Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Громадянська війна в США


American Civil War Montage 2.jpg

План:


Введення

Громадянська війна в США
Морська блокада - Схід - Захід - Південний Схід - Транс-Міссісіпі - Узбережжя Тихого океану

Громадянська війна в США (війна Півночі і Півдня; англ. American Civil War ) 1861 - 1865 років - війна між з'єднанням 20 нерабовладельческіх штатів та 5 рабовласницьких штатів Півночі і 11 рабовласницькими штатами Півдня.

Бойові дії розпочалися з обстрілу форту Самтер 12 квітня 1861 року і завершилися здачею залишків армії південців під командуванням генерала Стенду Уейт 23 червня 1865 року. У ході війни відбулося близько 2 тис. битв. У цій війні громадян США загинуло більше, ніж у будь-який інший з воєн, в яких брали участь США.


1. Причини війни

У першій половині XIX століття в США склалися дві системи - рабство на півдні країни і капіталізм на півночі. Це були дві абсолютно різні соціально-економічні системи, сосуществовавшие в одній державі. Ситуація ускладнювалася тим, що, незважаючи на стабільний приріст населення і зростання економічного розвитку, США були федеративної країною. Кожен штат жив своїм політичним та економічним життям, інтеграційні процеси протікали повільно. Тому Південь, де було поширене рабство і аграрна система господарювання, і промисловий Північ виділилися в два окремих економічних району.

На Північ США прагнули підприємці і основна маса емігрантів. У цьому регіоні зосереджувалися підприємства машинобудування, металообробки, легкої промисловості. Тут основною робочою силою були численні емігранти з інших країн, які працювали на фабриках, заводах та інших підприємствах. Робочих рук на Півночі було достатньо, демографічна ситуація тут була стабільною і рівень життя достатнім. Абсолютно протилежна ситуація склалася на Півдні. США в ході американо-мексиканської війни отримали величезні території на півдні, де була велика кількість вільних земель. На цих землях влаштувалися плантатори, що отримали величезні земельні наділи. Саме тому на відміну від Півночі Південь став аграрним регіоном. Проте на Півдні була одна велика проблема: не вистачало робочих рук. У своїй більшості емігранти їхали на Північ, тому з Африки, починаючи ще з XVII століття, завозилися раби-негри. На початок сецесії 1 / 4 частина білого населення Півдня була рабовласниками.

Несмотря на все различия между регионами, на Юге проводились те же общественные изменения, что и на Севере. На Севере проводилась гибкая налоговая политика, деньги из бюджетов штатов выделялись на благотворительность, правительство в определённой мере старалось улучшить условия проживания чёрного населения. Однако на консервативном и замкнутом Юге не проводились меры по эмансипации женщин и уравнению негров в правах с белыми. Большую роль в мировоззрении южан сыграла так называемая "верхушка" - зажиточные рабовладельцы, имевшие в частной собственности крупные земельные наделы. Эта "верхушка" играла определённую роль в политике южных штатов, так как была заинтересована в сохранении своего господствующего положения.

Юг являлся аграрным "придатком" США, здесь выращивались такие культуры, как табак, сахарный тростник, хлопок и рис. Север нуждался в сырье с Юга, особенно в хлопке, а Юг - в машинах Севера. Поэтому долгое время два разных экономических региона сосуществовали в одной стране. Однако постепенно между ними нарастали противоречия. Среди наиболее острых конфликтных вопросов можно выделить следующие:

  1. Налог на ввозимые товары (Север стремился сделать их как можно выше, чтобы защитить свою промышленность, Юг хотел торговать со всем миром свободно).
  2. Проблемы вокруг рабства (считать ли беглых рабов свободными в свободных штатах, наказывать ли предоставляющих им убежище, могут ли южные штаты запрещать на своей территории свободных чернокожих и т. д.).
  3. Ситуация не была статичной: США захватывали новые территории, и возникали споры относительно конституции каждого из будущих штатов, в первую очередь - будет ли новый штат свободным или рабовладельческим. Приход к власти Линкольна, объявившего, что все новые штаты будут свободными, означал для южных штатов перспективу остаться в меньшинстве и в будущем проигрывать в Конгрессе по всем конфликтным вопросам Северу.

2. Распад Союза

Джефферсон Дэвис, президент Конфедеративных Штатов Америки.

Политические и общественные организации, противостоявшие рабовладению, образовали в 1854 году Республиканскую партию. Победа на президентских выборах 1860 года кандидата этой партии Авраама Линкольна стала для рабовладельцев сигналом опасности и привела к сецессии, выходу из состава Союза. 20 декабря 1860 года пример подала Южная Каролина, за которой последовали:

Юридическим оправданием подобных действий стало отсутствие в Конституции США прямого запрета на выход отдельных штатов из США (хотя разрешение на это также отсутствовало). Эти 6 штатов в феврале 1861 года образовали новое государство - Конфедерацию Штатов Америки. 1 марта о независимости объявил Техас, который уже на следующий день присоединился к Конфедерации, а в апреле-мае его примеру последовали:

  • Виргиния (независимость - 17 апреля 1861, присоединение к КША - 7 мая 1861),
  • Арканзас (независимость - 6 мая 1861, присоединение к КША - 18 мая 1861),
  • Теннесси (независимость - 7 мая 1861, присоединение к КША - 2 июля 1861),
  • Северная Каролина (независимость - 20 мая 1861, присоединение к КША - 21 мая 1861).
Союз и Конфедерация

Эти 11 штатов приняли конституцию и избрали своим президентом бывшего сенатора от Миссисипи Джефферсона Дэвиса, который вместе с другими руководителями страны заявил, что на их территории рабство будет существовать "вечно". Столицей Конфедерации стал алабамский город Монтгомери, а после присоединения Виргинии - Ричмонд. Эти штаты занимали 40 % всей территории США с населением 9,1 млн чел., в том числе свыше 3,6 млн негров. 7 октября в состав Конфедерации вошла Индейская территория, население которой не было лояльно ни к Конфедерации (большинство индейцев было изгнано с территорий, на месте которых образовались рабовладельческие штаты), ни к правительству США, фактически санкционировавшему депортацию индейцев из Джорджии и других южных штатов. Однако индейцы не пожелали отказываться от рабовладельчества и вошли в состав Конфедерации. Сенат США формировался двумя представителями от каждого штата, а также одним представителем от каждой индейской республики (всего в составе Индейской территории было 5 республик по числу индейских племен: чероки - больше всего рабов, - чокто, крик, чикасо и семинол). Индейские представители в Сенате не имели права голоса.

В составе Союза осталось 23 штата, включая рабовладельческие Делавэр, Кентукки, Миссури и Мэриленд, которые не без борьбы предпочли сохранить лояльность федеральному Союзу. Жители ряда западных округов Виргинии отказались подчиниться решению о выходе из Союза, образовали собственные органы власти и в июне 1863 года были приняты в состав США в качестве нового штата. Население Союза превышало 22 млн чел., на его территории располагалась практически вся промышленность страны, 70 % железных дорог, 81 % банковских депозитов и т. п.


3. Первый период войны (апрель 1861 - апрель 1863)

Солдат охраны арсенала Вашингтон, округ Колумбия,
1862, Мэттью Брэди

3.1. Сражения 1861 года

Боевые действия начались 12 апреля 1861 года сражением за форт Самтер в бухте Чарлстон, который после 34-часового обстрела был вынужден сдаться. В ответ Линкольн объявил южные штаты в состоянии мятежа, провозгласил морскую блокаду их побережья, призвал в армию добровольцев, а позднее ввёл воинскую повинность. Поначалу преимущество было на стороне Юга. Ещё до инаугурации Линкольна сюда было завезено много оружия и боеприпасов, организованы захваты федеральных арсеналов и складов. Здесь располагались наиболее боеспособные части, которые пополнялись сотнями офицеров, покинувших федеральную армию, в том числе Т. Дж. Джексоном, Дж. И. Джонстоном, Р. Э. Ли и др. Основной целью северян в войне было провозглашено сохранение Союза и целостности страны, южан - признание независимости и суверенитета Конфедерации. Стратегические замыслы сторон были сходны: наступление на столицу противника и расчленение его территории.

Первое серьёзное сражение произошло в Виргинии у железнодорожной станции Манассас 21 июля 1861 года, когда плохо обученные войска северян, перейдя ручей Булл-Ран, атаковали южан, но были вынуждены начать отступление, превратившееся в бегство. К осени на восточном театре военных действий Союз располагал хорошо вооружённой армией под начальством генерала Дж. Б. Макклеллана, ставшего с 1 ноября главнокомандующим всеми армиями. Макклеллан оказался бездарным военачальником, часто избегал активных действий. 21 октября его части были разбиты у Боллс-Блаффа недалеко от американской столицы. Гораздо успешнее осуществлялась блокада морского побережья Конфедерации. Одним из её следствий был захват 8 ноября 1861 года британского парохода "Трент", на борту которого находились эмиссары южан, что поставило США на грань войны с Великобританией.


3.2. Сражения 1862 года

В 1862 году наибольшего успеха северяне добились на западном театре военных действий. В феврале-апреле армия генерала У. С. Гранта, захватив ряд фортов, вытеснила южан из Кентукки, а после тяжело доставшейся победы при Шайло очистила от них Теннесси. К лету был освобожден штат Миссури, и войска Гранта вошли в северные районы Миссисипи и Алабамы.

12 апреля 1862 года вошло в историю войны благодаря знаменитому эпизоду с угоном группой добровольцев-северян локомотива "Генерал", известному как Великая паровозная гонка.

Большое значение имел захват 25 апреля 1862 года (в ходе совместной десантной операции частей генерала Б. Ф. Батлера и кораблей капитана Д. Фаррагута) Нового Орлеана, важного торгового и стратегического центра.


3.3. Кампания в долине Шенандоа

Кампания в долине Шенандоа (1862)
Кернстаун (1) Макдауэлл Фронт Роял Винчестер (1) Кросс-Кейс Порт-Репаблик

В то время, как Макклеллан планировал наступать на Ричмонд с востока, другие части армии Союза должны были двигаться на Ричмонд с севера. Этих частей было около 60 тыс., однако, генерал Джексон с отрядом в 17 тыс. человек сумел задержать их в Кампании в Долине, разбить в нескольких сражениях и не допустить к Ричмонду.


3.4. Кампания на Полуострове

На востоке Макклеллан, прозванный Линкольном "медлителем", был смещён с поста главнокомандующего и во главе одной из армий послан в наступление на Ричмонд. Началась так называемая " Кампания на полуострове ". Макклеллан рассчитывал использовать численное превосходство и тяжёлую артиллерию, чтобы выиграть войну за одну кампанию, не нанося ущерба мирным жителям и не доводя дело до освобождения негров.

Пулемёт Гатлинга времён Гражданской войны

Тем временем, в начале апреля, генерал Макклелан начал Кампанию на Вирджинском полуострове. Более 100 000 солдат федеральной армии высадились на виргинском побережье, но вместо фронтального удара Макклелан предпочёл постепенное продвижение с тем, чтобы ударить по флангам и тылу врага. Южане медленно отступали, Ричмонд готовился к эвакуации. В сражении при Севен-Пайнс был ранен генерал Джонстон и командование принял Роберт Лі.

Также эта битва ознаменовалась первым в истории военных конфликтов опытом применения пулемётов. Тогда, в силу несовершенства конструкции, они не смогли как-то существенно повлиять на ход сражения. Но в армии как северян, так и южан стали появляться пулемёты разных конструкторов. [1]. Конечно, они не были привычными нам моделями с автоматической системой перезаряжания и относительной компактностью. Ранние пулемёты по габаритам и характеристикам приближались скорее к митральезе и пулемёту Гатлинга.

Генералу Ли удалось остановить армию северян в череде столкновений Семидневной битвы, а затем полностью вытеснить её с полуострова.

Эта кампания интеерсна первым в истории боем броненосных кораблей, произошедшим 9 марта у берегов Виргинии.


3.5. Северовирджинская кампания

После неудач Макклелана на Вирджинском полуострове президент Линкольн назначил генерала Джона Поупа командующим только что сформированной Вирджинской армии. Армия должна была защищать Вашингтон и долину Шенандоа, а так же отвлечь противника от армии Макклелана на полуострове. Генерал Ли сразу же перебросил на север армию Джексона, который решил попробовать разбить Вирджинскую армию по частям, но после сражения у Кедровой горы отказался от этого плана. 15 августа Ли прибыл в район боевых действий. Генерал Джексон совершил обход правого фланга Поупа, чем заставил его отступать на север. Ему удалось втянуть Поупа во Второе сражении при Бул-Ране (29-30 августа), в котором федеральная Вирджинская армия была разбита и отступила на север. Президент настаивал на повторной атаке, но Джексон снова обошел фланг Поупа с целью отрезать его от Вашингтона. Это привело к сражению при Шантильи. Джексону не удалось достичь своих целей, однако и Поуп вынужден был отменить все наступательные мероприятия от овтести армию за укрепления Вашингона.


3.6. Мерилендская кампания

Мерилендская кампания
Харперс-Ферри - Южная Гора - Энтитем - Шепардстаун

Ли вступил в Мэриленд, намереваясь в ходе мэрилендской кампании перерезать коммуникации федеральной армии и изолировать Вашингтон. 15 сентября войска южан под командой Т. Дж. Джексона заняли Харперс-Ферри, захватив его 11-тысячный гарнизон и значительные запасы снаряжения. 17 сентября у Шарпсберга 40-тысячная армия Ли была атакована 70-тысячной армией Макклеллана. В ходе этого "самого кровавого дня" войны (известного как Сражение при Энтитеме) обе стороны потеряли 4808 человек убитыми, 18 578 человек было ранено. Сражение закончилось вничью, но Ли предпочёл отступить. Нерешительность Макклеллана, отказавшегося от преследования противника, спасла южан от поражения. Макклеллан был смещён, его место занял Эмброуз Бернсайд.


3.7. Фредериксберг

Кінець року склався для сіверян невдало. Бернсайд почав новий наступ на Річмонд, але був зупинений армією генерала Лі в битві при Фредериксберг 13 грудня. Переважаючі сили федеральної армії були вщент розбиті, втративши убитими і пораненими в два рази більше противника. Бернсайд провів ще один невдалий маневр, відомий як "Грязьовий марш", після чого був відсторонений від командування.

3.8. Прокламація про звільнення рабів

30 грудня 1862 Лінкольн підписав " Прокламацію про звільнення "рабів з 1 січня наступного року. Вільними оголошувалися раби у ворожих Союзу штатах. Шлях рабству на вільні землі Заходу ще раніше закрив прийнятий у травні 1862 року гомстедах-акт, що надавав кожній американській родині можливість отримати земельний наділ у 160 акрів (64 га).

В очах Європи прокламація про звільнення рабів кардинально змінила характер і мета війни: з цього моменту боротьба велася не за єдність Союзу, а за скасування рабства. До прокламації деякі європейські країни були незадоволені діями Півночі, в першу чергу - його блокадою портів південних штатів, що паралізувала торгівлю Півдня з Європою. Наприклад, в Англії через припинення надходження американського бавовни розорялася текстильна промисловість, сотні тисяч людей залишилися без роботи. Англія і Франція збиралися офіційно визнати Конфедерацію незалежною. Завдяки прокламації про звільнення рабів Лінкольн завоював симпатії європейських країн. Росія, за рік до цього звільнила своїх кріпаків, також посіла доброзичливу позицію відносно Союзу, поява восени 1863 російських ескадр в Сан-Франциско та Нью-Йорку з інструкціями на випадок війни з Англією стало прикладом дипломатичного використання морської сили. Завдяки появі на Тихому океані ескадри контр-адмірала А. А. Попова Англія відмовилася від свого наміру втручатися у війну на боці Конфедерації і тим самим дозволила Півночі продовжувати блокаду портів Півдня (до кінця війни Південь в результаті зіткнувся з катастрофічним браком амуніції). У відповідь на це північні штати підтримали Росію в польському питанні.


4. Другий період війни (травень 1863 - квітень 1865)

4.1. Битви 1863

Кампанія 1863 року стало в ході війни переломною, хоча її початок був для жителів півночі невдалим. У січні 1863 року командуючим федеральною армією був призначений Джозеф Хукер. Він відновив наступ на Річмонд, на цей раз обравши тактику маневрування. Початок травня 1863 ознаменувався битвою при Чанселорсвілле, в ході якої 130-тисячна армія жителів півночі зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. У цьому бою жителі півдня вперше успішно використовували тактику атаки розсипних ладом. Втрати сторін склали: у сіверян 17275, а у жителів півдня 12821 чоловік убитими і пораненими. У цій битві був смертельно поранений генерал Т. Дж. Джексон, один з кращих полководців Конфедерації, який отримав за стійкість у бою прізвисько "Кам'яна стіна". Після цієї поразки сіверяни знову відступили до Пенсільванії.


4.2. Геттісбергская кампанія

Геттісбергская кампанія
станція Бренді 2-й Вінчестер Елді Міддлберг Аппервіль Спортинг-Хілл Гановер Геттісберг Карлісл Хантерстаун Монтерей

Здобувши чергову блискучу перемогу, генерал Лі вирішив зробити вирішальний наступ на північ, розбити армію Союзу в рішучому бою і запропонувати противнику мирний договір. У червні, після ретельної підготовки, 80-тисячна армія конфедератів переправилася через Потомак і вторглася на територію Пенсільванії, почавши Геттісбергскую кампанію. Генерал Лі обійшов Вашингтон з півночі, плануючи виманити армію жителів півночі і розбити її. Для армії Союзу ситуація ускладнювалася тим, що наприкінці червня президент Лінкольн змінив командувача армією Потомака Джозефа Хукера на Джорджа Міда, який не мав досвіду керування великими силами.

Вирішальна битва відбулася 1-3 липня 1863 при невеликому містечку Геттисберге. Битва була виключно наполегливої ​​і кровопролитної. Жителі півдня прагнули досягти вирішального успіху, а й жителі півночі, вперше захищали рідну землю, проявили виняткову мужність і стійкість. У перший день бою південцям вдалося потіснити супротивника і нанести армії Союзу важку втрату, але їх атаки на другий і третій день виявилися безрезультатними. Жителі півдня, втративши близько 27 000 чоловік, відступили в Віргінію. Втрати жителів півночі були трохи менше і склали приблизно 23 000 чоловік, тому генерал Мід не наважився переслідувати відступаючого противника.


4.3. Віксбергская кампанія

Віксбергская кампанія
Чікасоу форт Хіндман Гранд-Галф Порт-Гібсон Раймонд Чемпіон-Хілл Міллікенс-Бенд Хелена Віксберг

3 липня, в той же день, коли жителі півдня були розбиті при Геттісберге, на Конфедерацію обрушився другий страшний удар. На Західному театрі бойових дій армія генерала Гранта в ході Віксбергской кампанії, після багатоденної облоги і двох невдалих штурмів оволоділа фортецею Віксберг. У полон здалися близько 25 000 жителів півдня. 8 липня солдати генерала Натаніеля Бенкса взяли Порт-Хадсон в Луїзіані. Тим самим було встановлено контроль над долиною річки Міссісіпі, а Конфедерація виявилася розчленована на дві частини.


4.4. Кампанія Брістоу

Кампанія Брістоу
1-й Оберн - 2-й Оберн - Бріст-Стейшен - 2-й Раппаханок

Генерал Джордж Мід, командувач армією Потомакской, вирішив розвинути свій успіх під Геттісбергом і зробив серію маневрів з метою розбити Северовірджінскую армію генерала Лі. Однако Ли ответил обходным маневром, который вынудил Мида отступить к Сентервиллю. Ли атаковал Мида у Бристо-Стейшен, но понес тяжелые потери и вынужден был отступать. Мид снова двинулся на юг и нанес противнику тяжелое поражение у Раппаханок-Стейшен 7 ноября, отбросив Ли за реку Рапидан. Помимо пехотных сражений, имели место несколько кавалерийских: при Оберне 13 октября и Второе сражение при Оберне 14 октября. За время кампании погибло 4815 человек с обоих сторон.

Несмотря на два страшных поражения, боевой дух южан был далеко не сломлен, наоборот, они жаждали взять реванш за понесенные поражения. В сентябре на Западном театре боевых действий армия генерала Брэкстона Брэгга разбила Огайскую армию генерала Роузкранса в битве при Чикамоге и окружила её остатки в городе Чаттануга. В случае капитуляции северян в Чаттануге, последствия могли быть непредсказуемыми. Однако, 23-25 ноября генерал Улисс Грант в сражении у Чаттануги сумел деблокировать город, а затем разбить армию Брэгга. В боях за Чаттанугу северянами впервые в истории была применена колючая проволока.

После тяжелейших поражений кампании 1863 года Конфедерация лишилась шансов на победу, так как её людские и экономические резервы были исчерпаны. Отныне вопрос стоял лишь о том, сколько времени южане сумеют продержаться против неизмеримо превосходящих сил Союза.


4.5. Сражения 1864 года

В ходе войны произошёл стратегический перелом. План кампании 1864 года был разработан Грантом, возглавившим вооружённые силы Союза. Основной удар наносила 100-тысячная армия генерала У. Т. Шермана, начавшая в мае вторжение в Джорджию. Сам Грант возглавил армию, выступившую против соединений Ли на восточном театре.

4.6. Оверлендская кампания

Оверлендская кампания
Глушь Спотсільвейні Йеллоу-таверн Норт-Анна Мідоу-Бридж Уільсонс-Варф Хоус-Шоп Тотопотомі-Крик Олд-Чеч Колд-Харбор Станція Тревільян Сенмарі-Чеч

4 травня 1864 118-тисячна армія Гранта увійшла в лісовий масив Глушина, зустріла 60-тисячну армію жителів півдня і почалося кровопролитна Битва в лісовій глушині. Грант втратив у битві 18 тис. чоловік, жителі півдня - 8 тис., але Грант продовжив наступ і зробив спробу зайняти Спотсільвейні, щоб відрізати Северовіргінскую армію від Річмонда. 8-19 травня пішов Битва при Спотсільвейні, в якому Грант втратив 18 тис. осіб, але не зумів зламати оборону конфедератів. Через два тижні було Битва при Колд-Харбор, яке перетекло в свого роду окопну війну. Не зумівши взяти укріплені позиції південців, Грант зробив обхід і вийшов до Піттерсбергу, приступивши до його облозі, яка зайняла майже рік.


4.7. Битва за Атланту

Битва за Атланту
Ресак Адерсвілл Кеннесо Аланта Езра-Черч Джонсборо

Одночасно з Оверлендской кампанією на сході була початку кампанія на заході, відома як Битва за Атланту. Війська генерала Шермана, скориставшись слабкістю теннессийській армії після битви при Чаттануга, почали наступати на Атланту. Генерал Джонстон займав вдалі оборонні позиції, але Шерману щоразу вдавалося обійти його з флангу і змусити змінити позицію. 27 червня в битві біля гори Кеннесо Шерман зробив фронтальну атаку позицій противника, що призвело до великих втрат у його армії. Однак, після цієї битви Джонстон був відсторонений від командування і на його місце був призначений Джон Белл Худ.

Після 4 місяців наступу, 2 вересня, федеральна армія увійшла до Атланти. Генерал Худ здійснив марш в тил Шерману, сподіваючись відвернути його армію на північний захід, однак Шерман в якийсь момент припинив переслідування і повернув на схід, 15 листопада почавши свій знаменитий "марш до моря", що привів його до Савані, яка була взята 22 грудня 1864 року.

Після початку "маршу до моря" генерал Худ вирішив нанести удар по армії генерала Томаса і розбити її по частинах. У битві при Франкліні жителі півдня понесли важкі втрати, не зумівши знищити армію генерала Шофілд. Зустрівши основні сили противника у Нешвіла, Худ зважився на обережну оборонну тактику, проте в результаті ряду прорахунків командування битва при Нешвіллі 16 грудня привела до розгрому теннессийській армії, яка практично перестала існувати.

Військові успіхи позначилися на результаті президентських виборів 1864 року. Лінкольн, який виступав за укладення миру на умовах відновлення Союзу та заборони рабства, був переобраний на другий термін.


4.8. Облога Петерсберзі

4.9. Марш Шермана до моря

Армія Шермана 1 лютого виступила з Савани на північ для з'єднання з основними силами Гранта. Просування через Південну Кароліну, що супроводжувалося нанесенням їй істотного збитку, завершилося взяттям 18 лютого Чарлстона. Через місяць армії Союзу зустрілися в Північній Кароліні.

4.10. Аппоматтоксская кампанія

Аппоматтоксская кампанія
Льюїс-Фарм - Уайт-Оак-Роуд - Дінвідді - Файв-Фокс - Петерсберг (3) - Битва при Сатерланд-Стейшен - Намозін-Черч - Амелія-Спрінгс - Сайлерс-Крик - Ріс-Стейшен - Хай-Бридж - Камберленд-Черч - Аппоматтокс-стейшен - Аппоматтокс

До весни 1865 Грант мав армією в 115 тис. чоловік. У Лі залишалося всього 54 тис. чоловік, і після невдалого битви при Файв-Фокс (1 квітня) він вирішив залишити Піттерсберг, а 2 квітня евакуювати Річмонд. Відступали з боями залишки армії південців 9 квітня 1865 здалися Гранту у Аппоматтокса. Після арешту 10 травня Дж. Девіса і членів його уряду Конфедерація припинила своє існування. 12-13 травня відбулося Битва у ранчо Пальміто - останній бій громадянської війни (вигране, однак, жителями півдня).

Капітуляція залишилися частин армії Конфедерації тривала до кінця червня. Останнім з генералів КША капітулював Стенд Уейт зі своїми індійськими підрозділами. Це відбулося 23 червня.

На вівтар перемоги була принесена і життя президента Лінкольна. 14 квітня 1865 року на нього було скоєно замах; Лінкольн був смертельно поранений і, не приходячи до тями, помер вранці наступного дня.


5. Статистика Громадянської війни в США

Воюючі країни Населення (1861 рік) Мобілізовано Убито Поранено Померло
Від ран Від хвороб Інші причини
США 22339968 2803300 [2] 67058 275175 43012 194368 54682 [3]
КША 9103332 [4] 1064200 67000 137000 27000 59000 105000
ВСЬОГО 31443300 3867500 134058 412175 70012 253368 163796

6. Підсумки війни

  • Громадянська війна залишилася самої кровопролитної в історії США (на всіх фронтах Другої світової війни, незважаючи на її всесвітній масштаб і на руйнівність зброї XX століття, втрати американців були менше) [5].
  • Втрати жителів півночі склали майже 360 тис. чоловік убитими та померлими від ран та інших причин і більше 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, відповідно, 258 тис. і близько 137 тис. чоловік.
  • Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу.
  • Заборона рабства було закріплено тринадцятий поправкою до Конституції США, яка набрала чинності 18 грудня 1865 (рабство в повсталих штатах було скасовано ще в 1863 році указом президента про проголошення емансипації).
  • У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку. Влада в країні перейшла до буржуазії північно-східних штатів. Війна не дозволила все стояли перед країною проблеми. Деякі з них знайшли рішення в ході Реконструкції Півдня, що тривала до 1877 року. Інші, в тому числі надання чорному населенню рівних прав з білими, залишалися нерозв'язаними багато десятиліть.

7. Полководці Громадянської війни

Громадянська війна відома ще й іменами полководців. Емерсон, Джон Уеслі почав свою військову кар'єру в 1862 добровольцем (без військового звання) і закінчив у званні майор полку.

Література

  • Бурін С. Н. На полях битв громадянської війни в США - М .: Наука, 1988.
  • Куропятник Г. П. Друга американська революція - М ., 1961.
  • Іванов Р. Ф. Авраам Лінкольн і Громадянська війна в США - М ., 1964.
  • Foote S. The Civil War: A Narrative - New York, 1958-1974 Т. 1-3.
  • Boatner MM The Civil War Dictionary - New York, 1959.
  • Nevins A. The War for the Union - New York, 1959-1971 Т. 1-4.
  • Long EB Civil War Day by Day: An Almanac 1861-1865 - Garden City, 1971.
  • Davies WC The Imperial Union: 1861-1865 - Garden City, 1982-1986 Т. 1-3.
  • McPherson GM Battle Cry of Freedom. The Civil War Era - New York, 1988.
  • Урланис Б. Ц. Війни і народонаселення Європи - М ., 1960.
  • Маль К. М. Громадянська війна в США 1861-1865 - М .: АСТ; Мінськ: Харвест, 2002. - 502 с. - ISBN 5170018754.

Примітки

  1. http://irukan.googlepages.com/Istoriapulemeta.txt - irukan.googlepages.com / Istoriapulemeta.txt
  2. З них в бою брало участь 2667000 солдатів.
  3. З них 24 8669 солдатів померло в полоні і в'язницях, 24872 солдата загинули в результаті нещасного випадку, вбивства або самогубства.
  4. 40% - афроамериканці.
  5. С. Н. Бурін. На полях битв Громадянської війни в США - М .: Наука, 1988. - С. 3.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Громадянська війна
Громадянська війна на Дону
Громадянська війна в Нігерії
Громадянська війна в Бірмі
Громадянська війна в Джібуті
Громадянська війна в Лаосі
Громадянська війна в Лівії
Громадянська війна в Гватемалі
Громадянська війна в Росії
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru