Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Даль, Володимир Іванович


Портрет письменника Володимира Івановича Даля.jpg

План:


Введення

Автограф В. Даля

Володимир Іванович Даль (10 (22) листопада 1801 - 22 вересня ( 4 жовтня) 1872) - російський вчений і письменник. Прославився як автор " Тлумачного словника живої великоросійської мови ".

Член-кореспондент Петербурзької академії наук за фізико-математичному відділенню (обраний 21 грудня 1838 за природно-наукові праці), почесний член Академії по Відділенню природних наук ( 1863). При злитті Петербурзької академії з Російською Володимира Даля перевели в Відділення російської мови і словесності. Володимир Даль писав Я. К. Грот [1] :

Академія наук зробила мене членом-кореспондентом з природничих наук, а під час з'єднання Академій мене, без відома мого, перерахували в друге відділення.

Член Товариства любителів Російської словесності (в почесні члени обраний до 1868). Член Товариства історії та старожитностей Російських.

Один з дванадцяти членів-засновників Російського географічного товариства, яке присудило йому Костянтинівську медаль за " Тлумачний словник живої мови ".

Знав, щонайменше, 12 мов, розумів тюркські мови, вважається одним з перших тюркологів.

Етнограф, збирач фольклору. Зібрані пісні віддав Киреєвському, казки - Афанасьєву. Багате, краще в той час збори лубочних картин Даля надійшло в Имп. публ. бібліотеку і увійшло згодом у видання Ровінського.

Помер Даль в Москві 22 вересня ( 4 жовтня) 1872. Похований на Ваганьковському кладовищі.


1. Сім'я

Володимир Даль народився в містечку Луганський завод (нині Луганськ) Катеринославського намісництва 10 (22) листопада 1801 в родині лікаря гірського відомства [2] Івана Матвійовича Даля і Марії Христофорівна Даль (уроджена Фрейтаг).

Його батько, датчанин Johan Christian von Dahl ( 1764 - 21 жовтня 1821), прийняв російське підданство разом з російським ім'ям Іван Матвійович Даль в 1799. Він знав німецьку, англійську, французьку, російську, їдиш, латинь, грецький і давньоєврейську мову, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Катерини II, яка викликала його в Петербург на посаду придворного бібліотекаря. Іоанн Даль пізніше виїхав до Йену, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Росії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: "Іван Матвєєв син Даль 1792 8 березня числа удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти".

Іван Даль в Петербурзі одружився на Марії Христофорівна Фрейтаг, у них народилися четверо синів:

  • Володимир;
  • Карл (нар. 1802), до кінця життя прослужив на флоті, проживав і похований в Миколаєві, дітей не мав;
  • Павло (нар. 1805), був хворий на сухоти і станом здоров'я часто проживав разом з матір'ю в Італії, де і похований в Римі, помер в ранній молодості, дітей не мав;
  • Лев (? - 1831), убитий польськими повстанцями.

Марія Даль вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії Володимира Івановича - Марія Іванівна Фрейтаг - походила з роду французьких гугенотів де Мальї, займалася російською літературою. Відомі її переклади на російську мову С. Геснера і А. В. Іффланда. Дід Христофор Фрайтаг - колезький асесор, чиновник ломбарду. Был недоволен филологическим образованием будущего зятя и фактически вынудил его получить медицинское образование, поскольку считал профессию врача одной из немногих "доходных и практических профессий" [3].

Когда Далю были всего четыре года, его семья переехала в Николаев. В память о писателе и ученом, жизнь и деятельность которого была тесно связана с городом, где он прожил в общей сложности около 16 лет, 28 марта 1985 улица Леккерта переименована в улицу Даля.

Мемориальные доски в честь Даля установлены на пересечении улиц Даля и Буденного и по улице Наваринской. [4]

Получив в 1814 году дворянство, Иван Матвеевич, старший лекарь Черноморского флота, получил право на обучение своих детей в Петербургском морском кадетском корпусе за казённый счёт.


2. Первые годы жизни

Псевдоним " Казак Луганский ", под которым Владимир Даль вступил в литературный мир в 1832 году, в честь своей родины - Луганска. Родиной считал не Данию, а Россию. В 1817 году во время учебного плавания кадет Даль посетил Данию, и позже вспоминал:

Когда я плыл к берегам Дании, меня сильно занимало то, что увижу я отечество моих предков, моё отечество. Ступив на берег Дании, я на первых же порах окончательно убедился, что отечество моё Россия, что нет у меня ничего общего с отчизною моих предков.

В 1833 году В. И. Даль женился на Юлии Андре (1816-1838). Пушкин был знаком с нею в Оренбурге. Её впечатления об оренбургских днях поэта переданы в письмах Е. Ворониной ("Русский архив", 1902, № 8. С.658.) [5]. Вместе они переезжают в Оренбург, где у них родятся двое детей. Син Лев родился в 1834-ом, дочь Юлия в 1838-ом (названа в честь матери). Вместе с семьёй был переведён чиновником особых поручений при военном губернаторе В. А. Перовском.

Овдовев, женился в 1840-ом году на Екатерине Львовне Соколовой (1819-1872), дочери героя Отечественной войны 1812 года. У них родятся три дочери: Мария (1841-1903), Ольга (1843-?), Екатерина (1845-?). Екатерина Владимировна напечатала воспоминания об отце (журнал " Русский вестник " (1878), альманах "Гостиный Двор" (1995)) [6]

Осенью 1871 года с Владимиром Ивановичем случился первый лёгкий удар, после чего он пригласил православного священника для приобщения к Русской православной церкви и дарования таинства святого причащения по православному обряду. Таким образом, незадолго до кончины Даль перешёл из лютеранства в православие.

22 сентября (4 октября) 1872 года Владимир Иванович Даль скончался и был похоронен на Ваганьковском кладбище, вместе с супругой. Позднее, в 1878-ом году, на том же кладбище был похоронен его сын Лев.


3. Учёба

Начальное образование получил на дому. В доме его родителей много читали и ценили печатное слово, любовь к которому передалась всем детям.

В возрасте тринадцати с половиной лет, вместе с братом Карлом, младшим его на год, поступил в Петербургский морской кадетский корпус, где обучался с 1814 по 1819 годы. Выпущен 2 марта 1819 года мичманом в Черноморский флот, двенадцатым по старшинству из восьмидесяти шести. Позднее учёбу описал в повести "Мичман Поцелуев, или Живучи оглядывайся" (1841).

Після кількох років служби у флоте, 20 января 1826 года Владимир Даль поступил в Дерптский университет на медицинский факультет. Жил он в тесной чердачной каморке, зарабатывая на жизнь уроками русского языка. Спустя два года, в январе 1828 года В. И. Даль был зачислен в число казённокоштных воспитанников. По словам одного из биографов Даля, он погрузился в атмосферу Дерпта, которая "в умственном отношении побуждала к разносторонности" [7]. Здесь ему прежде всего пришлось усиленно заниматься необходимым в то время для учёного латинским языком. За работу на тему, объявленную философским факультетом, он получил серебряную медаль.

Учёбу пришлось прервать с началом в 1828 году русско-турецкой войны, когда в связи со случаями чумы в задунайской области - действующая армия потребовала усиления военно-медицинской службы. Владимир Даль досрочно "с честью выдержал экзамен на доктора не только медицины, но и хирургии" [8]. Тема его диссертации: "Об успешном методе трепанации черепа и о скрытом изъязвлении почек".


4. Сфера научной деятельности

Научная деятельность Владимира Даля обширна: врач, естествоиспытатель, лингвист, этнограф. Наибольшую славу ему принёс Толковый словарь живого великорусского языка.

4.1. Лікар

Как блестящий военный врач Владимир Даль показал себя в ходе сражений русско-турецкой войны 1828-1829 и польской кампании 1831 года.

С марта 1832 года В. И. Даль служит ординатором в Петербургском военно-сухопутном госпитале и вскоре становится медицинскою знаменитостью Петербурга.

Биограф Владимира Даля П. И. Мельников пишет [9] :

Здесь он трудился неутомимо и вскоре приобрёл известность замечательного хирурга, особенно же окулиста. Он сделал на своём веку более сорока одних операций снятия катаракты, и всё вполне успешно. Замечательно, что у него левая рука была развита настолько же, как и правая. Он мог левою рукой и писать и делать всё, что угодно, как правою. Такая счастливая способность особенно пригодна была для него, как оператора. Самые знаменитые в Петербурге операторы приглашали Даля в тех случаях, когда операцию можно было сделать ловчее и удобнее левою рукой

Позднее, оставив хирургическую практику, Даль не ушёл из медицины, пристрастившись особенно к офтальмологии и гомеопатии (одна из первых статей в защиту гомеопатии принадлежит Далю: "Современник" 1838, № 12).


4.2. Естествоиспытатель

В 1838-ом году В. И. Даль избран членом-корреспондентом АН по отделению естественных наук за собрание коллекций по флоре и фауне Оренбургского края.

5. Литературная деятельность

5.1. Первые опыты

Одно из первых знакомств с литературой едва не завершилось плачевно. С сентября 1823 по апрель 1824 В. И. Даль находился под арестом по подозрению в сочинении эпиграммы на главнокомандующего Черноморским флотом Грейга и его гражданскую жену Юлию Кульчинскую (Лию Сталинскую) - еврейку, дочь могилёвского трактирщика, после первого брака выдававшую себя за польку. [10] [11] [12] [13].Был оправдан судом, после чего перевёлся из Николаева в Кронштадт.

В 1827 году журнал А.Ф. Воейкова "Славянин" публикует первые стихотворения Даля. В 1830-ом В. И. Даль выступает уже как прозаик, его повесть "Цыганка" печатает " Московский телеграф ".


5.2. Признание

Прославили его как литератора " Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый " (1832 год). Ректор Дерптского университета решил пригласить своего бывшего студента, доктора медицины Даля на кафедру русской словесности. При этом книга была принята в качестве диссертации на соискание учёной степени доктора филологии, но она была отклонена в качестве диссертации как неблагонадёжная самим министром просвещения.

Это произошло из-за доноса на автора книги Мордвинова (управляющего III отделением)

"она напечатана самым простым слогом, вполне приспособленным для низших классов, для купцов, для солдат и прислуги. В ней содержатся насмешки над правительством, жалобы на горестное положение солдата и пр."

Бенкендорф докладывает императору Николаю Первому. В октябре или начало ноября 1832 года, во время своего обхода в госпитале, где работал В. И. Даль, его арестовывают и привозят к Мордвинову. Тот сразу обрушивает на доктора площадную брань, тыча ему в лицо его книжку, и отправляет в тюрьму. Даля выручил Василий Жуковский, бывший тогда наставником сына Николая Первого, будущего освободителя крестьян императора Александра Второго. Жуковский описал наследнику престола всё происшедшее в анекдотическом свете, обрисовал Даля, как человека примерной скромности и больших способностей, упомянул о двух орденах и медали, полученных на войне. Наследник престола пошёл к отцу и смог убедить того, что власти в этой ситуации выглядят нелепо. И Николай приказал освободить Даля.

Тираж данной книги был изъят из продажи. Один из немногих оставшихся экземпляров Даль решил подарить А. С. Пушкину. Жуковский давно обещал их познакомить, но Даль, не дожидаясь его, взял "Сказки" и пошёл сам - без всяких рекомендаций - представляться Александру Пушкину. Так началось их знакомство.

В 1833-1839 вышли в свет "Были и небылицы Казака Луганского".

Активно сотрудничал в журнале " Сельское чтение ".


5.2.1. Тлумачний словник живої мови

Обложка I тома второго издания (1880)

"Толковый словарь" - главное детище Даля, труд по которому его знает всякий, кто интересуется русским языком. Когда толковый словарь живого великорусского языка был собран и обработан до буквы "П", Даль решил уйти в отставку и посвятить себя работе над словарём. В 1859 году он поселяется в Москве на Пресне в доме, построенном историографом князем Щербатовым, написавшим "Историю Российского государства". В этом доме прошёл заключительный этап работы над словарём, до сих пор непревзойдённым по своему объёму. Две цитаты, определяющие задачи, которые поставил перед собой Владимир Даль: "Живой народный язык, сберёгший в жизненной свежести дух, который придаёт языку стройность, силу, ясность, целость и красоту, должен послужить источником и сокровищницей для развития образованной русской речи". "Общие определения слов и самих предметов и понятий - дело почти не исполнимое и притом бесполезное. Оно тем мудрёнее, чем предмет проще, обиходнее. Передача и объяснение одного слова другим, а тем паче десятком других, конечно, вразумительнее всякого определения, а примеры ещё более поясняют дело".

Великая цель, исполнению которой было отдано 53 года, достигнута. Вот что написал Котляревский о словаре: "и русская наука, словесность, всё общество будут иметь памятник, достойный величия народа, будут вполне обладать произведением, которое составит предмет нашей гордости" [14]

В 1861 году за первые выпуски "Словаря" получил константиновскую медаль от Императорского географического общества, в 1868 году выбран в почётные члены Императорской академии наук, а по выходу в свет всего словаря удостоен ломоносовской премии.


5.2.2. Даль и Украина

Мемориальная доска на улице Наваринской в Николаеве.

Почти 20 лет даль прожил на Украине, знал украинский язык, собрал ценные украинские фольклорные и языковые материалы.

Владимир Даль писал художественные произведения, многие из которых - на украинские темы (повести "Савелий Граб", "Небывалое в том, что было ", рассказ "Светлый праздник", "Ваша воля, наша доля", "Сокровище", "Упырь " и др.).

Автор этнографических очерков, написанных с позиций "натуральной школы", то есть физиологических очерков.

Написал ряд статей о Григорие Квитке-Основьяненко ("Малороссийские повести, которые рассказывает Григорий Основьяненко", 1835 и др.).

В работе "О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа" (1845-1846) привел немало примеров из украинского фольклора, использовал мотивы украинской демонологии.

Написал рецензию на фольклорный сборник Платона Лукашевича "Малороссийские и червонорусские народные думы и песни" (1837). Популяризировал украинскую литературу и устное народное творчество.


6. Военная деятельность

З 1814 по 1819 год Даль учился в Морском кадетском корпусе в Петербурге. Окончив курс, он был произведён в мичман, проходил офицерскую службу сначала на Чёрном (1819-1824), а потом на Балтийском морях (1824-1825). Причиной перевода из Николаева в Кронштадт стал арест по подозрению в сочинении эпиграммы, задевающей личную жизнь главнокомандующего Черноморским флотом (сентябрь 1823 - апрель 1824). В 1826 году оставил морскую службу и начал обучение на врача.

29 березня 1829 года В. И. Даль поступил в военное ведомство и был зачислен в действующую армию. Участвовал как военный врач в русско-турецкой войне. В качестве ординатора при подвижном госпитале, Даль принимает участие в ряде сражений, приобретает славу искусного хирурга.

В 1831 году участвовал как военный врач в польской кампании. Отличился при переправе Ридигера через Вислу у Юзефова. За неимением инженера, Даль навёл мост, защищал его при переправе и затем сам разрушил его. От начальства он получил выговор за неисполнение своих прямых обязанностей, но Николай I наградил его Владимирским крестом с бантом.

После наступления мира В. И. Даль служил ординатором в Петербургском военно-сухопутном госпитале.

В 1833 году переехал в Оренбург.

Участвовал в Хивинском походе 1839-1840 годах.

З військової дейтельность В. І. Даль пов'язані ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема: "Донська кінна артилерія" і "Листи до друзів з походу до Києва".


7. Пушкін і Даль

А. С. Пушкін і В. І. Даль у вигляді святих Косьми і Даміана. Ікона XIX в.

Їхнє знайомство мало відбутися через посередництво Жуковського в 1832-му році, але Володимир Даль вирішив особисто представитися Олександру Пушкіну і подарувати один із небагатьох збережених примірників "Казок ...", що вийшли недавно. Даль так писав про це:

Я взяв свою нову книгу і пішов сам представитися поетові. Приводом для знайомства були "Російські казки. П'яток найперші козаки Луганського". Пушкін у той час знімав квартиру на розі Гороховій і Великої Морської. Я піднявся на третій поверх, слуга взяв у мене шинель в передпокої, пішов доповідати. Я, хвилюючись, йшов по кімнатах, порожнім і похмурим - вечоріло. Взявши мою книгу, Пушкін відкривав її і читав спочатку, з кінця, де доведеться, і, сміючись, приказував "Дуже добре".

Пушкін дуже зрадів такому подарунку і у відповідь подарував Володимиру Івановичу рукописний варіант своєї нової казки "Про попа і працівника його Балду" із знаменною автографом [15] :

Твоя од твоіх '!

Казкаря козакові Луганському, сказочнік' Александр 'Пушкін'

Пушкін став розпитувати Даля, над чим той зараз працює, той розповів йому все про свою багаторічної пристрасті до збирання слів, яких уже зібрав тисяч двадцять.

Так зробіть словник! - Вигукнув Пушкін і почав гаряче переконувати Даля. - Конче потрібен словник живої розмовної мови! Та ви вже зробили третину словника! Не кидати ж тепер ваші запаси!

Пушкін підтримав ідею Володимира Івановича скласти "Словник живої великоросійської мови", а про зібрані Далем прислів'ях і приказках відгукнувся захоплено: "Що за розкіш, що за сенс, який толк в кожній приказці нашої! Що за золото!" Пушкін раптом замовк, потім продовжив: "Ваше зібрання не проста затія, не захоплення. Це абсолютно нове у нас справа. Вам можна позаздрити - у Вас є мета. Роками збирати скарби і раптом відкрити скрині перед здивованими сучасниками та нащадками!" Так з ініціативи Володимира Даля почалося його знайомство з Пушкіним, пізніше переросло в щиру дружбу, що тривала до самої смерті поета [16].

Через рік, 18-20 вересня 1833-його В. І. Даль супроводжує А.С.Пушкіна по пугачовські місцях. Пушкін розповідає Далю сюжет "Казки про Георгія Хороброму і про вовка". Разом з Далем поет об'їздив усі найважливіші місця пугачевских подій. У спогадах Володимира Даля:

Пушкін прибув нежданий і ненавмисний і зупинився в заміському будинку у військового губернатора В. Ал.Перовського, а на інший день перевіз я його звідти, їздив з ним в історичну Берлінську станицю, тлумачив, скільки чув і знав місцевість, обставини облоги Оренбурга Пугачовим; вказував на Георгіївську дзвіницю в передмісті, куди Пугач підняв було гармату, щоб обстрілювати місто, - на залишки земляних робіт між Орської і Сакмарських воріт, приписуваних переказом Пугачову, на зауральських гай, звідки злодій намагався увірватися по льоду до фортеці, відкриту з цього боку, говорив про незадовго померлого тут священика, якого батько висік за те, що хлопчик бігав на вулицю збирати п'ятаки, якими Пугач зробив кілька пострілів в місто замість картечі, - про так званий секретарі Пугачова Сичугова, в той час ще живому, і про Бердинських бабусь, які пам'ятають ще "золоті" палати Пугача, тобто оббиту мідною латунню хату. Пушкін слухав все це - вибачте, якщо не вмію інакше висловитися, - з великим запалом і реготав від душі наступного анекдоту: Пугач, увірвавшись в Берди, де переляканий народ зібрався в церкві і на паперті, увійшов також до церкви. Народ розступився в страху, кланявся, падав ниць. Прийнявши важливий вид, Пугач пройшов прямо до вівтаря, сів на церковний престол і сказав уголос: "Як я давно не сидів на престолі!" В мужицькому невігластві своєму він уявляв, що престол церковний є царський стільці. Пушкін назвав його за це свинею і багато реготав ...

повернувся додому і швидко написав "Історію Пугачова". Вдячний за допомогу, він в 1835 році вислав до Оренбурга три подарункових примірника книги: губернатору Перовському, Далю і капітану Артюхову, який організував поетові відмінну полювання, потішав мисливськими байками, пригощав домашнім пивом і ширяв у своїй лазні, вважалася кращою в місті.

В кінці 1836 Даль приїжджав в Петербург. Пушкін радісно вітав повернення одного, багаторазово відвідував його, цікавився лінгвістичними знахідками Даля. Олександру Сергійовичу дуже сподобалося почуте від Даля, раніше невідоме йому слово "виползіна" - шкурка, яку після зими скидають вужі та змії, виповзаючи з неї. Зайшовши якось до Далю в новому сюртуку, Пушкін весело пожартував: "Що, хороша виползіна? Ну, з цієї виползіни я тепер не скоро виповз. Я в ній таке напишу!" - Пообіцяв поет. Не зняв він цей сюртук і в день дуелі з Дантесом. Щоб не завдавати пораненому поетові зайвих страждань, довелося "виползіну" з нього спарувать. і тут присутній при трагічну кончину Пушкіна.

Даль брав участь в лікуванні поета від смертельної рани, отриманої на останній дуелі, аж до смерті Пушкіна 29 січня ( 11 лютого) 1837. Дізнавшись про дуелі Поета, Даль приїхав до одного, хоча рідні не запросили його до вмираючого Пушкіну. Застав неіснуючого одного в оточенні знатних лікарів. Крім домашнього доктора Івана Спаського поета оглядав придворний лейб-медик Микола Арендт і ще три доктора медицини. Пушкін радісно вітав друга і, взявши його за руку, благально запитав: "Скажи мені правду, чи скоро я помру?" І Даль відповів професійно вірно: "Ми за тебе сподіваємося, право, сподіваємося, не впадай у відчай і ти". Пушкін вдячно потиснув йому руку і сказав полегшено: "Ну, спасибі". Він помітно пожвавився і навіть попросив морошки, а Наталя Миколаївна радісно вигукнула: "Він буде живий! Ось побачите, він буде живий, він не помре!"

Під керівництвом Н. Ф. Арендт він вів щоденник історії хвороби. Пізніше І. Т. Спаський разом з Далем проводив розтин тіла Пушкіна, де Даль писав протокол розтину. [17]

"Куля пробила загальні покриви живота в двох дюймах від верхньої передньої краю клубової кістки правої сторони, потім йшла, ковзаючи по колу великого таза, зверху вниз, і, зустрівши опір у крижової кістки, розбила її і засіла десь поблизу". Дантес вистрілив на відстані 11 кроків великокаліберної свинцевою кулею. Куля проскочила між тонкими і сліпою кишкою "в одному тільки місці, завбільшки з гріш, тонкі кишки були вражені гангреною. У цій точці, цілком ймовірно, кишки були забитий кулею"

.

Володимиру Далю вмираючий Олександр Сергійович передав свій золотий перстень-талісман з смарагдом зі словами: "Даль, візьми на пам'ять". А коли Володимир Іванович заперечливо похитав головою, Пушкін наполегливо повторив: "Бери, друг, мені вже більше не писати". Згодом з приводу цього пушкінського подарунка Даль писав поетові В.Одоевский: "Як гляну на цей перстень, хочеться взятися за щось порядне". Володимир Іванович намагався повернути його вдові, але Наталя Миколаївна запротестувала: "Ні, Володимир Іванович, нехай це буде вам на пам'ять. І ще я хочу вам подарувати пробитий кулею сюртук Олександра Сергійовича". Цей був той самий сюртук-виползіна. У спогадах Володимира Даля

Мені дістався від вдови Пушкіна дорогий подарунок: перстень його із смарагдом, який він завжди носив останнім часом і називав - не знаю чому - талісманом; дісталася від В. А. Жуковського остання одяг Пушкіна, після якої одягли його, тільки щоб покласти в труну. Це чорний сюртук з невеликою, в нігтик, дірочка проти правого паху. Над цим можна задуматися. Сюртук цей мало б зберегти і для потомства, не знаю ще, як це зробити; в приватних руках він легко може загубитися, а у нас нікуди віддати подібну річ на повсякчасне збереження [я подарував його М. П. Погодіну ].


8. Оренбург

Володимир Даль оселився в Оренбурзі в липні 1833 і близько восьми років служив тут на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторові В. А. Перовської [18]. Тут він двічі одружився, у нього народилися п'ятеро дітей (син і четверо дочок). Тут по приїзді Пушкіна в це місто, що сталося увечері 18 вересня 1833, Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду поета в Уральськ, був постійним його співрозмовником і провідником по достопам'ятний "пугачовські" місцях.


9. Знову в Санкт-Петербурзі

У 1838 він обраний за свої природно-історичні роботи в член-кореспонденти Імператорської академії наук; в 1841 призначений секретарем до Л. А. Перовському, а потім завідував (приватно) особливої ​​канцелярією його, як міністра внутрішніх справ. Разом з Н. Мілютін складав і вводив "Міське положення в СПб.". За цей час їм надруковані статті:

  • "Півтора слова про нинішній російській мові" ("Москвитянин", 1842, I, № 2)
  • "Недовесок" до цієї статті (там же, частина V, № 9)
  • брошури "Про скопческой єресі" (1844, рідкість (інша записка про законодавство проти скопцов напечатана в "Чтениях общ. ист. и др." 1872, кн. IV.)
  • повесть "Похождения XX Виольдамура и его Аршета" (1844)
  • "Сочинения Казака Луганского" (1846).
Памятная монета Банка России посвящённая 200-летию со дня рождения В. И. Даля
Памятная монета Банка Украины посвящённая 200-летию со дня рождения В. И. Даля
  • "В 40-е годы по вызову главного начальства над военно-учебными заведениями он написал превосходные учебники ботаники и зоологии. Они высоко ценились и естествоиспытателями, и педагогами. Так характеризует их биограф Даля А. Мельников-Печерский. Перед нами - учебник зоологии, изданный предположительно в 1847 г. Его отличает живой, образный язык. Под стать текстам 700 иллюстраций, выполненных на высочайшем художественном уровне А. П. Сапожниковым." [14]
  • Тогда же Даль напечатал ряд повестей и очерков в "Библиотеке для Чтения", "Отечественных Записках", "Москвитянине" и сборнике Башуцкого "Наши", в том числе статьи:
  • "О русских пословицах" ("Современник", 1847, кн. 6)
  • "О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа" ("Иллюстрация", 1845-1846, 2-е изд. СПб., 1880)

10. Нижній Новгород

В 1849 назначен управляющим нижегородской удельной конторой и прослужил на этом посту, доставившем ему возможность наблюдать разнообразный этнографический материал, до 1859, когда вышел в отставку и поселился в Москве. За это время напечатаны статьи и сочинения:

  • "О наречиях русского языка" ("Вестник Императорского Русского Географического Общества", 1852, кн. 6; перепечатана в "Толковом Словаре")
  • "Матросские досуги", написанные по поручению князя Константина Николаевича (СПб., 1853)
  • "В Нижнем Новгороде завершена его многолетняя работа Сборник пословиц. В 1853 г. цензура запрещает печатать сборник, и много повидавший в жизни, иногда слишком прямолинейный, а иногда и политично уступчивый Владимир Иванович начертал на титуле книги Пословица не судима. Только в 1862 г. бесценное издание, любимое детище Даля - этнографическая энциклопедия русской жизни - представлено читателю в своём первозданном виде." [14]
  • ряд статей о вреде одной грамотности без просвещения ("Русская Беседа", 1856, кн. III; "Отечественные Записки", 1857, кн. II; "СПб. Вед.", 1857 № 245)
  • целая серия очерков (100) из русской жизни (отдельное издание "Картины из русского быта", СПб., 1861)

В Нижнем приготовил к изданию свои "Пословицы" и довёл обработку словаря до буквы П. Вскоре после переселения в Москву, начал выходить

  • "Толковый словарь" (1-е изд. 1861 − 68; второе изд. СПб. 1880 − 82)

и напечатан другой капитальный труд всей жизни:

  • "Пословицы русского народа" (М., 1862; 2 изд. СПб., 1879).

За это время появились в печати сочинения и статьи Даля;

  • "Полное собрание сочинений" (СПб., 1861; 2 изд. СПб., 1878 − 1884)
  • "Повести" (Спб., 1861)
  • "Солдатские досуги" (2 изд. СПб., 1861)
  • "Два сорока бывальщинок для крестьян" (СПб., 1862)
  • записка о русском словаре ("Русская Беседа", 1860, № 1)
  • полемика с Погодиным об иностранных словах и русском правописании ("Русский", 1868, № 25, 31, 39, 41)

11. Москва

11.1. Адреса, связанные с именем Даль в Санкт-Петербурге

1841-лето 1849 года - домовая Благовещенская церковь Министерства внутренних дел - Александрийская площадь, 11.

12. Критика В. И. Даля

12.1. Против обучения крестьян грамоте

Живя в Нижнем Новгороде, Даль много повредил себе в глазах общества "Письмом к издателю А. И. Кошелеву" и "Заметкой о грамотности", в которых он высказался против обучения крестьян грамоте, так как оно "без всякого умственного и нравственного образования почти всегда доходит до худа". На страницах журнала "Современник" ему резко возразили Е.П. Карнович, Н.Г. Чернышевский, Н.А. Добролюбов.


12.2. Фрагмент статьи о В. Дале из Энциклопедического словаря Брокгауза и Ефрона (1893)

"Ни морской корпус, ни медицинский факультет не могли дать Далю надлежащей научной подготовки, и он до конца дней остался дилетантом-самоучкой. На свой настоящий путь Даль попал чисто инстинктивно, и собирание материалов у него шло сначала без всяких определённых научных целей. Только личные отношения к писателям пушкинской эпохи, а также к московским славянофилам, помогли ему сознать своё настоящее призвание и поставили определённые цели деятельности.

Его словарь, памятник огромной личной энергии, трудолюбия и настойчивости, ценен лишь как богатое собрание сырого материала, лексического и этнографического (различные объяснения обрядов, поверий, предметов культуры і т.д. ), к сожалению, не всегда достоверного. Даль не мог понять (см. его полемику с А. Н. Пыпиным в конце IV т. Словаря), что ссылки на одно русское ухо, на дух языка, на мир, на всю Русь, при невозможности доказать, были ли в печати, кем и где говорились слова в роде пособ, пособка (от пособить), колоземица, казотка, глазоем і т.д. , ничего не доказывают и ценности материала не возвышают. Характеристичны слова самого Даля: с грамматикой я искони был в каком-то разладе, не умея применять её к нашему языку и чуждаясь её не столько по рассудку, сколько по какому-то тёмному чувству, чтобы она не сбила с толку і т.д. (напутное слово к Словарю).

Этот разлад с грамматикой не мог не сказаться на его Словаре, расположенном по этимологической системе гнёзд, разумной в основе, но оказавшейся не по силам Далю. Из-за этого у него дышло (заимствованное из нем. Deichsel) стоит в связи с дыхать, дышать, простор - с простой і т.д. Тем не менее, Словарь Даля до сих пор является единственным и драгоценным пособием для каждого занимающегося русским языком. Даль один из первых занимался также русской диалектологией и был превосходным практическим знатоком русских говоров, умевшим по двум-трём сказанным словам определить местожительство говорящего, но никогда не мог воспользоваться этим знанием и дать научную характеристику знакомых ему диалектических особенностей. Как писатель- беллетрист Даль теперь почти совсем забыт, хотя в своё время высоко ставился такими ценителями, как В. Г. Белинский, И. С. Тургенев и др.

Многочисленные повести и рассказы его страдают отсутствием настоящего художественного творчества, глубокого чувства и широкого взгляда на народ и жизнь. Дальше бытовых картинок, схваченных на лету анекдотов, рассказанных своеобразным языком, бойко, живо, с известным юмором, иногда впадающим в манерность и прибауточность, Даль не пошёл, и главная заслуга его в этой области заключается в широком пользовании этнографическим материалом. Своей этнографической ценности некоторые очерки Даля не утратили до сих пор." (автор статьи о В.Дале в "Энциклопедическом словаре" - С.Булич).


12.3. "Записка о ритуальных убийствах"

Существует неподтвержденная информация о том, что "Розыскание о убиении евреями христианских младенцев и употреблении крови их" (1844 г.) было издано тиражом в 10 экземпляров, для внутреннего пользования Министерства (переиздано в 1913 г. под названием "Записка о ритуальных убийствах" с именем Владимира Даля в качестве автора) [19]. Ни одного экземпляра подобного издания не сохранилось, его существование не подтверждается проверяемыми источниками.

В том же 1844 году вышло тиражом 100 экземпляров анонимное издание "Сведения об убийствах евреями христиан для добывания крови", перепечатанное в 1878 году журналом "Гражданин" (№ 23-28). Редакция сообщила, что это сочинение тайного советника Скрипицына, директора Департамента духовных дел иностранных исповеданий [20], исполнившему эту работу "по распоряжению министра внутренних дел, графа Перовского для представления Государю Императору Николаю I, наследнику цесаревичу, великим князьям и членам Государственного Совета" [21]. Основная работа Валерия Скрипицына была связана с отношениями с римско-католической церковью [20] и не была связана с уголовным розыском.

Американский публицист Семён Резник (бывший редактор ЖЗЛ) в статье "Кровавый навет в России" [19] [22] доказал, что подлинным автором "Записки" является директор департамента иностранных исповеданий В.В. Скрипицын , что подтверждается текстологическим анализом, а напечатан и приписан Далю этот труд оказался лишь в 1913 году, "в преддверии дела Бейлиса".


13. Пам'ять

13.1. Международное признание

  • 2001 год в честь 200-летия со дня рождения В. И. Даля, ЮНЕСКО объявил годом В. И. Даля.

13.2. Музей В. И. Даля в Луганске

Дом семьи Далей в Луганске, сейчас дом-музей

В Луганске, на родине Владимира Даля, в память о выдающемся человеке создан Литературный музей В. И. Даля. Научным сотрудникам музея удалось собрать в полном объёме прижизненные издания литературных произведений В. И. Даля. Музей рассказывает о личности В. И. Даля в контексте эпохи, рассказывает о современниках Даля - А. С. Пушкине, Т. Г. Шевченко, Н. В. Гоголе, Н. И. Пирогове. Около музея стоит памятник Далю, также памятник имеется на улице Даля, а в 2010 году был открыт третий памятник Далю около Восточноукраинского университета. [23] [24]

Имя В.Даля в Луганске носят улица, средняя школа № 5 и Восточноукраинский национальный университет [25].


13.3. Дом-музей В. И. Даля в Москве

Открыт в 1986 году.

В Нижнем Новгороде именем В. И. Даля названа улица в Канавинском районе. На доме, где он жил (угол улиц Большой Печерской и Семашко (в прошлом - Мартыновской) установлена мемориальная докска с горельеформ работы нижегородского скульптора В. И. Пурихова.

13.4. В искусстве

  • В фельетоне Бориса Егорова "Непрошеные гости" Владимир Иванович дарит редактору газеты толковый словарь своего авторства.

14. Твори

  • Цыганка. (1830)
  • Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый. (1832)
  • Исследование о скопческой ереси. (1844)
  • Картины из русского быта (1848)
  • Пословицы русского народа. (1862) http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/dal/index.php
  • Толковый словарь живого великорусского языка (первое издание - 1867)

Література

Книги о В. И. Дале
Издания работ

Примітки

  1. Грот Я. К. Воспоминания о В. И. Дале (С извлечением из его писем) // Грот Я. Воспоминания о В. И. Дале и П. П. Пекарском. СПб., 1873. С.41
  2. В областном архиве хранится рапорт доктора И. М. Даля правлению завода о тяжёлом положении "работных людей", в котором излагаются факты, свидетельствующие об антисанитарных условиях быта рабочих, нищете и распространённости среди них инфекционных болезней - oleg-borisov.narod.ru/dal/dalPers/vid_21.htm.
  3. Владимир Даль > Родители - oleg-borisov.narod.ru/dal/dalPers/vid_21.htm
  4. Миколаївська обласна бібліотека для дітей ім. В.Лягіна - Моя Миколаївщина - laginlib.org.ua/mykolaiv/monument/6.html
  5. Администрация г. Оренбурга - www.orenburg.ru/culture/encyclop/tom2/d.html
  6. Газета Вечерний Оренбург: Ещё раз о воспоминаниях Екатерины Даль - Архив - www.vecherniyorenburg.ru/arhiv/386/6684/
  7. Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. Dorpat, 1873. С. 5-6
  8. Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. 1873. Т. 104. С. 275-340.
  9. VIVOS VOCO: Г. П. Матвиевская, "НАТУРАЛИСТ ВЛАДИМИР ДАЛЬ" - vivovoco.rsl.ru/VV/JOURNAL/VIET/DAHL.HTM
  10. Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в "Загальному морському списку" щодо епіграми писав так: "Це було власне юнацьке, жартівливе, хоча і різке вірш, але мало важливе місцеве значення, за положенням осіб, до яких воно відносилося". Відомо, що саме вірш називалася "З дозволу начальства" і велося від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував "наброду, що носить флотський мундир", про своє близькому знайомстві з якоїсь "подрядчіцей", яка "скоро до всіх добереться!" http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op = article & sid = 2551 - www.kr-eho.info/index.php?name=News&op=article&sid=2551
  11. З дозволу начальства / / Професор Марак сим оголошує, / / ​​Що він незрівнянний містить трактир, / / ​​Причому всенародне нагадує / / Він наброду, що носить флотський мундир, / / ​​Що теща його є давно вже подруга / / Той польки, що роки три назад / / Приїхала, взявши якийсь підряд. / / Потім він радить жителям Бугу / / Як можна частіше його відвідувати, / / Інакше, він усім, що є свято клянеться, / / Подрядчіца скоро до них добереться. http://www .sadohov.ru/kryuchkov353.php - www.sadohov.ru/kryuchkov353.php
  12. http://jr.zp.ua/download/file/91.html - jr.zp.ua/download/file/91.html
  13. була вона спочатку служницею і жидівської корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна й умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали віддалятися і доставляються ними доходи зменшуватися, мала вона вже порядна капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишніх польських військ капітана Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру "ю" і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm - fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3 . htm
  14. 1 2 3 Володимир Спектор. Як авоська мотузку вила - news2000.org.ua/print? a = / paper/11165 / Тижневик "2000", № 5 (352) 2 - 8 лютого 2007
  15. Вперше надруковано П. Мельниковим в "Повному Зібранні творів Володимира Даля (козака Луганського)", т. I, 1897 р., стор XXXIII. За словами Мельникова, напис був зроблений Пушкіним на рукописи його казки про рибака та рибку, подарованої з цим написом В. І. Далю, після того як останній надрукував в 1832 році свої "Російські казки. Перший п'ят". http://feb- web.ru/feb/pushkin/texts/selected/rup/rup-725-.htm? cmd = p - feb-web.ru/feb/pushkin/texts/selected/rup/rup-725-.htm? cmd = p
  16. Олексій Комаровський. Даль і Пушкін - дружба до труни http://www.proza.ru/2009/03/25/717 - www.proza.ru/2009/03/25/717
  17. соб. кор. "Праці" Циганкова Світлана з посиланням на доктора медичних наук, професора Петрозаводського державного університету Ігоря Гріговіча Після дуелі чи правильно лікували Пушкіна? - www.trud.ru/issue/article.php?id=200303220520403 / / Газета "Труд": Газета. - Петрозаводськ: 2003. - Т. 22 березня. - № 052.
  18. Модестов Н. Н. Володимир Іванович Даль в Оренбурзі. Праці Оренбурзької вченої архівної комісії. Вип.27. Оренбург, 1913
  19. 1 2 Семен РЕЗНИК: кривавий наклеп В РОСІЇ (Продовження) [WIN] - www.vestnik.com/issues/1999/1221/win/reznik.htm
  20. 1 2 Скріпіцин Валерій Валерійович, тому Сабанеев - Смислов, стор 618, Російський біографічний словник: В 25 т. / А. А. Половцов. - М. ,1896-1918 - www.rulex.ru/xPol/pages/24/618.htm
  21. РОСІЙСЬКА ІДЕЯ - www.rusidea.org/?a=40207
  22. Стаття Резника була опублікована журналом "Вісник" http://www.vestnik.com/issues/1999/1221/win/index.htm - www.vestnik.com/issues/1999/1221/win/index.htm в № 26 (233) від 21 грудня 1999
  23. У Луганську студентів змушували здавати гроші на відкриття другого пам'ятника Володимиру "Гендальфу" Далю "Новости Луганська та Луганської області -
  24. У Луганську відкрито пам'ятник Володимиру Далю - www.izvestia.ru/news/news241899
  25. Ім'я В.Даля в Луганську носять вулиця, середня школа № 5 і ось уже п'ять років Східноукраїнський національний університет.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Даль, Олег Іванович
Генслер, Володимир Іванович
Бураковський, Володимир Іванович
Дмитревский, Володимир Іванович
Фірсов, Володимир Іванович
Лунский, Володимир Іванович
Корбан, Володимир Іванович
Кашин, Володимир Іванович
Полонський, Володимир Іванович
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru