Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Кіно (група)


фото

План:


Введення

"Кіно" - одна з найпопулярніших радянських рок-груп 1980-х років. Лідером, автором усіх текстів і майже всієї музики незмінно залишався Віктор Цой, після смерті якого колектив, що випустив в цілому за дев'ять років на студійних альбомах більше ста пісень, кілька збірників та концертних записів, а також велика кількість неофіційних бутлегов, припинив існування.

Стилістично група пішла від багатьох традиційних елементів російського року, зокрема замість звичайних ударних установок нерідко використовувалися різноманітні програмовані ефекти, створювані за допомогою драм-машин і ритм-комп'ютерів, що часом надавало звучанню наліт " дискотечної "або" попсовості ". Для пісень характерна певна нав'язливість, багаторазове повторення одних і тих же слів або куплетів. Тематична складова лірики на ранньому етапі творчості відображає підліткову буденність і драматичні переживання з приводу любові, завдяки чому музиканти удостоїлися звання "нові романтики", в той час як тексти пізнього періоду наповнені героїзмом і внутрішнім протестом, висловлюють позицію мужньої громадянської відповідальності.

Популярність "Кіно" з роками постійно зростала, якщо спочатку музиканти грали лише на квартирниках і піддавалися жорсткій критиці як з боку офіційної, так і підпільної преси, то наприкінці десятиліття їх пластинки поширювалися вже мільйонними тиражами, а на концерти збиралися цілі стадіони прихильників. Група породила феномен "Кіноманія", який посилився після трагічної загибелі Віктора Цоя і існуючий донині - місце роботи музиканта стало об'єктом паломництва численних фанатів з усіх країн пострадянського простору, в Кривоарбатском провулку (Москва) з'явилася так звана " стіна Цоя ", яку шанувальники обписали цитатами з пісень і визнаннями в любові до творчості групи." Кіно "часто знаходить відображення в масовій культурі, залишене ними спадщина високо оцінюється сьогоднішніми оглядачами та музикознавцями.


1. Історія

1.1. Виникнення колективу

"Кіно" утворилося з учасників двох ленінградських біт-груп " Палата № 6 "і" Пілігрим ", у першій на басу грав Віктор Цой, у другій складалися гітарист Олексій Рибін і барабанщик Олег Валінський. Цой, крім того, кілька разів виступав на концертах " Автоматичних задовільний ", а Рибін деякий час репетирував з" Абзацом ". Влітку 1981 року троє друзів дикунами поїхали відпочивати в Крим, де прийшли до рішення про створення спільної групи під назвою " Гарін і гіперболоіди "(за аналогією з фантастичним романом Олексія Толстого " Гіперболоїд інженера Гаріна "). Повернувшись до Ленінград, вони приступили до репетицій накопиченого Цоєм матеріалу, проте Валінський буквально відразу ж був покликаний в армію і в зв'язку з цим покинув колектив. Навесні 1982 року музиканти вступили в Ленінградський рок-клуб і познайомилися з впливовим представником рок-андерграунду Борисом Гребєнщиковим, якому настільки сподобалося творчість молодої групи, що він запропонував їм спільно попрацювати на студії. Приблизно в той же час назва колективу змінилося на "Кіно" [1].

Смысл названия заключался в нём самом - оно краткое, ёмкое, а также "синтетическое", то есть искусственное. Когда придумывали название, главными условиями были - наличие не более двух слогов, распространённость и лёгкое произношение. Эти условия появились из-за того, что первое название "Гарин и гиперболоиды" было слишком длинным. Слово "кино" помимо краткости понравилось Виктору Цою своей искусственностью, сродни песне "Алюминиевые огурцы", написанной в 1981 году под впечатлением от сельскохозяйственных работ, на которые музыканта отправили во время обучения в училище. В ней есть такие "искусственные" слова как "кнопки", "скрепки", "клёпки", "дырки", "булки", "вилки" и т. п. [2] Цой и Рыбин обсуждали название на квартире у Геннадия Зайцева вместе с Борисом Гребенщиковым и другими участниками группы " Аквариум ". Шла подготовка к записи первого альбома, и требовалось простое название из одного слова, которое можно было бы поместить на обложку. Присутствовавшие на собрании музыканты перебрали множество вариантов, но к окончательному решению так и не пришли. И уже на обратном пути домой, направляясь к станции метро " Технологический институт ", друзья обратили внимание на светящуюся вывеску кинотеатра "Космонавт". Слово "кино" показалось им вполне подходящим, хотя и было отбраковано среди прочих ещё полчаса назад. Музыканты уже устали мучиться проблемой выбора и остановились на этом варианте [3].

Алексей Рыбин и Виктор Цой выступают на сцене в образе "новых романтиков" [4]

Дебютный альбом записывался в Доме пионеров Красногвардейского района, в так называемой студии " АнТроп ", нелегально собранной Андреем Тропилло из списанного оборудования различных общественных организаций. На одном из квартирников Тропилло уже имел возможность наблюдать "Кино", поэтому сразу же после сведения аквариумовского Треугольника, следуя рекомендации Гребенщикова, пригласил к себе начинающих музыкантов и приступил к работе над записью имевшегося у них материала. Так как группа на тот момент состояла всего из двух человек, Гребенщиков попросил помочь своих коллег по "Аквариуму": Всеволода Гаккеля (виолончель), Андрея Романова (флейта) и Михаила Файнштейна-Васильева (бас-гитара). В связи с отсутствием барабанщика было решено использовать драм-машину, отечественный ритм-бокс "Электроника". Получившийся магнитоальбом содержал 13 песен, а назван был по общей продолжительности в минутах - 45. Группа обладала известностью лишь в узком кругу, поэтому альбом не возымел большого успеха и в среде музыкальных критиков остался незамеченным. Цой впоследствии отмечал, что запись вышла довольно-таки сырой, и выпускать её не следовало [5].


1.2. Период распада

Осенью 1982 года на студии Малого драматического театра музыканты предприняли попытку записи второго альбома, при участии барабанщика Валерия Кириллова (будущий член " Зоопарка ") и звукорежиссёра Андрея Кускова, однако в процессе Цою разонравился звук ударных инструментов, и он решил прекратить запись. Впоследствии некоторые фрагменты этой плёнки были включены в издание под названием Неизвестные песни Виктора Цоя и выпущены в 1992 году на CD-носителе. Зимой 1983 года группа дала несколько концертов в Ленинграде и Москве, причём на некоторых выступлениях "Кино" сопровождал барабанщик "Аквариума" Пётр Трощенков. Рыбин стал приводить на репетиции басиста Максима Колосова и позднее гитариста Юрия Каспаряна. По словам Гребенщикова, Каспарян не очень хорошо играл на гитаре, но быстро прогрессировал и в итоге стал вторым по значимости участником "Кино" [6]. Об этом в 1988 году писал и журналист Евгений Додолев : "Первый же выбранный Цоем кандидат - гитарист Юрий Каспарян вызвал в среде коллег-музыкантов недоумение - он совсем играть не умеет. Однако время расставило всё и всех по местам искушённые мэтры, без энтузиазма встретившие Каспаряна, виновато разводят руками - ну кто бы мог подумать, что у Цоя такая интуиция" [7]. С Колосовым и Каспаряном прошёл второй концерт на сцене Ленинградского рок-клуба. Публика встретила выступающих с лёгким недоумением, так как программа "Кино" нуждалась в существенной доработке [8].

Обязанности между Цоем и Рыбиным чётко распределились, первый отвечал за творческую составляющую - написание текстов и музыки, второй выполнял всю административную работу, организовывал концерты, репетиции и сессии записи. В марте 1983 года между ними разразился серьёзный конфликт, ставший итогом множественных разногласий. Цоя, в частности, раздражало, что Рыбин на стороне исполняет его песни, а своих не пишет, в то время как Рыбину не нравилось безоговорочное лидерство Цоя в принятии всех решений [9]. В конечном счёте они просто перестали созваниваться и с тех пор никогда больше не виделись. После распада группы Рыбин по приглашению Сергея Рыженко уехал в Москву играть с панк-командой "Футбол", а Цой, за неимением состава, на некоторое время прекратил музыкальную деятельность (из-за этого казуса пришлось пропустить I фестиваль рок-клуба) [10].

Единственным аудио-документом того периода стал бутлег под названием 46, демонстрационные версии новых песен Цоя, записанные на домашней порто-студии Алексея Вишни, молодого звукорежиссёра, обучившегося этому мастерству у Тропилло и Гребенщикова. Песни продолжили линию городской романтики, но, вместе с тем, материал вышел более мрачным и холодным. Цой воспринимал Сорок шесть только лишь как репетиционную ленту, созданную для тренировки навыков Каспаряна, однако Вишня без ведома музыкантов пустил запись в народ, и многие восприняли её как второй номерной альбом группы "Кино", несмотря на то, что самой группой её легитимность никогда не признавалась [11].


1.3. Закрепление на сцене

В начале 1984 года Цой и Каспарян приступили к записи настоящего второго альбома, роль продюсера снова исполнил Гребенщиков, позвав на запись многих своих знакомых: Александра Титова (бас-гитара), Сергея Курёхина (клавиши), Петра Трощенкова (ударные), Всеволода Гаккеля (виолончель), Игоря Бутмана (саксофон) и Андрея Радченко (барабаны). Сам Гребенщиков подыгрывал на небольшом клавишном инструменте "Кассиотон", запись была произведена на студии Андрея Троппило и выпущена под названием Начальник Камчатки ("Камчаткой" именовалась котельная, в которой Цой числился кочегаром). На обложке в числе прочих музыкантов изображён Георгий "Густав" Гурьянов, хотя он влился в состав лишь в самом конце рабочего процесса и поучаствовал только в одной песне. Определяющим стилем на альбоме стал минимализм, проявившийся и в лаконизме аранжировок, и в техническом оснащении, когда, к примеру, обработка звука гитары Каспаряна осуществлялась не через овердрайв, а при помощи советского магнитофона "Нота", выполнявшего в тот момент функции фузз-эффекта. Подпольная рок-пресса, отметив на альбоме с полдесятка беспроигрышных хитов ("Троллейбус", "Последний герой", "Генерал", "Камчатка", "Транквилизатор"), всё-таки съязвила на тему "атмосферы какого-то занудства". "Альбом был электрическим и несколько экспериментальным в области звука и формы. Не могу сказать, что по звуку и стилевой направленности он получился таким, каким бы мы его хотели видеть, но, с точки зрения эксперимента, это выглядело интересно" - отмечал в интервью лидер коллектива [12].

По окончании работы над альбомом Цой сформировал электрический состав "Кино", в который кроме него вошли Каспарян (соло-гитара), Титов (бас-гитара), Гурьянов (перкуссия), и с мая 1984 года начал активно репетировать новую концертную программу. Тогда же музыканты выступили на II фестивале Ленинградского рок-клуба, где произвели настоящую сенсацию, став его лауреатами и самым ярким открытием, в частности лучшей песней мероприятия была признана их "Безъядерная зона". С тех пор группа получила некоторую известность и стала регулярно гастролировать по другим городам Советского Союза [11]. Летом состоялось совместное выступление с "Аквариумом" и " Браво ", проходившее в посёлке Николина Гора под пристальным наблюдением сил госбезопасности и также отмеченное критиками как успешное [13].

Окончательный состав "Кино", слева направо: Виктор Цой, Георгий Гурьянов, Юрий Каспарян, Игорь Тихомиров

В начале 1985 года коллектив предпринял попытку записи ещё одного альбома, но Цою не понравилось излишнее вмешательство Тропилло, который постоянно пытался повлиять на творчество, поэтому тот проект оставили незаконченным, а запись произвели дома у Алексея Вишни с тремя гитарами и ритм-компьютером. Как отмечал журналист Андрей Бурлака, аудиокассета под названием Это не любовь получилась самым позитивным альбомом за всю историю "Кино" [11].

Александр Титов одновременно с участием в деятельности группы был членом "Аквариума", и с каждым днём ему становилось всё труднее и труднее совмещать должность басиста, поэтому в ноябре 1985 года он принял решение покинуть "Кино" в пользу ансамбля Бориса Гребенщикова. На его место взяли джазового гитариста Игоря Тихомирова (экс-" Джунгли "). Таким образом, сформировался классический состав группы, просуществовавший до самого её конца [11].

В январе 1986 года Андрей Тропилло всё-таки выпустил ту незаконченную запись, произведённую у него на студии несколькими месяцами ранее. Альбом под названием Ночь стал первым официальным релизом "Кино", изданным московской фирмой " Мелодия ". Пластинка, по некоторым данным, разошлась двухмиллионным тиражом, сделав группу знаменитой далеко за пределами рок-сообщества. Тем не менее, сами музыканты крайне негативно восприняли выпуск этого альбома, с продаж которого не получили ни копейки [11], нелестно отозвалась об альбоме и подпольная рок-пресса [14]. Весной группа выступила на IV фестивале рок-клуба, где получила главный приз за песню " Дальше действовать будем мы ". Летом музыканты съездили в Киев, на съёмки фильма Сергея Лысенко " Конец каникул ". В июле совместно с "Аквариумом" и "Алисой" дали концерт в московском дворце культуры "МИИТ", после чего вместе с этими же группами был выпущен общий сплит-сборник под названием Red Wave (рус. Красная волна ) [15]. Этот альбом, вывезенный из СССР контрабандой и распространившийся в Калифорнии количеством в 10 тысяч экземпляров, стал первым релизом советской рок-музыки на западе [16].

В период 1986-1988 Виктор Цой активно снимался в кино, сначала в " Ассе " Сергея Соловьёва, потом в " Игле " Рашида Нугманова. Он постоянно пропадал на съёмках, надолго уезжал в Казахстан, и группа из-за этого часто простаивала. Юрий Каспарян, например, благодаря изобилию свободного времени, успел порепетировать с Максимом Пашковым, а позднее принял участие в записи дебютного альбома группы " Петля Нестерова ". Цой же, находясь в степях, продолжал сочинять песни и в 1987 году выгадал время для записи альбома Группа крови, большинством критиков считающегося наиболее цельной и зрелой работой "Кино" [11]. Запись производилась дома у Георгия Гурьянова в Купчино, и, по сравнению с ранними этапами творчества, теперь группа обладала хорошим техническим оснащением, которое позволило сделать запись на уровне европейских и американских исполнителей [17]. Каспарян был женат на американке Джоанне Стингрей, привозившей из-за границы качественное оборудование, в частности у них имелась драм-машина Yamaha RX-11, что позволяло легко редактировать не только ритмический рисунок, но также тембры и громкость [18]. Александр Житинский назвал Группу крови одним из лучших альбомов отечественного рока, отметив, что он поднимает русский рок на новую ступень, ступень мужественной гражданской ответственности [19]. Альбом сделал группу популярной и на западе, так, крайне положительную рецензию на него написал Роберт Кристгау, обозреватель газеты Village Voice [17]. В 1988 году на экраны вышла "Асса", в последних сценах которой группа "Кино", выступая перед многотысячной аудиторией, исполняет песню " Хочу перемен! ". Этот финальный эпизод имел эффект близкий к культурному шоку, породил феномен "киномании", охватившей всю страну - мироощущение романтического героя цоевских песен оказалось очень созвучно настроениям молодых слушателей поколения 1980-х [11].


1.4. Пик популярности

Виктор Цой настраивает гитару для акустического концерта

Здобувши популярність, група стала отримувати запрошення з різних соціалістичних республік і навіть з деяких країн далекого зарубіжжя. У рамках руху "Next Stop" відбулися гастролі в Данії, було дано концерт на найбільшому французькому рок-фестивалі в Бурже, а також на радянсько-італійському фестивалі "Back in the USSR" в Мельпіньяно. В цей же час у "Кіно" з'явився професійний менеджер Юрій Белішкін (до цих пір всіма справами завідувала дружина Цоя Маріанна). У 1989 році музиканти поїхали в Нью-Йорк, де відбувся прем'єрний показ фільму "Голка" і був зіграний невеликий концерт [11]. Після цього "Кіно" виїхало в Париж, де відбувався процес зведення альбому Останній герой, який є, по суті, збірка старих пісень, перезаписаних в хорошій якості. Запис та випуск платівки профінансував французький дипломат Жоель Бастенер, поціновувач російської культури, широко відомий у вузькому колі московської богеми [20]. 16 листопада під час виступу на меморіальному концерті Олександра Башлачева глядачі повністю сміли стільці в партері, після чого групі на деякий час заборонили грати в Москві [15].

У 1989 році на прилавках з'явився альбом Зірка на ім'я Сонце. Чорнові начерки до нього складалися ще в грудні 1988 року, а сам запис було зроблено через місяць у московській студії, що належала Валерію Леонтьєву [15]. Група взяла участь у популярній телепрограмі " Погляд "і зробила спробу запису кількох відеокліпів (на пісні" Бачили ніч "," В наших очах "," Група крові "," Далі діяти будемо ми "і" Зірка на ім'я Сонце "). Віктор Цой згодом скаржився на неприйнятні умови, в яких їм доводилося зніматися, проте, кліпи вийшли досить непоганими і потрапили в ротацію провідних телеканалів країни [21]. Крім того, музиканти виношували ідею про створення окремого поп -колективу, який міг би виконувати накопичилися "легкі" пісні:

У Віктора був запас таких улюблених пісень, які з якихось причин не входили в альбоми. Тоді він носився з думкою створити колектив з молодих людей, які б виконували ці пісні. Ми знаходилися в полоні свого героїчного пафосу, і співати про любов нам здавалося якось не по рангу. А пісні були непогані: "Дозволь мені", "Братська любов", "Малюк", "Коли твоя дівчина хвора". Це був цілий новий стиль. Грандіозний самостійний колектив міг би існувати, і навіть були напрацювання. Ми шукали якогось симпатичного хлопця і мріяли створити бойз-бенд. Якби все це вийшло, ми могли б робити концерти з двох відділень - спершу вони, а потім ми. Багато було думок в цьому напрямку.

- Юрій Каспарян [22]

У грудні 1989 року замість Белішкіна продюсером став нещодавно звільнився після відбування покарання Юрій Айзеншпіс, навесні група вирушила в Токіо, де було укладено договір з розкрутки в Японії. Вважається, що "Кіно" повинна була стати першою радянською групою, розрекламованої на міжнародному рівні. 24 червня 1990 музиканти при повному залі відіграли концерт на Великій спортивній арені " Лужників ". Організатори влаштували грандіозний салют, в рамках шоу запалили Олімпійський вогонь [11], який до цього запалювався лише чотири рази ( Олімпіада в Москві в 1980 році, Всесвітній фестиваль молоді і студентів в 1985 році, Ігри доброї волі в 1986 році, Московський міжнародний фестиваль світу в 1989 році) [23].


1.5. Останній альбом

Музиканти групи "Кіно", журналіст Є. Додола і продюсер Ю. Айзеншпіс на презентації Чорного альбому в МДМ (Москва, 12 січня 1991)

У червні 1990 року, закінчивши важкий гастрольний сезон, музиканти хотіли записувати новий альбом, зведення якого планувалося під Франції, але перед цим вирішили взяти невеликі канікули і роз'їхалися відпочивати. Повною мірою планам не судилося здійснитися, оскільки 15 серпня, повертаючись з риболовлі, Віктор Цой загинув в автокатастрофі на 35 кілометрі старого шосе " Слока - Талсі ", в декількох десятках кілометрів від Риги [24]. Смерть музиканта стала потрясінням для всієї радянської громадськості, серед фанатів було зафіксовано кілька випадків самогубств, на Богословському кладовищі утворився цілий наметове містечко, що проіснував кілька місяців [25].

До цього моменту повністю була готова тільки пісня "Червоно-жовті дні", ще кілька пісень збереглися в чорнових варіантах з акустичною гітарою Цоя і частково зробленими інструментальними партіями. Восени в студії ВПТО "Відеофільм" Каспарян, Тихомиров і Гурьянов дописали аранжування для тих, що були чотирьохканальних записів і завершили альбом, що отримав у народі назву Чорний (за повністю чорний колір обкладинки).

У грудні відбулася презентація в Ленінградському рок-клубі. Місяцем пізніше в Московському палаці молоді була проведена ТБ ( Перший канал, телекомпанія ВІD) прес-конференція, приурочена до виходу Чорного альбому [26]. На запитання журналістів відповідали музиканти гурту "Кіно" та інші наближені до Віктора Цоя люди: Юрій Каспарян, Георгій Гур'янов, Ігор Тихомиров, Рашид Нугманов, Маріанна Цой, Артемій Троїцький, Сергій Бугаєв та Юрій Айзеншпіс [27]. Після цього група "Кіно" припинила своє існування.


1.6. Подальша доля учасників групи

Георгій Гур'янов буквально відразу ж завершив музичну кар'єру і присвятив себе живопису. Ігор Тихомиров деякий час керував клубом "Полігон", грав разом з Олександр Ляпін, після чого влітку 1995 року перейшов в " ДДТ ". Юрій Каспарян після довгого періоду мовчання записав інструментальний альбом Драконові ключі (1996), кілька разів акомпанував Сергію Курьохіна, а в жовтні 2001 року спільно з В'ячеславом Бутусовим (екс-" Наутілус Помпіліус ") і Олегом Сакмаровим (екс-"Акваріум") заснував групу " Ю-Пітер ", в концертний репертуар якої увійшли багато хіти" Кіно " [28]. У тому ж році Бутусов з Тихомирова і Каспаряном записали проект під назвою Зірковий падла. Альбом вийшов похмурим і містичним, всі тексти написав іменитий поет Євген Головін, тим не менше, більшість оглядачів піддали цей диск критиці за невиправдану експлуатацію слова "Кіно", написаного на обкладинці жирними буквами [29] [30]. Некоторое время ходили слухи о возрождении группы "Кино" с новым вокалистом Бекханом Барахоевым, он спел с Каспаряном и Тихомировым на двух юбилейных концертах, принял участие в нескольких студийных записях, но в итоге этот проект не состоялся - певец продолжил выступать со своим собственным коллективом " Бекхан " [31].


2. Стиль

Музика "Кіно", написана переважно Віктором Цоєм, близька до стилістики пост-панку та нової хвилі, хоча сам він не раз ототожнював свій жанр з біт-музикою [32]. Звучання групи було по-хорошому модним: вони уважно і зацікавлено спостерігали за розвитком музичного процесу на Заході і прагнули знайти в своїй творчості застосування найбільш цікавого з почутого. Пісні завжди відрізняло велика кількість свіжих мелодійних знахідок - романтико-героїчна патетика текстів межувала з реалістичними замальовками з натури, стриманою іронією і характерним сардонічним гумором [11]. За словами Анатолія Гуницького, стиль "Кіно" нагадує зрілий T.Rex - ритмічним одноманітністю і лаконізмом інструментальних партій, а також такою, що запам'ятовується, нав'язливою мелодикою [33]. Тематика текстів найчастіше зачіпає проблеми людини, що вступив у протиборство з оточуючими його обставинами - оглядач журналу " Ровесник "порівняв музику Цоя зі злим криком міського партизана, що ненавидить споганена світ, в якому йому доводиться жити [34]. Незважаючи на це, всі пісні абсолютно аполітичні, відповідаючи на питання про відсутність соціально-політичних тем, Цой зазначив, що ставиться до своїх пісням як до художніх творів і не бажає займатися публіцистикою [32].

Джерелами натхнення критики вважають групи REM [35], The Smiths (в період Це не любов) [36], The Sisters of Mercy [11], The Cure [35] [37]. Багато в чому на стиль Цоя вплинули його знайомі, музиканти груп "Акваріум", "Зоопарк" і " ТБ ", наголошується взаємний вплив з групою" Аліса ". Вокальна манера Цоя нагадує стиль Йена Кертіса. Пластика поведінки на сцені навіяна враженнями від фільмів з Брюсом Лі, часто переглядаємо учасниками групи в гостях у друзів [25] [38].


3. Кіноманія

"Стіна Цоя"

Пісні "Кіно" серед любителів року залишаються популярними донині. Вважається, що смерть Цоя навіть сприяла популяризації групи, створивши свого роду культ трагічно загиблого героя [6]. Є також думка, що в останні роки група себе вичерпала, і, якби музикант вчасно не загинув, увага до колективу істотно скоротилася б. Тим не менш, аварія сталася на піку популярності "Кіно", що призвело до каталізації феномена "Кіноманія" [39]. В Кривоарбатском провулку (Москва) з'явилася " стіна Цоя ", яку шанувальники групи обписали написами" Кіно "," Цой живий ", цитатами з пісень і зізнаннями в коханні до музиканта [40]. Представники влади і якісь неформальні організації неодноразово намагалися зафарбувати стіну, але до цих пір багато фанатів з усієї Росії та країн ближнього зарубіжжя продовжують паломництво до цього меморіалу, приносять квіти, вішають плакати і додають нові написи [41].

Котельня "Камчатка" (вулиця Блохіна, 15), в якій Цой протягом кількох років працював кочегаром, також стала об'єктом паломництва. У 2001 році будівлю було викуплено комерційною компанією, і легендарний підвал планувалося знищити, проте Валентина Матвієнко відвідала це місце і розпорядилася про збереження котельні, а також про створення тут музею Віктора Цоя і його фінансування з міського бюджету [42]. У Києві, на озері Тельбін, де знімався короткометражний фільм "Кінець канікул", до теперішнього часу ростуть старі верби, які видно в кадрах фільму, і це місце є культовим для українських фанатів [43]. Також не залишилося без уваги і місце загибелі Віктора Цоя. Традиційно, проїжджаючи 35 кілометрів траси Слока-Талсі, водії сигналять. Там встановлено пам'ятник, фанати щороку відвідують "кілометр" для того, щоб покласти квіти, а також виконати пісні улюбленого музиканта.


4. Відображення в культурі

Будучи однією з найяскравіших радянських груп другої половини 1980-х, "Кіно" справила великий вплив на становлення багатьох молодих колективів, і, певною мірою, продовжує впливати досі. Діячі музики, знали Віктора Цоя особисто або просто були шанувальниками його групи, виявляли свою повагу не тільки в інтерв'ю, а й безпосередньо у творчості [44]. Хороший тому приклад - проект Кінопроби, подвійний триб'ют-альбом, що складається з кавер-версій, виконаних самими відомими рокерами пострадянського простору. Альбом вийшов восени 2000 року і супроводжувався масштабними стадіонних концертів у Москві та Санкт-Петербурзі [45].

Группа "Кино" - это группа феноменальная, и то, что за время, прошедшее после смерти Цоя, она не стала менее популярной - это удивительная вещь. Если проводить какие-то аналогии с западными, то можно вспомнить Doors, Beatles - группы, которые никак не стареют со временем. У всех этих групп были какие-то универсальные достоинства, которые с годами не то что не тускнеют, а становятся ещё более отчётливыми. Скажем, если говорить о Beatles - то это фантастические мелодии, хотя, естественно, их лирика сейчас звучит очень наивно. Но их мелодии, их музыка, - вечны и классичны. Если говорить о Doors - то это как раз лирика Джима Моррисона, его удивительный голос, его феерическая, харизматическая фигура. Что же касается Цоя, то он объединил в каком-то смысле и то, и другое достоинства.

- Артемий Троицкий [46]

Константин Кинчев, друживший с Цоем, на концертах "Алисы" нередко исполняет "Песню без слов", "Транквилизатор" и " Спокойную ночь ". Алисоманы даже придумали свой ритуал: во время исполнения песни "Спокойная ночь" они садятся на корточки и зажигают зажигалки, а на словах "Тем, кто ложится спать - спокойного сна" все разом встают [18]. В 2008 году Кинчев посвятил памяти друга целый альбом Пульс хранителя дверей лабиринта (в данном контексте под "хранителем лабиринта" подразумевается сам Цой) [47]. Илья Чёрт, лидер группы " Пилот ", признавался, что альбом Ч/б сознательно записывался в стиле "Кино": "Мне стало обидно, что в нашей стране существуют тысячи команд, которые копируют группу Nirvana. Ведь такая музыка и стилистика абсолютно вторичны. А отечественный исполнитель Виктор Цой родился и умер - и никто его дело не продолжает. А у его музыки - российские корни" [48]. В 2000 году Рикошет, лидер группы " Объект насмешек " выпустил сборник ремиксов на песни с Последнего героя, получивший название Виктор Цой: Печаль [49]. В октябре 2010 года в Москве и Санкт-Петербурге прошёл фестиваль "20 лет без Кино", где их песни вновь прозвучали в исполнении главных рокеров страны - групп "Алиса", "Ю-Питер", " Король и шут ", " Пикник ", " Кукрыниксы ", "Пилот" и др [50]. 21 октября к 20-летию гибели выпущен трибьют-альбом памяти Виктору Цою, КИНОпробы. Рэп-трибьют. 16 декабря в Crocus City Hall состоялся концерт "Музыка Кино для оркестра", в рамках которого симфонический оркестр " Глобалис " при участии Каспаряна отыграл 30 композиций группы в оркестровых версиях. Автором аранжировок выступил музыкант Игорь Вдовин [51].

31 декабря 1999 года Наше радио огласило список " 100 лучших песен русского рока в XX веке ", составленный на основе выбора радиослушателей. "Кино" с десятью песнями (" Группа крови ", " Звезда по имени Солнце ", "В наших глазах", "Последний герой", " Хочу перемен! ", "Пачка сигарет", "Спокойная ночь", "Восьмиклассница", "Война" и "Закрой за мной дверь") имеет в нём наибольшее представительство, причём "Группа крови" в общем списке почётно занимает позицию № 1. Комсомольская правда, в соответствии с опросом читателей, назвала "Кино" второй по влиятельности группой за всю историю отечественного рока [52]. Кроме того, "Группа крови" попала в список "40 песен, изменивших мир", составленный редакцией русскоязычной версии журнала Rolling Stone в 2007 году [53].

В апреле 2011 года известный русский бизнесмен Олег Тиньков приобрёл права на песню "Дальше действовать будем мы" для новой рекламной кампании своего банка " Тинькофф Кредитные Системы ", песня стала корпоративным гимном банка, а сама фраза - слоганом. Кроме того, композиция звучит во время телепрограммы "Бизнес-секреты с Олегом Тиньковым". По некоторым источникам, стоимость сделки составила один миллион долларов, хотя сам предприниматель частично опроверг эту информацию в своем блоге [54].


5. Склад

Кроме перечисленных на схеме, в 1985-1988 годах вместе с "Кино" играли (или делали вид, что играют) многие их приятели и знакомые: Алексей Вишня, Юрий Лебедев, Дмитрий Анашкин ("Электростандарт", "Оркестр А"), Игорь Борисов ("Цивилизации Z", "Нате!") - гитары; Андрей Крисанов - бас; Дмитрий Павлов, Андрей Сигле, Сергей Курёхин - клавишные; Роман Баринов, Сергей Бугаев - барабаны, перкуссия; Джоанна Стингрей - бэк-вокал. В свою очередь, многие из музыкантов группы были участниками проекта " Поп-механика " [11].


6. Дискографія

Студийные альбомы

Синглы

На зарубежных сборниках

Прочие релизы

Концертные альбомы

  • 1985 - Концерт в рок-клубе (2CD)
  • 1987 - Концерт на V фестивале Ленинградского рок-клуба в ЛДМ (3 июня 1987 год)
  • 1987 - Концерт в Дубне
  • 1990 - Концерт в СК Олимпийский (Москва, 5 мая 1990 года)
  • 1990 - Концерт в СКК имени Ленина (Ленинград, 8 мая 1990 года)
  • 1994 - Акустический концерт
  • 1996 - Акустический концерт (ver.2)
  • 2000 - Акустика (запись 1984 года)
  • 2002 - Первые записи
  • 2002 - Live 1988-1990 (2CD)
  • 2004 - Неизвестные записи (4CD):
    • 1982 - Акустика. Ленінград.
    • 1986 - Рок-фестиваль. ДК Связи. Москва.
    • 1988 - Квартирник. Ленінград.
    • 1990 - Акустика. Таллин.

Сольні альбоми


Примітки

  1. Алексей Рыбин. Глава 4 // Кино с самого начала и до самого конца - - Москва: Феникс, 2001. - 278 с. - ISBN 5-222-01924-1.
  2. Виктор Цой. Иллюстрированная история жизни и творчества Виктора Цоя и группы "Кино" - М .: АНТАО, 2005. - С. 332, 334, 337, 342. - ISBN 5-94037-066-7.
  3. Виктор Цой Иллюстрированная история жизни и творчества Виктора Цоя и группы "Кино" - М .: АНТАО, 2005. - С. 346. - ISBN 5-94037-066-7.
  4. Алексей Рыбин. Глава 6 // Кино с самого начала и до самого конца - Москва: Феникс, 2001. - 278 с. - ISBN 5-222-01924-1.
  5. Александр Кушнир. Кино 45 (1982) // 100 магнитоальбомов советского рока - www.rockanet.ru/100/29.phtml - Москва: Крафт+, 2003. - 400 с. - ISBN 5-7784-0251-1.
  6. 1 2 Борис Гребенщиков. Мы были как пилоты в соседних истребителях - www.kinoman.net/library/view.php?id=22. www.kinoman.net. Архивировано - www.webcitation.org/617c9L0y1 из первоисточника 22 августа 2011.
  7. Евгений Додолев. Начальник Камчатки - menestreli.ws/Kino/Publ/Kamchatka.html. - Московский комсомолец, 25 марта 1988.
  8. Рыбин, Глава 7.
  9. Алексей Рыбин. "И Рыба, и мясо" - Из интервью с Лёшей Рыбиным - tsoy4ever.ru/stati-o-gruppe-kino/70-iz-intervju-s-leshejj-rybinym.html. - Рокси, № 6, 1983.
  10. Рыбин, Глава 8.
  11. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Андрей Бурлака. Том II. Кино // Рок-энциклопедия. Популярная музыка в Ленинграде-Петербурге 1965-2005 - www.rock-n-roll.ru/details.php?mode=show&id=1978 - М .: Амфора, 2007. - 416 с. - ISBN 978-5-367-00362-8.
  12. Александр Кушнир. Кино. Начальник Камчатки (1984) // 100 магнитоальбомов советского рока - www.rockanet.ru/100/51.phtml - Москва: Крафт+, 2003. - 400 с. - ISBN 5-7784-0251-1.
  13. Александр Липницкий. "Он как никто мог поднять человека с колен" - www.rockhell.spb.ru/musicians/kino/a11.shtml. www.rockhell.spb.ru (7 июня 1991). Архивировано - www.webcitation.org/617bzahaj из первоисточника 22 августа 2011.
  14. Терещенко В. Из рецензии на альбом "Ночь" - tsoy4ever.ru/stati-o-gruppe-kino/74-iz-recenzii-na-albom-noch.html. - Рокси, № 11, 1986.
  15. 1 2 3 Константин Преображенский. История группы "Кино" - www.kinoman.net/story/story.php. www.kinoman.net. Архивировано - www.webcitation.org/617c0UdZQ из первоисточника 22 августа 2011.
  16. Всеволод Гаккель. Аквариум как способ ухода за теннисным кортом - amphora.ru/book.php?id=1122 - М .: Амфора, 2007. - С. 322. - 416 с. - (История Аквариума). - ISBN 978-5-367-00331-4.
  17. 1 2 Foss, Richard Gruppa Krovi - www.allmusic.com/cg/amg.dll?p=amg&sql=10:d9frxql5ld6e. AllMusic. Архивировано - www.webcitation.org/617c1S101 из первоисточника 22 августа 2011.
  18. 1 2 Программа " Летопись ", передача, посвящённая альбому "Группа крови". Архив программы доступен по адресу http://nashe.ru/letopis/714/ - nashe.ru/letopis/714/
  19. Александр Житинский. Из рецензии на альбом "Группа крови" - tsoy4ever.ru/stati-o-gruppe-kino/75-iz-recenzii-na-albom-gruppa-krovi.html. - Рокси, № 14, 1988.
  20. Марина Леско. Истёкший срок рока - www.newlookmedia.ru/?p=5696 // Музыкальная правда. - Издательский дом "Новый Взгляд", 11 марта 2010. - № 2.
  21. Марианна Цой, Александр Житинский. Виктор Цой. Вірші. Документы. Воспоминания - kino.volga.ru/helicon.htm - Выпуск 1. - Санкт-Петербург: Новый Геликон, 1991. - С. 291. - 368 с. - (Звёзды рок-н-ролла). - ISBN 5-85-395-018-5.
  22. Антон Чернин. Наша музыка - СПб: Амфора, 2006. - С. 304-305. - 638 с. - (Стогoff project). - 5000 екз . - ISBN 5-367-00238-2.
  23. Артур Гаспарян "Мы помним чудное мгновение", "Московский комсомолец" 29.06.1990 архив статьи - www.nneformat.ru/archive/?id=5299
  24. Гибель Цоя: как произошла авария на трассе Слока-Талси. ИНФОграфика - www.rian.ru/infografika/20070815/71713181.html. РИА Новости (15 августа 2007). Архивировано - www.webcitation.org/617c29IKo из первоисточника 22 августа 2011.
  25. 1 2 История группы КИНО - vrt.al.ru/biograf.html. vrt.al.ru.
  26. Александр Кушнир. Глава II. Борис Гребенщиков // Хедлайнеры - www.kushnir.ru/headliners.php - Москва: Амфора, 2007. - С. 21. - 416 с. - ISBN 978-5-367-00585-1.
  27. Рашид Нугманов. Летопись: Виктор Цой - kino.volga.ru/black.htm. "Йа-Хха" - официальный сайт Рашида Нугманова.
  28. Вадим Пономарёв. Слава Бутусов исполнил долг - www.vz.ru/culture/2005/10/24/10690.html. - Взгляд, 24 октября 2005.
  29. Святослав Бирюлин. Вячеслав Бутусов и музыканты группы "Кино": Звёздный падл - www.zvuki.ru/M/P/22243. Звуки.Ру (28 августа 2008). Архивировано - www.webcitation.org/617c584RO из первоисточника 22 августа 2011.
  30. Юлия Санкович. Звёздные па - 2001.novayagazeta.ru/nomer/2001/76n/n76n-s11.shtml. - Новая газета, 18 октября 2001.
  31. Алексей Сорокин. Звезда по имени Виктор Цой - Интервью с Юрием Каспаряном - www.bekhan.ru/pressa.php#0013. - Журнал "Тинейджер" #54, 27 июня 2002.
  32. 1 2 Алексей Астров. Виктор Цой: "У нас у всех есть какое-то чутье" - www.kino2000.boom.ru/press/rio1.html. - Рио, № 19, 1988.
  33. Анатолий Гуницкий. Из статьи "Расклад-84" - tsoy4ever.ru/stati-o-gruppe-kino/78-iz-stati-rasklad-84.html. - Рокси, № 8, 1985.
  34. Алексей Поликовский. Виктор Цой - кочегар Кино - tsoy4ever.ru/stati-o-gruppe-kino/68-viktor-cojj-kochegar-kino.html. - Ровесник, № 11, ноябрь 1997.
  35. 1 2 Sabrina Jaszi; Steve Huey Kino - www.allmusic.com/cg/amg.dll?p=amg&sql=11:w9fqxqw5ld0e~T1. AllMusic. Архивировано - www.webcitation.org/617c8IyQp из первоисточника 22 августа 2011.
  36. Владислав Бачуров. The Smiths. Клуб одиноких сердец - fuzz-magazine.ru/ru/magazine/1999/6-1999/2043-the-smiths---. - Fuzz, 1 июня 1999. - № 6.
  37. Дмитрий Бебенин. 17 мгновений The Cure - www.zvuki.ru/R/P/14973 . Звуки.Ру.
  38. Ольга Окнер. Герой, который ушёл и остался - pages.sbcglobal.net/slon/page/paper/tsoy.html. - Газета "Курьерчик", приложение к газете "Петербургский курьер", 1999.
  39. Андрей Тропилло. Трагедия не может быть попсовой - rockarchive.ru/text/n-1/78/index.shtml. www.rockarchive.ru. Архивировано - www.webcitation.org/617cANa03 из первоисточника 22 августа 2011.
  40. Алексей Плуцер-Сарно. Боги ХХ века: некрофилия как ритуал - old.russ.ru/journal/ist_sovr/98-10-13/pluts.htm. - Русский журнал, 13 октября 1998.
  41. Микола Морозов, Богдан Степовий. Цоя втиснуть в рамку - www.izvestia.ru/moscow/article3134753/. - Известия, 28 жовтня 2009.
  42. Валентина Ілюшина. Котельня "Камчатка" отримає статус пам'ятника - www.livejournal.ru/themes/id/533. Живий журнал (20 червня 2007). Фотогалерея - www.webcitation.org/617cBiLdh з першоджерела 22 серпня 2011.
  43. Андрій Архангельський. Побачивши групу "Кіно", директор кіностудії сказав мені: "постригти, переодягнути, умити і тільки тоді знімати!" - www.facts.kiev.ua/archive/2001-06-21/68419/index.html. - Факти та коментарі, 21 червня 2001.
  44. Світлана Гудеж. Кінопроби: Пряма мова - www.zvuki.ru/M/P/4461. Звукі.Ру (30 березня 2009). Фотогалерея - www.webcitation.org/617cDev4V з першоджерела 22 серпня 2011.
  45. Дід Звукарь. Точні дати: Кіноконцерт і КІНОальбом - www.zvuki.ru/R/P/3308. Звукі.Ру (28 вересня 2000). Фотогалерея - www.webcitation.org/617cGwDnw з першоджерела 22 серпня 2011.
  46. А-лена. Кожна пісня "Кіно" - це є завершений гімн - www.zvuki.ru/R/P/7590. Звукі.Ру (28 червня 2006). Фотогалерея - www.webcitation.org/617cK2I1o з першоджерела 22 серпня 2011.
  47. Вадим Пономарьов. Цой вказав "Алісі" шлях - vz.ru/culture/2008/6/1/173110.html. - Погляд, 1 червня 2008.
  48. Радіф Кашапов. Ілля Чорт і природа Абсолюту - www.zvuki.ru/R/P/15027. Звукі.Ру (4 червня 2006). Фотогалерея - www.webcitation.org/617cN7Rpo з першоджерела 22 серпня 2011.
  49. Помер легендарний рок-музикант Рикошет - www.newsmusic.ru/news_2_4839.htm. NEWSmusic.ru (23 березня 2007).
  50. 20 років без "Кіно" - www.newlookmedia.ru/?p=9404 / / Музична правда. - Видавничий дім "Новий Погляд", 13 вересня 2010. - № 8.
  51. Віктор Цой і оркестр - www.newlookmedia.ru/?p=11471 / / Музична правда. - Видавничий дім "Новий Погляд", 8 грудня 2010 року. - № 11.
  52. Леонід Захаров. Групи, які змінили наш світ - kp.md/daily/23312/30228 /. - Москва : Комсомольська правда, 6 липня 2004.
  53. Редакція Rolling Stone. 40 пісень, що змінили світ / / Rolling Stone. - Москва : Видавничий дім СПН, Жовтень 2007.
  54. Павло Головкін. Далі діяти буде Тиньков - www.kommersant.ru/doc/1609681 / / Коммерсант. - Москва : 11 квітня 2011. - № 14 (821).

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
1959 в кіно
1902 в кіно
1926 в кіно
1938 в кіно
1921 в кіно
Німе кіно
1973 в кіно
1901 в кіно
1894 в кіно
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru