, сумним і прекрасним,
В якому, сп'янівши, їм соловей співає,
І бідкається струмінь у млості даремно,
Блискуча струмінь, спадаючи в водомет.

- Переклад В. Брюсова

Навмисне вибагливе побудова віршів двох перших збірок, примхливість, неясність як би відображених образів, увага до музичного звучання рядків підготували появу кращої поетичної книги Верлена "Романси без слів" (1874). Сама назва збірки свідчить про прагнення Верлена посилити музику вірша. Музична гармонія, за вченням Платона, повинна зв'язувати душу людини з Всесвіту, і Верлен прагнув через музику пізнати живе в ньому самому істота. Такий шлях представлявся Верлену новаторським і єдино вірним. Майже одночасно у вірші "Поетичне мистецтво" він висунув вимогу музикальності як основи імпресіоністської поетики: "Музика - передусім".

"Романси без слів" не зв'язані єдиною темою. Тут і любовна лірика, урбаністичні мотиви, і особливо тема природи. Про що б не писав Верлен, все пофарбовано його меланхолією, його неясною тугою. Погляд Верлена на світ нагадує пейзажі художників-імпресіоністів. Він теж любив зображувати дощ, тумани, вечірні сутінки, коли випадковий промінь світла вихоплює тільки частина неясною картини. Малюючи, наприклад, подорож в сад, Верлен тільки називає предмети, які він бачить. Але вони не існують окремо від світла, в якому вони купаються, від тремтіння повітря, який їх оточує. Існування речей важливо Верлену не в їх матеріалі, не в їх об'ємних формах, але в тому, що їх одушевляє, - в настрої. У поезії Верлена ми спостерігаємо дематеріалізацію речей.

Верлен і не прагнув до цілісного відтворення матеріального світу. В "Романси без слів" поет остаточно відмовився від традицій парнасців - яскравою декоративності та графічної точності їх малюнка, від історичних картин. Верлен рідко звертався до послідовного розповіді. У його віршах майже немає подій. Якщо ж вони часом з'являлися у Верлена, то одягнені туманним флером або у вигляді стилізованої казки, з причини низки образів, одного за іншим, як вони малювалися його внутрішньому погляду. Він ніби свідомо відвертався від реальних джерел в світі і в історії людей, щоб звернутися до свого серця.

Навіть настільки часто воспеваемая Верленом природа, імпресіоністичні пейзажі його віршів були по суті пейзажами душі поета.

Ставлення ліричного героя Верлена до природи дуже складно. Природа настільки близька поетові, що він нерідко на час відсувається, заміщається пейзажем, щоб потім знову в ньому ожити. Ступінь особистого проникнення Верлена в природу так висока, що, йдучи по оспіваним ним рівнинах, по просоченим весняним повітрям вулицями околиць, визираючи з поетом з вікна в бузкові сутінки, прислухаючись до монотонного шуму дощу, ми маємо справу, по суті, не з картинами і голосами природи, а з психологією самого Верлена, злився душею з сумним і прекрасним світом.

Пейзаж у Верлена вже не традиційний фон або акомпанемент переживань людини. Сам світ уподібнюється пристрастям і страждань поета. Таке зміщення акцентів викликано у Верлена не силою володіють їм пристрастей, але вражаючою тонкістю почуттів, яку він поширює на все, до чого звернений його погляд. Кожне дерево, лист, дощова крапля, птах начебто видають ледь чутний звук. Всі разом вони утворюють музику верленівської поетичного світу.

Поза цієї особливості, поза цієї музики немає поезії Верлена. Саме тут криються витоки труднощі, а часом неможливості переведення віршів Поля Верлена на інші мови. Валерій Брюсов, який багато займався в Росії перекладами поезії Верлена, скаржився на постійно чатує небезпека "перетворити" Романси без слів "в" слова без романсів "". Саме поєднання французьких голосних, приголосних і носових звуків, що полонять в поезії Верлена, виявляється непередаваним.

Одне з кращих віршів поета "Осіння пісня" (збірка "сатурничним поеми"):

Les sanglots longs
des violons
de l'automne
blessent mon coeur
d'une langueur
monotone.

Tout suffocant
et blme, quand
sonne l'heure,
je me souviens
des jours anciens,
et je pleure;

Et je m'en vais
au vent mauvais
qui m'emporte
de , de l,
pareil la
feuille morte.

Підрядковий переклад:

Довгі ридання
осінніх
скрипок
ранять моє серце
сумної
монотонністю.

Всі стискається
і блідне, коли
пробиває його час,
я згадую
колишні дні
і плачу.

І я йду
з осіннім вітром,
який мене
носить туди-сюди,
подібно
мертвому листу.

У перекладі Брюсова пісня звучить по-іншому:

Довгі пісні
Скрипки осінньої,
Поклик невідчепна,
Серце мені ранять,
Думи туманять
Одноманітно.

Сплю, холоді,
Здригнувшись, блідну
З боєм півночі.
Згадається щось.
Всі без звіту
Виплачут очі.

Вийду я в поле.
Вітер на волі
Кидається, сміливий,
Схопить він, кине,
Немов забирає
Лист пожовкли.

Картина, намальована Верленом, містить дуже мало конкретних образів: осінній шум, удар годин, що буря вітром сухий лист. Брюсов зробив верленівської вірш конкретніше, ніж воно є в оригіналі. У нього поет виходить в поле, де "на волі метається сміливий вітер". У Верлена немає цих майже побутових деталей, як немає і "сміливого вітру", явно не відповідає всій верленівської лексиці.

Ми не знаємо, які осінні скрипки плачуть у Верлена. Може бути, це сумно шумлять дерева? А може, це почуття втомленого від життя, що вступає в свою осінь старіючої людини? Те ж саме відноситься до удару годин. Пробили годинник десь в квартирі? Швидше сам поет чекає, коли проб'є його остання година. Ця неясність образів художньо готує останній рядок вірша, розвиваючу скорботну думка поета про гіркий самоті всякого істоти, приреченого на загибель в холодному байдужому світі.

Ще виразніше про це ж говорить музика "Осінньої пісні" - французькі носові on, an. Вони звучать, як згасаючі звуки дзвону, предвещающего поява основного страшного удару, від якого в жаху стискається все живе.

"Осіння пісня" більш вірно звучить у перекладі А. М. Гелескула :

Здалеку
Ллється туга
Скрипки осінньої -
І, не дихаючи,
Холоне душа
В заціпеніння.

Година продзвенить -
І холод
Відгомін загрози,
А згадаю
У серці весну -
Котяться сльози.

І до ранку
Злі вітру
У жалобному ше
Кружляють мене,
Немов женучи
З палой листвою.

Орієнтація Верлена на музичність породила в нього особливі прийоми організації вірша - виділення переважаючого звука (як у романсі - провідної мелодії), прагнення до повторів, часте використання суцільних жіночих рим, мало вжиткового девятісложного вірша.

У вірші "Поетичне мистецтво", написаному в 1874 і надрукованому в 1882 р., Верлен стверджував ці прийоми, пародіюючи знамените "Поетичне мистецтво" Буало. У вірші Верлена все протилежно твердженнями теоретика класицизму XVII ст.. Буало вимагав точності, ясності. Верлен проголосив заміну ясності музичністю і радив вибирати дивні поєднання:

Цінуючи слова якомога суворіше,
Люби в них дивні риси.
Ах, пісні п'яною, що дорожче,
Де точність з хиткість злиті! [3]

- Переклад В. Брюсова

Не відмовляючись від об'єктивності мистецтва, закликаючи поетів спрямуватися "за межу земного", він відкривав широкі двері суб'єктивізму. Не випадково його "Поетичне мистецтво" було сприйнято як сенсація молоддю декадентського штибу.


3. Поетична спадщина

3.1. Вірші


3.2. Проза

  • Les Potes maudits (1884)
  • Louise Leclercq (1886)
  • Les mmoires d'un veuf (1886)
  • Mes hpitaux (1891)
  • Mes prisons (1893)
  • Quinze jours en Hollande (1893)
  • Vingt-sept biographies de potes et littrateurs (parues dans "Les Hommes d'aujourd'hui")
  • Confessions (1895)

4. Видання російською мовою

  • Верлен П. Вірші / Пер. Ф. Сологуба, 2 изд. - М.-П., 1923. -??? с.
  • Верлен П. Збори віршів / Пер. В. Брюсова. - М., 1911. -??? с.
  • Верлен П. Вибрані вірші / Сост. П. Н. Петровський. - М., 1912. -??? с.
  • те саме, М., 1915: [Вірші], в кн.: зоряне небо. Вірші зарубіжних поетів у пров. Б. Пастернака, М., 1966;
  • Верлен П. Вірші / / в книзі "Тінь дерев. Вірші зарубіжних поетів в пер. І. Еренбурга". - М., 1969. - С.
  • Верлен П. Лірика / Сост. Е. Еткінд. - М., 1969. -??? с.
  • Верлен П. Вибране / Пер. Г. Шенгелі. - М., 1996. -??? с.
  • Верлен П. Вірші. - Кишинів: Літературний фонд "Axul Z", 1996. - 192 с.
  • Верлен П. Вірші / / Сім століть французької поезії в російських перекладах. - СПб: Євразія, 1999. - С. 393-408.
  • Верлен П. Сповідь: Автобіографічна проза, художня проза. - СПб: Абетка-Класика, 2006. -??? с.

Примітки

  1. Кірнозе З. І. Символісти. П. Верлен. А. Рембо. / / Історія зарубіжної літератури кінця XIX - початку XX ст. Курс лекцій / Під ред. М. Є. Єлізарової, Н. П. Михальської. - М.: Видавництво "Вища школа", 1970. - 623 с. - С. 144-149.
  2. М. Горький. Поль Верлен і декаденти.
  3. читати польностью на ru.wikisource.org / wiki / Іскусство_поезіі_ (Верлен / Брюсов)

6. Бібліографія

  • Горький М., Поль Верлен і декаденти, Собр. соч., т. 23, М., 1953.
  • Пастернак Б. Поль-Марі Верлен [1944] / / Він же. Собр. соч. в 5-ти тт .. Т.4.М.: Худ. літ-ра, 1991, с.395-399.
  • Птіфіс П. Верлен. М., 2002 (ЖЗЛ)
  • Історія французької літератури, т. 3, М., 1959.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Верлен, Том
Леві, Поль
Дешанель, Поль
Гоген, Поль
Робсон, Поль
Массон, Поль
Сезанн, Поль
Серюзьє, Поль
Пуаре, Поль
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru