Знаймо

Додати знання

приховати рекламу



Цей текст може містити помилки.

Месопотамія



План:

Література

Введення

Висячі сади Семіраміди - Вавилон (реконструкція)

Месопотамія ( др.-греч. Μεσοποταμία - "Межиріччя"), також Дворіччя - область в середній і нижній течії річок Тигр і Євфрат (у Західній Азії) від Перської затоки на півдні до Вірменії на півночі, на території сучасного Іраку, одна з колисок євроазіатської цивілізації.

Тим же ім'ям означається іноді північна частина цієї області, звана арабами El-Dschesire, тобто острів. Месопотамія - кам'яниста, піщана рівнина, що знижується на південь. З річок, крім Євфрату і Тигра, найбільш значні: Хабур (Chabur) і Бєлік або Джулаб. Головні продукти - нафта і чорнильні горіхи; по Євфрату і Тигру культура маслини; в деяких місцях поширена фінікова пальма. Леви, газелі, страуси. У римські часи Месопотамія розпадалася на Osroene на заході, з головним р. Едессою, і Migdonia на сході, з головним р. Нізібіей. У середні століття Месопотамія належить Туреччині і входить до складу вілайєти Діарбекр, Багдад і Алеппо. Жителі - переважно араби, потім курди, турки, сирійці і вірмени. Головні міста: Діарбекр (Рим. Аміда), Урфа або Вессо ( Едесса), Мардін, Нізібін, Гарран і Мосул. Месопотамія процвітала при ассирійській і вавілонському володарювання, потім і при арабському панування. З запровадженням сельджуків і турків країна почала занепадати і тепер місцями представляє безлюдну пустелю.


1. Етимологія

В давнину Нижню Месопотамію називали Шумером, вона ділилася на дві частини: власне Шумер і Аккад. До середини I тис. до н.е. греки стали іменувати її Виявлений, а область на північ від Вавилонії (Верхню Месопотамію) - Ассирією. При цьому до Ассирії часто приписували і область на захід від неї, в результаті чого доводилося ділити "розширену" Ассирію на дві частини - Сирію (на захід від Євфрату) і Месопотамію (на схід від нього). Таким чином, спочатку Месопотамією називали лише Північне Межиріччя. Пізніше, до початку нашої ери, римські географи почали називати Месопотамією і Вавілонію.


2. Створення іригації

Ми вже знаємо, що ця країна, відокремлена від решти Передній Азії ледь прохідними пустелями, почала заселятися ще приблизно в VI тисячолітті до х.е. Протягом VI - IV тисячоліть поселилися тут племена жили вкрай бідно: ячмінь, висівати на вузькій смузі землі між болотами і випаленої пустелею і зрошуваний нерегульованими і нерівномірними розливами, приносив невеликі і нестійкі врожаї. Краще вдавалися посіви на землях, які зрошувалися каналами, відведеними від невеликої річки Діяль, притоки Тигра. Лише в середині IV тисячоліття до х.е. окремі групи громад впоралися зі створенням раціональних осушувально-зрошувальних систем в басейні Євфрату.

Басейн нижнього Євфрату - велика плоска рівнина, обмежена зі сходу р. Тигр, за якою тягнуться відроги Іранських гір, а з заходу - обривами Сирійсько-Аравійської напівпустелі. Без належних іригаційних і меліораційних робіт ця рівнина місцями представляє собою пустелю, місцями - болотисті мілководні озера, облямовані заростями величезних очеретів, що кишать комахами. В даний час пустельна частина рівнини пересічена валами викидів від копки каналів, і якщо канал - діючий, то уздовж цих валів ростуть фінікові пальми. Подекуди над плоскою поверхнею підносяться глинисті пагорби - Телля і зольні - ішани. Це руїни міст, точніше, сотень співіснували послідовно на одному і тому ж місці серцевих цегляних будинків і храмових башт, очеретяних хатин і глинобитних стін. Проте в давнину тут ще не було ні горбів, ні валів. Болотисті лагуни займали набагато більше простору, ніж нині, простягнувшись поперек усього нинішнього Південного Іраку, і лише на крайньому півдні траплялися ниці безлюдні острови. Поступово мул Євфрату, Тигру і біжать з північного сходу Еламська річок (впадають теж у Перська затока, як і Тигр з Євфратом, але під кутом до них в 90 градусів) створив наносний бар'єр, що розширив на південь територію рівнини кілометрів на 120. Там, де раніше болотисті лимани вільно сполучалися з Перською затокою (це місце називалося в давнину "Горьким морем"), тепер протікає річка Шатт-ель-Араб, в якій нині зливаються Євфрат і Тигр раніше мали кожен своє гирло і свої лагуни.

Евфрат в пределах Нижней Месопотамии разделялся на несколько русел из них важнейшими были западное, или собственно Евфрат, и более восточное - Итурунгаль; от последнего к лагуне на юго-востоке отходил канал И-Нина-гена. Еще восточнее протекала река Тигр, но берега ее были пустынны, кроме того места, где в нее впадал приток Дияла.

От каждого из главных русел в IV тысячелетии до х.э. было отведено несколько меньших каналов, причем с помощью системы плотин и водохранилищ удавалось на каждом задерживать воду для регулярного орошения полей в течение всего вегетационного периода. Благодаря этому сразу возросли урожаи и стало возможно накопление продуктов. Это, в свою очередь, привело ко второму великому разделению труда, т.е. к выделению специализированных ремесел, а затем и к возможности классового расслоения, а именно к выделению класса рабовладельцев, с одной стороны, и к широкой эксплуатации подневольных людей рабского типа и рабов - с другой.

река Тигр (Мессопотамия)

При этом надо заметить, что чрезвычайно тяжелый труд по строительству и расчистке каналов (как и другие земляные работы) выполнялся в основном не рабами, а общинниками в порядке повинности; каждый взрослый свободный тратил на это в среднем месяц-два в год, и так было в течение всей истории древней Месопотамии. Основные земледельческие работы - пахоту и сев - также вели свободные общинники. Лишь знатные люди, облеченные властью и исполнявшие должности, считавшиеся общественно важными, лично в повинностях не участвовали, да и землю не пахали.

Массовое обследование археологами следов древнейших поселений Нижней Месопотамии показывает, что процесс улучшения местных мелиоративно-ирригационных систем сопровождался сселением жителей из разрозненных мельчайших поселков большесемейных общин к центру номов, где находились главные храмы с их богатыми зернохранилищами и мастерскими. Храмы являлись центрами сбора номовых запасных фондов; отсюда же по поручению управления храмов в далекие страны отправлялись торговые агенты - тамкары - обменивать хлеб и ткани Нижней Месопотамии на лес, металлы, рабынь и рабов. В начале второй четверти III тысячелетия до х.э. плотно заселенные пространства вокруг главных храмов обносят городскими стенами. Около 3000 - 2900 гг. до х.э. храмовые хозяйства становятся настолько сложными и обширными, что понадобился учет их хозяйственной деятельности. В связи с этим зарождается письменность.


3. Возникновение письменности

Pictographs Recording the Allocation of Beer (London, England)

Шумеры создали первую систему письменности в обозримой истории человечества. Она называется клинопись. История создания клинописи документально прослеживается в Месопотамии от значков-рисунков до знаков, обозначающих слоги речи и абстрактные понятия. Сначала письмо в Нижней Месопотамии возникало как система объемных фишек или рисунков. Рисовали на пластичных плитках из глины концом тростниковой палочки. Каждый знак-рисунок обозначал либо сам изображенный предмет, либо любое понятие, связывавшееся с этим предметом. Например, небосвод, зачерченный штрихами, означал "ночь" и тем самым также "черный", "темный", "больной", "болезнь", "темнота" и т.д. Знак ноги означал "идти", "ходить", "стоять", "приносить" и т.д. Грамматические формы слов не выражались, да это было и не нужно, так как обыкновенно в документ заносились только цифры и знаки исчисляемых объектов. Правда, сложнее было передавать имена получателей предметов, но и тут на первых порах можно было обойтись наименованием их профессий: горн обозначал медника, гора (как знак чужой страны) - раба, терраса (?) (может быть, род трибуны) - вождя-жреца и т.п. Но скоро стали прибегать к ребусу: если на означало "камень", "гиря", то знак гири рядом со знаком ноги подсказывал чтение гена - "идущий", а знак кучи - ба - рядом с тем же знаком подсказывал чтение губа - "стоящий" и т.п. Иногда ребусным способом писали и целые слова, если соответствующее понятие трудно было передать рисунком; так, га ("возвращать, добавлять") обозначалось знаком "тростника" ги. Процесс создания письменности происходил примерно с 4000 до 3200 гг. до х.э. Миновало не менее 400 лет, пока письмо из системы чисто напоминательных знаков превратилось в упорядоченную систему передачи информации во времени и на расстоянии. Это произошло около 2400 г. до х.э.

К этому времени из-за невозможности быстро проводить по глине криволинейные фигуры без заусенцев и т.п. знаки превратились уже просто в комбинации прямых черточек, в которых трудно было узнать первоначальный рисунок. При этом каждая черточка из-за нажима на глину углом прямоугольной палочки получала клиновидный характер; вследствие этого такое письмо называется клинописью. Каждый знак в клинописи может иметь несколько словесных значений и несколько чисто звуковых (обычно говорят о слоговых значениях знаков, но это неверно: звуковые значения могут обозначать и полслога, например, слог боб можно написать двумя "слоговыми" знаками: бааб; значение будет то же, что и при одном знаке баб, разница - в удобстве заучивания и в экономии места при написании знаков, но не в чтении). Некоторые знаки могли быть также и "детерминативами ", т.е. нечитаемыми знаками, которые только указывают, к какой категории понятий относится соседний знак (деревянные или металлические предметы, рыбы, птицы, профессии и т.д.); таким образом облегчался правильный выбор чтения из нескольких возможных.


Прежде всего перед нами встает вопрос о том, какой же народ создал цивилизацию Нижней Месопотамии. На каком языке он говорил? Изучение языка некоторых более поздних клинописных надписей (примерно с 2500 г. до х.э.) и упоминающихся в надписях (примерно с 2700 г. до х.э.) собственных имен показало ученым, что уже в то время в Нижней Месопотамии жило население, говорившее (а позже и писавшее) на двух совершенно разных языках - шумерском и восточносемитском. Шумерский язык с его причудливой грамматикой не родствен ни одному из сохранившихся до наших дней языков. Восточносемитский язык, который позже назывался аккадским или вавилоно-ассирийским, относится к семитской ветки афразийской семьи языков. Как и ряд других семитских языков, он вымер до начала христианской эры. К афразийской семье (но не к семитской ее ветви) принадлежал также древнеегипетский язык, в нее и поныне входит ряд языков Северной Африки, вплоть до Танганьики, Нігерії і Атлантичного океану.

Есть основания думать, что в IV тысячелетии до х.э., а может быть даже в долине Тигра и Евфрата еще жило население, говорившее и на других, давно вымерших языках.

Что касается наиболее древних месопотамских письменных текстов (примерно с 2900 до 2500 г. до х.э.), то они, несомненно, написаны исключительно на шумерском языке. Это видно из характера ребусного употребления знаков: очевидно, что если слово "тростник" - ги совпадает со словом "возвращать, добавлять" - ги, то перед нами именно тот язык, в котором существует такое звуковое совпадение, т.е. шумерский. Однако это не значит, что восточные семиты, а может быть, и носители другого, неизвестного нам языка не жили в Нижней Месопотамии вместе с шумерами уже и в то время, и даже раньше. Нет достоверных данных, ни археологических, ни лингвистических, которые заставили бы думать, что восточные семиты были кочевниками и что они не участвовали вместе с шумерами в великом деле освоения р. Евфрат. Нет также оснований считать, что восточные семиты вторглись в Месопотамию около 2750 г. до х.э., как предполагали многие ученые; напротив, лингвистические данные скорее заставляют думать, что они осели между Евфратом и Тигром уже в эпоху Неолита. Все же, по-видимому, население южной части Месопотамии примерно до 2350 г. говорило в основном по-шумерски, в то время как в центральной и северной части Нижней Месопотамии наряду с шумерским звучал также и восточносемитский язык; он же преобладал в Верхней Месопотамии.

Между людьми, говорившими на этих столь различных между собой языках, судя по наличным данным, этнической вражды не было. Очевидно, в то время люди еще не мыслили такими большими категориями, как одноязычные этнические массивы: и дружили между собой, и враждовали более мелкие единицы - племена, номы, территориальные общины. Все жители Нижней Месопотамии называли себя одинаково - " черноголовыми " (по-шумерски санг-нгига, по-аккадски цальмат-каккади), независимо от языка, на котором каждый говорил. Поскольку исторические события столь древнего времени нам неизвестны, историки пользуются для подразделения древнейшей истории Нижней Месопотамии археологической периодизацией. Археологи различают Протописьменный период (2900 - 2750 гг. до х.э., с двумя подпериодами) и Раннединастический период (2750 - 2310 гг. до х.э., с тремя подпериодами) . От Протописьменного периода, если не считать отдельных случайных документов, до нас дошли три архива: два (один старше, другой моложе) - из г. Урук (ныне Варка) на юге Нижней Месопотамии и один, современный более позднему из урукских, - с городища Джемдет-Наср на севере (древнее название города неизвестно).

Naram-Sin inscription AO6782 mp3h9055

Заметим, что письменная система, применявшаяся в Протописьменный период, была, несмотря на свою громоздкость, совершенно тождественной на юге и на севере Нижней Месопотамии. Это говорит в пользу того, что она была создана в одном центре, достаточно авторитетном, чтобы тамошнее изобретение было заимствовано разными номовыми общинами Нижней Месопотамии, хотя между ними не было ни экономического, ни политического единства и их магистральные каналы были отделены друг от друга полосами пустыни. Этим центром, по-видимому, был город Ниппур, расположенный между югом и севером нижнеевфратской равнины. Здесь находился храм бога Энлиля, которому поклонялись все "черноголовые", хотя каждый ном имел и собственную мифологию и пантеон. Вероятно, здесь был когда-то ритуальный центр шумерского племенного союза еще в догосударственный период. Политическим центром Ниппур не был никогда, но важным культовым центром он оставался долго.


4. Храмовое хозяйство

Все документы происходят из хозяйственного архива храма Эанна, принадлежавшего богине Инанне, вокруг которого консолидировался город Урук, и из аналогичного храмового архива, найденного на городище Джемдет-Наср. Из документов видно, что в храмовом хозяйстве было множество специализированных ремесленников и немало пленных рабов и рабынь, однако рабы-мужчины, вероятно, сливались с общей массой зависимых от храма людей - во всяком случае, так, бесспорно, обстояло дело двумя столетиями позже. Выясняется также, что община выделяла большие участки земли своим главным должностным лицам - жрецу-прорицателю, главному судье, старшей жрице, старшине торговых агентов. Но львиная доля доставалась жрецу, носившему звание эн.

Эн был верховным жрецом в тех общинах, где верховным божеством почиталась богиня; он представлял общину перед внешним миром и возглавлял ее совет; он же участвовал в обряде "священного брака", например с богиней Инаной Урукской - обряде, по-видимому считавшемся необходимым для плодородия всей урукской земли. В общинах, где верховным божеством был бог, существовала жрица-эн (иногда известная и под другими титулами), также участвовавшая в обряде священного брака с соответствующим божеством.

Земля, выделенная эну, - ашаг-эн, или ниг-эн, - постепенно стала специально храмовой землей; урожай с нее шел в запасный страховой фонд общины, на обмен с другими общинами и странами, на жертвы богам и на содержание персонала храма - его ремесленников, воинов, земледельцев, рыбаков и др. (жрецы обычно имели свою личную землю в общинах помимо храмовой). Кто обрабатывал землю ниг-эна в Протописьменный период, нам пока не совсем ясно; позже ее возделывали илоты разного рода. Об этом нам рассказывает архив из соседнего с Уруком города - архаического Ура, а также некоторые другие; они относятся уже к началу следующего, Раннединастического периода.


5. Історія

На территории Месопотамии, одном из древнейших очагов цивилизации в 4-м - 3-м тыс. до н. э., сформировались древние города-государства, среди которых шумерские города Киш, Урук (библейский Эрех), Ур, Лагаш, Умма, семитский город Акшак, аморрейский/шумерский город Ларса, а также государства Аккад, Элам, Ассирія, Мидия и в начале 2-го тыс. до н. е.. - Вавилония. В дальнейшем территория Месопотамии входила в состав Ассирии (IX-VII вв. до н. э.), Нововавилонского царства (VII-VI вв. до н. э.), Ахеменидской державы (VI-IV вв. до н. э.), империя Александра Македонского (IV в.), государства Селевкидов (IV-II вв.), Парфии (III в. до н. э. - III в. н. э.), государства Сасанидов (III-VII вв.), с VII в. - Арабского халифата. В XVII в. - 1918 г. - в составе Османської імперії. Ныне большая часть Месопотамии входит в Ирак, остальная - в состав Сирии и Турции.

Возможно, самым знаменательным в истории Месопотамии является то, что ее начало совпадает с началом мировой истории. Первые письменные документы принадлежат шумерам. Из этого следует, что история в собственном смысле началась в Шумере и, возможно, была создана шумерами.

Однако письменность не стала единственным определяющим фактором начала новой эпохи. Важнейшим достижением было развитие металлургии до того уровня, когда общество для продолжения своего существования должно было создавать новые технологии. Залежи медных руд находились далеко, поэтому потребность в получении этого ставшего жизненно необходимым металла привела к расширению географических горизонтов и изменению самого темпа жизни.

Історична Месопотамія існувала майже двадцять п'ять століть, від виникнення писемності до завоювання Вавілонії персами. Але й після цього чужоземне панування не змогло знищити культурну незалежність країни. Грецьким за походженням словом "Месопотамія" іменується межиріччі Тигру і Євфрату. Якраз існування двох річок - Тигру і Євфрату - слід вважати основною топографічною рисою Месопотамії. Пізній розлив річок змушував людей зводити греблі, дамби, з тим щоб врятувати сходи. Крім того, в умовах стояла спеки вода швидко випаровувалася, ведучи до засолення грунту. Зауважимо, що мул Євфрату далеко поступався за своєю родючості нільському, засмічуючи до того ж канали. Південна частина межиріччя, що стала колискою месопотамської цивілізації, являла місце, де грунт промені палючого сонця робили твердою, як камінь, або ж вона ховалася під пісками пустелі. Від боліт, величезних калюж стоячої води виходила небезпека епідемій. Лев Мечников, якому належить авторство книги "Цивілізація і великі історичні ріки", що вийшла у світ в Парижі в 1889 р., вважав за необхідне підкреслити, "що і тут історія відвернулася від родючих країн ..., а обрала місцем зародження цивілізації оголену місцевість, мешканці якої під страхом загрози найжахливіших нещасть змушені до складного і мудрому координування своїх індивідуальних зусиль ". На відміну від регулярних нільських розливів повені Євфрату та Тигру не відрізнялися періодичністю, що детермінувало більш значний і постійний характер людської праці у створенні іригації.

Взагалі, з точки зору Л. Мечникова, історичні річки були великими вихователями людства. "Всі ці річки володіють однією чудовою характерною рисою, здатної пояснити секрет їх видатної історичної ролі. Усі вони звертають зрошувані ними області то в родючі житниці, то в заразні болота .... Специфічна географічне середовище цих річок могла бути звернена на користь людини лише колективним , суворо дисциплінованим працею великих народних мас ...". Л. Мечников вважав значимої ту думку, що причину виникнення, характеру первісних установ, їх подальшої еволюції має вбачати не в самому середовищі, а в співвідношеннях між середовищем і здатністю населяли цю середу людей до кооперації і солідарності.

Масові археологічні дослідження слідів найдавніших поселень Нижньої Месопотамії свідчать про те, що в процесі вдосконалення місцевих іригаційних систем відбувалося переміщення жителів з більш ніж дрібних селищ великосімейних громад до центру номів, де розташовувалися основні храми. На початку другої чверті III тисячоліття до н.е. міські стіни стають атрибутом щільно заселених просторів навколо головних храмів.

Відповідно до ще однією точкою зору підйом цивілізації зумовлювався взаємодією осілого населення сіл і номадів месопотамського регіону. Незважаючи на взаємну підозрілість, а то й ворожість, властиві відносинам між осілими громадами та кочівниками, останні через свою мобільності, пастушачого способу життя займали важливе місце в житті жителів землеробських поселень, будучи необхідні для спілкування, торгівлі, розведення домашньої худоби, розташовуючи цінною інформацією. Постійні міграції дозволяли номад бути в курсі політичних подій в різних місцях, мати відомості про наявність тих чи інших ресурсів, виступати посередниками в обміні товарами та ідеями між осілими жителями гірських районів і Месопотамської рівнини.


6. Хронологія подій

  • V-IV тис. до н. е.. - Період Убайдской культури. Міські центри (ще не міста), іригація, храми, бруківка. На початку-середині IV тис. відбувається різкий занепад культури, поселення виявляються надовго занедбані. Можливо, це пов'язано з приходом шумерів.
  • друга половина IV тис. до н. е.. - Поява ознак шумерської цивілізації. Міста з населенням до 10.000 чоловік, з царським палацом, храмами богів, характерними для шумерів зиккуратами (цегельні піраміди, на вершинах яких стояли храми), ремісничими майстернями. Поява писемності.
  • XXXIV в. до н. е.. - Імовірно перші приклади писемності (деякі історики вважають, що це тільки рисунковілист).
  • XXXII в. до н. е.. - Перша (достовірно) запис у світі.
  • XXVIII в. до н. е.. - Археологічно цим періодом датується значний шар мулу в багатьох (не всіх) містах Шумера. Результат великого катастрофічної повені. По цілому ряду гіпотез (батьки ассириологии: Роулінсон, Лейярд і майже всі сучасні автори) вважається, що саме це повінь призвела до створення біблійного оповідання про всесвітній потоп.
  • XXVIII в. до н. е.. - Місто Кіш стає центром Шумерської цивілізації.
  • XXVII ст. до н. е.. - Ослаблення Кіша. Правитель міста Урук - Гільгамеш відображає загрозу з боку Кіша і громить його військо. Кіш приєднаний до володінь Урука, який стає центром Шумерської цивілізації.
  • Згодом Гільгамеш був обожнений. Про нього був створений "Епос про Гільгамеша", що зберігся в багатьох варіантах.
  • XXV в. до н. е.. - Ослаблення Урука. Провідним центром Шумерської цивілізації на сторіччя стає місто Ур.
  • XXIV ст. до н. е.. - Місто Лагаш досягає вищого політичного могутності за царя Еаннатуме. Еаннатум реорганізує армію, вводить нове бойове побудова. Спираючись на реформовану армію Еаннатум підпорядковує своїй владі більшу частину Шумера і робить вдалий похід на Елам, завдавши поразки ряду Еламська племен. Маючи потребу в великих коштів для проведення такої масштабної політики Еаннатум вводить податкові збори і повинності на храмові землі. Після смерті Еаннатума починаються народні хвилювання, підбурювані жерцями. В результаті цих заворушень до влади приходить Уруінімгіна.
  • 2318-2312 рр.. до н. е.. - Правління Уруінімгіна. Для відновлення погіршилися відносин з жерцями Уруінімгіна проводить ряд реформ. Припиняється поглинання державою храмових земель, скорочені податкові збори і повинності. Одночасно здійснюються деякі реформи, що поліпшують становище рядового населення. В історію Месопотамії Уруінімгіна увійшов як перший соціальний реформатор.
  • 2318 рр.. до н. е.. - Залежний від Лагаша місто Умма оголошує йому війну. Правитель Умми Лугальзагеси розгромив армію Лагаша, розорив Лагаш, спалив його палаци. На короткий час місто Умма став лідером об'єднаного Шумера, поки не зазнав поразки від північного царства Аккада, до якого перейшло панування над усім Шумером.
  • XXIII в. до н. е.. - Об'єднання шумерського і аккадского держав аккадским царем Саргоном I (він же Саргон Древній, Саргон аккадська, Саргон Великий). Можливо, що біблійне опис дитинства Мойсея (дитина, надісланий в кошику в річці) є переказом легенди про Саргон.
  • XXIII-XXI ст. до н. е.. - Існування Аккадського держави, по суті першою в світі імперії. Аккад об'єднував весь Шумер, Аккад, Асирії, Елам і т. д. Згідно із записами самого Саргона (як правило хвалькуватим і сумнівним), у нього був вихід до Середземного моря.
  • XXI ст. до н. е.. - Вторгнення зі сходу еламітів, зникнення шумерських царів з політичної арени. Втім, шумери зберігають свою культуру і національну ідентичність ще п'ять століть. Шумерське жрецтво перетворюється на своєрідну наукову і релігійну касту, яка буде існувати в Месопотамії ще тисячі років. Вони відомі з Біблії як халдеї. Завдяки тому, що халдеї зберігали свій унікальний мову так довго, створюючи на ньому словники та підручники для вавілонян, ассірійців і персів, вчені і змогли його розшифрувати.
  • XIX-XVIII ст. до н. е.. - В Ассирії правлять перші царі. Їхня країна заселена переселенцями та біженцями з півдня.
  • XVIII ст. до н. е.. - Піднесення нового царства зі столицею в Вавилоні, поблизу нинішнього Багдада, очолюваного царями аморітянской династії. Об'єднання царем Хаммурапі Месопотамії та Сирії. Об'єднання країни призвело до значного падіння культури для Шумера. З цього часу вони вже тільки зберігали те, що було раніше, не створюючи нового. Політичний і культурний центр остаточно перемістився на північ.
  • XVI ст. до н. е.. - Виникнення у верхній течії Тигра сильного ассірійського царства з головним містом Ашшур. Згодом були засновані інші столиці: Ніневія (на честь бога Ніна), Нимруд, Кальху.
  • 743-735 рр.. до н. е.. - Царювання Набонассара. Становлення воєнізованого ассирійської держави. Початок регулярних астрономічних спостережень.
  • 729 р. до н. е.. - Захоплення Вавилона ассірійським царем Тіглатпаласара III.
  • 680-669 р. до н. е.. - Царювання царя Ассірії Асархаддона.
  • 538 р. до н. е.. - Перський цар Кір захоплює Вавилон і Ассирію.
  • 336 р. до н. е.. - Олександр Македонський завойовує Межиріччі. Після його смерті вона стає однією з областей елліністичного держави Селевкідів.
  • II ст. до н. е.. - Вавилон вже не є містом у звичному розумінні, серед його руїн зберігається тільки маленьке сільське поселення. Останні люди зникнуть з нього вже в VI столітті, незадовго до приходу арабських завойовників. Араби навіть не будуть знати, що під цими пагорбами колись знаходився великий Вавилон.
  • I в. до н. е.. - Останні дійшли до нас клинописні таблички.
Оглядова карта Месопотамії

7. Культура Межиріччя

Вавилоно-ассирійська культура, культура народів, що населяли в давнину, в 4-1-м тис. до н. е.., Месопотамію - Двуречье Тигра і Євфрату (територія сучасного Іраку), - шумерів і аккадців, вавилонян і ассирійців, що створили крупні держави - Шумер, Аккад, Вавілонію і Ассирію, характеризується відносно високим рівнем науки, літератури і мистецтва, з одного боку, і переважанням релігійної ідеології - з іншого.

Найдавніша культура Месопотамії - шумеро-аккадської (від назви двох частин території, південній та північній). Самим старим містом нашої планети вважається шумерська Ур, час розквіту якого деякі вчені відносять до 3800-3700 рр.. до нашої ери. Не набагато молодша за нього древній шумерський Урук, Шуруппак.

Безліч джерел свідчать про високі астрономічних і математичних досягненнях шумерів, їх будівельному мистецтві (саме шумери побудували першу в світі ступінчасту піраміду). Вони автори найдавнішого календаря, рецептурного довідника, бібліотечного каталогу. Проте, мабуть, найвагомішим внеском стародавнього Шумеру у світову культуру є "Сказання про Гільгамеша" ("все що бачив") - найдавніша на землі епічна поема. Герой поеми, напівлюдина-напівбог, борючись з численними небезпеками і ворогами, перемагаючи їх, пізнає сенс життя і радість буття, дізнається (вперше в світі!) Гіркоту втрати друга і невідворотність смерті. Записана клинописом, яка була спільною системою писемності для говорили на різних мовах народів Месопотамії, поема про Гільгамеша є великим пам'ятником культури Стародавнього Вавилона. Вавілонське (точніше - Древневавілонское) царство об'єднало північ і південь - області Шумера і Аккада, ставши спадкоємцем культури древніх шумерів. Місто Вавилон досяг вершини величі, коли цар Хаммурапі (роки правління 1792-1750 до н. е..) зробив його столицею свого царства. Хаммурапі прославився як автор першого в світі зводу законів (звідки до нас дійшли, наприклад, вираз "око за око, зуб за зуб"). Історія культур Межиріччя дає приклад протилежного типу культурного процесу, а саме: інтенсивного взаємовпливу, культурного наслідування, запозичень і наступності.

Вавилоняни внесли у світову культуру позиційну систему числення, точну систему вимірювання часу, вони першими розділили годину на 60 хвилин, а хвилину на 60 секунд, навчилися вимірювати площу геометричних фігур, відрізняти зірки від планет і присвятили кожен день ними ж придуманій семиденного тижня окремому божеству (сліди цієї традиції збереглися в назвах днів тижня в романських мовах). Залишили вавілоняни нащадкам і астрологію, науку про передбачувану зв'язку людських доль з розташуванням небесних світил. Все це - далеко не повне перерахування спадщини вавілонської культури.


Джерела

  1. Епос про Гільгамеша.
  2. Напис-поема про будівництво храму Гудєєй.

Література



Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Вірменська Месопотамія
Месопотамія (мандатна територія)
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru