Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Грюнвальдська битва



План:


Введення

Грюнвальдська (Танненбергская) битва - вирішальна битва "Великої війни" 1409-1411 років, подія 15 липня 1410 між союзним польсько - литовським і тевтонським військами. Союз Королівства Польського і Великого князівства Литовського під проводом короля Владислава II Ягайла і великого князя литовського Вітовта здобув вирішальну перемогу над військом Тевтонського ордена під керівництвом великого магістра Ульріха фон Юнгінген. Більшість лицарів ордена було вбито або взято в полон. Незважаючи на поразку хрестоносці змогли витримати двомісячну облогу своєї столиці [En] Мариенбурга і зазнали лише мінімальні територіальні втрати в результаті Торуньского світу 1411. Територіальні суперечки тривали до укладення Мельнского світу 1422. Тим не менш, Тевтонський орден так і не зміг оговтатися від поразки, а фінансовий тягар репарацій і жорсткі внутрішні конфлікти привели до економічного спаду. Грюнвальдська битва перерозподілила баланс сил в Східній Європі і ознаменувала схід польсько-литовського союзу до рівня домінуючої військово-політичної сили в регіоні.

Грюнвальдська битва була однією з найбільших битв середньовічної Європи і є однією з найважливіших перемог в історії Польщі та Литви [9]. Битву оточували романтичні легенди і націоналістична пропаганда, перетворили її на символ боротьби проти загарбників і джерело національної гордості. Протягом XX століття битва використовувалося нацистською та радянською пропагандою, перехід до її науковому вивченню спостерігається лише в останні десятиліття.


1. Назва

Битва проходила на території держави Тевтонського ордена, між трьома селами: Грюнфельд (на заході), Танненберг (на північному сході) і Людвігсдорф (на півдні). Ягайло згадував на латині це місце як "in loco conflictus nostri, quem cum Cruciferis de Prusia habuimus, dicto Grunenvelt" [10]. Пізні польські літописці інтерпретували слово "Grunenvelt" як "Grnwald" (Грюнвальд), що німецькою означає "зелений ліс". Литовці пішли за цією традицією і перевели цю назву як "algiris". Німці назвали битву Танненбергской, від назви села Tannenbergньому. - "Ялицевий пагорб" ). В білорусько-литовському літописі 1446 битва називається Дубровенському - від назви найближчого міста, Даброва ( польськ. Dąbrwno ) [11].


2. Джерельна база

Анонімний лист, що датується часами Великої Битви (між 1411 і 1413 роками) і є одним з небагатьох джерел тих часів
Найбільш важливим джерелом про Грюнвальдській битві є Cronica conflictus Wladislai Regis Poloniae cum cruciferis anno Christi

Існує небагато надійних джерел щодо Грюнвальдської битви, більшість з них - польські. Найважливішою і достовірної серед джерел по цій темі є "Cronica conflictus Wladislai regis Poloniae cum Cruciferis anno Christi 1410", написана не пізніше ніж через рік після битви [12]. Авторство хроніки залишається невідомим, проте в якості можливих авторів називаються польський канцлер Микола Труба і секретар Ягайло Збігнєв Олесницький [13]. Хоча оригінальний текст "Cronica conflictus" не дійшов до наших днів, зберігся його короткий переказ, зроблений в XVI столітті.

Іншим основним історичним джерелом про події Грюнвальдської битви є твір "Історія Польщі" ( лат. Historia Poloniae ) Польського історика Яна Длугоша (1415-1480) [13]. Це - детальний та всебічний доповідь, написаний через декілька десятиліть після битви. Достовірність цього джерела залишається безсумнівною досі, незважаючи на великий проміжок часу між подіями і датою написання самої хроніки, а також упереджене ставлення Длугоша до литовцям [14].

Додатковим джерелом про битву служить " Banderia Prutenorum "- збереглося в оригіналі опис лицарських хоругв (штандартів) з приведенням їх зображень, складене Яном Длугошем. Іншими польськими джерелами є два листи, написаних Ягайло своїй дружині Ганні Цельской і єпископу познанському Войтех Ястржембцу, а також листи Ястржембца до поляків у Святий Престол [14].

Німецькі джерела включають в себе невелике згадка у творі "Chronik des Landes Preussen" - продовженні хроніки Йоганна фон Посілге. Анонімний лист, написаний між 1411 і 1413 роками і містять у собі опис важливих подробиць переміщень литовського війська, було виявлено шведським істориком Свеном Екдаль [15] [16].


3. Історичний контекст

3.1. Литовський похід і польсько-литовська унія

Територія держави Тевтонського ордена в період між 1260 і 1410 роками; місця і дати найважливіших битв, включаючи Грюнвальдську, позначені червоними схрещеними мечами

У 1230 тевтонські лицарі, один з військових орденів хрестоносців, перемістилися в Холмщину і почали Прусський хрестовий похід проти язичницьких прусських кланів. За підтримки Папи і імператора Священної Римської імперії тевтонці завоювали і перевели в християнство більшість пруссів до 1280, після чого звернули свою увагу на язичницьке Велике Князівство Литовське. Протягом майже ста років хрестоносці робили набіги на литовські землі, особливо на Жемайтію, так як вона відділяла землі тевтонців від їх володінь в Лівонії. Прикордонні регіони перетворилися на безлюдні пустелі, але хрестоносці добилися лише незначних територій. Литовці вперше відмовилися від Жемайтії за часів Громадянської війни 1381-1384 років, за Дубісскому договором.

В 1385 великий князь Ягайло за умовами Кревської унії уклав шлюб з польською королевою Ядвігою Анжуйської. Ягайло прийняв християнство і був коронований королем польським, тим самим створивши династичну унію між Польським Королівством та Великим Князівством Литовським. Офіційна християнізація Литви позбавила Тевтонський орден раціонального обгрунтування для своїх дій в регіоні [17]. Великий магістр ордена Конрад Целльнер фон Ротенштайн за підтримки угорського короля Сигізмунда Люксембурга публічно поставив під сумнів щирість переходу Ягайло в християнство. Територіальні диспути щодо Жемайтії, яка вже була в руках хрестоносців з часів Раценжского договору [En] 1404 року, продовжилися і далі. Польща також вела територіальні суперечки з Орденом щодо Добжинський землю і Данцига ( Гданська), але в цілому дві держави знаходилися в перемир'я по Калішское світу 1343 [18]. Крім того, конфлікт пояснювався торговими міркуваннями: хрестоносці контролювали гирла трьох великих річок: ( Німану, Вісли і Західної Двіни), протікаючих в Польщі та Литві [19].


3.2. Війна і перемир'я, підготовка до нової війни

Литовці б'ються з тевтонськими лицарями; фреска з замку Марієнбург, середина XIV століття

У травні 1409 почалися повстання на підконтрольній тевтонців території Жемайтії. Литва підтримала повстання, а хрестоносці, в свою чергу, пригрозили вторгненням. Польща оголосила про свою підтримку позиції Литви і у відповідь пригрозила вторгненням на територію Ордена. Відразу ж після того, як прусські війська евакуювалися з Жемайтії, тевтонський Великий магістр Ульріх фон Юнгінген 6 серпня 1409 оголосив війну Польського королівства і Великого Князівства Литовського [20]. Хрестоносці сподівалися перемогти Польщу і Литву окремо і почали з набігів на Велику Польщу і Куявію, атакуючи поляків без попередження [21]. Хрестоносці спалили замок в Добжинь ( Добжинь-над-Віслою), захопили Бобровники після чотирнадцятиденний облоги, завоювали Бидгощ і кілька інших невеликих містечок [22]. Після цього поляки організували контрнаступ і повернули собі Бидгощ [23]; жемайт атакували Мемель [21]. Втім, жодна із сторін не була готова до повномасштабної війни.

Римський король Венцель погодився врегулювати конфлікт. Мирна угода була підписана 8 жовтня 1409 з терміном дії до 21 червня 1410 [24]. Обидві сторони використовували цей час для підготовки до наступної битві, збираючи війська і займаючись дипломатичними маневрами. Обидві сторони надсилали листи та дипломатичні місії в країни християнського світу, звинувачуючи один одного в численних порушеннях і погрозах. Венцель, отримавши від хрестоносців дар в 60 000 флоринів, оголосив, що Жемайтія повноправно належить хрестоносцям, і тільки Добжинський землю потрібно повернути Польщі [25]. Хрестоносці також заплатили за військову підтримку 300 000 дукатів імператора Священної Римської імперії Сигізмунду, який мав погляди на Молдавське князівство [25]. Сигізмунд спробував розбити польсько-литовський альянс, пропонуючи Вітовту королівську корону; прийняття Вітовтом такої пропозиції порушило б умови Островського угоди і викликало б польсько-литовські розбіжності [26]. У той же час Вітовт зумів добитися перемир'я з Ливонським орденом.

До грудні 1409 Ягайло і Вітовт домовилися щодо спільної стратегії: їх армії повинні були об'єднатися в одну велику силу і рухатися у напрямку до Марієнбурга, столиці Тевтонського ордена [27]. Хрестоносці, взявши оборонну позицію, не чекали спільної польсько-литовської атаки і почали готуватися до подвійного настанню - з боку поляків, вздовж Вісли в напрямку Данцига, і з боку литвинів, уздовж Німану в напрямку до Рагніту [1]. Щоб протистояти цій загрозі, Ульріх фон Юнгінген зосередив свої сили в Швеції (нині - Свець), в центральному пункті, звідки тевтонські війська могли достатньо швидко зреагувати на вторгнення з будь-якого боку [28]. Великі гарнізони були залишені в східних замках - в Рагно, Рейні ( Рин), близько Летцена ( Гіжицко) і Мемеля [1]. Заради того, щоб тримати свої плани в секреті, Ягайло і Вітовт організували кілька набігів на прикордонні території, тим самим змушуючи хрестоносців тримати їх війська на одному місці [27].

Всю зиму і весну йшла підготовка до війни. В кінці травня 1410 в Гродно почали збиратися хоругви зі всього Великого князівства - з Литви, Білорусії, північній України та Жмуді. До них приєдналися татарські вершники, а також сили інших союзників [29].


4. Сили сторін

Різні оцінки сил сторін (тис.) [7]
Історик Пол. Літ. Тевт.
Карл Хевекер і
Ганс Дельбрюк
16,5 11
Євген Разін [30] 16-17 11
Макс Елері [En] 23 15
Єжи Охманський 22-27 12
Свен Екдаль 20-25 12-15
Анджей Надольський 20 10 15
Ян Домбровський 15-18 8-11 19
Зігмантас Кяупа [31] 18 11 15-21
Маріан Біскуп 19-20 10-11 21
Деніел Стоун [17] 27 11 21
Стефан Кучіньскій 39 27

Складно визначити точне число солдатів, які брали участь в битві [6]. Жоден з історичних джерел тих часів не містить точного військового числа сторін. Ян Длугош у своїх роботах перераховує кількість хоругв, основних одиниць кожної кавалерії: 51 у тевтонців, 50 (або 51) у поляків і 40 у литовців [32]. Втім, так і не було впізнано, скільки людей було під кожною хоругвою. Структура і чисельність піхотних військ (лучників, арбалетників і збройних списами), як і артилерійських військ, також невідома. Кількісні підрахунки, зроблені різними істориками, часто необ'єктивні через різних політичних і національних думок [6]. Німецькі історики мають тенденцію до показу менших військових цифр, тоді як польські історики схиляються в бік перевищення цих цифр [7]. На остаточний професійний підрахунок польського історика Стефана Кучіньского на той момент було 39 000 чоловік в польсько-литовської армії і 21 000 - в тевтонською [32]. Західна література посилається на цифри цього історика як на "загальновизнані" [6] [5] [33].


4.1. Тевтонський орден

Згідно середньовічному хроністу Яну Длугошу, армія ордена складалася із 51 хоругви. З них 5 знамен вищих орденських ієрархів, 6 надані пруськими єпископства, 31 виставлені територіальними одиницями та містами і 9 - загони іноземних найманців і гостей.

Особливу роль грали "велике" і "мале" прапор гросмейстера і прапор Тевтонського ордена під командуванням великого маршала. Своїми полками командували великий комтур і великий скарбник. Ядро війська складали брати-лицарі, під Грюнвальдом їх було близько 400-450 осіб. Тому вони виконували функції командирів вищого і середнього рангу.

До іншої категорії відносилися полубратья, люди недворянськогопоходження, які, на відміну від братів-лицарів, не давали чернечих обітниць і могли служити при ордені не постійно, а протягом деякого часу.

Найбільш численна категорія воїнів складалася з бійців, мобілізованих на основі васальної приналежності, а також на основі так званого "лицарського права" (jus militare). Мобілізація у війську Тевтонського ордена вироблялася на основі права "прусського", "Хелмінскую", "польського". Право хелминское мало два різновиди: Rossdienst і Platendienst. Перша різновид: з кожних 40 ланів необхідно виставити одного бійця в повному озброєнні з конем і двома зброєносцями. Другий різновид зобов'язувала виставити одного воїна в легкому озброєнні і без супроводжуючих. Право польське передбачало мобілізацію відповідно до "найкращими можливостями" (Sicut Melius Potverint).

В основному домінувало "прусське право" (sub forma pruthenicali), яке об'єднувало володарів маєтків не більше 10 ланів, які відправлялися в кінному строю без супроводу.

Призивалися на військову службу так звані "вільні прусси" (Freie) і городяни. На стороні тевтонського ордена воювали найманці з Німеччини, Австрії, Франції, а також полки польських князів Конрада Білого Олесницького і Казимира Щецінського.


4.2. Польсько-литовське військо

Сучасна реконструкція одягу і броні, яку носила литовська важка піхота в XIV-XV ст. На щитах зображені Стовпи Гедиміна.

Основу армії Великого Князівства становили 40 хоругв. Частина хоругв литовського війська, що билися при Грюнвальді, називалася по землях, від яких вони були виставлені. Етнографічну Литву представляли Віленська, Трокская, Гродненська, Ковенська хоругви, а також сім хоругв з Жмуді (Жемайтії), в числі яких була й згадана у Длугоша мідницьких корогву. Цим власне литовським військом, до складу якого входило також деяку кількість татар, які осіли в Литві, при Грюнвальді командували воєвода віленський Петро Гаштольда боярин Монвід (Монівід). Назви земель носили 13 хоругв: три смоленських, Людський, Полоцька, Вітебська, Пінська, Новогрудська, Брестська, Волковисская, Київська, Кременецька та Стародубовський. Ще дві хоругви - Дрогнчінская і Мельницька - були змішаними. Що стосується решти 14-ти хоругов, то про їх назвах та національному складі джерела замовчують. Можна припустити, що всі вони (або, принаймні, більша їх частина) носили імена різних литовсько-руських бояр і "княжат". Трьома хоругвами Смоленської землі (Смоленська, Мстиславська і невизначеною приналежності) командував брат Ягайла Лугвеній Мстиславській [34].


5. Хід битви

5.1. Перед битвою

"Владислав Ягайло і Вітовт моляться перед битвою", картина Яна Матейка

На світанку 15 липня 1410 обидва війська зустрілися на території, що займає приблизно 4 км між селами Грюнфельд ( Грюнвальд), Танненберг ( Стембарк), Людвігздорф (Людвігово) [35] і Фаул (Ульново) [11]. Тутешні пологі пагорби заввишки більше 200 м над рівнем моря розділялися досить широкими долинами. З трьох сторін місце битви було оточене лісами. Великий магістр, обчисливши маршрут ворога, першим прибув сюди з військами і вжив заходів для зміцнення позиції. Були вириті і замасковані "вовчі ями"-пастки, розставлені гармати, арбалетчики і лучники. Ульріх фон Юнгінген розраховував затримати ворожу кінноту близько перешкод і знищити її пострілами з гармат, арбалетів і луків. Після цього відобразити таким чином атаку і, завдавши ворогові шкоди, кинути в бій свою кінноту. Великий магістр прагнув такими тактичними хитрощами компенсувати перевагу союзних військ в кількості.

Обидва війська вишикувалися навпроти один одного, уздовж північно-східній осі. Польсько-литовська армія розташувалася на схід Людвігсдорф і Танненберга [36]. Польська важка кавалерія утворила лівий фланг, литовська легка кавалерія - правий, багато найманці розташувалися по центру.

Перед початком бою війська стали в три бойові лінії. Перша - авангард, друга - вальний, де знаходилися головні сили, третя - вільний гуф і резерв. Кожна бойова лінія, або гуф, складалася з 15-16 хоругов [37].

Військо хрестоносців розташувалося в дві бойові лінії. Третя лінія залишилася з магістром фон Юнгингеном в резерві. Тевтонські лицарі сконцентрували проти литовців свою елітну важку кавалерію, яка перебувала під командуванням грандмаршала Фрідріха фон Валленрода [35]. Вона розташувалася біля селища Танненберг. Праве крило розташовувалося навпроти польського війська і возглавлялось великим комтурії Куно фон Ліхтенштейном [38].

Хрестоносці, яким вдалося першими підготувати свою армію до бою, сподівалися спровокувати поляків і литовців атакувати першими. Їх полки, одягнені у важку броню, повинні були стояти під палючим сонцем по дві години, очікуючи нападу [39]. В одній хроніці допускалося, що війська мали шурфи ("вовчі капкани"), в які нападаюча армія повинна була впасти [40]. Археологічні розкопки, проведені в 60-ті роки під Грюнвальдом ям не виявили. Орденські війська також намагалися використовувати гарматне зброю, але під час битви пішов дощ, і в результаті було зроблено тільки два гарматних залпи [39].

Ягайло не поспішав починати атаку і союзне військо чекало символічної команди. Польський король у той час молився у похідній каплиці (він відстояти дві меси поспіль) і, як пише Длугош, весь час плакав [41]. Закінчивши молитися, Ягайло поїхав на пагорб, спустився до його підніжжя і почав висвячувати в лицарі кілька сотень молодих воїнів. Незабаром після промови Ягайло новим лицарям від Ордена прибули два герольда [41]. В одного на грудях був знак Священної Римської імперії - чорний орел на золотому полі, в іншого - герб князів Щецинський : червоний гриф на білому полі. Герольди принесли два оголених меча - від верховного магістра Юнгінген королю Владиславу і від грандмаршала Валленрода великому князю Вітовту - і на словах передали виклик на битву. Мечі повинні були означати образа і провокацію в бік литовського і польського монархів [42]. Такий зухвалий виклик мав на меті спонукати польсько-литовське військо першим піти в наступ [41]. Відомі нині як "Грюнвальдська мечі", вони стали одними з національних символів Литви і Польщі.


5.2. Початок

Початковий етап битви опівдні, перший напад на литовське крило і контрнаступ після знищення армії Ордена

Не дочекавшись наказу Ягайло, Вітовт відразу після того, як хрестоносці відкрили вогонь з Бомбардьє, послав у наступ татарську кінноту, яка перебувала на правому фланзі [43]. Перша лінія литовської армії, яка складалася з важких кінних воїнів (так званих вершників) з криком " Вільна ! "послідувала за татарами [43]. Згідно "Хроніці Биховця" частина татарських вершників з перших рядів провалилася в "вовчі капкани", де вони загинули або отримали серйозні поранення, проте завдяки розгорнутому ряду більшість вершників пропустили повз військові шурфи [44]. (В даний час встановлено, що "вовчі ями" на полі були відсутні). Вершники ВКЛ атакували хоругви великого маршала Фрідріха фон Валленрода і, щоб вклинитися в бойові ряди хрестоносців з важкими обладунками, повинні були скидати супротивника з коня або вбивати його відразу. Із цією метою татари використовували аркани, а вершники - списи з гаками [45].

Приблизно через годину боїв Валленрод наказав своїм лицарям йти в контрнаступ [46]. Щоб уникнути розгромної атаки тяжкоозброєних німецьких лицарів, татари і вершники відірвалися від противника і рушили в напрямку на північний захід від Танненберга [46]. Почалося відступ литовців. Дослідники оцінюють цей хід неоднозначно [47]. Одні (в основному польські і російські автори) розглядають відступ литвинів як втеча, інші (переважно білоруські та литовські автори) говорять про тактичному маневрі Вітовта [47].


5.3. Відступ військ ВКЛ

Відступ литовського війська

Опинившись на якийсь час наодинці з хрестоносцями, під їх натиском частина литовських відділів почала відступати. Ян Длугош описав цю подію повним знищенням всієї литовської армії. За Длугошу хрестоносці вважали, що перемога вже за ними і тому кинулися в неорганізовану погоню за відступаючими литовцями, розгубивши при цьому свій бойовий порядок щоб захопити більше трофеїв перед тим, як повернутися на поле бою заради продовження боротьби з польськими полками [48]. Однак, він не зробив жодної згадки про литовців, котрі повернулися на поле бою. Таким чином, Ян Длугош зобразив Грюнвальдську битву як перемогу Польщі без чиєїсь сторонньої допомоги [48], однак це було спростовано сучасними істориками. Ті висловили думку, що відступ був спланованим стратегічним маневром, запозиченим у Золотої Орди [48] (таке ж відступ використовувалося в битві на річці Ворсклі, де литовська армія зазнала розгромної поразки і Вітовт ледве залишився в живих [49]). Таку думку спирається на німецький документ, знайдений і опублікований шведським істориком Свеном Екдахлом в 1963 [50]. Лист радило Великому магістру стежити за заблудшим відступом [16]. Стефан Тернбулл стверджував, що литовське відступ не зовсім підпадало під формулу раніше застосовувалося спеціального. Таке відступ зазвичай робиться однією або двома військовими частинами (в протилежність всьому іншому війську) і швидко перетікає в контратаку [51].

Міхал Ельвіра Андріоллі, "Повернення литовців, 1892. Національний музей Варшави.

Частина військ хрестоносців, погнався за втікачами, була оточена і знищена у литовського табору - за наказом Вітовта князь Лугвеній Ольгердович з його хоругвами, які перебували неподалік від правого флангу польської армії, повинен був якими засобами утримати свою позицію, щоб прикрити поляків від удару в бік і спину [52], і війська Лугвена виконали це завдання, зазнавши значних втрат [52]. Згідно Яну Длугошу, заслуга в зупинці тевтонського натиску належить саме цим хоругвам, про що повідомляє: "У цій битві російські лицарі Смоленської землі вперто боролися, стоячи під власними трьома прапорами, одні тільки не звернувшись у втечу, і тим заслужили велику славу" [53 ]. Білоруський історик Руслан Гагу відзначає, що це повідомлення Длугоша не знаходить підтвердження в інших джерелах [54].


5.4. Польсько-тевтонське бій

Атака польсько-литовських військ з правого флангу

В той час, як литовські війська відступали, почалася велика битва між польськими і тевтонськими силами. Хрестоносці під командуванням великого комтура Куно фон Ліхтенштейна сконцентрувалися на правому польському фланзі. Шість хоругв фон Валленрода не побігли слідом за литовцями, а приєдналися до атаки на польські хоругви [31]. Надзвичайно цінним трофеєм була велика корогва Краківської землі. Здавалося, що хрестоносці вже починають отримувати тактичну перевагу, і в один момент великий коронний хорунжий Мартін з Вроцімовіц навіть упустив краківську корогва із зображенням білого орла [55], однак вона тут же була підхоплена знову. "Щоб загладити це приниження і образу, польські лицарі в шаленому натиску кидаються на ворогів і всю ту ворожу силу. яка зійшлася з ними в рукопашному бою, перекинувши, наганяють на землю і розтрощують. "(" Хроніка "Яна Длугоша). Тевтонці сприйняли це падіння як божий знак і почали співати великодній гімн "Христос воскрес після всіх страждань ..." ( ньому. "Christ ist erstanden von der Marte alle ..." ) [56]. Тоді король Ягайло рушив на допомогу резервні хоругви, в тому числі корогва Галицької землі.

Польська важка кавалерія проникає всередину тевтонських сил.

Несподівано покинули поле бою найманці з Чехії та Моравії. Глава чеських і моравських найманців Ян сарновського був поранений в голову. Після цього його воїни (близько 300 чоловік) відійшли від поля бою і зупинилися в лісі [56]. Тільки після того, як королівський підканцлер Микола Тромба присоромив їх, воїни повернулися в битву [57].

Ягайло розгорнув свої резервні війська - другу лінію армії [31]. У магістра Ордена Ульріха фон Юнгінген в підкріпленні знаходилися ще 16 хоругв (приблизно третина загонів хрестоносців), і на п'ятій годині битви, побачивши, що литовці відступають, він вирішив, що з ними (литовцями) все скінчено, і повів свій резерв в тил полякам [58].

Незабаром Ягайло розгорнув і свої останні сили - третю лінію армії [31]. Рукопашний бій дійшов до польського командування, і один хрестоносець, пізніше ідентифікований як Леопольд або Депольд Кекеріц, кинувся навпростець до короля Ягайла [59]. Секретар Ягайло, Збігнєв Олесницький, врятував королю життя. Отримавши королівську милість, згодом він став одним з найвпливовіших людей у Польщі того часу [17].


5.5. Останній етап битви

Останній етап битви у другій половині дня, на світло-сірому фланзі атака на Ульріха фон Юнгінген

Щоб виправити ситуацію, Юнгінген ввів у бій другу лінію тевтонською кавалерії (від 15 до 16 хоругв), проте поляки також задіяли резерв, яким командував Ягайло, а кіннота Вітовта успішно повернулася на полі бою і завдала сильного удару по лівому флангу Ордена, який загруз у бою з піхотою і втратив маневреність. Після загибелі Юнгінген і відмови частини тевтонських військ продовжувати бій, армія Ордена звернулася до втеча.

Загинуло 205 орденських братів, включаючи всіх трьох командуючих. Загальні людські втрати склали близько 8000 чоловік. Втрати польсько-литовського війська невідомі.


5.6. Підсумки

Близько третини тевтонської армії полягло на полі бою, було вбито практично все керівництво Ордена, значне число лицарів потрапило в полон. Союзники "стояли на кістках" три дні, після чого почали рух до Марієнбурга. Замок був обложений, однак втомлене і ослаблене польсько-литовське військо не наважився на штурм. Вітовт відвів свої війська через загрозу східним рубежів князівства, польські ополченці прагнули повернутися додому до збирання врожаю. У результаті через кілька тижнів облога була знята.

Завершив Велику війну Торунський мир 1 лютого 1411 мав відносно м'які для Ордена умови: той втрачав Жемайтію на користь Великого князівства, Добжинський землю на користь Польщі та сплачував контрибуцію. Однак фактичне знищення армії, необхідність виплати контрибуції і викупу за полонених лицарів підірвали могутність тевтонців - ряд ганзейськіх міст відмовився від союзу з ними, приплив найманців і лицарів з Центральної Європи скоротився.

Незабаром після цього, в ході Тринадцятирічної війни, Орден був остаточно розгромлений польською державою вже без участі Великого князівства Литовського і, позбувшись значної частини своїх володінь в східній Померанії, а також власне у Пруссії, які потрапили в підпорядкування безпосередньо польській короні, визнав васальну залежність від Польщі. Орден проіснував до 1525 року, коли Великий магістр Тевтонського ордена Альбрехт Гогенцоллерн Бранденбурзький перейшов в протестантизм (автором цього плану був проповідник Мартін Лютер) і оголосив про створення герцогства Пруссія - першого протестантантского держави в Європі і світі.


5.7. Знамениті учасники

У битві взяв участь ряд історичних особистостей, які після битви залишили помітний слід в історії: майбутній вождь гуситів і національний герой чеського народу Ян Жижка (в битві він втратив ліве око); син Тохтамиша і майбутній хан Золотої Орди Джелал ад-Дін; майбутній намісник Чеського королівства, предок князів Вишневецьких та Збаразьких Сигізмунд Корібутовіч; син Кейстута і брат Вітовта, майбутній Великий князь Литовський Сигізмунд Кейстутович; предок князів Острозьких, пізніше постригшись в православні ченці та канонізований після смерті Федір Данилович (Преподобний Феодосій Острозький); майбутній регент Польського королівства і перший кардинал польського походження Збігнєв Олесницький.


6. Увічнення пам'яті

  • В Литві на честь битви названі футбольний клуб " Жальгіріс "та однойменний баскетбольний клуб;
  • Для увічнення 600-річчя битви, восени 2010 року в Неменчінском лісі під Вільнюсом була сформована з дерев різних видів напис рекордного розміру (найбільша напис в Литві - довжина 551 м, ширина 60 м): algiris 600 (її, в різному кольорі, в залежності від пори року, можуть спостерігати пасажири літаків, що прибувають в Вільнюський аеропорт ) [60];
  • 25 листопада 2010 року в місті Гданську Республіки Польща "в подяку за допомогу татар у Грюнвальдській битві 1410 року" відбулася урочиста церемонія відкриття пам'ятника татарин Речі Посполитої. [61];
  • 17 липня 2011 в місті Волковиськ Гродненської області (Білорусь) був встановлений пам'ятний знак до 600-річчя битви під Грюнвальдом [62];
  • щорічно в липні під Грюнвальдом проводиться інсценізація битви силами реконструкторів, в тому числі з Білорусі, Росії та України.
Живопис
Проза
  • історичний роман Г. Сенкевича " Хрестоносці ";
  • історичний роман К. Тарасова "Погоня на Грюнвальд".
Кінематограф
  • х / ф " Хрестоносці "(1960);
  • х / ф (епічна драма) "Жальгіріс - залізний день" ( лит. algiris - Geleies Diena ), Реж. Раймундас Баніоніс, "Studija 2";
  • документальний фільм "Пил і сталь" (Dust and Steel; Польща) - про реконструкції Грюнвальдської битви.

Примітки

  1. 1 2 3 Jučas 2009, p. 75
  2. Urban 2003, p. 138
  3. 1 2 3 Turnbull 2003, p. 26
  4. Флоря Б. Н. Грюнвальдська битва - annals.xlegio.ru / balt / small / grun_florya.htm / / Питання історії. - 1985. - № 7.
  5. 1 2 Davies 2005, p. 98
  6. 1 2 3 4 Turnbull 2003, p. 25
  7. 1 2 3 4 Jučas 2009, pp. 57-58
  8. Turnbull 2003, p. 73
  9. Turnbull 2003, p. 92
  10. Ekdahl 2008, с. 175
  11. 1 2 Тарас 2010, с. 70
  12. Jučas 2009, с. 8
  13. 1 2 Jučas 2009, с. 9
  14. 1 2 Jučas 2009, с. 10
  15. Jučas 2009, с. 11
  16. 1 2 Ekdahl 1963
  17. 1 2 3 Stone 2001, p. 16
  18. Urban 2003, p. 132
  19. Kiaupa 2000, p. 137
  20. Turnbull 2003, p. 20
  21. 1 2 Ivinskis 1978, p. 336
  22. Urban 2003, p. 130
  23. Kuczynski 1960, p. 614
  24. Jučas 2009, p. 51
  25. 1 2 Turnbull 2003, p. 21
  26. Kiaupa 2000, p. 139
  27. 1 2 Turnbull 2003, p. 30
  28. Jučas 2009, p. 74
  29. Чарняўскі 2004
  30. Разін 1999, p. 486
  31. 1 2 3 4 Kiaupa 2002
  32. 1 2 Ivinskis 1978, p. 338
  33. Johnson 1996, p. 43
  34. Бохан 2005, с. 555
  35. 1 2 Jučas 2009, p. 77
  36. Turnbull 2003, p. 44
  37. Грюнвальдська битва, Історія Польщі - www.polska.ru / polska / historia / grunwald.html. Польша.ру - www.polska.ru/. Читальний - www.webcitation.org/65Aq7Ai51 з першоджерела 3 лютого 2012.
  38. Цярохін 1994, с. 158
  39. 1 2 Turnbull 2003, p. 45
  40. Urban 2003, p. 149
  41. 1 2 3 Тарас 2010, с. 90
  42. Turnbull 2003, p. 43
  43. 1 2 Тарас 2010, с. 91
  44. Тарас 2010, с. 92
  45. Тарас 2010, с. 92-93
  46. 1 2 Тарас 2010, с. 93
  47. 1 2 Тарас 2010, с. 94
  48. 1 2 3 Jučas 2009, p. 78
  49. Suiedėlis 1976, p. 337
  50. Urban 2003, pp. 152-153
  51. Turnbull 2003, pp. 48-49
  52. 1 2 Тарас 2010, с. 96
  53. Ян Длугош. Грюнвальдська битва - www.vostlit.info/Texts/rus5/Dlugos/frametext4.htm. М. Изд. АН СРСР. 1962
  54. Гагу Р. Б. Грюнвальд в джерелах: "Хроніка конфлікту Владислава, короля Польщі, з хрестоносцями в рік Христів 1410". - Пінськ: ПолесГУ, 2009. - С. 127.
  55. Jučas 2009, p. 83
  56. 1 2 Тарас 2010, с. 99
  57. Краўцевіч 1993
  58. Turnbull 2003, p. 53
  59. Turnbull 2003, p. 61
  60. Vilnius-2010: algiris 600 - - 600 Nemenčinės mikuose & tbs = isch: 1
  61. Держрада РТ підготував звернення з приводу відкриття у Польщі пам'ятника татарин Речі Посполитої - www.tatar-inform.ru/news/2010/12/14/249645/
  62. Встановлено пам'ятний знак до 600-річчя битви при Грюнвальді - volkovysk.by / volkovysk-news / society / pomnik-grunvaldu.html

8. Джерела та література

Істочінкі
  • Ян Длугош. Грюнвальдська битва - www.vostlit.info/Texts/rus5/Dlugos/frametext4.htm. - М .: Вид. АН СРСР, 1962.
  • Ян Длугош. Прусські хоругви - www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Ordena/Deutsche_Orden/XV/1400-1420/Banderia_Prutenorum/index.htm / пер. з лат. І. Дьяконова, з нім. Thietmar. - Сайт "Східна література". Приведено за виданням: Ekdahl S. Die "Banderia Prutenorum" des Jan Długosz: eine Quelle zur Schlacht bei Tannenberg 1410: Untersuchungen zu Aufbau, Entstehung und Quellenwert der Handschrift: mit einem Anhand, Farbige Abbildungen der 56 Banner mit Transkription und Erluterungen des Textes. - Vandenhoeck und Ruprecht, 1976. - 315 p.
Дослідження
  • Ekdahl S. Die Schlacht bei Tannenberg 1410: Quellenkritische Untersuchungen. Einfhrung und Quellenlage. - Berlin: Duncker & Humblot, 1982. - 378 s. - ISBN 3-428-05243-9. (Нім.)
  • Jučas M. algirio mūis. - Vilnius: Mokslas, 1990. - 174 p. - ISBN 5-420-00242-6. (Літ.)
  • Jučas M. The Battle of Grnwald. - Vilnius: National Museum Palace of the Grand Dukes of Lithuania, 2009. - 127 p. - ISBN 9786099507453. (Англ.)
  • Kuczyński SM Bitwa Pod Grunwaldem - books.google.com / books? id = sbFFAAAAIAAJ. - Katowice: Śląsk, 1987. - 213 s. - ISBN 8321605087. (Пол.)
  • Nadolski A. Grunwald: problemy wybrane - books.google.com / books? id = TKksAAAAIAAJ. - Olsztyn: Ośrodek Badań Nauk. im. Wojciecha Kętrzyńskiego w Olsztynie, 1990. - 242 s. (Пол.)
  • Nadolski A. Grunwald 1410 - books.google.com / books? id = 9-dwCQ5I3C8C. - Warszawa: Bellona, ​​2009. - 2 wyd. - 144 s. - ISBN 8311111537. (Пол.)
  • Turnbull SR Tannenberg 1410: Disaster for the Teutonic Knights - books.google.com / books? id = GH_u9mKEL6oC. - Osprey Publishing, 2003. - 96 p. - ISBN 1-84176-561-9 (Англ.)
  • Urban W. Tannenberg and After: Lithuania, Poland and the Teutonic Order in Search of Immortality. - Revised ed. - Chicago: Lithuanian Research and Studies Center, 2003. - ISBN 0-929700-25-2. (Англ.)

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Грюнвальдська битва (картина)
Битва
Ландсхутская битва
Битва на Монокасі
Битва за Рамаді
Шелонская битва
Битва в глушині
Трафальгарська битва
Битва в дюнах
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru