Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Латинську мову



План:

Примітки
Література

Введення

Lapis niger (букв. Чорний камінь) - один з найбільш ранніх пам'яток з написом латинською мовою.

Латинська мова (лат. lingua Latina ), Або латинь, - мова латино-фаліскской підгрупи италийских мов індоєвропейської мовної сім'ї. На сьогоднішній день це єдиний активно вживається італійський мова (є мертвою мовою).

Латинська мова є одним з найбільш древніх письмових індоєвропейських мов.

У наші дні латинська мова є офіційною мовою Святого Престолу і міста-держави Ватикан, а також, частково, Римсько-Католицької церкви.

Велика кількість слів у європейських (і не тільки) мовами мають латинське походження).

Латинський алфавіт є основою писемності багатьох сучасних мов.


1. Історія

Латинська мова разом з оськсько і умбрскій мовами становив италийскую гілка індоєвропейської сім'ї мов. У процесі історичного розвитку давньої Італії латинська мова витіснила інші італійські мови і з часом зайняв панівне положення в західному Середземномор'ї. Він відноситься до числа так званих мертвих мов, подібно древнеиндийскому (санскрит), давньогрецької та ін

В історичному розвитку латинської мови відзначається кілька етапів, характерних з точки зору його внутрішньої еволюції і взаємодії з іншими мовами.


1.1. Архаїчна латинь

Поява латині як мови відносять до середини II тис. до н.е.. На початку I тис. до н.е.. латинською мовою говорило населення невеликої області Лацій (лат. Latium), розташованої на заході середньої частини Апеннінського півострова, по нижній течії Тібру. Плем'я, що заселяло Лацій, називалося латинами (лат. Latini), його мова - латинською. Центром цієї області стало місто Рим (лат. Roma), на ім'я якого об'єдналися навколо нього італійські племена стали називати себе римлянами (лат. Romani).

Найбільш ранні письмові пам'ятники латинської мови походять, імовірно, до кінця VI - початку V століть до н.е.. Це знайдена в 1978 присвята напис із стародавнього міста Сатріка (в 50 км на південь від Риму), що датується останнім десятиліттям VI століття до н.е.., і уривок сакральної написи на уламку чорного каменю, знайденому в 1899 при розкопках римського форуму, що відноситься приблизно до 500 р. до н.е.. До древніх пам'ятників архаїчної латині відносяться також досить численні надгробні написи і офіційні документи середини III - початку II століття до н.е.., з яких найбільш відомі епітафії римських політичних діячів Сципионов і текст сенатського постанови про святилищах бога Вакха.

Найбільшим представником архаїчного періоду в області літературної мови є давньоримський комедіограф Плавт (бл. 245 - 184 до н.е..), від якого до нашого часу дійшло 20 комедій повністю і одна - в уривках. Втім, слід зауважити, що словниковий склад комедій Плавта і фонетичний лад його мови вже в значній мірі наближаються до норм класичної латини I століття до н.е.. - початку I століття н.е..


1.2. Класична латина

Під класичною латиною мається на увазі літературну мову, що досяг найбільшої виразності і синтаксичної стрункості в прозових творах Цицерона ( 106 - 43 до н.е..) і Цезаря ( 100 - 44 до н.е..) і в поетичних творах Вергілія ( 70 - 19 до н.е..), Горація ( 65 - 8 до н.е..) і Овідія ( 43 до н.е.. - 18 н.е..).

Період формування та розквіту класичної латинської мови був пов'язаний з перетворенням Риму в найбільшу рабовласницьке держава Середземномор'я, підпорядкувавши своїй владі великі території на заході і південному сході Європи, в північній Африці і Малої Азії. У східних провінціях Римської держави (в Греції, Малій Азії та на північному узбережжі Африки), де до моменту завоювання їх римлянами були широко поширені грецьку мову і високорозвинена грецька культура, латинська мова не набув великого поширення. Інакше йшла справа в західному Середземномор'ї.

До кінця II століття до н. е.. латинська мова панує не тільки на всій території Італії, але і в якості офіційного державної мови проникає в підкорені римлянами області Піренейського півострова і нинішньої південної Франції. Через римських солдатів і торговців латинська мова в його розмовній формі знаходить доступ в маси місцевого населення, будучи одним з найбільш ефективних засобів романізації завойованих територій. При цьому найбільш активно романізіруются найближчі сусіди римлян - кельтські племена, що проживали в Галлії (територія нинішніх Франції, Бельгії, почасти Нідерландів і Швейцарії). Підкорення римлянами Галлії почалося ще в другій половині II століття до н. е.. і було завершено в самому кінці 50-х років I століття до н. е.. в результаті тривалих воєнних дій під командуванням Юлія Цезаря ( галльські війни 58-51 до н.е..). Тоді ж римські війська входять в тісне зіткнення з німецькими племенами, що жили в обширних районах на схід від Рейна. Цезар робить також два походи в Британію, але ці короткочасні експедиції (в 55 і 54 до н.е..) не мали серйозних наслідків для відносин між римлянами і британцями (кельтами). Тільки через 100 років, в 43 році н.е.., Великобританія була завойована римськими військами, які перебували там до 407 року н.е.. Таким чином, протягом приблизно п'яти століть, до падіння Римської імперії в 476 році н.е.., племена, що населяли Галлію і Британію, а також германці відчувають великий вплив латинської мови.


1.3. Постклассическая латинь

Від класичної латини прийнято відрізняти мову римської художньої літератури т. н. послеклассический (посткласичного, пізньоантичного) періоду, хронологічно збігається з першими двома століттями нашого літочислення (т. зв. епоха ранньої імперії). Дійсно, мова прозових письменників і поетів цього часу ( Сенека, Тацит, Ювенал, Марциал, Апулей) відрізняється значною своєрідністю у виборі стильових засобів; але оскільки виробилися протягом попередніх століть норми граматичного ладу латинської мови не порушуються, вказане розподіл латинської мови на класичний і послеклассический має скоріше літературознавче, ніж лінгвістичне значення.


1.4. Пізня латинь

В якості окремого періоду в історії латинської мови виділяється т. н. пізня латинь, хронологічними межами якої є III - VI століття - епоха пізньої імперії і виникнення, після її падіння, варварських держав. У творах письменників цієї пори - переважно істориків і християнських богословів - знаходять місце вже багато морфологічні та синтаксичні явища, що готують перехід до нових романських мов.


1.5. Середньовічна латина

Середньовічна, або христианизированной латинь - це перш за все літургійні (богослужбові) тексти - гімни, пісні, молитви. В кінці IV століття святий Ієронім переклав всю Біблію на латинську мову. Цей переклад, відомий під назвою "Вульгата" (тобто Народна Біблія), був визнаний рівноцінним оригіналу на католицькому соборі Тридентському в XVI столітті. З тих пір латинську, поряд з староєврейською і давньогрецькою, вважається одним з священних мов Біблії. Епоха Відродження залишила нам величезну кількість наукових праць латинською мовою. Це медичні трактати медиків італійської школи XVI століття: "Про будову людського тіла" Андреаса Везалія ( 1543), "Анатомічні спостереження" Габріеля Фаллопия ( 1561), "Анатомічні твори" Бартоломея Еустахіо ( 1552), "Про заразних хворобах і їх лікуванні" Джироламо Фракасторо ( 1546) та інші. На латинській мові створив свою книгу "Світ у картинках" "ORBIS SENSUALIUM PICTUS. Omnium rerum pictura et nomenclatura" педагог Ян Амос Коменський ( 1658), в якій з ілюстраціями описано весь світ, від неживої природи до устрою суспільства. По цій книзі навчалися багато поколінь дітей з різних країн світу. Її останнє російське видання вийшло в Москві, в 1957 р.


1.6. Стилістичні особливості літургійної латині

Оскільки на грецькій мові були написані книги Нового Завіту, в перші десятиліття християнства він залишався основною мовою богослужіння в Римі, а проте при татові св. Вікторі I ( 189 - 199) тут було здійснено перехід на латину. Для християнської латині характерно запозичення великої кількості грецької і, почасти, давньоєврейської лексики, наявність неологізмів, великий вплив розмовної, з точки зору античної традиції, стилю. У той же час безпосередньо в богослужбових текстах використовуються багато слів власне латинського походження і мовні конструкції, вже на час складання цих текстів були архаїчними, що перетворює літургійну латинь в сакральна мова, відмінний від розмовного (наприклад, замість більш поширеного в розмовній мові християн дієслова oro - "молитися" - вживається древнє precor, замість грецького слова episcopus - традиційні офіційні римські терміни pontifex і antistes; замість грецького presbyter - римське praesul). Урочистий стиль богослужбової латині, дуже відмінний від розмовного, являє собою гармонійне поєднання біблійного і давньоримського складу.


1.7. Латинська мова в біології

Латинська мова в біології можна розглядати як самостійний науковий мову, що відбувся від латинської мови епохи Відродження, але збагачений безліччю слів, запозичених з грецького та інших мов. Крім того, багато слів латинської мови вживаються в біологічних текстах в новому, спеціальному розумінні. Граматика в латинському біологічному мовою помітно спрощена. Алфавіт доповнено: на відміну від класичної латини, використовуються літери "j", "k", "w".

Сучасні Кодекси біологічної номенклатури вимагають, щоб наукові назви живих організмів були за формою латинськими, тобто були написані буквами латинського алфавіту і підкорялися правилам латинської граматики, незалежно від того, з якої мови вони запозичені.


2. Вплив на інші мови

Латинська мова в його народною (розмовної) різновиди - так звана вульгарна латинь (в значенні - народна) - з'явився мовою-основою для нових національних мов, що об'єднуються під загальною назвою романських. До них належить італійську мову, створений на території Апеннінського півострова в результаті історичного зміни латинської мови, французький і провансальський мови, що розвинулися в колишній Галлії, іспанська, каталанська і португальська - на Піренейському півострові, ретороманська - на території римської колонії Реции (в частині нинішньої Швейцарії і в північно-східній Італії), румунська - на території римської провінції Дакії (нинішня Румунія), молдавський і деякі інші, з яких варто особливо відзначити сардінський мова, як найбільш близький до класичної латини з усіх сучасних романських мов.

При спільності походження романських мов між ними в даний час є і значні відмінності. Це пояснюється тим, що латинська мова проникав на завойовані території протягом цілого ряду століть, протягом яких сам він як мова-основа кілька видозмінювався і вступав в складну взаємодію з місцевими племінними мовами та діалектами. Відомий відбиток на виникаючі родинні романські мови наклало також відмінність в історичній долі територій, на яких вони формувалися протягом тривалого часу.

Тим не менше всі романські мови зберігають у своїй лексиці, а також, хоча і в значно меншій мірі, в морфології латинські риси. Наприклад, дієслівна система французької мови представляє подальший розвиток форм дієслова, що намічалося вже в народній латині. У період формування французького літературної мови на нього зробив сильний вплив латинський синтаксис, під впливом якого сформувалися у французькій граматиці правила погодження та послідовності часів, відокремлені причетні конструкції, інфінітивні обертів.

Спроби римлян підпорядкувати собі германські племена, неодноразово робилися на рубежі I століття до н. е.. і I століття н. е.., не мали успіху, але економічні зв'язки римлян з германцями існували тривалий час, вони йшли переважно через римські колонії-гарнізони, розташовані уздовж Рейну і Дунаю. Про це нагадують назви німецьких міст: Кельн (нім. Kln, від лат. colonia - поселення), Кобленц (нім. Koblenz, від лат. confluentes - букв. стікаються, Кобленц розташований у збігу Мозеля з Рейном), Регенсбург (нім. Regensburg, від лат. regina castra), Відень (від лат. vindobona) та ін

У Британії найбільш древніми слідами латинської мови є назви міст з складовою частиною-chester,-caster або-castle від лат. Castra - військовий табір і castellum - зміцнення, foss-від лат. Fossa - рів, col (n) від лат. Colonia - поселення: Манчестер (англ. Manchester), Ланкастер (англ. Lancaster), Ньюкасл (англ. Newcastle), Фосбрук (англ. Fossbrook), Лінкольн (англ. Lincoln), Колчестер (англ. Colchester). Завоювання Британії в V - VI століттях німецькими племенами англів, саксів і ютів збільшило число латинських запозичень, засвоєних британськими племенами, за рахунок слів, вже сприйнятих германцями від римлян.

Значення латинської мови для поступового і тривалого формування нових західноєвропейських мов зберігається і після падіння Західної Римської імперії (традиційна дата - 476). Латинську мову продовжував залишатися мовою держави і школи в раннефеодальном Франкском королівстві (утвореному в кінці V століття), поглинути значну частину території Західної Римської імперії; франкское держава, що стало імперією ( Карл Великий прийняв у 800 титул імператора), розпалося в середині IX століття843) на самостійні держави Західної Європи - Італію, Францію та Німеччину. Відсутність у цих державах протягом кількох століть національних літературних мов змушувало вдаватися в зносинах між ними до допомоги латинської мови. Протягом всіх середніх століть і пізніше латинська мова є мовою католицької церкви. Одночасно латинь була мовою науки та університетського викладання і основним предметом викладання шкільного. Нарешті, латина була мовою юриспруденції, і навіть в тих країнах, де вже в Середні століття здійснився перехід законодавства на національні мови (як наприклад у Франції), вивчення римського права і рецепції з нього було найважливішою складовою частиною юриспруденції. Звідси широке проникнення латинської лексики в новоєвропейської мови, перш за все в якості наукової, богословської, юридичної і взагалі абстрактної термінології.

У Росії до XVIII ст. як джерело термінології використовувався церковнослов'янська і (меншою мірою) грецьку мову, а проте починаючи з часів Петра I починається посилене проникнення латинської лексики і в російську мову, в меншій мірі безпосередньо, більшою - через новоєвропейських мови. Слід зазначити втім, що в самому давньоруській мові є кілька дуже ранніх запозичень з латини, частиною безпосередньо, частиною за посередництвом грецької ("кобила", "баня", "палата", "легіон").

На англійська мова латинська лексика зробила істотний вплив через французький внаслідок завоювання Англії в XI столітті французькими норманами (нормандцами). Багато запозичень було зроблено англійською мовою в епоху Відродження і безпосередньо з латинського.

Середньовічна латина досить далеко пішла від класичних зразків, і в XIV ст. в Італії почався рух за повернення до зразкової латині Цицерона, на противагу латині церкви та університетів, яку гуманісти презирливо іменували "кухонної латиною". Гуманісти активно говорили і писали латинською мовою; для прикладу досить назвати імена писали латинською мовою Томаса Мора ( 1478 - 1535) в Англії, Еразма Роттердамського ( 1466 - 1536) - в Голландії, Томмазо Кампанелли ( 1568 - 1639) - в Італії. Латинська мова залишається в цей період найважливішим засобом міжнародного культурного і наукового спілкування. Однак у той же час, Реформація, секуляризація культурному житті і т. п. явища все більше обмежують вживання латини, висуваючи на перший план нові мови. У дипломатії, латина витісняється французькою мовою: Вестфальський мирний договір 1648 р. був першим документом такого роду, написаним не на латині.

Аж до XVIII століття латинська мова залишався міжнародною мовою науки. У латинському перекладі став у 1503 широко відомий в Європі звіт Амеріго Веспуччі про відкриття Нового світу; на латинській мові складено перший документ в історії російсько-китайських відносин - Нерчинський договір 1689. По-латині писали свої твори голландський філософ Спіноза ( 1632 - 1677), англійський учений Ньютон ( 1643 - 1727), російський учений Ломоносов ( 1711 - 1765) та багато ін Однак після французької революції університетську викладання було переведено з латини на нові мови, і це рішуче підірвало статус латині як основного мови науки. У результаті в XIX в. латинь майже вийшла з ужитку; найдовше вона протрималася у філології (особливо класичної) і медицині. У XX столітті латина залишилася по суті лише мовою католицької церкви, але і в цій якості була сильно потіснила в другій половині сторіччя, з дозволом служб на національних мовах. В останні роки в країнах Західної Європи і Південної Америки виник рух за відродження використання латинської мови як міжнародної мови науки. Відбулося кілька конгресів створеної для цієї мети міжнародної організації, виходить спеціальний журнал.

Нарешті, латинська мова поряд з давньогрецьким з давніх пір до теперішнього часу служить джерелом для освіти міжнародної суспільно-політичної і наукової термінології.


3. Вимова та орфографія

4. Правила практичної транскрипції на російську мову

5. Морфологія

Латинська мова, як і російський, є переважно синтетичним. Це означає, що граматичні категорії виражаються словоизменением (схиляння, відмінювання), а не службовими словами.

5.1. Схиляння

У латинській мові налічується 6 відмінків :

Як у російській, є три роди:

  • Чоловічий (genus masculinum)
  • Жіночий (genus femininum)
  • Середній (genus neutrum)

Діляться на 5 відмін.


5.2. Відмінювання

Дієслова латинської мови мають 6 тимчасових форм, 3 нахили, 2 застави, 2 числа та 3 особи.

Часи латинського дієслова:

Способу:

Застава:

Число:

Обличчя:

  • Перше (persona prima)
  • Друге (persona secunda)
  • Третє (persona tertia)

5.3. Частини мови

У латинській мові є іменники (лат. Nomen Substantivum ), Числівники і займенники, схиляються за відмінками, особам, числах та пологах; імена прикметники, крім перерахованого змінювані за ступенями порівняння; дієслова, відмінювані за часами і застав; супін - віддієслівний іменник; прислівники і прийменники.

6. Синтаксис

Як і в російській мові, просте речення найчастіше складається з підлягає і присудка, причому підмет стоїть в називному відмінку. Займенник як підлягає використовується вкрай рідко, оскільки зазвичай воно вже укладено в особистій формі присудка. Присудок же може бути виражене дієсловом, іменною частиною мови або іменною частиною мови з допоміжним дієсловом.

Завдяки синтетичному строю латинської мови і, як наслідок, багатою системі відмін і дієвідмін, порядок слів у реченні не носить вирішального значення. Однак, як правило, підлягає ставиться на початку речення, присудок - в кінці, пряме доповнення - перед керуючим дієсловом, тобто присудком [1].

При побудові речень вживаються такі звороти:

Accusativus cum infinitivo (знахідний з невизначеним) - вживається з дієсловами мовлення, думки, чуттєвого сприйняття, волевиявлення та деяких інших випадках і перекладається як підрядне речення, де частина, що стоїть у знахідному відмінку, стає підметом, а інфінітив - присудком в узгодженій з підметом формі .

Nominativus cum infinitivo (називний з невизначеним) - має ту ж структуру, що і попередній оборот, проте з присудком, що стоїть в пасивному заставі. При перекладі присудок передається активною формою 3-ї особи множини з невизначено-особовим значенням, а сам оборот - підрядним реченням.

Підрядні речення з союзом cum historicum, як правило, є додатковими пропозиціями часу, перекладаються з союзом "коли" [2].


Популярні запозичення

Примітки

  1. Lingua Latina: Матеріали по курсу латинської мови: Н. Новгород, Вид-во "Вектор - ТіС", 2000. - www.alba-translating.ru/index.php/lang/latin.html
  2. Мірошенкова В.І., Федоров Н.А. Підручник латинської мови - warrax.net / Satan / latin.html - Москва: Простор, 1994. - ISBN 5-900451-08-2.

Література

  • Латинську мову / / Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона : В 86 томах (82 т. і 4 доп.) - СПб. , 1890-1907.
  • Ярхо В. Н., Лобода В. І., Кацман М. Л. Латинська мова - М .: Вища школа, 1994.
  • Дворецький І. Х. Латинсько-російський словник - М ., 1976.
  • Подосинов А. В., Бєлов А. М. Російсько-латинський словник - М ., 2000.
  • Бєлов А. М. Ars Grammatica. Книга про латинською мовою - 2-е вид. - М .: ГЛК Ю. А. Шічаліна, 2007.
  • Бєлов А. М. Латинське наголос - М .: Academia, 2009.
  • Короткий словник латинських слів, скорочень і виразів - Новосибірськ, 1975.
  • Мірошенкова В. І., Федоров Н. А. Підручник латинської мови - 2-е вид. - М ., 1985.
  • Подосинов А. В., Щавелєва Н. І. Введення в латинську мову та античну культуру - М ., 1994-1995.
  • Нісенбаум М. Є. Латинська мова - Ексмо, 2008.
  • Козлова Г. Г. Самовчитель латинської мови - Флінта Наука, 2007.
  • Чернявський М. Н. Латинська мова і основи фармацевтичної термінології - Медицина, 2007.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Латинську квадрат
Каратінскій мову
Шугнанскій мову
Пракартвельскій мову
Убихскій мову
Андійський мову
Ахвахском мову
Тіндінскій мову
Багвалінскій мову
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru