Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Вітте, Сергій Юлійович


Сергій Юлійович Вітте

План:


Введення

Сергій Юлійович Вітте ( 17 (29) червня 1849, Тифліс - 28 лютого (13 березня) 1915, Петроград) - російський державний діяч, міністр фінансів Росії ( 1892 - 1903), голова комітету міністрів ( 1903 - 1905), голова Ради міністрів Російської імперії ( 1905 - 1906), граф.


1. Біографія

1.1. Походження та ранні роки

Походить з балтійських німців. Його батько Юліус Вітте ( ньому. Julius Witte ) Був членом німецько-балтійського лицарства плескав (нині Псков), в молодості вивчав у Пруссії сільське господарство та гірнича справа. Внаслідок браку перейшов з лютеранства в православ'я. Мати С. Вітте, Катерина Андріївна Фадєєва, походила з російського княжого роду Долгорукових.

Вітте навчався в 1-ій кишинівської російської гімназії.

В 1870 закінчив фізико-математичний факультет Новоросійського університету ( Одеса), отримав ступінь кандидата фізико-математичних наук.


1.2. Кар'єра

Вітте відмовився від наукової кар'єри і влаштувався на роботу в канцелярію одеського губернатора.

Незабаром залишив службу в канцелярії і присвятив себе більш грошового залізничної справи. Міністр шляхів сполучення граф Олексій Павлович Бобринський, знав його батька, запропонував Сергію роботу в якості спеціаліста з експлуатації залізниць - в чисто комерційної області залізничного справи.

Незабаром він перейшов на акціонерне товариство Південно-Західних залізниць, і став одним з найближчих співробітників директора Російського товариства пароплавства і торгівлі Н. М. Чихачева, у віданні якого була і Одеська залізниця.

Кар'єра 26-річного Вітте мало не обірвалася, коли в кінці 1875 недалеко від Одеси сталася аварія потягу з безліччю жертв. Начальник дороги Чихачов і Вітте були віддані суду і засуджені до чотирьох місяців в'язниці. Однак поки тривало розслідування, Вітте, залишаючись на службі, зумів відзначитися в перевезенні військ до театру військових дій російсько-турецької війни. Цим він звернув на себе увагу великого князя Миколи Миколайовича, за велінням якого в'язниця для обвинувачуваного була замінена двотижневої гауптвахтою [2].

Приділяв велику увагу розвитку і технічного оснащення Одеського порту.

Після утворення "Товариства Південно-Західних залізниць" в 1879 Сергію запропонували місце начальника експлуатаційного відділу Південно-Західних доріг у Петербурзі. Він погодився. Незабаром після переїзду в Петербург він одружився з Н. А. Спірідонової (уродженої Іваненко), дочки чернігівського предводителя дворянства. До цього, за словами самого Сергія Вітте, він "знав всіх більш-менш видатних актрис" в Одесі. Із майбутньою дружиною Вітте познайомився ще в Одесі. Вона була формально заміжня і він сам клопотався про розлучення. Вінчання відбулося у Володимирської церкви [3].

З 1880 - начальник експлуатації (в Києві).

В 1883 опублікував роботу "Принципи залізничних тарифів з перевезення вантажів", яка принесла йому популярність серед фахівців. Крім основної теми, Вітте торкнувся у другому виданні цієї роботи політичні питання, висловившись за "соціальну" і "безстановий" монархію, і вважаючи, що інакше "вона перестане існувати".

В 1886 зайняв пост керуючого приватного "Товариства Південно-Західних залізниць" (Київ). Працюючи на посадах начальника експлуатації та керуючого цієї компанії, добився зростання ефективності і прибутковості. Зокрема, проводив передову для того часу маркетингову політику (реорганізував тарифи, ввів практику видачі позичок під хлібні вантажі й т. д.).

Графиня М. І. Вітте. Фотографія Карла Булли (1905)

У цей період познайомився з імператором Олександром III. За легендою, С. Вітте на очах імператора вступив в конфлікт з царськими ад'ютантами, доводячи, що не можна використовувати два потужних вантажних паровоза з метою розгону царського поїзда до високих швидкостей. Олександр III переконався у правоті С. Вітте після катастрофи царського поїзда в 1888.


1.3. На державній службі

10 березня 1889 призначений начальником щойно утвореного Департаменту залізничних справ при Міністерстві фінансів. Перейшовши на прохання царя Олександра III на державну службу, значно втратив у річному платні - з 40 тис. руб. на рік оплата на держслужбу впала до 8 тис. руб. на рік. Тому за рішенням Олександра III отримував з особистих коштів імператора доплату до зарплатні - ще 8 тис. руб. (Всього 16 тис. руб.) З метою частково компенсувати втрати в зарплаті після переходу на державну службу. Працюючи на державній службі, почав проводити політику скупки скарбницею численних тоді приватних російських залізниць. Причиною стало його розуміння ефективності роботи залізниць Росії в єдиному державному комплексі.

Работая в правительстве, добился права назначать сотрудников в зависимости от их эффективности, а не близости к правящим кругам. В своё подчинение набрал людей из частных компаний; его департамент считался образцовым. По свидетельствам, был демократичен в отношениях с подчинёнными, ценил в них самостоятельность.

В 1889 опубликовал работу "Национальная экономия и Фридрих Лист ", в которой обосновывал необходимость создания мощной национальной промышленности, защищённой на первых порах от иностранной конкуренции таможенным барьером.

В 1890 умерла жена Витте.

В 1891 году был принят новый таможенный тариф России, разработанный при активном участии С. Витте и Д. И. Менделеева. Этот тариф сыграл важную роль во внешнеторговой политике России и стал защитным барьером для развивавшейся промышленности.


1.4. Министр путей сообщения

Статья Витте "О причинах дефицитности сети русских железных дорог" в журнале " Новое Слово "
Мемориальная табличка на здании упраления ЮЗЖД

В феврале-августе 1892 года - министр путей сообщения. За этот срок сумел ликвидировать ставшие обычным явлением крупные скопления неперевезённых грузов. Провёл реформу железнодорожных тарифов.

В 1892 году женился на Матильде Ивановне (Исааковне) Лисаневич, удочерив её ребёнка (своих детей у Витте не было). Женитьбе предшествовал скандал, так как Витте начал встречаться с Лисаневич до её развода и вступил в конфликт с её мужем. Это могло стоить С. Витте карьеры, так как скандальная женитьба на разведённой еврейке (Лисаневич, в девичестве Нурок, была еврейкой, принявшей православие) тогда не приветствовалась. В результате и без того не самые тёплые отношения Витте с высшим светом ещё более ухудшились.


1.5. Министр финансов

В кінці 1892 С. Витте был назначен на пост министра финансов, который он занимал 11 лет.

Вскоре после назначения поднял вопрос о форсировании строительства Транссибирской магистрали (в тот момент темпы строительства были таковы, что оно могло растянуться на многие десятки лет). С.Витте считал быстрое проведение магистрали настолько важным, что даже допускал возможность финансирования строительства за счёт денежной эмиссии. На такую меру министр всё-таки не пошёл, но сооружение Транссиба было резко ускорено.

Проводил независимую кадровую политику, издал циркуляр о привлечении на службу лиц с высшим образованием.

Много внимания уделял созданию образовательной системы, готовившей кадры для промышленности, в частности, открытию новых "коммерческих" учебных заведений.

В 1894 выступил за жёсткие торговые переговоры с Германией, в результате чего был заключён выгодный для России 10-летний торговый договор с этой страной.

В 1894 году получает звание "Почётный гражданин Казани" за активное участие в строительстве Казанско-Рязанской железной дороги. [4]

З 1895 начал вводить винную монополию. Винная монополия распространялась на очистку спирта и розничную и оптовую торговлю крепкими спиртными напитками; производство спирта-сырца разрешалось частным лицам при условии определённой регламентации (повышенный акциз и т. д.). Монополия стала одним из важных источников пополнения госбюджета.

В 1896 провёл успешные переговоры с китайским представителем Ли Хунчжаном, добившись согласия Китая на сооружение в Маньчжурии Китайско-Восточной железной дороги (КВЖД), что позволило провести дорогу до Владивостока в гораздо более короткие сроки. Одновременно с Китаем был заключён союзный оборонительный договор. Успеху переговоров содействовала выдача китайскому сановнику взятки в размере 500 тыс. руб.

З 1896 - статс-секретарь.

RR5111-0053R.gif

Несомненной заслугой Витте является проведение им денежной реформы в 1897. В результате Россия на период до 1914 получила устойчивую валюту, обеспеченную золотом. Это способствовало усилению инвестиционной активности и увеличению притока иностранных капиталов.

В 1899 году количество золота в обороте составило 451,40 млн рублей. Количество бумажных денег упало до уровня 661,80 млн. Количество золота в обороте по сравнению с 1898 годом увеличилось в три раза, а по сравнению с 1897 - в 12,5 раз. За 1900 год количество золота в обороте увеличилось ещё в 1,42 раза. Затем этот рост стабилизировался. В целом, за четыре года количество золота в обороте увеличилось почти в 18 раз. Количество же бумажной наличности уменьшилось в 2,175 раз.

З початком Первой мировой войны в 1914 обмен денег на золото был прекращен, и русская экономика тут же столкнулась с нехваткой наличности. Как только 29 июля 1914 года была объявлена мобилизация в пограничных с Австро-Венгрией военных округах, появилось распоряжение министерства финансов № 2096. В соответствии с этим распоряжением прекращался свободный размен бумажных денег на золото. Ответ населения нетрудно было предугадать - обыватели тут же запрятали подальше свои золотые монеты. Все 629 млн золотых рублей тут же исчезли из обращения, то есть 22,6 % всех денег, находившихся на тот момент в обороте. Возник кризис наличности. Особенно не хватало мелких купюр, роль которых до этого выполняли золотые монеты. Это привело к тому, что частные торговцы и мгновенно появившиеся спекулянты, разменивая сторублевки на мелкие купюры, выдавали за 100 рублей 85-90.

С. Ю. Витте на посту министра финансов (фото 1902)

Выступал против попыток упрочения привилегированного положения дворянства, считая, что перспективы России связаны с развитием промышленности, усилением торгово-промышленного класса, увеличением емкости внутреннего рынка. В 1897 заявил, что "в России теперь происходит то же, что случилось в своё время на Западе: она переходит к капиталистическому строю Это мировой непреложный закон". Выход, по его мнению, для дворянства один - обуржуазиться, заняться помимо земледелия и этими отраслями хозяйства.

При активном участии С.Витте разрабатывалось рабочее законодательство, в частности, закон об ограничении рабочего времени на предприятиях (1897).

В 1898 провёл реформу торгово-промышленного налогообложения.

В 1898 выступил резко против захвата Россией Ляодунского полуострова в Китае, где впоследствии был сооружён Порт-Артур.

Считал необходимым реформировать крестьянскую общину, высказывался за свободный выход из общины. У жовтні 1898 обратился к Николаю II с запиской, в которой призвал царя "завершить освобождение крестьян", сделать из крестьянина "персону", освободить его от давящей опеки местных властей и общины.

Добился отмены круговой поруки в общине, телесных наказаний крестьян по приговору волостных судов, облегчения паспортного режима крестьян. Не без участия С.Витте были облегчены условия переселения крестьян на свободные земли, расширена деятельность Крестьянского поземельного банка, изданы законы и нормативные правила о мелком кредите.

Впоследствии С.Витте неоднократно подчёркивал, что П. А. Столыпин "обокрал" его, использовав его идеи.

C 1899 - действительный тайный советник.

В 1899 C. Витте принял участие в деле по осуждению Саввы Мамонтова. С. Ю. Витте, до некоторого момента находившийся в дружеских отношениях с Мамонтовым, резко поменял свою позицию.


1.6. После отставки с поста министра финансов (с 1903)

Портрет С. Ю. Витте. Художник И. Репин
Витте на пароходе во время путешествия в Америку (1905)

В 1903 г. вступил в обязанности председателя комитета министров. Последняя должность была фактически почётной отставкой, так как комитет до революции 1905 года не имел никакого значения. Это перемещение с поста влиятельного министра финансов произошло под напором дворянско-помещичьих членов правительства (главным образом, В. К. Плеве). Возглавил правительство после реформирования в качестве Председателя совета министров. Директор Департамента полиции А. А. Лопухин в своих мемуарах писал, что после отставки Витте предлагал ему организовать покушение на царя [5].

З 1903 года - член Госсовета, назначался к присутствию на 1906 - 1915.

С 1903 года - член комитета финансов, с 1911 по 1915 год - его Председатель.

В 1904 году заключил Российско-Германский торговый договор.


1.7. Витте и события 9 января 1905 года в Петербурге

В конце 1904 года Витте пребывал на почётной, но номинальной должности председателя Комитета министров. В январе 1905 года в Петербурге вспыхнула рабочая забастовка, а 7 января стало известно, что рабочие под руководством священника Георгия Гапона собираются идти в воскресенье к Зимнему дворцу с Петицией о рабочих нуждах. 8 января в редакции газеты "Наши дни" ("Сын отечества") собрались представители общественности [6]. Для собравшихся было ясно, что столкновение рабочих с правительственными войсками неизбежно приведёт к большому кровопролитию. По предложению Максима Горького было решено отправить депутацию к министру внутренних дел П. Д. Святополк-Мирскому и председателю Комитета министров Витте с целью убедить их воздействовать на царя, чтобы предотвратить возможное кровопролитие [7]. В состав депутации были избраны Максим Горький, А. В. Пешехонов, Н. Ф. Анненский, И. В. Гессен, В. А. Мякотин, В. І. Семевський, К. К. Арсеньев, Е. И. Кедрин, Н. И. Кареев и рабочий Д. В. Кузин [6]. Вечером депутация отправилась к Святополк-Мирскому, но тот был на приёме у императора, и депутаты его не застали. Тогда депутация отправилась к Витте. Витте принял депутатов, выслушал их просьбу, но заявил, что помочь ничем не может. Витте долго объяснял, что он сейчас не у дел, что он не имеет рычагов власти, что он в немилости у императора и вообще всё это дело "не его ведомства" [6]. На прощанье Витте предложил им обратиться к Святополк-Мирскому и связался с ним по телефону. Но тот ответил, что ему всё известно и во встрече с депутатами нет необходимости [7]. Витте развёл руками. Депутаты заявили, что Витте приводит формальные доводы и уклоняется и ушли с пустыми руками [8]. Впоследствии многие высказывали сомнение в искренности Витте [9]. Известный чиновник И. И. Колышко, хорошо знавший Витте, писал, что тому ничего не стоило явиться к императору с экстренным докладом, объяснить ему серьёзность положения и убедить принять меры для предотвращения кровопролития. Но он этого не сделал [10]. В либеральных газетах писали, что Витте "умыл руки".


1.8. Во главе Совета министров

Летом 1905 года направлен императором в США для заключения Портсмутского мирного договора с Японией. За успешное выполнение этого поручения ему было пожаловано достоинство графа. Так как в результате Японии перешла половина Сахалина (она претендовала на весь), получил шутливое прозвище "граф Полусахалинский".

В октябре 1905 года представил царю записку о необходимости политических реформ.

В. И. Ленин писал о Витте [11] :

Царю одинаково нужны и Витте, и Трепов: Витте, чтобы подманивать одних; Трепов, чтобы удерживать других; Витте - для обещаний, Трепов для дела; Витте для буржуазии, Трепов для пролетариата Витте истекает в потоках слов. Трепов истекает в потоках крови.

Керував придушенням революції 1905 р., організовував "екзекуціонние поїзда". В архівах збереглося його лист, надісланий міністру внутрішніх справ Дурново 11 березня 1906 [12].

... Для більшого залякування осіб, що прагнуть посіяти смуту, Рада міністрів визнав корисним нині ж сформувати на найголовніших вузлових станціях особливі екзекуціонние поїзда з військовими загонами, які в разі потреби могли б своєчасно бути відправлені на лінію для проштовхування порядку .... Підписав: граф Вітте

За його ініціативою було складено Маніфест 17 жовтня, який дарував основні громадянські свободи і вводив інститут народного представництва - Державну думу.

З жовтня 1905 року по квітень 1906 року - Голова реформованого Ради міністрів.

У 1906 році провів переговори з Францією про отримання позики.

Перебуваючи в зарубіжних країнах, особливу увагу приділяв громадській думці та висвітлення у пресі Росії та дій її уряду, про що писав у своїх "Спогадах" (гл. 27).


1.9. Відставка і останні роки

Був відправлений у відставку 22 квітня 1906; інтригував, навіть намагався використати Григорія Распутіна, щоб повернутися до влади. Остання його опала тривала аж до смерті.

Помер 28 лютого 1915 в Петрограді від менінгіту. Винос тіла і відспівування відбулося 2 березня; богослужіння в Свято-Духівському церкви Олександро-Невської лаври очолив єпископ Гдовський Веніамін (Казанський) у співслужінні настоятеля Казанського собору протоієрея Ф. Орнатського та інших; були присутні Голова Ради міністрів І. Л. Горемикін і ряд міністрів [13]. Похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Відповідно до спогадів посла Франції в Петербурзі Ж. М. Палеолога, імператор Микола II, з яким посол розмовляв 3 березня, погодився з тим, що "велике вогнище інтриг згас разом з ним" (слова з телеграми Палеолога своєму уряду про смерть Вітте) і додав: "Смерть графа Вітте була для мене глибоким полегшенням. Я побачив у ній також знак Божий " [14].


2. Основні досягнення


3. Його "Спогади"

С. Ю. Вітте, 1915

У половині 1900-х - початку 1910-х працював над спогадами, що носять суто особистий, без використання документів, характер. Про їх існування російський друк повідомила незабаром після його смерті, в березні 1915 року. Спроби поліції та російського посольства в Парижі знайти і вилучити мемуари виявилися безуспішними (обшуки були проведені в його особняку на Каменноостровскому проспекті і в його закордонному віллі в Біарріце) [15]. Рукопис мемуарів зберігалася в одному з паризьких банків на ім'я його дружини і незадовго до його смерті була переправлена ​​в Байонну на ім'я іншої особи; потім потрапила в руки створеного в Берліні навесні 1920 року книговидавництва "Слово". Член правління "Слова" і одночасно редактор емігрантської газети "Кермо" І. В. Гессен першим почав публікацію в своїй газеті уривків; а в 1921 вийшов з друку перший том "Спогадів" видавництва "Слово" [16]; в тому ж році, дещо раніше, вийшло однотомне видання мемуарів англійською мовою.

У 1923 році російський текст "Спогадів" з передмовою академіка М. М. Покровського і вступним зауваженням І. В. Гессена вийшли в РРФСР (точна передрук тексту берлінського видання); видання виконане як наукове і забезпечено докладним алфавітним покажчиком.

Російський політик В. І. Гурко в еміграції, відзначаючи крайній суб'єктивізм і сумбурність тексту "Спогадів", писав: "Відмінною особливістю спогадів є те самовихваляння, яким вони дихають, можна сказати, від першої сторінки до останньої. У результаті виходить незабутнє враження, що сама мета складання записок складалася виключно в возвеличення себе і, на жаль, в приниженні всіх інших сучасних йому російських державних діячів. " [17]


4. Адреси в Санкт-Петербурзі - Петрограді

1898 - 28.02.1915 - особняк К. Ф. Штемберг - Каменноостровскому проспект, 5.

5. Нагороди

Бюст в СПбГПУ

6. Герб графа Вітте

С. Ю. Вітте після укладення Портсмутського миру з Японією отримав титул графа.

11 квітня 1906 Департамент герольдії затвердив наступний опис графського герба С. Ю. Вітте:

У блакитному щиті стоїть на задніх лапах золотий лев з червленими очима, мовою і кігтями. Він спирається правою лапою на золотий лікторської пук, а лівою - тримає срібну оливкову гілку. У вільній частині щита золотий - чорний державний орел з червленим щитком на грудях, на якому вензелевое зображення імені государя імператора Миколи II. Щит прикрашений графську короною і увінчаний дворянським коронованим шоломом. Нашоломник: два чорних орлиних крила, намет - лазуровий з золотом.

Пояснювалося, що лікторської пук (символ влади, законності) означає адміністративну діяльність Вітте, оливкова гілка (символ миру) - виконане їм доручення щодо укладення Портсмутського світу, а орел - символ зведення Вітте в графське гідність.

Герб графа Вітте внесений до Частина 18 Загального гербовника дворянських родів Всеросійської імперії, стр. 2

Його противники, пародіюючи спеціальні почесні прізвища-титули (дарування яких часто супроводжувало нагородження родовим титулом), стали називати його графом Полусахалінскім (оскільки половина острова Сахалін була відступлена Японії).


7. Твори

  1. Вітте С. Ю. Принципи залізничних тарифів з перевезення вантажів Київ: журн. "Інженер", 1883.
  2. Вітте С. Ю. Мова міністра фінансів у засіданні Ради державних кредитних установлень, 21 грудня 1892 Санкт-Петербург: тип. М-ва вн. справ, [1893].
  3. Вітте С. Ю. Вимушені роз'яснення з приводу звіту ген.-ад. Куропаткина про війну з Японією. Москва: Т-во І. Д. Ситіна, 1911.
  4. Вітте С. Ю. Конспект лекцій про народний і державному господарстві, читаних його імператорській величності великому князю Михайлу Олександровичу в 1900-1902 рр.. Санкт-Петербург: Тип. АТ Брокгауз-Ефрон, 1912.
  5. Вітте С. Ю. Спогади. М., 1960
  6. Вітте С. Ю. всепідданішу доповідь міністра фінансів ... лютого 1899
  7. Протокольна запис виступів міністра фінансів С. Ю. Вітте і міністра закордонних справ М. М. Муравйова на нараді міністрів під головуванням Миколи II
  8. Вітте С.Ю. Самодержавство і земство. - СПб. , 1908.
  9. Вітте С. Ю. Ф. Ліст, С. Ю. Вітте, Д. І. Менделєєв - Національна система політичної економії
  10. Вітте С.Ю. Записка по селянському справі. - СПб. : Тип. В. Ф. Киршбаум, 1904. - 101 с.

8. Увічнення пам'яті

У пам'ять про С. Ю. Вітте в Москві була названа алея Вітте [22].

2 листопада 2011 НОУ ВПО " Московський інститут економіки, менеджменту і права "був перейменований в" Московський університет імені С. Ю. Вітте " [23].

Примітки

  1. Вітте Сергій Юлійович - www.vgd.ru / V / vitt.htm - сайт "Всеросійське генеалогічне дерево".
  2. ВІТТЕ Сергій Юлійович (1849-1915) - funeral-spb.narod.ru/necropols/lazarevskoe/tombs/vitte/vitte.html
  3. С. Ю. Вітте - www.hrono.ru/libris/lib_we/vitte07.html
  4. Беручи до уваги заслуги - www.gazeta.ksu.ru/archiv1/0805/13.htm
  5. А. А. Лопухін. Уривки зі спогадів (З приводу "Спогадів" гр. С. Ю. Вітте) - М.-Пг.: Держ. вид-во, 1923. - 98 с.
  6. 1 2 3 Л. Я. Гуревич. Народний рух в Петербурзі 9-го січня 1905 / / Минуле. - СПб. : 1906. - № 1. - С. 195-223.
  7. 1 2 Аннина. Зі спогадів про 9 січня / / Мова. - СПб. : 1908. - № 7 (9 січня). - С. 1-2.
  8. С. Ю. Вітте. Спогади. Царювання Миколи II - az.lib.ru/w/witte_s_j/text_0060.shtml - Берлін: "Слово", 1922. - Т. 2. - 571 с.
  9. В. Н. Коковцев. З мого минулого. Спогади 1903-1919 рр.. - www.hrono.ru/libris/lib_k/kok0_00.php - Париж, 1933.
  10. І. І. Колишко. Великий розпад. Спогади - СПб. : "Нестор-Історія", 2009. - 464 с.
  11. Ленін В. І. ПСС, т.12, с.76-80
  12. ЦДАЖР, ф. Ради міністрів, оп. 2.д. 58. л. 1-1 об.
  13. " Урядовий вісник ". 3 ( 16) березня 1915, № 50, стор 8.
  14. Палеолог М. XV. Східний питання / / Царська Росія під час світової війни. - militera.lib.ru/memo/french/paleologue/15.html - М.-Пг., 1923 (переклад з французької).
  15. Б. В. Ананьич, Р. Ш. Ганелін. Досвід критики мемуарів С. Ю. Вітте - www.prometeus.nsc.ru / biblio / vitte / memcrit.ssi, стор 300.
  16. Граф С. Ю. Вітте. Воспомінанія. Царствованіе Миколи II. - Видавництво "Слово", Берлін, 1922.
  17. В. Гурко. Що є і чого нѣт' Вь "Воспомінаніях'" графа С. Ю. Вітте . / / " Російська Лѣтопісь ". Книга друга, Париж, 1922, стор 61-62.
  18. Єкатеринбург - Офіційний портал Єкатеринбурга - old.ekburg.ru/adm/kult/20008_2728_1_1 /
  19. Стойчев В. М. Будинкові церкви м. Олександрівська початку XX століття: до історії виникнення (за матеріалами Державного архіву Запорізького області) - www.nbuv.gov.ua/Portal/soc_gum/Npifznu/2007_21/21/stoychev.pdf / / Наукові праці історічного факультету Запорізького національного універсітету.: Збірник наукових праць. - 2007. - № 21. - С. 131.
  20. Офіційний сайт міста Череповця - www.cherinfo.ru/?pid=38
  21. Тихвін (станція)
  22. Перегляд запису Довідника вулиць Москви - www.mosclassific.ru/mClass/spravum_viewd.php?id=03441&ul=аллея Вітте
  23. Нове ім'я МІЕМП - "Московський Університет імені С. Ю. Вітте" - www.miemp.ru/novosti/novoe-imya-miemp-moskovskiy-un/. МІЕМП (15.11.2011).

Література

  1. Степанов С. С. Ю. Вітте (історичний портрет) - history.machaon.ru/all/number_03/istori4e/witte/index.html
  2. Ігнатьєв А. В. С. Ю. Вітте - дипломат. - М ., 1987.
  3. Канн С. С. Ю. Вітте і створення Комітету Сибірської залізниці - www.prometeus.nsc.ru / works / vitcom.ssi.
  4. Корелина А. П. Сергій Юлійович Вітте. / / Росія на рубежі століть: історичні портрети. - М ., 1991.
  5. Тарле Е. В. Граф С. Ю. Вітте. Досвід характеристики зовнішньої політики - www.scepsis.ru/library/id_1703.html.
  6. Троцький Л. Граф Вітте - www.1917.com/Marxism/Trotsky/CW/Trotsky-VIII/VIII-02-01-01.html.
  7. Ананьич Б. В., Ганелін Р. Ш. С. Ю. Вітте - мемуарист. - СПб. , 1994.
  8. Векшина Ю. А. Граф В. Н. Коковцев - державний діяч Російської імперії. - СПб. : Нестор-Історія, 2008.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Вітте, Альфред
Вітте, Карл
Московський університет імені С. Ю. Вітте
Пузиревський, Ян Юлійович
Строцев, Дмитро Юлійович
Каракіс, Йосип Юлійович
Давидов, Карл Юлійович
Ахрон, Йосип Юлійович
Шишков, Ратмір Юлійович
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru