Подорожі Чжен Хе

Подорожі Чжен Хе ( кит. трад. 郑 和 下 西洋 , упр. 郑 和 下 西洋 , піньінь : Zhng H xi Xīyng, палл. : Чжен Хе ся сяйво, буквально: "Чжен Хе йде в Західний Океан") - сім плавань величезного китайського флоту в Південно-Східну Азію і Індійський океан в 1405-1433 рр.., за часів правління імператорів Чжу Ді і Чжу Чжаньцзі династії Мін. Керівниками плавань (в ранзі "головних послів", чженші正使) були імператорські євнухи : або одноосібно Чжен Хе, або Чжен Хе і Ван Цзінхун. Флот слідував по найважливіших торгових шляхах навколо Азії, досягнувши в своїх перших трьох плаваннях Південної Індії, а в наступних чотирьох і узбережжя Перської затоки. Окремі ескадри флоту також відвідали багато порти на аравійському та африканському берегах Аравійського моря.

Вважається, що головною метою подорожей були підняття престижу Мінської імперії і введення заморських держав у традиційну систему васальних відносин з Китаєм.


1. Мотиви

Третину століття (1402-1435 роки), протягом якої на мінському троні сиділи імператори Чжу Ді (Юнле) і його онук Чжу Чжаньцзі (Сюаньде), була у багатьох відношеннях вельми незвичайним періодом для майже трьохсотрічної історії династії Мін. У порівнянні як зі своїми попередниками, так і наступниками режим Чжу Ді (і до якоїсь міри, Чжу Чжаньцзі) відрізнявся енергійної (і дорогої) військової і дипломатичної діяльністю, спрямованою на посилення впливу "Серединного Держави" - тобто китайської Мінської імперії - у всіх чотирьох сторонах світла. За двадцять з невеликим років Царства Чжу Ді його високопоставлені посланці відвідали практично всіх ближніх і дальніх сусідів мінського Китаю, намагаючись забезпечити хоча б формальне, а іноді і реальне визнання ними китайського імператора як свого пана [1].

На думку істориків, серед причин організації цих експедицій було як бажання Чжу Ді отримати міжнародне визнання Мінської династії, що прийшла на зміну монгольській династії Юань, як нової правлячої династії "Серединної держави", так і твердження законності його власного перебування на троні, узурпувати їм у свого племінника Чжу Юньвеня. Останній фактор, можливо, поглиблювався ходінням чуток, що той аж ніяк не загинув при пожежі нанкинского імператорського палацу, а зміг бігти і ховається десь у Китаї або за його межами. Офіційна " Історія Мін "(складена майже 300 років потому) стверджує, що розшук зниклого імператора був однією з цілей і для експедицій Чжен Хе [2]. Крім того, якщо б Чжу Юньвень виявився живий і шукав підтримки за кордоном, експедиція Чжен Хе змогла б перешкодити його планам і показати, хто в Китаї є справжнім володарем.

Іншим важливим мотивом, що спонукав Юнле вжити широкомасштабні морські експедиції і поліпшити контакти з сусідами по континенту, було бажання пожвавити зовнішню торгівлю Китаю, заглухлу за роки ізоляціоністської режиму Чжу Юаньчжана [3]. В той час, як податковий тягар, покладається на селян, було вже досить тяжким, Чжу Ді вважав, що саме зовнішня торгівля зможе послужити прибутковим джерелом для поповнення імператорської скарбниці. До того ж у перші роки правління Чжу Ді в результаті походів Тамерлана виявилися закриті звичні сухопутні шляхи торгівлі з Центральною Азією. Деякі історики вважають, що однією з первинних цілей посилки морських експедицій в Індійський океан міг бути пошук потенційних союзників проти імперії Тамерлана [4]; втім, ця мета незабаром втратила актуальність, так як Тамерлан помер незабаром після того, як пішов війною на Китай, а з його спадкоємцем, Шахруха, відносини у Юнле незабаром налагодилися.

Як би там не було, з географічної точки зору зовнішня політика режиму Юнле було воістину всебічною. На сході численні китайські та корейські посольства перетинали Жовте море, щоб підтвердити васальну залежність Кореї від Мінської імперії [5]. На заході посланці мінського імператора відвідували двір Тамерлана і його наступника Шахруха в Самарканді і Гераті [6] і запрошували тибетського Кармапу в Нанкін [7] [8].

На півночі імператором Юнле було проведено п'ять військових кампаній для підпорядкування монголів і організовувалася мінова торгівля з "мирними" монголами, а флот євнуха-адмірала Іших спускався до низовий Амура, оголошуючи тамтешніх чжурчженей данниками мінської імперії [6].

Крім зовнішньополітичних цілей, експедиції Чжен Хе покликані були справити картографічну зйомку місцевості і носили в якійсь мірі науковий характер [9]. Особливо важливим представлявся пошук і відбір екзотичних тварин і рослин, що представляли інтерес для медицини [10].


2. Золотий флот

Будівництво кораблів для експедицій Чжен Хе, по всій вірогідності, було лише частиною великої суднобудівної програми, розгорнутої в перші роки ери Юнле. Згідно обережним підрахунками фахівця з мінської військової і морської історії Едварда Дрейера, флот експедицій Чжен Хе складався, як правило, приблизно з 250 суден: 40-60 величезних "кораблів-скарбниць" (баочуань) і близько 200 суден звичайних для китайських моряків і кораблів того часу розмірів [11].

Будівництво "кораблів-скарбниць" розгорнувся на судноверфі Лунцзян ("Драконові річка"). Це величезне підприємство розташувалося прямо під стінами Нанкіна - столиці імперії Мін того часу, на річці Ціньхуай (Кит.) рос. поблизу її впадіння в Янцзи [12]. Достовірної інформації про ці судна збереглося дуже мало, але згідно з існуючою історичною традицією, закріпленої в " Історії Мін ", найбільші з цих судів були воістину величезні, маючи 44 чжана (не менше 117 м) в довжину і 18 Чжан (не менше 48 м) в ширину [13] [14]. Про осаді цих судів мінські джерела нічого не повідомляють, але історики вважають, що вона була близька до максимально можливої ​​для їх проходу по Янцзи з Нанкіна в море (і, можливо, по річці Мусі (Англ.) рос. в Палембанг на Суматрі), тобто близько 6-7,5 м [15].

Флот Чжен Хе
SongJunk.jpg
Zheng He's ship compared to Columbus's. Jpg
Yangtze-Ships.JPG
Річка Янцзи в Нанкіні в наші дні. Знання про її глибині (до початку сучасних днопоглиблювальних робіт) дозволяють стверджувати, що осаду кораблів Чжен Хе не могла перевищувати 7.5 м. [15]
Джонка з малюнка сунской епохи демонструє традиційну конструкцію китайського плоскодонного судна. За відсутністю кіля, великий кермо (на кормі) і бічні шверци допомагають стійкості судна [16] Сучасні моделі корабля-скарбниці Чжен Хе і каравели Колумба в однаковому масштабі. На відміну від судів Колумба моделювання судів Чжен Хе покладається в значній мірі на уяву.

Хоча історики продовжують сперечатися, до якої міри можна вірити даним про розміри цих судів, які мають " Історії Мін ", багато авторів як в Китаї, так і за його межами (включаючи того ж Дрейера), вважають, що вони цілком могли відповідати дійсності. Якщо це дійсно так, то широкі і плоскодонні судна-скарбниці в кілька разів перевершували за розмірами сучасні їм європейські кораблі. Вони в два рази перевершували по довжині і в кілька разів по водотоннажності найбільші європейські вітрильні дерев'яні суду - тридековий лінійні кораблі XVIII - початку XIX століть [17]. Вони були порівнянні по довжині з найбільшими коли-небудь існували вітрильними судами, наприклад, такими вітрильними гігантами початку XX століття як " Пруссія "(Preuen); однак ці набагато більш пізніше судна мали сталеві корпуси та допоміжні парові машини для контролю вітрил. Осадка "скарбниці", мабуть, була лише ненабагато менше "Пруссії" (8,26 м), але мінський гігант був в три рази ширше німецького вінджаммера (16,3 м) [18].

Історики вважають, що флот Чжен Хе, побудований на основі принципів, розроблених китайськими корабелами в умовах прибережних морів, був головним чином розрахований на подорожі по порівняно спокійним прибережних вод і естуарію Східної та Південної Азії. Його найдовші переходи у відкритому морі були через Південно-Китайське море (з Китаю в Південно-Східну Азію), Бенгальська затока (між північним краєм Суматри і Цейлоном) і Аравійське море (між Цейлоном або Південною Індією і Перською затокою, Аравією і Африканським Рогом) - тобто за традиційними торговим шляхам з добре відомим і більш-менш передбачуваним режимом стабільних мусонних вітрів [19], де в сприятливих умовах флот рухався з середньою швидкістю до 2,5 вузлів (4,6 км / год) [20]. Однак на таких судах навряд чи можна було плавати, наприклад, в Ревучих сорокових, навколо мису Горн [19].

Особовий склад експедицій складався з близько 27-28 тисяч чоловік [21] [22] [прим. 1]. У деяких подорожах флот ділився на ескадри, які рухалися роздільно.


3. Відмінності від європейських подорожей

Крім різниці у розмірі кораблів, їх кількості і технології будівлі між китайськими та європейськими експедиціями того ж часу були відмінності іншого характеру. На противагу європейцям, китайці не були зацікавлені у підкоренні нових територій - від тубільних володарів були потрібні лише формальне визнання китайського імператора як пана і посилка посольств з дарами в Нанкін (на які мінський двір відповідав щедрими відповідними дарами). Також, на відміну від європейців, вони не прагнули заснувати там факторії або бази і тим більше ввести свою релігію. Основною метою китайських мореплавців було встановлення дружніх дипломатичних відносин з традиційної китайської моделі, причому зброю йшло в хід тільки у випадку, якщо їм доводилося стикатися з ворожим до себе ставленням. Тоді як рушійною силою європейських досліджень було прагнення до наживи при повній байдужості до того, яким способом буде досягнуто збільшення капіталу (тому в хід йшло все, починаючи з торгівлі прянощами, кінчаючи работоргівлею), китайська "комерція" носила в основному державний характер і переслідувала єдину мету - по можливості окупити витрати на утримання флоту.

Порівнюючи експедиції Васко да Гами і експедиції Чжен Хе, американський історик Роберт Фінлей ( англ. Robert Finlay ) Пише: "Експедиція да Гами знаменувала собою незаперечну поворотну точку в світовій історії, ставши подією, що символізує наступ Нового часу. Слідом за іспанцями, голландцями та англійцями португальці приступили до побудови імперії на Сході ... На противагу цьому, мінські експедиції не спричинили за собою ніяких змін: ні колоній, ні нових маршрутів, ні монополій, ні культурного розквіту і ніякого глобального єднання ... Історія Китаю і світова історія, ймовірно, не зазнали б якихось змін, якщо б експедиції Чжен Хе взагалі ніколи не відбулися " [23].


4. Хронологія плавань

Порядковий номер Роки Кількість "кораблів-скарбниць" Чисельність екіпажу Регіони на шляху прямування (держави та / або основні населені пункти)
Перша подорож 1405-1407 62 27800 Східне узбережжя Індокитаю (держава Чампа), Ява (порти північного узбережжя), Малаккська півострів (султанат Малакка), Суматра (султанати Самудра-Паса, Ламуре, Хару, Палембанг), Цейлон, Малабарський узбережжі Індії ( Калікут)
Друга подорож 1407-1409 Східне узбережжя Індокитаю (Чампа, Сіам), Ява (порти північного узбережжя), Малаккська півострів (Малакка), Суматра (Самудра-Паса, Палембанг), Малабарський узбережжі Індії ( Кочин, Калікут)
Третя подорож 1409-1411 48 27000 Східне узбережжя Індокитаю (Чампа, Сіам), Ява (порти північного узбережжя), Малаккська півострів (Малакка), Темасек, Суматра (Самудра-Паса), Малабарський узбережжі Індії ( Коллам, Кочин, Калікут)
Четверте подорож 1413-1415 63 27670 Східне узбережжя Індокитаю (Чампа), Ява (порти північного узбережжя), Малаккська півострів (султанати Паханг, Келантан, Малакка), Суматра (Самудра-Паса), Малабарський узбережжі Індії (Кочин, Калікут), Мальдіви, узбережжя Перської затоки (держава Ормуз)
П'яте подорож 1416-1419 63 27411 Східне узбережжя Індокитаю (Чампа), Ява (порти північного узбережжя), Малаккська півострів (Паханг, Малакка), Суматра (Самудра-Паса), Малабарський узбережжі Індії (Кочин, Калікут), Мальдіви, узбережжя Персидської затоки (Ормуз), узбережжя Араввійского півострова ( Дофар, Аден), східне узбережжя Африки (Бараве (Англ.) рос. , Малінді, Могадішо)
Шосте подорож 1421-1422 більше 100 кілька десятків тисяч ... Ормуз, східне узбережжя Африки, узбережжя Аравійського півострова
Сьоме подорож 1430-1433 27550 Східне узбережжя Індокитаю (Чампа), Ява (Сурабая та інші порти північного узбережжя), Малаккська півострів (Малакка), Суматра (Самудра-Паса, Палембанг), район дельти Гангу, Малабарський узбережжі Індії (Коллам, Калікут), Мальдіви, узбережжі Перської затоки (Ормуз), узбережжя Араввійского півострова (Аден, Джидда), східне узбережжя Африки (Могадішо)

4.1. Перша експедиція

Початок першої подорожі довелося на осінь 1405; за поширеною версією підрахунків, в ньому взяли участь 317 суден; по більш реалістичною - 255 [24] [прим. 2], включаючи 62 "корабля-скарбниці" [25]. Вийшовши з Нанкіна, флот спустився по Янцзи в порт Люцзяган в гирлі Янцзи. Потім він проїхав уздовж китайського берега на південь, в порт Тайпін (місто Чанле в гирлі річки Мінь, поблизу Фучжоу в провінції Фуцзянь), де під час стоянки проводився поточний ремонт і караван чекав сприятливого вітру [26].

Першою заморської країною, відвіданого флотом Чжен Хе, була держава Чампа. На початку XV століття на території сучасного В'єтнаму знаходилось дві держави. Держава в'ється ( Дайвьет), займало лише північну частину сучасної в'єтнамської території, а в південній її частині знаходилася країна чамов, Чампа. Відносини між Мінської імперією і Дайвьет були в цей момент на грані війни ( яка і почалася в 1406 році) [27], і Чампа, здавна ворогував з В'єтмионгські держави, стала природним союзником Китаю [28]. Як столиця Чампі, місто Віджая, так і розташований недалеко від неї порт, відвідувати китайським флотами, були згодом зруйновані; нині на місці цього порту знаходиться місто Куїн [28].

Флот потім відвідав Яву і султанат Палембанг на південному сході Суматри. Мінська політика ще з часів першого імператора Чжу Юаньчжана була традиційно спрямована на підтримку незалежності Палембанг від яванської держави Маджапахит. Відносини Китаю з останнім були сильно зіпсовані ще в 1377 році, коли тодішній маджапахітскій правитель Хайям Вурук (Англ.) рос. стратив китайських послів, спрямованих в Палембанг для визнання суверенітету останнього [29].

Китайський флот продовжив свій шлях по древньому морському шляху з Індонезії в Південну Індію. Після відвідин Малакки і невеликих держав на півночі Суматри він перетнув Бенгальська затока і дійшов до Цейлону, де його зустріли, згідно з китайськими хроніками, "з холодним зарозумілістю". Звідти вже було недалеко і до головної мети подорожі - міста-держави Калікут в Південній Індії. Правитель Калікута (" Заморін ") протегував морській торгівлі, так що перебування там справило на китайців саме сприятливе враження. В Каликуте китайці вперше почули про існування" Муся ", тобто Мойсея, причому припустили, що мова йде про індуїстському божество і його ідол поміщається в місті [30].

Після того, як мався на кораблях товар був проданий і на виручені гроші тут же в порту зроблені закупівлі, в квітні 1407 флот повернув назад. Проходячи Малаккским протокою, кораблям Чжен Хе довелося вступити в бій з піратами під командуванням Чень Цзуі (Chen Zuyi), якого вдалося захопити в полон [31]. Вже в Південно-Китайському морі кораблі потрапили в тайфун; зневірені у своєму спасінні мореплавці заблагали про допомогу небесної покровительки мореплавців Тяньфей, і незабаром на щоглах з'явилися "чарівні вогники", услід за чим море заспокоїлося. Як помітив ще Дайвендак, "вогники" були вогнями Св. Ельма [32] [33]. Сам Чжен Хе вважав, що зобов'язаний своїм порятунком чуду, явища милістю богині. Незабаром експедиція повернулася в Китай без подальших пригод [32].

Хроніки Мінської династії зберегли записи про страти Чень Цзуі і його підручних в Нанкіні (2 жовтня 1407), нагородження Чжен Хе та інших учасників його морського походу (імператорський указ 29 жовтня 1407). Приблизно в цей же час прибулі в Нанкін з китайським флотом посланці з Калікута, Кілона, держав північної Суматри, Малакки і "інших заморських країн" були прийняті імператором. В відповідно до звичаїв китайської дипломатії, заморські гості піднесли китайському імператору товари зі своїх земель і були щедро винагороджені китайськими паперовими і мідними грошима, на які вони могли закуповувати китайські товари [34].


4.2. Друга подорож

Сучасна статуя Тяньфей на о. Мейчжоу

Відразу після повернення флоту, Юнле наказав знову вийти в море, на цей раз з метою доставити додому іноземних послів. Неясно, чи брав участь у цьому плаванні Чжен Хе, або ж на цей раз він залишався в Китаї, заклопотаний про ремонт храму богині-покровительки моряків Тяньфей на фуцзяньськая острові Мейчжоу, що вважається її батьківщиною [9] [35]. Якщо прийняти цю останню гіпотезу, слід укласти, що другу експедицію очолили євнухи Ван Цзінхун і Хоу Сянь ( англ. Hou Xian ) [36].

У зв'язку з необхідністю працювати з дипломатичною перепискою, в кінці 1407 при імператорській академії Ханьлінь був заснований Інститут письмових перекладачів (四夷馆, Си та гуань, букв. "Палата іноземців чотирьох [країн світу]"), де йшла підготовка фахівців з мов багатьох народів Азії [37] [38].

Кораблі вийшли у море в кінці 1407 або на початку 1408 року. Точних даних про склад флоту немає. Багато авторів вважають що все кораблів налічувалося 68, менше ніж минулого разу, можливо тому, що уряд в цей раз не визнало доцільним посилати великий військовий ескорт. Однак в хроніках царства Юнле (" Хв Шилу ") за жовтень 1407 існує запис про наказ про ремонт (або переобладнанні) 249 кораблів, і Едвард Дрейер логічно припускає, що це-то і була підготовка флоту Чжен Хе - приблизно в тому ж складі, що і в першому плаванні [39].

В основному, друга експедиція трималася колишнього маршруту - кораблі відвідали Сіам, Яву, північну Суматру, Кочин і Калікут. Ця експедиція носила скоріше політичний характер, і китайці втручалися у чвари між сіамцями і кхмерами і також брали участь у виборі нового правителя ( Заморін) міста Калікут. Ним став Мана Вікранам [40].

Поки флот Чжен Хе здійснював своє друге плавання, в Китай прибув (1408 рік) брунейський султан Абдул Маджид Хассан. Він став першим із усіх правителів Південно-Східної Азії, особисто відвідав Китай, щоб висловити свою повагу імператору Юнле (який три роки раніше визнав незалежність Брунею від Маджапахіта) [41]. Однак під час свого візиту в Китай султан захворів і помер. Заморський гість був похований під Нанкін з почестями [41], в його честь була встановлена ​​стела на приличествующей його званню кам'яної черепасі [42].


4.3. Третя подорож

Копія тримовної стели (на китайською, тамільською та перською), встановленої Чжен Хе на Шрі Ланці

Третя експедиція вийшла в плавання в 1409 році. Історичні джерела говорять, що до її складу входило 48 суден. Дрейер, втім, як завжди, зауважує, що джерела часто описували їх як "кораблі-скарбниці" (тобто, суду більш великого класу), і відповідно вважає, що на додачу до них до складу флоту входив і звичайний набір менших допоміжних суден, так що повний склад флоту був приблизно такий же (близько 250 суден) як і в перших двох плаваннях [43].

Керівниками експедиції поряд з Чжен Хе виступили Ван Цзінхун і Хоу Сянь [44]. Який взяв участь в експедиції грамотний солдат Фей Сінь (Кит.) рос. (Який пізніше брав участь також у п'ятій та сьомій експедиціях) став згодом автором книги про плаваннях китайського флоту [45] [46].

Зробивши коротку зупинку в гавані Тайпин в Чанле, китайські кораблі далі взяли курс на Чампі (південь сучасного В'єтнаму) і Темасек ( Сінгапур). Далі вони прибули в Малакку. Китайці були зацікавлені у підтримці рівноваги сил між Малаккою, Сиамом і Явою - це рівновага гарантувало стабільність і порядок в регіоні. Кілька років раніше (1405 рік), засновник Малаккської султанату Парамешвара (Англ.) рос. відвідав Минскую імперію і отримав від китайців друк на знак визнання незалежності його султанату. Однак по дорозі додому друк відібрали сіамци, які не визнавали суверенітету Малакки. На цей раз Чжен Хе доставив Парамешваре нову печатку взамін вкраденої, що мало символізувати китайську підтримку його суверенної влади [44].

Далі кораблі Чжен Хе відвідали северосуматранскій султанат Самудра-Паса, звідки відпливли до Шрі-Ланці. Там китайці спорудили стелу на славу Будди, Аллаха і одного з індуїстських божеств, демонструючи таким чином свою повагу до місцевих звичаїв. Крім того, храмам всіх трьох божеств були зроблені багаті приношення (причому строго рівні по кількості і вартості) [47] [48]. Привезений з Китаю обеліск був знайдений в 1911 році біля міста Галле; в даний час він зберігається в Державному Музеї в Коломбо [49].

На острові в той час суперничали між собою кілька претендентів на владу: на півночі - таміли, що сповідали індуїзм, мусульманський узурпатор і, нарешті, в Котте - законний сингальська буддистський правитель Віджая Баху VI. В цей смутний час сингали не довіряли іноземцям, і один з місцевих вождів Ніссанка Алагакконара (або Алакешвара (Англ.) рос. ) Відкинув китайські домагання і заборонив установку стели. Алакешвара, серед іншого виношують плани повалення з трону Віджайя Баху VI, виступив проти них і після короткої сутички змусив відступити на кораблі [50].

Флот продовжив свій шлях в Килон, Кочин і Калікут. На зворотному шляху все ж було вирішено покарати сингалов. Те, що послідувало за цим, неясно й досі є предметом суперечок.

Так, якщо вірити китайським джерелам, Алакешвара зажадав від Чжен Хе сплати данини, отримав відмову і слідом за цим відправив каральну експедицію у складі 50 000 солдатів, щоб відрізати йому можливість відступити до кораблів, при тому, що у розпорядженні китайського адмірала було всього лише 2000 солдатів. Чжен Хе, розуміючи, що шлях йому перепиняють майже всі були в розпорядженні у Алакешвари військові сили, зробив несподіваний маневр і напав на столицю. Захопивши її і взявши в полон Алакешвару, він надалі безперешкодно повернувся на узбережжі. Aлакешвара був доставлений в Нанкін, де йому було даровано прощення через його "невігластва" і влада його було наказано передати "комусь із його мудрих соратників". Ніяких більш деталей китайські джерела не повідомляють і, по всій видимості, плутаються щодо структури влади на острові настільки, що не представляється можливим зрозуміти, хто власне був доставлений в Нанкін - Алакешвара, Віджайя Баху VI або обидва [51].

Сингальська ж джерела стверджують, що Чжен Хе мав намір повалити владу Віджайя Баху VI і оголосити себе суверенним правителем в Котте. Алакешвара, також виношують плани з повалення короля, нібито уклав союз з китайським флотоводцем. Далі король Віджайя Баху VI відвідав Китай, і після його повернення на острів Алакешвара наказав його таємно умертвити і оголосив себе суверенним правителем [52].

Фарфорова пагода. Ілюстрація з австрійського архітектурного атласу Фішера фон Ерлаха (1721)

Проте ж всі джерела сходяться в тому, що священна реліквія - зуб Будди (Англ.) рос. , Що зберігався на острові, - був відвезений до Китаю. Китайські джерела замовчують, яким чином і навіщо це було зроблено, сингали зі свого боку вважають, що китайці збиралися привласнити собі реліквію, що аж ніяк не узгоджується з тим повагою, яке ті проявили по відношенню до місцевих вірувань. Вчені припускають, що король Віджайя Баху VI добровільно поступився реліквію китайцям, щоб таким чином продемонструвати імператору свій статус суверенного правителя або ж не дозволити ідолу потрапити в руки Алакешвари. Так чи інакше, коли король повернувся на острів, зуб Будди повернувся разом з ним [53].

Флот повернувся в Нанкін в червні 1411. У 1412 році на гроші, виручені від торгівлі в Нанкіні, почалося спорудження " Фарфоровій пагоди ", висотою близько 80 метрів. Навколо пагоди були розбиті сади, створені з рослин і населені тваринами, привезеними Чжен Хе з його експедицій. Вежа простояла понад чотирьох століть, поки не була зруйнована тайпінів в 1856 році [54].


4.4. Четверте подорож

Китайські мореплавці в Бенгалії. Рельєф в Нанкіні

Оскільки в результаті трьох перших експедицій мети по налагодженню васальних і торговельних відносин з державами Південно-Східної Азії та південної Індії були досягнуті, в завдання четвертого плавно ввійшло відвідування Перської затоку і берегів Аравії і Африки. Хоча ці місця були і до цього в якійсь мірі відомі китайцям [55], вони ніколи не досліджувалися систематично. На думку багатьох авторів, в цьому новому і досить амбіційному проекті знайшла відображення манія величі імператора [56].

Незважаючи на те, що наказ про експедицію був відданий в грудні 1412, флот Чжен Хе, мабуть, вийшов з Нанкіна лише восени 1413. Як звичайно, флот зупинився у Фуцзяні і покинув китайські берега лише в грудні 1413 або січні 1414 [57] [56]. Згідно хроніці царства Юнле, флот налічував 63 корабля [прим. 3] c 28560 особами на борту [57].

Оскільки, на відміну від попередніх експедицій, що закінчувалися в Індії, четверта експедиція прямувала до берегів Персії і арабських країн, в плавання з Чжен Хе пішла група китайських мусульман, що володіли певними знаннями мов і культури Близького Сходу. Найвідомішим з них є головний перекладач експедиції, знавець арабської мови Ма Хуань. Згодом він написав книгу, що стала самим розгорнутим дійшли до нас першоджерелом по плаванням флоту Чжен Хе [56]. Перед відходом в море Чжен Хе також відвідав Сіань - один з головних центрів китайського ісламу - і взяв із собою в плавання Хасана ( кит. 哈 三 ), імама сіаньской мечеті Цінцзін, в якості перекладача і радника [58] [59]. Відомо і про низку інших мусульман, які брали участь у цьому та наступних плаваннях, як наприклад фуцзяньській мусульманський діяч, Пу Хежі ( кит. упр. 蒲 和 日 , піньінь : Pu Heri; також відомий як Пу Жіхе,蒲日和), який брав участь у п'ятому плаванні [59] [60].

Флот рухався за звичним курсом в Індію, зупиняючись по дорозі в Чампі, на Яві, Суматрі, Малайзії, на Мальдівах, Шрі-Ланці та нарешті - в Індії. Частина флоту, під командуванням євнуха Ян Міня (杨敏, Yang Min), відокремившись від інших, відправилася в Бенгальській королівство [58].

Жираф, привезений флотом Чжен Хе з Бенгалії (1414 рік)

Від Мальдівських островів флот Чжен Хе взяв курс на Ормуз - місто-держава, що вразив китайців своїм багатством. Там же адмірал зустрівся з посланцями африканських держав і переконав їх приєднатися до його флоту і через нього передати шанобливі листи імператорові Юнле.

У тому ж 1414 повернулася в Китай ескадра під командуванням Ян Миня, з якої прибув в Нанкін султан Бенгалії Сайфуддін (en: Saifuddin Hamza Shah). Султан привіз для китайського імператора екзотичний подарунок - жирафа (якого бенгальці, ймовірно, отримали з Малінді [61]). Китайці взяли жирафа за циліня - легендарного звіра, з'являвся тільки під час щасливих і мирних царствований. Імператор вважав жирафа божественним знаменням, доводить, що Цар Небесний і інші боги задоволені його правлінням. Безліч придворних, включаючи Ян Миня, поспішили верноподданнически прославити Юнле, що отримав настільки явне свідчення божественного розташування, але імператор, хоча і будучи площині цим, зволів відповісти, що того заслугою правління його попередника. Крім "циліня" в Китай були також доставлені інші екзотичні звірі, як то "небесні коні" (зебри) і "небесні олені" (антилопи) [62].

При звичайному на цьому маршруті відвідуванні султанату Самудра-Паса на півночі Суматри, мабуть на зворотному шляху з Ормуза в Китай, екіпажу основного флоту Чжен Хе довелося взяти участь у походила боротьбі між визнаним Китаєм султаном Зайн аль-Абідіном і претендентом на ім'я Секандер. Китайський флот привіз дари від імператора Юнле для Зайн аль-Абідін, але не для Секандера, що викликало гнів останнього, і він напав на китайців. Чжен Хе зумів обернути трапилося себе на користь: розбити його війська, захопити в полон самого Секандера і відправити його в Китай [58] [63].

Влітку 1415 Чжен Хе разом з основною частиною флоту повернувся до Китаю, доставивши до імператора керівника суматранських повстанців Секандера, якого Юнле наказав стратити. Прибулі з флотом посланники Малінді також привезли з собою жирафа, причому міністр церемоній негайно взявся клопотати перед імператором про проведення спеціальної церемонії, яка була покликана піднести йому поздоровлення зважаючи появи другого циліня, але і в цей раз Юнле зволів відмовитися [64].


4.5. П'яте подорож

28 грудня 1416 імператор наказав Чжен Хе розпочати підготовку до нової експедиції [65]. Перед адміралом знову ставилося завдання доставити додому послів з ​​різних країн [65] і далі плисти до африканського узбережжя, маючи на меті зав'язати торгівлю з тамтешніми державами. Крім того, він повинен був доставити державну печатку (цей подарунок символізував китайське визнання і підтримку) кочінскому королю, щоб таким чином підтримати рівновагу сил між Кочин і сусіднім Калікут.

Гробниці двох стародавніх мусульманських місіонерів в Цюаньчжоу. Зліва - стела в пам'ять їх відвідування євнухом Чжен Хе в 1417

Флот затримався в Цюаньчжоу, де на борт був прийнятий вантаж порцеляни, і восени 1417 вийшов у відкрите море [66]. Рух йшло приблизно по тому ж маршруту, що й раніше: Чампа, Ява, Палембанг і Самудра-Паса на Суматрі, Паханг і Малакка в Малайзії, потім Мальдіви, Цейлон, Кочин і Калікут в Індії. Кораблі знову відвідали Ормуз і потім в перший раз увійшли в гавань Адена, чия влада простягалася на весь південь Аравійського півострова аж до Мекки. Аденська султан аль-Малік ан-Насир Салах-ад-Дін Ахмад (an-Nasir Ahmad, династія Расулідов (Англ.) рос. ) Надав китайцям гостинний прийом, можливо, бажаючи перетворити їх на союзників проти мамлюкского Єгипту, з яким Аден вів боротьбу за священні для мусульман міста Мекку і Медіну [67] [68].

З Адена кораблі попрямували на південь, в перший раз досягнувши африканського узбережжя [69]. Разом з ними в свої країни повернулися посланці з Могадішо (нині, столиця Сомалі), Брава (Barawa, також в Сомалі) і Малінді (нині в Кенії). Населення цього узбережжя, яке говорить на мові суахілі, було змішаним: воно відбувалося від шлюбів між прийшлими торговцями (африканцями, арабами, персами та індусами) з місцевими аборигенці.

Барельєф-карта плавань Чжен Хе (Парк судноверфі кораблів-скарбниць, Нанкін)

Фей Сінь описав пустельні сомалійські береги і кам'яні міста їх жителів. Він звернув увагу на агресивний характер мешканців Могадішо і вправи їх солдатів у стрільбі з лука. У романі Ло Маодена, правитель Могадішо поставився до появи китайського флоту недовірливо, але при вигляді переважаючих сил китайців вирішив не битися з ними [70] [71].

У числі інших "країн" (міст), відвіданих цією експедицією, мінські джерела згадують місце, назва якого передано по-китайськи як "Ла-са". Вони описують пустелю, де знаходився цей місто, але не дають чіткої інформації про його розташування. Хоча висловлювалися припущення, що Ла-са була в Сомалі, більш вірогідним є припущення, що вона була розташована недалеко від Мукалла в Південному Ємені [72]. У романі Ло Маодена для захоплення міста китайцям довелося обстрілювати його з катапульт або гармат, встановлених на облогових вежах [72] [70]. Однак ця інформація не викликає довіри у більшості істориків, оскільки йдеться про роман фантастичного змісту. До того ж, як зауважує Дрейер, в пустелі біля Ла-са немає деревини (згідно мінським ж джерелами), з якої китайці могли б побудувати згадані Ло Маоденом облогові вежі [73].

Флот Чжен Хе повернувся в Китай 15 липня 1419. Посли іноземних держав своїм екзотичним видом викликали фурор при дворі. Вони також захопили з собою ще одного "циліня" [74].


4.6. Шосте подорож

Фрагмент карти Мао Куня, що пояснює навігацію по зірках при поверненні з Ормуза в Калікут, і очевидно що базується на картах або записах моряків Чжен Хе

Історичні дані про шостому плаванні флоту Чжен Хе дуже мізерні і допускають різні інтерпретації навіть по відношенню до дат подорожі. З одного боку, запис за 3 березня 1421 в хроніці царства Юнле (" Тайцзун ши-лу ") згадує, що посланці іноземних держав були обдаровані імператором (в тому числі, паперовими грошима, на які вони могли закупити китайські товари), і Чжен Хе і його соратникам було доручено відвезти їх на батьківщину. З іншого боку, запис за 14 травня в тій же хроніці згадує про призупинення як морських плавань кораблів-скарбниць, так і закупівлі коней та інших товарів у народів на північній і західній кордоні Китаю [61].

У зв'язку з цим дослідники подорожей Чжен Хе розходяться з приводу дати початку шостого плавання. З одного боку, розумно вважати, що наказ про припинення морських плавань не призупинив шостого плавання, тому що до 14 травня 1421 флот вже пішов у море; це дало б йому достатній час, щоб виконати програму плавань і повернутися в Китай до 3 вересня 1422 року, коли в "Тайцзун ши-лу" є запис про повернення Чжен Хе. З іншого ж боку, китайські судна, як правило, йшли від берегів Фуцзяні у відкрите море пізньої осені або взимку, з попутним зимовим мусоном. До того ж у книзі соратника Чжен Хе, Гун Чжена, згадується імператорський указ про відсилання експедиції, датований 10 листопада 1421; на основі цього Дайвендак вважав, що до цього часу Чжен ще був у Китаї. У цьому випадку сенс указу від 14 травня 1421 міг складатися в припиненні плавань в майбутньому, але не у скасуванні вже підготовлюваного шостого плавання [75].

Луїза Леватес вирішує хронологічну проблему, висловлюючи припущення, що флот розділився вже в султанаті Самудра-Паса на Суматрі; інший євнух, Чжоу Мань, повів більшу частину флоту в Аден і Африку, а сам же Чжен Хе повернувся в Китай і вже в листопаді 1421 зміг брати участь в урочистостях з нагоди перенесення столиці в Пекін і введення в експлуатацію тамтешнього Забороненого міста [76]. По іншому ж думку, хоча флот і розділився на три ескадри в Самудра-Паса, всі вони дійшли принаймні до Індії [77]. У будь-якому випадку, ескадра Чжоу Маня досягла Адена і, мабуть, відвідала і інші порти в Аравії і Африці [77].


4.7. Плавання Чжен Хе в Палембанг в 1424 році

"Тайцзун ши-лу", а слідом за нею і "Історія Мін" згадують, що в 1424 Чжен Хе був посланий в суматранський Палембанг у зв'язку зі зміною поколінь у тамтешній китайської колонії: її керівник Ши Цзінцін помер, і імператор Юнле дозволив його синові Ши Цзісуню успадкувати цей пост. Коли Чжен повернувся в Китай з Суматри, імператор Юнле вже помер [78].

Оскільки ці джерела помилково об'єднують друге і третє плавання флоту Чжен Хе в Індійський океан, це порівняно короткий плавання 1424 дається там як шоста експедиція (так, щоб все було перераховано "правильне" кількість експедицій, сім). Оскільки в джерелах, що вважаються істориками більш достовірними, а саме на стелах, встановлених самим адміралом у Люцзягане і Чанле, це плавання не згадується в числі семи плавань, вчинених флотом Чжен Хе, серед істориків існували різні думки про те, плавав чи Чжен Хе-куди в 1424 році. Дайвендак, введший стели в науковий обіг, вважав, що вони доводять, що ніякого плавання в 1424 році взагалі не було. Е. Дрейер, однак, вважає, що порівняно "рядова" поїздка на Суматру безсумнівно мала місце, але просто ніколи не значилася самим Чжен Хе в числі його семи великих плавань в "Західний Океан", у зв'язку з її набагато меншим масштабом [79].


4.8. Тимчасове припинення плавань

Незважаючи на те, що до того моменту Китай беззастережно домінував в Південно-Китайському морі і на більшій частині Індійського океану, з багатьох причин було вирішено покласти край грандіозним плаванням " кораблів-скарбниць ". Вже хроніка царства Юнле згадує (14 травня 1421) про призупинення як морських плавань кораблів-скарбниць, так і закупівлі коней та інших товарів у народів на північній і західній кордоні Китаю [61].

Після смерті Чжу Ді (імператора Юнле) 12 серпня 1424, його старший син Чжу Гаочі успадкував престол як імператор Хунсу. Чжу Гаочі зійшов на імператорський престол 7 вересня 1424, і в той же день він замість тимчасового припинення ввів постійну заборону на заморські експедиції. Одночасно були припинені і інші торгові операції на околицях імперії, якось мінова торгівля з монголами (чай за коней) і державні закупівлі в Юньнані і "провінції Цзяочжі "(так в Мінській імперії іменувався північний В'єтнам) [80].

Важливим чинником у припиненні подорожей вже в 1421 році була їх вартість для імперської скарбниці, яка, крім них, несла також величезні витрати на війну у В'єтнамі (Англ.) рос. , Війни з монголами і підготовку до перенесення столиці з Нанкіна до Пекіна, де для імператора велося будівництво Забороненого міста [61]. Крім порад від своїх фінансистів, імператор Юнле послухав і знаменню понад: пожежа в новозбудованому Забороненому Місті (9 травня 1421), що почався від блискавки, був зрозумілий як знак втрати імператором Небесного Мандата, який вказує йому на необхідність негайно внести зміни в свою політику [81].

Заміна тимчасового припинення плавання на повну їх зупинку при воцаріння Чжу Гаочі (ера Хунсу) мала як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Фінансові ситуація імперії за останні роки правління Юнле навряд чи покращилася; китайські паперові гроші знецінювалися [82]. Для самого ж Чжу Гаочі пріоритетом були не гігантські проекти, характерні для ери Юнле, але зменшення податкового тягаря на селянство. Він звільнив з в'язниці колишніх придворних свого батька, які протестували проти дорогих заходів ери Юнле, зокрема колишнього міністра фінансів Ся Юаньцзя, який був посаджений в 1421 року за відмову фінансувати шосту експедицію Чжен Хе [83].

Для імперського Китаю, зокрема Мінського періоду, характерна була боротьба за вплив при дворі між двома "партіями": конфуціанськими чиновниками-інтелектуалами (Англ.) рос. і євнухами. Ще будучи принцом, Чжу Гаочі оточив себе конфуціанця і схвалював їх точку зору, що стабільність і процвітання імперії грунтуються на сільському господарстві і збалансованому держбюджеті, а не амбіційних зовнішньополітичних кампаніях [83].

Перше розпорядження, віддане в самий день коронації Чжу Гаочі як імператора Хунсу, було недвозначно направлено проти морських подорожей:

Все плавання кораблів-скарбниць припиняються. Всі кораблі, що стоять в порту Тайцана, повинні повернутися в Нанкін, всі знаходяться на борту товари - повернуті в Департамент внутрішніх справ, де будуть зберігатися в подальшому. Якщо небудь іноземним делегаціям захочеться повернутися додому, їм буде надано для цього невеликий ескорт. Китайські чиновники, що знаходяться в даний момент за кордоном, повинні негайно повернутися в столицю ... отримали же раніше наказ приготуватися до виходу в море повинні негайно розійтися по домівках.

(...)

Будівництво та ремонт кораблів-скарбниць негайно припиняється. Заготівля залізного дерева [прим. 4] повинна не перевищувати обсягів, прийнятих при імператорі Хун'у. Справляння додаткового податку негайно припиняється. Припиняються всі державні закупівлі для потреб закордонних експедицій (виняток дається лише для тих, якісь уже доставлені на державні склади), а також карбування мідних монет, закупівля мускусу, сирої міді та шовку-сирцю ... [також] всі раніше зайняті закупівлею названих товарів повинні негайно повернутися до столиці [84].

Незважаючи на політику імператора Хунсу, спрямовану на зменшення ролі євнухів, відсторонений від командування флотом Чжен Хе був призначений на важливу і почесну позицію командувача військами в Нанкинский окрузі, куди імператор планував повернути столицю з Пекіна. Протягом короткої ери Хунсу (імператор помер 29 травня 1425) Чжен Хе наглядав за закінченням будівництва Баоеньского храму і ремонтом майбутніх імператорських покоїв [85].


4.9. Сьоме подорож

Верхня частина стели Чжен Хе з Люцзягана (сучасна копія)

Імператор Чжу Гаочі помер через дев'ять місяців після свого сходження на престол, трон після нього успадкував його старший син Чжу Чжаньцзі, який прийняв тронне ім'я Сюаньде. Стиль правління нового імператора частково був запозичений у батька, частково ж - у діда. Підтримуючи конфуціанців, він, проте ж, наблизив до себе і багатьох євнухів. Так само як і його батько, новий імператор намагався стримувати зростання податків. Він завершив війну у В'єтнамі, визнавши главу в'єтнамських повстанців Ле Лоя в'єтнамським імператором, і намагався не затівати нових воєн [86].

У той же час, як і його дід Чжу Ді, імператор Сюаньде прагнув підняти міжнародний престиж Мінської імперії. Його турбувало, що за час, що минув після шостого подорожі, потік заморських посланців, які прибувають в Китай з даниною, явно пішов на спад, і зовнішні позиції Китаю також ослабли [87]. Тому 29 червня 1430, незабаром після смерті Ся Юаньчжі, одного з самих ярих супротивників морських подорожей, було наказано почати підготовку до нової експедиції, очолюваної досвідченими євнухами-мореплавцями Чжен Хе і Ван Цзінхуном [88].

Через шестирічної перерви між подорожами ця підготовка зайняла більше часу [89]. Точних даних про склад флоту не існує, але, по поширеній думці, на цей раз в море повинне було вийти 300 судів - набагато більше, ніж під час минулих подорожей [89]. Дрейер, втім, вважає що склад флоту був приблизно той же, що і в інших плаваннях (в яких, на його думку, як правило брало участь близько 250 суден) [90].

Основною метою експедиції було підтримання миру серед заморських країн-"данників" Китаю. Самі назви судів досить красномовно свідчать про це: "Досконала Гармонія", "Довготривале Спокій" або ж "Приємний Відпочинок" [89].

На відміну від решти шести подорожей, в істориків є детальні дані про маршрут і датах сьомого плавання, завдяки невідомому учаснику плавання, чиї записки під назвою "Ся сяйво" ( кит. 下 西洋 , "[Похід] У Західний Океан") дійшли до нас у збірнику "Цяньвень цзи" ( кит. 前 闻 记 , "Записки про почуте") Чжу Юньміна (Кит.) рос. . Інформація про цей похід є також і в книгах Ма Хуаня і Фей Синя [91]. Від цього ж плавання до нас дійшли дві меморіальні стели, встановлені за вказівкою Чжен Хе: одна в Люцзягане в гирлі Янцзи, інша в Чанле в гирлі річки Мінь, на яких була висічена коротка хроніка попередніх шести подорожей та плани сьомого [92].

Флот вийшов з Нанкіна 19 січня 1431 і 3 лютого прибув до Люцзяган, де 14 березня була встановлена ​​перша стела, яка оповідала про відправлення флоту в заморські країни, щоб донести імператорські укази до їх мешканців. 8 квітня 1431 флот прибув в Чанле, де провів решту року, щоб поповнити запаси і збільшити екіпажі суден за рахунок додаткового набору, а також завершити роботи з будівництва храмів на честь покровительки моряків - богині Тяньфей. У грудні 1431 або перших числах січня 1432 там була встановлена ​​друга стела, в якій Чжен Хе згадував, що флот чекає попутного вітру (тобто зимовий мусон), і просив божественної допомоги. Лише 12 січня 1432 флот залишив Китай [93].

Флот прибув в Куі Ньон (Англ.) рос. (Держава Чампа на півдні сучасного В'єтнаму) 27 січня 1432. Ці дані дозволяють нам оцінити середню швидкість флоту в сприятливих умовах (постійний попутний вітер - зимовий мусон) в 2,5 вузла (910 морських миль від Чанле до Куї Ньона за 15 діб) [94].

Вийшовши з Куї Ньона 15 лютого, флот прибув в Сурабаю на Яві 7 березня 1432 (що дає середню швидкість в 2,1 вузла). Китайці провели кілька місяців на Яві; 13 липня суду покинули Сурабаю і 24 іюлі прибутку в Палембанг (на Суматрі) (знову 2,5 вузла). Точно невідомо, чи піднімалося весь флот вгору по річці Мусі до самого Палембанг, але Дрейер вважає, що швидше за все да [95].

27 липня флот вийшов з Палембанг, прибувши в Малакку 3 серпня. Потім послідував перехід з Малакки в Самудра-Паса (2-12 вересня; 1,4 вузла), що стала звичайним пунктом збору судів для переходу через Бенгальська затока. Далі пішов вважався найнебезпечнішим ділянку шляху: перехід через Бенгальська затока, вдалині від будь-якої землі і в порівняно менш передбачуваних погодних умовах, ніж у більш знайомих китайським морякам водах. Флот дійшов у Берувалу (Англ.) рос. на західному березі Цейлону за 26 днів (2-28 листопада 1432; середня швидкість 1,5 вузла, що включала, втім, зупинку на Нікобарських островах) [96].

Перехід з Берували в Калікут (на південно-західному березі Індії) зайняв 8 діб (2-10 грудня 1432; 1,8 вузлів) [97].

Ще 34 діб зайняло перетин Аравійського моря з Калікута в Ормуз (14 грудня 1432 - 17 січня 1433 рр..). На цьому маршрут, описаний в основному джерелі ("Ся сяйво"), закінчується; згідно його анонімному авторові, 9 березня 1433 флот вийшов з Ормуза в зворотний шлях [98]. З Ормуза флот повернувся в Китай по кілька більш спрощеним маршрутом, ніж на шляху з Китаю до Ормуз (без заходження в Берувалу, Палембанг або на Яву, або навіть в Чанле), і лише з досить короткими зупинками, прибувши в Люцзяган 7 липня 1433, і в Нанкін - 22 липня [99].

Однак інші джерела, зокрема "Історія Мін", згадують, що посланці імператора Сюаньде відвідали не лише 8 країн, перерахованих в "Ся сяйво", але і ще 17 держав [98]. Хоча, що означають деякі з перерахованих в "Історії Мін" назв, залишається відкритим питанням для істориків (наприклад, існує думка, що "Ганьбалі" - це Коїмбатурі в Південній Індії, що знаходиться на значній відстані від моря), більшість з них співвідносяться з узбережжям Арабського моря в Арабії і Африці, як, наприклад, АденЄмені) та Могадішо (столиця сучасного Сомалі) [98]. Припускають, що ці регіони могли бути відвідані ескадрою, що відокремилася від головного флоту (маршрут якого документований в "Ся сяйво") в Каликуте. Подібної ж ескадрою була відвідана і Бенгалія [100]. Згідно реконструкції Дрейера, це була одна і та ж ескадра, під командуванням євнуха Хун Бао. Ця ескадра відокремилася від головного флоту вже в Куі Ньоні або Семудере і після відвідин Бенгалії в 1432 році (про що розповідає колишній на борту Ма Хуань) прибула в Калікут. Ма Хуань в цей час покинув китайський флот із спеціальним завданням (див. нижче), а флотилія Хун Бао відправилася до аравійським і африканських берегів Арабського моря, але без заходу в Червоне море [101].

Сучасні біографи Чжен Хе (Леватес або Дрейер) не намагаються уточнювати, які конкретно порти в Бенгалії відвідували суду Хун Бао. Однак на основі книг Ма Хуаня і Фей Синя можна вважати, китайський флот відвідав принаймні Чіттагонг, Сунаргаон (Англ.) рос. і тодішню тимчасову столицю Бенгалії, Пандуу (Англ.) рос. [102].

Одним з найцікавіших епізодів сьомого плавання було відвідання групою китайців священних мусульманських міст Мекки і Медіни. Як розповідає у своїй книзі перекладач Ма Хуань, євнух Хун Бао, перебуваючи зі своєю флотилією в Каликуте, послав сім чоловік зі свого особового складу, включаючи самого Ма Хуаня, в країну "Моце" (Мекка) на "кораблі тієї країни" (тобто калікутском), який в цей час йшов убік Мекки. Детальний опис подорожі в Мекку і Медіну (морем до Джидди, і далі сухим шляхом через пустелю) і знаходяться там мусульманських святинь займає останню главу у книзі Ма Хуаня [103]. Мекка стає відома китайським читачам як Тяньфан (天 方), тобто "Небесний куб", на честь її головної святині - храму Кааба [103]. В описі, однак, є ряд явних помилок: шлях від Мекки до Медіни займає лише один день (а не близько 10 днів, як для реальних караванів); вхід в Каабу прикрашений двома кам'яними левами (статуї живих істот традиційно заборонені в ісламі). На підставі цього деякі автори вважають, що насправді Ма Хуань не був у Мецці, а написав свій звіт зі слів третіх осіб [104].

Сам же Чжен Хе, по всій видимості, не зміг побувати в Мецці та помолитися в святих місцях, так як в противному випадку це настільки важливе для мусульманина подія напевно було б згадано в будь-яких джерелах. За припущенням Леватес, він в цей раз навіть не плавав і в Ормуз, а через похитнулося здоров'я залишався в Каликуте, як і Ма Хуань [104].

Заморські посли, що прибули з флотом або пізніше своїм ходом з Малакки і Суматри, отримали аудієнцію у імператора у вересні, причому серед привезених подарунків налічувалося ще п'ять "Цилінь". Імператор був задоволений тим, що морська торгівля була відновлена, але не встиг скористатися цим, так як помер в результаті швидкоплинного хвороби в 1435 році [105] [106].


5. Межі плавань флоту Чжен Хе в Індійському океані

Які були найбільш віддалені пункти, відвідані ескадрами флоту Чжен Хе під час їх 4-7-го плавань? Серед істориків мореплавання і картографії існує досить широкий діапазон думок з цього питання. Відвідування Малінді, в сучасній Кенні, приймається більшістю авторів без питань. Однак Е. Дрейер обережно зауважує, що міститься в мінських джерелах інформація про це порте настільки мізерна (у порівнянні з набагато більш детальними звітами про сомалійських і аравійських містах), що не виключена можливість, що насправді китайські судна там не були, а просто взяли маліндійскіх послів на борт в якомусь більш північному порту [107]. З іншого боку, висловлювалося припущення, що насправді вказаний на карті Мао Куня麻林地(Маліньді) насправді не Малінді, а значно більше південний порт Кілва-Кісівані (в сучасній Танзанії); за цією версією麻林地означає "земля (ді) Махдалі (малина)", по імені правлячої в Кілва династії Махдалі [108].

Згідно анотації на карті Мао Куня, найвіддаленішим пунктом, досягнутим китайським флотом, був "Хабур" (哈甫儿, Ha-pu-erh); через сильних штормів, флот не міг слідувати далі. [109] [110] Хоча карта не показує цей "Хабур", висловлювалися припущення, що він може відповідати узбережжя провінції Наталь в Південній Африці [111]. А cіеттлскій фахівець по старовинних китайських картах Чжан Гуйшен висловлював навіть припущення, що "Хабур" - той же самий острів, що і показаний на карті даоса Чжу Сібена (Кит.) рос. (1320 р.) на південний схід від африканського узбережжя острів "Хабіла", і є ні що інше як субантарктичний острів Кергелен (49 пд.ш.) [109] [110].

Деякі дослідники пов'язують з ім'ям Чжен Хе і наявне на карті венеціанця Фра Мауро (бл. 1450 р.) вказівка ​​на те, що якийсь азіатський (можливо, китайський) корабель досяг південного краю Африки, текст біля якої свідчить [112] [113] [114] :

Фрагмент карти Фра Мауро з "індійської джонки"

Близько 1420 року якийсь корабель або індійська [прим. 5] джонка перетнула Індійський океан на шляху до островів Чоловіків та Жінок, за Мисом Діабі, [прим. 6] пройшла між Зеленими Островами і Морем Тьми. [прим. 7] Вони пливли 40 днів, їх несло на захід і південний захід, не знаходячи нічого, крім повітря і води. За їх підрахунками, вони проробили шлях в 2000 миль. Потім умови погіршилися, і за 70 днів вони повернулися до вищезгаданого Мису Діабі. Коли морякам знадобилося пристати до берега, вони знайшли там яйце птиці, званої рух, розміром з тулубі амфори; сама ж птах був настільки величезна, що від кінчика одного крила до кінчика іншого було 60 кроків. Ця птиця, яка може з легкістю забрати слона або будь-яке інше велике тварина, завдає великої шкоди мешканцям тієї країни і літає надзвичайно швидко.

Оригінальний текст (Італ.)

Circa hi ani del Signor 1420 una naue ouer oncho de india discorse per una trauersa per el mar de india a la uia de le isole de hi homeni e de le done de fuora dal cauo de diab e tra le isole uerde e le oscuritade a la uia de ponente e de garbin per 40 ornade, non trouando mai altro che aiere e aqua, e per suo arbitrio iscorse 2000 mia e declinata la fortuna i fece suo retorno in orni 70 fina al sopradito cauo de diab. E acostandose la naue a le riue per suo bisogno, i marinari ubitch uno ouo de uno oselo nominato chrocho, el qual ouo era de la grandea de una bota d'anfora, e la grandea de l'oselo era tanta che da uno pio de l'ala a l'altro se dice esser 60 passa, e con gran facillit lieua uno elefante e ogni altro grando animal e fa gran dano a li habitanti del paexe et uelocissimo nel suo uolar


6. Китай і море після Чжен Хе

Історичні документи мінського періоду не містять будь-яких відомостей про смерть Чжен Хе або про його діяльності після сьомої експедиції [115]. Тому історики, як правило, приймають традиційну версію його сім'ї, згідно з якою Чжен помер на зворотному шляху в Китай під час сьомої експедиції і його тіло було поховане в море, з подальшим спорудженням кенотаф на пагорбі Нюшоу під Нанкін [116] [117] [118]. Однак існує також думка, висловлював, наприклад, біографом Чжен Хе Сюй Юйхуа ( кит. 徐玉虎 ), Згідно з яким флотоводець благополучно повернувся в Нанкін і прослужив на посаді військового коменданта Нанкіна і командувача свого флоту ще два роки, померши лише в 1435 році [115].

Ван Цзінхун - другий (поряд з Чжен Хе) керівник сьомого плавання - ненадовго пережив свого колегу. У 1434 році один з суматранських правителів послав свого брата, чиє ім'я відоме з китайських джерел як Халічжіхань ( кит. упр. 哈利 之 汉 , піньінь : Halizhihan), з даниною до імператора Чжу Чжаньцзі. У Пекіні суматранський посланець захворів і помер. Ван Цзінхуну було доручено відвідати Суматру, щоб передати тамтешньому правителю співчуття від китайського імператора, але він загинув при аварії корабля біля берегів Яви [119] [120].

Деякий час після повернення сьомий експедиції представники ближніх і дальніх заморських держав продовжували прибувати в Китай. Так, Бенгалія підтримувала стосунки з Китаєм ще кілька років після останнього плавання флоту Чжен Хе. "Історія Мін" згадує, що бенгальці доставляли в Китай "Цилінь" (жирафів, мабуть поставлялися в Бенгалію з Африки) в 1438 і 1439 роках, але згодом контакти з ними припинилися [121]. Доставка данини з Камбоджі поступово зменшувалася і до 1460 зовсім зійшла нанівець [122]. Яванские посланці також стали рідкісними гостями в Китаї після 1466 [123].

Китайський союзник, держава Чампа, що знаходилося на півдні сучасного В'єтнаму і відвідувати у всіх плаваннях флоту Чжен Хе, було завойовано в'єтнамцями у 1471 році [124] [прим. 8]. Малакка, становлення якої як незалежної держави було тісно пов'язане з плаваннями Чжен Хе, була в 1511 році захоплена португальцями, вчинили криваву різанину тамтешніх торговців-китайців [125].

Тим не менш, морські контакти з рядом сусідніх держав ( Рюкю, Японія, Таїланд), які були активними ще при імператорі Хун'у, задовго до плавань флоту Чжен Хе [126], тривали в тій чи іншій мірі практично протягом усього мінського періоду. Однак центр уваги мінської дипломатії, як і сама мінська столиця, перемістилися з півдня на північ, де боротьба з монголами, а потім з маньчжурами тривала з перемінним успіхом всі два з гаком століття, залишилися мінської імперії [127]. До кінця XV століття відповідальність за зносини з південними сусідами Китаю була ввірена місцевій владі прикордонних і приморських провінцій: Гуансі, наприклад, посилала вказівки до В'єтнаму (1480 рік), а Гуандун мав справу з Явою (1501 рік) [128]. Коли на початку XVI століття інші заморські гості - португальці - прибутку до китайських берегів, а потім і заснували колонію в Макао, вони зустріли подібне ж відношення: з ними мали справу провінційні влади з Гуанчжоу або регіональні із Учжоу (де базувався генерал-губернатор Гуанчжоу і Гуансі), а частіше і зовсім повітові, з Сяншань (Англ.) рос. (Нині Чжуншань) [129]. Спроба послати делегацію на чолі з Томі Пірес (Англ.) рос. безпосередньо до мінському трону закінчилася плачевно (1516-1524); єзуїтам Мікеле Руджері і Маттео Річчі знадобилося в сукупності більше 20 років зусиль (1579-1601), щоб нарешті отримати вхід в Заборонене місто [129].

Після 1435 будівництво кораблів для потреб держави і державне мореплавання взагалі швидко прийшли в занепад [130]. Історичних даних про долю тих кораблів, які в 1433 році повернулися до Китаю з останнього плавання в Індійський океан, не існує, але фахівці вважають, що термін їх життя був ненабагато відмінний від китайських кораблів XVI століття, які підлягали ремонту кожні 3-5 років і повній перебудові після 10 років служби [131], і заміна що вийшли з ладу кораблів більш не проводилася [132]. У 1436 році після смерті імператора Сюаньде і початку ери Чжентун (коли країною фактично стали керувати бабуся малолітнього імператора і євнухи, очолювані Ван Чжень [133]) вийшов указ про заборону будівництва океанських суден, і обсяги будівництва суден менших розмірів були також скорочені [124].

Масові морські вантажні перевезення з дельти Янцзи на північ країни - головним чином, зерно для постачання Пекіна і військ - припинилися ще раніше, після відкриття реконструйованого Великого каналу в 1415 році [130] [134], що в свою чергу викликало занепад в справі будівництва морських суден [135].

Конкретні причини зміни пріоритетів держави, його відмови від великомасштабної морської політики залишаються предметом дискусії істориків. У числі важливих факторів називаються як об'єктивна ситуація (необхідність економії коштів держбюджету в умовах практично постійної боротьби з монголами і загальних економічних проблем імперії), так і вікова ворожнеча між конфуціанськими чиновниками-інтелектуалами (яких, через сторіччя, португальці прозвали " мандаринами ") і придворними євнухами (з якими конфуціанці асоціювали будівництво флотів та інші ризиковані і дорогі затії) [124].

Негативний погляд на євнухів посилився в суспільстві в результаті катастрофічного розвитку подій в еру Чжентун (1435-1449). Чжу Ціцжень, якому в момент приходу до влади в 1435 році ледве виповнилося сім років, перетворився на іграшку в руках палацових євнухів, очолюваних Ван Чжень (Англ.) рос. . Коли в 1449 році півмільйонна китайська армія була знищена монголами в битві при Туму, а сам імператор потрапив у полон до них, вина за те, що сталося було покладено на євнухів, і в першу чергу на самого Ван Чженя, також загинув у цій битві [136] [124]). З іменами двох інших євнухів наступних десятиліть, Цао Цзіся (Кит.) рос. і Ван Чжі (Кит.) рос. , Також зв'язуються періоди "свавілля євнухів" [124].

Архівіст-патріот Лю Дася

Існує багато варіантів історії про те, як в результаті ворожнечі між мандаринами і євнухами були знищені зберігалися в державних архівах документи про плаваннях Чжен Хе. За однією поширеною версією, в 1447 році євнух Ван Чжі, який спробував організувати нову заморську експедицію, запросив інформацію про плаваннях Чжен Хе, але отримав від міністра оборони, Сян Чжуна (Xiang Zhong), відповідь, що всі документи, що стосуються цього питання, загублені ; насправді ж їх заховав або знищив чиновник цього ж (або суміжного) міністерства Лю Дася (Кит.) рос. , Щоб "перешкодити подальшій розтраті державних коштів" і безцільної загибелі співгромадян, призваних на морську службу. За свій патріотичний вчинок Лю Дася заслужив захоплення міністра і згодом сам зайняв високий пост [137] [138]. За іншою версією історії про архівістів-патріота, Ван Чжі збирався піти війною на В'єтнам і зажадав документи про війну у В'єтнамі періоду Юнле, якісь Лю Дася і знищив, щоб запобігти війні, яка б спустошила весь південний захід країни. За цією версією, міністром, одобрившим вчинок Лю, був Юй Цзицзюнь (Yu Zijun) [139].

Є також і традиція, що зв'язує знищення документів з ім'ям міністра оборони Юй Цяня (Англ.) рос. (1398-1457), який зазвичай розглядається як героїчна постать, яка врятувала країну після Тумуской катастрофи і боролася із засиллям євнухів. Однак історики вважають, що ця традиція являє собою лише досить поширену тенденцію людей пов'язувати ті чи інші відомі події з іменами знаменитих людей; в реальності ж знищення документів трапилося пізніше [124].

Історики зауважують, що навіть у розпал флотської активності на початку XV століття мінська імперія не переймалася створенням добре організованого флоту для захисту прибережних вод від піратів: відзначається, наприклад, що в 1417 році євнухові Чжан Цянєм, повертався в Китай з далекого плавання, довелося відбиватися від так званих японських піратів біля самих берегів батьківщини [130]. Хоча теоретично, за указом 1370 року, кожному з 70 приморських військових гарнізонів (вей) належало мати по 50 військових кораблів, на практиці, на думку історика Е. Дрейера, ні про які 3500 кораблях ніколи не доводилося вести й мови [130]. А до початку XVI століття навряд чи 10-20% від числа кораблів, передбачених цим планом, існували в реальності, при цьому навіть найбільші з них були вантажопідйомністю в 400 ляо (ймовірно, близько 100 тонн вантажопідйомності або 160 тонн водотоннажності), з екіпажем в близько 100 осіб [140]. Історія Лунцзянской верфі в Нанкіні (де будувався флот Чжен Хе), що вийшла в 1553 році, відзначає, що ніяких планів чи вимірювань океанських суден з часів Чжен Хе не збереглося, а кораблі, які ще продовжували будуватися (головним чином, з деревини, взятої з старих кораблів), були вельми поганої якості [140].

Коли проблема з піратами загострилася в середині XVI століття, який очолив боротьбу з ними Ци Цзігуан зміг обзавестися лише невеликим флотом малих патрульних суден; жодних спроб знову побудувати великий флот за типом Чжен Хе не робилося [141]. Уряд же нерідко вважало, що найдієвішим засобом боротьби з піратами буде " морський заборона ": заборона будувати які б то не було морські судна і виходити в море, обмеження легальної морської торгівлі дуже невеликим числом портів, а інший раз і примусова евакуація населення з прибережної зони. Ці заборонні заходи завдали додатковий шкоду економіці, падіння доходів від морської торгівлі повело за собою розквіт контрабанди, яка промишляла приморське населення [142].

Незважаючи на знищення архівних документів, певну кількість документальної інформації про плаваннях ери Юнле збереглося серед мінських військових фахівців. Так, у складеній в 1620-х роках військової енциклопедії Убей чжі є навігаційна карта, що показує маршрути плавань з низовий Янцзи через Південно-Східну Азію і Індійський океан до Аравії і Aфрікі. Ця карта безсумнівно грунтується на даних, зібраних під час плавань Чжен Хе [109] [143]


7. Пам'ять про плаваннях Чжен Хе

7.1. Чжен Хе в пам'яті китайського суспільства

Камінь, природний візерунок на якому нагадує про флот Чжен Хе, що виходить у море - краса і гордість сучасного Музею верфі кораблів-скарбниць в Нанкіні

З розвитком кризи мінської династії посилилися настрої, спрямовані на відкриття та героїзацію діячів минулого, що уособлювали собою краще життя і кращі часи, здатність Китай перемагати зовнішніх ворогів. Імена Чжен Хе і Ван Цзінхуна знову з'явилися в народній пам'яті.

Так, в 1597 році - в обстановці, коли японці насмілилися напасти на найближчого китайського союзника, Корею, і лише ціною величезних витрат і втрат були вигнані з півострова, - Ло Маоден ( кит. 罗懋登 ) Опублікував фантастико-пригодницький роман "Плавання Чжен Хе по Індійському океану" [прим. 9] [144]. У цьому творі справжня інформація, почерпнута з історичних джерел, доповнена авторською фантазією [145] [144]. Подорож Чжен Хе представляється подією епічного масштабу, повним битв із ворожими силами (на відміну від офіційної історії, де згадуються лише три великі військові операції - проти піратів в Палембанг, проти повстанців у Семудере і на Цейлоні - плюс сутички з яванців в 1407 г), а сам командувач наділяється рисами жорстокосердого завойовника, розстрілювали ворожі міста, нещадно розправлялися з мирним населенням [146] [147] [148].

У 1615 році з'явилася п'єса невідомого автора "За імператорського наказу, Саньбао відправляється в плавання по Західному Океану" (奉天命三保下西洋) [149].

На початку XX століття, на хвилі руху за звільнення Китаю від іноземної залежності, принесеної за допомогою європейських флотів, образ Чжен Хе, що стоїть на чолі потужного китайського флоту, знайшов нову популярність [150]. Великий внесок у популяризацію цього образу внесла опублікванная в 1905 р. стаття публіциста Лян Цичао "Чжен Хе - великий мореплавець нашої батьківщини" [150].

У сучасній КНР Чжен Хе розглядається як одна з видатних особистостей з історії країни, а його плавання (зазвичай розглядаються як зразок мирної політики Китаю по відношенню до своїх сусідів) протиставляються загарбницьким експедиціям європейських колонізаторів XVI-XIX століть [151] [152] [153]


7.2. Китайська діаспора в Південно-Східній Азії

Фрагмент декору храму За Сан Тен (на путунхуа: Бао Шань Тін) біля підніжжя "Китайського пагорба" в Малакці

Подорожі Чжен Хе дали потужний імпульс до зростання китайської діаспори, яка, постійно збільшуючись за рахунок купців і дезертирів, осіла на прибережних землях, що простягаються від китайських кордонів аж до Індії. Багато китайські громади Малайзії та Індонезії розглядають Чжен Хе і Ван Цзінхуна як фігур-засновників, практично як святих-покровителів. На їх честь споруджено храми і поставлені пам'ятники [154].

У Малайзії дуже популярна легенда про те, що Чжен Хе, в XV столітті прямуючи в Малакку, привіз із собою китайську принцесу на ім'я Хан Або, якій належало вийти заміж за Малаккської монарха. Принцеса привезла з собою 1500 чоловік прислуги і 5000 молодих дівчат, які осіли в районі "Китайського пагорба" (Букіт Чину (Англ.) рос. ) В Малакці і стали прабатьками китайців-старожилів Малайзії та Сінгапуру, відомих як баба-Неня, або перанаканци (на відміну від більш пізньої хвилі китайської імміграції, яка прибула під час британського панування в XIX-XX століттях) [прим. 10].

Ця історія, однак, відсутня в китайських анналах [155]. Якщо вірити хроніці Фей Синя і раннім португальським свідченнями, то можна припустити, що в реальності один з Малаккській султанів одружився на китаянці, дочки одного з моряків, що залишилися в Малакці [155].


7.3. В Європі

На рубежі XV-XVI століть португальські мореплавці проникли в Індійський океан і приступили до встановлення свого контролю над його торговими шляхами, по яких (у зворотному напрямку) плавав флот Чжен Хе менш століття до того. У портах цього океану ще була жива пам'ять про китайських армада, хоча спершу португальцям було не надто ясно, звідки вони там з'являлися. Одне з перших відомих європейських згадок про загадкові Візітор - лист працював у Лісабоні флорентійського підприємця Джироламо Серніджі (Англ.) рос. про першої експедиції Васко да Гами, яке він відіслав на батьківщину в липні 1499 року. За його словами, в Каликуте португальці дізналися про те, що років 80 до них там побував флот добре озброєних "Білих християн, c довгим волоссям як у німців" , Які потім поверталися кожні два роки. Оскільки про які-небудь походи німців в Індію португальцям нічого відомо не було, Серніджі припускав, що можливо у росіян є порт в цьому регіоні і це могли бути вони [156] [157]. Незабаром, проте, португальці дізналися від індійців, що таємничих прибульців звуть "Чин" (назву, яка в першій половині XV ст. Європейці ще не ототожнювали з " Катаємо ", де був Марко Поло), і в 1508 році Мануел I дав завдання адміралу ді Сікейра [158]

довідатися про "чинів", з яких місць вони прибувають і як далеко [до туди], і в який час [року] вони відвідують Малакку або інші місця, де ведуть торгівлю, і які товари привозять, і скільки їх кораблів приходить кожен рік, і що це за кораблі, ... і багаті чи вони купці, і слабкі чи вони люди чи воїни, і чи є у них зброю або артилерія, і який одяг носять, і великі Чи вони ростом, і всю іншу інформацію про них, і християни Чи вони або язичники, чи велика їхня земля, і один лише над ними король або кілька ...

Оригінальний текст (Порт.)

Preguntarees pollos chijns, e de que parte vem, e de cam longe, e dem quanto em quanto vem a Malacca ou aos lugares em que tratauam, e as marcadarjas que trazem, e quamtos naoos d elles vem cado anno, e pellas feyoes de suas naoos, ..., e se sam mercadores riquos, e sse ssam homeens fracos o guerreiros, e se teem armas ou artelharjas, e que vestidos trazem, e sse ssam gramdes homees de corpos, e toda a outra enformacam d elles, e sse ssam christaas se gentios, ou sse he gramde terra a sua, e sse tem mais de huum rey antre elles ...

Як зауважують історики, щоб відповісти на всі питання короля Мануела, португальцям треба було велика частина століття [159]. Тим не менш, (нібито) існував в недавньому минулому китайський контроль над приморськими районами Індії, Малаккою і багатьма островами Південно-східної Азії, так само як і рішення китайського керівництва покинути заморські країни, незабаром стали добре відомим фактом для європейців, хоча ім'я самого Чжен Хе в європейській літературі цього періоду ніколи не з'являється [160]. Цей погляд на історію Азії представлений вже в першій європейській книзі, присвяченій Китаю, "Tratado das cousas da China" домініканського ченця Гаспара да Круза (Англ.) рос. (1569), де він підкріплений посиланнями як на різного роду архітектурні та культурні пам'ятки китайського походження в цих регіонах, так і на існуючу там "вічну пам'ять" про китайський пануванні [161]. Цей же мотив повторюється і в "бестселері" іспанського августинців Хуана Гонсалеса де Мендоси (Англ.) рос. (1585) "Historia de las cosas ms notables, ritos y costumbres del gran reyno de la China" [162].

Далекоглядний ветеран португальської експансії в Азії, Діогу Перейра "Малабарский" (Diogo Pereira, o Malabar) в листі, написаному дону Жуану III незадовго до своєї смерті в 1539 році, навіть рекомендував португальському королю наслідувати приклад китайців і покинути індійські колонії [163]. Португальський історик Жуан ді Барруш (1496-1570) вважав, що, припинивши сухопутну і морську колоніальну експансію, китайці були набагато більш далекоглядні ніж греки, карфагеняни або римляни, які завойовуючи чужі країни, в кінцевому рахунку втратили свою [164]. На думку сучасного історика Ж. М. душ Сантуш Алвеш, цим порівнянням ді Барруш також проводив паралель між китайським рішенням припинити операції в Індії і необхідністю для маленької Португалії вибрати правильні географічні пріоритети у своїй програмі глобальної експансії [163]. Пізніше, португальська економіст часів Іберійської унії Дуарте Гомеш Соліш (Порт.) рос. втягнув аргумент про залишення китайцями Індії в свої розлогі міркування про небажаність іспанської торгівлі з Китаєм (ввезення мексиканського срібла через Філіппіни), як завдає шкоди португальської торгівлі з ним же (через Індію і Макао) [165].


7.4. У мусульманському світі

У популярній літературі висловлювалася навіть думка, що Чжен Хе був прототипом Синдбада-мореплавця. Докази тому шукають у подібності звучання між іменами Синдбад і Саньбао і в тому, що обидва зробили по сім морських подорожей [166].

7.5. В Африці

На берегах і прибережних островах південного Сомалі і північній Кенії живе невелика народність баджуні, издавно славиться як рибалки та мореплавці. Вони говорять на суахілі і випробували сильний арабське і можливо перське вплив. Ряд авторів висловлювали і припущення, що серед їхніх предків можуть бути вихідці з Азії, зокрема, родинні полинезийцам [167] (що не дивно, оскільки уздовж цих берегів могли б виходити з Індонезії на Мадагаскар предки нинішніх мальгашей).

Журналістами висловлювалося припущення, що, можливо, "азіатська кров" і культурні риси у баджуні відбуваються від залишилися в Африці моряків Чжен Хе [168]. Старожили невеликого клану Фама в селі Оцю (Siyu) на острові Пате (Англ.) рос. в архіпелазі Ламу біля берегів Кенії стверджують, що в числі їхніх предків - китайські моряки, потерпілі там корабельну аварію. На думку журналістів, дехто з членів цього клану навіть з вигляду більше схожий на азіатів, ніж на африканців [169].


7.6. В Австралії

Легенди аборигенів півострова Арнем-Ленд на півночі Австралії розповідають про те, що в давні часі їх край відвідували якісь " байджіні ", які займалися ловом і обробкою трепангів, рисівництва, будували кам'яні будинки [170]. Хоча більшість істориків вважають, що легендарні байджіні були одним з народів нинішньої Індонезії (добре відомо, що макасар вели заготівлю трепангів в цих місцях в XVIII-XIX ст.) [170], існує і точка зору, за якою байджіні були китайцями за походженням [171].

Є також інтерпретація хроніки Фей Синя, по якій флот Чжен Хе відвідав Тимор, найближчий індонезійський острів до Австралії. У зв'язку з цим американська журналіст Луїза Леватес висловлює припущення, що один з кораблів його флоту зумів досягти Австралії, хоча документальних свідчень на цей рахунок не існує [172]. Вона також звертає увагу на схожість назв загадкових "байджіней" і африканських "баджуней" [173].


7.7. У західній пресі і популярній літературі

У силу свого масштабу, своєї відмінності від попередньої і наступної китайської історії і своїй зовнішній схожості з плаваннями, які кілька десятиліть пізніше почали європейський період Великих географічних відкриттів, плавання Чжен Хе стали одним з найвідоміших епізодів китайської історії за межами самого Китаю. Наприклад, у 1997 році журнал Life в списку 100 чоловік, які найбільше вплинули на історію в останньому тисячолітті, помістив Чжен Хе на 14-е місце (інші 3 китайця в цьому списку - Мао Цзедун, Чжу Сі і Цао Сюецінь) [174].

У зв'язку з плаваннями Чжен Хе західні автори часто ставлять запитання: "Як вийшло так, що європейська цивілізація за пару століть залучила у свою сферу впливу увесь світ, а Китай, хоча почав великомасштабне океанські плавання раніше і з набагато більшим флотом, ніж мали Колумб і Магеллан, незабаром припинив такі експедиції і перейшов до політики ізоляціонізму? " [175] [176], "що було б, якби Васко да Гама зустрів на своєму шляху китайський флот, подібний флоту Чжен Хе? " [177] Відповіді, природно, даються різні, в залежності від наукових чи політичних поглядів автора. Найбільш своєрідна відповідь дає відставний британський підводник Гевін Мензіс, який у своїх книгах " 1421: рік, коли Китай відкрив світ "і" 1434: рік, коли великий китайський флот приплив до Італії і дав старт Ренесансу ", не менш фантастичних, ніж роман Ло Маодена, стверджує, що насправді китайський флот Чжен Хе відкрив Америку і доплив до Європи, але всяка інформація про це в джерелах про його плаванні відсутня. Історики не сприймають ці твори серйозно і вказують на непрофесійну інтерпретацію джерел у Мензиса (не володіє китайською мовою) і підміну аргументації фантазіями [178] [179].


8. Коментарі

  1. Одне з джерел дає цифру в 37 тисяч замість 27 тисяч, але Дрейер пояснює це простий опискою автора або копіїста.
  2. Історики пропонують різні способи підрахунку судів; см. Флот Чжен Хе
  3. Дрейер (p. 76) вважає, що ця цифра - лише число великих судів, а з урахуванням менших супроводжуючих судів повний склад флоту був приблизно такий же, як і в попередніх плаваннях
  4. В оригіналі "Телімени" (铁力木), тобто, згідно з різними джерелами, тик або мезуя залізна.
  5. Як видно і на карті Фра Мауро, для європейців XV століття "Індії" включали і маловідому їм Східну Азію, в тому числі (південний) Китай
  6. Згідно Фалькетто (с. 99), мис Діабі - північний край Мадагаскару, і "джонка" йшла на південь вздовж східного берега Мадагаскару, а не по важкому для навігації мадагаскарських протоці.
  7. Морем Тьми: в оригіналі, le oscuritate (тьма, тіні). Ця "тьма" (la tenebre) згадується і в іншому місці карти, як щось, розташоване на півдні Індійіского океану, і небезпечне для мореплавства.
  8. Цікаво, що деякі біженці з полеглої Чампі змогли саме морським шляхом досягти найближчої точки китайської землі - південного берега острова Хайнань, де їхні нащадки, відомі як уцули, живуть і донині. Так як вони сповідують мусульманську віру, вони офіційно вважаються представниками тієї ж національності " хуейцзу ", що і нащадки китайців-мусульман, які брали участь у плаваннях Чжен Хе.
  9. Переклад заголовка як в дисертації і статті Н. Є. Боревську (1970, 1973). В оригіналі кит. 三宝 太监 西洋 记 通俗 演义 , Букв. "Роман про євнуха вищого рангу Саньбао в Західному Океані", або просто "Записки про Західному Океані" (西洋 记, сяйво цзи). Огляд літературознавчих досліджень за романом, російською та ін мовами, см. Ptak R. Hsi-Yang Chi西赝记- An Interpretation and Some Comparisons with Hsi-Yu Chi (Англ.) / / Chinese Literature: Essays, Articles, Reviews. - 1985. - Vol. 7. - № 1/2. - P. 117-141.
  10. Баба ( кит. упр. 峇 峇 , піньінь : Bābā) і Неня ( кит. упр. 娘惹 , піньінь : Ningrě) - назва, відповідно, чоловіків і жінок у перанаканцев

Примітки

  1. Needham, 1971, p. 491
  2. Dreyer, 2007, p. 187
  3. Levathes, 1996, p. 88
  4. Dreyer, 2007, p. 60
  5. Levathes, 1996, pp. 132-133
  6. 1 2 Levathes, 1996, pp. 124-126
  7. Mick Brown The Dance of 17 Lives: The Incredible True Story of Tibet's 17th Karmapa. - 1st US Edition. - New York and London: Bloomsbury Publishing, 2004. - P. 33-34. - 368 p. - ISBN 158234177X
  8. Levathes, 1996, pp. 128-131
  9. 1 2 Needham, 1971, p. 489
  10. Levathes, 1996, p. 83
  11. Dreyer, 2007, p. 105
  12. Levathes, 1996, p. 75
  13. Levathes, 1996, p. 80-81
  14. Dreyer, 2007, p. 102,119
  15. 1 2 Dreyer, 2007, p. 111
  16. Dreyer, 2007, p. 105,108
  17. Dreyer, 2007, p. 102-106
  18. Dreyer, 2007, p. 114
  19. 1 2 Dreyer, 2007, p. 109-110,182
  20. Dreyer, 2007, p. 152-153
  21. Levathes, 1996, p. 82
  22. Dreyer, 2007, p. 123
  23. Robert Finlay Portuguese AND Chinese Maritime Imperialism: Camoes's Lusiads and Luo Maodeng's Voyage of the San Bao Eunuch - www.jstor.org/stable/178944 (Англ.) / / Comparative Studies in Society and History. - 1992. - Vol. 34. - № 2. - С. 230.
  24. Dreyer, 2007, p. 51
  25. Fujian, 2005, p. 22
  26. Dreyer, 2007, pp. 51-52
  27. Dreyer, 2007, p. 24
  28. 1 2 Dreyer, 2007, p. 52
  29. Dreyer, 2007, p. 53
  30. Levathes, 1996, p. 101
  31. Levathes, 1996, pp. 87-102
  32. 1 2 Levathes, 1996, p. 103
  33. Duyvendak, JJL The True Dates Of The Chinese Maritime Expeditions In The Early Fifteenth Century - www.jstor.org/stable/4527170 / / T'oung Pao (Second Series). - 1939. - № 5. - P. 341-413. , Стр. 345. Дайвендак тут перекладає і коментує текст - www.douban.com/note/13208305/ стели 1431 з Люцзягана.
  34. Dreyer, 2007, pp. 58-59
  35. Levathes, 1996, p. 103-104
  36. Levathes, 1996, p. 106
  37. Tsai, 1996, p. 149
  38. Wild N. Materials For The Study Of The Ssŭ I Kuan (Bureau of Translators) - www.jstor.org/stable/609340 / / Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London. - 1945. - Vol. 11. - № 3. - P. 617-618.
  39. Dreyer, 2007, p. 124
  40. Levathes, 1996, pp. 105-106
  41. 1 2 Levathes, 1996, p. 104-105
  42. Rozan Yunos The Brunei Sultan Who died In China - (Англ.) . The Brunei Times (November 9, 2008).
  43. Dreyer, 2007, p. 125
  44. 1 2 Levathes, 1996, p. 107
  45. Dreyer, 2007, pp. 6-7
  46. Don J.Wyatt The Blacks Of premodern China - books.google.com / books? id = UMIKjFQB98MC & pg = PA102. - Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 2009. - P. 102-103. - 208 p. - (Encounters with Asia). - ISBN 0812241932
  47. Dreyer, 2007, p. 71
  48. Levathes, 1996, pp. 112-113
  49. The trilingual inscription of Admiral Zheng He - cf.hum.uva.nl / galle / galle / trilingual.html (Англ.) . Maritime Lanka. Читальний - www.webcitation.org/60uRtLoGx з першоджерела 13 серпня 2011.
  50. Levathes, 1996, p. 114
  51. Levathes, 1996, p. 115
  52. Levathes, 1996, pp. 115-116
  53. Levathes, 1996, p. 117
  54. Levathes, 1996, p. 121
  55. Needham, 1971, pp. 494-503
  56. 1 2 3 Levathes, 1996, p. 137
  57. 1 2 Dreyer, 2007, p. 76
  58. 1 2 3 Levathes, 1996, p. 138
  59. 1 2 Tan Ta Sen, 2009, p. 172
  60. Kauz, 2005, pp. 82-83
  61. 1 2 3 4 Dreyer, 2007, p. 90
  62. Levathes, 1996, pp. 138-143
  63. Dreyer, 2007, p. 79
  64. Levathes, 1996, pp. 142-143
  65. 1 2 Dreyer, 2007, p. 82
  66. Dreyer, 2007, p. 83-84
  67. Levathes, 1996, p. 149
  68. Dreyer, 2007, p. 87
  69. Dreyer, 2007, p. 83
  70. 1 2 Levathes, 1996, p. 150
  71. Dreyer, 2007, p. 88
  72. 1 2 Dreyer, 2007, pp. 84-86
  73. Dreyer, 2007, pp. 86-87
  74. Levathes, 1996, pp. 150-151
  75. Dreyer, 2007, pp. 91-92
  76. Levathes, 1996, p. 151
  77. 1 2 Dreyer, 2007, p. 92
  78. Dreyer, 2007, p. 95
  79. Dreyer, 2007, pp. 95-97
  80. Dreyer, 2007, p. 137
  81. Levathes, 1996, pp. 157-159
  82. Levathes, 1996, p. 163
  83. 1 2 Levathes, 1996, p. 160-164
  84. Levathes, 1996, p. 164
  85. Levathes, 1996, pp. 164-165
  86. Levathes, 1996, pp. 167-168
  87. Levathes, 1996, p. 167-169
  88. Dreyer, 2007, p. 143-144
  89. 1 2 3 Levathes, 1996, p. 169
  90. Dreyer, 2007, p. 126
  91. Dreyer, 2007, p. 150
  92. Dreyer, 2007, pp. 145-150
  93. Dreyer, 2007, p. 145,151
  94. Dreyer, 2007, pp. 151-152
  95. Dreyer, 2007, p. 152
  96. Dreyer, 2007, pp. 152-154
  97. Dreyer, 2007, pp. 154-155
  98. 1 2 3 Dreyer, 2007, p. 155
  99. Dreyer, 2007, pp. 160-162
  100. Dreyer, 2007, p. 155-157
  101. Dreyer, 2007, p. 155-159
  102. Fei Xin; Mills JVG; Ptak R. Hsing-cha-sheng-lan: the overall survey of the star raft - books.google.com / books? id = 0VOzYwUwGRUC & pg = PA74. - Wiesbaden: Harrassowitz, 1996. - P. 74. - 153 p. - (South China and maritime Asia, vol. 4). - ISBN 3447037989
  103. 1 2 Dreyer, 2007, p. 158-159
  104. 1 2 Levathes, 1996, p. 171-172
  105. Levathes, 1996, p. 172-173
  106. Dreyer, 2007, p. 162-163
  107. Dreyer, 2007, pp. 32, 88-89
  108. Mei-Ling Hsu Chinese Marine Cartography: Sea Charts of Pre-Modern China - www.jstor.org/stable/1151020 / / Imago Mundi. - 1988. - Vol. 40. - P. 96-112.
  109. 1 2 3 Kuei-Sheng Chang Cheng Ho - books.google.com / books? id = 067On0JgItAC & pg = 199 / / Dictionary of Ming biography, 1368-1644 / Association for Asian Studies. Ming Biographical History Project Committee. - New York: Columbia University Press, 1976. - Vol. 2. - P. 194-200. - 1751 p. - ISBN 0231038011
  110. 1 2 Kuei-Sheng Chang Africa AND The Indian Ocean In Chinese Maps Of The Fourteenth AND Fifteenth Centuries - www.jstor.org/stable/1150454 / / Imago Mundi. - 1970. - Vol. 24. - P. 21-30.
  111. Fernndez-Armesto F. 1492: the year the world began - books.google.com / books? id = DZ9bjRqjY9kC & pg = PA249. - New York: HarperOne, 2009. - P. 249. - 346 p. - ISBN 0061132276
  112. Falchetta P. Fra Mauro's world map: with a commentary and translations of the inscriptions. - Turnhout: Brepols, 2006. - P. 99, 178-180. - 829 p. - (Terrarum orbis). - ISBN 2503-517269
  113. Needham, 1971, p. 501-502
  114. Переклад на основі Нідема (1971). Інший варіант перекладу в - www.henry-davis.com/MAPS/LMwebpages/249mono.html
  115. 1 2 Dreyer, 2007, p. 166
  116. Levathes, 1996, p. 172
  117. Shipping news: Zheng He's sexcentenary - www.chinaheritagenewsletter.org/articles.php?searchterm=002_zhenghe.inc&issue=002 (Англ.) . China Heritage Newsletter. Читальний - www.webcitation.org/611hSILJB з першоджерела 18 серпня 2011.
  118. Fujian, 2005, p. 45
  119. Levathes, 1996, p. 173
  120. Tsai, 1996, p. 151
  121. Dreyer, 2007, p. 157
  122. Tsai, 1996, p. 148
  123. Tsai, 1996, p. 152
  124. 1 2 3 4 5 6 Dreyer, 2007, p. 172
  125. Timothy Brook The Confusions Of Pleasure: Commerce and Culture in Ming China - books.google.com / books? id = YuMcHWWbXqMC & pg = PA34. - Berkeley: University of California Press, 1998. - P. 122. - 320 p. - ISBN 0520210913
  126. Tsai, 1996, p. 148-149
  127. Dreyer, 2007, p. 169
  128. Geoff Wade Ming Shi-lu as a source for Southeast Asian History - epress.nus.edu.sg / msl / MSL.pdf (Англ.) (Pdf). Southeast Asia in Ming Shi-lu. The Singapore E-Press (2005). Читальний - www.webcitation.org/64uVfr9kQ з першоджерела 23 січня 2012.
  129. 1 2 Див. напр. Маттео Річчі і Ніколя Тріга, De Christiana expeditione apud Sinas
  130. 1 2 3 4 Dreyer, 2007, p. 170
  131. Church, 1995, p. 20
  132. Dreyer, 2007, p. 170-171
  133. Dreyer, 2007, p. 167
  134. Levathes, 1996, p. 144
  135. Church, 1995, p. 22
  136. Levathes, 1996, p. 175-176
  137. Levathes, 1996, p. 179-180
  138. Dreyer, 2007, p. 173
  139. Dreyer, 2007, p. 174
  140. 1 2 Dreyer, 2007, p. 171
  141. Dreyer, 2007, p. 177
  142. Levathes, 1996, p. 174-177
  143. E-TU Zen Sun Mao Yun-i - books.google.com / books? id = JWpF-dObxW8C & pg = 1628 / / Dictionary of Ming biography, 1368-1644. - New York: Columbia University Press, 1976. - Vol. 2. - С. 1053-1054. - P. 194-200. - 1751 p. - ISBN 0231038011
  144. 1 2 Dreyer, 2007, p. 7,177-178
  145. Needham, 1971, p. 494
  146. Levathes, 1996, p. 189-190
  147. Dreyer, 2007, p. 177-178
  148. Wade, 2004, p. 14-18
  149. Levathes, 1996, p. 188
  150. 1 2 Dreyer, 2007, pp. 180-181
  151. Kahn J. China Has An Ancient Mariner To Tell You About - www.nytimes.com/2005/07/20/international/asia/20letter.html?_r=2&pagewanted=all (Англ.) . The New York Times (July 20, 2005). Читальний - www.webcitation.org/611hRZhDj з першоджерела 18 серпня 2011.
  152. Dreyer, 2007, p. 29
  153. Alves, 2005, p. 39
  154. Levathes, 1996, p. 190
  155. 1 2 Levathes, 1996, p. 183
  156. A Journal of the First Voyage of Vasco Da Gama, 1497-1499 - www.archive.org/download/ajournalfirstvo01ravegoog / ed. by Ernest George Ravenstein. - London: Hakluyt Society, 1898. - P. 131. - 249 p.
  157. Alves, 2005, p. 47
  158. Demel W. Als Fremde In China: das Reich der Mitte im Spiegel frhneuzeitlicher europischer Reiseberichte - books.google.com / books? id = MhqWn2tB41gC & pg = PA47. - Mnchen: R. Oldenbourg, 1992. - P. 47. - 329 p. - ISBN 3486559176 (Нім.)
  159. Lach, Donald F. Asia in the making of Europe. - The University of Chicago Press, 1965. - Vol. I, Book Two. - P. 730-731.
  160. Alves, 2005, p. 40
  161. Gaspar da Cruz The treatise of Fr. Gaspar da Cruz, OP / / South China in the sixteenth century: being the narratives of Galeote Pereira, Fr. Gaspar da Cruz, OP, Fr. Martn de Rada, OESA (1550-1575) - books.google.com / books? id = ImoTAAAAIAAJ / Ed. by CR Boxer. - Printed for the Hakluyt Society, 1953. - P. 66-68.
  162. Глава VII в будь-якому виданні даного праці, напр.: Juan Gonzlez De Mendoza Historia De Las cosas Ms notables, ritos y costumbres del gran reyno de la China - gallica.bnf.fr / ark :/ 12148/bpt6k75292n. - Roma, 1585. . Стор. 94-95 в англійському виданні 1853
  163. 1 2 Alves, 2005, p. 42
  164. Joo de Barros, D. do Conto. Decada III, Livro II, capitulo VII - hdl.handle.net/2027/nyp.33433082328869? urlappend =; seq = 242 / / Decadas da Asia. - Lisboa, 1778. - Vol. 5. - P. 194-196.
  165. Alves, 2005, pp. 41-42
  166. Напр.: Jeff Markell Unusual vessels - books.google.com.au / books? id = KqJVKs6H13AC & pg = PA52. - Annapolis, MD: Lighthouse Press Publication, 2003. - P. 52. - 218 p. - ISBN 1577852990
  167. [Review: Vinigi L. Grottanelli, "Pescatori dell'Oceano indiano: saggio etnologico preliminare sui Bagiuni, Bantu costieri dell'Oltregiuba" - www.jstor.org/pss/1156355] (Англ.) / / Africa: Journal of the International African Institute. - 1956. - Vol. 26. - № 3. - P. 309-312.
  168. Levathes, 1996, p. 199
  169. Nicholas D. Kristof 1492: The Prequel - www.nytimes.com/1999/06/06/magazine/1492-the-prequel.html (Англ.) . The New York Times (June 06, 1999). Читальний - www.webcitation.org/60uRu0ISB з першоджерела 13 серпня 2011.
  170. 1 2 Tony Swain. A place for strangers: towards a history of Australian Aboriginal being. - Cambridge: Univ. Press, 1993. - P. 170, 183. - 303 p. - ISBN 0521430054
  171. Needham, 1971, p. 538
  172. Levathes, 1996, pp. 195-198
  173. Levathes, 1996, p. 202
  174. List of Life magazine's 100 most important people of the last millennium - www.fact-index.com/l/li/life_magazine.html (Англ.) . Life magazine (1997).
  175. Levathes, 1996, p. 20
  176. Gale Stokes Why The West? The Unsettled Question of Europe's Ascendancy - linguafranca.mirror.theinfo.org/print/0111/cover.html (Англ.) / / Lingua Franca. - 2001. - Vol. 11. - № 8.
  177. Levathes, 1996, p. 21
  178. Dreyer, 2007, p. 29-30,182-183
  179. FINLAY R. How NOT To (Re) Write World History: Gavin Menzies and the Chinese Discovery of America - www.jstor.org/stable/20068613 / / Journal of World History. - 2004. - Vol. 15. - № 2. - P. 229-242.

Література

  • Edward L. Dreyer. Zheng He: China and the Oceans in the Early Ming Dynasty, 1405-1433. - New York: Pearson Longman, 2007. - 256 p. - (Library of World Biography Series). - ISBN 0321084438
  • Kauz R. Zheng He und der Islam in Fujian: Das Bild Zheng Hes als glubiger Muslim in der neueren chinesischen Geschichtsschreibung / / Zheng He: images & perceptions - books.google.com / books? id = GcFZFKKcJ8wC & pg = PA82 / Claudine Salmon, Roderich Ptak. - Wiesbaden: Harrassowitz, 2005. - Vol. 15. - S. 75-90. - 176 p. - (South China and maritime Asia). - ISBN 3447051140 (Нім.)
  • Jorge M. dos Santos Alves La voix de la prophtie: Informations portugaises de la Ie moiti du XVIe s. sur les voyages de Zheng He / / Zheng He: images & perceptions - books.google.com / books? id = GcFZFKKcJ8wC & pg = PA39 / Claudine Salmon, Roderich Ptak. - Wiesbaden: Harrassowitz, 2005. - Vol. 15. - S. 39-56. - 176 p. - (South China and maritime Asia). - ISBN 3447051140 (Фр.)
  • Levathes L. When China ruled the seas: the treasure fleet of the Dragon Throne, 1405-1433. - New York: Oxford University Press, 1996. - 252 p. - ISBN 0195112075
  • Rozario P. Zheng He and the Treasure Fleet 1405-1433: A Modern Day Traveller's Guide from Antiquity to the Present. - Singapore: SNP International, 2005. - 160 p. - ISBN 9812480900
  • Zheng He's voyages down the western seas - books.google.com / books? id = QmpkR6l5MaMC. - Beijing: China Intercontinental Press, 2005. - 109 p. - ISBN 7508507088
  • Needham J. 29. Nautical technology. / / Science and civilisation in China: Physics and physical technology - books.google.com / books? id = l6TVhvYLaEwC & pg = PA477. - Cambridge: Cambridge University Press, 1971. - Vol. 4. - P. 477-484. - 990 p. - ISBN 0521070600
  • Shih-shan Henry Tsai. The eunuchs in the Ming dynasty - books.google.com / books? id = Ka6jNJcX_ygC. - New York: State University of New York Press, 1996. - 290 p. - (SUNY series in Chinese local studies). - ISBN 0791426874
  • Dasheng Chen, Tan Ta Sen. Cheng Ho and Islam in Southeast Asia - books.google.com / books? id = vIUmU2ytmIIC. - Singapore: Institute of Southeast Asian Studies, 2009. - 291 p. - ISBN 9812308377
  • Church, Sally K. Zheng He: An investigation into the plausibility of 450-ft treasure ships - www.chengho.org / downloads / SallyChurch.pdf (Англ.) / / Monumenta Serica. - 1995. - Vol. LIII. - № 53. - P. 20.
  • Wade G. The Zheng He Voyages: A Reassessment - www.ari.nus.edu.sg/publication_details.asp?pubtypeid=WP&pubid=279 (Англ.) / / Asia Research Institute, Working Paper Series. - 2004. - № 31. - P. 1-29.
  • Бокщанин А. А. Китай і країни південних морів у XIV-XVI ст. - М .: Наука. Головна редакція східної літератури, 1968. - 212 с.
  • Світло Я. М. За кормою сто тисяч чи. - М .: Географгиз, 1960. - 192 с.
Перегляд цього шаблону ✯ Імперія Мін
Напередодні імперії Повстання Червоних пов'язок Білий лотос Чжан Шічен
Feat lists.png Імператори
Внутрішня політика

Повстання Цао Цина Цзін-вей Та Мін люй

Зовнішня політика
Наука і філософія
Мистецтво
Образотворче
мистецтво
Література
Архітектура
Падіння імперії
Джерела
Портал: Китай