Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Вестготи



План:


Введення

.

Міграція вестготів

Вестготи (везіготи, тервінгі, лат. Visigothi ) - німецьке плем'я, що представляло собою одну з двох головних гілок племінного союзу готовий (другий гілкою були остготи). З 370 р. брали участь в Великому переселенні народів. Після падіння Західної Римської імперії грали ключову роль у західноєвропейській історії. Вестготи вважаються одними з предків сучасних іспанців і португальців.


1. Походження назви

Походження назви племені точно не встановлено. Ймовірно, воно походить від індоєвропейського слова weise (мудрий), так само як і назва остготів може брати коріння від індоєвропейського слова austr (блискучий) [1]. Перші згадки про поділ готовий з'являються близько 270 р. під час правління імператора Клавдія II. Потім, близько 291 р., Мамертін в "Панегірик" в честь імператора Максиміана згадує "тервінгов, частина племені готовий" [2] ( лат. Tervingi pars alia Gothorum ), Які вступили в союз з тайфаламі для нападу на вандалів та гепідів. Тервінгі, тобто "люди лісів", - раннє назва вестготів (СР з раннім назвою остготів - гревтунгі, "жителі степів і грубих пісків") [3].

Ці племінні назви зберігалися приблизно до початку V ст., потім після переселення частини готських племен за Дунай на територію Римської імперії і їх перемішування в джерелах використовується узагальнений етнонім готи. На початок VI століття дві головні гілки готовий стали згадуватися в історичних джерелах як везіготи і остроготи. На початку VI ст. Кассиодор, автор об'ємної "Історії готовий", яку пізніше переклав і скоротив Йордан, переосмислив ці назви і ввів в ужиток нові, зумовлені географією - "східні готи" і "західні готи". Ці нові назви відбивали фактичний стан справ - у часи Кассиодора вестготи контролювали велику частину Піренейського півострова і Галлії, а остготи правили на території Італії.


2. Рання історія

Костянтин Великий

Самостійна історія племені вестготів почалася в 256 р., коли вони, в числі готовий, переправилися через нижній Дунай і, наповнивши Балканський півострів, вторглися на територію Римської імперії. Ісидор Севільський повідомляє, що "майже п'ятнадцять років вони тримали в своїй владі Иллирик і Македонію" [4], поки у вересні 268 р. імператор Клавдій II не завдав вестготам поразку в битві при Ніші - місцевості на території сучасної Сербії, - а імператор Авреліан не вигнав їх з Фракії і Іллірії. В 270 р. римляни покинули провінцію Дакію, і вестготи розселилися на залишених територіях.

В 322 р. між Константином Великим и вестготами был заключён договор, предоставляющий племени статус федератов (союзников) - это была обычная римская политика по отношению к варварским племенам. Согласно договору вестготы за ежегодную плату были обязаны охранять границы империи и предоставлять людей для службы в императорских войсках. Иордан сообщает, что вестготы направили под римские знамёна около сорока тысяч своих воинов. Кроме того, по его словам, в армии Константина вместе со своими отрядами служили вестготские вожди Ариарих и Аорих.


3. Готская война в 377-382 гг

В 376 году вестготы, всё сильнее притесняемые гуннами, во главе со своим предводителем Фритигерном обратились к императору Валенту с просьбой разрешить им обосноваться во Фракии, на южной стороне Дуная. Валент ответил согласием, и осенью того же года вестготы переправились через Дунай у Силистрии.

Из-за произвола римских наместников, которые задерживали доставку продовольствия или отпускали его по завышенным ценам, переселенцы испытывали большие лишения. Римский историк Аммиан Марцеллин писал, что многие вестготы, "мучимые голодом, продавали себя за глоток скверного вина или за жалкий кусок хлеба" [5]. Такое положение дел привело сначала к единичным стычкам между вестготами и римлянами, а зимой 377 г. разразилось открытое восстание.

Желая отомстить за дурное обращение, вестготы принялись разорять и грабить римские территории. В главе "Восстание готов и рабов" Марцеллин описывает картину настоящего бедствия:

Не разбирали они в своих убийствах ни пола, ни возраста, все предавали на своём пути страшным пожарам; отрывая от груди матери младенцев и убивая их, брали в плен матерей, забирали вдов, зарезав на их глазах мужей, через трупы отцов тащили подростков и юношей, уводили, наконец, и много стариков, кричавших, что они довольно уж пожили на свете. - Аммиан Марцеллин. 31 книга прошлых событий

Валент выступил против восставших, и 10 августа 378 г. в битве под Адрианополем (современный город Эдирне в Турции) римляне потерпели одно из тяжелейших поражений в своей истории. Император Валент и его военачальники были убиты, а остатки разгромленной армии обратились в бегство. Победа вестготов стала ключевым моментом в истории падения Римской империи, северные границы которой теперь были открыты, а армия более не могла претендовать на звание непобедимой.

После разгрома римлян восстание готов не закончилось. Они продолжали разорять римские поселения вплоть до 382 г., когда между императором Феодосием Великим и вождём вестготов Атанарихом - преемником умершего в 380 г. Фритигерна, с которым Атанарих враждовал и соперничал на протяжении всей жизни - было заключено мирное соглашение, которое по многим пунктам повторяло предыдущий договор 322 г. В обмен на земли для поселения и ежегодные выплаты, вестготы обязывались охранять границы и снабжать ослабевшую римскую армию воинами из числа своих соплеменников. При императоре Феодосии многие вестготы занимали высокие посты в составе имперской армии.


4. Аларіх I

Між 391 і 394 гг. вестготы избрали вождём своего соплеменника Алариха - первого короля вестготов, который сконцентрировал в своих руках власть над всем племенем. В 394 г. вестготы, выполняя обязательства федератов, выступили в составе войска Феодосия Великого против узурпатора Евгения и понесли в боях особенно тяжёлые потери, в результате чего в готской части войска вспыхнул мятеж под предводительством Алариха.

4.1. Похід до Греції

Сначала Аларих направил вестготов к Константинополю, но город был слишком хорошо защищён, поэтому мятежники устремились в Грецию. Опустошив Аттику, вестготы направились на полуостров Пелопоннес, где разграбили его самые богатые города - Коринф, Спарту и Аргос - и угнали многих их жителей в рабство. Афинам, чтобы избежать той же участи, пришлось выплатить значительную контрибуцию.

Вскоре после разорения Пелопоннеса удача изменила Алариху. В 397 г., находясь на границе между Элидой и Аркадией, вестготы были окружены армией римского полководца Стилихона - который фактически управлял Западной Римской империей при императоре Гонории - и с большим трудом смогли вырваться из окружения. Затем Аларих двинулся с армией на север и вторгся в Эпир.

Вторжение вестготов в Рим (миниатюра XV века)

Вестготы прекратили военные действия только после того, как Аркадий, император Восточной Римской империи, откупился от Алариха, наградив его высоким званием магистра армии (лат. magister militum ) Иллирика.


4.2. Походы в Италию и завоевание Рима

Близько 400 г. Аларих предпринял первый поход в Италию, где, добравшись с разорительными набегами до Асти, столкнулся с препятствием в лице Стилихона и его армии. 6 квітня 402 года в день Пасхи между римлянами и вестготами состоялась битва при Полленции (территория современного Пьемонта). Ни одна из сторон не получила в битве решительного перевеса, но Стилихону удалось заключить с вестготами договор, согласно которому они отступили в Иллирик.

После того, как в 408 г. Стилихон был убит - а вместе с его смертью прекратилась политика сотрудничества с вестготами, - Аларих вновь вторгся в Италию и осадил Рим. Вскоре город из-за нехватки продовольствия сдался, и Аларих запросил выплаты тяжёлой контрибуции рабами и ценностями. В декабре 408 г., получив в числе прочего 5000 фунтов золота, 35 000 фунтов серебра, 4000 шёлковых платьев, 3000 шкур, окрашенных пурпуром и 3000 фунтов перца, вестготы покинули город. Сверх того, римляне должны были отпустить к Алариху всех рабов, находившихся на тот момент в городе, которых он принял в своё войско [1].

Помимо дани, Аларих потребовал от Гонория новые земли для поселения. Император ответил отказом, в результате чего Аларих снова двинулся на Рим и 24 серпня 410 г. вошёл в город. Несмотря на свою репутацию беспощадных воинов, вестготы проявили милосердие и не причинили городу особых повреждений - Иордан сообщает, что "они только грабят, но не поджигают, как в обычае у варваров, и вовсе не допускают совершать какое-либо надругательство над святыми местами" [6].

Покинув истощённый и разграбленный Рим, Аларих направился в Южную Италию с намерением перебраться на побережье Африки, однако подготовленный для переправы флот был уничтожен во время бури в Мессинском проливе. Вскоре после этого Аларих, победоносный король вестготов, умер и был погребён на дне реки Бусенто близ города Козенца в Калабрии. Иордан так описывает его гибель:

Аларих <> был внезапно застигнут преждевременной смертью и удалился от дел человеческих. Готы оплакивали его по своей огромной любви к нему; они отвели из русла реку Бузент около города Консенции, а река эта, ниспадая от подножия горы, течёт целебной струёй как раз близ того города; посередине русла этого потока они, собрав толпу пленных, вырыли место для погребения и туда, в лоно этой могилы, опустили Алариха со множеством сокровищ, а затем вернули воды обратно в их русло. Но, чтобы никто никогда не узнал того места, землекопы были все умерщвлены. - Иордан. О происхождении и деяниях гетов

В середині XVIII в. в Козенце проводились археологические работы, однако могилу Алариха, обнаружение которой могло бы стать крупным открытием, найти не удалось.


5. Вестготы в Аквитании

После смерти Алариха королём вестготов стал Атаульф (правил в 410 - 415 гг.). Атаульф пытался утвердиться в Италии, но потерпел неудачу и в 412 г. вместе со своим народом удалился в Южную Галлию. 1 января 414 г. Атаульф взял в жены римлянку Галлу Плацидию, дочь императора Феодосия Великого, которая была захвачена в плен Аларихом при взятии Рима. Осенью 415 г. он был убит - вероятно по причине того, что стремился к мирным отношениям с римлянами. Ему наследовал Сигерих, который правил всего семь дней, а после разделил судьбу предшественника также, как пишет историк Орозий, из-за "склонности к миру" [7] (лат. ad pacem pronus esset ).

Примерные границы королевства вестготов в Аквитании
Конница гуннов (иллюстрация, 1880)

Сигериху наследовал Валия (правил в 415 - 418 гг.). По поручению императора Гонория он успешно боролся с вандалами, аланами и свевами, полчища которых в 407 - 409 гг. наводнили Пиренейский полуостров. В 418 г. Гонорий вознаградил вестготов, пожаловав им статус федератов и обширные земли для поселения в Аквитании.

С этого момента началось формирование первого полноценного и независимого вестготского королевства с центром в Тулузе - Тулузского королевства. Это событие было важным этапом начала колонизации германскими племенами территорий Римской империи.

Преемником Валии был выбран Теодорих I (правил в 419 - 451 гг.), внебрачный сын Алариха. Теодорих значительно раздвинул границы Тулузского королевства. В 422 и 427 гг. он совершал попытки захватить Арль, но оба раза получал отпор от римского полководца Аэция. Однако вскоре угроза нападения гуннов, предводителем которых был в то время знаменитый Аттила, заставила вестготов и римлян временно объединиться и 20 июня 451 г. дать гуннам бой - по словам Иордана, "правое крыло держал Теодерид с везеготами, левое - Аэций с римлянами; в середине поставили Сангибана, <> который предводительствовал аланами". [6] В битве при Каталаунских полях Аттила потерпел поражение. Победители тоже понесли потери - король вестготов Теодорих погиб. Прямо на поле битвы вестготы провозгласили королём Торисмонда (правил в 451 - 453 гг.), сына Теодориха. Иордан так описывает обстоятельства смерти старого короля:

король Теодорид, объезжая войска для их ободрения, был сшиблен с коня и растоптан ногами своих же; он завершил свою жизнь, находясь в возрасте зрелой старости. Некоторые говорят, что был он убит копьём Андагиса, со стороны остроготов, которые тогда подчинялись правлению Аттилы. <> Во время задержки с осадой везеготы стали искать короля, сыновья - отца, дивясь его отсутствию, как раз когда наступил успех. Весьма долго длились поиски; нашли его в самом густом завале трупов, как и подобает мужам отважным, и вынесли оттуда, почтённого песнопениями на глазах у врагов. Виднелись толпы готов, которые воздавали почести мертвецу неблагозвучными, нестройными голосами тут же в шуме битвы. Проливались слезы, но такие, которые приличествуют сильным мужам, потому что, хотя это и была смерть, но смерть - сам гунн тому свидетель - славная. Даже вражеское высокомерие, казалось, склонится, когда проносили тело великого короля со всеми знаками величия. - Иордан. О происхождении и деяниях гетов

6. Вестготы на Пиренейском полуострове

В 453 р. Торісмонд був убитий старшими братами Фредеріхом і Теодоріхом II, який після зайняв трон (правил до 467 р.) і протягом свого царювання був прихильником прорімской політики. В 456 р. він розгромивши Свеви (своїх недавніх союзників) підкорив більшу частину Іберійського півострова. В 467 р. Теодоріх II загинув - в минулому братовбивця, він теж упав від руки брата, нового короля Евріха (правил до 485 рр..).

Зразкові кордони королівства вестготів в період розквіту

У царювання Евріха держава вестготів досягло вищого ступеня могутності - їх королівство займало тепер всю Південну і Середню Галлію (до Луари на півночі і Рони на сході) і майже всю Іспанію (тільки північно-західна частина Піренейського півострова знаходилася під владою свевов), і таким чином було найбільшим з варварських держав, що утворилися на руїнах Римської імперії. Близько 475 р. Евріхом були складені перші зводи законів вестготів. Як повідомляє Ісидор Севільський, "готи почали записувати свої закони, які раніше були відомі тільки як традиції та звичаї". [4] Наступники Евріха безперервно доповнювали і розвивали цей правовий кодекс, сформувавши таким чином Вестготсткую правду, видану в 654 р. королем Реккесвінта і увійшла разом з Салічної, Бургундської, Тюрінгської та іншими в число перших варварських правд.


6.1. Втрата Аквітанії

Наступник Евріха, його син Аларіх II (правив в 485 - 507 рр..) зіткнувся під час правління з новими ворогами - франками, які з 486 р., після перемоги Хлодвіга I над Сіагр, останнім римським намісником в Галлії, стали найближчими сусідами вестготів на Луарі.

В 490 р. Аларіх II виступав в похід проти Хлодвіга на підтримку Теодоріха Великого, короля остготів, дочка якого, Тіудігота, була віддана Аларіха в дружини. У наступні роки вестготи ще кілька разів стикалися з франками, поки в 502 р. між двома народами не був підписаний мир. В 507 р. Хлодвіг порушив мирну угоду, і зайняв частину вестготській території. У розгорівся потім битві - битві при Вуйе - вестготи зазнали нищівної поразки. Аларіх II упав на поле битви, і вестготи назавжди втратили більшу частину своїх володінь в Аквітанії, переданих їм за договором 418 р.

З огляду на те, що законний спадкоємець престолу Амаларіх був ще дитиною, наступником Аларіха став його позашлюбний син Гезалех (правил в 507 - 511 рр..). Гезалех практично не проявив себе як правитель. Коли бургунди, об'єднавшись з франками, захопили вестготських місто Нарбонн, він вважав за краще не чинити опір і втік до Барселону. Цим він відновив проти себе остготского короля Теодоріха Великого. Теодоріх зупинив наступ франків і врятував частина вестготських володінь в Південній Галії, а потім вигнав Гезалеха і правил вестготами до самої своєї смерті на протязі п'ятнадцяти років (у 511 - 526 р.).

Після королем став його онук і син Аларіха II - Амаларіх (правил до 531 р.) Прагнучи налагодити союзницькі відносини з франками, Амаларіх одружився на Хлодехільде, дочки Хлодвіга. Хлодехильда была католичкой, и Амаларих препятствовал ей в отправлении католических обрядов - "когда она шла в святую церковь, он приказывал бросать в неё навоз и различные нечистоты и наконец, говорят, он так её жестоко избил, что она переслала брату платок, пропитанный её кровью" [8]. Религиозные разногласия между супругами дали её брату, Хильдеберту I, повод для нападения. В 531 г. вестготы потерпели поражение в сражении под Нарбонном, а Амаларих был убит в Барселоне.

Затем королём вестготов стал остгот Теода (правил в до 548 гг.), оруженосец и приближённый Теодориха Великого, которому ранее была поручена опека над малолетним Амаларихом. Он продолжал борьбу с франками, безуспешно боролся с Византией и был убит в 548 г. При Теоде столица вестготского королевства была перенесена из Нарбонна в Барселону.

Преемником Теоды стал Тевдегизил, который уже в 549 г. был убит, а затем королём стал Агила I (правил до 554 г.) Во времена Агилы против него активно интриговал Атанагильд - сначала он поднял восстание в Севилье, затем заключил договор против действующего короля с императором Византийской империи Юстинианом, а после того, как Агила в 554 г. был убит, узурпировал трон. Атанагильд тоже стремился обезопасить королевство от нападения франков - он выдал своих дочерей Брунгильду и Галсвинту за франкских королей Сигиберта и Хильперика. Вскоре Атанагильду пришлось пожалеть, что ранее он обратился к Юстиниану за военной помощью - византийская армия не желала покидать пределы вестготского королевства и к моменту его смерти в 567 г. занимала побережье от Картахены до Малаги.


6.2. Возрождение могущества

"Вестготские короли", картина испанского художника Алонсо Кано, XVII век

После пяти месяцев междуцарствия вестготы избрали королём Лиуву I, который вскоре назначил соправителем своего брата Леовигильда и фактически полностью передал ему власть. В то время положение королевства было незавидным. Вестготов со всех сторон теснили враги - франки, свевы и византийцы. Леовигильд с самого начала царствования проявил себя энергичным и решительным правителем. Он захватил некоторые союзные Византии города, подчинил племена саппов и кантавров в Северной Испании, делал попытки завоевать территории свевов и басков. Когда против короля поднял восстание его сын Герменгильд (женившись в 580 г. на франкской принцессе-католичке Ингунде, дочери Сигиберта, Герменгильд принял её веру, поэтому природа мятежа носила религиозный характер), Леовигильд выступил против сына и казнил его в 585 г. В том же году Леовигильду наконец удалось подчинить себе свевов.

Внутренняя политика короля также была успешной - он первым из вестготских королей начал чеканить золотые монеты с собственным именем и изображением, вводил новые законы и упразднял старые (например, снял запрет на браки между вестготами и римлянами), сумел сократить влияние богатой знати и восстановить престиж королевской власти. В 580 г. Леовигильд перенёс столицу королевства в Толедо, что стало началом новой эпохи - эпохи Толедского королевства. Исидор Севильский пишет о Леовигильде с неодобрением, однако не может не признать того, что впервые за долгое время вестготами управлял сильный король:

он стал расширять королевство и обогащать казну войнами. Благодаря своей армии и сопутствующему ей успеху, он достиг великих результатов. Он захватил Кантабрию и взял Арегию. Сабария была завоёвана целиком. Множество мятежных городов Испании сдалось его войскам. Он осадил собственного сына Херменгильда, который восстал против власти отца, и победил его. <> Леовигильд был безжалостен к некоторым из своих людей, если он видел кого-то выдающегося знатностью и могуществом, то либо обезглавливал его, либо отправлял в ссылку. Он был первым, кто увеличил поборы и первым, кто наполнил казну, грабя граждан и обирая врагов. <> Что касается законов, то он исправил те, что были введены Эврихом, добавив те, которых не было, и удалив лишние. - Исидор Севильский. История готов

6.3. Толедское королевство

Леовигильд умер в 586 г., назначив преемником своего сына Реккареда (правил в 586 - 601 гг.). Реккаред в 587 г. принял никейскую версию христианства, а в 589 г. созвал в Толедо собор, на котором состоялось обращение вестготов в кафолическую веру (при этом арианские священники сохраняли свой сан). Григорий Турский сообщает об обращении Реккареда в "Истории франков" - "Реккаред прекратил спор, принял кафолическое вероисповедание и чрез осенение священным крестом и миропомазание уверовал в Иисуса Христа". [8] Установление конфессиального единства уничтожило разногласия между вестготами и римлянами и обеспечило Реккареду и последующим правителям поддержку католической церкви.

После Реккареда быстро сменялись короли - Лиува II (правил в 601 - 603 гг., был убит), Виттерих (правил в 603 - 610 гг., был убит), Гундемар (правил в 610 - 612 гг., воевал с басками и византийцами), Сисебут (правил в 612 - 621 гг., подчинил племена астурийцев и рукконов, также в его царствование в вестготском государстве начались преследования иудеев), Реккаред II (правил несколько дней в 621 г.)

Примерные границы королевства вестготов после потери Аквитании

Преемником Реккареда стал Свинтила (правил в 621 - 631 гг.), талантливый военачальник при короле Сисебуте. Свинтила удачно выступил против византийцев и около 625 г. окончательно изгнал их из пределов вестготского королевства. Исидор Севильский отзывался о нём с восхищением:

После возведения в королевское достоинство, он начал новую войну и захватил все города, которые Римская армия удерживала в Испании. По чудесному стечению обстоятельств он справил такой триумф, какого до него не справлял ни один король. Он был первым королём, владевшим всей Испанией к северу от пролива. <> Кроме воинской славы, у Свинтилы было много других истинно королевских достоинств: вера, благоразумие, трудолюбие, глубокие познания в юридических делах и решительность в управлении. В своей щедрости он был великодушен ко всем, и милосерден к бедным и нуждающимся. - Исидор Севильский. История готов

В 631 г. в результате заговора знати Свинтила был свергнут с престола. Новым королём стал предводитель заговорщиков Сисенанд (правил в 631 - 636 гг.). В 633 г. под председательством Исидора Севильского состоялся 4-й Толедский собор, на котором было принято решение, что отныне короли вестготов должны избираться на собрании духовенства и знати. Это положение отражало сложившееся распределение сил в королевстве вестготов - королевская власть была ослаблена, а фактическими хозяевами государства были представители знати и церковь.

После мало проявивших себя правителей Хинтилы (правил в 636 - 640 гг.) и Тульги (правил в 640 - 641 гг.) королём в 642 г. был провозглашён 79-летний Хиндасвинт (правил до 652 г.). Несмотря на возраст, он не превратился в марионетку в руках знати - напротив, на протяжении своего царствования Хиндасвинт беспощадно боролся с непокорными аристократами, покарав по словам историков в общей сложности 700 членов знатных семей. То был последний сильный король государства вестготов, могущество которого постепенно приходило в упадок.

Наступником Хіндасвінта був його син Реккесвінта (правил в 649 - 672 рр..), який доповнив світське законодавство постановами соборів і видав його. Після його смерті королем був обраний Вамба (правил в 672 - 680 рр.., при ньому ненадовго відбулося посилення світської влади). Вамба був повалений досить хитромудрим способом. Отримавши з рук Ервіга (сина візантійця Ардабаста і родички короля Хіндасвінта) напій з саротамнуса, Вамба отруївся і втратив свідомість. Думаючи, що король ось-ось помре, наближені соборували його і обрядили за звичаєм вестготів в чернечий одяг - таким чином король переходив в духовне звання і позбавлявся влади. Коли Вамба прийшов до тями, він був змушений підписати зречення і піти в монастир.

21 жовтня 680 р. королем став віроломний Ервіг (правил до 687 р.). За час свого правління він примирився з духовенством, видав кілька законів, що обмежують права іудеїв, і відбив кілька нападів франків. Потім Ервіг віддав свою дочку Кіксілону в дружини ЕГІК, родичу Вамби, який після смерті Ервіга 15 листопада 687 р. став його наступником. Протягом царювання ЕГІК найжорстокішим чином переслідував євреїв - за рішенням 17-го толедського собору євреї були позбавлені всіх прав і станів і виселені зі своїх місць. Їхні діти в семирічному віці відлучалися від батьків і передавалися на виховання в християнські родини. Король також отримував право продавати євреїв в рабство.


6.4. Вторгнення арабів і падіння держави вестготів

В 698 р. ЕГІК призначив співправителем свого сина Вітіци (правил самостійно в 701 - 709 рр..), наступником якого був Родер. Під час правління Родеріха вестготи зіткнулися з новим ворогом - арабами. Влітку 711 р. араби під проводом Таріка ібн Зіяда переправилися через Гібралтарську протоку і 19 липня того ж року розбили вестготів в битві при Гвадалете. У цій битві загинув Родер. Незабаром араби завоювали весь півострів, утворивши Кордовський емірат, і з цього часу ім'я вестготів зникає з історії. Деякий час вони продовжували утримувати свої землі на північному сході (там навіть був проголошений новий король Агіла II, що правив до 714 р.)

В 718 р. вестготи Пелайо підняв на півночі повстання і між 721 і 725 рр.. переміг арабів в битві при Ковадонга, в результаті чого на відвойованих територіях утворилося християнське королівство Астурія, а потім почався тривалий - понад 700 років - період Реконкісти.


7. Соціальне пристрій

7.1. Інститут влади

У ранні часи вожді вестготів не володіли централізованою владою над усім племенем. Плем'я було роздроблене на ряд дрібних пологів, у кожного з яких був свій ватажок, а об'єднувалося під владою одного вождя тільки в особливих ситуаціях.

Вотівная корона вестготських королів. Музей Клюні, Франція

Деякі вестготи складалися з вождями в васальних відносинах. З кодексу Евріха, який входить до складу Вестготській правди, відомо про існування буццелларіев (buccellarii), які отримували від вождів земельні наділи і зброю, і Сайон (saiones), які отримували тільки зброю.

Першим найбільш повновладним правителем вестготів, ймовірно, був Атанаріх (правил після 364 р.), якого Амміан Марцеллін називає "суддею тервінгов" ( лат. iudex Theruingorum ). Таке іменування Атанаріха відображає суть німецького інституту вождя-судді, який володів перевагою над іншими вождями племені і мав повноваження бути по відношенню до них вищим арбітром. Влада Атанаріха, тим не менш, поширювалася не на весь вестготських народ, а тільки на більшу його частину. Інша частина племені визнавала владу іншого вождя - Фрітігерна.

Спочатку вестготи вибирали вождів, потім, у міру зміцнення королівської влади, право успадкування престолу членами одного роду витіснило виборне право. Після царювання короля теод вестготи знову почали вибирати правителів з числа представників різних родів, а в другій половині VII ст. знову повернулася традиція передавати корону у спадок.

У ті періоди, коли вестготами управляли сильні правителі, їх влада була практично необмежена [9] - королі будували політику на свій розсуд і очікували від підлеглих беззаперечної покори. При королі складалася вірна йому військова дружина, т. зв. "Вірні короля" ( лат. fideles reges ).


7.2. Військова організація

Армія вестготів представляла собою досить впорядковану організацію. Найменшою військової одиницею була десятка, якою керував декан. Десятка входила до складу сотні на чолі з центенаріем. Найбільшою одиницею була тисяча, яка підпорядковувалася мілленарію. Мілленаріі ніколи не виступали в ролі самостійних воєначальників, підкоряючись на поле битви самому королю або призначеним ним воїнам (у разі якщо король не вів сам військо) - дукам (duces). Відомо, що вестготи були прославленими кіннотниками.


8. Культура і мистецтво

Церква Сан-Педро-де-ла-Наве

8.1. Архітектура

З архітектурних споруд вестготів до наших днів збереглося лише кілька церков в Північній Іспанії. Найзначніша з них - заснована королем Реккесвінта церква Сан-Хуан-де-Баньос ( ісп. San Juan de Baos ) В провінції Паленсія. Характерні риси вестготській архітектури - це підковоподібні арки, прямокутні в плані апсиди, кладка з тесаного каменю, використання рослинного і тваринного орнаменту. Крім того архітектура і скульптура вестготів випробувала на собі вплив візантійського мистецтва.

Інші відомі церкви вестготів:

  • Сан-Педро-де-ла-Наве

  • Санта-Марія-де-Кінтанілле

  • Сан-Хуан-де-Баньос

Вотівная корона короля Реккесвінта зі скарбу в Гуарразаре. Національний археологічний музей Іспанії

8.2. Прикладне мистецтво

Яскравим прикладом прикладного мистецтва вестготів є скарби вестготських королів зі знаменитого скарбу в Гуарразаре, виявленого між 1858 і 1861 рр.. на місці старовинного кладовища в кілометрі від Толедо. Клад містив піднесені Церкви дари: нагрудні і підвісні хрести, золоті діадеми і найважливішу знахідку - п'ять вотивні корон, дві з яких містили імена дарувальників, королів Реккесвінта і Свінтіли (корона Свінтіли була вкрадена в 1921 р. і зараз її місцезнаходження невідоме). Всі знахідки були виконані із золота і рясно інкрустовані дорогоцінними каменями - агатами, сапфірами, перлами і шматками гірського кришталю.

Корона Реккесвінта являє собою широкий золотий обруч з двадцятьма двома підвісками з дорогоцінних каменів і золотих букв, які складають фразу - (R) ECCESVINTUVS REX DEFERET , Тобто Дар короля Реккесвінта. Корона підвішена на чотирьох золотих ланцюгах, скріплених зверху замком у формі стилізованої квітки. З центру кріплення спускається довгий ланцюг, що закінчується масивним золотим хрестом, прикрашеним перлами і сапфірами.

Вестготських фібула, виконана в поліхромної стилі. Національний археологічний музей Іспанії

Крім цього в ході археологічних робіт в похованнях вестготів на території Іспанії були виявлені інші вироби з металу - пряжки, фібули, брошки (а також велика кількість скляних і бурштинових намистин).

Вироби раннього періоду виконані з бронзи і прикрашені в поліхромної стилі, визначальними рисами якого є кольорові вставки з напівдорогоцінних червоних каменів, скла та емалі [10]. Для виробів пізнього періоду характерна інша техніка, що поширена під впливом візантійського мистецтва. Замість інкрустації використовується різьблений або чорніння орнамент усередині пластини, а абстрактні геометричні візерунки змінюються рослинними або тваринними мотивами або зображеннями на релігійні теми [11].


8.3. Релігія

Спочатку вестготи, як і інші німецькі племена, були язичниками. Близько 341 р. вождь вестготів Фрітігерн звернувся до імператора Валента і константинопольському патріарху Євсевій Нікомедійського з проханням прислати в його землі християнського єпископа.

Біблія Вульфіли

Євсевій направив до вестготам їх одноплемінника - священика Вульфіли (Ульфіли), який в 332 р. прийняв у Константинополі християнство, а точніше став прихильником аріанського течії християнської релігії. Вульфа звернув частина вестготів в аріанство, крім того він відомий тим, що склав готський алфавіт і переклав на готський мову Біблію. Священне писання в перекладі Вульфіли, т. зв. "Срібний Кодекс" Вульфіли - основне дійшов до наших днів письмове свідоцтво мови готовий.

Вестготи залишалися аріанами аж до 589 р. - Як пише Ісидор Севільський, "вони встановили це злісне богохульство на довгі часи і дотримувалися його протягом правління королів протягом 213 років" [4], - а після король Реккаред I ввів в якості основної релігії католицизм. На заході історії вестготів духовенство в державі мало великими правами і привілеями.


Примітки

  1. 1 2 Дітріх Клауде. Історія вестготів
  2. Клавдій Мамертін. Панегірик
  3. Хервіг Вольфрам. Готи
  4. 1 2 3 Ісидор Севільський. Історія готовий
  5. Амміан Марцеллін. 31 книга минулих подій
  6. 1 2 Йордан. Про походження та діяння гетів
  7. Павло Орозій. Історія проти язичників (сьома книга)
  8. 1 2 Григорій Турський. Історія франків
  9. Соціальна і політична організація Ч.2 | Вестготское панування - sptehsib.ru/Vestgotskoe-gospodstvo/sotsialpolitorganizatsiya2.html
  10. (Див. інкрустована гранатами вестготських пряжка - www.metmuseum.org/toah/ho/06/eusi/hob_1988.305ab.htm)
  11. (Див. вестготських пряжка пізнього періоду - www.metmuseum.org/toah/ho/06/eusi/hob_1990.193.3ab.htm)

Література


Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru