Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Дерибас, Осип Михайлович


Lampi Portrait of DeRibas Hermitage 1796.jpg

План:


Введення

Дон Хосе де Рібас, Жузеп де Рібас, в Росії - Йосип (Осип) Михайлович Дерибас ( ісп. Jos de Ribas y Boyons ; кат. Josep de Ribas i Boyons ); 13 [24] вересня 1751, Неаполь - 2 [14] грудня 1800, Санкт-Петербург) - іспанський дворянин за походженням, російський військовий і державний діяч. Засновник одеського порту і міста Одеса.


1. Біографія

1.1. Народження, дитинство, юність до надходження на російську службу

Батько Хосе де Рібаса (так звучить його ім'я по-російськи на іспанський манер) - іспанець Дон Мігель де Рібас-і-Буйенс, із знатного каталонського роду, дослужився в Неаполітанському королівстві до звання маршал (пом. 1774), мати - Маргарет Пленкетт, з "благородної ірландської прізвища Дункан" [1] : 45 . Дата народження Хосе точно невідома. Історики сходилися на тому, що він народився в період між 1749 і 1754 роками. Енциклопедія "Вітчизняна історія" призводить дату 6 червня 1749 [2]. Сучасні історики, по сукупності всіх наявних даних, приходять до висновку, що датою народження слід вважати дату, відзначають в родині де Рібас, про що свідчать знайдені сімейні документи - 13 (24) вересня 1751 [3] : 12 . Хосе був добре освічений, знав шість мов [4]. Ще в отроцтві був зарахований в неаполітанську гвардію - Самнитские піхотний полк у чині підпоручика.


1.2. Надходження на російську службу. Участь у Російсько-турецькій війні 1768-1774 років

У другій половині 1769 Джузеппе (а так його ім'я звучало по-італійськи) познайомився з командувачем російської експедицією Балтійського флоту в Середземному морі - графом Олексієм Орловим під час перебування останнього в Ліворно. Олексій Орлов, займаючись в Ліворно питаннями постачання і укомплектування екіпажів російських кораблів, пошарпаних під час плавання навколо Європи, запропонував молодій людині перейти на російську службу. Джузеппе погодився і був прийнятий в волонтери флоту. Можливо [3] : 10 , Саме тоді він вперше збільшив свій юний вік, що згодом і призвело до плутанини з його датою народження.

26 червня ( 7 липня) 1770 брав участь у Чесменський битві. Был членом команды одного из четырех брандеров, которыми был подожжен и уничтожен турецкий флот. Во время стоянки русского флота в Ливорно после Чесменской битвы Алексей Орлов давал Джузеппе разнообразные поручения курьерского и дипломатического свойства. Способствовал установлению дипломатических отношений между Неаполитанским королевством и Российской империей, за что [3] получил чин майора неаполитанских войск. В кінці 1771 года впервые посетил Петербург с поручением от Алексея Орлова. Вернулся в Ливорно в начале 1772 года с поручением для Алексея Орлова от Екатерины Великой и Григория Орлова - вернуть в Россию их внебрачного сына - 10-летнего Алексея Бобринского, который учился в пансионе в Лейпциге. Алексей Орлов поручил это де Рибасу. В сопровождении де Рибаса А. Бобринский прибыл в Ливорно, где пробыл до начала 1774 года, и лишь затем отбыл в Петербург. За это время де Рибас сдружился с мальчиком. Факт знакомства с внебрачным сыном Екатерины, вне всякого сомнения [3] :66 , повлиял на будущую карьеру и судьбу Джузеппе де Рибаса.

Выполняя данное особое поручение, де Рибас оказался в Петербурге, где 9 (20) марта 1774 года был принят на действительную российскую военную службу с понижением на один чин (как тогда было принято при приеме иностранцев) - в чине капитана под русским именем Иосиф (или Иосип) Михайлович [3] :69 .

К этому времени звезда Григория Орлова уже закатилась, у Екатерины появился новый фаворит - Григорий Потёмкин, поэтому рекомендательные письма от Алексея Орлова уже не могли произвести должного впечатления в Петербурге. Де Рибас отправился на юг в войска Румянцева - на продолжавшуюся русско-турецкую войну. 10 (21) июня 1774 участвовал в сражении при Козлуджи. В июле этого же года участвовал в сражениях у Енки-Базара и Буланика.


1.3. Участие в поисках Княжны Таракановой и пребывание при Дворе в Петербурге

Страница из итальянской книги 1841 года "Знаменитые люди всех времён и народов" с литографическим портретом де Рибаса и статьей, посвящённой ему.

По завершении турецкой кампании де Рибас отправился в отпуск к себе на родину, где в августе 1774 он вновь встретился с Алексеем Орловым. Орлов, занятый поисками княжны Таракановой, решил повторно воспользоваться услугами расторопного Иосифа и поручил ему найти авантюристку. Выполняя поручение, де Рибас побывал во многих [3] :20 городах Апеннинского полуострова, но Тараканову выследили и заманили в ловушку уже без него - в конце 1774 года он был вызван в Петербург на службу цензором (воспитателем) в шляхетном кадетском корпусе, на обучение в который был отдан Алексей Бобринский. Это назначение было вызвано, надо полагать, тем, что де Рибас был посвящён в тайну происхождения Бобринского и успешно выполнял подобные деликатные поручения в прошлом.

Отношения между Бобринским и де Рибасом к этому времени охладели. Из откровенного дневника Бобринского видно, что он разочаровался в своем воспитателе, который вёл разгульный образ жизни, при этом требуя от кадет высоконравственного поведения.

Тогда же Иосиф познакомился со вторым человеком, оказавшим влияние на его последующую карьеру - Иваном Ивановичем Бецким. Бецкой был президентом Императорской Академии художеств и попечителем всех учебных заведений Российской империи (а значит, и шляхетного корпуса). Кроме того, согласно распоряжению императрицы, он был опекуном Алексея Бобринского [5].

Служба в шляхетном корпусе и особое положение воспитателя внебрачного сына императрицы открыли де Рибасу двери ко Двору; 21 апреля (1 мая) 1776 года он получил чин майора. 27 мая (7 июня) 1776 года де Рибас женился на Анастасии Ивановне Соколовой, камер-фрейлине императрицы и внебрачной дочери Бецкого. На свадьбе присутствовали Екатерина, Григорий Потёмкин и наследник Павел.

2 (13) февраля 1777 года [3] :98 у Иосифа де Рибаса родился внебрачный [6] сын Иосиф Саби́р ("Рибас" наоборот), а уже в мае этого же года родилась дочь Софья.

21 августа (1 сентября) 1779 года императрица Екатерина наградила де Рибаса одним из двух [7] переданных ей Великим Магистром Мальтийского ордена орденов Суверенного военного гостеприимного ордена Святого Иоанна, Иерусалима, Родоса и Мальты [8], а 22 сентября (3 октября) 1779 года он получил чин подполковника. В октябре этого же года у него родилась вторая дочь - Екатерина, названная так в честь императрицы, которая принимала её роды в качестве повивальной бабки.

В 1782 году кадет Бобринский закончил свое обучение в шляхетном корпусе; закончилась и воспитательная работа де Рибаса. Он отправился в отпуск к себе на родину, из которого возвратился, побывав во многих европейских странах, в начале 1783 года [9].


1.4. Пребывание в Новороссии и участие в Русско-турецкой войне 1787-1792 годов

Весной 1783 года де Рибас по собственному почину [3] отправился на юг в распоряжение Григория Потёмкина, имея при себе собственноручно написанный план реформы черноморского флота. Потёмкин обратил внимание на деятельного офицера [3] и оставил его при себе. В это время де Рибас выполнял личные поручения Потёмкина.

Принимал участие в так называемых [3] мирных походах на Крым под командою де Бальмена, в результате которых Крым был присоединен к Российской империи. 22 мая (2 июня) 1785 года назначен командиром новообразованного Мариупольского легкоконного полка и переименован в армейские полковники. Полк входил в Кременчугскую дивизию (а она в Екатеринославскую армию), которой с 1786 года командовал Суворов. Хотя де Рибас был не при полке, а находился при штабе Потёмкина дежурным бригадиром, между ним и Суворовым установились многолетние приятельские отношения, что подтверждается многочисленными [10] обоюдными письмами.

В первой половине 1787 года произведен в чин бригадира. 12 (23) сентября 1787 года началась война с Турцией, которая стремилась вернуть себе Крым, признать Грузию своим вассалом и контролировать русские суда в Черноморских проливах. Одной из первейших задач турецкой армии было уничтожение русского флота и главной кораблестроительной верфи в Херсоне. Де Рибасу поручено командовать маленькой флотилией канонерских лодок. Они представляли из себя беспалубные вёсельные (на 10 - 14 вёсел) баркасы, вооружение которых состояло в единственной носовой пушке. Летом 1788 года, в попытке прорваться к верфям, турецкий флот вошёл в Днепровский лиман - началось так называемое "лиманское сражение". Несмотря на болезнь (приступ ревматической лихорадки), 7 (18) июня 1788 года де Рибас весьма деятельно командовал своей флотилией. Турецкий флот в лимане был разгромлен, а за это дело де Рибас 23 июня (4 липня) 1788 года был награжден Орденом Св. Владимира 3-го класса.

7 (18) ноября 1788 года де Рибас отличился при взятии укрепленного острова Березань, когда его канонерские баркасы поддержали своим огнём десант черноморских казаков, чем обеспечили успех дела. Захват острова обеспечил полную блокаду Очакова, что позволило в скором времени захватить его, завершив многомесячную тяжелую осаду. После этого в кампании наступила зимняя пауза, и де Рибас в свите Потёмкина отбыл в Петербург, где "покорителей Очакова" ожидали небывалые торжества, а в начале 1789 года был произведен в генерал-майоры.

Одним из составляющих общего успеха ведения войны было достижение господства на море. Русский Черноморский парусный флот (еще называемый Севастопольским) базировался в Крыму, но его морские корабли с большой осадкой не могли вести боевые действия в мелководной прибрежной полосе, устьях рек и лиманах. Русский галерный или, иначе говоря, гребной флот только строился на верфях возле Херсона и не мог на равных сражаться с многочисленным турецким гребным флотом. Де Рибасу пришла мысль поднять затопленные в боях прошлогодней кампании турецкие галеры и лансоны [11], что было одобрено Потёмкиным, а на практике поручено черноморским казакам. Идея оказалась выполнимой, и черноморский гребной флот быстро [3] пополнялся турецкими судами, поднятыми со дна лиманов.

В конце июля этого же года Потёмкин назначил де Рибаса командующим отдельным отрядом - "авангардом" - армии Гудовича. Командуя этим отрядом, 14 (25) сентября 1789 года де Рибас взял штурмом укрепленный замок Гаджибей, за что 3 (14) октября 1789 года награждён Орденом Св. Владимира 2-го класса и орденом Св. Георгия 3-го класса и повышен в должности - 30 сентября (11 октября) 1789 года принял командование Днепровской гребной флотилией (позже переименованной в Черноморскую гребную флотилию), которая участвовала во взятии Аккермана. 4 (15) ноября 1789 года его гребная флотилия приняла участие во взятии Бендер. Зима 1789-1790 и весна 1790 года прошли в приёмке новых гребных кораблей и подготовке умножившейся флотилии к боевым действиям в устье Дуная. 28 августа (8 сентября) 1790 года принял участие в морском сражении у мыса Тендра.

7 (18) ноября 1790 года де Рибас взял дунайскую крепость Тулчу, а 13 (24) ноября 1790 года - Исакчу. Кроме захвата этих турецких опорных пунктов, закрывающих вход в Дунай со стороны моря, его флотилия, совместно с флотилией черноморских казаков, а также посаженные на лансоны десантные войска (которыми, кстати говоря, командовал его брат Эммануил), уничтожили значительную часть турецкого дунайского флота (всего около 200 кораблей), захватили пушки, обширные склады по берегам Дуная с продовольствием и военным снаряжением, затрудняя снабжение осажденного русскими Измаила. За это 20 декабря (31 декабря) 1790 года награждён орденом Св. Георгия 2-го класса по личному распоряжению императрицы [12].

20 ноября (1 декабря) 1790 года истребил остатки турецкого флота (еще до ста судов), укрывавшегося под стенами Измаила, овладев противолежащим измаильской крепости островом Сулин и разместив на нем артиллерийские батареи. Де Рибас составил план штурма Измаила, одобренный Суворовым. Во время штурма 11 (22) декабря 1790 года был начальником самой большой (десантной) колонны, наступавшей со стороны реки на наименее укрепленные - приречные - стены крепости. Уже в городе де Рибас бесстрашно вел переговоры с турками, прятавшимися в укрепленных домах - ханах, принуждая обороняющихся сдаваться. И ему же довелось принять и капитуляцию всего города от губернатора паши Мемеда.

За личное участие во взятии Измаила Суворов называл де Рибаса не иначе как "дунайским Героем", а Екатерина 25 марта (5 апреля) 1791 года наградила его шпагой с бриллиантами и имением с 800 душ крестьян в Полоцкой (Могилевской) губернии потомственно.

В 1791 году продолжил боевые действия на Дунае. 29 марта (9 апреля) 1791 года занял редут на острове Канцефан, против Галаца. 31 марта (11 апреля) 1791 года участвовал в сражении под Браиловым. 28 июня (9 июля) 1791 года участвовал в сражении при Мачине.

В числе трех представителей с российской стороны 29 декабря 1791 (9 січня 1792 год)а подписал Ясский мирный договор. За успешное ведение переговоров с турками при заключении мира 18 (29) марта 1792 года был награжден орденом Святого Александра Невского. После подписания мира увёл гребную флотилию на базу в Николаев. 22 ноября (3 грудня) 1792 года переименован из генерал-майора в контр-адмірали.

В этот период де Рибас, по поручению Суворова, составил общий план завоевания Константинополя, разработал инструкцию для создания и обучения десантных войск.


1.5. Основание Одессы

По заключению с Портой мира Россия не пришла в успокоение. Многие факты указывали на то, что Турция восстанавливала захваченные русскими, но возвращенные Турции по его условиям, крепости по Дунаю, спешно строила новый флот. Для охраны новой русско-турецкой границы, пролегавшей по Днестру, было решено построить Днестровскую оборонительную линию и держать де Рибасову гребную флотилию, так хорошо зарекомендовавшую себя в войне на Дунае, в постоянной готовности. Россия также желала основать во вновь приобретенных землях порт - военный и купеческий (для развития торговли).

Строительство оборонительной линии началось летом 1793 года. Общее наблюдение за её постройкой было поручено Суворову, а за постройкой Хаджибейской крепости - де Рибасу. Крепости строил брабантский инженер де Волан, служивший главным военным инженером в армии Суворова. Хаджибейскую крепость начали возводить 10 (21) июня 1793.

При выборе места базирования гребной флотилии руководствовались тем, что держать её в одном из Днепровских портов было бы слишком далеко от театра возможных военных действий. Поиски удобного и безопасного места стоянки для неё были поручены летом этого же года де Рибасу и инженерам де Волану и Андрею Шостаку. Выяснилось, что более удобного рейда, чем Гаджибейский залив, на всём побережье от Днепра до Днестра не найти, о чём де Рибас и представил доклад Екатеринославскому и Таврическому генерал-губернатору князю Зубову (который благоволил к де Рибасу), вместе с ходатайством о построении города и порта на месте Хаджибея и планы обоих, составленные де Воланом. Причем планам де Рибаса пришлось вступить в конфликт с планами вице-адмирала Мордвинова, который ходатайствовал об устроении порта, но в районе Очакова. Пребывая всю зиму при дворе в Петербурге, де Рибас деятельно занимался продвижением своего хаджибейского проекта, и в конце концов ему удалось убедить Екатерину. Был утвержден его проект основания порта и города, но в лице Мордвинова де Рибас приобрел себе сильного недоброжелателя.

Вот такие обстоятельства сопровождали рождение города и порта Хаджибея, который в самом начале 1795 года был переименован в Одессу.

2 (13) вересня 1793 де Рібас проведений в віце-адмірали. У перших числах травня 1794 в Хаджибей почали прибувати полки для гребного флоту. 27 травня ( 7 червня) 1794 послідували рескрипти Катерини II про улаштуванні Хаджибея - де Рібас призначався головним упорядником порту і міста. У червні цього ж року де Рібас був призначений і армійським начальником - шефом розквартированого в Хаджибеї Чорноморського гренадерського корпусу, тобто став одночасно флотським, армійським і цивільним начальником в Хаджибеї. Підстава нового міста було урочисто відзначено 22 серпня ( 2 вересня) 1794 закладанням фундаментів головних будівель.

Де Рібас старанно займався будівництвом ввірених йому порту і міста, яке велося багато в чому силами його гребний флотилії. До кінці 1795 року багато важливі роботи були приведені до закінчення. Була, в основному, закінчена фортеця (імператорський штандарт було піднято 22 вересня [ 3 жовтня ] 1795), побудована верф, малий жете [13]. Зародилася міжнародна торгівля. У рескрипті від 4 [15] грудня 1795 на ім'я Зубова імператриця, висловлюючи подяку будівельникам, відзначала:

... Особливо Віце-Адмірала де Рібасу, під опікою якого лежить головна частина тамтешніх кріпаків і порту Одеського будов і який, старанністю своїм до службі Нашої, найбільш сприяє до успішного перебігу оних ...

На зими де Рібас відбував в Петербург до сім'ї, повертаючись до Одеси на початку літа. В останні роки царювання Катерини де Рібас входив до числа найближчих наближених імператриці. Біограф Катерини Валишевський писав:

У будні до столу ея величества запрошувалося чоловік дванадцять <...>, а пізніше, в останні роки царювання, генерал-ад'ютант Пассек, граф Стоганов, фрейліна Протасова, віце-адмірал де Рібас <...>, Тутомлін <...>, граф Естергазі і маркіз Ламбер.

У цей період виникли чутки, які виходять від Мордвинова і Ростопчина про, нібито, неймовірних крадіжках де Рібас засобів, що відпускаються урядом на будівництво порту і міста. Знаменита фраза Ростопчина: "Те, що краде один тільки де Рібас, перевищує 500 000 рублів в рік", звичайно ж, не відповідала дійсності - хоча Катерина і затвердила п'ятирічні витрати на будівництво у розмірі майже двох мільйонів рублів, однак за 3 роки з моменту початку будівництва, до відсторонення де Рібаса, було витрачено близько 400 000 рублів [14], та й де Рибас в приватному листуванні того часу постійно скаржився на скрутність у засобах.

6 (17) листопада 1796 померла Катерина II.


1.6. Від воцаріння Павла I і до кончини

Геральдичний дворянський герб Іосипа Михайловича. Девіз роду - лат. IN LUCE LUCET - У світлі світиться

З царювання Павла багато що змінилося. Патрон де Рібаса, князь Зубов, був звільнений з посади. 26 грудня 1796 ( 6 січня 1797) скасована "Комісія будови південних фортець та Одеського порту", 18 (29) грудня 1797 Павло звільнив де Рібаса з посади командувача Чорноморським грібним флотом, призначивши на його місце контр-адмірала Пустошкіна з наказом провести ревізію флоту і будови порту і міста. +10 (21) січня 1797 де Рібас виїхав з Одеси до Петербурга за розпорядженням Павла. Все свідчило про те, що кар'єра де Рібаса, як і багатьох інших улюбленців Катерини, завершена (до того ж рапорти Пустошкіна вказували на деградацію флоту і малий прогрес у будівництві порту і міста). Але, всупереч очікуванням опали, вже 9 (20) лютого 1797 де Рібас був зарахований до Адміралтейства-колегію за височайшим указом.

2 (13) січня 1798 призначений генерал-крігскоміссаром. На цій посаді займався скороченням казенних витрат на закупівлю провіанту, зокрема, виробляв закупівлі продовольства безпосередньо у поміщиків в регіонах через відряджених комісіонерів, а не у посередників і перекупників. Здавалося, що Павло задоволений де Рібаса і його кар'єра йшла в гору: 8 (19) травня 1799 де Рібас проведений в повні адмірали, 7 (18) вересня 1799 велінням Павла він призначений керуючим лісовим департаментом (на цій посаді де Рібас зайнявся заготівлею і розведенням корабельних лісів, подорожуючи по місцях лісозаготівель; по його доповіді по берегах річок стали висаджувати дубові гаї для потреб адміралтейства), 3 (14) грудня 1799 нагороджений командорським орденом Св. Іоанна Єрусалимського.

Але 1 (12) березня 1800 його несподівано відсторонили від служби. Причиною називали зловживання в лісових доходи. Але опала, як це часто бувало в період царювання Павла, змінилася новими милостями - вже 30 жовтня ( 11 листопада) 1800 він був знову відновлений на службі. Йому доручено скласти план реконструкції укріплень Кронштадта. А 12 (23) листопада 1800 призначений "доповідати по справах адміралтейства-колегії його Імператорській Величності ", тобто де Рібас стає і. про." морського міністра ", на час хвороби президента Кушелєва.

Опала могла спровокувати де Рібаса до дій проти імператора. Є свідчення сучасників, що де Рібас був одним з активних організаторів змови проти Павла і навіть рекомендував змовникам вдатися до "традиційних італійським засобам - до отрути і кинджалу". Але імператорські милості до де Рібасу в останній місяць його життя могли змінити його ставлення до Павла і насторожити змовників, які побоювалися, що де Рібас, фактично став президентом адміралтейства-колегії і обсипаний іншими знаками розташування імператора, може передумати і погубити їх, видавши Павлу. Де Рібас несподівано важко захворів. Існує гіпотеза, що він був отруєний графом Паленом, які перебували біля ліжка хворого в ніч смерті адмірала, стежачи за тим, щоб хворий, в нестямі, не видав змовників.

Де Рібас помер о п'ятій годині ранку 2 (13) грудня 1800 года в чине полного адмирала, в званиях лесного министра и исправляющего должность морского министра. Хотя статутом ордена Св. Иоанна Иерусалимского предусматривалось, что местом погребения всех его кавалеров будет Каменный остров, де Рибас похоронен на Смоленском кладбище в Санкт-Петербурзі. Надпись на могильной плите гласит:

Адмирал Иосиф де Рибас, Российских орденов Александра Невского, победоносного Георгия, св. Равноапостольного князя Владимира 2 классов кавалер и св. Иоанна Иерусалимского командор, 1750-1800


2. Любопытные факты

Могила де Рибаса на Смоленском лютеранском кладбище в Санкт Петербурге
  • Могила Йосипа Михайловича на Смоленському лютеранському кладовищі в Ленінграді була осквернена навесні 1989. Злодії, очевидно в пошуках цінностей, вночі розрили могилу, розкидавши її вміст і пошкодивши могильну плиту. Зусиллями небайдужих людей, але без допомоги одеської влади, до кінця того ж року могила була відновлена ​​в колишньому вигляді [16] :101-102 .
  • У 2005-2006 роках одеські міські власті вели переговори з міською владою Санкт-Петербурга про перенесення могили Йосипа де Рибаса в Одесу, однак російська сторона не дала своєї згоди.

3. Де Рібас і Одеса

Іменем де Рібаса названа головна вулиця Одеси - Дерибасівська. Первісна назва Дерибасівській - італ. La strada Ribas - По розташуванню будинку де Рібаса, в якому потім жив його брат, Фелікс де Рібас.

Оригінальна бронзова скульптура де Рібаса роботи Бориса Едуардса у внутрішньому дворику Одеського краєзнавчого музею
Бронзова скульптура адмірала у складі монументальної композиції відновленого пам'ятника Катерині Великій в Одесі

Перше статую Йосипа де Рибаса в Одесі з'явилося в 1900, коли був відкритий пам'ятник Катерині Великій. Пам'ятник являв з себе гранітну колону, на якій стояла імператриця, а біля підніжжя колони з чотирьох сторін стояли її бронзові сподвижники, стараннями яких і виникла Одеса - Григорій Потьомкін, Платон Зубов, Франц де Волан і Йосип де Рібас. У перший одеський радянський першотравень 1920 трудящі вийшли на суботник - і пам'ятник був знищений. Однак фігури сподвижників не були втрачені, а зберігалися в історико-краєзнавчому музеї. В 2007 пам'ятник Катерині, є точною копією оригіналу, з фігурою де Рібаса, яким ми його знаємо по портрету Лампі - в мундирі морського відомства, з зірками св. Володимира, св. Георгія і св. Олександра Невського (знизу вгору) на грудях - був відновлений.

Пам'ятник Йосипу де Рібасу, встановлений до двохсотрічного ювілею Одеси

У день двохсотріччя Одеси - 2 вересня 1994 - Йосипу Михайловичу був відкритий бронзовий пам'ятник в самому початку Дерибасівської вулиці. Щоб підкреслити первостроітельную місію Де Рібаса, одеський скульптор Олександр Князик зобразив молодого людини з лопатою в одній руці і розгорнутим планом міста в інший.


4. У культурі

4.1. У літературі

Участь де Рібаса у взятті Ізмаїла описано Байроном у поемі "Дон Жуан".

Йосип Михайлович мелькає на сторінках роману Пікуля "Фаворит".

У романі Юрія Трусова " Хаджибей "згаданий пройдисвіт - іноземець - казнокрад де Рібас, якому протиставляється істинний російський патріот Суворов.

А в романі Олексія Сурілова "Адмірал Де-Рібас" 1993 головний герой, навпаки, представлений особистістю мало не ідеальною.

Едвард Радзінський у своєму романі 2003 року "Княжна Тараканова" виводить де Рибаса в основні герої роману.

Найбільш вірно, з біографічної точки зору, зображений герой роману письменника Родіона Феденеева "Де-Рібас" 1994. Цей роман цілком можна вважати найбільш повним і близьким до документального твором про життя адмірала.


4.2. У кінематографі


5. Сім'я і нащадки

Анастасія Іванівна, дружина.

У Йосипа де Рибаса було дві сестри і троє братів. Сестри все життя прожили в Неаполі. Всі брати - Еммануїл, Андрій і Фелікс - поїхали разом з Йосипом в Росію і поступили на російську службу.

  • Еммануїл був соратником Йосипа в турецькій компанії 1788-1791 років, втратив праву руку при облозі Очакова, але продовжував воювати з протезом і помер в 1791 з узяття Ізмаїла, від численних ран.
  • Фелікс де Рибас оселився в Одесі. Знаменитий тим, що це він подарував місту в 1806 ділянку землі, що став першим міським садом, нині обіймають кут Преображенської, Дерибасівській і Гаванної вулиць. Його онук Олександр де Рібас написав культову для любителів одеської старовини книгу Стара Одеса. Історичні нариси та спогади.

У де Рібаса був позашлюбний син - Йосип Йосипович Сабір. Те, що саме Йосип Михайлович був батьком Сабіра, не викликає сумнівів. Це було підтверджено на Найвищому рівні - в 1914 нащадки Сабіра Указом государя Миколи II набули право на носіння прізвища Сабір-де-Рибас [3] : 97 .


Примітки

  1. Професор Надлер В. К. Одеса в перші епохи її існування. - Одеса: Optimum, 2007. - 191 с. - ISBN 966-344-152-6
  2. Вітчизняна історія. Історія Росії з найдавніших часів до 1917 року. Енциклопедія. - Т.2. - М., Велика російська енциклопедія. - 1996. - С.29
  3. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Олег де-Рибас. Фаворит? - Одеса: Друкований Будинок, 2007. - 160 с. - ISBN 978-966-389-105-7
  4. А саме: іспанська, італійська, латинська, англійська, французька та німецька, а пізніше до них додався і російська.
  5. Існує думка, що Іван Іванович Бецко є батьком Катерини Великої, з матір'ю якої він познайомився, будучи в Парижі на дипломатичній службі
  6. Довести чиюсь материнство на даний момент нікому не вдалося. Є численні згадки сучасників і родичів де Рибаса, що свідчать що матір'ю була Імператриця Катерина.
  7. Другий орден був відданий Семену Зорич.
  8. Точності заради треба згадати, що подання до ордена відбулося ще в 1777 році, проте через дуже складної і тривалої процедури отримання підтвердження того, що кандидат задовольняє всім вимогам ордена, офіційне нагородження відбулося через два роки.
  9. Існує думка, що де Рібас виконував таємне доручення Катерини - стежив за спадкоємцем Павлом, інкогніто здійснювали зі своєю дружиною подорож по Європі. Маршрут де Рібаса співпадає з маршрутом подружжя.
  10. Суворов А. В. А. В. Суворов. Листи. - М .: Наука, 1986. - 808 с.
  11. Лансон - одно-двощоглове річкове судно, що призначалася для транспортування військ.
  12. У відповідь на лист Потьомкіна від 3 грудня про старанності де Рібаса Катерина написала 20 грудня: Для ген.-майора Рібаса на перший випадок посилаю хрест другого ступеня Святого Єгорій, якого він завоював по справедливості, а потім залишаю собі його і далі нагороджувати за розсудом.
  13. жете (фр. jettee). Намивні (хвилями) низькі коси, а також штучні моли (Джерело: "Словник іноземних слів, що увійшли до складу російської мови". Чудінов А. Н., 1910)
  14. Скальковський А. А. Перше тридцятиріччя історії міста Одеси 1793 - 1823. - Одеса: Міська друкарня, 1837. - 296 с.
  15. Зінько Ф. З. Дещо з історії одеської ЧК. - Одеса: ВКФ Друк, 1998. - 148 с. - ISBN 966-95178-7-7
  16. Горбатюк А. І. Дитя Європи. - Одеса: Optimim, 2006. - 276 с. - ISBN 966-344-142-9

Література


Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Дерибас, Терентій Дмитрович
Осип
Осип
Цадкін, Осип
Непе, Осип Григорович
Бескин, Осип Мартинович
Сенковський, Осип Іванович
Сенковський, Осип Іванович
Бове, Осип Іванович
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru