Літопис самовидця

Літопис Самовидця [1] - козацька літопис, написана староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII століття, зокрема періоду Хмельнічіни і Руїни. Написана очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорізького. За висновком професора Володимира Антоновича - перша козацька літопис, відрізняється повнотою і жвавістю розповіді, а також достовірністю.


1. Зміст

Літопис Самовидця складається з вступу, який оповідає про стан України перед Хмельнічіной, і двох головних частин: першої, присвяченій часам Хмельнічіни і Руїни (до 1676 включно) і складеної, ймовірно, значно пізніше описуваних подій; другий, доведеної до 1702 включно, становить Літопис у вузькому розумінні цього слова, написаної на Лівобережжі, повніше (зважаючи локальні новин) в Стародубі.


2. Авторство

Автор літопису документально не відомий, належав до козацької старшини і займав якийсь час чільне становище в козацькій верхівці. Дослідники давно намагалися встановити його ім'я. Це стало можливо після праць Вадима Модзалевського про Романа Ракушка-Романовський.

У 1920-х роках ряд авторів (Віктор Романовський; Олександр Оглоблин і особливо Микола Петровський) незалежно один від одного, на підставі аналізу автобіографічного матеріалу в Літописі, дійшли висновку (втім, вперше висловленого ще в 1846 істориком-аматором Д. Сердюковим), що автором Літопису Самовидця швидше за все був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя - священик у Стародубі. Ця думка була прийнята більшістю істориків ( Дмитро Багалій, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич та інші й зокрема новітня історіографія), але деякі автори називали інших кандидатів на авторство: Іван Биховець, військовий канцелярист (Лев Окіншевіч), Федір Кандиба, полковник корсунський (Микола Андрусяк, Михайло Возняк) та ін


3. Текст

Оригінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька списків, зроблених в XVIII столітті або пізніше. Найдавніші і найповніші - це списки Г. Іскрицького (перша половина XVIII століття) і Якова Козельського (другої половини XVIII століття), які й покладені в основу наукових публікації цієї пам'ятки. Вперше, отримавши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис, Осип Бодянський (1846); більш науково підготовлене видання Київської Археографічної Комісії за редакцією і вступною статтею Ореста Левицького (1878), перевиданий Інститутом історії АН УРСР (1971) і "Harvard Series in Ukrainian Studies" (1972).


Примітки

  1. Бібліографія - litopys.org.ua/samovyd/sam07.htm Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусобиці, що були в Малій Росії по його смерті. Доведена продовжувачами до 1734 року. - Читання в имп. Товаристві історії та старожитностей російських при Московському університеті, 1846, № 1, від. II; 1846, № 2.