Королівство Островів

Королівство Островів ( гельський. Roghachd nan Eilean , англ. Kingdom of the Isles ) - гельської - норвезьке держава на Гебридських островах і західному узбережжі Шотландії в епоху середньовіччя. Незважаючи на номінальне сюзеренітет над королівством спочатку Норвегії, а після 1266 Шотландії, держава фактично зберігало незалежність до кінця XV століття, спираючись на могутній військовий флот. Королівство Островів зіграло значну роль у розвитку культури гірських кланів Шотландії та шотландської державності в цілому. Глава держави, починаючи з 1366, носив титул лорда Островів ( гельський. Triath nan Eilean , англ. Lord of the Isles ).


1. Територіальна основа

Територія королівства Островів протягом усього існування цієї держави залишалася досить стабільною, що багато в чому пояснюється географічним єдністю цього регіону. До складу королівства входили Гебрідськіх острови, а також західне узбережжя Шотландії - середньовічний Аргайл, що включає області Кінтайр, Напдейл, Ковал, Лорн, Арднамурхан і Морверн. Гебрідськіх острови являють собою архіпелаг з більш ніж 500 островів різної величини, гористих біля узбережжя і більш пологої групи Зовнішніх Гебрид. Узбережжя Аргайла орієнтовано в бік моря і різко відокремлене від решти території Шотландії головним хребтом Хайленда. Численні затоки і фіорди Аргайла пов'язують прибережну територію з островами, утворюючи єдиний культурно-географічний регіон, орієнтований на море. Жодна з точок Аргайла не відстоїть від морського берега більш, ніж на 12 миль. Саме море було головним способом комунікації та об'єднання цих територій, тоді як підступи зі сходу в період середньовіччя були сильно ускладнені через покритих густими лісами гір. Хоча територія королівства Островів в географічному відношенні являла собою далеку периферію Європи, морська орієнтація держави дозволяла йому грати важливу роль в історико-культурному розвитку Британських островів і Скандинавії.


2. Передумови утворення держави

2.1. Гели і вікінги

У давнину Гебрідськіх острови і західне узбережжя Шотландії населяли, мабуть, різні піктських і кельтські племена. З IV століття на цій території починають активно розселятися ірландські гели (скотти), які на рубежі V і VI століть створили тут власну державу Дав Ріада. Це королівство включало в себе Антрім, Аргайл і Внутрішні Гебрідськіх острови. В 843 році Дав Ріада була об'єднана з королівством піктів в єдину державу, пізніше отримало назву Шотландія.

З 793 року території Дав Ріад і Зовнішні Гебріди почали піддаватися набігам норвезьких і датських вікінгів. Они разоряли гэльские монастыри и населённые пункты гэлов и к середине IX века полностью подчинили территорию своей власти, прервав культурно-политические связи региона с восточной частью Шотландии. От набегов викинги перешли к колонизации. Первые постоянные поселения норвежцев возникли на Внешних Гебридах уже в начале IX века и постепенно распространились на всю территорию западного побережья вплоть до Голлуэя на юге. В отличие от практически полной колонизации норвежцами Оркнейских островов, на Гебридах и в Аргайле викинги не вытеснили местное гэльское население. Согласно современным исследованиям [1], от 2/3 (остров Скай) до 1/3 (Айлей) топонимов Гебридских островов имеют норвежское происхождение. Эта доля примерно соответствует интенсивности норвежской колонизации региона. О скандинавском влиянии говорит тот факт, что уже в IX веке гэлы стали называть Гебриды "Островами чужеземцев" (гельський. Innse Gall ).

Между норвежцами и гэлами западного побережья быстро сформировалась сложная система взаимовлияния и интеграции. Межнациональные браки приобрели значительный размах, викинги приобщились к гэльской культуре, через которую в среду скандинавов проникло христианство и ирландские традиции, а гэлы восприняли воинственный образ жизни норвежцев и их политическую систему. Взаимная ассимиляция породила к концу IX века формирование особой этно-культурной общности гэлло-норвежцев Гебридских островов, известной авторам ирландских хроник под названием Gall-Gaedhil - "чужеземные гэлы". Для ирландских монахов это были пираты и торговцы, однако именно они создали специфическую, ориентированную на море, культуру и стали национальной основой возникающего на западном побережье нового государственного образования.


2.2. Борьба за острова

Починаючи з 875 года на власть над Гебридскими островами стали претендовать короли Норвегии, рассматривающие эти территории как важное связующее звено между Скандинавией и Ирландией. Король Харальд Прекрасноволосый несколько раз пытался подчинить острова и укрепившихся здесь норвежских вождей, противящихся его политики централизации, однако правители Гебрид сохраняли значительную автономию. Помимо короля Норвегии власть над островами оспаривали короли Шотландии, ярлы Оркнейских островов, норвежские правители Дублина, ирландские короли Мэна и Ленстера. До кінця X века относятся свидетельства о "королях Гебридов" (др.-ирл. r Innse Gall) братьях Готфриде и Магнусе, совершавших набеги на побережье Ирландии и Уэльса. По всей видимости, они были вождями некоторых колоний викингов на островах без сколь-либо стабильной территориальной основы, однако показательно использование ирландского титула короля, а не скандинавского конунга или ярла, что свидетельствует о наличии уже в это время сильной гэло-норвежской элиты на Гебридах.

В 1079 году норвежец Годред I Крован захватил власть на острове Мэн и подчинил своей власти Гебридские острова. Он не только основал скандинавскую династию королей Мэна, правившую до 1265 года, но и заложил основы единого островного государства вдоль западного побережья Шотландии. Проте вже в 1098 году король Норвегии Магнус III во главе крупного флота прибыл на Гебриды и восстановил там королевскую власть. Шотландия была вынуждена признать сюзеренитет Норвегии над Мэном и Гебридскими островами. Согласно "Саге о оркнейцах" шотландский король согласился отказаться от прав на все острова западного побережья, омываемые доступным для судоходства морем, а Магнус, желая закрепить за Норвегией полуостров Кинтайр, приказал перетащить себя в ялике через самую узкую часть полуострова. Несмотря на всю легендарность, эта история свидетельствует о уже сложившейся территориально-культурной общности побережья Аргайла и Гебридских островов. Результатом экспедиции Магнуса III стало укрепление политического единства этого региона и сохранение его ориентации на Норвегию.

После смерти в 1103 году Магнуса III центральная власть короля Норвегии над Гебридами резко ослабла. Более того, восстановленная на Мэне скандинавская королевская династия также не смогла установить прочный контроль над островами. Образовался некий вакуум власти, который вскоре заполнила новая сила - гэло-норвежская элита Гебридских островов и Аргайла.


3. Возникновение государства

3.1. Сомерлед

Территория королевства Островов при Сомерледе.

Образование королевства Островов связано с именем Сомерледа. Его происхождение остаётся таинственным. По всей видимости, среди его предков были как норвежские викинги, так и гэльские вожди Дал Риады и Гебридских островов. Сам он женился около 1150 года на дочери короля Мэна, а его сестра вышла замуж за Малькольма Макхета, потомка шотландского короля Макбета. Таким образом Сомерлед находился в центре сложной системы взаимосвязей между скандинавской, гэльской и шотландской культурами. В 1130-х годах Сомерлед, воспользовавшись смутами в Шотландии, установил свой контроль над Аргайлом, а в 1153 году поддержал мятеж Дональда Макхета в Морее против шотландского короля. Однако уже в следующем году Сомерлед обратил свой взор в сторону Ирландского моря и Гебридских островов.

За власть над Гебридами в это время вели борьбу норвежские короли Мэна и Дублина. Заключив союз с Дублином, в 1156 году Сомерлед снарядил крупный флот, который разгромил войска короля Годреда II у острова Мэн. Последний был вынужден уступить Сомерледу южную часть Гебридских островов. В 1158 году Сомерлед вновь вторгся на Мэн, изгнал Годреда и подчинил своей власти все Гебриды, включая Мэн. Это означало рождение нового государства на западном побережье Шотландии, получившего название королевство Островов.

Установив свою власть на Гебридах и в Аргайле, Сомерлед продолжил экспансию. В 1164 году он возглавил мощный гэло-норвежский флот, атаковавший владения шотландского короля в Клайдсайде. Это вторжение рассматривается современными историками [2] как попытка обеспечить независимость гэльских территорий западного побережья против массированного наступления нового англо-нормандского дворянства во главе с домом Стюартов, начавшегося ещё в правление короля Давида I. Однак в битве при Ренфру Сомерлед потерпел поражение и погиб. Его тело было захоронено в монастыре на острове Иона, духовном и культурном центре основанного им государства.


3.2. Сыновья Сомерледа

После смерти Сомерледа остров Мэн и Внешние Гебриды отделись от королевства Островов, вернувшись под власть скандинавской династии Крованов. В свою очередь, сыновья Сомерледа поделили между собой оставшиеся территории. Старший Дугал получил центральную часть владений своего отца (Аргайл и острова Малл, Лизмор, Колл и Тири). Ангус - Гарморан, Скай, Северный и Южный Уисты, Румм, Эйгг, а также, вероятно, Арран и Бьют. Третій син Ранальд стал владельцем Арднамурхана, Морверна, Кинтайра и островов Айлей и Джура. После смерти Ангуса в 1210 году его земли отошли к сыновьям Ранальда. К счастью для молодого государства, королевство Шотландия в это время ввязалось в длительные войны с Англией, что обеспечило период мирного развития до середины XIII века, несмотря на ослабление, вызванное разделом страны.

В ирландских хрониках Дугал именуется королём Аргайла (др.-ирл. r Airer Goidel), а Ранальд - королём Гебридов (др.-ирл. r Innse Gall). От Дугала ведёт своё происхождение клан Макдугалл, господствующий в Аргайле на протяжении последующих столетий. Борьба между ним и потомками Ранальда, стала центральным моментом развития королевства Островов. Из всех детей Сомерледа Ранальд, вероятно, был наиболее выдающимся. Очевидно, что он претендовал на верховную власть над королевством, ведя борьбу со своими братьями и активно используя достаточно крупный флот для установления господства в Ирландском море. В то же время, Ранальд пытался объединить гэльские традиции с расширяющимся влиянием феодализма, о чём свидетельствует описание его печати, на которой гэльская галера соседствует с вооружённым лицарем. Его дети - Дональд, основатель клана Макдональд, и Руаири поделили между собой владения отца: первый получил Кинтайр и южную часть Гебридских островов, а второй - Гарморан.

На початку XIII века короли Островов активно участвовали в борьбе за влияние в Северной Ирландии, поддерживали мятежи шотландской знати против центральной власти. В 1222 году король Шотландии Александр II предпринял поход в Аргайл с целью усмирения потомков Сомерледа. Это была первая попытка подчинения королевства Островов Шотландии. Видимо ко времени похода относится основание двух замков на западном побережье - Тарберта в Кинтайре и Эйлен-Донана в Кинтайле, ставших центром влияния шотландского короля в этом регионе. Проте вже в 1230 году острова оказались перед другой угрозой: на Гебриды прибыл крупный норвежский флот, который захватил Бьют, разорил Кинтайр и восстановил сюзеренитет Норвегии над королевством Островов.


3.3. Между двумя державами

Королевство Островов в 1266 г. владения Макруаири владения Макдугаллов владения Макдональдов

Со второй трети XIII века началась экспансия Шотландии на Гебридские острова. С другой стороны, укрепившаяся Норвегия также стремилась усилить своё влияние в региона. Короли Аргайла и Гебридов оказались в центре конфликта двух держав. Все три ветви потомков Сомерледа - Макдугаллы, Макдональды и Макруаири - владели территориями и на островах, юридически признающих сюзеренитет Норвегии, и на побережье Аргайла, находящимся в вассальной зависимости от Шотландии. Двойное подчинение и конфликты между родами осложнили ситуацию.

В 1248 году Юэн Макдугалл, правнук Сомерледа, предпринял поездку в Берген, принёс оммаж королю Хокону IV, за что тот пожаловал ему титул короля Островов. В ответ в 1249 году в Аргайл вновь вторгся Александр II Шотландский, пытаясь принудить Юэна к подчинению. Кампания, однако, была неудачной, а Александр II вскоре скончался. Тем не менее, эта операция привела к временному изгнанию Юэна и означала начало нового этапа шотландско-норвежской борьбы за Гебридские острова. Вже в 1260 году послы нового короля Шотландии Александра III отправились в Норвегию вести переговоры об уступке Гебридских островов. Норвежский король ответил решительным отказом, а в ответ на шотландский набег в 1262 году на остров Скай, Хокон IV снарядил мощную экспедицию против Шотландии.

В 1263 году норвежский флот прибыл на острова и начал разорять земли баронов, симпатизирующих Шотландии. Если Макруаири без колебаний встали на сторону норвежцев, то Макдональдов пришлось заставлять силой, а Юэн Макдугалл, король Аргайла, вообще отказался поддержать Хокона. В битве при Ларгсе 1 - 3 октября норвежцы были наголову разбиты. Хокон был вынужден вернуться в Норвегию. В 1265 году шотландцы захватили остров Мэн, а в 1266 году был подписан Пертский договор, в соответствии с которым норвежский король уступал сюзеренитет над Гебридскими островами Шотландии. Многовековая война за острова закончилась их присоединением к Шотландии.


4. Под властью Шотландии

4.1. От независимости к автономии

Период с Пертского договора почти до конца XIII века характеризуется достаточно быстрым включением королевства Островов в единую феодально-административную систему Шотландии. Бывшие короли стали довольствоваться титулами лордов, встав в один ряд с графами давно вошедших в состав Шотландии земель. В гэльские регионы активно внедрялось шотландское право и феодальные институты (рыцарство, оммаж, ленные отношения). Значительный прогресс феодализации Островов относится уже к началу XIV века : земельные владения баронов в массовом порядке переводились на ленные отношения, причём в отличие от феодализма в других странах, на Островах бароны были обязаны королю военной службой не рыцарями, а определённым количеством военных галер.

В 1293 году Гебридские острова и Аргайл были разделены на три шерифства (Льюис, Лорн и Кинтайр), во главе которых стояли назначаемые королём чиновники с судебно-фискальной властью. В процессе интеграции центральная власть опиралась, главным образом, на Макдугаллов, лордов Аргайла, которые смогли быстро приспособиться к новым условиям и с помощью короля Шотландии расширить своё влияние в регионе. Александр Макдугалл стал шерифом Лорна и фактически наместником на всей территории королевства Островов.


4.2. Острова в войне за независимость

Высокая степень интеграции королевства в феодальную систему Шотландии отразилась в той роли, которую сыграли бароны Аргайла и Островов в войнах за независимость Шотландии конца XIII - начала XIV веков. Вже в 1286 году Макдональды заключили союз с Брюсами, и в дальнейшем стали главной опорой короля Роберта Брюса в западной части Шотландии. Макдугаллы Аргайла, с другой стороны, встали на сторону Баллиолей и Коминов, а позднее - короля Англии. В результате межклановая борьба за власть на Островах переплелась с общешотландской гражданской войной. Благодаря помощи, оказанной Ангусом Огом Макдональдом королю Роберту после его поражений в 1306 году, шотландское движение за независимость получило новый толчок, а Ангус Ог стал героем средневековой национальной поэмы "Брюс". В 1308 - 1309 годах войска Брюса вторглись в Аргайл и изгнали Макдугаллов. Ангус Ог и его гэльские отряды с Гебридских островов сыграли важную роль в знаменитой победе шотландцев над англичанами в битве при Бэннокберне 1314.


5. Консолидация

5.1. Возвышение Макдональдов

Изгнание Робертом Брюсом Макдугаллов из Аргайла открыло новые возможности перед Макдональдами. Ангус Ог получил от короля хартию, подтверждающую владение Внутренними Гебридскими островами и частью Кинтайра, а в 1324 году ему были переданы земли Макдугаллов в Лохабере, Морверне, Арднамурхане, острова Малл и Тири. Таким образом Ангус Ог стал крупнейшим землевладельцем в западной Шотландии, что, учитывая его влияние как прямого потомка королей Островов и вождя клана Макдональд, дало толчок к новой консолидации региона и возрождению автономного гэльского княжества на Гебридах. Правда, центральная власть сохранила за собой важнейшие крепости на побережье (Тарберт, Данстаффнейдж и Дунаверти), а также передала значительные земли в Аргайле роду Кэмпбеллов, который в будущем станет главным противником Макдональдов.

Укрепление княжества продолжилось при сыне и наследнике Ангуса Ога, Джоне I, который в 1336 г. в соглашении с Эдуардом Баллиолем впервые использовал титул " правитель Островов " (лат. dominus Insularum ). В 1346 году после смерти последнего представителя рода Макруаири он унаследовал Гарморан и Уисты, а в 1350 году, благодаря браку с Маргаритой Стюарт, получил Кинтайр и Напдейл. В результате Джон Макдональд фактически возродил королевство Сомерледа (без Ская, Мэна и внутренних территорий Аргайла). Это позволило ему стать одним из крупнейших баронов шотландского государства и претендовать на независимую политику. Джон отказался участвовать в войнах шотландского короля с Англией и не допускал королевских чиновников в свои владения. В 1350-х под руководством лорда Островов сформировалась целая "партия Хайленда" - союз крупных шотландских аристократов горных регионов страны против укрепления центральной власти. Открытое выступление Джона против короля Давида II в 1368 - 1369 гг., однако не увенчалось успехом.


5.2. Расцвет гэльского княжества

Ослаблення королівської влади в Шотландії в кінці XIV століття дозволило лордам Островів створити зі своїх володінь фактично незалежну державу. Цьому сприяло національно-культурна однорідність територій, підпорядкованих Макдональд. В той час, як на решті території країни англо-шотландська мова витісняв гельський, державна адміністрація будувалася з англійської зразком, а феодалізм перебував на найбільш високому рівні розвитку, у володіннях лорда Островів зберігалися і підтримувалися Гаельська традиції, гельський культура і мова.

Склалася особлива церемонія коронації лорда Островів, під час який новий правитель вставав в відбитки ніг, вибитих в камені. Інавгурація відбувалася в палаці Макдональд на невеликому острівці на озері Лох-Фінлагган, в центрі острова Айлей. Поряд з цим острівцем знаходився ще один, відомий під назвою "Острів Ради", де, починаючи з XIV століття відбувалися засідання Ради островів, що складається з 14-ти найбільших баронів і вождів кланів Гебріди і Аргайла під керівництвом лорда Островів. Рада, очевидно, мав дорадчими та судовими повноваженнями на території князівства. Лорди Островів почали проводити самостійну зовнішню політику, ведучи самостійні переговори з Англією, Францією і Німеччиною в якості незалежних государів.

Двір Дональда, лорда Островів, став центром гельської культури: барди і билин з різних куточків гірської Шотландії стікалися під його заступництво. Період розквіту князівства лордів Островів в кінці XIII-першій половині XIV століть став часом відродження гельської поезії. Склалися цілі поетичні династії, що оспівують рідною мовою традиції та історію Островів, Шотландії та Ірландії (як, наприклад, Макмуірікі).

На початку XV століття Дональд, лорд Островів, почав затяжний конфлікт з центральною владою і регентом Олбані за владу над графством Росс в північної Шотландії. Ця боротьба стала першим великим конфліктом між двома шотландськими культурами: гельський на чолі з лордом Островів, і англізірованной феодальної на чолі з регентом Олбані. В 1411 відбулася знаменита битва при Харлоу між військами лорда Островів і регента Олбані, що закінчилася нічиєю, що свідчило про досягнення рівноваги між гельський і англійськими силами в Шотландії.



5.3. Боротьба з королем

Незалежне становище лордів Островів не могло не хвилювати королів Шотландії. Коли Олександр Макдональд почав таємні переговори з Данією про повернення Гебріди під сюзеренітет Норвегії, шотландський король Яків I зібрав велику армію і в 1428 вторгся у володіння лорда Островів. Однак перша спроба встановити контроль над Гебріди не увінчалася успіхом: в 1431 королівські війська були розбиті в битві при Інверлохі загонами лорда Островів. Більш того, в 1436 Олександр приєднав до своїх володінь графство Росс.

У середині XV століття лорд Островів став виразником сепаратистських тенденцій Гаельська регіонів країни. В 1452 він підтримав повстання "Чорних Дугласов" проти королівської влади, а в 1462 разом графом Дугласом Джон II Макдональд підписав секретний Лондонський договір з англійським королем Едуардом IV, який передбачає розділ Шотландії та освіта повністю незалежного королівства Островів.


6. Падіння держави

Володіння лорда Островів в середині XV століття.

Джону Макдональду не вистачало рішучості для здійснення своїх прагнень з формування незалежної держави в Гаельська регіонах країни. Ініціативу незабаром перехопив шотландський король: дізнавшись про Лондонському договорі, Яків III в 1476 привернув лорда Островів до суду парламенту і конфіскував Росс. Джон не чинив опору, навпаки, за визнання Яковом III права на спадкування володінь Макдональд його незаконним сином Ангусом Огом, лорд Островів поступився королю свої права на Кінтайр і Напдейл.

Слабкість Джона, його підпорядкування центральної влади та великі територіальні пожалування вождям кланів Маклеод, Маклін і Макнейл викликали невдоволення прихильників сильного гельської держави, на чолі яких став син і спадкоємець лорда Островів Ангус Ог. В 1477 - 1481 рр.. на Гебриди і в Аргайл розгорнулася справжня громадянська війна між Джоном і Ангусом Огом, що завершилася в 1481 році розгромом флоту лорда Островів ескадрою Ангуса в "Кривавої бухті". В результаті Ангус Ог став фактично главою князівства і клану Макдональд, а лорд Островів задовольнявся пенсіоном від короля Шотландії. Смутами на Гебриди скористалися Кемпбелл : граф Аргайла захопив сина Ангуса Дональда Дуфа і підпорядкував своєї влади землі лорда Островів на західному узбережжі.

Смерть Ангуса Ога в 1490 залишила гельська князівство без сильного лідера. Горяни вийшли з-під контролю і відновили грабіжницькі набіги на мирне населення королівських земель. Цим скористався король Яків IV : в 1493 він провів через парламент закон про конфіскацію володінь лорда Островів. Протягом наступних років король зробив кілька військових експедицій на Гебріди, підпорядкувавши Гаельська вождів і захопивши фортеці Макдональд. Влада лорда Островів була ліквідована, в його володіння були призначені шерифи і королівські чиновники. В 1501 спалахнуло повстання на Гебриди з метою відродження королівства Островів, проте воно хоч і з труднощами, але було до 1506 придушене. Автономне гельська князівство на західному узбережжі Шотландії перестало існувати.


7. Економічний розвиток

На самому початку існування королівства Островів його економіка базувалася на військових походах, розорення сусідніх територій і захопленнях худоби, продуктів та іншої здобичі під час набігів. У середньовічних джерелах міститься велика кількість згадок про походи синів та онуків Сомерледа на прибережні міста Ірландії, Мена і Уельсу. Морські набіги зберігали своє значення аж до XIII століття.

Гористий рельєф і сувора природа більшої частини території держави не дозволяла досягти значного прогресу в землеробстві, хоча в Кінтайре культивувалася пшениця. Велику роль в економіці Островів швидко набуло вирощування великої рогатої худоби, овець, а також вироблення шкір і шкур. Збереглися свідчення про виробництво сиру, наявності в господарствах місцевих жителів свиней і домашньої птиці. Величезне значення для життя держави відігравало рибальство: прибережні води були багаті лососем, оселедцем, пікші і мерланг. У джерелах згадується також промисел на тюленів, вугрів, а на Льюисе і Уїст періодично траплялися і кити. Рибалки Гебридських островів славилися у всій Британії. При недостатньо розвиненому землеробстві свою роль зберігала і полювання: узбережжі Аргайла і багато острова були густо вкриті лісом.

Поступово в королівстві островів почала розвиватися торгівля. До початку XIV століття Тарберт і Дамбартон були вже жвавими портовими містами, що забезпечують торгівлю Шотландії з Ірландією, Уельсом і західною Англією. На острові Мен стали добувати й експортувати свинець. У Дамбартон розташовувалася досить велика ярмарок, на яку стікалися риба, шкіри і худобу зі всіх островів і Аргайла, обмінюючись на продукцію землеробства і ремесла Клайдсайде і центральних частин Шотландії. Під 1275 роком згаданий арешт англійцями галери купців з Гебридських островів в Брістолі, що говорить про досить далеких торгових контактах держави.

Галери королів і лордів Островів високо цінувалися на всій території Британії. Відносно крупні верфі малися на Аргайл, на Айлее, в Кінтайле. Велике значення також мали наймані солдати з Гебріди і західного узбережжя ( гельський. gallclaig - "Чужоземних воїн"). Ці найманці гельської і норвезько-гельської походження широко використовувалися ірландськими королями в боротьбі проти англійців. Розмах найманства ймовірно свідчить про брак на території держави інших джерел доходів населення.


8. Церква і монастирі

Бенедиктинський монастир на Іоні.

Християнство на західному узбережжі Шотландії мало довгу історію ще до виникнення королівства островів. Ірландські ченці ( Колумба, Доннан та інші) з VI століття поширили тут високорозвинену релігійну культуру, заснували безліч монастирів, головним з яких був монастир на острові Іона - один з найважливіших центрів християнства на Британських островах. Набіги вікінгів у VIII-IX століттях призвели до руйнування Іони, проте чернече життя не згасла, а з утворенням королівства Островів християнство отримало новий поштовх до розвитку. Вже Сомерлед почав докладати зусиль до відродження кельтських традицій монашого життя на Йони, запросивши туди священнослужителів з Ірландії.

В кінці XI століття було створено єпископство Содор, що включає всі Гебрідськіх острови і Мен. В 1153 це єпископство було підпорядковане норвезькому архієпископу Тронхейма. Хоча резиденція єпископа Содора перебувала на Мені, його діяльність сприяла розвитку церковного життя на всіх Гебридських островах. Близько 1200 було створено єпископство Аргайла, підпорядковане вже шотландської церкви і охоплює західне узбережжя. Його кафедральний собор розташовувався на острові Лізмор в центрі володінь МакДугалл. З XIII століття почалося проникнення на Острови релігійних орденів. На Йони був заснований бенедиктинський монастир, в Кінтайре - цістерціанскій монастир Садделл (традиція приписує його підставу Сомерледу). Особливо багато для заохочення монастирського життя зробив король Ранальд, син Сомерледа, який здійснював багаті пожертвування на користь церков не тільки свого королівства, але й сусідніх земель. До кінця XIII століття на Островах сформувалася система церковних приходів.

Найбільш шанованим жителями королівства Островів святим був Колумба, якого вважали покровителем Гебріди. Існує легенда, що саме Колумба зупинив шотландське вторгнення 1249, з'явившись уві сні до короля Олександру II і пригрозивши смертю за початок війни проти жителів островів. Пізніше велике значення придбав культ Діви Марії.


9. Архітектура

Замок Кісімул.

Незважаючи на те, що історія королівства Островів сповнена міжусобними конфліктами і війнами, очевидно, що в періоди правління сильних государів, таких як Ранальд, Дункан або Юен держава переживало періоди миру і процвітання. Про це свідчать збережені до наших днів численні пам'ятники архітектури XII-XIII століть. Так, комплекс замків Гебридських островів і Аргайла, споруджених, головним чином, в XII столітті, не має собі рівних на всій території Британії. Замки королівства цієї епохи будувалися звичайно на скелястих виступах на березі моря в місцях, що забезпечують контроль над морськими шляхами, але практично неприступних з боку суші. Характерною рисою таких замків також є високі масивні (до трьох метрів шириною) стіни і несильно височіє над ними укріплена башта. Яскравими прикладами такої архітектури є Кісімул на невеликому острівці біля узбережжя Барри, Данвеган на остові Скай, Мінгаррі і Тіорі в Арднамурхане.

Замок Данстаффнейдж.

До одним з найбільш вражаючих замків західного узбережжя належить Данстаффнейдж, зведений, мабуть, Дунканом або Юеном МакДугалл на місці стародавньої дав-ріадской фортеці. До правлінню цього короля відноситься також будівництво Даноллі і Дуарте. Макдональди, в свою чергу, залишили після себе такі шедеври середньовічного замкового зодчества, як Скіпнесс і Суїні в Кінтайре і Напдейле.

Величні кам'яні замки королівства Островів несуть яскраво виражене норвезьке вплив і контрастують з дерев'яними будівлями баронів східній частині Шотландії того ж періоду. Вони також свідчать про ту роль, яку відігравало в житті населення регіону море: розташовані на невеликих островах або прибережних скелях, практично всі вони мають причали для стоянки галер або зручні бухти поблизу.

Крім замків від епохи королів Островів залишилася значна кількість культових будівель. Це прості в плані і строгі за зовнішнім виглядом парафіяльні церкви островів і більш величні храми Скіпнесса і Данстаффнейджа. На острові Іона - центрі релігійного життя королівства - збереглися руїни бенедиктинського чоловічого монастиря, заснованого Сомерледом, і августинського жіночого, заснованого королем Ранальдом. Стоять згадки також собор в Садделе і монастир на Оронсее.


10. Культурна роль королівства Островів

Королівство Островів відіграло важливу роль у збереженні унікальних Гаельська традицій і культури в Шотландії. Саме завдяки тривалому існуванню напів-незалежного князівства гельський культура і гельський мову змогли вижити в умовах сильного англійського впливу в Шотландії. Відносна стабільність влади королів, а пізніше - лордів Островів, забезпечили мирний розвиток і процвітання гельської культури серед войовничих по натурі горян. Регіони колишнього королівства Островів стали центром складання особливого національної свідомості шотландських горців, яке пізніше увійшло складовою частиною в самосвідомість всього шотландського народу.