Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Польща у Другій світовій війні



План:


Введення

Плакат "Польща - Перша у війні"

Польща стала першим об'єктом нападу під Другій світовій війні.

Участь Польщі у Другій світовій війні включає в себе:

  • битви регулярних частин польської армії проти Німеччини 1 вересня - 6 жовтня 1939;
  • підпільну і партизанську боротьбу на окупованій території Польщі (1939-1945).
  • бойові дії польських військових частин в Західній Європі, Північній Африці та Південній Європі - спільно з англо-американськими військами (1939-1945);
  • бойові дії польських військових частин в Східній Європі - спільно з радянською армією (1943-1945);
  • участь польських громадян у радянському партизанському русі (1941-1944).

1. Вересень - жовтень 1939

1.1. Плани і сили сторін

У географічному і військовому відношенні у Німеччині були всі передумови для швидкої перемоги над Польщею. Німецькі землі - Східна Пруссія, Померанія і Сілезія оточували велику частину Польщі з півночі і заходу. Розпад Чехословаччини розширив райони стратегічного розгортання німецьких збройних сил, дозволивши використовувати Словаччину, дружню Німеччини.

Німецька група армій "Південь" (генерал-полковник фон Рундштедт) складалася з 8-й, 10-й і 14-ї армій. Вона повинна була наступати з Сілезії в загальному напрямку на Варшаву (10-я армія - 2 танкові, 8 піхотних, 3 легкі дивізії, генерал-полковник фон Рейхенау). 14-я армія (2 танкові, 6 піхотних, 1 легка, 1 гірська дивізії, генерал-полковник Лист) - в напрямі на Краків, її повинні були підтримувати збройні сили Словаччини. 8-а армія (4 піхотні дивізії, 1 полк військ СС, генерал-полковник Бласковіц) мала на меті Лодзь.

Німецька група армій "Північ" (генерал-полковник фон Бок) складалася з Третій (1 танкова, 5 піхотних дивізій, генерал-полковник фон Кюхлер) і 4-й (1 танкова, 2 моторизовані, 6 піхотних дивізій, генерал-полковник фон Клюге) армій. Її мета - одночасним ударом зі Східної Пруссії і Померанії розгромити польські сили в районі північної Вісли.

Всього для війни проти Польщі були розгорнуті 44 німецькі дивізії (у тому числі 6 танкових і 2 моторизованих), 1-й повітряний флот (генерал авіації Кессельрінга) і 4-й повітряний флот (генерал авіації Лер) - всього близько 2 тис. літаків.

Головнокомандувачем польськими силами був маршал Ридз-Смігли. Його план - обороняти західний кордон Польщі і вести наступальні дії в Східній Пруссії.

На кордоні зі Східною Прусією були розміщені армія "Модлін" (4 піхотні дивізії і 2 кавалерійські бригади, а також в районі Сувалки - 2 піхотні дивізії і 2 кавалерійські бригади. У Польському коридорі - армія "Помор'я" (6 піхотних дивізій).

Проти Померанії - армія "Лодзь" (4 піхотні дивізії і 2 кавалерійські бригади).

Проти Сілезії - армія "Краків" (6 піхотних дивізій, 1 кавалерійська і 1 моторизована бригади).

За арміями "Краків" та "Лодзь" - армія "Пруссія" (6 піхотних дивізій і 1 кавалерійська бригада).

Південний кордон Польщі повинна була обороняти армія "Карпати" (з резервних з'єднань).

Резерви - 3 піхотні дивізії і 1 кавалерійська бригада - у Вісли в районі Варшави та Любліна.

Всього у складі польських збройних сил було 39 піхотних дивізій, 2 моторизовані бригади, 11 кавалерійських бригад, 3 гірські бригади.


1.2. Бойові дії

Розділ Польщі Радянським Союзом і Німеччиною

1 вересня 1939 в 4:45 ранку, згідно планом "Вайс", німецькі війська без оголошення війни почали наступ по всьому протязі германо-польському кордоні, а також з території Моравії і Словаччини. Лінія фронту становила близько 1600 км. Кілька хвилин потому, навчальний лінкор " Шлезвіг-Гольштейн "почав обстріл польської військово-морської бази Вестерплатте у місті Данциг. Цей обстріл вважається першими пострілами війни, що почалася. Почалася семиденний оборона Вестерплатте.

Однак уже в перші три дні кампанії польські збройні сили програли кілька битв в прикордонних областях. Німецькі моторизовані частини прорвали оборонні позиції польських армій "Лодзь" і "Краків".

У результаті ударів німецької авіації польська армія "Модлін" була дезорганізована і стала хаотично відступати на східний берег Вісли. Армія "Лодзь" не змогла утримати позиції на річках Варта і Відавка. Положення армій "Пруссія" і "Краків" також стало критичним.

6 вересня польське верховне командування наказало арміям "Помор'я", "Познань", "Лодзь" і "Пруссія" відступити на позиції на Віслі.

8 вересня німецькі танки підійшли до Варшави. У цей же день маршал Ридз-Смігли наказав усім польським військам по можливості відходити на схід, щоб встановити оборону біля кордону з Румунією. Маршал сподівався, що в цьому лісовому регіоні, в умовах наступаючої осені, швидке просування моторизованих частин німців сповільниться. Крім того, маршал сподівався, що через Румунію підуть поставки озброєнь від західних союзників.

10 вересня польські армії "Познань" і "Помор'я", під командуванням генерала Кутржеби, почали контрнаступ з рубежу річки Бзура. Спочатку це мало успіх для поляків, але вже 12 вересня німці знову перейшли в наступ і завдали полякам тяжких втрат. Війська Кутржеби намагалися відступити до Варшави, але були оточені німцями. У ніч на 17 вересня залишки армії "Познань" спробували прорватися через позиції німців, але лише небагатьом вдалося досягти Варшави і Модліна.

12 вересня німецькі війська досягли Львова. 14 вересня почалися бої в Брестській фортеці (німці взяли цю фортецю 17 вересня). 16 вересня польсько сили були оточені в районі Любліна.

На світанку 17 вересня війська СРСР перетнули східний кордон Польщі. Маршал Ридз-Смігли наказав польським військам, располагавшимся на кордоні з СРСР (17 піхотних батальйонів і 6 кавалерійських ескадронів) відходити до кордону з Румунією, не вступаючи в бої з Червоною Армією, крім випадків нападу з її боку. Всупереч цим наказом, оборона Гродно тривала до 22 вересня, Львова до 23 вересня.

18 вересня президент, уряд і головнокомандуючий збройними силами залишили територію Польщі. Тим не менш, бої тривали.

Гарнізон Варшави припинив опір 28 вересня, після сильних авіаударів і артобстрілів. 29 вересня припинилися бої в Модліні. 2 жовтня припинилося опір поляків на півострові Хель. 6 жовтня завершилися бої, які вела проти німців оперативна група Полісся.

За сучасними оцінками, в ході бойових дій у вересні 1939 року польська армія втратила 66 тис. військовослужбовців убитими, 133 700 пораненими і близько 400 тис. полоненими [1]. Втрати німецької армії склали близько 14 тисяч убитими і зниклими безвісти, 319 танків і бронемашин, 195 гармат і мінометів, 11 584 автомашин і мотоциклів [2].

Однак Польща не капітулювала, її уряд і частина збройних сил продовжили свою службу у вигнанні.


2. Польські збройні сили у вигнанні

2.1. Польські частини у Франції та Норвегії

Польські військові частини у Франції почали формуватися після підписання 21 вересня 1939 франко-польського протоколу.

Головнокомандувачем польськими силами у Франції став генерал Владислав Сікорський. В кінці 1939 року були сформовані польські 1-а і 2-а піхотні дивізії.

У лютому 1940 року була сформована окрема гірська стрілецька бригада (командир - генерал Зигмунт Бохуш-Шишко). Ця бригада була включена до складу англо-французьких експедиційних сил, намічених до відправки до Фінляндії для війни проти СРСР. Однак 12 березня 1940 між Фінляндією та СРСР було укладено мир, і бригада була відправлена ​​на початку травня 1940 року в складі експедиційного англо-французького корпусу в Норвегію для війни проти німців.

Там польська бригада успішно штурмувала зайняті німцями селища Анкенес і Ніборг, німці були відтіснені до шведської кордоні. Однак через настання німців у Франції сили союзників, включаючи поляків, покинули Норвегію.

У той час, коли окрема гірська стрілецька бригада була відправлена ​​до Норвегії, польська 1-а піхотна дивізія (3 травня 1940 перейменована в 1-у гренадерську дивізію) під командуванням генерала Броніслава Духа була відправлена ​​на фронт в Лотарингію. 16 червня польська дивізія була майже оточена німцями і отримала наказ французького командування відступити. 19 червня генерал Сікорський наказав дивізії відступати на південь Франції чи, якщо вдасться, до Швейцарії. Однак цей наказ було важко виконати, і тому досягти півдня Франції вдалося тільки 2 тисячам поляків, до Швейцарії пішли близько тисячі. Точні втрати дивізії невідомі досі, але було вбито не менше тисячі поляків, ще не менше 3 тисяч поранено.

У Лотарингії також билася польська 2-а піхотна дивізія (перейменована у 2-у стрілецьку дивізію) під командуванням генерала Пругар-Кетлінга. 15 та 16 червня ця дивізія прикривала відхід французького 45-го корпусу до швейцарському кордоні. Поляки перейшли до Швейцарії 20 червня і були інтерновані там до кінця Другої світової війни.

Крім піхоти, в польських збройних силах у Франції була 10-я броне-кавалерійська бригада під командуванням генерала Станіслава Мачека. Вона була розміщена на фронті в Шампані. З 13 червня бригада прикривала відхід двох французьких дивізій. Потім за наказом бригада відступила, але 17 червня була оточена. Зумівши прорватися через німецькі лінії, бригада потім була евакуйована в Британію.

Крім вищезгаданих польських частин, в бойових діях у Франції брали участь кілька польських протитанкових рот, доданих французьким піхотним дивізіям.

Польські 3-я і 4-я піхотні дивізії в червні 1940 були в стадії формування і не встигли взяти участь в боях. Всього в кінці червня 1940 польські збройні сили у Франції налічували близько 85 тисяч.

Коли поразка Франції стало очевидним, головнокомандувач польськими силами вирішив евакуювати їх в Британію. 18 червня 1940 генерал Сікорський вилетів до Англії. На зустрічі в Лондоні він запевнив британського прем'єр-міністра Уїнстона Черчілля, що польські війська не збираються здаватися німцям і хочуть воювати до повної перемоги. Черчілль розпорядився про організацію евакуації польських військ до Шотландії.

У той час, коли Сікорський був в Англії, його заступник генерал Соснковський попросив французького генерала Денена допомогти евакуюватися полякам. Француз відповів, що "полякам потрібно самим наймати суду для евакуації, і платити за це треба золотом". Він також запропонував, щоб польські війська здалися в полон німцям, як і французькі.

У підсумку евакуюватися до Британії вдалося 17 тисячам польських солдатів і офіцерів.


2.2. Польські частини в Сирії, Єгипті та Лівії

У квітні 1940 в Сирії була сформована польська Карпатська стрілецька бригада під командуванням полковника Станіслава Копаньского (з втікачів через Румунію польських солдатів і офіцерів).

Після здачі французьких військ в Сирії німцям, французьке командування наказало здатися в німецький полон і полякам, однак полковник Копаньскій не підкорився цьому наказу і повів польську бригаду в британську Палестину.

У жовтні 1940 бригада була передислокована в Єгипет.

У жовтні 1941 польська Карпатська бригада була висаджена в обложеному німцями лівійському містечку Тобрук, щоб допомогти оборонялася там 9-й австралійської піхотної дивізії. У грудні 1941 союзні війська вдарили по німецьким та італійським військам, 10 грудня облога Тобрука була припинена. 14-17 грудня 1941 польська бригада брала участь в битві в районі Газаль (у Лівії). З 5 тисяч бійців поляки втратили убитими і пораненими більше 600.


2.3. Польські частини в Британії

танк " Crusader Mk II "1-й польської танкової дивізії в Хаддінгтоне, Шотландія. 1943

У серпні 1940 британський прем'єр-міністр Черчілль підписав польсько-британське військове угоду, що дозволяло польським військам дислокуватися в Британії. Польські збройні сили в Британії отримали такий самий статус, як і війська країн Британської співдружності, і отримали право на формування нових польських частин.

До кінця серпня 1940 польські сухопутні сили в Британії складалися з 5 стрілецьких бригад (3 з них були укомплектовані практично тільки командним складом, через нестачу рядових).

28 вересня 1940 польський головнокомандуючий генерал Сікорський віддав наказ про формування 1-го польського корпусу.

У жовтні 1941 4-та стрілецька бригада була переформована в 1-шу окрему парашутну бригаду (під командуванням полковника Сосновського). У лютому 1942 почалося формування польської 1-ї танкової дивізії (під командуванням генерала Мачека).

Після загибелі генерала Сікорського в 1943 році, головнокомандуючим польськими військами став генерал Сосновський.


2.4. Польські частини в СРСР (1941-1942)

30 липня 1941 генерал В. Сікорський і радянський посол у Лондоні І. М. Майський підписали польсько-радянську угоду про спільні бойових діях проти Німеччини.

4 серпня 1941 польський генерал Владислав Андерс, призначений Сікорським командувачем польськими військами в СРСР, був випущений радянською владою з ув'язнення в Луб'янській в'язниці.

12 серпня 1941 президія Верховної ради СРСР своїм декретом оголосив амністію для всіх громадян Польщі, які перебували в ув'язненні в СРСР.

СРСР дав згоду на формування частин польських збройних сил - 2 дивізій загальною чисельністю 25 тисяч. Потім на вимогу Сікорського чисельні обмеження були зняті. До листопада 1941 чисельність поляків, зібраних в навчальних таборах, досягла 44 тисяч.

3 грудня 1941 генерал Сікорський, який прилетів в СРСР, зустрівся в Кремлі з Сталіним. У підсумку їхніх переговорів чисельність польської армії в СРСР була встановлена ​​в 96 тисяч, і було отримано дозвіл евакуювати 25 000 поляків за межі СРСР.

У березні 1942 начальник тилу Червоної Армії генерал Хрульов інформував генерала Андерса, що польська армія в СРСР буде отримувати тільки 26 тисяч харчових раціонів в день. Андерс на зустрічі зі Сталіним домігся отримання 44 тисяч харчових раціонів в день і дозвіл евакуювати польських військовослужбовців з СРСР.

До квітня 1942 в Красноводськ для евакуації в Іран було переправлено 33 000 поляків-військовослужбовців, а також майже 11 тисяч цивільних поляків, у тому числі 3000 дітей.

Другий етап евакуації поляків з СРСР відбувся у серпні 1942.

Всього з СРСР було евакуйовано 78 600 військових і 38 тисяч цивільних поляків.


2.5. Польські частини на Близькому Сході

У вересні 1942 польські частини, евакуйовані з СРСР, були дислоковані в північному Іраку. Вони були зведені в 3 піхотні дивізії і 1 танкову бригаду, що утворили 2-й польський корпус. У липні 1943 корпус був передислокований в Палестину.

7 грудня 1943 британське командування прийняло рішення відправити 2-й польський корпус в Італію.

2.6. Польські частини в Італії

24 березня 1944 командувач 2-м польським корпусом генерал Андерс отримав наказ від британського командування прорвати німецькі позиції в районі Монте-Кассіно, взяти штурмом монастир і зайняти містечко Пьедімонте і тим самим розчистити дорогу на Рим. До цього моменту союзні війська тричі безуспішно штурмували Монте-Кассіно.

У квітні 1944 2-й польський корпус складався з 3-й Карпатської стрілецької дивізії (командир - генерал Дух), 5-й кресових піхотної дивізії (генерал Сулик), 2-ї танкової бригади (генерал Раковський) і 2-ї артилерійської групи. Чисельність корпусу - 46 тисяч солдатів і офіцерів.

4-е бій за Монте-Кассіно почалося 11 травня. Після запеклих боїв з оборонцями німецькими 1-й парашутної та 5-й гірської дивізіями, вранці 18 травня поляки взяли монастир і підняли над ним полковий прапор 12-го Подільського уланського полку і прапор Польщі (пізніше за наказом генерала Андерса був поставлений і британський прапор).

Вранці 19 травня був очищений від німецьких військ весь масив Монте-Кассіно. Перемога поляків забезпечила 13-му британському корпусу прохід в долину Лірі.

25 травня канадські, британські та польські частини прорвали німецьку "Лінію Гітлера".

Всього за час битви в районі Монте-Кассіно 2-й польський корпус втратив тисячу чоловік убитими і 3000 пораненими.

Після короткого відпочинку генерал Андерс отримав наказ рушити польський корпус по Адріатичному узбережжю, щоб захопити портове місто Анкону.

Важкі бої на цьому напрямку почалися 21 червня. 17 липня поляки почали штурм Анкони. 18 липня 2-а танкова бригада відрізала Анкону на північному заході, потім Карпатський уланський полк увійшов в місто. Порт, як вимагалося командуванням, був узятий непошкодженим. У битві за Анкону поляки втратили більше 600 убитими і майже 2 тисячі пораненими. Взяття порту дозволило британської 8-ї армії продовжити наступ на Болонью.

Потім польський корпус отримав наказ прорвати німецьку "Готську лінію", що було виконано в серпні 1944.

До кінця 1944 2-й польський корпус був посилений двома піхотними бригадами, 2-а танкова бригада була переформована в 2-у Варшавську танкову дивізію.

У січні 1945 американський командувач 15-ою групою армій, генерал Кларк, наказав союзним частинам готуватися до останнього наступу в Італії. Оскільки генерал Андерс був призначений на пост верховного командувача польськими збройними силами, командувачем 2-го польського корпусу став генерал Бохуш-Шишко.

Наступ почалося 9 квітня 1945. 21 квітня поляки взяли штурмом Болонью, втративши більше 200 убитими і понад 1200 пораненими.


2.7. Польські частини в Нормандії, Бельгії та Голландії

1-а танкова дивізія

Польська 1-а танкова дивізія під командуванням генерала Станіслава Мачека була висаджена в Нормандії в липні 1944 і включена до складу канадського 2-го корпусу канадської 1-ї армії.

Головною бойовим завданням канадського корпусу в серпні 1944 було захоплення району навколо міста Фалез і з'єднання з американськими частинами, що наступали від Аржантан.

В ході Фалезского битви польська 1-а танкова дивізія сприяла союзним військам оточити значні сили німців (сама дивізія взяла в полон більше 5 тисяч німців). Втрати поляків склали більше 400 убитими і 1000 пораненими.

Наприкінці серпня 1944 польська дивізія наступала, з важкими боями, на схід. 6 вересня поляки пройшли франко-бельгійську кордон і взяли місто Іпр. Потім поляки взяли міста Тілт, Гент, Локерен, Сент-Ніколас.

16 вересня поляки перетнули бельгійсько-голландський кордон. Генерал Мачек отримав наказ взяти Антверпен. Завдання було виконано, але потім польська дивізія три тижні вела бої проти перейшли в контрнаступ німців. Потім, в жовтні, поляки просунулися в Голландію і взяли місто Бреда (міська рада Бреди оголосив всіх бійців польської дивізії почесними громадянами міста, і після закінчення Другої світової війни багато ветеранів польської 1-ї танкової дивізії оселилися там).

8 листопада 1944 поляки досягли берега річки Маас. Там просування припинилося - до 14 квітня 1945, коли польська дивізія після п'ятиденних боїв прорвала оборону німців і увійшла на територію Німеччини. 6 травня 1945 поляки захопили німецьку військово-морську базу в Вільгельмсхафені.

1-а окрема парашутна дивізія

17 вересня 1944 союзники почали операцію "Маркет Гарден" - висадку повітряного десанту в Голландії.

18 вересня на північний берег Рейну була десантована частина польської 1-й парашутної бригади, щоб допомогти обложеної в Арнеме британської 1-ї повітряно-десантної дивізії. Однак через погані погодні умови вдалося десантувати лише трохи більше 1 тисячі польських парашутистів. Інша частина бригади була десантована 23 вересня, але в 30 км від першого десанту. Лише невеликій частині поляків вдалося з'єднатися з британцями.

В цілому ця операція союзників була невдалою. Поляки втратили там понад 200 загиблими і зниклими та більше 200 пораненими.


2.8. Польський флот за кордоном

Польські військово-морські сили продовжили воювати на заході після вересня 1939, оскільки ще до початку Другої світової війни 3 (з чотирьох) польських есмінця - "Бліскавіца", "Грім" і "Бужа" - були спрямовані в Британію. Після початку війни дві з п'яти польських підводних човнів - "Вільк" і "Оржел" - прорвалися з Балтики до Британії.

Співпраця між польськими військово-морськими силами і британським флотом було встановлено військово-морським угодою від листопада 1939. Незабаром після цього військово-морські сили Польщі орендували у Британії кілька кораблів - 2 крейсери ("Дракон" і "Конрад"), 6 есмінців "Гарланд", "Піорун", "Краков'як", "куявяк", "Шлензак", "Оркан ") і 3 підводного човна (" Сокіл "," Ястшембе "," Дзик ").

Підводний човен "Оржел" в квітні 1940 потопила німецький транспорт "Ріо де Жанейро", який брав участь у висадці німецьких військ в Норвегії.

Есмінець "Піорун", спільно з флотилією британських есмінців, брав участь в 1941 в переслідуванні німецького лінкора "Бісмарк".

У 1942 есмінець "Шлензак" надавав артилерійську підтримку висадці канадсько-британського десанту в Дьеппе.

Підводного човна "Сокіл" і "Дзик" діяли в Середземному морі і отримали прізвисько "Страшні близнюки".

Польські військові кораблі забезпечували висадки військ союзників в Нарвікской операції (1940), в Північно-Африканській (1942), в Сицилійської (1943) і Італійської (1943). Вони також ескортували каравани союзників, що доставляли озброєння, продовольство й інші матеріали в СРСР.

Всього польські військові моряки потопили кілька військових кораблів супротивника (німецьких та італійських), в тому числі 2 німецькі підводні човни, збили близько 20 літаків і потопили близько 40 транспортних суден.

Близько 400 (із загальної чисельності близько 4 тисяч) польських військових моряків загинуло. Більшість залишилися в живих після закінчення Другої світової війни залишилися жити на Заході.


2.9. Польська авіація за кордоном

Після вересневої кампанії 1939 року, багато хто польські військові льотчики постаралися перебратися до Франції. В ході оборони Франції польські пілоти збили близько 50 німецьких літаків, 13 поляків-льотчиків загинули.

Потім польські льотчики переправилися до Британії, тут були сформовані 2 польські ескадрильї у складі британських ВПС (302-я і 303-я, поляки також служили в інших британських ескадрильях). В битві за Британію (липень-жовтень 1940) брали участь 145 польських пілотів винищувачів, які збили 201 літак противника.

Польська триста третій ескадрилья (англ.) стала однією з найбільш результативних серед британських ВПС, збивши 125 німецьких літаків.

Влітку 1940 були сформовані 2 польські бомбардувальні ескадрильї, пізніше загальне число польських ескадрилій в Британії досягла 15: з них 10 винищувальних, 4 бомбардувальних і 1 ескадрилья наведення артилерії.

У 1943 році група польських льотчиків ("Цирк Скальського") воювала в Північній Африці.

Польські льотчики бомбили Німеччину (15 тис. тонн бомб), у тому числі Берлін, Рур і Гамбург, і скидали озброєння і боєприпаси для партизанів у Польщі (426 вильотів) та інших країн (909 вильотів).

Всього за час війни польські льотчики зробили з Британії 73,5 тисячі бойових вильотів. Вони збили 760 німецьких літаків і 190 ракет Фау-1, потопили 2 підводні човни.

Найрезультативнішими з польських пілотів були Станіслав Скальський, Вітольд Урбанович, Евгеніуш Хорбачевскій і Болеслав Гладиш, збили по 15 і більше ворожих літаків кожен.

Втрати польських ВПС склали до 2 тисяч загиблими. Після закінчення Другої світової війни велика частина польського льотно-технічного персоналу (всього в травні 1945 було понад 14 тисяч) залишилася жити на Заході.


3. Боротьба в окупованій Польщі

Одні з перших польських партизан

Опір поляків почалося вже в перші дні німецької окупації. У цей час на території країни діяли декілька озброєних загонів і груп військовослужбовців розбитої польської армії, які прийняли рішення продовжувати збройну боротьбу проти німецьких окупантів. У їх числі були: загін під командуванням майора Генріха Добжанського ("губа"), що діяв в Свентокшіжскіх лісах; загін Казік Дембяка; загін Владислава Ясинського ("Ендре"), що діяв в околицях Сандомира; загін Людвіка Квятека, який діяв у повіті Ілжа; загін Коссака, який діяв у Яновських лісах, а також кілька дрібних груп солдатів в тухольських бору, районі Седльце, Венгрув і Вишкув [3]. Надалі, одні з цих загонів були знищені німцями, інші розпалися, а треті увійшли до складу підпільних організацій.

В цей же час починається формування перших підпільних організацій.

  • так, вже у вересні 1939 року за розпорядженням польського військового командування були створені "Таємна військова організація" (Tajna Organizacja Wojskowa, TOW), " Служба перемозі Польщі "та ін
  • паралельно, створенням конспіративних структур займалися керівництво і активісти ряду військово-спортивних, громадських та молодіжних організацій: наприклад, Союзом польських харцерів була створена таємна молодіжна організація "Сірі шеренги"
  • не залишилися осторонь і політичні партії, які також почали створення збройних формувань:
  • наприклад, партією "Стронніцтво Народова" була створена "Народна військова організація" ("Narodowa Organizacja Wojskowa, NOW");
  • кілька організацій були створені польськими соціалістами і комуністами: " Товариство друзів СССР ", організація комуністів Варшави" Молот і серп "," Робоча гвардія "," Общелодзінскій комітет саботажу "," Робітничо-селянська бойова організація "(" РХОБ ")," Спартакус "та ін
  • на початку 1940 року активістами Народної партії була створена "Селянська варта" ("Chłopska Straż"), на основі якої згодом були сформовані " Батальйони хлопські ".
  • кілька організацій були сформовані правими і націоналістичними силами: зокрема, були створені "Народовий сили збройно" (NSZ) ...

У середині 1941 року починаються процеси консолідації підпільних структур, які тривають у 1942 році:

  • так, в результаті об'єднання кількох організацій лівих і комуністичних сил в кінці 1941 року була створена організація " Союз визвольної боротьби ", а в січні 1942 року - Гвардія Людова.
  • в лютому 1942 року на основі раніше існуючого " Союзу збройної боротьби "була створена Армія крайова, під командуванням генерала С. Ровецького. Її керівники припускали, що до складу АК повинні увійти всі польські підпільні організації руху Опору, але на практиці, цього не сталося.

У другій половині 1942 року активізується партизанський рух та інші форми збройної боротьби з окупантами (зокрема, влітку 1942 року були створені партизанські загони Гвардії Людової).

У 1943 році спротив окупантам зростає, приймає більш активні форми і стає все більш масовим, проте одночасно з процесом консолідації антифашистських сил починається їх внутрішнє розмежування.

  • Гвардія Людова, частина загонів БХ і деякі інші групи лівої і соціалістичної орієнтації активізують збройну боротьбу з німецькими окупантами, і в своїй діяльності орієнтуються на співробітництво з СРСР;
  • Армія крайова продовжує діяти відповідно до директив емігрантського уряду в Лондоні. У 1943 році у складі АК починається створення партизанських загонів.
  • націоналістичні сили (зокрема, NSZ) активізують боротьбу проти політичних супротивників і все більше схиляються до співпраці з гітлерівцями.

1 січня 1944 була створена Армія Людова, до складу якої увійшли загони Гвардії Людової, частини Батальйонів хлопських, загони народно-робітничої міліції Партії польських соціалістів, а також окремі підрозділи і бійці Армії крайової.

Частини Армії Крайової входять в Замосць.1944

Армія крайова в 1944 році провела серію збройних виступів під назвою " План "Буря" ", метою яких було встановлення контролю над містами в центральній і східній Польщі до вступу в них радянських військ. В ході операції сили АК понесли значні втрати.

Найбільшою збройної акцією польського підпілля в 1944 році стало організоване АК Варшавське повстання (у повстанні також взяли участь бійці Армії Людової та інших організацій антифашистського опору).

Повстання почалося 1 серпня 1944 року. За різними підрахунками, у повстанні взяло від 23 до 50 тис. активістів АК, на озброєнні яких було кілька тисяч одиниць зброї (в основному, легкої стрілецької), а також деяку кількість зброї кустарного виробництва, саморобних гранат і запалювальних бомб [4]. Повстанцям вдалося зайняти декілька районів міста, однак німці зуміли втримати за собою найбільш важливі об'єкти, арсенали, і зберегли контроль над транспортними вузлами. Надалі німецький гарнізон був посилений з 20 до 45-50 тис. чоловік і після 5 серпня німці перейшли в контрнаступ. Незабаром сили повстанців були ізольовані в декількох окремих осередках опору (Старе Місто, центр, Мокотов, Жолібож). До 30 вересня німці придушили опір у всіх великих вогнищах. 2 жовтня 1944 командував силами АК у Варшаві генерал Т. Бур-Коморовський підписав капітуляцію. Повстанці втратили 15,2 тис. убитими і 5-6 тис. пораненими, ще 15 тис. були взяті в полон. Німецькі втрати склали 16 тисяч убитими, 9000 пораненими, 310 одиниць бронетехніки, 22 артилерійських гармати і 340 автомашин [5].

У загальній складності, партизанські загони АК, що діяли з 1943 року, взяли участь у більш ніж 170 бойових зіткненнях з німцями, знищивши понад тисячу німців. Також, АК активно займалася розвідувальною діяльністю (у тому числі, в інтересах західних союзників). Активісти АК займалися саботажем і диверсіями, вони організували катастрофу 732 поїздів, знищили близько 4,3 тис. автомашин, підірвали 40 залізничних мостів, здійснили близько 25 тис. диверсійних акцій на військових заводах і звільнили ув'язнених з 16 в'язниць. Серед досягнень варто назвати:

  • збір даних про розташування фабрик по виробництву бензину (Операція "Синтезу");
  • збір даних про розробки ракетних снарядів " Фау-1 "і" Фау-2 "і їх випробуванні на полігоні Пенемюнде;
  • вбивство ряду високопоставлених функціонерів німецької окупаційної адміністрації (зокрема, ними було вбито брігадефюрер СС Франц Кучера).

Підрозділи Гвардії Людової в 1942-1943 роки провели більше 1400 операцій [6] (в т.ч., 237 боїв), ними були знищені 71 німецький офіцер, 1355 жандармів і поліцейських, 328 німецьких агентів; внаслідок диверсій на залізницях вони пустили під укіс 116 товарних і 11 пасажирських ешелонів, зруйнували 9 протяжних ділянок залізниць і призупинили рух на 3137 годин; знищили і вивели з ладу 132 автомашини і 23 локомобіля; зруйнували й спалили 13 мостів, 36 залізничних станцій, 19 поштових відділень, 292 волосних управління, 11 фабрик і промислових підприємств [7], 4 паливних складу з пальним і нафтопродуктами [8], 9 пунктів таврування худоби [9], а також ряд інших об'єктів.

1 січня 1944 Крайова Рада Народова прийняла рішення про розформування Гвардії Людової, яка увійшла до складу Армії Людової [10].

Протягом 1944 року підрозділи Армії Людової провели 904 бойових операції (в тому числі, 120 великих боїв); зруйнували 79 шосейних і залізничних мостів і 55 залізничних станцій [11], організували катастрофу 322 ешелонів; знищили понад 19 тис. гітлерівців, 24 танки, 191 автомашину, 3 літаки [12], 465 паровозів і 4000 вагонів [11].


4. Польська армія в СРСР (1943-1945)

У травні 1943 року, з ініціативи " Союзу польських патріотів "і за підтримки з боку радянського уряду на території почалося формування нових польських військових частин: спочатку 1-й польської піхотної дивізії ім.Т. Костюшка, а пізніше - і інших польських військових частин і підрозділів. Командиром першої польської дивізії був призначений полковник Зигмунд Берлінг (колишній начальник військового табору Армії Андерса в Красноводську), політруком - Олександр Завадський.

У червні 1943 року формування 1-ї піхотної дивізії було завершено, 15 липня 1943 бійці дивізії взяли військову присягу [13]

10 серпня 1943 був створений 1-й польський корпус, до складу якого увійшли вже існуючі польські військові частини:

  • 1-а польська піхотна дивізія
  • 1-й польський танковий полк ім. Героїв Вестерплатте
  • 1-й винищувальний авіаційний полк "Варшава"

У цей же день командування присвоїло Берлінго звання генерала і призначило його командувачем польським корпусом.

1 вересня 1943 1-я польська піхотна дивізія була відправлена ​​на фронт, вона поступила в оперативне підпорядкування 33-й армії Західного фронту.

12 - 13 жовтня 1943 року під Леніне Могильовської області польські частини вступили в перший бій з противником. В ході боїв дивізія зазнала суттєвих втрат і була відведена в тил для поповнення особовим складом.

У січні 1944 року польський корпус був відправлений у район Смоленська. 13 березня 1944 Ставка вирішила розгорнути польський корпус в 1-у армію Війська Польського. Для цього корпус був передислокований на Україну, в район міста Суми, тут чисельність польської армії була доведена до 78 тисяч.

Влітку 1944 року до складу 1-ї армії входили 4 піхотні і 1 зенітно-артилерійська дивізії, 1 бронетанкова, 1 кавалерійська, 5 артилерійських бригад, 2 авіаполку і інші частини. Чисельність особового складу в цей час становила близько 90 000 чоловік.

Станом на 22 липня 1944 загальна чисельність 1-ї армії Війська Польського становила 100 тис. військовослужбовців (у тому числі, понад 60 тис. - у бойових частинах і підрозділах), крім того, в радянських військово-навчальних закладах проходили навчання 2554 офіцера і понад 600 льотчиків. На озброєнні 1-ї армії Війська Польського перебували 61 626 шт. гвинтівок і автоматів; 3714 кулеметів і ПТР; 1513 шт. гармат і мінометів; 217 танків, САУ і бронемашин; 3011 автомашин; 219 тягачів; 171 мотоцикл; 66 літаків і 779 радіостанцій [14].

20 липня 1944 артилерія 1-ї армії Війська Польського підтримувала вогнем частини 69-ї армії при форсуванні Західного Бугу. У цей же день перші польські воїни ступили на польську землю. Протягом трьох наступних днів на західний берег Бугу переправилися основні сили 1-ї польської армії. В кінці липня - початку серпня 1944 року 1-а польська армія знаходилася на стику 8-ї гвардійської армії та 69-ї армії, вона брала участь в боях з підрозділами 4-ї німецької танкової армії, наступі на Хелм і Люблін, звільнення Демблін і пулу [15].

1-а польська танкова бригада брала участь в обороні Студзянского плацдарму на західному березі Вісли на південь від Варшави. У триденних оборонних боях на лінії Магнушев - Ричевул - фільварок Студзянка польські воїни знищили близько 1500 військовослужбовців противника, 2 танки "тигр", 1 танк "пантера", 12 танків T-IV, один танк T-III, 8 САУ, 9 бронетранспортерів, одинадцять 75-мм гармат і шістнадцять протитанкових рушниць [16].

28 липня 1944 частини 1-ї армії Війська Польського зайняла бойові позиції на східному березі Вісли та отримали наказ маршала Рокосовського форсувати річку. У ніч на 1 серпня це спробувала зробити 2-я польська дивізія. У підсумку одна рота переправилася через Віслу, ще одна рота змогла досягти одного з острівців посеред річки. Всі частини, які намагалися форсувати Віслу, понесли важкі втрати.

Вдень 1 серпня через Віслу намагалися переправитися 1-а і 2-а польські піхотні дивізії. У результаті 2-й полк 1-ї дивізії був практично повністю знищений. 2 серпня армія не намагалася наступати, оскільки всі 9 спроб форсування Вісли закінчилися невдачею. 3 серпня спроби 2-ї дивізії переправитися були зупинені німецької артилерією.

10 вересня 1944 радянські і польські війська перейшли в наступ в районі Варшави і 14 вересня оволоділи Прагою - передмістям Варшави на східному березі Вісли. Безпосередньо після завершення боїв у районі Праги (передмістя Варшави), частини 1-ї армії Війська Польського зробили спробу переправитися на західний берег Вісли з метою надати допомогу повстанцям.

У ніч з 15 на 16 вересня 1944 року в районі Саске-Кемп почалася переправа частин 3-ї піхотної дивізії Війська Польського. Незважаючи на запеклу протидію супротивника, десантна операція тривала до 19 вересня 1944 року і була припинена у зв'язку з важкими втратами. 23 вересня 1944 була проведена евакуація раніше переправлених частин Війська Польського, а також групи приєдналися до них повстанців на східний берег Вісли. В ході операції загальні втрати Війська Польського склали 3764 солдатів і офіцерів, у тому числі 1987 чол. вбитими на західному березі Вісли (1921 військовослужбовців 3-ї піхотної дивізії Війська Польського та 366 військовослужбовців 2-ї дивізії Війська Польського) [17], втрати пораненими склали 289 військовослужбовців [18].

12 січня 1945 почалося нове радянське наступ, в якому брала участь 1-а польська армія. 16-17 січня 1945 року була звільнена Варшава, яку німці перетворили в руїни.

В кінці січня 1945 1-я польська армія (93 тисяч чоловік) дислокувалася в Померанії. У лютому вона перейшла в наступ.

У лютому-березні 1945 року 1-а польська армія протягом десяти днів вела запеклі бої за місто Кольберг, якому гітлерівське командування присвоїло статус фортеці. 18 березня 1945 частини 1-ї армії Війська Польського встановили контроль над містом. У боях за Кольберг німецькі війська втратили 5000 військовослужбовців убитими і 6992 полоненими [19].

13 квітня 1945 частини 1-ої польської армії досягли річки Одер.

У січні 1945 року було завершено формування 2-й армії Війська Польського. Вона була перекинута до річки Нейсе, яку форсувала 17 квітня. На наступний день німецькі війська під командуванням фельдмаршала Шернера, які йшли на захист Берліна, частково відкинули, частково оточили частини 2-ї польської армії.

20 квітня німецькі війська залишили позиції на західному березі Одеру і стали відступати на захід.

В Берлінської наступальної операції взяли участь 1-а і 2-а армії Війська Польського, у складі яких до цього часу налічувалося 36 частин і з'єднань загальною чисельністю 185 тис. чол. (У тому числі, 10 піхотних дивізій, 14 полків і 20 окремих батальйонів), 3000 гармат і мінометів, 508 танків і САУ, 320 літаків [20].

Внесок польських вояків у перемогу отримав високу оцінку: більше 5 тисяч військовослужбовців і 23 з'єднання і частини Війська Польського були нагороджені радянськими орденами, 13 разів Військо Польське було відзначено в наказах Верховного Головнокомандуючого Збройними Силами СРСР [21]. Кращі воїни Війська Польського брали участь у Параді Перемоги на Красній площі 24 червня 1945 року.

У травні-червні 1945 р. Військо Польське нараховувало близько 400 000 чоловік. Воно було найбільшою регулярної військової силою, що боролася разом з радянськими військами [22]. У складі Війська Польського (1-я, 2-я армії і Резерв Головного командування) було 2 армійських управління, 1 танковий корпус; 14 піхотних, 1 артилерійська і 3 зенітні артилерійські дивізії; 10 артилерійських, 1 мінометна, 1 мотострілецька, 5 інженерно- саперних, 1 кавалерійська і 2 окремі танкові бригади, 4 авіаційні дивізії, а також ряд спеціальних, допоміжних і тилових частин і кілька військово-навчальних закладів. На озброєнні було 4 тис. гармат і мінометів, 400 танків і САУ, 600 літаків і 8 тис. кулеметів [23].

У загальній складності, протягом війни СРСР передав у Військо Польське близько 700 тис. гвинтівок і автоматів, більше 15 тис. станкових кулеметів і мінометів, 3500 знарядь, 1000 танків, 1200 літаків, 1800 автомашин і значна кількість іншої спорядження та військового майна, а також забезпечував постачання Війська Польського обмундируванням, продовольством, боєприпасами, пальним та медикаментами [24].


5. Участь польських громадян у радянському партизанському русі (1941-1944)

Польські громадяни брали активну участь у радянському партизанському русі на окупованій території СРСР. Тільки на території БССР в радянському партизанському русі взяли участь 2500 поляків [25], з них 703 були нагороджені радянськими урядовими нагородами [26].

У радянському партизанському русі на території УРСР брали участь 2000 поляків [27].

Крім того, поляки брали участь у радянському партизанському русі на території інших республік СРСР:

  • так, активістами радянської підпільної організації, яка діяла в селищі Сеща Брянської області РРФСР були поляки Януш Пшімановскій, Вацек Мессьяш, Ян Маньковський, Ян Тіма і Стефан Горкевіч (військовослужбовці німецької військової частини L50485A, що здійснювала військово-будівельні роботи на аеродромі в районі селища) [28]
  • одним із керівників радянської підпільної організації у Вільнюсі був комуніст Я. Пшевальскій [29].

У загальній складності, за участь в антифашистській боротьбі в підпіллі і партизанських загонах на території СРСР радянськими урядовими нагородами були нагороджені 993 польських громадян [30]


Примітки

  1. Чеслав Гжеляк, Хенрік Станьчік. "Польська кампанія 1939 року. Початок 2-ої світової війни", Варшава, изд-во "Ритм", 2005. стор.5, 385
  2. Броніслав Беднаж. Участь польських регулярних військових з'єднань у Другій світовій війні / / "Друга світова війна". Матеріали наукової конференції, присвяченої 20-й річниці перемоги над фашистською Німеччиною (14-16 квітня 1965 р.). Книга 2. М., "Наука", 1966. стор.221-236
  3. В. І. Клоков. Боротьба народів слов'янських країн проти фашистських поневолювачів. Київ, вид-во Академії Наук УРСР, 1961. стор.24
  4. Е. Дручіньскій. Варшавське повстання / / Інша війна. 1939-1945. під заг. ред. Ю. Афанасьєва. М., изд-во РДГУ, 1996. стр.345
  5. Warsaw Uprising 1944 - www.warsawuprising.com / faq.htm
  6. В.С. Парсаданова. Радянсько-польські відносини в роки Великої Вітчизняної війни. М., "Наука", 1982. стор.118
  7. Бойова співдружність польських та радянських партизанів. / Ред. П. П. Вершигора. М., Соцекгіз. 1959. стор.16-17
  8. Антифашистська солідарність в роки другої світової війни / колл. авторів, редколл., відп. ред. А.Н. Шлепаков. Київ, "Наукова думка", 1987. стор.104
  9. Польське робітничий рух в роки війни та гітлерівської окупації (вересень 1939 - січень 1945) / М. Малиновський, Е. Павлович, В. Потеранскій, А. Пшегонскій, М. Вілюш. М., Политиздат, 1968. стр.289
  10. Велика Радянська Енциклопедія. / Під ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. Т.6. М., "Радянська енциклопедія", 1971. стор.153
  11. 1 2 Антифашистський опір в країнах Європи в роки другої світової війни / ред. В.П. Бондаренко, П.І. Резонів. М., Соцекгіз, 1962. стор.77
  12. Ф. Г. Зуєв. Польський народ у боротьбі проти фашизму. М., "Наука", 1967. стор.107
  13. Пам'ять про спільну боротьбу. Про радянсько-польському бойовому братстві в роки боротьби з німецьким фашизмом. / Сост. Г. Лобарев, Л. Грот; під заг. ред. В. Свєтлова. - М., Политиздат; Варшава, изд-во національної оборони ПНР. 1989. стор.8
  14. Збігнєв Залускій. Пропуск в історію. М., "Прогрес", 1967. стор.204-205
  15. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 в фотографіях і кінодокументів / редколл., Предс. редколл. П.А. Курочкін. 2-е изд., Розм. М., "Планета", 1988. стр.335
  16. Яніна Броневського. Записки військового кореспондента. М., изд-во іноземної літератури, 1956. стр.439
  17. Пам'ять про спільну боротьбу. Про радянсько-польському бойовому братстві в роки боротьби з німецьким фашизмом. / Сост. Г. Лобарев, Л. Грот; під заг. ред. В. Свєтлова. - М., Политиздат; Варшава, изд-во національної оборони ПНР. 1989. стор.189-190
  18. Е. Дручіньскій. Варшавське повстання / / Інша війна. 1939-1945. під заг. ред. Ю. Афанасьєва. М., изд-во РДГУ, 1996. стр.357
  19. С.Г. Поплавський. Товариші в боротьбі. М., 1963. стор.213
  20. В.Б. Сеоев. Берлінська операція (до 40-річчя). М., "Знання", 1985. стор.24
  21. Бойова співдружність радянського і польського народів. / Редкол., Гл.ред. П.А. Жилін. М., "Думка", 1973. стор.10
  22. І.З. Захаров. Дружба, загартована в боях. М., "Думка", 1970. стор.263
  23. І.М. Ананьєв. Звільнення Польщі від німецько-фашистських загарбників (до 40-річчя). М., "Знання", 1985. стор.32
  24. І.З. Захаров. Дружба, загартована в боях. М., "Думка", 1970. стр.264
  25. В. С. Толстой. Братське співдружність білоруського та польського народів. 1944-1964. Мінськ, "Наука і техніка", 1966. стор.16
  26. Бойова співдружність радянського і польського народів. / Редколл., Гл.ред. П.А. Жилін. М., "Думка", 1973. стор.168
  27. З.А. Богатир. Патріотична боротьба радянського народу в тилу ворога в період Великої Вітчизняної війни. М., "Знання", 1970. стор.11
  28. О.А. Горчаков, Я. Пшімановскій. Викликаємо вогонь на себе. М., "Молода гвардія", 1960.
  29. Герої підпілля. Про підпільній боротьбі радянських патріотів в тилу німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни. / Сост. В.Є. Бистров. 3-е изд., Испр. і доп. вип.1. М., Политиздат, 1970. стр.195
  30. Друга Світова війна. Матеріали наукової конференції, присвячені 20-й річниці перемоги над фашистською Німеччиною. Кн. III. Рух опору в Європі. М., 1966. стор.118

Література

  • Władysław Anders : An Army in Exile: The Story of the Second Polish Corps, 1981, ISBN 978-0-89839-043-8.
  • Władysław Anders: Mmoires (1939-1946), 1948, Paris, La Jeune Parque.
  • Margaret Brodniewicz-Stawicki: For Your Freedom and Ours: The Polish Armed Forces in the Second World War, Vanwell Publishing, 1999, ISBN 978-1-55125-035-9.
  • Tadeusz Br-Komorowski : Secret Army, Battery Press, 1984, ISBN 978-0-89839-082-7.
  • George F. Cholewczynski Poles Apart. - Sarpedon Publishers, 1993. - ISBN 978-1-85367-165-4
  • George F. Cholewczynski De Polen Van Driel. - Uitgeverij Lunet, 1990. - ISBN 978-90-71743-10-8
  • Jerzy B. Cynk: The Polish Air Force at War: The Official History, 1939-1943, Schiffer Publishing, 1998, ISBN 978-0-7643-0559-7.
  • Jerzy B. Cynk: The Polish Air Force at War: The Official History, 1943-1945, Schiffer Publishing, 1998, ISBN 978-0-7643-0560-3.
  • Norman Davies : Rising '44 : The Battle for Warsaw, Viking Books, 2004, ISBN 978-0-670-03284-6.
  • Norman Davies, God's Playground, Oxford University Press, 1981.
  • First to Fight: Poland's Contribution to Allied Victory in World War II, 2009, ISBN 978-0-9557824-4-2.
  • Jzef Garliński: Poland in the Second World War, Hippocrene Books, 1987, ISBN 978-0-87052-372-4.
  • Robert Gretzyngier: Poles in Defence of Britain, London, 2001, ISBN 978-1-904943-05-1.
  • FH Hinsley and Alan Stripp, eds., Codebreakers: The Inside Story of Bletchley Park, Oxford University Press, 1993.
  • Jan Karski : Story of a Secret State, Simon Publications, 2001, ISBN 978-1-931541-39-8.
  • Jan Koniarek, Polish Air Force 1939-1945, Squadron / Signal Publications, 1994, ISBN 978-0-89747-324-8.
  • Stefan Korboński, Zofia Korbońska, FB Czarnomski: Fighting Warsaw: the Story of the Polish Underground State, 1939-1945, Hippocrene Books, 2004, ISBN 978-0-7818-1035-7.
  • Władysław Kozaczuk, Enigma : How the German Machine Cipher Was Broken, and How It Was Read by the Allies in World War Two, edited and translated by Christopher Kasparek, University Publications of America, 1984, ISBN 978-0-89093-547-7.
  • Władysław Kozaczuk, Jerzy Straszak: Enigma: How the Poles Broke the Nazi Code, Hippocrene Books; February 1, 2004, ISBN 978-0-7818-0941-2.
  • Richard Lukas: Did the Children Cry? Hippocrene Books, 1994.
  • Richard Lukas: Forgotten Holocaust. Hippocrene Books, 2nd rev.ed., 2005.
  • Richard Lukas: Forgotten Survivors. Univ. Press of Kansas, 2004.
  • Lynne Olson, Stanley Cloud: A Question of Honor: The Kosciuszko Squadron: Forgotten Heroes of World War II, Knopf, 2003, ISBN 978-0-375-41197-7.
  • Michael Alfred Peszke, Battle for Warsaw, 1939-1944, East European Monographs, 1995, ISBN 978-0-88033-324-5.
  • Michael Alfred Peszke, Poland 's Navy, 1918-1945, Hippocrene Books, 1999, ISBN 978-0-7818-0672-5.
  • Michael Alfred Peszke, The Polish Underground Army, the Western Allies, and the Failure of Strategic Unity in World War II, foreword by Piotr S. Wandycz, Jefferson, NC, McFarland & Company, 2005, ISBN 978-0-7864-2009-4. Google Print - books.google.com / books? q = & id = zhb2doihL1wC & vid = ISBN978-0-7864-2009-4 & dq
  • Polish Air Force Association: Destiny Can Wait: The Polish Air Force in the Second World War, Battery Press, 1988, ISBN 978-0-89839-113-8.
  • Polish Troops in Norway, a photographic record of the campaign at Narvik, published for the Polish Ministry of Information by MIKolin (Publishers) Ltd., London July 1943.
  • Harvey Sarner: Anders and the Soldiers of the Second Polish Corps, Brunswick Press, 1998, ISBN 978-1-888521-13-9.
  • Stanisław Sosabowski : Freely I Served, Battery Press Inc, 1982, ISBN 978-0-89839-061-2.
  • Gordon Welchman, The Hut Six Story: Breaking the Enigma Codes, New York, McGraw-Hill, 1982.
  • Michał Wojewdzki, Akcja V-1, V-2 (Operation V-1, V-2), 3rd ed., Rev., Warsaw, Pax, 1975.
  • E. Thomas Wood, Stanislaw M. Jankowski: Karski: How One Man Tried to Stop the Holocaust, Wiley, 1996, ISBN 978-0-471-14573-8.
  • Steven J. Zaloga: Poland 1939: The Birth of Blitzkrieg, Osprey Publishing, 2004, ISBN 978-1-84176-408-5.
  • Steven J. Zaloga: The Polish Army 1939-1945, Osprey Publishing, 1982, ISBN 978-0-85045-417-8.
  • Adam Zamoyski: The Forgotten Few: The Polish Air Force in the Second World War, Pen & Sword Books, 2004, ISBN 978-1-84415-090-8.
  • The Poles on the Battlefronts of the Second World War. Warszawa, 2005. ISBN 83-11-10163-9
  • Ю.І. Мухін. Хрестовий похід на Схід. М.: "Яуза", "Ексмо", 2004.
Учасники Другої світової війни
Антигітлерівська
коаліція

(Неповний список)
Країни Осі
Перегляд цього шаблону Польща Бойовий шлях польських військових частин під Другій світовій війні
Битви Вересневої компанії Узбережжя (Гданська бухта Вестерплатте Гданськ Оксівская Скала Хельській коса) Кордон Жори Кроянти Хойніце Королівський ліс Мокра Ченстохова Пщина Вира Млава Грудзендз Бори Тухольські Йорданув Угорська гірка Буковець Борова гора Райське Ружан Петроков Томашув-Мазовецки Пултуськ Лодзь Ломжа Визна Воля-Цирусова Ілжа Новогруд Варшава Бзура Ярослав Калушін Пшемисль Брвінов Львів Міньськ-Мазовєцкі Сохачев Брест Модлін Яворув Хайновка Краснистав Кобрин Яновські лісу Томашов-Любельський Вільно Вулка-Венглова Гродно Пальміри Ломянки Чесники Красноброд Хусинне Владіполь Шацьк Парчев Витично Коцк Польща

Order Krzyża Grunwaldu kl. I-awers.jpg

Польща
Польська армія на Заході Французька кампанія Битва за Монбар Датсько-норвезька операція Рейд на Лофотенских островів Битва при Нарвік Битва за Британію Сирійська кампанія Облога Тобрука Операція "Компас" Операція "Крусейдер" Битва при Газаль Битва за Болонью Битва під Монте-Кассіно Битва за Анкону Фалезская операція Операція "Трактебл" Бій за Монт-Ормелі Маркет Гарден
Військо Польське в СРСР Битва під Леніно Магнушевський плацдарм Битва на Рибежом острові Битва під Студзянкамі Черняківська плацдарм Битва при Шонфельд Кавалерійська атака під Боруйском Битва під Дзівнувком Битва за Кольберг ( Заручини Польщі з морем) Битва за Познань Битва за Зеєловські висоти Битва за Бауцен Берлінська операція Штурм Берліна ( Прапор Перемоги на Зігішауле)
Партизанські битви Увійдіть Заборечно Ласове Варшавське гетто Кути Голомб (1) Панська Долина Пшебраж Вирка Рибча Білостоцький гетто Голомб (2) Собібор Стара Гута Ганачів Мурована Ошмянка Раблув Sturmwind I Поритово узгір'ї Sturmwind II Сопот Wirbelsturm Калужувка Евін Грушка Хотча
Акція "Буря" Волинь Поділля Вільно і Новогрудок Операція "Гостра брама" Бялосток Полісся Тернопіль, Станіслав та Львів У Львові Люблін Краків У варшавському районі Варшавське повстання Радом-Кельце Лодзь
Додатково Польська зона окупації Німеччини

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Колабораціонізм у Другій світовій війні
Угорщина у Другій світовій війні
Італія у Другій світовій війні
Греція у Другій світовій війні
Євреї у Другій світовій війні
Румунія у Другій світовій війні
Сталін у Другій світовій війні
Нова Зеландія у Другій світовій війні
Прибалтійський колабораціонізм у Другій світовій війні
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru