Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Правлячий сенат



План:


Введення

Для терміна "Сенат" см. інші значення.

Правлячий сенат [1] в Російської імперії - вищий державний орган, підпорядкований імператору. Засновано Петром Великим 22 лютого ( 2 березня) 1711 як вищий орган державної влади та законодавства.

Будівля Сенату та Синоду в Санкт-Петербурзі

З початку XIX здійснював наглядові функції за діяльністю державних установ; з 1864 - вища касаційна інстанція.

Розпущений після Жовтневої революції 1917 р. по Декретом про суд № 1.


1. Сенат за царювання Петра Великого

Петро I під час своїх постійних поїздок, часто заважали йому займатися поточними справами управління, неодноразово (в 1706, 1707, 1710) вручав справи декільком обраним особам, від яких вимагав, щоб вони, не звертаючись до нього ні за якими роз'ясненнями, вершили справи, як їм дати відповідь у день судний. Спочатку такі повноваження носили характер тимчасового особистого доручення; але в 1711 вони були покладені на створене при це 22 лютого установа, яка отримала ім'я Правлячий Сенат.

Заснований Петром Сенат не уявляв ні найменшої схожості з іноземними установами того ж імені ( Швеція, Польща) і відповідав своєрідних умов російської державного життя того часу. Ступінь наданої Сенатові влади визначалася тим, що Сенат був заснований замість його царської величності власної персони. У Указом 2 березня 1711 Петро каже: "ми визначили управітельний Сенат, якому всяк та їх указам нехай буде слухняний, як нам самому, під жорстоким покаранням, або й смертю, дивлячись з вини".

При відсутності в той час поділу справ на судові, адміністративні та законодавчі та з огляду на те, що на дозвіл монарха, якого заміняв Сенат, постійно сходили навіть найнезначніші справи поточного управління, коло відомства Сенату не міг отримати скільки-небудь певних обрисів. В указі, виданому кілька днів після заснування Сенату (Повне Зібрання Законів № 2330), Петро визначає, що після відбуття його Сенату слід робити: "суд має нелицемірній, витрат марні відставити; грошей якомога більше зібрати; дворян зібрати молодих; векселі виправити; а солі намагатися віддати на відкуп; торг китайський і перський помножити; вірмен приголубити; учинити фіскалів. "Це, очевидно, не вичерпний перелік предметів відомства, а керівництво, на що звернути переважне увагу." Нині вже все у вас в руках ", - писав Петро Сенату.

Установою політичним, в чому-небудь обмежують або утрудняють влада Петра, Сенат не був, він діяв тільки за препоручения царя і перед ним за все відповідав; в Указом 2 березня 1711 сказано: "І якщо оной Сенат через своє нині перед Богом принесене обіцянку неправедно, що вступити ... і тоді буде нами судилося, і винний жорстоко буде покараний".

Практическое, деловое значение Сената обусловливалось не только степенью и широтой предоставленных ему полномочий, но и системой тех учреждений, которые группировались около него и составляли с ним одно целое. Таковы были прежде всего комиссары, по два от каждой губернии, "для спроса и принимания указов". Через этих комиссаров, назначавшихся губернаторами, создавались непосредственные сношения Сената с губерниями, куда Пётр в 1710 в интересах хозяйственного устройства своей армии перенес значительную часть дел, раньше производившихся в приказах. Комиссары не только принимали указы, но и следили за их исполнением, доставляли Сенату необходимые сведения, исполняли на местах его поручения. Впоследствии, с учреждением коллегий, значение комиссаров падает: посредствующим звеном между Сенатом и губерниями становятся коллегии. Одновременно с учреждением Сената Петр повелел "вместо приказа разрядного быть столу разрядному при Сенате". Таким образом к Сенату отошло "писание в чины", то есть назначение на все военные и гражданские должности, заведование всем служилым сословием, ведение ему списков, производство смотров и наблюдение за неукрывательством от службы. В 1721 - 1722 гг. разрядный стол преобразуется сначала в разборную канцелярию, также состоявшую при Сенате, а 5 лютого 1722 г. назначается при Сенате герольдмейстер, ведавший при посредстве герольдмейстерской конторы служилое сословие.

Через несколько дней после учреждения Сената, 5 марта 1711, была создана должность фискалов, на обязанности их лежало "над всеми делами тайно надсматривать", проведывая и обличая на суде "всякие преступления, взятки, кражу казны и прочее, також и прочие безгласные дела, иже не имеют челобитника о себе".

При Сенате состоял обер-фискал (впоследствии генерал-фискал) с четырьмя помощниками, в каждой губернии - провинциал-фискал с тремя помощниками, во всяком городе - один или два городовых фискала. Несмотря на злоупотребления, с которыми неразрывно связано существование таких тайных соглядатаев и доносчиков (до 1714 г. не подвергавшихся взысканию даже за ложный донос), фискалы, несомненно, принесли известную долю пользы, являясь орудием надзора над местными учреждениями.

Когда прекратились постоянные отлучки Петра, вызвавшие учреждение Сената, вопрос о закрытии его не возникает. При все более теряющих своё значение приказах Сенат становится местом, где производятся все важнейшие дела управления, суда и текущего законодательства. Значения Сената не подорвало и учреждение (1718 - 1720) коллегий, несмотря на то, что их регламенты, заимствованные из Швеции, где коллегии были высшими учреждениями в государстве, не определяли отношения коллегий к Сенату, который иностранные руководители реформы - Фик и другие - предполагали, по-видимому, упразднить. Наоборот, с учреждением коллегий, куда отошла масса текущих мелких дел, значение Сената только повысилось. За указом 1718 г. "о должности Сената" все президенты коллегий по самому званию были сделаны сенаторами. Этот порядок просуществовал недолго; медленность сенатского делопроизводства заставила Петра признать (в указе 12 січня 1722 г.), что президенты коллегий не имеют достаточно времени, чтобы нести сверх того и "непрестанные" труды сенатора. Кроме того, Петр нашёл, что Сенат как высшая инстанция над коллегиями не может состоять из лиц, которые сидят в коллегиях. Современники указывают ещё и на то, что президенты коллегий, будучи такими сановниками, как тогдашние сенаторы, совершенно подавляли своих "советников" и тем уничтожали всякое практическое значение коллегиального решения дел. И действительно, вновь назначенные президенты вместо прежних, оставшихся сенаторами, были людьми несравненно менее вельможными. В 30 травня 1720 р. Петр повелел ради приема в Сенат челобитен на коллегии и на канцелярии учинить персону знатную; обязанности этой должности были определены 5 лютого 1722 г. подробной инструкцией, и облеченная ею "персона" получила название рекетмейстера. Рекетмейстер весьма скоро приобрел огромное значение как орган надзора за делопроизводством в коллегиях и за ходом правосудия.

Из всех учреждений, когда-либо состоявших при Сенате, наиболее практическое значение имел институт прокуратуры, появляющийся также в 1722 г. К учреждению прокуратуры Петр пришёл не сразу. Недовольство его сенатом сказалось учреждением в 1715 г. ( 27 ноября) должности генерал-ревизора, или надзирателя указов. Назначенный на эту должность Василий Зотов оказался, однако, слишком слабым, чтобы влиять на сенаторов и предупреждать вольные и невольные нарушения ими указов. В 1718 г. он был приставлен к податной ревизии, и должность его сама собою упразднилась.

Постоянные распри между сенаторами вновь заставили Петра поручить кому-либо наблюдение за ходом сенатских заседаний. Избранное (13 лютого 1720 г.) им лицо - Анисим Щукин - оказалось непригодным для этих обязанностей; будучи в то же время обер-секретарем Сената, Щукин сам находился у него в подчинении. Через несколько дней после смерти Щукина (28 січня 1721 г.) Пётр поручил надзор за благочинием сенатских заседаний помесячно переменявшимся штаб-офицерам гвардії. 12 січня 1722 г. на смену им появляется прокуратура в виде сложной и стройной системы надзора не только над Сенатом, но и над всеми центральными и местными административными и судебными учреждениями. Во главе прокуратуры стоял генерал-прокурор как начальник сенатской канцелярии и как орган надзора за сенатским присутствием с точки зрения не только благочиния во время заседаний, но и соответствия сенатских решений Уложению и указам. Помощником генерал-прокурора в Сенате был обер-прокурор. Находясь в непосредственных отношениях с государем, генерал-прокурор сблизил Сенат с верховной властью; вместе с тем надзор его в значительной степени упорядочил производство дел как в самом присутствии Сената, так и в его канцелярии, и сильно поднял его деловое значение. С другой стороны, однако, генерал-прокурор лишил присутствие Сената его прежней независимости; будучи во многих случаях по закону равен всему Сенату, генерал-прокурор фактически нередко преобладал над ним.

В последние годы царствования Петра, когда он по окончании Северной войны стал больше прежнего обращать внимание на дела внутреннего управления, чрезвычайные полномочия, которыми был наделен Сенат, потеряли свой смысл. Уменьшение власти Сената сказывается главным образом в области законодательства. В первое десятилетие своего существования Сенат, в области гражданского права сдерживаемый авторитетом Соборного Уложения 1649 г., в области административного права пользовался весьма широко законодательною властью. 19 листопада 1721 р. Петр предписывает Сенату не чинить без подписания руки его никакого определения генерального. У квітні 1714 г. состоялось запрещение приносить государю жалобы на несправедливые решения Сената, чем вносилось совершенно новое для России начало; до того времени государю можно было жаловаться на каждое учреждение. Запрещение это было повторено в указе 22 грудня 1718 г., причем за принесение жалобы на Сенат установлена была смертна кара.

З 1711 по 1714 г. местом пребывания Сената была Москва, но иногда на время, в целом или в лице нескольких сенаторов, он переезжал в Петербург, который с 1714 г. стал постоянным его местопребыванием; в Москву с тех пор Сенат переезжал только временно, в случае поездок туда Петра на продолжительное время. В Москве осталась часть сенатской канцелярии под названием "канцелярия сенатского правления". 19 січня 1722 г. в Москве были учреждены конторы от каждой коллегии, а над ними поставлена сенатская контора из одного сенатора, ежегодно менявшегося, и двух асессоров. Целью этих контор было облегчение сношений Сената и коллегий с московскими и провинциальными учреждениями и производство мелких текущих дел.

Первоначально в состав Сената вошли девять человек: граф Иван Алексеевич Мусин-Пушкин, боярин Тихон Никитич Стрешнев, князь Петр Алексеевич Голицын, князь Михаил Владимирович Долгоруков, князь Григорий Андреевич Племянников, князь Григорий Иванович Волконский, генерал-кригсцальмейстер Михаил Михайлович Самарин, генерал-квартирмейстер Василий Андреевич Апухтин и Назарий Петрович Мельницкий. Обер-секретарем был назначен Анисим Щукин [2].


2. Сенат в эпоху верховного тайного совета и кабинета (1726-1741)

Учрежденный 8 февраля 1726 Верховный Тайный Совет как при Екатерине I, так и в особенности при Петре II фактически осуществлял все права верховной власти, вследствие чего положение Сената, особенно по сравнению с первым десятилетием его существования, совершенно изменилось. Хотя степень предоставленной Сенату власти, в особенности в первое время правления совета (указ 7 березня 1726), формально не потерпела решительно никаких изменений, а круг предметов его ведомства иногда даже расширялся, но общее значение Сената в системе государственных учреждений очень быстро изменилось уже в силу одного того, что верховный тайный совет стал над Сенатом. Немалый удар значению Сенату был нанесен и тем, что наиболее влиятельные сенаторы перешли в верховный совет. В числе этих сенаторов были президенты трёх первых коллегий (военной - Меньшиков, морской - гр. Апраксин и иностранной - гр. Головкин), которые становятся до некоторой степени равными Сенату. Ещё важнее была та дезорганизация, которая была внесена верховным тайным советом во все учреждения империи. Генерал-прокурор Ягужинский, враг партии, образовавшей верховный тайный совет, был назначен резидентом в Польшу, и должность генерал-прокурора фактически упразднилась; исполнение её было поручено обер-прокурору Воейкову, не имевшему никакого влияния в Сенате; в марте 1727 р. была упразднена должность рекетмейстера. В это же время мало-помалу исчезают и должности фискалов.

После той коренной ломки, которой подверглись местные учреждения Петра (1727-1728), губернское управление пришло в полное расстройство. При таком положении дел центральные учреждения, в том числе и стоявший во главе их Сенат, утратили всякую действительную силу. Почти лишённый средств надзора и местных исполнительных органов, ослабленный в своём личном составе Сенат продолжал, однако, нести на своих плечах тяжелый труд мелкой текущей правительственной работы. Титул Правительствующий ещё при Екатерине был признан "неприличным" сенату и заменен титулом "Высокий". Верховный совет требовал от Сената отчетов, запрещал ему производить расходы без разрешения, делал Сенату выговоры, грозил штрафами.

Когда замыслы верховников потерпели неудачу и императрица Анна вновь "восприяла" самодержавие, указом 4 марта 1730 Верховный Тайный Совет был упразднён, и Правительствующий сенат восстановлен в прежней силе и достоинстве. Число сенаторов было доведено до 21, причём в состав Сената вошли самые выдающиеся сановники и государственные деятели. Через несколько дней была восстановлена должность рекетмейстера; Сенат снова сосредоточил в своих руках все управление. Для облегчения Сената и освобождения его от влияния канцелярии он был разделен (1 июня 1730 г.) на 5 департаментов; задачею их была предварительная подготовка всех дел, которые решаться должны были по-прежнему общим собранием Сената. На самом деле разделение Сената на департаменты не осуществилось. Для надзора над Сенатом Анна Иоанновна сначала думала ограничиться еженедельным представлением ей двух ведомостей, одной - о решённых делах, другой - о делах, которые Сенат без доклада императрице решить не может. 20 октября 1730 г. признано было, однако, необходимым восстановить должность генерал-прокурора.

В 1731 году (6 ноября) официально появляется новое учреждение - кабинет, уже около года существовавший в виде частного секретариата императрицы. Через кабинет восходили к императрице доклады всех учреждений, в том числе и Сената; из него объявлялись высочайшие резолюции. Постепенно участие императрицы в постановлении резолюций уменьшается; 9 июня 1735 г. указы, подписанные тремя кабинет-министрами, получают силу именных.

Хотя компетенция Сената формально изменена не была, но фактически подчинение кабинет-министрам весьма тяжело отразилось на Сенате даже в первый период существования кабинета (до 1735 г.), когда он занимался по преимуществу делами иностранной политики. Позже, когда кабинет начал простирать своё влияние и на дела внутреннего управления, постоянные непосредственные сношения кабинета с коллегиями и даже с сенатской канцелярией помимо Сената, понукания за медленность, требования отчетов и реестров решенных и нерешенных дел, наконец, крайнее уменьшение состава сенаторов (одно время в Сенате бывали только двое, Новосильцов и Сукин, личности с самою нелестною репутацией) довели Сенат до небывалого падения.

После указа 9 июня 1735 г. фактическое господство кабинет-министров над Сенатом приобретает законную основу, и на доклады Сената резолюции кладутся уже от имени кабинета. После смерти Анны Иоанновны (17 октября 1740 г.) в кабинете были поочередно полновластными хозяевами Бирон, Миних и Остерман. Поглощенному борьбою партий кабинету было не до Сената, значение которого поэтому в это время несколько повышается, что выражается, между прочим, в появлении "общих рассуждений" или "генеральных собраний" кабинета с сенатом.

12 листопада 1740 р. була заснована посада придворного рекетмейстера, спочатку для розгляду всепідданішу скарг на колегії і нижчі місця, а з 27 листопада того ж року - і на Сенат. У березні 1741 р. ця посада була скасована, але дозвіл приносити всеподданнейше скарги на Сенат залишилося в силі.


3. Сенат при Єлизаветі Петрівні і Петра III

12 грудня 1741, незабаром після вступу на престол, Імператриця Єлизавета видала указ про скасування кабінету і про відновлення Правительствующего сенату (перед тим знову именовавшегося Високим) в його колишній посаді. Сенат не тільки став верховним органом імперії, не підлеглим ніякому іншій установі, не тільки був осередком суду і всього внутрішнього управління, знову підпорядкувавши собі військову і морську колегії, але нерідко абсолютно безконтрольно здійснював функції верховної влади, вживаючи заходів законодавчого характеру, дозволяючи своєю владою адміністративні справи, раніше сходили на затвердження монархів, і привласнивши собі навіть право самопополненія. Іноземна колегія залишилася, однак, непокора Сенату. Посада генерал-прокурора, яку при Єлизаветі майже весь час займав нічим не чудовий князь Трубецькой, аж ніяк не пригнічувала Сенат, хоча й набула вже велике значення в загальному ладі внутрішнього управління, так як через генерал-прокурора йшла велика частина доповідей імператриці (навіть по Св. Синоду). Установа конференції при найвищому дворі (5 жовтня 1756 р.) спочатку мало похитнуло значення Сенату, так як конференція займалася переважно справами закордонної політики, але в 1757-1758 рр.. починається постійне втручання конференції у справи внутрішнього управління. Сенат, незважаючи на свої протести, виявляється вимушеним відповідати на запити конференції, виконувати її вимоги. Усуваючи Сенат, конференція починає безпосередньо зноситися з підлеглими йому місцями.

Петро III, вступивши на престол 25 грудня 1761, скасував конференцію, але 18 травня 1762 заснував рада, по відношенню до якого Сенат був поставлений в підлегле становище. Подальше применшення значення Сенату виразилося в тому, що військова та морська колегії знову були вилучені з його ведення. Свобода дій Сенату в області внутрішнього управління була сильно обмежена забороною "видавати укази, які в певний закон або підтвердження колишніх служать" (1762).


4. Сенат при Катерині II і Павла I

Після вступу на престол імператриці Катерини II Сенат знову стає вищою установою в імперії, бо рада припиняє свою діяльність. Однак роль Сенату в загальній системі державного управління істотно змінюється: Катерина сильно впустила її з огляду на те недовіри, з яким вона ставилася до тодішнього Сенату, проникнутому традиціями Єлизаветинського часу. У 1763 р. було поділ Сенату на 6 департаментів: 4 в Санкт-Петербурзі та 2 в Москві. I департамент відав справи державні внутрішні і політичні, II - судові, III - справи по губерніях, що знаходилися на особливому положенні ( Малоросія, Ліфляндія, Естляндія, Виборзька губ., Нарва), IV - справи військові і морські. З московських департаментів V відав справами адміністративними, VI - судовими. Усі департаменти були визнані в рівній силі і гідність. За загальним правилом, всі справи вирішувалися в департаментах (одноголосно) і лише за розбіжністю переносилися в загальні збори. Цей захід дуже важко відбилася на політичному значенні Сенату: його укази стали виходити не від зборів всіх самих сановних людей в державі, а лише від 3 - 4 осіб, рахуватися з якими було набагато легше. Генерал-прокурор і обер-прокурори отримали набагато більший вплив на вирішення справ в Сенаті (при кожному департаменті, крім I, з 1763 р. був свій обер-прокурор; при I департаменті посада ця була заснована в 1771 р., а до тих пір її обов'язки виконував генерал-прокурор). У ділових відносинах поділ Сенату на департаменти принесло величезну користь, значною мірою усунувши ту неймовірну повільність, якою відрізнялося сенатське діловодство. Ще більш чутливий і дотиковий шкоди значенням Сенату було завдано тим, що від нього мало-помалу відняли справи, які надавали дійсну державну важливість, і на його частку залишилися лише суд і пересічна адміністративна діяльність. Найрізкіше проявилося усунення Сенату від законодавства. Перш Сенат був нормальним законодавчим органом; у величезній більшості випадків йому ж належала й ініціатива прийнятих законодавчих заходів. При Катерині все найбільші з них (установа губерній, жалувані грамоти дворянству і містам і т. д.) виробляються крім Сенату; ініціатива їх належить самої імператриці, а не Сенату. Навіть від участі в роботах комісії 1767 р. Сенат був абсолютно відсторонений: йому надано було тільки, подібно колегіям і канцеляріях, обрати до комісії одного депутата. За Сенатом при Катерині залишилось поповнення дрібних прогалин у законах, не мають політичного значення, причому здебільшого Сенат представляв свої припущення на затвердження верховної влади. Катерина, мабуть, дуже мало довіряла талантам тих, хто засідав у тодішньому Сенаті, прекрасно розуміла повну залежність Сенату від його канцелярії і нездатність його при незграбних формах його діловодства до енергійної, активної роботи. При вступі на престол Катерина знайшла, що Сенат довів багато частин управління до неможливого безладу; потрібно було прийняти дуже енергійні заходи для його усунення, а Сенат опинявся зовсім до того непридатним. Тому ті справи, яким імператриця надавала найбільше значення, вона доручала окремим особам, які користувалися її довірою, - головним чином генерал-прокуророві князю Вяземському, завдяки чому значення генерал-прокурора посилився до небувалих раніше розмірів. Фактично він був як би міністром фінансів, юстиції, внутрішніх справ і державним контролером. У другій половині царювання Катерини вона стала передавати справи та іншим особам, з яких багато суперничали з кн. Вяземським за ступенем ділового впливу. З'явилися цілі відомства, начальники яких безпосередньо, минаючи Сенат, доповідали імператриці, внаслідок чого відомства ці стали абсолютно незалежними від Сенату. Іноді вони носили характер особистих доручень, визначається відношенням Катерини до тій чи іншій особі і ступенем чиниться йому довіри; напр. після смерті Баура, колишнього як би міністром шляхів сполучення, лукаві були розподілені між адміралом Грейгом, фельдмаршалом Чернишовим і кн. Вяземським. Поштове управління доручалося то Вяземському, то Шувалову, то Безбородько. Величезним ударом для Сенату стало і нове вилучення військової і морської колегії з його ведення, причому військова колегія відокремлюються зовсім і в області суду і фінансового управління. Підірвавши загальне значення Сенату, цей захід особливо важко відбилася на III і IV його департаментах. Значенням Сенату і ступеня його влади було завдано далі важкий удар установою губерній (1775 і 1780). Дуже багато справ перейшли з колегій в губернські місця, і колегії, з якими у Сенату виробився вже відомий modus vivendi, мало-помалу закривалися. Сенату доводилося стати в безпосередні зносини з новими губернськими установами, які ні формально, ні за духом своїм не були узгоджені з установою Сенату. Катерина прекрасно усвідомлювала це і неодноразово складала проекти реформи Сенату (збереглися проекти 1775, 1788 і 1794 рр..), Але здійснені вони не були. Неузгодженість установ Сенату і губерній повела, по-перше, до того, що справи найбільшою важливості завжди могли бути докладиваеми імператриці намісником або генерал-губернатором безпосередньо, крім Сенату, а по-друге, до того, що Сенат виявився пригніченим дрібними адміністративними справами, що надходили до нього з 42 губернських правлінь і 42 казенних палат. Герольдія з установи, завідуючого всім дворянством і призначенням на всі посади, звернулася в місце ведення списків посадовим особам, назначавшимся губернаторами. Найменший щодо шкоди значення Сенату понесло в області суду; в порівнянні з попередніми царювання, коли урядова діяльність Сенату брала верх над судовою, здавалося навіть, що Сенат став переважно судовим місцем. Формально Сенат вважався найвищою судовою інстанцією, і тут, однак, значення його умалялось, по-перше, тим небувалим доти впливом, який чинили на вирішення справ обер-прокурори і генерал-прокурор, а по-друге, широким допущенням всеподданнейшим скарг не тільки на департаменти, але і на загальні збори Сенату (скарги ці подавалися рекетмейстера і їм доповідалися імператриці). Хоча закон загрожував покаранням за неправе челобітье на Сенат, але, за словами Сперанського, у все це час був тільки один випадок, коли хтось Березін був відданий за то під суд самого Сенату, який, наслідуючи милосердя імператриці, виклопотав йому прощення. У царювання Павла Петровича, незважаючи на всі його неспівчуття катерининської системі, положення Сенату серед державних установ залишилося майже зовсім таким же, яким воно було при Катерині. Були утворені нові відомства, справи яких не входили до кола ведення Сенату. Відновлення деяких з колегій, скасованих за Катерини, не спричинило за собою відновлення колишніх відносин між ними і Сенатом: вони були доручені головним директорам, які мали особистий доповідь в імператора. Генерал-прокурор (князь Куракін, потім Обольянінов), зосередивши у своїй канцелярії небувале до того часу кількість справ, користувався в цих справах владою майже самодержавно. Тиск його на Сенат ще збільшилась. Сенат залишився переважно судовим місцем, але й тут зазнав нових обмежень: у справах про казенне майно він перестав бути вищою інстанцією (1799), справи ці були дозволені лише іменними указами. Всякі обмеження права оскаржити рішення департаментів і загальних зборів Сенату були скасовані (1797), внаслідок чого скарги починають приносити мало не по кожній справі. Це викликало, незважаючи на найрішучіші заходи до прискорення сенатського виробництва, страшне обтяження Сенату судовими справами, які в цей час розглядалися усіма його департаментами.


5. Сенат від царювання Олександра I до кінця XIX століття

На відновлення мощі Урядового Сенату

Лежить Сенат в пилу, сивим покритий мороком
Повстань! - Річок Олександр. Він встав - та тільки раком

Анонімна епіграма

Основний характер Сенату, як і інших центральних установ, остаточно намічається в царювання Олександра Павловича. Майже негайно по вступі на престол імператор Олександр приступив до реформи Сенату, усвідомлюючи всю необхідність покласти край тому принизливому становищу, до якого було доведено верховне установа імперії. 5 червня 1801 був виданий іменний указ, яким Сенат запрошувався скласти доповідь про права своїх і обов'язках. Указ цей, в якому ясно було висловлено намір імператора підняти значення Сенату, справив сильне враження не тільки на Сенат, а й на освічену публіку взагалі. У відповідь на указ було представлено декілька проектів всепідданішу доповіді, написаних з незвичайним одушевлением (гр. Завадовський, Державіним, Воронцовим) і виражали прагнення Сенату повернути те значення, яким він користувався при Петра I і Єлизаветі. Сенат ухвалив проект гр. Завадовського. Після подання його государю почалося детальне обговорення реформ Сенату як в " Негласний комітеті ", так і в заснованому 30 березня ( 11 квітня) 1801 Державній раді (точніше, " Неодмінному раді "). Результатом усіх цих нарад з'явився іменний указ 8 вересня 1802 р. про права та обов'язки Сенату. Указ цей є останнім законодавчим актом, систематично визначальним як саму організацію Сенату, так і його ставлення до інших вищих установам. Незважаючи на те, що указ 8 вересня 1802 став результатом серйозного прагнення імператора і наближених до нього осіб підняти значення Сенату, він не вносив в організацію його і в його відносини до інших установ майже нічого нового: він тільки відновляти в пам'яті забуті і фактично знищені Павлом права Катерининського Сенату, тобто Сенату вже применшення в первісному гідність. Нововведеннями були тільки такі правила: у разі протесту ген.-прокурора проти визначення Сенату справу доповідалося государю не одним ген.-прокурором, але при депутації від Сенату; Сенату було дозволено, якщо він побачить важливі незручності в існуючих законах, представляти про те государю. Одночасно з указом про Сенаті був виданий маніфест про заснування міністерств, причому було постановлено, що щорічні звіти міністрів представляються в Сенат для доповіді государеві. У силу цілого ряду умов ці знову даровані Сенату права не могли скільки-небудь підняти його значення. За складом свого Сенат залишився зборами далеко не перших сановників імперії. Безпосередніх зносин Сенату з верховною владою не було створено, і це визначило характер відносин Сенату до раді, міністрам та Комітету міністрів.

Сенатори в сенаті. Малюнок Карла Булли (1914 рік)

6. Участь Сенату в законодавстві

Вже указ 1802 року дивиться на Сенат як на законосовещательное установа: справи законодавчі були зосереджені в Неодмінному раді, заснованому в 1801 р. Коли значення цієї ради впало, законодавство перейшло до наближених государя і до міністрів, а з 1810 року - до освіченої у тому ж році, Держав. раді. Будучи усунутий від законодавства в якості органу законодорадчого, Сенат зберіг, однак, відоме ставлення до законодавства. Перш за все, С. надано право початкового приречення законів: загальні збори С. можуть виробити проект закону і піднести його на найвищу затвердження через міністра юстиції і Державна рада, причому міністр повинен випросити найвищий дозвіл на внесення проекту до ради. Насправді сенат цим правом не користується, бо по ходу справ і за наданими в його розпорядження грошовим і особистим засобам він позбавлений можливості проводити всі ті роботи, які необхідні для підготування і розробки скільки-небудь складного законопроекту. Правило, за яким Сенат не приступає до вирішення таких справ, на які не виявиться точного закону, але по всякому такому казусні справі складає проект рішення і підносить його государю, в XVIII столітті і в першій половині XIX мало величезне значення для законодавства: цим шляхом було заповнене чимало прогалин у законі. Право представляти С. государю про незручності в існуючих законах, дароване С. указом 8 верес. 1802 р., піддалося суттєвого обмеження при першій же спробі С. скористатися ним. Коли Сенат представив імп. Олександру I, що указ 5 дек. 1802 про терміни служби унтер-офіцерів з дворян суперечить указу про вольності дворянства і жалуваною грамоті дворянству, то государ, прийнявши це зауваження дуже немилостиво, роз'яснив указом 21 березня 1803, що заперечення С. безпідставні і що право С. представляти заперечення відноситься єдино до законів існуючим, не торкаючись знову виданих або підтверджуються. Право подання з наведеної застереженням увійшло і в діюча установа С., але в державному житті Росії того часу воно не має ніякого практичного значення. В Сенат должны поступать постановления общих присутствий губернских установлений, которые имеют право по получении нового закона представить о неясности его или неудобствах в исполнении; но недоброжелательство, с которым Сенат относился к такого рода представлениям, привело к тому, что правом этим губернские места не пользуются с начала XIX в. и оно существует только на бумаге.


7. Участие Сената в делах управления

В области дел административных в С. произошла с 1802 г. наиболее сложная перемена. В 1802 г. при учреждении министров они были поставлены над коллегиями. Хотя манифест 1802 г. об учреждении министерств оставлял в большинстве случаев вопрос об отношении С. к министерствам открытым, но так как отношения С. к коллегиям уже более или менее определились, то первоначально взаимные отношения министров и С., по-видимому, не вызывали затруднений. Когда было обнаружено, что совместное существование коллегий и министров ведет к серьёзным неудобствам, и когда вследствие этого с 1803 г. начинается постепенное закрытие коллегий и преобразование их в департаменты министерств, отношения С. к министерствам сделались совершенно неясными, и из неясности этой всю выгоду извлекли министры. Фактически прекращается представление министрами в С. ежегодных отчетов; те дела, которые прежде восходили в С., рассматриваются комитетом министров. В области административных дел компетенция комитета почти слилась с компетенцией С., так что около 1810 г. возникает ряд проектов то об упразднении административного департамента С. с передачею его дел комитету (проект Сперанского 1809 г.), то об упразднении комитета с передачею его дел С. (Сперанский в 1810 и 1811 гг., позднее Трощинский). Эта последняя мысль лежит в основе ныне действующего учреждения министерств 25 июня 1811 г.: в нём не содержится упоминания о комитете министров, и те функции, которые и до тех пор исполнялись комитетом и позже во всей неприкосновенности за ним остались, передавались С. На самом деле передачи этой не состоялось. Комитет министров не только не был упразднен, но получил по случаю отъезда государя на войну новые чрезвычайные полномочия и ничего не уступил из прежних. Когда прекратились чрезвычайные полномочия комитета министров, общее значение его тем не менее продолжало расти; в эпоху полновластия Аракчеева комитет становится средоточием всего государственного управления. Роль С. в административных делах падает. Во главе исполнительных органов государства становятся министры. Закон, однако, по-прежнему признает С. верховным в порядке суда и управления местом империи, не имеющим над собой иной власти, кроме власти императорского величества, посылающим министрам указы, получающим от них рапорты. Губернские места фактически стоят в полной зависимости от министерств, но считаются подчиненными С. Поэтому С. был всегда формально в своём праве, если обращался к министерствам или губернским местам с каким - либо требованием. С. удобнее всего было действовать, указывая на допущенные неправильности или отступления от законов, восстановляя силу закона, требуя исправления незаконных распоряжений. Для непосредственного участия в активной администрации Сенат был мало пригоден и по составу своему, и по медленности делопроизводства, и потому, что он устранен от распоряжения исполнительными органами, даже от непосредственного соприкосновения с ними. Таким образом, С. силою вещей обращался мало-помалу из органа действительного управления в орган надзора за законностью, каким его в проектах 1788 и 1793 гг. хотела сделать Екатерина. Между С. и комитетом министров произошло как бы известное размежевание: С. держится в своей деятельности начала законности в управлении (Legalit tsprincip), комитет - начала целесообразности (Opportunit tsprincip). Дела административного характера, поступавшие на рассмотрение Правительствующего сената, могут быть разделены на следующие две категории:

1) Дела исполнительного характера. Дел чисто исполнительного характера в С. осталось весьма немного, и в большинстве случаев они мало возвышают значение С. Из таких дел сравнительно более существенными являются: 1) публикация законов. Практически важно не то, кому поручено обнародование законов, а то, чтобы законы вообще обнародовались и чтобы публикация их была сосредоточена в одном месте. Законодательство наше, однако, не только допускает существование законов тайных и обнародованию не подлежащих, но не вполне обеспечивает и то, чтобы законы, предназначаемые ко всеобщему сведению, обнародовались именно через С. Во второй половине XIX в. законы часто сообщались подлежащим местам и лицам помимо С., в циркулярах министра внутренних дел губернаторам и т. п. В 60-х годах, с появлением сенатского издания "Собрание узаконений и распоряжений правительства", на С. возлагается обязанность следить, чтобы никакие частные или официальные издания не публиковали законов ранее С. Но это мало достигает цели, в особенности относительно военного ведомства: законы приводятся здесь в исполнение приказами по ведомству и сообщаются С. для распубликования лишь впоследствии, иногда по истечении нескольких десятков лет (Полож. о сибирском казачьем войске, высоч. утвержденное 5 марта 1861 г., распубликовано в № 53 Собрания Узаконений за 1899 г.). По вопросу о том, что считается моментом обнародования закона, см. Обнародование законов. О том, какое значение имеет распубликование С. административных распоряжений, см. Обязательные постановления. 2) Начеты казны и на казну: сложение недоимок, возврат денег, неправильно поступивших в казну, разрешение разногласий между государственным контролем и теми учреждениями или должностными лицами, на которых сделан начет. 3) Дела казенного управления: утверждение торгов, споры между министерствами о казенном имуществе. 4) Утверждение в должности мировых судей, уездных кадиев. Дела, перечисленные в этих 4 пунктах, производятся в первом департаменте. 5) Удостоверение прав состояния (сословных): переходы из одного состояния в другое; удостоверения в принадлежности тому или другому состоянию; ведение гербовников, производство в чины за выслугу лет. Эти дела ведаются частью первым департаментом, частью департаментом герольдии. Серьёзное практическое значение имеют производящиеся во втором департаменте дела по земельному устройству крестьян.

2) Дела по надзору за законностью управления. Здесь С. выступает, во-первых, в качестве органа, по собственному почину или по представлениям подлежащих учреждений разрешающего силою закона могущие встретиться при исполнении его затруднения и недоразумения, имеющего надзор за действиями разных мест управления и принимающего меры взыскания, понуждения, подтверждения и поощрения. С. разрешает возникающие между административными местами пререкания о власти и передает дела из одного присутственного места в другое. С. рассматривает дела о предании суду за преступления должности должностных лиц IV и V классов, назначенных высочайшею властью. Во-вторых, С. является инстанцией, принимающей жалобы частных лиц и органов самоуправления на неправильные распоряжения министров и губернских мест. Хотя эта сторона его деятельности наименее разработана в законе (жалобы на министров, напр., вовсе законом не предусмотрены), но относящиеся сюда дела, постоянно развиваясь количественно, приобретают огромное государственное значение. Несмотря на все несовершенство сенатского делопроизводства по административным делам, медленного и тайного, несмотря на слабость политического и общественного значения С., сенат, принимая к своему рассмотрению такого рода жалобы и при разрешении дела строго держась почвы закона, создал вид административной юстиции, несвободный от недостатков, но, во всяком случае, способствующий утверждению законности в управлении. Из всех существующих в русском государственном строе гарантий законности надзор С. является, несомненно, наиболее действительною.


8. Участие Сената в делах судебных

Участие Сената в делах судебных принимает различные формы в зависимости от того, поступило ли данное дело из судебного места старого или нового (по судебным уставам импер. Александра II) устройства. Дела из старых судебных мест поступали в С. по апелляциям, по ревизии, по протестам губернских прокуроров и по несогласию губернаторов с решениями судов. Рассматриваются эти дела в судебном дпт. правит. С., который разрешает их по существу, в дореформенном, лишь отчасти измененном порядке. Дела из судебных установлений, образованных по судебным уставам имп. Александра II, поступают в кассационные дпт. По делам уголовным просьбы могут касаться или отмены (кассации) приговора, или возобновления уголовного дела; по делам гражданским просьбы могут быть о кассации решения, о пересмотре его и просьбы не участвовавших в деле третьих лиц. О существе кассационного производства см. Кассационный суд и Возобновление судебных дел. В уголовном кассационном департаменте рассматриваются по существу дела о преступлениях по должности чинов выше V класса. Из кассационных департаментов, иногда с участием первого и второго, образуются следующие общие присутствия: общее собрание кассационных департаментов (некоторые дела судебного управления, пререкания о подсудности между судами гражданского, военного и духовного ведомств, апелляционные жалобы на судебные приговоры уголовного кассационного департамента, кассационные жалобы на решения особого присутствия для дел о государственных преступлениях); общее собрание кассационных департаментов с участием первого (пререкания о подсудности между правительственными и судебными учреждениями, жалобы на решения соединённого присутствия первого и гражданского кассационного департамента по делам о взыскания убытков с должностных лиц; обсуждение вопросов, разрешаемых неоднообразно в разных судебных местах); общее собрание кассационных департаментов с участием первого и второго департаментов (дела того же рода, но касающиеся предметов ведомства второго департамента). По вопросам о разномыслии прокуроров с губернскими правлениями о предании суду должностных лиц образуется соединённое присутствие первого и уголовного кассационного департаментов или первого, второго и уголовного кассационного департаментов. Для дел по надзору за судебными местами и должностными лицами судебного ведомства учреждено соединённое присутствие первого и кассационных департаментов, для пересмотра судебных решений губернских присутствий - соединённое присутствие первого и гражданского (или уголовного, по принадлежности) департаментов. Наконец, из состава кассационных департаментов выделяются особое присутствие для дел о государственных преступлениях и высшее дисциплинарное присутствие.


9. Состав и разделение сената

Сенат складається з осіб перших трьох класів; визначаються сенатори з безпосереднього обрання імператорської величності, як з цивільних, так і з військових чинів, причому сенатори, не втрачаючи свого звання, можуть займати і інші посади. Виняток становлять сенатори касаційних департаментів, які можуть бути призначені тільки з осіб, що перебували не менше трьох років на посадах обер-прокурора, його товариша або голови, члена або прокурора судової палати, причому призначення на ці останні посади також обумовлено відомим службовим і освітнім цензом. Сенатори касаційних департаментів не можуть займати ніякої іншої посади на службі державною чи громадською. З сенаторів частина призначається до присутність в департаментах, частина присутня лише в загальних зборах, частина зовсім звільнена від будь-яких занять з С. До числа останніх звичайно належать вищі сановники, члени державної реєстрацiї. ради, міністри і т. п. Головну роботу несуть на собі сенатори, присутні в департаментах. Оскільки державне і політичне становище установи обумовлюється суспільним становищем його членів, положення С. залежить саме від цих сенаторів, присутніх в департаментах. Це - майже завжди особи, які займали посади III, іноді IV класу, причому призначення їх в С. є вінцем їх службової кар'єри. Таке невигідне становище С. серед інших вищих закладів імперії значною мірою паралізує владу, надану сенату як верховному місцем імперії.

Сенат діє у вигляді департаментів, загальних зборів і з'єднаних присутності. Хоча в деяких випадках загальні збори є як би інстанцією над департаментами, але за загальним правилом кожен департамент має владу діяти від імені всього С.; укази його "виконуються всіма підлеглими йому місцями і особами, як власні Імператорської Величності, і один Государ або іменний його указ може зупинити сенатське веління ". Число департаментів доходило (за Зводу Зак. Вид. 1857 р.) до 12; д-ти IV, межовий (з 1765 по 1794 р. - межова експедиція) і герольдії (департамент з 1848 р.) перебували в Санкт-Петербурзі, VI -VIII в Москві, IX і Х в Варшаві. У 1871 і 1876 р. московські і варшавські департаменти С. були скасовані. З поширенням дії судової реформи імп. Олександра II судові департаменти старого пристрою (II-V і межовий) поступово скорочувалися і були злиті в один. Нині С. складаються з наступних департаментів: першого, котрий відає всі справи адміністративні, коли вони можуть бути приведені до закінчення не інакше, як через Правлячий С. і не належать за законом до предметів відомства інших департаментів; другого, заснованого в 1882 р. (23 червня) і відає селянські адміністративні справи: судового, заснованого в 1898 р. (2 червня) і відає справи старих судових департаментів і межового; герольдії, що відає справи про сопрічтеніі до дворянства і почесного громадянства, про княжому, графському і баронському титулах, зміни прізвищ , складання гербовник; двох касаційних д-тов, заснованих по Судовим Статутів імп. Олександра II (цивільного і кримінального). Усі департаменти, крім касаційних, діють на підстави учр. Пр. С. і звичайно називаються "старим С.". Загальних зборів старого С. два: перше, що складається із сенаторів першого і другого департаментів і д-та герольдії, друге - з сенаторів судового департаменту і одного з касаційних, кримінального або цивільного за належністю. Предметами відомства цих загальних зборів є: справи, що переносяться зі старих департаментів С. за найвищими велінням внаслідок всеподданнейшим скарг; справи, які переносяться з департаментів за розбіжністю; справи, які потребують пояснення або доповнення законів. З касаційних ДПТ., Іноді за участю першого або другого, складається ряд загальних зборів і з'єднаних присутності (див. вище). Крім загальних зборів і з'єднаних присутності, що складаються із сенаторів лише кількох департаментів, в певних випадках збирається загальне присутність всього С. Це буває, напр., При сходженні імператора на престол і при принесенні присяги йому С. і в деяких інших урочистих випадках. За ст. 182 учр. Пр. сенату в кожен присутствених день до початку засідань в департаментах всі сенатори повинні увійти в загальні збори для вислушанії всіх представлених С. ​​найвищих наказів; на практиці це не дотримується. Кожен департамент складається із сенаторів, призначених за височайшим розсуд. За законом кількість їх не може бути менше трьох; в дійсності число сенаторів коливається від 6 - 7 (дпт. герольдії) до 18 (гражд. кас. ДПТ.). У кожному департаменті, крім першого, призначається (з 1832 р.) на один рік первоприсутствующий (в касації. Департаментах призначення первопрісутствующім не підлягає щорічному відновленню). Непризначення первопрісутствующім в перший департамент у найвищому повелении 1832 мотивовано тим, що цьому департаменту довірені власне справи розпорядчі. Це повеління не скасував того ні в чому на практиці не проявляється початку, що єдина особа імпер. величності головує в С. Для нагляду за виробництвом справ і (у старих департаментах) за правильністю рішень в кожному ДПТ., в загальних зборах касації. департаментів, в з'єднаному присутності першого та касаційних і вищому дисциплінарному присутності править. С. складаються обер-прокурори з товаришами. У департаменті герольдії обер-прокурор носить назву герольдмейстера. У загальних зборах старого С. прокурорські обов'язки як генерал-прокурора несе міністр юстиції. У кожному департаменті у загальних зборах касаційних департаментів, в з'єднаному присутності першого і цивільного касаційного департаменту, в з'єднаному присутності першого і кримінального касаційного департаменту і в соед. присутності першого і касаційної. департаментів є канцелярія, що складається, під керуванням обер-прокурора, з обер-секретарів та їх помічників.

Порядок діловодства в С. Порядок провадження справ в старих департаментах С. (адміністративних та судовому) і в їх загальних зборах є, з незначними лише відступами, порядок, що існував в дореформених судах. Як самі касаційні департаменти, так і ті загальні збори і з'єднані присутності, в які ці департаменти входять, діють на підставі судових статутів імп. Олександра II. У старий С. справи надходять, за загальним правилом, через канцелярію; лише зносин С. з верховною владою, Госуд. радою та комітетом міністрів проводяться через міністра юстиції. Справи приготовляются до доповіді канцелярією), яка збирає всі потрібні довідки, відомості та документи (у справі цивільним - тільки в тому випадку, якщо про те просять сторони) і становить записку, в якій стисло викладаються обставини справи та наводяться всі пов'язані з нього закони. Доповідь справи проводиться також канцелярією і полягає в усному викладі справи і в читанні тих документів та відомостей, які за їх значенням повинні бути повідомлені в буквальному їхній зміст. У вигляді доповнення до доповіді з 1865 р. по справах кримінальним та цивільним (а також межовим) сторони допускаються до подання пояснень. Після прочитання доповіді (у справах гражд. Та кримінальних - по постановці питань первопрісутствующім) відбувається голосування; прийнята резолюція складається канцелярію і заноситься в журнал. Канцелярію ж виготовляється і текст остаточного визначення С. Рішення департаментів ухвалюються, за загальним правилом, одноголосно (з 1802 р.); але з 1869 р. справи, які виробляються в приватному порядку, так само як і справи за скаргами на адміністративні установи та за поданнями цих установ, вирішуються більшістю 2 / 3 голосів присутніх сенаторів. Справи за злочинами посади адміністративних посадових осіб та про винагороду за шкоду і збитки, завдані цими злочинами, а також справи про припинення наслідків по госуд. злочинам вирішуються простою більшістю. Якщо в департаменті не відбудеться необхідного більшості, то обер-прокурор повинен намагатися привести сенаторів до угоди, якщо йому це не вдається, то в восьмиденний термін він дає письмове "погоджувальна пропозицію", по доповіді якого запитуються думки лише сенаторів, що брали участь у слуханні самої справи . Сенатори можуть або цілком прийняти думку обер-прокурора, або відкинути його. В останньому випадку справа переноситься в загальні збори. У загальних зборах потрібна проста більшість, крім справ, що надходять з першого і другого департаментів, за якими потрібно більшість 2 / 3. Право давати погоджувальні пропозиції загальним зборам належить міністру юстиції. Ці погоджувальні пропозиції підлягають попередньому обговоренню "консультації при міністерстві юстиції" (21 жовт. 1802 р.), що складається з товариша міністра, директорів департаментів, всіх обер-прокурорів та особливо призначуваних членів. Якщо загальні збори не прийме погоджувальної пропозиції міністра, справа переноситься в Госуд. рада. Незрівнянно більш значним, ніж вплив, який чиниться прокуратурою на старий С. шляхом погоджувальних пропозицій, є вплив, який прокуратура отримує в силу права пропускати сенатські визначення: кожне визначення С. по складанні його канцелярією представляється насамперед по департаментам - обер-прокурорам, за загальними зборам - міністру юстиції, які в разі згоди свого з визначенням роблять на ньому напис "читав". У разі незгоди обер-прокурора з визначенням департаменту, а міністра юстиції - з визначенням загальних зборів вони можуть запропонувати про те С. Якщо С. не відмовиться від свого початкового погляду, то департаментские рішення може бути з дозволу міністра юстиції перенесено в загальні збори; рішення загальних зборів у разі незгоди з ним міністра юстиції переноситься на повагу Державної ради. За багатьма справах обер-прокурор принаймні зобов'язаний до пропуску рішення представити його на схвалення міністра. Якщо визначення пропущено обер-прокурором, то воно видається до підпису сенаторам, але після підписання ними не раніше може бути звернено до виконання, як при представленні обер-прокурора (за загальним зборам - міністру юстиції) і за його резолюції "виконати". Пропуску прокурорського нагляду не підлягають з департаментських справ ті справи першого департаменту, які вирішуються простою більшістю голосів, а зі справ загальних зборів - всі справи другого спільного зібрання, крім тих, щодо яких С. ​​визнає необхідність постанови нового закону або скасування чинного. Ці обмеження впливу прокурорського нагляду встановлені на початку вісімдесятих років і з тих пір распространяемості не були. Ще більше практичне значення, ніж нагляд обер-прокурорів, мають ті права, які надані стосовно С. всім міністрам. По цілому ряду справ визначення С. може відбутися не інакше, як за участю підлягає міністра. Участь це виражається або в тому, що визначення департаменту перш підписання визначення сенаторами перепроваджується міністру, або в тому, що сама справа доповідається не інакше, як у присутності міністра або його товариша. По деяких справах С., крім того, вимагає від міністрів попередніх висновків ще до слухання справи по суті. Якщо департамент не погодиться з думкою міністра, то справа переноситься в загальні збори, де голос міністра обчислюється в загальному рахунку голосів сенаторів. Провадження справ у касаційних департаментах зосереджено не в канцелярії, а в присутності С. Справа підготовляється до доповіді і доповідається одним із сенаторів, причому роль канцелярії обмежується лише збиранням довідок і т. п. підготовчою роботою. Більша частина справ доповідається не в самому департаменті (для законного складу якого потрібно 7 сенаторів), а у відділенні, де достатньо присутності трьох сенаторів. Рішення, прийняте відділенням, має силу департаментського; але у справах складним або збудливим будь-якої принципове питання, не колишній ще після розгляду департаменту, справа переноситься з відділення в департамент. Проекти визначень складаються доповідає сенаторами, а не канцелярією. Обов'язки та права обер-прокурорів у касаційних департаментах С. зовсім інші, ніж у старих департаментах: права нагляду за сенатськими визначеннями і протесту в разі незгоди з ними обер-прокурори касаційних департаментів не мають; роль їх обмежується пред'явленням (особисто або через товаришів обер- прокурора) висновки про ступінь обгрунтованості касаційної скарги чи касаційного протесту. Право нагляду за канцелярією і в касаційних департаментах надано прокуратурі.


10. Скарги на Сенат

За загальним правилом, установленим у 1802, на Сенат не могло бути апеляції, але, згідно зі ст. 25-й указу від 8 вересня 1802, "як можуть бути крайнощі, в яких заверне всяке притулок до Його Імператорської Величності було б відняти позбавлення у стражденного", то скарги допускалися з тим, що "коли скарга виявиться несправедливою, скаржник за подачу оной виданий буде суду".

Указ 1802 не робив при цьому відмінності між рішеннями департаментів і загальних зборів. Ця відмінність з'явилося в 1810 р., коли утворена при Госуд. раді комісія прохань залишала без поваги всі скарги по тяжебним справах, вирішених в загальному сенату зборах.

За Зводу Законів видання 1832 на загальні збори скарги могли бути прийняті у справах про відшукують свободу з поміщицького володіння і по справах, в яких відбудеться особливе повеління.

За Зводу видання 1842 і 1857 до цих випадків додалися ще справи про відшукання прав дворянського стану і про огорожі прав малолітніх або божевільних. Визначення загальних зборів переносилися за скаргами в Державна Рада.

Згодом скарги на загальні збори Сенату не приймалися.


Примітки

  1. Правлячий сенат (у Росії, 1711-1917, офіц.): Лопатин В. В. Прописна або рядкова? Орфографічний словник / В. В. Лопатін, І. В. Нечаєва, Л. К. Чельцова. - М.: Ексмо, 2009. - 512 с., Стор 351
  2. 300 років Сенату. - www.prlib.ru/history/Pages/Item.aspx?itemid=447

Література

  • Градовський, "Початки рос. Госуд. Права" (т. II, 1887);
  • його ж, "Вища адміністрація Росії XVIII ст. та генерал-прокурори" (1866; увійшло в I т. "Зібрання творів" А. Д. Градовський, 1899);
  • Коркунов, "Русское госуд. Право" (т. II);
  • його ж, "Чотири проекти Сперанського" ("Вісник всесвітньої історії", 1900, № II і III);
  • його ж, "Два проекти перетворення С." ("Журн. Мін. Юстиції", 1899, кн. V);
  • його ж, "Проект пристрою Сенату Г. Р. Державіна" ("Збірник статей", СПб., 1898);
  • його ж, "Проект судового устрою М. А. Балугьянского" (т. же);
  • Петровський, "Про сенаті в царювання Петра Вел." (1875); * Філіппов, "Історія С. в правління Верховної Таємної Ради і Кабінету" (ч. I: "Сенат в правління Верховної Таємної Ради", 1895);
  • його ж, "Кабінет міністрів і Править. С. у їх взаємних відносинах" ("Збірник правознавства та громадськості. знань"; т. VII);
  • В. Щеглов, "Госуд. Рада в Росії" (1892);
  • його ж, "Госуд. рада за царювання імп. Олександра I" (1895);
  • "Сенатський архів" (тт. I-VIII); "Журнали Комітету 6 грудня 1826" ("Збірник Имп. Історичного товариства", т. LXXIV);
  • "Папери Комітету 6 дек. 1826" (Той же Збірник, т. ХС); * М. Цейла, "Править. Сенат" (1898), "Архів Державної ради" (вид. Калачова, т. III).
  • Мурзанов Н. А. Словник російських сенаторів 1711-1917 рр.. : Матеріали для біографій. СПб. : Д. Буланін, 2011. 735 с., [17] л. мул. ISBN 978-5-86007-666-2.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Правлячий бургомістр
Сенат
Сенат Фінляндії
Сенат Бельгії
Сенат Польщі
Сенат Свінхувуд
Сенат Канади
Сенат Італії
Сенат (Австралія)
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru