Економіка Норвегії


1. Загальні відомості

Економіка Норвегії є вдалим прикладом синтезу вільного ринку і державного регулювання. Уряд контролює ключові сфери економіки, зокрема, нафтовий сектор. Хоча країна володіє і іншими природними ресурсами (лісові ресурси, мінерали, гідроресурси), нафтовий сектор забезпечує 30 відсотків надходжень коштів до бюджету Норвегії. ВВП в 2010 році склав $ 276 млрд. [1]

2. Нафтогазова промисловість

Станом на початок XXI століття Норвегія входила в трійку найбільших у світі експортерів нафти, поряд з Саудівською Аравією і Росією.

Перша промисловий видобуток нафти почалася лише в 1970.

Політика Норвегії у відношенні її нафтогазового комплексу завжди відрізнялася прагматичністю - тут на ділі була реалізована проголошена з самого початку концепція "Вуглеводні - надбання нації".

Всі запаси нафти і газу Норвегії розташовані на шельфі Північного моря. Ініціатива розпочати розвідку запасів належала не державі, а великим транснаціональним компаніям. Першою заявку подала американська Phillips Petroleum ( 1962).

У 1960-і роки Норвегія заявила про національний суверенітет над усіма шельфовими природними ресурсами і підписала угоди з Великобританією і Данією про морські кордони.

В 1965 Норвегія видала перші нафтові ліцензії, а вже в грудні 1969 було відкрито перше велике родовище.

У той період при владі в країні перебували соціал-демократи, на практиці реалізували свої уявлення про роль держави в економіці.

В 1970 був створений спеціальний урядовий комітет, який виробив рекомендації з управління нафтовою галуззю.

У Міністерстві промисловості був створений відділ нафти, який в 1978 був виділений в окреме Міністерство нафти та енергетики, відповідальна за формування державної енергетичної політики.

Оперативним управлінням і наглядом зайнявся новостворений Нафтовий директорат, а для безпосередньої участі в нафтових проектах була створена державна компанія Statoil.

Ще однією норвезькою компанією, зайнятися видобутком нафти, стала Norsk Hydro, в якій державі належав 51% акцій.

Освоєння норвезького шельфу проводилося консорціумами за участю приватних компаній і держави, частка якого перший час не могла бути менше 50%. Оподаткування нафтовидобутку спочатку включало в себе роялті (для деяких проектів), податок на прибуток, територіальний внесок і спеціальний податок на надприбуток. Пізніше з'явився ще один податок - на викиди вуглекислого газу.

Зростання нафтових доходів дозволив Норвегії братиме зовнішні позики у рахунок майбутніх доходів від продажу нафти і газу на підтримку інших галузей, зокрема суднобудування, і на реалізацію програм соціального та регіонального розвитку в рамках концепції " держави загального благоденства ". До 1977 зовнішній борг Норвегії досяг 30% ВВП, після чого були прийняті екстрені заходи по його ліквідації. В 2005 у Норвегії вже не було зовнішнього боргу.

У першій половині 1980-х, щоб послабити політичну вагу державної компанії Statoil, але зберегти присутність держави в галузі, Норвегія ввела нову форму власності - пряма частка держави в родовищах та трубопровідної системи (SDFI). Доходи від продажу нафти і газу SDFI стали прямо надходити до бюджету держави, а отже, не підлягали оподаткуванню.

В 1990 з метою збереження високого рівня життя населення після неминучого виснаження запасів нафти був створений Норвезький нафтовий фонд. На 2005 рік його розмір досяг майже $ 150 млрд.

В 1999 держава знизила пакет акцій у Norsk Hydro до 44%.

В 2001 почалася масштабна реструктуризація нафтової державної власності. Держкомпанія Statoil піддалася часткової приватизації (була продана майже чверть пакета).

Станом на 2006 рік, Норвегія забезпечувала приблизно 15% потреб країн Євросоюзу в нафті і газі.

До 2007 було здійснено злиття Statoil і енергетичних активів Norsk Hydro. Створений нафтогазовий гігант здатний скласти серйозну конкуренцію Росії на європейському ринку. За оцінками вчених, ресурси норвезького континентального шельфу можуть перевищувати колишні оцінки, причому основні нерозвідані запаси знаходяться в Баренцевому морі поблизу кордону з Росією. Даний район, однак, є предметом суперечки між Норвегією і Росією.

За даними Норвезького нафтового директорату, загальні запаси континентального шельфу країни складають 13 млрд м у нафтовому еквіваленті. Завдяки новим відкриттям, обсяг доведених запасів збільшився ще на 5,2 млрд куб. м.

При високих запаси вуглеводнів до половини енергопотреби покривається відновлюваних джерелом - гідроенергії.

У країни яскраво виражений рентний характер економіки, залежність від сировинного, головним чином нафтогазового, експорту, який, наприклад, склав св. 50% усього товарного експорту, тоді як менш 15% експорту припадало на технологічний сектор. Нафтогазова промисловість є фундаментом усієї норвезької економіки. У 2002 р. нафтогазовий сектор становив 23% ВВП і приніс 32% всіх доходів (223 млрд норвезьких крон, понад 23 млрд дол США). У ньому прямо зайнято більше 74 тис. чол., 3% всіх зайнятих, а побічно ще 220 тис. [2]


Джерела

Все чітко (Норвегія)