Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Достоєвський, Федір Михайлович


Vasily Perov - Портрет Ф. М. Достоєвського - Google Art Project.jpg

План:


Введення

Федір Михайлович Достоєвський ( дореф. Ѳедор' Міхайловіч' Достоевскій , 30 жовтня [ 11 листопада ] 1821, Москва, Російська імперія - 28 січня [ 9 лютого ] 1881, Санкт-Петербург, Російська імперія) - один із самих значних і відомих у світі російських письменників і мислителів [2].


1. Життя і творчість

1.1. Походження

По лінії батька, Достоєвські - одна з гілок роду Ртищева, який бере свій початок від Аслан-Челебі-мурзи, хрещеного московським князем Дмитром Донським. Ртищева входили в найближче оточення князя Серпуховського і борівського Івана Васильовича, який в 1456 році, посварившись з Василем Темним, виїхав до Литви. Там Іван Васильович став князем Пінським. Степану Ртищева він завітав села Калечіно і Леповіцу. В 1506 син Івана Васильовича, Федір, завітав Данилові Ртищева частина села Достоєво в Пінськом повіті. Звідси і "Достоєвські". Предки письменника по батьківській лінії з 1577 отримали право на використання Радван - польського дворянського герба. Батько Достоєвського багато пив і був надзвичайно жорстокий. "Мій дід Михайло, - повідомляє Любов Достоєвська, - звертався завжди дуже суворо зі своїми кріпаками. Чим більше він пив, тим лютіше ставав, до тих пір, поки вони, врешті-решт, не вбили його." Мати Достоєвського, Марія Федорівна (1800-1837), походила з багатої російської купецької сім'ї Нечаєвих. Вона була прекрасною і доброю жінкою. Її образ сильно вплинув на світогляд письменника.


1.2. Юність письменника

Федір Михайлович Достоєвський народився 30 жовтня (11 листопада) 1821 в Москві [3].

Він був другим з 7 дітей, які залишилися в живих.

Пам'ятник Достоєвському в Москві, поруч з місцем народження
Достоєвський в 26 років, портрет Костянтина Трутовського, 1847

Коли Достоєвському було 16 років, його мати померла від сухот, і батько відправив старших синів, Федора і Михайла (згодом також став письменником), в пансіон К. Ф. Костомарова в Петербурзі.

1837 год стал важной датой для Достоевского. Это год смерти его матери, год смерти Пушкина, творчеством которого он (как и его брат) зачитывается с детства, год переезда в Петербург и поступления в Главное инженерное училище, а ныне Военный инженерно-технический университет. Благодаря чему он получил не только качественное инженерное образование, но и возможность продолжения культурного развития. В 1839 году он получает известие об убийстве отца крепостными крестьянами [3]. Достоевский участвует в работе кружка Белинского [4]. За год до увольнения с военной службы Достоевский впервые переводит и издаёт " Евгению Гранде " Бальзака (1843). Год спустя выходит в свет его первое произведение " Бедные люди ", и он сразу становится знаменитым: В. Г. Белинский высоко оценил это произведение. Но следующая книга " Двойник " наталкивается на непонимание.

Вскоре после публикации "Белых ночей" писатель был арестован (1849) в связи с " делом Петрашевского ". Хотя Достоевский отрицал предъявленные ему обвинения, суд признал его "одним из важнейших преступников" [3].

Военный суд находит подсудимого Достоевского виновным в том, что он, получив в марте сего года из Москвы от дворянина Плещеева копию с преступного письма литератора Белинского, - читал это письмо в собраниях: сначала у подсудимого Дурова, потом у подсудимого Петрашевского. А потому военный суд приговорил его за недонесение о распространении преступного о религии и правительстве письма литератора Белинского лишить на основании Свода военных постановлений чинов и всех прав состояния и подвергнуть смертной казни расстрелянием [5].


1.3. Посилання

Суд и суровый приговор к смертной казни (22 грудня 1849) на Семёновском плацу был обставлен как инсценировка казни. В последний момент осуждённым объявили о помиловании, назначив наказание в виде каторжных работ. Один из приговорённых к казни, Григорьев, сошёл с ума. Ощущения, которые он мог испытывать перед казнью, Достоевский передал словами князя Мышкина в одном из монологов в романе "Идиот".

Во время короткого пребывания в Тобольске на пути к месту каторги (11 - 20 января 1850) писатель встретился с жёнами сосланных декабристов: Ж. А. Муравьёвой, П. Е. Анненковой и Н. Д. Фонвизиной. Женщины подарили ему Евангелие, которое писатель хранил всю жизнь.

Следующие четыре года Достоевский провёл на каторге в Омске [3]. Сохранились воспоминания одного из очевидцев каторжной жизни писателя [6]. В 1854 году Достоевский был освобождён и отправлен рядовым в седьмой линейный сибирский батальон. Необходимо понимать, что на улучшение социального статуса, даже в положении рядового, влиял факт наличия у него образования, полученного в Высшем инженерном учебном заведении. Во время службы в Семипалатинске он подружился с Чоканом Валихановым, будущим известным казахским путешественником и этнографом. Там молодому писателю и молодому учёному поставлен общий памятник [7]. Здесь у него начался роман с Марией Дмитриевной Исаевой, которая была замужем за учителем гимназии Александром Исаевым, горьким пьяницей. Через некоторое время Исаева перевели на место судебного заседателя в Кузнецк. 14 серпня 1855 года Фёдор Михайлович получает письмо из Кузнецка : муж М. Д. Исаевой скончался после долгой болезни [8].

18 лютого 1855 года умирает император Микола I. Достоевский пишет верноподданническое стихотворение [9], посвящённое его вдове, императрице Александре Фёдоровне, и в результате становится унтер-офицером. 20 октября 1856 года Достоевский был произведён в прапорщики [8].

6 лютого 1857 года Достоевский обвенчался с Марией Исаевой в русской православной церкви в Кузнецке [8]. Сразу после венчания они отправляются в Семипалатинск, но по дороге у Достоевского происходит эпилептический припадок, и они на четыре дня останавливаются в Барнауле [8]. 20 февраля 1857 года Достоевский и его жена возвращаются в Семипалатинск [8].

Период заключения и военной службы был поворотным в жизни Достоевского: из ещё не определившегося в жизни "искателя правды в человеке" он превратился в глубоко религиозного человека, единственным идеалом которого на всю последующую жизнь стал Христос.

В 1859 году в "Отечественных записках" Достоевский публикует свои повести " Село Степанчиково и его обитатели " и " Дядюшкин сон ".


1.4. Після заслання

Достоевский в 1863 году

30 июня 1859 года Достоевскому выдают временный билет № 2030, разрешающий ему выезд в Тверь, и 2 июля писатель покидает Семипалатинск. В 1860 году Достоевский с женой и приёмным сыном Павлом вернулся в Петербург, но негласное наблюдение за ним не прекращалось до середины 1870-х годов. З початку 1861 года Фёдор Михайлович помогает брату Михаилу издавать собственный журнал " Время ", после закрытия которого в 1863 году братья начинают выпускать журнал "Эпоха". На страницах этих журналов появляются такие произведения Достоевского, как " Униженные и оскорблённые ", " Записки из мёртвого дома ", " Зимние заметки о летних впечатлениях " и " Записки из подполья ".

Достоевский предпринимает поездку за границу с молодой эмансипированной особой Аполлинарией Сусловой, в Баден-Бадене увлекается разорительной игрой в рулетку, испытывает постоянную нужду в деньгах и в это же время (1864 год) теряет жену и брата. Непривычный уклад европейской жизни довершает разрушение социалистических иллюзий юности, формирует критическое восприятие буржуазных ценностей и неприятие Запада.

"Преступление и наказание" в "Русском вестнике" М. Н. Каткова

Через полгода после смерти брата издание "Эпохи" прекращается (февраль 1865 года). В безвыходном материальном положении Достоевский пишет главы " Преступления и наказания ", посылая их М. Н. Каткову прямо в журнальный набор консервативного "Русского вестника", где они печатаются из номера в номер. В это же время под угрозой потери прав на свои издания на 9 лет в пользу издателя Ф. Т. Стелловского он обязался написать ему роман, на что у него не хватает физических сил. По совету друзей Достоевский нанимает молодую стенографистку Анну Сниткину, которая помогает ему справиться с этой задачей. У жовтні 1866 года за двадцать один день был написан и 25 числа закончен роман " Игрок ".

Роман "Преступление и наказание" был оплачен Катковым очень хорошо, но чтобы эти деньги не отобрали кредиторы, писатель уезжает за границу со своей новой женой Анной Сниткиной. Поездка отражена в дневнике, который в 1867 году начала вести Сниткина-Достоевская. По дорозі в Германию супруги остановились на несколько дней в Вильне. [10]


1.5. Расцвет творчества

Сниткина обустроила жизнь писателя, взяла на себя все экономические вопросы его деятельности, а с 1871 года Достоевский навсегда бросил рулетку.

Последние 8 лет писатель прожил в городе Стара Русса Новгородской губернии. Эти годы жизни были очень плодотворными: 1872 - " Бесы ", 1873 - начало " Дневника писателя " (серия фельетонов, очерков, полемических заметок и страстных публицистических заметок на злобу дня), 1875 - " Подросток ", 1876 - " Кроткая ", 1879 - 1880 - " Братья Карамазовы ". В это же время два события стали значительными для Достоевского. В 1878 году император Александр II пригласил к себе писателя, чтобы представить его своей семье, и в 1880 году, всего лишь за год до смерти, Достоевский произнёс знаменитую речь на открытии памятника Пушкину в Москве. В эти годы писатель сближается с консервативными журналистами, публицистами и мыслителями, переписывается с видным государственным деятелем К. П. Победоносцевым.

Несмотря на известность, которую Достоевский обрел в конце своей жизни, поистине непреходящая, всемирная слава пришла к нему после смерти. В частности, Фридрих Ницше признавал, что Достоевский был единственный психолог, у которого он мог кое-чему поучиться (" Сумерки идолов ").

26 января (7 лютого) 1881 года сестра Достоевского Вера Михайловна приехала в дом к Достоевским, чтобы просить брата отказаться от своей доли рязанского имения, доставшейся ему по наследству от тётки А. Ф. Куманиной, в пользу сестёр. По рассказу Любови Фёдоровны Достоевской, была бурная сцена с объяснениями и слезами, после чего у Достоевского пошла кровь горлом. Возможно, этот неприятный разговор стал первым толчком к обострению его болезни (эмфиземы) - через два дня писатель скончался.

Похоронен в Александро-Невской лавре в Санкт-Петербурзі.


2. Семья и окружение

Женева, дом в котором жил Достоевский в 1868 году.
Дом, в котором находилась квартира Достоевского. Ныне здесь музей. Санкт-Петербург, Кузнечный переулок, 5/2.

Дед писателя Андрей Григорьевич Достоевский (1756 - около 1819) служил католическим униатским, позже - православным священником в селе Войтовцы близ Немирова (ныне Винницкая область Украины) (по родословной- протоиерей г Брацлав Подольской губернии).

Отец, Михаил Андреевич (1787-1839), с 14 октября 1809 учился в Московском отделении Императорской медико-хирургической академии, 15 августа 1812 командирован в Московскую Головинскую госпиталь для пользования больных и раненых, 5 августа 1813 переведен в штаб-лекари в Бородинского пехотного полка, 29 апреля 1819 переведен ординатором в Московский военный госпиталь, 7 мая перемещен на оклад старшего лекаря. В 1828 г получил дворянское звание Дворянина Российской империи, внесен в 3 часть Родословной книги Московского дворянства с правом использовать старинный польский герб "Радван", который принадлежал Достоевским с 1577 года. Был лекарем в Мариинской больнице Московского воспитательного дома (то есть в больнице для неимущих, ещё известной под названием Божедомки). В 1831 приобрел небольшое село Даровое в Каширском уезде Тульской губернии, а в 1833 и соседнюю деревню Черемошню (Чермашню) [11], где в 1839 году был убит собственными крепостными:

Пристрастие его к спиртным напиткам видимо увеличилось, и он почти постоянно бывал не в нормальном положении. Настала весна, мало обещавшая хорошего Вот в это-то время в деревне Чермашне на полях под опушкою леса работала артель мужиков, в десяток или полтора десятка человек; дело, значит, было вдали от жилья. Выведенный из себя каким-то неуспешным действием крестьян, а может быть, только казавшимся ему таковым, отец вспылил и начал очень кричать на крестьян. Один из них, более дерзкий, ответил на этот крик сильною грубостью и вслед за тем, убоявшись этой грубости, крикнул: "Ребята, карачун ему!..". И с этим возгласом все крестьяне, в числе до 15 человек, кинулись на отца и в одно мгновенье, конечно, покончили с ним - Из воспоминаний А. М. Достоевского

Мать Достоевского, Мария Фёдоровна (1800-1837), была дочерью богатого московского купца 3 гильдии Нечаева Федора Тимофеевича (ок. 1769 гр) и Котельницкой Варвары Михайловны (ок. 1779- умерла в период с 1811 по 1815), по 7 ревизии (1811 г) семья Нечаевых проживала в Москве, на Сыромятной слободе, в Басманной части, приход Петра и Павла, в своем доме. После войны 1812 г семья лишилась большей части состояния. В 19 лет она вышла замуж за Михаила Достоевского. Она была, по воспоминаниям детей, доброй матерью и родила в браке четверых сыновей и четверых дочерей (сын Фёдор был вторым ребёнком). М. Ф. Достоевская умерла от чахотки. По мнению исследователей творчества великого писателя, отдельные черты Марии Фёдоровны нашли отражение в образах Софьи Андреевны Долгорукой ("Подросток") и Софьи Ивановны Карамазовой ("Братья Карамазовы"). [12]

Старший брат Достоевского Михаил также стал литератором, его творчество было отмечено влиянием брата, а работа над журналом "Время" осуществлялась братьями в значительной мере совместно. Молодший брат Андрей стал архитектором, Достоевский видел в его семье достойный образец семейной жизни. А. М. Достоевский оставил ценные воспоминания о своём брате.

З сестер Достоєвського найбільш близькі відносини склалися у письменника з Варварою Михайлівною (1822-1893), про яку він писав братові Андрію: "Я її люблю, вона славна сестра і чудова людина ..." ( 28 листопада 1880).

З численних племінників і племінниць Достоєвський любив і виділяв Марію Михайлівну (1844-1888), яку, відповідно до спогадів Л. Ф. Достоєвський, "любив як власну дочку, пестив її і розважав, коли вона була ще маленькою, пізніше пишався її музичним талантом і її успіхом у молодих людей", однак, після смерті Михайла Достоєвського ця близькість зійшла нанівець.

Друга дружина - Анна Сніткіна, із забезпеченої сім'ї, стала дружиною письменника в 20 років. В цей час (кінець 1866 року) Достоєвський мав серйозні матеріальні труднощі і підписав контракт з видавцем на кабальних умовах. Роман "Гравець" був складений і продиктований Сниткиной, що працювала стенографісткою, за 26 днів і зданий в строк. Всі фінансові справи сім'ї Анна Достоєвська взяла в свої руки.

Нащадки Федора Михайловича продовжують проживати в Санкт-Петербурзі.


3. Філософія

Як показав Ноговіцин О. М. у своїй роботі [13], Достоєвський є найяскравішим представником "онтологічної", "рефлексивної" поетики, яка на відміну від традиційної, описової поетики, залишає персонажа в деякому сенсі вільним у своїх відносинах з текстом, який його описує (тобто для нього світом), що проявляється в тому, що він усвідомлює своє з них ставлення і діє виходячи з нього. Звідси вся парадоксальність, суперечливість і непослідовність персонажів Достоєвського. Якщо в традиційній поетиці персонаж залишається завжди у владі автора, завжди захоплений відбуваються з ним подіями (захоплений текстом), тобто залишається цілком описовим, цілком включеним у текст, цілком зрозумілим, підлеглим причин і наслідків, руху розповіді, то в онтологічної поетики ми вперше стикаємося з персонажем, який намагається чинити опір текстуальним стихіям, своєї підвладності тексту, намагаючись його "переписати". При такому підході письменство є не опис персонажа в різноманітних ситуаціях і положеннях його в світі, а співпереживання його трагедії - його свавільному небажанню прийняти текст (світ), який непереборне надмірний по відношенню до нього, потенційно нескінченний. Вперше на таке особливе ставлення Достоєвського до своїх персонажів звернув увагу Бахтін М. М.

Будинок-музей письменника в Старій Руссі

4. Політичні погляди

За життя Достоєвського в культурних шарах суспільства протиборствували принаймні два політичні течії - слов'янофільство і західництво, суть яких приблизно така: прихильники першої стверджують, що майбутнє Росії в народності, православ'ї і самодержавство, прихильники другого вважали, що росіяни повинні в усьому брати приклад з європейців. І ті, й інші розмірковували над історичною долею Росії. У Достоєвського ж була своя ідея - "почвенничество". Він був і залишався російською людиною, нерозривно пов'язаним з народом, але при цьому не заперечував досягнення культури і цивілізації Заходу. З плином часу погляди Достоєвського розвивалися, і в період свого третього перебування за кордоном він остаточно став переконаним монархістом. [14]


4.1. Достоєвський і "єврейське питання"

Ф. М. Достоєвський, 1879

Погляди Достоєвського на роль євреїв в житті Росії знайшли відображення в публіцистиці письменника. Наприклад, обговорюючи подальшу долю звільнених від кріпосного права селян, він пише в "Щоденнику письменника" за 1873 р.:

"Так і буде, якщо справа триватиме, якщо сам народ не схаменеться; а інтелігенція не допоможе йому. Якщо не схаменеться, то весь, цілком, в саме малий час опиниться в руках у всіляких жидів, і вже тут ніяка громада його не врятує ... <...> Рідкі питимуть народну кров і харчуватися розпустою і приниженням народним, але так як вони будуть платити бюджет, то, отже, їх же треба буде підтримувати. " [15]

Електронна єврейська енциклопедія стверджує, що антисемітизм був невід'ємною частиною світогляду Достоєвського і знаходив вираження як в романах та повістях, так і в публіцистиці письменника [16]. Наочним підтвердженням цього, на думку укладачів енциклопедії, є робота Достоєвського "Єврейське питання" [17]. Однак сам Достоєвський в "Єврейському питанні" стверджував: "... в серці моєму цієї ненависті не було ніколи ...".

Письменник Андрій Дикий приписує Достоєвським наступну цитату:

"Євреї згубити Росію і стануть на чолі анархії. Жид і його кагал - це змова проти росіян". [18]

Схожу цитату з посиланням на лист-відповідь Миколі Єпіфановичу Грищенко, вчителю Козелецького парафіяльного училища Чернігівської губернії, призводить Микола Насєдкін: "Але ж жид і його кагал - це все одно, що змова проти росіян!" [19]

Ставлення Достоєвського до "єврейського питання" аналізується літературознавцем Леонідом Гроссманом в статті "Достоєвський і іудаїзм" і книзі "Сповідь одного єврея" [20], присвяченій листуванні між письменником і журналістом єврейським Аркадієм Ковнером. Послання, відправлене Ковнером з Бутирської в'язниці, справило враження на Достоєвського. Своє відповідь лист він закінчує словами: "Вірте повної щирості, з якою тисну протягнуту Вами мені руку", - а в присвяченій єврейського питання чолі "Щоденника письменника" широко цитує Ковнера.

На думку критика Майї Турівській, взаємний інтерес Достоєвського і євреїв викликаний втіленням в євреях (і в Ковнер, зокрема) шукання персонажів Достоєвського. [21]

На думку Миколи Насєдкіна, суперечливе ставлення до євреїв взагалі властиво Достоєвському: він дуже чітко розрізняв поняття "єврей" і "жид". Крім того, Насєдкін зазначає, що слово "жид" і похідні від нього були для Достоєвського і його сучасників звичайним словом-інструментарієм в ряду інших, використовувалося широко і повсюдно, було природним для всієї російської літератури XIX століття, на відміну від нашого часу. [ 19].

За твердженням Соколова Б. В., цитати Достоєвського використовувалися нацистами під час Великої Вітчизняної війни для пропаганди на оккупірованих територіях СРСР - наприклад, така цитата зі статті "Єврейське питання":

Що якби не євреїв було в Росії три мільйони, а росіян, і євреїв було б 160 000 000 (в оригіналі у Достоєвського - 80 мільйонів, але чисельність населення країни збільшили вдвічі - для додання цитаті більшої актуальності. - Б. С.) - ну , у що звернулися б у них російські і як би вони їх цькували? Дали б вони їм зрівнятися з собою в правах? Дали б їм молитися серед них вільно? Не звернули б їх прямо в рабов? Гірше того: не здерли б шкіру зовсім, не побили б дотла, до остаточного винищення, як робив з чужими народами в старину? " [22]


5. Оцінки творчості й особистості Достоєвського

Творчість Достоєвського справила великий вплив на російську і світову культуру. Літературна спадщина письменника по-різному оцінюється як на батьківщині, так і за кордоном.

У російській критиці найбільш позитивну оцінку Достоєвським дали релігійні філософи. В.С.Соловйов :

А любив він перш за все живу людську душу у всьому і скрізь, і вірив він, що ми все рід Божий, вірив у нескінченну силу людської душі, торжествуючу над всяким зовнішнім насильством і над кожним внутрішнім падінням. Прийнявши у свою душу всю життєву злобу, всю тяготу і чорноту життя і подолавши все це нескінченною силою любові, Достоєвський у всіх своїх творах сповіщав цю перемогу. Зазнавши божественну силу в душі, що пробивається через всяку людську неміч, Достоєвський прийшов до пізнання Бога і Боголюдини. Дійсність Бога і Христа відкрилася йому у внутрішній силі любові і всепрощення, і цю ж всепрощаючої благодатну силу проповідував він як підставу і для зовнішнього здійснення на землі того царства правди, якого він прагнув і до якого прагнув усе своє життя.

- Три мови в пам'ять Достоєвського. 1881-1883

Негативно оцінюють Достоєвського ліберальні і демократичні діячі. М. Горький :

Незаперечно і безсумнівно: Достоєвський - геній, але це злий геній наш. Він дивовижно глибоко відчув, зрозумів і з насолодою зобразив дві хвороби, виховані в російській людині її потворної історією, тяжкої і образливою життям: садіческую жорстокість у всьому розчарованого нігіліста і - протилежність її - мазохізм істоти забитого, заляканого, здатного насолоджуватися своїм стражданням, не без зловтіхи, однак, хизуючись їм перед усіма і перед самим собою.

- Про "карамазовщіну". 1913

За кордоном, з початку XX століття, творчість Достоєвського користується великою популярністю. На Заході в письменника бачать предтечу екзистенціалізму (А. Камю, Ж-П. Сартр). А на Сході його вважають своїм учителем такі класики нової літератури і кіно як Р. Акутагава і А. Куросава. В цілому, в зарубіжній критиці Достоєвського високо цінується художня сторона, але майже повністю відкидається його ідеологія [23].


6. Пам'ять

6.1. Пам'ятники


6.2. Меморіальні дошки

Меморіальна дошка письменнику є на будинку і у Флоренції ( Італія), де він закінчив роман "Ідіот" в 1868.


6.3. У філателії


6.4. Достоєвський в культурі

  • "На честь" Ф. М. Достоєвського названо поняття достоєвщина [24], що має два значення: а) психологічний аналіз в манері Достоєвського, б) "душевна неврівноваженість, гострі та суперечливі душевні переживання", властиві героям творів письменника. [24]

6.5. Фільми про Достоєвського

Образ Достоєвського також використаний в біографічних фільмах " Софія Ковалевська "( Олександр Філіппенко) і "Чокан Валіханов" (1985).


7. Поточні події


Примітки

  1. І. Ф. Масанів, "Словник псевдонімів російських письменників, вчених і громадських діячів". У 4-х томах. - М., Всесоюзна книжкова палата, 1956-1960 рр..
  2. Достоєвський, Федір Михайлович / / Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона : В 86 томах (82 т. і 4 доп.) - СПб. , 1890-1907.
  3. 1 2 3 4 11 листопада - www.rian.ru/history/20081111/154788569.html / / РІА Новини, 11 листопада 2008
  4. Панаєв І. І. Спогади про Бєлінського: (Уривки) / / І. І. Панаєв. З "літературних спогадів" - az.lib.ru/b/belinskij_w_g/text_3860-1.shtml / Відповідальний редактор Н. К. Піксанов - Серія літературних мемуарів. - Л. : Художня література, Ленінградське відділення, 1969. - 282 с.
  5. Ігор Золотусский. Струна в тумане - lit.1september.ru/article.php?ID=200104508
  6. Токаржевский С. Семь лет каторги / Отрывки и излож. В. Храневича // Русская старина, 1910. - Т. 141. - № 2. - С. 367-376; № 3. - С. 605-621. - Под загл.: Ф. М. Достоевский по воспоминаниям ссыльного поляка. - www.memoirs.ru/rarhtml/1254Tokarzevski.htm
  7. Семипалатинск. Мемориальный дом-музей Ф. М. Достоевского - www.semsk.kz/city/dost_m.htm
  8. 1 2 3 4 5 Труайя Анри. Фёдор Достоевский. - М.: Эксмо, 2005. - 480 с. (Серия "Русские биографии"). ISBN 5-699-03260-6
  9. На европейские события в 1854 году - az.lib.ru/d/dostoewskij_f_m/text_0680.shtml
  10. На здании, расположенном в том месте, где находилась гостиница, в которой останавливались Достоевские, в декабре 2006 года была открыта мемориальная таблица (автор - скульптор Ромуальдас Квинтас) В центре Вильнюса открыли памятную доску Федору Достоевскому - www.gazeta.ru/news/culture/2006/12/13/n_1014524.shtml
  11. История Зарайского района // Официальный сайт Зарайского муниципального района - www.zaraysk.com/6_Istoriya.html
  12. Николай Наседкин Раздел III Вокруг Достоевского. ДОСТОЕВСКАЯ Мария Фёдоровна - niknas.by.ru/dost_enz/dost_enz3-08.htm (2001).
  13. Ноговицын О. М. Поэтика русской прозы. Метафизическое исследование. ВРФШ, СПб., 1994
  14. Илья Бражников. Достоевский Федор Михайлович (1821-1881). - www.pravaya.ru/ludi/450/213
  15. Ф. М. Достоевский, "Дневник писателя". 1873 год. Глава XI. "Мечты и грезы" - az.lib.ru/d/dostoewskij_f_m/text_0470.shtml
  16. Достоевский Фёдор. Электронная еврейская энциклопедия - www.eleven.co.il/article/11467
  17. Ф. М. Достоевский. "Еврейский вопрос" в Викитеке
  18. Дикий (Занкевич), Андрей Русско-еврейский диалог, раздел "Ф.М.Достоевский о евреях" - www.rusprav.org/biblioteka/dialog.htm. Архивировано - www.webcitation.org/616lgzugn из первоисточника 21 августа 2011.
  19. 1 2 Наседкин Н. Минус Достоевского (Ф. М. Достоевский и "еврейский вопрос") - www.niknas.by.ru/dost_min.htm
  20. Л.Гроссман "Исповедь одного еврея" и "Достоевский и иудаизм" - imwerden.de/pdf/grossman_ispoved_odnogo_evreja.pdf в библиотеке Imwerden
  21. Майя Туровская. Еврей и Достоевский, "Зарубежные записки" 2006, № 7 - magazines.russ.ru/zz/2006/7/tu12-pr.html
  22. Б. Соколов. Окупація. Правда і міфи - militera.lib.ru/research/sokolov3/02.html
  23. см. Г. Ребель. Проблеми вивчення Достоєвського / / Питання літератури. - 2010. - № 3 - magazines.russ.ru/voplit/2010/3/re21-pr.html
  24. 1 2 Тлумачний словник російської мови : У 4 т. / Под ред. Д.М.Ушакова. - М .: Радянська енциклопедія; ОГИЗ; Державне видавництво іноземних і національних словників, 1935-1940.
  25. У Тобольську відкрили пам'ятник Достоєвським - www.vesti.ru/doc.html?id=403242

Література

Видання
  • Достоєвський Ф. М. Повне зібрання творів. У 30 т. - Л. : Наука, 1972-1990.
Біографія
Дослідження

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Достоєвський, Михайло Михайлович
Янковський, Федір Михайлович
Бурлацький, Федір Михайлович
Головенченко, Федір Михайлович
Ртищев, Федір Михайлович
Решетніков, Федір Михайлович
Евлашовскій, Федір Михайлович
Терентьєв, Федір Михайлович
Плюшкін, Федір Михайлович
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru