Корицкій, Михайло

Михайло Корицкій
лат. Korycki
Дата народження:

4 вересня 1714 ( 1714-09-04 )

Дата смерті:

10 березня 1781 ( 1781-03-10 ) (66 років)

Рід діяльності:

поет, педагог

Михайло Корицкій ( лат. Korycki ; 4 вересня 1714 - 10 березня 1781 Мінськ) - латиномовний поет і проповідник, єзуїт.


Біографія

Народився в спадковому маєтку Дітрикі в дворянської сім'ї. Батька звали Олександром, а мати Торез: в елегії "До брата Каролю" Михайло Корицкій згадує також своїх братів Онуфрія, Луку, Симона, Андрія і Кароля, найбільш знаменитий з них був останній, який зробив великий внесок у розробку теорії ораторського мистецтва, оновлення системи освіти.

Дитячі роки Михайло провів у маєтку батьків, а потім був направлений на навчання в Бобруйську єзуїтську резиденцію, при якій існувала школа з класами граматики, поетики і риторики. Ще до цього приватно чи іншим шляхом він повинен був отримати початкову освіту. Виховання його поетичної майстерності відбувалося, мабуть, вже пізніше - у Віленської єзуїтської академії на факультеті філософії і теології.

7 червня 1730 в Вільнюсі М. Корицкій вступає в орден єзуїтів. Успішно пройшовши випробування в новіціяті (1730-31), він був направлений в Слуцьк для отримання педагогічної освіти (1732-33). Тут познайомився з Антоні Скорульського, разом з яким потім займався модернізацією шкільної системи. В 1733 поет приїхав до Вільнюс для вивчення в академії курсу філософії, який тривав три роки.

Після навчання залишений в академії, де в 1736-38 викладав граматику, поетику і риторику. У 1738 його перевели у Варшавський колегіум, який адміністративно належав до Литовської єзуїтської провінції, на посаду викладача поетики. У цьому ж колегіумі з 1739 він стає студентом богословського факультету. У 1742 М. Корицкій повертається в Віленськую академію, щоб продовжити тут вивчення теології. За рік до закінчення прийняв священицький сан, а в 1743 склав іспит за курс теології. Потім він повинен був ще рік бути у Вільнюсі, щоб підготуватися до пастирської та педагогічної діяльності.

У 1744 його направляють викладачем поетики і риторики в Мінський єзуїтський колегіум. А в 1745-46 уч. році він повернувся в Віленськую академію, де викладав риторику і отримав ступінь магістра філософії і вільних наук.

Заради виховання кадрів молодих вчителів М. Корицкого направили професором в Слуцьку семінарію, де він працював два роки (1746-48). У 1748-50 він перебував у Пінськом колегіумі. Після отримання ступеня доктора філософії працював у Віленській академії професором і паном філософського факультету (1750-55), тут його учнем був поет Адам Нарушевич. У 1756-63 Михайло Корицкій викладав у різних колегіумах Білорусії та Польщі: Варшаві, Дрогичині, Мінську, Несвіжі. У 1763 році його призначили ректором Варшавського колегіуму. При його ректорства досяг процвітання і Варшавський світський колегіум для знаті.

З цього ж часу починається період актівнго поетичної творчості Михайла Корицкого: виходять окремими виданнями епіграми до Млодеевскому і на коронацію Станіслава Августа, елегія до Антонія Пшездецьких. А в 1766 році з'явився латинський збірник Вона Яноцкога "Вибране з польської літератури", де були надруковані дві згадані епіграми і ще шість нових творів. Передрук в збірнику раніше опублікованих віршів свідчить про визнання таланту поета, зростання його популярності.

6 вересня 1766 Михайло Корицкій зайняв пост глави Мазовецької провінції єзуїтів. Поділяв ідеї Просвітництва; прагнув поліпшити систему освіти, надати їй більш світського характеру. За підтримки брата Кароля працював над вдосконаленням освіти. Ввів іспити по предмету і методики навчання для кандидатів у викладачі, скасував застарілий метод діктованія лекцій і наказав широко використовувати підручники. Дбав про забезпечення студентських бібліотек, виписував книжки через кордон. Велика увага зверталася і на моральне виховання молоді, особливо учнів, які жили в канвіктах (гуртожитках).

У 1770 поет покинув пост і в 1770-71 виконував обов'язки консультанта в Полоцькому колегіумі, а потім був переведений в Бобруйськ, де працював проповідником і завідувачем шкільної бібліотеки. Причина переміщення М. Корицкого можливо обумовлена ​​тим, що його активна просвітницька діяльність не подобалась певним консервативним колам єзуїтів. Після ліквідації (1773) Папою ордену єзуїтів Освітня комісія призначила М. Корицкого на посаду префекта Мінського колегіуму, який незабаром був перетворений в воєводську школу.

Михайло Корицкій не припиняв займатися поезією. У 1771 вийшла друга збірка Вона Яноцкого "Нові твори сарматських муз", куди увійшли п'ять нових творів поета: панегірик, дві елегії і дві епіграми. Заборона ордена єзуїтів дуже вразив М. Корицкого, як і те, що російська імператриця Катерина Друга дала вигнанцям притулок в Полоцьку, його прихильність до Росії вилилася у віршах, що склали основу посмертного збірника "Пісні" (1817).

В Мінську просвітитель працював до пенсії, займаючись шкільними справами. Його нові вірші, датовані 1780-81 роками, були надруковані, мабуть, вже після того, як він за станом здоров'я залишив роботу в школі. В останній рік роботи в Мінській воєводських школі згідно з указом короля Станіслава Августа М. Корицкій був нагороджений медаллю Merentibus (заслужений). Король запропонував йому видати зібрання творів. Але в 1780 здоров'ї Михайла Корицкого значно погіршився, 13 червня він по хворобі був звільнений з посади.

На початку наступного року М. Корицкому була призначена довічна пенсія, яка повинна була виплачуватися з 1 квітня. Однак 10 березня 1781 життя поета обірвалося. Своє майно Михайло Корицкій пожертвував на потреби Мінської школи, де викладав в останні роки.


Твори

Його вірші були видані у Яноцкого:

  • "Musarum Sarmaticarum specimina nova".

Полоцькі єзуїти видали: "Carmina М. Korycki" (Полоцьк, 1817).

Література

  • При написанні цієї статті використовувався матеріал з Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона (1890-1907).
  • Жлутко А. Міхал Карицкі - лацінамоўни Пает Беларусі епохі Асветніцтва / / Весці АН БРСР. Сер. Грамада. навук. 1988. № 5.
  • Парецкі Я. Міхаіл Карицкі. Мн., 1991.
  • Анталогія білоруський паезіі. Т.1. Мн., 1993. С. 125-126.
  • Суднік С. Лідскія юбіляри 2004 року / / Лідскі летапісец. № 27-28, 2004.
  • Жлутка А. Міхал Карицкі / / Гістория білоруський літаратури XI-XIX стагоддзяў. Т. 2. - 2-е вид. - Мн., 2010.