Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Вольтер


Voltaire.jpg

План:


Введення

Вольтер ( фр. Voltaire ; 21 листопада 1694, Париж, Франція - 30 травня 1778, Париж, Франція, а ім'я при народженні Франсуа-Марі Аруе, фр. Franois Marie Arouet ; Voltaire - анаграма "Arouet le j (eune)" - "Аруе молодший" (латинське написання - AROVETLI) - один з найбільших французьких філософів - просвітителів XVIII століття, поет, прозаїк, сатирик, історик, публіцист, правозахисник; основоположник вольтер'янства.


1. Біографія

Син чиновника Франсуа Марі Аруе, Вольтер навчався в єзуїтському коледжі " латині і всяким дурощів ", був батьком призначений до професії юриста, однак віддав перевагу праву літературу; почав свою літературну діяльність у палацах аристократів як поета -нахлібника; за сатиричні віршики на адресу регента і його дочки потрапив в Бастилію (куди потім був відправлений вдруге, цього разу за чужі вірші); був побитий дворянином, якого висміяв, хотів викликати його на дуель, але внаслідок інтриги кривдника, знову опинився у в'язниці, був звільнений з умовою виїзду за кордон; виїхав до Англію, де прожив три роки ( 1726 - 1729), вивчаючи її політичний устрій, науку, філософію і літературу.

Повернувшись до Францію, Вольтер видав свої англійські враження під заголовком "Філософські листи"; книга була конфіскована ( 1734), видавець поплатився Бастилією, а Вольтер втік до Лотарингію, де знайшов притулок у маркізи дю Шатле (з якою прожив 15 років). Будучи звинувачений у знущанні над релігією (у поемі "Світська людина"), Вольтер знову біг, на цей раз в Нідерланди.

В 1746 Вольтер был назначен придворным поэтом и историографом, но, возбудив недовольство маркизы де Помпадур, порвал с двором. Вечно подозреваемый в политической неблагонадёжности, не чувствуя себя во Франции в безопасности, Вольтер последовал (1751) приглашению прусского короля Фридриха II, с которым давно (с 1736) находился в переписке, и поселился в Берлине (Потсдаме), но, вызвав недовольство короля неблаговидными денежными спекуляциями, а также ссорой с президентом Академии Мопертюи (карикатурно изображённым Вольтером в " Диатрибе доктора Акакия"), был вынужден покинуть Пруссию и поселился в Швейцарии (1753). Здесь он купил имение около Женевы, переименовав его в "Отрадное" (Dlices), приобрёл затем ещё два имения: Турнэ и - на границе с Францией - Ферней (1758), где жил почти до самой смерти. Человек теперь богатый и вполне независимый, капиталист, ссужавший деньгами аристократов, землевладелец и в то же время владелец ткацкой и часовой мастерских, Вольтер - "фернейский патриарх " - мог теперь свободно и безбоязненно представлять в своём лице "общественное мнение", всемогущее мнение, против старого, доживавшего свой век социально-политического порядка.

Дом Вольтера в поместье Ферней

Ферней стал местом паломничества для новой интеллигенции; дружбой с Вольтером гордились такие "просвещённые" монархи, как Екатерина II, как Фридрих II, возобновивший с ним переписку, как Густав III шведский. В 1774 Людовика XV сменил Людовик XVI, а в 1778 Вольтер - восьмидесятичетырёхлетний старик - вернулся в Париж, где ему устроена была - при враждебном безучастии короля - восторженная встреча. Он приобрёл себе особняк на улице Ришелье, активно работал над новой трагедией "Агафокл". Постановка его последней пьесы "Irne" превратилась в его апофеоз. Назначенный директором Академии, Вольтер приступил, несмотря на преклонный возраст, к переработке академического словаря.

Надгробие на могиле Вольтера в парижском Пантеоне

Сильные боли, происхождение которых поначалу было неясно, вынуждали Вольтера принимать большие дозы опия. В начале мая, после обострения болезни, доктор медицины Троншен поставил неутешительный диагноз: рак предстательной железы. Вольтер ещё крепился, порою даже шутил, но зачастую шутку прерывала гримаса боли.

Очередной врачебный консилиум, состоявшийся 25 мая, предрёк скорый летальный исход. Каждый день приносил больному всё бо́льшие мучения. Порой не помогал даже опий.

Племянник Вольтера аббат Миньо, пытаясь примирить дядюшку с католической церковью, пригласил к нему аббата Готье и приходского кюре церкви св. Сульпиция Терсака. Визит состоялся днём 30 мая. По легенде, на предложение священнослужителей "отречься от Сатаны и прийти к Господу" Вольтер ответил: "Зачем перед смертью приобретать новых врагов?". Его последними словами было "Ради бога, дайте мне умереть спокойно".

В 1791 Конвент постановил перенести останки Вольтера в Пантеон и переименовать "Набережную Театинцев" в "Набережную имени Вольтера". Перенос останков Вольтера в Пантеон превратился в грандиозную революционную демонстрацию. В 1814 году во время Реставрации ходил слух, что останки Вольтера были якобы выкрадены из Пантеона, что не соответствовало действительности. В настоящее время прах Вольтера всё ещё находится в Пантеоне.


2. Філософія

Являясь сторонником сенсуализма английского философа Локка, учение которого он пропагандировал в своих "философских письмах", Вольтер был вместе с тем противником французской материалистической философии, в частности барона Гольбаха, против которого направлено его "Письмо Меммия к Цицерону "; в вопросе о духе Вольтер колебался между отрицанием и утверждением бессмертия души, в вопросе о свободе воли - в нерешительности переходил от индетерминизма к детерминизму. Важнейшие философские статьи Вольтер печатал в "Энциклопедии" и затем издал отдельной книгой, сначала под заглавием "Карманный философский словарь" (фр. Dictionnaire philosophique portatif , 1764). В этом труде Вольтер проявил себя как борец против идеализма и религии, опираясь на научные достижения своего времени. В многочисленных статьях он даёт яркую и остроумную критику религиозных представлений христианской церкви, религиозной морали, обличает преступления, совершенные христианской церковью.

Вольтер как представитель школы естественного права признает за каждым индивидом существование неотчуждаемых естественных прав: свободу, собственность, безопасность, равенство.

Наряду с естественными законами философ выделяет позитивные законы, необходимость которых объясняет тем, что "люди злы". Позитивные законы призваны гарантировать естественные права человека. Многие позитивные законы представлялись философу несправедливыми, воплощающими лишь человеческое невежество.


2.1. Критика религии

Неутомимый и беспощадный враг церкви и клерикалов, которых он преследовал аргументами логики и стрелами сарказма, писатель, чей лозунг гласил "crasez l'infme" ("уничтожьте подлую", часто переводят как "раздавите гадину"), Вольтер обрушивался и на иудаизм, и на христианство (например в "Обеде у гражданина Булэнвилье"), изъявляя впрочем своё уважение к личности Христа (как в указанном сочинении, так и в трактате "Бог и люди"); с целью антицерковной пропаганды Вольтер издал "Завещание Жана Мелье ", священника-социалиста XVII века, не щадившего слов для развенчания клерикализма.

Борясь словом и делом (заступничество за жертв религиозного фанатизма - Каласа и Сервета) против господства и гнёта религиозных суеверий и предрассудков, против клерикального изуверства, Вольтер неустанно проповедовал идеи религиозной терпимости как в своих публицистических памфлетах (Трактат о веротерпимости, 1763), так и в своих художественных произведениях (образ Генриха IV, покончившего с вероисповедной распрей католиков и протестантов; образ императора в трагедии "Гебры").

В 1722 году Вольтер пишет антиклерикальную поэму "За и против". В этой поэме он доказывает, что христианская религия, предписывающая любить милосердного Бога, на самом деле рисует Его жестоким тираном, "Которого мы должны ненавидеть". Тем самым Вольтер провозглашает решительный разрыв с христианскими верованиями:

В этом недостойном образе я не признаю Бога, Которого я должен чтить Я не христианин

2.2. Критика атеизма. Деизм Вольтера

Борясь против церкви, духовенства и религий "откровения", Вольтер был вместе с тем врагом атеизма; походу на атеизм Вольтер посвятил специальный памфлет ("Homlie sur l'athisme"). Деист в духе английских буржуазных вольнодумцев XVIII века, Вольтер всевозможными аргументами старался доказать существование Божества, сотворившего вселенную, в дела которой однако не вмешивается, оперируя доказательствами: "космологическими" ("Против атеизма"), "телеологическими" ("Le philosophe ignorant") и "моральными" (статья " Бог " в "Энциклопедии").

В "Назидательных проповедях", а так же в философских повестях неоднократно встречается и аргумент "полезности", т.е. такое представление о Боге, при котором он выступает в качестве социального и нравственного регулирующего принципа. В этом смысле, вера в него оказывается необходимой, поскольку только она, по мысли Вольтера, способна удержать человеческий род от саморазрушения и взаимного истребления.

Давайте же, братья мои, по крайней мере, посмотрим, насколько полезна такая вера и сколь мы заинтересованы в том, чтобы она была запечатлена во всех сердцах.

Принципы эти необходимы для сохранения людского рода. Лишите людей представления о карающем и вознаграждающем Боге - и вот Сулла и Марий с наслажденьем купаются в крови своих сограждан; Август, Антоний и Лепид превосходят в жестокости Суллу, Нерон хладнокровно отдает приказ об убийстве собственной матери [1].

Отрицая средневековый церковно-монашеский аскетизм во имя права человека на счастье, которое коренится в разумном эгоизме ("Discours sur l'homme"), долгое время разделяя оптимизм английской буржуазии XVIII века, преобразовавшей мир по своему образу и подобию и утверждавшей устами поэта Поупа : "Whatever is, is right" ("все хорошо, что есть"), Вольтер после землетрясения в Лиссабоне, разрушившего треть города, несколько снизил свой оптимизм, заявляя в поэме о лиссабонской катастрофе: "сейчас не всё хорошо, но всё будет хорошо".


2.3. Социально-философские взгляды

По социальным воззрениям Вольтер - сторонник неравенства. Общество должно делиться на "образованных и богатых" и на тех, кто, "ничего не имея", "обязан на них работать" или их "забавлять". Трудящимся поэтому незачем давать образование: "если народ начнёт рассуждать, всё погибло" (из писем Вольтера). Печатая "Завещание" Мелье, Вольтер выкинул всю его острую критику частной собственности, считая её "возмутительной". Этим объясняется и отрицательное отношение Вольтера к Руссо, хотя в их взаимоотношениях и имелся налицо личный элемент.

Убеждённый и страстный противник абсолютизма, он остался до конца жизни монархистом, сторонником идеи просвещённого абсолютизма, монархии, опирающейся на "образованную часть" общества, на интеллигенцию, на "философов". Просвещённый монарх - его политический идеал, который Вольтер воплотил в ряде образов: в лице Генриха IV (в поэме "Генриада"), "чувствительного" царя-философа Тевкра (в трагедии "Законы Миноса"), ставящего своей задачей "просветить людей, смягчить нравы своих подданных, цивилизовать дикую страну", и короля дон Педро (в одноимённой трагедии), трагически погибающего в борьбе с анархическими феодалами во имя принципа, выраженного Тевкром в словах: "Королевство - великая семья с отцом во главе. Кто имеет другое представление о монархе, тот виновен перед человечеством".

Вольтер, как и Руссо, иногда склонялся к защите идеи "первобытного состояния" в таких пьесах, как "Скифы" или "Законы Миноса", но его "первобытное общество" (скифов и сидонцев) не имеет ничего общего с нарисованным Руссо раем мелких собственников-хуторян, а воплощает собою общество врагов политического деспотизма и религиозной нетерпимости.

В своей сатирической поэме " Орлеанская девственница " он высмеивает рыцарей и придворных, но в поэме "Битва при Фонтенуа" (1745) Вольтер славит старое французское дворянство, в таких пьесах, как "Право сеньора" и особенно "Нанина", - рисует с увлечением помещиков либерального уклона, даже готовых жениться на крестьянке. Вольтер долго не мог примириться с вторжением на сцену лиц недворянского положения, "обыкновенных людей" (фр. hommes du commun ), ибо это значило "обесценить трагедию " (avilir le cothurne).

Связанный своими политическими, религиозно-философскими и социальными воззрениями ещё довольно крепко с "старым порядком", Вольтер в особенности своими литературными симпатиями крепко врос в аристократический XVIII століття Людовика XIV, которому он посвятил своё лучшее историческое сочинение - "Sicle de Louis XIV".

Незадолго до своей смерти, 7 квітня 1778 года, Вольтер вступил в парижскую масонскую ложу Великого Востока Франции - " Девять сестёр ". При этом в ложу его сопровождал Бенджамин Франклин (в то время - американский посол во Франции) [2] [3].


3. Литературное творчество

3.1. Драматургія

Вольтер, скульптор Жан-Антуан Гудон, 1778 год. Из коллекции Национальной галереи искусства

Продолжая культивировать аристократические жанры поэзии - послания, галантную лирику, оду і т. д. , Вольтер в области драматической поэзии был последним крупным представителем классической трагедии - написал 28; среди них главнейшие: "Эдип" (1718), "Брут" (1730), "Заира" (1732), "Цезарь" (1735), "Альзира" (1736), "Магомет" (1741), "Меропа" (1743), "Семирамида" (1748), "Спасённый Рим" (1752), "Китайская сирота" (1755), "Танкред" (1760).

Однако в обстановке угасания аристократической культуры трансформировалась неизбежно и классическая трагедия. В её прежнюю рационалистическую холодность врывались всё в большем изобилии нотки чувствительности ("Заира"), её прежняя скульптурная чёткость сменялась романтической живописностью ("Танкред"). В репертуар античных фигур вторгались всё решительнее экзотические персонажи - средневековые рыцари, китайці, скифы, гебры и тому подобное.

Довгий час не бажаючи миритися з сходженням нової драми - як форми "гібридної", Вольтер скінчив тим, що і сам став захищати прийом змішання трагічного і комічного (в передмові до "марнотратнику" і "Сократу"), вважаючи це змішання, втім, законною рисою лише "високої комедії" і відкидаючи як "нехудожньої жанр" "слізливу драму", де тільки "сльози". Довгий час протидіючи вторгненню на сцену плебеїв -героїв, Вольтер, під напором буржуазної драми, здав і цю свою позицію, широко відкриваючи двері драми "для всіх станів і всіх звань" (передмова до "Шотландка", з посиланнями на англійські приклади) і формулюючи (в "Роздумах про Гебра ") по суті програму демократичного театру;" щоб легше переконати людей доблесть, необхідну суспільству, автор вибрав героїв з нижчого класу. Він не побоявся вивести на сцену садівника, молоду дівчину, що допомагає батькові в сільських роботах, простого солдата. Такі герої, які стоять найближче до природи, що говорять простою мовою, справлять сильніше враження і швидше досягнуть мети, ніж закохані принци і мучить пристрастю принцеси. Досить театри гриміли трагічними пригодами, можливими тільки серед монархів і абсолютно марними для інших людей ". До типу таких буржуазних п'єс можна віднести" Право сеньйора "," Наніна "," Марнотрат "та ін


3.2. Поезія

Якщо як драматург Вольтер йшов від ортодоксальної класичної трагедії через її сентіменталізацію, романтизацію і екзотику до драми Нового часу під напором зростаючого руху "Третього стану", то аналогічна його еволюція і як письменника епічного. Вольтер почав в стилі класичної епопеї ("Генріада", 1728; спочатку "Ліга або великий Генріх"), яка однак, як і класична трагедія, під його рукою перетворювалася: замість вигаданого героя взято реальний, замість фантастичних воєн - насправді колишня, замість богів - алегоричні образи - поняття: любові, ревнощів, фанатизму (з "Essai sur la posie pique").

Продовжуючи стиль героїчної епопеї в "Поемі про битву при Фонтенуа", що прославляє перемогу Людовика XV, Вольтер потім в " Орлеанської діви "(La Pucelle d'Orlans), їдко і непристойної висміює весь середньовічний світ феодально-клерикальної Франції, знижує героїчну поему до героїчного фарсу і переходить поступово, під впливом Поупа, від героїчної поеми до поеми дидактичної, до "міркування у віршах" (discours en vers), до викладу у формі поеми своєї моральної та суспільної філософії ("Лист про філософію Ньютона", "Міркування у віршах про людину", "Природний закон "," Поема про лісабонської катастрофи ").


3.3. Філософська проза

Звідси намітився природний перехід до прозі, до філософського роману ("Бачення Бабук", "Задиг або доля", " Мікромегас "," Кандид "," Казка про вавілонської принцесі "," Scarmentado "та інші, 1740 - 60 -х рр..), де на стрижні пригод, подорожей, екзотики Вольтер розвиває тонку діалектику взаємин випадковості і обумовленості ("Задиг або доля"), одночасної низовини і величі людини ("Бачення Бабук"), безглуздості як чистого оптимізму, так і чистого песимізму ("Кандид"), і про єдину мудрості, що полягає в переконанні пізнав всі мінливості Кандида, що людина покликана "обробляти свій сад" або, як схожим чином починає розуміти Простодушний з однойменної повісті, займатися своєю справою і намагатися виправляти світ не гучними словами, а шляхетним прикладом.

Як для всіх "просвітителів" XVIII століття, художня література була для Вольтера не самоціллю, а лише засобом пропаганди своїх ідей, засобом протесту проти самодержавства, проти церковників і клерикалізму, можливістю проповідувати віротерпимість, громадянську свободу, і т. д. Відповідно цій установці, його творчість у високому ступені розсудливо і публіцистично. Всі сили "старого порядку" люто піднялися проти цього, як його охрестив один з його ворогів, - "Прометея", що спадає влада земних і небесних богів; особливо старався Фрерон, якого Вольтер затаврував своїм сміхом у ряді памфлетів і вивів у п'єсі "Шотландка "під прозорим ім'ям донощика Фрелона.


4. Правозахисна діяльність

У 1762 році Вольтер почав кампанію щодо скасування вироку протестанту Жану Калас, який був страчений за звинуваченням у вбивстві свого сина. У підсумку Жан Калас був визнаний невинним і були виправдані інші засуджені по цій справі.

5. Ставлення до євреїв

У своєму "Філософському словнику" Вольтер писав: "... ви виявите в них (євреїв) тільки неосвічений і варварський народ, який здавна поєднує найогиднішу жадібність із самими ницими забобонами і з самою нездоланною ненавистю до всіх народів, які їх терплять і при цьому їх ж збагачують ... Проте не слід їх спалювати ". Луї де Бональд писав: "Коли я кажу, що філософи доброзичливо ставляться до євреїв, з їх числа потрібно виключити главу філософської школи XVIII століття Вольтера, який все своє життя демонстрував рішучу неприязнь до цього нещасного народу ..." [4].


6. Послідовники Вольтера. Вольтер'янство

Свої твори Вольтер був змушений видавати часто анонімно, відрікаючись від них, коли чутка оголошувала його автором, друкувати їх за кордоном, провозити до Франції контрабандою. У боротьбі проти доживає свій вік старого порядку Вольтер міг, з іншого боку, спиратися на величезну впливову аудиторію як у Франції, так і за кордоном, починаючи від "освічених монархів" і до широких кадрів нової буржуазної інтелігенції, аж до Росії, якій він присвятив свою "Історію Петра" і частково "Карла XII", перебуваючи в листуванні з Катериною II і з Сумарокова, і де його ім'ям було охрещено, хоча і без достатньої підстави, громадське протягом, відоме під назвою вольтеріанства.

Культ Вольтера досяг свого апогею у Франції в епоху Великої революції, і в 1792, під час представлення його трагедії "Смерть Цезаря", якобінці прикрасили голову його бюста червоним фригійських ковпаком. Якщо в XIX столітті в загальному цей культ пішов на спад, то ім'я і слава Вольтера відроджувалися завжди в епохи революцій: на рубежі XIX століття - в Італії, куди війська генерала Бонапарта принесли принцип декларації прав людини і громадянина, почасти в Англії, де борець проти Священного союзу, Байрон, прославив Вольтера в октавах " Чайльд-Гарольда ", потім - напередодні березневої революції в Німеччині, де Гейне воскрешав його образ. На рубежі XX століття вольтерівському традиція у своєрідному переломленні ще раз спалахнула в "філософських" романах Анатоля Франса.


7. Бібліотека Вольтера

Бібліотека Вольтера налічує 6000 814 томів і є національним надбанням Росії. Вона була куплена в 1778 Катериною II у племінниці і спадкоємиці Вольтера. В 1779 на спеціальному кораблі бібліотеку доставили в Санкт-Петербург. Спочатку вона була розміщена в Ермітажі. При Миколі I доступ до неї був закритий. В 1861 за розпорядженням Олександра II бібліотека Вольтера була переведена в Імператорську публічну бібліотеку.


8. Бібліографія

  1. Зібрання творів у 50 тт. - Р. 1877-1882.
  2. Листування Вольтера, там же, тт. 33-50.
  3. Мов Д. Вольтер в російській літературі. 1879.
  4. Романи і повісті, переклад Н. Дмитрієва. - СПб., 1870.
  5. Збори віршів, переклад Курочкіна. II, - СПб., 1869.
  6. Вольтер М.-Ф. Кандид. - Пантеон, 1908 (скорочено перевиданий - "Огонек", 1926).
  7. Вольтер М.-Ф. Принцеса Вавилонська. Видавництво "Всесвітня література", 1919.
  8. Вольтер М.-Ф. Орлеанська діва ", в 2 тт., З примітками і статтями, 1927.
  9. Вольтер. Естетика. Статті. Листи. - М.: Мистецтво, 1974.
  10. Іванов І. І. Політична роль французького театру в XVIII столітті. - М., 1895. на сайті Руніверс
  11. Засулич В. Вольтер. - СПб., 1909.
  12. Шахов А. Вольтер і його час. - СПб., 1912.
  13. Хал Хеллман Великі протистояння в науці. Десять найбільш захоплюючих диспутів - Глава 4. Вольтер проти Нідхема: Суперечка про зародження = Great Feuds in Science: Ten of the Liveliest Disputes Ever - М .: "Діалектика", 2007. - С. 320. - ISBN 0-471-35066-4.
  14. Desnoiresterres G. Voltaire et la socit du XVIII sicle, 8 vv. - P., 1867-1877.
  15. Morley J. Voltaire. - London, 1878 (російський переклад. - M., 1889).
  16. Bengesco G. Voltaire. Bibliographie de ses uvres. 4 vv. - P., 1889-1891.
  17. Champion G. Voltaire. - P., 1892.
  18. Strauss DF Voltaire. - Lpz., 1895 (російський переклад. - M., 1900).
  19. Crousle L. La vie et les uvres de Voltaire. 2 vv. - P., 1899.
  20. Lanson G. Voltaire. - P., 1906.
  21. Brandes. Voltaire. 2 vv. - P., 1923.
  22. Maugras G. Querelles des philosophes Voltaire et Rousseau. - P., 1886.
  23. Brunetire F. Les poques du thtre franais. - P., 1892.
  24. Lion H. Les tragdies et les thories dramatiques de Voltaire. - P., 1896.
  25. Griswald. Voltaire als Historiker. - 1898.
  26. Ducros L. Les encyclopdistes. - P., 1900 (є російський переклад).
  27. Robert L. Voltaire et l'intolrance rligieuse. - P., 1904.
  28. Pellissier G. Voltaire philosophe. - P., 1908.

8.1. Екранізації творів

8.2. Перекладачі Вольтера на російську мову


9. Цікаві факти

  • З 80-х років XVIII століття і аж до XX століття духовенство Руської православної церкви з ворожістю боролося з ідеями і книгами французьких філософів-матеріалістів, що викривали сутність релігії. Зокрема, духовне відомство видавало літературу, в якій піддавав критиці ідеї Вольтера, домагалося конфіскації та спалення його творів. [5]
    • В 1868 російській духовної цензурою знищена книга Вольтера "Філософія історії", в якій духовні цензори виявили "знущання над істинами і спростування священного писання" [5] [6].
    • В 1890 знищені "Сатиричні і філософські діалоги" Вольтера, а в 1893 - його поетичні твори, в яких були знайдені "антирелігійні тенденції". [5]

10. Міфи про Вольтері

10.1. Вольтер і Британське біблійне товариство

Серед християнських апологетів існує популярний анекдот про те, що після смерті Вольтера, в його будинку розташувалася штаб-квартира Біблійного товариства, а також друкарня і пересильний центр з поширення релігійної літератури [7].

Одне з найбільш ранніх згадок про цю легенду знаходиться в книзі Сіднея Коллетт "Писання істини" [8], вперше опублікованої в Англії в 1905. Згідно Коллетт, Вольтер, який помер у 1778, передбачав, що через 100 років після його смерті християнство стане надбанням історії. Однак не минуло й чверті століття, як було засновано Британське та закордонне біблійне товариство ( 1804). Друкарський верстат, на якому Вольтер друкував атеїстичну літературу, тепер використовувалася для друку Біблії, а будинок, в якому він жив, був перетворений Біблійним товариством Женеви в книжковий склад, де зберігалася біблійна література.

Книга Коллетт витримала безліч перевидань в Англії і була опублікована в США під назвою "Все про Біблію" [9]. Навіть якщо не вона є джерелом міфу, їй належить провідна роль в його розповсюдженні.

Схожі історії опубліковані в багатьох книгах та інтернет-сайтах [10]. Найчастіше фігурують будинку в Женеві [11] чи Парижі [12], рідше - в Німеччині або Австрії. Як біблійної організації зазвичай згадується "Біблійне товариство Женеви" або "Британське та закордонне біблійне товариство". Термін між смертю Вольтера і покупкою будинку варіює від 20 до 100 років. Примітно, що в більшості джерел Вольтер характеризується як атеїст, тоді як він був деїстом. Ні в одній з публікацій немає посилань на джерела інформації.

Біблійні суспільства Франції, Швейцарії та Великобританії заперечують належність їм колишніх будинків Вольтера [7]. Заперечує це і біограф Вольтера Теодор Бестерман :

"... Жоден з будинків Вольтера не пов'язаний і не був пов'язаний в яких-небудь біблійним товариством. Це відноситься до всіх будинків Вольтера, будь то у Франції, Німеччині, Швейцарії або де-небудь ще".
Оригінальний текст (Англ.)

"... None of Voltaire's homes is or ever has been connected in any way with any Bible Society. This applies to all Voltaire's homes, whether in France, Germany, Switzerland, or anywhere else".

Ймовірним джерелом непорозуміння послужило придбання в 1846 Британським і закордонним біблійним товариством (Англ.) рос. "Вдома Гіббона" в Лозанні, названого на честь відомого історика і атеїста Едварда Гіббона. До 1859 в цьому будинку знаходився пересильний центр з поширення релігійної літератури. Американське біблійне товариство (Англ.) рос. (ABS) брало участь в цій покупці, надавши британським братам допомогу в розмірі 10 000 доларів Присвячена цій події мова члена ABS Вільяма Снодграсса (Англ.) рос. міститься в щорічному звіті ABS 1849 [13]. Згадка Вольтера в цьому контексті, мабуть, послужило одним з джерел виникнення міфу:

"... Комітет визнав можливим послати 10 000 доларів до Франції, батьківщину Вольтера, який передбачав, що в XIX столітті Біблія буде відома тільки як предмет антикваріату. Можу повідомити у зв'язку з цим, що будинок Гіббона (названий на честь відомого атеїста) перетворений на склад Біблійного товариства, яким керує агент з продажу книг. Сама земля, по якій ходив цей знаменитий насмішник, стала місцем розповсюдження книги, проти якої були спрямовані його зусилля ".
Оригінальний текст (Англ.)

"... The committee had been able to redeem their pledge by sending $ 10,000 to France, the country of Voltaire, who predicted that in the nineteenth century the Bible would be known only as a relic of antiquity. He [Snodgrass] could say, while on this topic, that the Hotel Gibbon (so-called from that celebrated infidel) is now become the very depository of the Bible Society, and the individual who superintends the building is an agent for the sale and receipt of the books. The very ground this illustrious scoffer often paced, has now become the scene of the operation and success of an institution established for the diffusion of the very book against which his efforts were directed.

Доля будинків, пов'язаних з ім'ям Вольтера наступна. Особняк в Ферні (Франція) зараз є музеєм і арт-центром. Особняк в Женеві (Швейцарія) служить штаб-квартирою Музею і інститут Вольтера. Обидва будинки в Лозанні, де жив Вольтер, в даний час знесені. У будинку на Рю де Вольтер 27 в Парижі, де Вольтер помер, зараз знаходиться ресторан "Вольтер".

У "будинку Гіббона" в даний час знаходиться штаб-квартира "Асоціації банків Швейцарії" (Soiet du Banque Suisse) [14].


Примітки

  1. Вольтер. Повчальні проповіді. Проповідь перша: Про атеїзм
  2. Морамарко М. Масонство в минулому і сьогоденні - www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Moram/13.php
  3. Daniel Ligou, ed. Dictionnaire de la franc-maonnerie. - Paris: Presses Universitaires de France, 1987.
  4. Л. Поляков. Історія антисемітизму - jhist.org/shoa/poliakov03_05.htm
  5. 1 2 3 Грекулов Є. Ф. Глава VIII. Гоніння на просвітництво та науку / Православна інквізиція в Росії - www.krotov.info/lib_sec/04_g/gre/grekulov.htm. - Академія наук СРСР. Науково-популярна серія. - М.: Наука, 1964.
  6. Архівна справа. - 1938. - № 1 (45). - С. 93
  7. 1 2 David Ross Voltaire 's House AND The Bible Society - www.nzarh.org.nz/journal/2004v77n1aut.pdf / / The Open Society. - Autumn 2004. - Volume 77. - № 1.
  8. Sidney Collett The Scripture Of Truth - ia341320.us.archive.org/1/items/scriptureoftru00coll/scriptureoftru00coll.pdf. - London: SW Partridge & Co. Sixth Edition, 1910. - P.63.
  9. Sidney Collett All About The Bible - openlibrary.org/books/OL2265935M/All_about_the_Bible. - Westwood: Barbour Books, 1989. - 324 р.
  10. Charles Germaine Lockwood The Origin Of The Cosmos AND The Evidences Of God - www.oldpaths.com/Archive/Lockwood/Germaine/Charles/1930/Cosmos/ch12.html, 1996.
  11. NNorman L. Geisler, William E. Nix A General Introduction To The Bible - - Chicago: Moody Press, 1968. - p. 124, ISBN 0-8024-2916-5.
  12. David John Donnan Treasury of the Christian World, edited by A. Gordon Nasby. - New York: Harper & Brothers, 1953.
  13. Annual Report of the American Bible Society - books.google.ru/books?id=hMdDAAAAIAAJ, 1849. Appendix. - p. 98.
  14. Louis Polla "Lausanne D'Hier et D'Aujourd'hui", 24 Heures, 2nd August 1994.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Ферне-Вольтер
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru