Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Партія соціалістів-революціонерів



План:


Введення

Передвиборний плакат партії соціалістів-революціонерів, 1917

Партія соціалістів-революціонерів (ПСР, партія с.-р., есери) - революційна політична партія Російської імперії, пізніше Російської Республіки і РРФСР. Входила у Другий інтернаціонал.

Партія соціалістів-революціонерів займала одне з провідних місць в системі російських політичних партій. Вона була найбільш чисельною і найвпливовішою немарксистській соціалістичною партією. Її доля була драматичнішим, ніж доля інших партій. Тріумфом і трагедією для есерів став 1917. У короткий термін після Лютневої революції партія перетворилася на найбільшу політичну силу, досягла за своєю чисельністю мільйонного рубежу, придбала панівне становище в місцевих органах самоврядування та більшості громадських організацій, перемогла на виборах в Установчі збори. Її представникам належав ряд ключових посад в уряді. Привабливими для населення були її ідеї демократичного соціалізму і мирного переходу до нього. Однак, незважаючи на все це, есери не змогли утримати владу.


1. Органи управління

  • Вищий орган - З'їзд Партії Соціалістів-Революціонерів, Рада Партії Соціалістів-Революціонерів
  • Виконавчий орган - Центральний Комітет Партії Соціалістів-Революціонерів

2. Програма партії

Історико-філософське світогляд партії обгрунтовувалося працями Н. Г. Чернишевського, П. Л. Лаврова, Н. К. Михайлівського.

Проект програми партії був опублікований в травні 1904 в № 46 "Революційної Росії". Проект з незначними змінами був затверджений в якості програми партії на її першому з'їзді на початку січня 1906. Ця програма залишалася головним документом партії протягом усього її існування. Основним автором програми був головний теоретик партії В. М. Чернов.

Есери були прямими спадкоємцями старого народництва, сутність якого становила ідея про можливість переходу Росії до соціалізму некапіталістичну шляхом. Але есери були прихильниками демократичного соціалізму, тобто господарської та політичної демократії, яка повинна була виражатися через представництво організованих виробників ( профспілки), організованих споживачів (кооперативні союзи) і організованих громадян (демократичну державу в особі парламенту та органів самоврядування).

Оригінальність есерівського соціалізму полягала у теорії соціалізації землеробства. Ця теорія становила національну особливість есерівського демократичного соціалізму і була внеском у скарбницю світової соціалістичної думки. Вихідна ідея цієї теорії полягала в тому, що соціалізм в Росії повинен почати проростати передусім у селі. Підгрунтям для нього, його попередньою стадією, повинна була стати соціалізація землі.

Соціалізація землі означала, по-перше, скасування приватної власності на землю, разом з тим не перетворення її в державну власність, не її націоналізацію, а перетворення в загальнонародне надбання без права купівлі-продажу. По-друге, перехід всіх земель у завідування центральних і місцевих органів народного самоврядування, починаючи від демократично організованих сільських і міських громад і закінчуючи обласними і центральними установами. По-третє, користування землею мало бути зрівняльно-трудовим, тобто забезпечувати споживчу норму на підставі програми власного праці, одноосібного або в товаристві.

Найважливішою передумовою для соціалізму і органічної його формою есери вважали політичну свободу і демократію. Політична демократія і соціалізація землі були основними вимогами есерівської програми-мінімум. Вони повинні були забезпечити мирний, еволюційний, без особливої, соціалістичної, революції перехід Росії до соціалізму. У програмі, зокрема, говорилося про встановлення демократичної республіки з невід'ємними правами людини і громадянина : свобода совісті, слова, друку, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи і житла, загальне і рівне виборче право для всякого громадянина з 20 років, незалежно від статі, релігії та національності, за умови прямого системи виборів і закритої подачі голосів. Були потрібні також широка автономия для областей и общин как городских, так и сельских и возможно более широкое применение федеративных отношений между отдельными национальными регионами при признании за ними безусловного права на самоопределение. Эсеры раньше, чем социал-демократы, выдвинули требование федеративного устройства Российского государства. Смелее и демократичнее они были и в постановке таких требований, как пропорциональное представительство в выборных органах и прямое народное законодательство (референдум и инициатива).

Издания (на 1913 год): "Революционная Россия" (в 1902-1905 нелегально), "Народный вестник", "Мысль", "Сознательная Россия", "Заветы".


3. История партии

3.1. Дореволюционный период

Партия социалистов-революционеров началась с саратовского кружка, возникшего в 1894 и состоявшего в связи с группой народовольцев "Летучего листка". Когда народовольческую группу разогнали, саратовский кружок обособился и стал действовать самостоятельно. В 1896 он выработал программу. Она была отпечатана на гектографе под названием "Наши задачи. Основные положения программы социалистов-революционеров". В 1900 эта брошюра выпущена заграничным Союзом русских социалистов-революционеров вместе со статьей Григоровича "Социалисты-революционеры и социал-демократы". В 1897 саратовский кружок переместился в Москву, занимался выпуском прокламаций, распространением заграничной литературы. Кружок обрел новое название - Северный союз социалистов-революционеров. Руководил им А. А. Аргунов.

Во второй половине 1890-х небольшие народническо-социалистические группы и кружки существовали в Петербурге, Пензе, Полтаве, Воронеже, Харькове, Одессе. Часть их объединилась в 1900 в Южную партию социалистов-революционеров, другая в 1901 - в "Союз эсеров". В конце 1901 "Южная партия эсеров" и "Союз эсеров" соединились, и в январе 1902 газета " Революционная Россия " объявила о создании партии. В неё влилась женевская "Аграрно-Социалистическая лига".

В апреле 1902 года террористическим актом против министра внутренних дел Д. С. Сипягина заявила о себе Боевая организация (БО) эсеров. БО являлась самой законспирированной частью партии, ее устав был написан М. Гоцем. За всю историю существования БО (1901-1908) в ней работали свыше 80 человек. Организация была в партии на автономном положении, ЦК лишь давал ей задание на совершение очередного террористического акта и указывал желательный срок его исполнения. У БО были своя касса, явки, адреса, квартиры, ЦК не имел права вмешиваться в её внутренние дела. Руководители БО Гершуни (1901-1903) и Азеф (1903-1908) (являющийся тайным агентом полиции, а по другой версии двойным агентом британской разведки, использовавший полицию как инструмент чистки и перекройки партии) были организаторами партии эсеров и самыми влиятельными членами её ЦК.


3.2. Период первой русской революции 1905-1907 годов

Эсеры не признавали первую русскую революцию буржуазной. Буржуазия не могла встать во главе революции и даже быть одной из её движущих сил. Это предопределили реформы Александра II, которые дали простор для развития капитализма в России. Эсеры не считали революцию и социалистической, называя её "социальной", переходной между буржуазной и социалистической. Главный импульс революции аграрный вопрос. Таким образом, движущая сила революции - крестьянство, пролетариат и трудовая интеллигенция. Союз этих сил, оформленный созданием социалистической партии, залог успеха революции. Переход к социализму должен совершиться мирным, реформистским путём. Учредительное собрание должно определить форму государственного правления, а затем стать высшим законодательным органом.

Главный политический лозунг революции "Земля и воля".

Усиливается партийная агитация и пропаганда. Все областные комитеты печатали свои легальные газеты и бюллетени. Попытки издания легальных ежедневных центральных партийных газет: "Сын Отечества" (ноябрь-декабрь 1905 года), "Дело народа", "Народный вестник", "Мысль" (1906).

4 февраля 1905 года боевая организация эсеров совершила последнее крупное покушение на приближенного к царю человека. Террорист Иван Каляев взорвал карету с великим князем Сергеем Александровичем, дядей императора.

Осенью 1906 года боевая организация распущена и заменена летучими боевыми отрядами. Таким образом, террор приобрёл децентрализованный характер. Количество террористических актов резко возросло.

Эсеры активно участвовали в подготовке и проведении революционных выступлений в городе и деревне, в армии и на флоте (московское декабрьское вооружённое восстание, выступления в Кронштадте и Свеаборге летом 1906 года).

Эсеры активно участвовали в организации профессиональных политических союзов. Они успешно вели работу во Всероссийском крестьянском союзе, Всероссийском железнодорожном союзе, Почтово-телеграфном союзе, Союзе учителей. Эсеры участвовали в работе Советов рабочих депутатов (в столичном их было 92, в московском - 21). Они пользовались влиянием В Екатиринославском, Николаевском, Одесском, Саратовском, Харьковском, Севастопольском и других советах. Но данный орган они не считали зародышем революционной власти. Это средство сплочения аморфной расплывчатой рабочей массы.

Цитаделью эсеровского влияния среди рабочих являлась московская текстильная фабрика -Прохоровская мануфактура.

Особым вниманием эсеров пользовалось крестьянство. В деревнях образовывались крестьянские братства и союзы (Поволжье, Центральный чернозёмный район). Им удалось организовать ряд локальных крестьянских выступлений, но провалились их попытки организовать всероссийские выступления крестьян летом 1905 года и после роспуска I Государственной думы. Не удалось установить гегемонию во Всероссийском крестьянском союзе и над представителями крестьянства в Государственной думе. Но в полной мере доверия к крестьянам не было: они отсутствовали в ЦК, аграрный террор осуждался, решение аграрного вопроса "сверху".

В период революции существенно изменился состав партии. Подавляющее большинство её членов составляли теперь рабочие и крестьяне. Но политика партии определялась интеллигентским руководством. Численность эсеров за годы революции превысила 60 тыс. человек. Партийные организации существовали в 48 губерниях и 254 уездах. Сельских организаций и групп насчитывалось около 2000.

В 1905-1906 годах из партии вышло её правое крыло, образовавшее Партию Народных Социалистов и отмежевалось левое крыло - Союз Социалистов-Революционеров-Максималистов.

В годы революции 1905-1907 годов приходился пик террористической деятельности эсеров. В этот период было осуществлено 233 теракта (в числе прочих было убито 2 министра, 33 губернатора, в частности, дядя царя, и 7 генералов), с 1902 по 1911 год - 216 покушений.

Манифест 17 октября 1905 года расколол партию на два лагеря. Большинство (Азеф) высказывалось за прекращение террора и роспуск боевой организации. Меньшинство (Савинков) - за усиление террора, чтобы добить царизм.

Партия официально бойкотировала законосовещательную Булыгинскую думу, а также выборы в Государственную Думу 1-го созыва, участвовала в выборах в Думу 2-го созыва, в которую было избрано 37 депутатов-эсеров, а после её роспуска снова бойкотировала Думу 3-го и 4-го созывов.

Під час Первой мировой войны в партии сосуществовали течения центристское и интернационалистское; последнее затем превратилось в радикальную фракцию левых эсеров (руководитель - М. А. Спиридонова), позже примкнувших к большевикам.


3.3. После Февральской революции

Партия эсеров активно участвовала в политической жизни страны после Февральской революции 1917 года, блокировалась с меньшевиками -оборонцами и была крупнейшей партией этого периода. К лету 1917 в партии было около 1 млн чел., объединённых в 436 организаций в 62 губерниях, на флотах и на фронтах действующей армии.

Эсеры вошли в коалиционное Временное правительство, членами партии эсеров были: А. Ф. Керенский (министр юстиции Временного правительства, военный министр, позже - премьер-министр); В. М. Чернов - министр земледелия; Н. Д. Авксентьев - министр внутренних дел, председатель Предпарламента.

Главной газетой партии было "Дело народа" - с июня 1917 года орган ЦК ПСР, одна из крупнейших российских газет, чей тираж доходил до 300 тыс. экземпляров. К числу популярных эсеровских газет относились "Воля народа" (отражала взгляды правого течения в ПСР, выходила в Петрограде), "Труд" (орган московского комитета ПСР), "Земля и воля" (газета для крестьян, Москва), "Знамя труда" (орган левого течения, Петроград) и другие. Кроме того, ЦК ПСР издавал журнал "Партийные известия".


3.4. После Октябрьской революции

В воззвании ЦК ПСР "Ко всей революционной демократии России", выпущенном 25 октября 1917 г., попытка большевиков захватить государственную власть вооружённой силой называлась "безумной". Фракция эсеров ушла со II съезда Советов рабочих и солдатских депутатов, заявив, что захват власти большевиками является преступлением перед родиной и революцией. Для координации действий антибольшевистских демократических сил был создан Комитет спасения Родины и революции во главе с А. Р. Гоцем. Однак левые эсеры поддержали большевиков и вошли в состав Совнаркома. IV съезд партии эсеров, который проходил в Петрограде с 26 ноября по 5 декабря 1917 г. подтвердил постановления ЦК об исключении из партии левых эсеров-интернационалистов, а также тех членов партии, которые вошли в состав Советского правительства. В то же время съезд осудил проводившуюся ЦК политику коалиции всех антибольшевистских сил и одобрил решение ЦК об исключении из партии крайне правых эсеров-оборонцев.

Эсеры получили большинство на выборах во Всероссийское учредительное собрание Они играли активную роль в Союзе защиты Учредительного собрания, возглавлявшемся В. Н. Филипповским. На заседании ЦК ПСР, состоявшемся 3 января 1918 г., было отвергнуто, "как несвоевременное и ненадежное деяние", вооруженное выступление в день открытия Учредительного собрания, предлагавшееся военной комиссией партии. Председателем отрывшегося 5 января 1918 г. и проработавшего всего один день Учредительного собрания был избран лидер эсеров В. М. Чернов. После роспуска Учредительного собрания борьба за немедленное возобновление его работы была провозглашена первоочередной задачей партии.

VIII Совет ПСР, который состоялся в Москве с 7 по 16 мая 1918 г. назвал ликвидацию большевистской диктатуры "очередной и неотложной" задачей всей демократии. Совет предостерегал членов партии от заговорщической тактики в борьбе с большевизмом, но заявлял, что партия будет оказывать всяческую помощь массовому движению демократии, направленному к замене "комиссародержавия действительным народовластием". В начале июня 1918 г. эсеры, опираясь на поддержку восставших Чехословацкого корпуса, образовали в Самаре в Комитет членов Учредительного собрания под председательством В. К. Вольского. Была создана Народная армия КОМУЧа. После этого "правые эсеры" были исключены из Советов всех уровней 14 июня 1918 года решением ВЦИК.

Левые эсеры сохраняли легальность до событий 6-7 июля 1918. По многим политическим вопросам левые эсеры расходились с большевиками. Такими вопросами были: Брестский мир и аграрная политика, прежде всего продразвёрстка и комбеды. 6 июля 1918 лидеры левых эсеров, присутствовавшие на V Съезде Советов в Москве были арестованы. (См. Левоэсеровские восстания (1918)).

Эсеры имели большинство в Сибирской областной думе, располагавшейся в Томске, которая объявила Сибирь автономной областью и создала Временное Сибирское правительство во главе с эсером П. Я. Дербером. Они преобладали также на Государственном совещании, происходившем в Уфе в сентябре 1918 г., итогом которого стало образование коалиционного Всероссийского Временного правительства (Директории), двое членов которого из пяти были эсерами. ЦК ПСР, по настоянию В. М. Чернова, издал циркулярное письмо с критикой результатов Уфимского государственного совещания и политики Директории. В нем заявлялось, что Директория будет поддерживаться партией только при условии, что будет проводить последовательную демократическую политику и в войсках будут созданы условия для свободной пропаганды эсеровских идей. Письмо ЦК было резко отрицательно встречено правыми эсерами, входившими в саму Директорию и ее аппарат, а правые элементы истолковали это письмо, как призыв эсеров к вооруженному восстанию против Директории и использовали его как повод для своего выступления, в результате которого Директория была упразднена и к власти пришел А. В. Колчак.

В начале 1919 г. Московское бюро ПСР, а затем конференция эсеровских организаций, функционировавших на территории советской России, высказались против каких-либо соглашений как с большевиками, так и с "буржуазной реакцией". Вместе с тем было признано, что опасность справа является большей, и потому было решено отказаться от вооруженной борьбы с советской властью. Однако группа эсеров во главе с бывшим главой Комуча В. К. Вольским, так называемой "Уфимской делегации", вступившей в переговоры с большевиками о более тесном сотрудничестве, подверглась осуждению.

Для использования потенциала партии эсеров в борьбе с Белым движением, 26 февраля советское правительство легализовало партию эсеров. В Москву стали съезжаться члены ЦК, там было возобновлено издание центральной партийной газеты "Дело народа". Но эсеры не прекращали резкую критику большевистского режима и гонения на партию были возобновлены: было запрещено издание "Дела народа", был арестован ряд активных членов партии. Тем не менее пленум ЦК ПСР, состоявшийся в апреле 1919 г., исходя из того, что у партии нет сил вести вооруженную борьбу сразу на два фронта, призвал пока не возобновлять ее против большевиков. Пленум осудил участие представителей партии в Уфимском государственном совещании, Директории, в региональных правительствах Сибири, Урала и Крыма, a также в Ясской конференции российских антибольшевистских сил (ноябрь 1918 г.), высказался против иностранной интервенции, заявив, что она явится лишь выражением "своекорыстных империалистических интересов" правительств стран-интервентов. Вместе с тем было подчеркнуто, что не должны иметь место какие-либо соглашения с большевиками. IX Совет партии, состоявшийся в Москве или под Москвой в июне 1919 г. подтвердил решение об отказе партии от вооруженной борьбы с советской властью при продолжении политической борьбы с ней. Предписывалось направить свои усилия на то, чтобы мобилизовать, организовать и привести в боевую готовность силы демократии, чтобы в случае, если большевики добровольно не откажутся от своей политики, устранить их силой во имя "народовластия, свободы и социализма".

При цьому лідери правого крила партії, що знаходилися тоді вже за кордоном, з неприязню поставилися до рішень IX Ради і продовжували вважати, що може бути успішною лише збройна боротьба проти більшовиків, що в цій боротьбі допустима коаліція навіть з недемократичними силами, які можна демократизувати за допомогою тактики "обгортування". Вони допускали й іноземну інтервенцію для допомоги "антибільшовицькому фронту".

У той же час Уфимская делегація закликала визнати Радянську владу і об'єднатися під її керівництвом для боротьби з контрреволюцією. Ця група стала видавати свої тижневик "Народ", і тому відома також під назвою групи "Народ". ЦК партії есерів, назвавши дії групи "Народ" дезорганізаторських, вирішив її розпустити, але група "Народ" не підкорилася цьому рішенню, в Наприкінці жовтня 1919 р. вийшла з партії і прийняла назву " Меншість партії соціалістів-революціонерів ".

На Україна існували Українська партія соціалістів-революціонерів, що відокремилася від ПСР в квітні 1917 р., і організації ПСР на чолі з Всеукраїнською обласним комітетом. Відповідно до вказівок керівництва ПСР українські есери мали боротися з режимом Денікіна, проте ці вказівки не завжди виконувалися. Так, за заклики до підтримки Денікіна був виключений з партії київський міський голова Є. П. Рябцев, а за солідарність з ним розпущена місцева міська есерівська партійна організація. На території. контрольованої режимом Денікіна есери працювали в таких коаліційних організаціях, як Південно-східний комітет членів Установчих зборів і Земської-міське об'єднання. Газета "Рідна земля", що видавалася в Катеринодарі одним з керівників Земської-міського об'єднання Г. І. Шрейдером, пропагувала тактику "обгортування" денікінців, поки не була закрита останніми, а сам видавець не був заарештований. У той же час есери, що переважали в Комітеті звільнення Чорномор'я, який керував "Зеленим" селянським рухом, направляли сили перш за все на боротьбу проти денікінців і визнавали необхідність єдиного соціалістичного фронту.

У 1920 р. ЦК ПСР закликав партію продовжувати вести ідейну і політичну боротьбу з більшовиками, але в той же час головна увага направити на війну з Польщею і боротьбу з Врангелем. Члени партії і партійні організації, що опинилися на територіях, зайнятих військами Польщі і Врангеля, повинні були вести з ними "революційну боротьбу всіма засобами і методами", включаючи і терор. Ризький мирний договір, який завершив радянсько-польську війну, оцінювався есерами як "зрадницькі зрада" російських національних інтересів.

Діяльність сибірських есерів активізувалася під впливом перемог Червоної Армії над військами Колчака. У справі організації антіколчаковскіх сил есери використовували земства. Земський з'їзд, що відбувся в Іркутську в жовтні 1919 р., на якому переважали есери, прийняв рішення про повалення уряду Колчака. У листопаді 1919 р. в Іркутську Всесібірскім нарадою земств і міст був створений Політичний центр для підготовки повстання проти колчаківського режиму, який очолювався членом ЦК партії есерів Ф. Ф. Федоровичем. При наближенні Червоної Армії до Іркутську Політцентра здійснив в кінці грудня 1919-початку січня 1920 збройне повстання і захопив владу в місті, однак, незабаром влада в Іркутську перейшла до більшовиків. Есери входили до складу створеного більшовиками під Владивостоці в кінці січня 1920 коаліційний уряд - Приморську обласну земську управу і в таке ж за складом уряд об'єднаної Далекосхідної республіки, сформований в липні 1921 р.

На початок 1921 року ЦК ПСР фактично припинив свою діяльність. Есери ще в червні 1920 року сформували Центральне Організаційне Бюро, куди поряд з членами ЦК увійшли деякі видні члени партії. У серпні 1921 року у зв'язку з численними арештами керівництво в партії остаточно перейшло до Центрального Бюро. На той час частина членів ЦК, обраного на IV з'їзді, загинули (І. І. Тетьоркін, М. Л. Коган-Бернштейн), добровільно вийшли зі складу ЦК (К. С. Буревія, Н. І. Вербняків, М. І . Сумгін), виїхали за кордон (В. М. Чернов, В. М. Зензинов, Н. С. Русанов, В. В. Сухомлин). Що залишилися в Росії члени ЦК ПСР майже поголовно перебували у в'язницях.

Проведений у серпні 1921 р. в Самарі Х Рада партії визначив як найближчій завдання накопичення і організацію сил трудової демократії, членів партії закликали утримуватися від екстремістських дій проти Радянської влади і утримувати народні маси від розрізнених і стихійних виступів, які розпилюють сили демократії. В. М. Чернов, який перебував під час Кронштадтського заколоту в березні 1921 р. в Ревеле, закликав підтримати кронштадцев загальним страйком і повстанням.

Влітку 1922 року "контрреволюційна діяльність" правих есерів була "остаточно всенародно викрита" на московському процесі членів ЦК с.-р. партії ( Гоца, Тимофєєва та інші), незважаючи на захист їх лідерами II Інтернаціоналу. Керівництво правих есерів звинуватили в організації терактів проти більшовицьких лідерів в 1918 р. (вбивство М. Урицького і В. Володарського, замах на Леніна). У серпні 1922 року лідери партії (12 чоловік, серед них 8 членів ЦК) були умовно засуджені Верховним трибуналом ВЦВК трибуналом до смертної кари: вирок щодо їх повинен був бути негайно приведений у виконання, якщо ПСР стане використовувати збройні методи боротьби проти радянської влади. 14 січня 1924 смертний вирок був замінений 5-річним тюремним ув'язненням з наступною 3-річної посиланням у віддалені райони країни [1] Уже після процесу, у вересні 1922 р. був заарештований і засуджений до розстрілу, заміненого 10 роками ув'язнення ще один член ЦК партії, В. Ріхтер.

На початку січня 1923 бюро Петроградського губкому РКП (б) дозволило "ініціативній групі" есерів під негласним контролем ГПУ провести міське нараду. У результаті був досягнутий результат - рішення про розпуск міської організації партії соціалістів-революціонерів.

У березні 1923 року за участю "петроградських ініціатівніков" в Москві пройшов Всеросійський з'їзд колишніх рядових членів партії есерів, який позбавив повноважень колишнє керівництво партії і прийняв рішення про розпуск партії. Партія, а незабаром і її регіональні організації вимушено припинили своє існування на території РРФСР. У 1925 р. був заарештований останній склад Центрального бюро партії. Продовжувала свою діяльність лише есерівська еміграція, що існувала до 1960-х рік спочатку в Парижі, Берліні, Празі, а потім в Нью-Йорку

Марія Спиридонова

З усіх лідерів лівих есерів врятуватися вдалося лише наркому юстиції у першому послеоктябрьском уряді Штейнбергу. Решта багаторазово арештовувалися, довгі роки перебували на засланні, а в роки "Великого терору" були розстріляні. Член ЦК лівих есерів, М. А. Спиридонова була розстріляна за вироком, винесеним 8 вересня 1941, на підставі постанови ДКО, без порушення кримінальної справи і проведення попереднього та судового розгляду, військовою колегією Верховного суду СРСР під головуванням Ульріха В. В. (члени колегії Кандибін Д. Я. і Буканов В. В.).


3.5. Еміграція

Початок есерівської еміграції поклав від'їзд Н. С. Русанова і В. В. Сухомлина в березні-квітні 1918 року в Стокгольм, де вони з Д. О. Гавронський утворили Закордонну Делегацію ПСР. Незважаючи на те, що керівництво ПСР вкрай негативно ставилося до наявності значної есерівської еміграції, за кордоном зрештою виявилося досить багато видних діячів ПСР, у тому числі В. М. Чернов, М. Д. Авксентьєв, Є. К. Брешко-Брешковская , М. В. Вишняк, В. М. Зензинов, Е. Е. Лазарєв, О. С. Мінор та інші.

Центрами есерівської еміграції стали Париж, Берлін і Прага. в 1923 році відбувся перший з'їзд закордонних організацій ПСР, в 1928 році - другий. З 1920 року починається вихід періодичних видань партії за кордоном. Величезну роль у налагодженні цієї справи відіграв В. М. Чернов, який виїхав з Росії у вересні 1920 року Спочатку в Ревелі (нині Таллінн, Естонія), а потім в Берліні Чернов організував видання журналу "Революційна Росія" (назва повторювало заголовок центрального органу партії в 1901-1905 років). Перший номер "Революційної Росії" вийшов у грудні 1920 року. Журнал видавався в Юр'єва (нині Тарту), Берліні, Празі.

Крім "Революційної Росії" есери видавали в еміграції ще кілька друкованих органів. У 1921 році в Ревеле вийшло три номери журналу "За народ!" (Офіційно він не вважався партійним і іменувався "робітничо-селянсько-червоноармійським журналом"), журнали політики та культури "Воля Росії" (Прага, 1922-1932), " Сучасні записки "(Париж, 1920-1940) та інші, в тому числі на іноземних мовах. У першій половині 1920-х років більшість цих видань було орієнтовано на Росію, куди нелегально доставлялася велика частина тиражу. З середини 1920-х років зв'язку Закордонної Делегації ПСР з Росією слабшають, і есерівська друк починає поширюватися головним чином в емігрантському середовищі.


Примітки

  1. О.Назаров.Год 1922-й. Суд над есерами - www.rodgaz.ru/index.php?action=Articles&dirid=79&tek=23522&issue=331

Література


Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Партія лівих соціалістів-революціонерів
Українська партія соціалістів-революціонерів (боротьбистів)
Союз соціалістів-революціонерів-максималістів
Бойова організація партії соціалістів-революціонерів
Партія європейських соціалістів
Партія народних соціалістів
Прогресивний альянс соціалістів і демократів
Прихід націонал-соціалістів до влади в Німеччині
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru