Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Економіка (наука)



План:


Введення

Nuvola apps important recycle.svg
Ця стаття або розділ потребує переробки.
Будь ласка, поліпшите статтю відповідно до правилами написання статей.
Text document with red question mark.svg
У даній статті або розділі є або зовнішніх посилань, але джерела окремих тверджень залишаються неясними через відсутність виносок.
Ви можете покращити цю статтю, внісши більш точні вказівки на джерела.

Економіка - сукупність наук про ведення народного господарства, що склалися в самостійну галузь суспільних наук. Економічна дійсність є об'єктом економічних наук, які поділяється на теоретичні і прикладні. Теоретичну економіку також називають економічною теорією - наукою про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання обмежених ресурсів.

Прикладна економіка вивчає можливості програми законів, теорій, пропозицій, розроблених економічною теорією безпосередньо для функціонування окремих елементів економічних систем. Ще в IV столітті до н. е.. Ксенофонт написав твір під назвою " Домострой "( др.-греч. "Οἰκονομικός" ), Перекладене Цицероном на латину як лат. Oeconomicus . Загальне визнання термін отримав після того як був ужитий у заголовку праці Джона Стюарта Мілля. Як самостійна наука економіка виділилася в XVIII столітті з виходом у світ книги Адама Сміта " Дослідження про природу і причини багатства народів "(поширена назва" Багатство народів ") в 1776. Однак за зауваженням Й. Шумпетера, внутрішню логіку економічних явищ розуміли і до Адама Сміта, але на інтуїтивному, преднаучном рівні.


1. Типи економічних систем

2. Функції економічної науки

Економічна наука виконує наступний ряд функцій: [1]

  • Пізнавальна [2]
  • Практична [3]
  • Прогностична
  • Світоглядна [4]
  • Методологічна
  • Ідеологічна
  • Критична
  • Теоретична

3. Об'єкти економічної науки

За масштабом галузі дослідження економічна наука ділиться на мікроекономіку [5], що вивчає діяльність фірм, домогосподарств, відокремлених виробництв і держав і макроекономіку [6], що вивчає національне господарство в цілому. В останні роки в науковій літературі також використовуються поняття " наноекономіка "(вивчає діяльність індивідуальних економічних суб'єктів), мезоекономіка (галузі, регіони), Інтерекономіка (світова економіка) і мегаекономіка (світове господарство).


4. Методологія економічної науки

В економічній науці використовуються стандартні методи діалектики і логіки. До загальнонаукових методів дослідження економічних процесів ставляться такі методи, як:

  1. аналіз [7] і синтез [8];
  2. індукція і дедукція.
  3. метод наукової абстракції [9] [10]

Загальним світоглядним методом є

  1. матеріалістична діалектика

Серед приватних методів дослідження виділяють:

  1. графічні,
  2. статистичні,
  3. математичні,
  4. моделювання,
  5. порівняльний аналіз,
  6. економічний експеримент,
  7. порівняння і аналогія

Економіка (від греч. οικονομικη , буквально - искусство ведения домашнего хозяйства).

В экономической науке, как и в любой другой научной теории, выделяются модели - идеализированные объекты исследований и парадигма - признанные в данной социально-экономической системе научные достижения и/или совокупности взглядов, которые в течение определённого времени дают научному и/или конкретному сообществу в целом модель постановки проблем и их решений. Экономика как субъект и объект исследований является исключительно социальным явлением и поэтому на её формирование и объективность определяющее влияние оказывает условия среды существования экономики.

Совокупность моделей экономики, сформировавшихся в западноевропейской экономической теории, называют экономикс (от англ. economics ). В экономической науке бывшего СССР рассматривается модель экономики, получившая название политэкономия социализма, с этих же позиций рассматривается западная экономика, как политэкономия капитализма. Политэкономией является марксизм, трансформированный в марксизм-ленинизм. Одно из принципиальных различий между парадигмами экономикс и марксистско-ленинской заключается в том, что в первой объектом исследования является экономическая деятельность, а во второй - экономические отношения.


4.1. Політична економія

Такое название экономической теории было введено французом Антуаном Монкретьеном, до использования термина в советской экономической науке он широко применялся в XVIII-XIX веках. [11]

4.1.1. Марксизм

C точки зрения политэкономии экономика является:

  • базисом - производственными отношениями
  • народным хозяйством, включая отрасли
  • наукой, изучающей оба предыдущих пункта

Экономика как совокупность общественных отношений, является базисом для развития общества. Любой способ производства выражается через систему производственных отношений. В политэкономии внимание уделяется способу соединения непосредственного производителя со средствами производства, собственности на средства производства. Производственные отношения закрепляются в законах, неизбежно тесное взаимодействие экономики и политики.


4.2. Экономикс

Economics (экономика, экономическая теория): Общественная наука, изучающая поведение в сферах производства, потребления (consumption), распределения (distribution) и обмена (exchange). Экономисты анализируют происходящие в этих сферах процессы и исследуют их последствия для физических лиц, организаций, например фирм, и общества в целом.

Ограниченность ресурсов и деятельность людей в условиях безграничности потребностей являются центральными темами экономики как науки, которая может быть определена как общественная наука, изучающая принимаемые людьми в условиях ограниченности ресурсов решения для удовлетворения своих желаний и потребностей. Как следует из определения, предметом экономической теории являются не деньги или богатство, а люди.

Вторая причина, по которой экономику можно считать наукой о людях, состоит в том, что изучаемые ею решения людей зачастую имеют значимый социальный контекст. Поэтому экономика считается скорее общественной наукой, чем разделом операционного анализа, инженерного дела или математики.

Человек совершает экономический выбор, когда покупает одежду или пищу, когда работает, и даже когда заполняет час досуга в своём учебном расписании экономикой, а не токсикологией окружающей среды. Экономические выборы совершаются везде: на фабрике, выпустившей компьютер, в правительственных учреждениях, принимающих политические решения, в бесприбыльных организациях, таких, например, как церкви, а также во множестве других мест и ситуаций.

Все только что данные примеры относятся к ветви экономики, называемой микроэкономикой (microeconomics). Приставка микро отражает тот факт, что этот раздел экономики изучает выборы, совершаемые малыми экономическими единицами, такими как домохозяйства, англ. household - термин, в англоязычной экономической литературе обозначающий группу людей, которые объединяют свои доходы, имеют общую собственность и принимают экономические решения сообща; домохозяйство может состоять из одного человека или из семьи; домохозяйства осуществляют предложение факторов производства (труд, земля, капитал), а потребляют производственные товары и услуги, фирмы и правительственные агентства. Хотя эти единицы и "малы", но микроэкономика все же охватывает в своём исследовании множество различных проблем подлинно мирового масштаба. Например, домохозяйства, фирмы и правительственные агентства осуществляют мировую торговлю такими товарами, как автомашины, химические продукты, непереработанная нефть. Эта торговля и регулирующая её политика находятся в сфере внимания микроэкономики.

В экономике существует другой раздел, который называется макроэкономика (macroeconomics). Приставка макро показывает, что эта ветвь теории изучает крупномасштабные экономические явления. Типичные макроэкономические проблемы - как создать условия, в которых безработные люди смогут найти работу, как защитить экономику от вредных влияний инфляции, как обеспечить постоянное улучшение условий жизни. Правительственная политика, касающаяся налогов, расходов, бюджетных дефицитов, финансовой системы - вот основные темы макроэкономики. Однако так же, как макроэкономическое явление инфляции представляет собой сумму миллионов индивидуальных выборов, касающихся цен конкретных товаров и услуг, так и вся макроэкономика покоится на микроэкономическом основании.

Рассматривает ли микро- или макро- экономику, внутренние или внешние экономические отношения - в любом случае экономический анализ требует особого способа мышления о том, как люди принимают решения об использовании ограниченных ресурсов. Каждая экономическая система сталкивается с необходимостью совершать определённые основные виды выбора. Среди них наиболее важны следующие: какие товары производить, как их следует производить, кто и какую работу должен выполнять, и для кого предназначены результаты этой работы. Необходимость каждого из этих выборов продиктована ограниченностью ресурсов, а каждый конкретный выбор может быть рассмотрен с целью объяснения ключевых элементов экономического мышления.


4.2.1. Какие товары производить

Первый важнейший выбор - какие товары производить. В современной экономической системе количество создаваемых товаров и услуг огромно, однако сущностные черты выбора того, что следует выпускать, могут быть проиллюстрированы на примере экономической системы, в которой существуют только два альтернативных товара, например, автомобили и образование. Для многих студентов жизнь без машины - это жертва, совершаемая ради получения высшего образования. Такая же ситуация существует в экономической системе в целом не может быть обеспечено достаточно автомобилей и образования, чтобы удовлетворить всех и каждого. Необходимо выбирать - принимать решения, в каких количествах какой продукт производить.

Невозможность произвести столько товаров, сколько людям хотелось бы есть следствие редкости производительных ресурсов, используемых для выпуска этих товаров. Даже для того, чтобы произвести простейшие изделия, нам придётся скомбинировать множество редких ресурсов. Природные ресурсы - это все, что можно использовать в производстве в натуральном состоянии, без обработки, например, плодородные земли, площадки для строительства, леса, материалы. Например, для изготовления стола требуется древесина, гвозди, клей, молоток, пила, труд плотника, маляра и так далее. Для удобства производительные ресурсы обычно делят на три основные категории, которые называются факторами производства. Труд включает в себя все производительные затраты, совершаемые людьми в процессе их мускульной и интеллектуальной деятельности. Капитал включает в себя все те производительные ресурсы, которые созданы людьми: инструменты, машины, инфраструктуру, а также нематериальные вещи, например, компьютерные программы. В новой информационной экономике, основанной на знаниях, интеллектуальный капитал становится главным источником формирования конкурентных преимуществ на микро-, мезо- и макроуровнях. Производительность и конкурентоспособность материального производства в информационной экономике зависят, в первую очередь, от способности генерировать новую стоимость, обрабатывать и эффективно использовать информацию, основанную на знаниях.

Производительные ресурсы, используемые в одном месте, не могут в то же самое время использоваться и в другом месте. Сталь, бетон и строительные площадки, используемые для строительства автомобильного завода, уже не могут быть использованы в строительстве школы. Люди, работающие учителями, не могут работать на сборочных линиях автомобильных заводов. Даже то время, которое студенты проводят в аудитории, готовясь к экзаменам, могло бы представлять собой производительный ресурс, если бы студенты вместо подготовки к экзаменам занимались работой на заводе. Поскольку производство использует ресурсы, которые могли бы быть использованы где-то в другом месте, то производство любого товара влечёт за собой потерю возможности производить другой товар. В экономических терминах все имеет альтернативную стоимость. Альтернативная стоимость товара или услуги - это стоимость, измеренная с точки зрения потерянной возможности заниматься наилучшей из доступных альтернативных деятельностей, требующей того же самого времени или тех же ресурсов. В системе с многими товарами альтернативная стоимость может быть выражена через общую единицу измерения - деньги.


4.2.2. Как производить

Второй основной экономический выбор - как производить. Почти для любого товара или услуги существует несколько способов производства. Автомобили, например, можно делать на высоко автоматизированных фабриках с огромным количеством капитального оборудования и относительно малым количеством труда, но их можно делать и на малых предприятиях, использующих большое количество труда и только некоторые станки общего назначения. Автомобиль "Форд-Мустанг" изготавливается первым способом, а "Лотус" - вторым. То же самое можно сказать и об образовании. Экономике можно учить в маленьком классе, где один преподаватель у доски работает с двадцатью студентами, но этот же предмет можно изучать и в большом лекционном зале, где преподаватель использует мониторы, проекторы, компьютеры, чтобы обучались одновременно целые сотни студентов.

Эффективность - это ключевое соображение при принятии решения о том, как производить. В обыденной речи слово эффективность означает, что производство идёт с минимальными затратами, усилиями и потерями. Экономисты пользуются более точным определением. Термін экономическая эффективность обозначает такое положение дел, при котором невозможно произвести ни одного изменения, более полно удовлетворяющего желаниям одного человека, не нанося при этом ущерба удовлетворению желаний другого человека. Эффективность, определяемая таким способом, иногда называется эффективностью Парето, по имени итальянского экономиста Вильфредо Парето.

Несмотря на то, что язык, которым изложено это определение, может быть вам незнаком, само определение фактически очень близко к общепринятому понятию эффективности. Если существует способ улучшить ваше положение, не нанося никому ущерба, то проходить мимо такой возможности бессмысленно (неэффективно). Если у меня есть авторучка, которой я в данный момент не пользуюсь, и вам эта ручка нужна, то было бы расточительством с вашей стороны покупать себе собственную ручку. Гораздо эффективнее будет дать вам мою ручку взаймы; это улучшает ваше положение и не ухудшает моего. Когда существует способ улучшить положение обеих сторон, то не пользоваться такой возможностью - это расточительство. Вы одолжите мне велосипед, а я одолжу вам волейбольный мяч. Если я не очень часто катаюсь на велосипеде, а вы не очень часто играете в волейбол, то нам обоим невыгодно покупать эти вещи.

Понятие экономической эффективности имеет множество приложений, одним из которых является вопрос о том, как производить. Эффективность в производстве - это такая ситуация, в которой при данных производительных ресурсах и существующем уровне знаний невозможно произвести большее количество одного товара, не жертвуя при этом возможностью произвести некоторое количество другого товара.

Понятие эффективности в производстве, как и более широкое понятие экономической эффективности, включает в себя общепринятый смысл - избежание потерь. Например, человек, выращивающий яблоки, всегда стремится применять удобрения в строго определённых количествах, не больше, чем требуется каждому из деревьев. Превышение дозы неэффективно в общепринятом смысле этого слова; после определённой точки увеличение количества удобрений уже не приводит к увеличению количества яблок (закон убывающей доходности - Law of Diminishing Returns). Гораздо лучше было бы использовать избыточные удобрения в производстве, например, персиков. В этом случае будет произведено больше персиков без уменьшения урожая яблок.


4.2.3. Кто и какую работу должен выполнять: Общественное разделение труда

Вопрос о том, что и как нужно производить, встаёт даже перед человеком, живущим в изоляции. Робинзону Крузо приходилось решать, ловить рыбу или охотиться на птиц, а если он занимался рыболовством, то он должен был решить, чем ему пользоваться - сетью или удочкой. В отличие от проблем Робинзона, экономические вопросы о том, кто и что должен производить, существуют только в человеческом обществе, и это - одна из причин того, что экономика считается общественной наукой.

Вопрос о том, кто и какую работу должен выполнять, связан с организацией общественного разделения труда. Может ли каждый человек быть независимым - фермером утром, портным - днем и поэтом - вечером? Или люди должны кооперироваться - работать вместе, обмениваться товарами и услугами и специализироваться в разных работах? Экономисты отвечают на этот вопрос, исходя из того, что кооперация более эффективна. Она позволяет любому данному числу людей произвести больше, чем если бы каждый из них работал в одиночку. Три вещи делают кооперацию ценной: совместная работа, обучение в процессе деятельности и сравнительное преимущество.

Сначала рассмотрим совместную работу. В классическом труде на эту тему используют пример рабочих, разгружающих объёмистые тюки с грузовика. Тюки такие большие, что один рабочий может с трудом волочить его по земле, или вообще не может сдвинуть тюк с места, не распаковывая его. Двум людям, работающим независимо, пришлось бы потратить на разгрузку несколько часов. Однако если они будут работать вместе, они без труда поднимут все тюки и уложат их в штабеля на складе. Этот пример показывает, что даже когда все делают одинаковую работу, не требующую специальных умений, совместная работа даёт хороший результат.

Вторая причина полезности кооперации проявляется тогда, когда нужно выполнять разные работы, используя разные умения. На мебельном заводе, например, некоторые рабочие управляют производственным оборудованием, другие работают в офисе, а остальные занимаются покупкой материалов. Даже если все рабочие начинают с равными способностями, каждый из них постепенно улучшает своё умение выполнять какую-то работу, которую он часто повторяет. Обучение в процессе деятельности, таким образом, превращает рабочих средней производительности в специалистов, в результате чего создаётся высокопроизводительная бригада.

Третья причина необходимости кооперации вступает в силу, когда процесс обучения выработает различные умения. Она применима к ситуации, когда рабочие начинают производство, имея разные уровни талантов и способностей. Существует разделение труда в соответствии со сравнительными преимуществами. Сравнительное преимущество - это способность выполнять работу или выпускать товар по относительно меньшей альтернативной стоимости.


4.2.4. Для кого производить товары

Преимущества совместного труда и обучения в процессе производства, а также принцип сравнительного преимущества означают, что люди могут производить более эффективно, осуществляя кооперацию, чем если бы каждый из них работал в изоляции. Но кооперация означает появление другого вопроса: а для кого все это производится? Вопрос распределения продукта между членами общества может быть рассмотрен как в терминах эффективности, так и с точки зрения справедливости.

Ефективність у розподілі. Питання "для кого?" має безпосереднє відношення до ефективності. Розподіл будь-якого даної кількості блага може бути покращено за допомогою обміну, в результаті якого вподобання кількох людей будуть задоволені більш повно. До тих пір, поки можливий обмін існуючих благ, такий, що деякі люди можуть задовольнити свої бажання, не завдаючи шкоди іншим людям, ефективність у розподілі може бути поліпшена, навіть якщо сумарна кількість благ залишається незмінним.

Стимули і ефективність. Ефективність у розподілі та ефективність у виробництві - це два аспекти загального поняття економічної ефективності. Якщо брати в розрахунок обидва аспекти, то виявиться, що залежність між розподілом і ефективністю не обмежується тільки тими випадками, в яких сумарна кількість благ незмінно. Справа йде так, тому що правила розподілу впливають на образ дій суб'єктів виробництва. Наприклад, від правил розподілу залежить пропозицію виробничих ресурсів, тому що більшість людей заробляє на життя продажем своєї робочої сили та інших факторів виробництва комерційним фірмам, і кількість цих чинників, які вони постачають, залежить від величини обіцяного їм винагороди. Інша причина полягає в тому, що правила розподілу впливають на підприємницькі стимули. Деякі люди можуть напружено працювати в пошуку нових методів виробництва, навіть якщо вони і не очікують за це матеріальної винагороди, але не всі люди такі.

Справедливість у розподілі. Ефективність - це не єдина проблема, що виникає при вирішенні питання про те, для кого виробляти товари. Ми можемо також поцікавитися, чи є дане розподіл справедливим і чесним. На практиці питання справедливості часто домінує в дискусіях про розподіл. Згідно з однією дуже поширеною точкою зору, рівність є основа справедливості. Ця концепція справедливості заснована на тій ідеї, що всі люди, по самому факту приналежності до людства, заслуговують того, щоб отримати порцію товарів і послуг, вироблених економікою. Існує багато варіантів цієї теорії. Деякі вважають, що весь дохід і багатство мають розподілятися порівну. Інші вважають, що люди мають право на "мінімально необхідний" рівень доходу, але що всякий надлишок понад цей рівень повинен розподілятися на основі вже інших стандартів. Існує також думка, що певні блага, - послуги, харчі та освіта - повинні розподілятися порівну, тоді як інші товари можуть розподілятися не порівну.

Альтернативна точка зору, що має багато прихильників, полягає в тому, що справедливість залежить від способу дії даного механізму розподілу. Виходячи з цієї точки зору, повинні бути дотримані певні принципи, такі, як право приватної власності і відсутність расової та статевої дискримінації. Якщо ці принципи дотримані, то будь-яке виникло на їх основі розподіл вважається прийнятним. Рівність можливостей, з цієї позиції, важливіше, ніж рівність доходів.


4.2.5. Позитивна і нормативна економічна теорія

Багато економістів проводять чітку грань між питаннями ефективності та справедливості. Дискусії про ефективність розглядаються як частина позитивної економічної теорії, яка має справу з фактами і реальними залежностями. Дискусії ж про справедливість - це частина нормативної економічної теорії, тобто тієї галузі науки, яка виносить судження про те, гарні чи погані конкретні економічні умови і політика.

Нормативна економічна теорія має відношення не тільки до проблеми справедливості в розподілі продукту. Оціночні судження також можливі з приводу решти трьох основних видів вибору, здійснюваного кожною економічною системою: при прийнятті рішення про те, що виробляти, чи буде справедливим дозволити виробництво тютюну і алкогольних напоїв, і в той же час заборонити виробництво марихуани та кокаїну? При здійсненні вибору "як виробляти" чи можливо дозволити людям працювати в небезпечних чи шкідливих умовах, або працю в цих умовах повинен бути заборонений? Вирішуючи, хто і яку роботу буде виконувати, чи справедливо обмежувати доступ до різних видів роботи на основі віку, статі або раси? Нормативні проблеми охоплюють всі сторони економіки.

Позитивна теорія не пропонуючи жодних оціночних суджень, фокусує свою увагу на процесах, внаслідок дії яких люди отримують відповіді на чотири основні економічні питання. Ця теорія аналізує дію економіки, вплив певних інститутів і політичних дій на економічну систему. Позитивна наука простежує зв'язок між фактами, шукає вимірні закономірності в процесах, що відбуваються.


4.2.6. Координування економічних виборів

Для того, щоб економіка функціонувала, вона повинна володіти певним способом для координування виборів мільйонів людей про те, що їм робити, як робити, хто і яку роботу повинен виконувати, і для кого проводиться продукт. Існує два основні способи здійснення координації: стихійний порядок, в якому індивідууми пристосовують свої дії до умов, грунтуючись на інформації і стимулах їх безпосереднього оточення, другий спосіб - ієрархія, в якій індивідуальні дії підпорядковані інструкцій центральної влади.

В економічній теорії головним прикладом дії стихійного порядку є координування рішень в процесі ринкової активності. Ринок - це будь-яка взаємодія, в яке вступають люди для торгівлі один з одним. Незважаючи на широке різноманіття форм, у всіх ринків є одна спільна риса: вони представляють інформацію і стимули, які потрібні людям для прийняття рішень.

Як покупцям необхідна інформація про довжину черг, щоб координувати свої дії, так і учасники ринкового процесу потребують інформації про рідкість та альтернативної вартості різних товарів і факторів виробництва. Ринки передають інформацію в основному у формі цін. Якщо товар або фактор виробництва стає більш рідкісним, то його ціна зростає. Зростання цін дає споживачам сигнал, що треба економити цей товар, а виробники починають прагнути виробляти більше цього товару. Припустимо, наприклад, що відкриття нового способу застосування платини призвело нових покупців на ринок. Платина стає більш рідкою, ніж раніше по відношенню до різко зростанню попиту. Конкурентна боротьба за цей ресурс призводить до зростання його ціни. Цей факт несе "послання": треба економити платину, там де це можливо, а крім того необхідно збільшити видобуток платини. Або, навпаки, припустимо, що нова технологія знизила витрати на виробництво платини. Інформація про це миттєво розповсюджується на ринку у формі більш низької ціни. В цьому випадку люди збільшують використання платини, а виробники цього металу перекинуть частину своїх ресурсів у виробництво інших, більш необхідних благ.

На додаток до знань про те, як використовувати ресурс найкращим чином, людям також потрібні стимули, щоб вони діяли на основі цієї інформації. Ринки, знову ж таки, за допомогою цін, здійснюють потужне стимулювання продажу благ і продуктивних ресурсів саме там, де цей продаж відбуватиметься за найвищою ціною; цінові стимули також змушують людей прагнути купувати товари за низькими цінами. Міркування прибутку змушують менеджерів покращувати методи виробництва і розробляти товари, що задовольняють запитам споживачів. Робітники, які працюють там, де їх продуктивність найбільш висока, і не проходять повз нових можливостей, одержують найвищу зарплату. Споживачі, які добре інформовані і витрачають свої гроші ощадливо, живуть більш комфортабельно при даному бюджеті.

Адам Сміт, якого часто називають батьком економічної науки, бачив у досягненні на ринку стихійного порядку підставу процвітання і прогресу. У знаменитому розділі своєї книги "Багатство народів" він назвав ринки "невидимою рукою", роздає людям саме ті економічні ролі, які вони можуть грати краще за всіх. До цього дня розуміння величезного значення ринків як засобу координування виборів залишається основною рисою економічного мислення.

Ієрархія і влада. Ринки - важливе, але не єдиний засіб здійснення економічної координації. Найбільш важливі тому приклади - рішення, прийняті всередині приватних фірм та урядових установ. Слід зауважити, що "невидима рука" здійснює управління ринковою економікою (це так зване безструктурне управління), а це означає, що дія "невидимої руки" носить суб'єктний характер, тобто рішення щодо зміни цін приймаються конкретними людьми, а не "невидимою рукою" .

В ієрархічній системі порядок встановлюється не через спонтанні (точніше, незалежні) дії відокремлених індивідуумів, а за допомогою директив, які менеджери направляють своїм підлеглим (так зване структурне управління). Ціни зазвичай не грають великої ролі у передачі інформації. Замість цін діють різні статистичні дані, доповіді, інструкції і правила. Матеріальні стимули, такі, як премії і підвищення, впливають на підлеглих, але ці премії мають мало спільного з ринковими цінами. Для службовців основним стимулом до підпорядкування менеджерам є той факт, що вони погодилися на цю субординацію, як на умову їхнього вступу до організації.

Хоча комерційні фірми та урядові установи внутрішньо організовані як ієрархії, вони спілкуються один з одним на ринках. Таким чином, ринки та ієрархії грають взаємодоповнюючі ролі в здійсненні економічної координації. Деякі економічні системи базуються в основному на ринку, інші - на ієрархії. Наприклад, в системах з централізованим плануванням, таких, як у колишньому СРСР, особливе значення має центральна влада. Ринкові системи, такі, як Сполучені Штати, значною мірою діють на основі стихійного порядку (хоча це не зовсім точне визначення, бо стихія - процес некерований). Але жодна економіка не користується виключно одним способом координації. Обидва підходи широко вивчаються як макроекономікою, так і мікроекономікою. І ринок, і ієрархія влади не є досконалими механізмами, у зв'язку з чим об'єктом економіки є такі категорії, як провал ринку і провал держави.

Останнім часом не прийнято розділяти ці способи координації. Планова економіка і ринкова економіка - дві частини однієї економічної системи. Так, в ринковій економіці часто-густо використовується директивне (структурний) управління і планування. І навпаки, при плановій економіці існує таке поняття як ціна, і через неї регулюється міжгалузевий баланс.


5. Примітки

  1. Функції економічної теорії - www.vuzlib.net/beta3/html/1/2639/2666/
  2. Пізнавальна функція економіки полягає в тому, що в категоріях і принципах людина дізнається щось нове, в центрі уваги економіки знаходиться людина з її потребами та інтересами.
  3. Практична функція виражається в тому, що економічна теорія створює зацікавленість у діях індивідів; виробляє принципи, правила, форми господарювання суб'єктів ринкової економіки; розробляє ефективні напрями використання ресурсів.
  4. Світоглядна функція виявляється в тому, що, аналізуючи за допомогою економічних категорій і законів практику господарського життя, людина пізнає навколишній світ, тенденції суспільного прогресу, виявляє баланс взаємодії суспільства, економіки і природи.
  5. У центрі мікроекономіки інтереси суб'єктів господарювання: безнесменов, працівників, їх потреби, бажання, пріоритети, ринковий попит, поведінки споживачів, підприємств в умовах конкуренції, формування ринку ресурсів і доходів фірми. Центральною проблемою мікроекономіки є ринкова ціна товару, взаємодії попиту і пропозиції, їх еластичність (здатність змінюватися).
  6. Макроекономіка постає як національна економіка чи ееономіка держави і досліджує господарську систему в цілому.
  7. При аналізі досліджуваний предмет розчленовується на складові елементи, кожен з яких піддається детальному вивченню, з'ясовується його місце і роль всередині цілого. Результатом аналізу є абстрактні визначення, які виражають сутність економічних явищ.
  8. У процесі синтезу відбувається з'єднання розчленованих та проаналізованих елементів в єдине ціле, розкриваються внутрішні зв'язки елементів, їх взаємодії, з'ясовуються протиріччя між ними, намічаються шляхи їх усунення.
  9. Абстракція - виділення самих основних рис.
  10. Метод наукової абстракції полягає у виділенні найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і відволікання його від усього другорядного і випадкового. Наукове абстрагування - не відрив мислення від життя, а засіб прінікновенія в неї, Шлях відображення в теорії істотних зв'язків реальної дійсності. У процесі абстрагування формуються наукові категорії.
  11. Політична економія - Економічний словник - Яндекс. Словники - slovari.yandex.ru/dict/economic/article/ses2/ses-4751.htm

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Наука
Наука
Наука в Австрії
Наука в Болгарії
Наука в США
Колориметрія (наука)
Феноменологія (наука)
Наука у Вірменії
Маргінальна наука
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru