Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Пушкін, Олександр Сергійович


Kiprensky Pushkin.jpg

План:


Введення

Олександр Сергійович Пушкін ( дореф. Александр 'Сергѣевіч' Пушкін ; 26 травня ( 6 червня) 1799, Москва - 29 січня ( 10 лютого) 1837, Санкт-Петербург) - російська поет, драматург і прозаїк.

Олександр Сергійович Пушкін має репутацію великого або видатного російського поета [3]. В філології Пушкін розглядається як творець сучасного російської літературної мови [4].


1. Біографія

1.1. Походження

Генеалогічне древо Пушкіна

Пушкін походив з розгалуженого нетітулованного дворянського роду Пушкіних, сходили по генеалогічної легенді до "чоловікові чесно" Ратша, сучаснику Олександра Невського. Пушкін неодноразово писав про свій родовід у віршах і прозі, він бачив у своїх предках взірець стародавнього роду, дійсної "аристократії", чесно служив вітчизні, але не здобув прихильності правителів і "гнаного". Не раз він звертався (у тому числі в художній формі) і до образу свого прадіда по матері - африканця Абрама Петровича Ганнібала, який став слугою та вихованцем Петра I, а потім військовим інженером і генералом.

Дід по батькові Лев Олександрович - артилерії полковник, гвардії капітан. Батько - Сергій Львович Пушкін (1767-1848), світський дотепник та поет-аматор. Мати Пушкіна - Надія Йосипівна (1775-1836), онука Ганнібала. Дядько по батькові, Василь Львович (1766-1830), був відомим поетом кола Карамзіна. З дітей Сергія Львовича та Надії Йосипівни, крім Олександра, вижили донька Ольга (у заміжжі Павлищева, 1797-1868) і син Лев (1805-1852).


1.2. Дитинство

Пушкін народився 26 травня ( 6 червня) 1799 р. в Москві.

Меморіальна дошка, присвячена хрещенню А. С. Пушкіна. Скульптор - Н. М. Аввакумов

У метричній книзі церкви Богоявлення у Елохове (зараз на її місці знаходиться Богоявленський собор в Елохове) на дату 8 червня 1799 р., в числі інших, доводиться такий запис:

27 травня. У дворі колежского реєстратора Івана Васильєва Скварцова у мешканця його Моера Сергія Львовича Пушкіна народився син Олександр. Хрещений 8 червня дня. Воспріємник граф Артемій Іванович Воронцов, кума мати зазначеного Сергія Пушкіна вдова Ольга Василівна Пушкіна [5]
Ксавьє де Местр. Пушкін-дитина. 1800-1802.

Літні місяці 1805 - 1810 майбутній поет звичайно проводив у своєї бабусі по матері, Марії Олексіївни Ганнібал (1745-1818, уродженої Пушкіної [6], з іншої гілки роду), у підмосковному селі Захарове, поблизу Звенигорода. Ранні дитячі враження відбилися в перших дослідах пушкінських поем, написаних трохи пізніше ("Чернець", 1813; "Бова", 1814), в ліцейських віршах "Послання до Юдина" ( 1815), "Сон" ( 1816). Бабуся писала про свого онука наступне:

Не знаю, що вийде з мого старшого онука. Хлопчик розумний і мисливець до книжок, а вчиться погано, рідко коли урок свій здасть порядком; то його не розворушити, не проженеш грати з дітьми, то раптом так розгорнеться і розходиться, що нічим його не вгамуєш: з однієї крайності в іншу кидається, немає у нього середини [7]

1.3. Юність

Портрет Пушкіна (Акварель С. Г. Чирикова, 1810); Центральний музей А. С. Пушкіна, Санкт-Петербург

Шість років Пушкін провів у Царскосельском ліцеї, відкритому 19 жовтня 1811. Тут юний поет пережив події Вітчизняної війни 1812 року. Тут вперше відкрився і був високо оцінений його поетичний дар. Спогади про роки, проведені в Ліцеї, про лицейском братерство назавжди залишилися в душі поета.

Пушкін на ліцейського іспиті в Царському Селі. Картина І. Рєпіна ( 1911)

У ліцейський період Пушкіним було створено багато віршованих творів. Його надихали французькі поети XVII-XVIII століть, з творчістю яких він познайомився в дитинстві, читаючи книги з бібліотеки батька. Улюбленими авторами молодого Пушкіна були Вольтер і Хлопці. У його ранній ліриці з'єдналися традиції французької та російського класицизму. Вчителями Пушкіна-поета стали Батюшков, визнаний майстер "легкої поезії", і Жуковський, глава вітчизняного романтизму. Пушкінська лірика періоду 1813-1815 років пронизана мотивами швидкоплинність життя, яка диктувала спрагу насолоди радощами буття. З 1816 року, слідом за Жуковським, він звертається до елегія, де розвиває характерні для цього жанру мотиви: нерозділеного кохання, догляду молодості, згасання душі. Лірика Пушкіна ще подражательна, сповнена літературних умовностей і штампів, проте вже тоді початкуючий поет вибирає свій, особливий шлях [8]. Не замикаючись на поезії камерної, Пушкін звертався до тем більш складним, суспільно-значимою. " Спогади в Царському Селі "(1814), що заслужили схвалення Державіна, - на початку 1815 Пушкін читав вірш у його присутності, присвячено подіям Великої Вітчизняної війни 1812 року. Вірш було опубліковано в 1815 році в журналі "Російський музеум" за повної підписом автора. У своєму посланні "Ліциній" сатирично зображена сучасне життя Росії, а в образі "улюбленця деспота" виведено Аракчеєв.

У липні 1814 Пушкін вперше виступив у пресі в видавався в Москві журналі "Вісник Європи". У тринадцятому номері було надруковано вірш "До друга-віршотворці", підписане псевдонімом Олександр Н.к.ш.п. [9] [10].

Ще будучи вихованцем Ліцею, Пушкін увійшов в літературне товариство "Арзамас", що виступало проти рутини і архаїки в літературній справі, і прийняв дієву участь в полеміці з об'єднанням " Бесіда аматорів російського слова ", що відстоював канони класицизму минулого століття. Залучений творчістю найбільш яскравих представників нового літературного напряму, Пушкін відчував у той час сильний вплив поезії Батюшкова, Жуковського, Давидова [11]. Останній спочатку імпонував Пушкіну темою бравого вояки, а після тим, що сам поет називав "крутінням вірша" - різкими змінами настрою, експресією, несподіваним сполученням образів. Пізніше Пушкін говорив, що, наслідуючи в молодості Давидову, "засвоїв собі його манеру назавжди" [12].


1.4. Молодість

З ліцею Пушкін був випущений в червні 1817 в чині колезького секретаря (10-го класу, за табелі про ранги) та визначено в Колегію іноземних справ. Він стає постійним відвідувачем театру, бере участь у засіданнях "Арзамаса", в 1819 вступає в члени літературно-театрального співтовариства " Зелена лампа ", яким керує" Союз благоденства "(див. Декабристи). Не беручи участі у діяльності перших таємних організацій, Пушкін проте зв'язаний дружніми узами з багатьма активними членами декабристських товариств, пише політичні епіграми і вірші "До Чаадаєва" ("Любові, надії, тихої слави ...", 1818), "Вільність" ( 1818), "Н. Я. Плюсковой" ( 1818), "Село" ( 1819), що розповсюджувалися в списках. У ці роки він зайнятий роботою над поемою " Руслан і Людмила ", початої в Ліцеї і відповідала програмним установкам літературного суспільства" Арзамас "про необхідність створення національної богатирської поеми. Поема закінчена в травні 1820 і після публікації викликала запеклі відгуки критиків, обурених зниженням високого канону. Змішання в "Руслані і Людмилі" російсько-французьких прийомів словесного вираження з просторіччям і фольклорної стилістикою викликало закиди і з боку захисників демократичної народності в літературі. Такі нарікання містило лист Д. Зикова, літературного послідовника Катенін, опубліковане в " Сині Вітчизни " [13].


1.5. На півдні (1820-1824)

Навесні 1820 Пушкіна викликали до військового генерал-губернатору Петербурга графу М. А. Милорадович для пояснення з приводу змісту його віршів (у тому числі епіграм на Аракчеєва, архімандрита Фотія і самого Олександра I), несумісних зі статусом державного чиновника. Йшла мова про його висилку до Сибіру або ув'язненні в Соловецький монастир. Лише завдяки клопотанням друзів, перш за все Карамзіна, вдалося домогтися пом'якшення покарання. Його перевели зі столиці на південь у кишинівську канцелярію І. М. Інзова.

По дорозі до нового місця служби Олександр Сергійович захворює запаленням легенів, скупавшись у Дніпрі. Для поправки здоров'я Раєвські вивозять в кінці травня 1820 хворого поета з собою на Кавказ і в Крим. По дорозі сім'я Раєвських і А. С. Пушкін зупиняються у м. Таганрозі, в колишньому будинку градоначальника П. А. Папкова ( вул.Грецька, 40)


1.6. Пушкін в Криму

16 серпня 1820 Пушкін прибув до Феодосію. Він написав своєму братові Леву:

Керчі приїхали ми в Кафу, зупинилися у Броневського, людини поважного по непорочної службі і по бідності. Тепер він під судом - і, подібно старому Вергілія, розводить сад на березі моря, недалеко від міста. Виноград і мигдаль складають його дохід. Він не розумна людина, але має великі відомості про Крим. Стороні важливою і запущеною. Звідси морем вирушили ми повз полуденних берегів Тавриди, в Юрзуф, де знаходилося сімейство Раєвського. Вночі на кораблі написав я елегію, яку тобі надсилаю ".

Через два дні Пушкін разом з Раєвськими відбув морем в Гурзуф.

Пушкін провів в Гурзуфі кілька тижнів влітку і восени 1820 року. Разом з Раєвськими він зупинився в домі герцога Рішельє; поетові в ньому був наданий мезонін, що виходив на захід. Живучи в Гурзуфі, поет зробив безліч прогулянок уздовж узбережжя і в гори, серед яких були поїздка верхи до вершини Аю-Дага і човнова прогулянка до мису Суук-Су.

У Гурзуфі Пушкін продовжив роботу над поемою "Кавказький бранець", написав кілька ліричних віршів, деякі з них присвячені дочкам М. М. Раєвського - Олені та Марії. Тут виник у поета задум поеми "Бахчисарайський фонтан" і роману "Євгеній Онєгін". В кінці життя він згадував про Крим: "Там колиска мого Онєгіна".

У вересні 1820 р. по дорозі в Сімферополь побував в Бахчисараї. З листа Дельвігу:

... Вошед до палацу, побачив я зіпсований фонтан, з заіржавілий залізної трубки по краплях падала вода. Я обійшов палац з великою досадою на нехтування, в якому він знищиться, і на полуевропейского переробки деяких кімнат.

Прогулюючись по внутрішніх двориках палацу, поет зірвав дві троянди і поклав їх до підніжжя "Фонтану сліз", якому пізніше присвятив вірші та поему " Бахчисарайський фонтан ".

У середині вересня Пушкін близько тижня провів в Сімферополі, імовірно, в будинку таврійського губернатора Баранова Олександра Миколайовича, старого знайомого поета по Петербургу.

Свої враження від відвідин Криму Пушкін використав і в описі "Подорожі Онєгіна", яке спочатку входило до складу поеми "Євгеній Онєгін" в якості додатку [14].


1.7. У Кишиневі

Стаматі і Пушкін в Кишиневі.
Поштова марка Молдови, 1999

Лише у вересні він прибуває в Кишинів. Новий начальник поблажливо ставився до служби Пушкіна, дозволяючи довго відлучатися йому і гостювати у друзів в Кам'янці (зима 1820 - 1821), виїжджати в Київ, подорожувати з І. П. Ліпранді по Молдавії і навідуватися в Одесу (кінець 1821). У Кишиневі Пушкін набирає масонську ложу " Овідій " [15], про що сам пише у своєму щоденнику [16]. Якщо поема "Руслан і Людмила" була підсумком школи у кращих російських поетів, то перша ж "південна поема" Пушкіна " Кавказький бранець "( 1822) поставила його на чолі всієї сучасної російської літератури, принесла заслужену славу першого поета, незмінно йому супутню до кінця 1820-х рр.. Пізніше, в 1830-і рр.. отримав епітет "Російський Байрон " [17].

Пізніше виходить інша "південна поема" " Бахчисарайський фонтан "( 1824). Поема вийшла фрагментарної, немов таїть у собі щось недомовлене, що й додало їй особливу принадність, що збуджує в читацькому сприйнятті сильне емоційне поле. П. А. Вяземський писав з Москви з цього приводу:

Поява "Бахчисарайського фонтану" варте уваги не одних любителів поезії, а й спостерігачів успіхів наших у розумовій промисловості, яка також, не в гнів будь сказано, сприяє, як і інша, добробуту держави. Рукопис маленькій поеми Пушкіна була заплачена три тисячі рублів; в ній немає шести сотень віршів, а тепер, вірш (і ще який же? Зауважимо для біржових оцінювачів - дрібний четирестопний вірш) обійшовся у п'ять рублів з надлишком. Стих Бейрона, Казимира Лавін, строчка Вальтера Скотта приносить відсоток ще значительнейший, це правда! Але згадаємо і те, що іноземні капіталісти стягують відсотки з усіх освічених споживачів на земній кулі, а наші капітали звертаються в тісному і домашньому колі. Як би там не було, за вірші "Бакчісарайского фонтану" заплачено стільки, скільки ще ні за які російські вірші заплачено не було.

Разом з тим поет намагається звернутися до російської стародавності, намітивши плани поем "Мстислав" і "Вадим" (останній задум прийняв і драматургічну форму), створює сатиричну поему " Гаврііліада "( 1821), поему " Брати-розбійники "( 1822; окреме видання в 1827). Згодом у Пушкіну дозріло переконання (спочатку безвихідно трагічне), що в світі діють об'єктивні закони, похитнути які людина не в силах, як би не були відважні і прекрасні його помисли. У такому ключі був початий в травні 1823 в Кишиневі роман у віршах " Євген Онєгін "; фінал першого розділу роману припускав історію подорожі героя за межами батьківщини за зразком поеми Байрона " Дон Жуан ".

Поки ж у липні 1823 Пушкін домагається перекладу по службі в Одесу в канцелярію графа Воронцова. Саме в цей час він усвідомлює себе як професійний літератор, що зумовило бурхливим читацьким успіхом його творів. Інтрижка з дружиною начальника і нездатність до державної служби призводить до того, що поет подає прохання про відставку. У результаті в липні 1824 усунений від служби і спрямований у псковський маєток Михайлівське під нагляд батьків.

Чотирирічна перебування Пушкіна на півдні - новий романтичний етап розвитку його як поета. У цей час Пушкін, що познайомився з творчістю Байрона, захоплений його особистістю, за власним зізнанням "божеволів" від нього. Першим віршем, створеним ним на засланні стала елегія "згасло денне світило ...", в підзаголовку якого Пушкін зазначив: "Наслідування Байрону". Стрижнем, основним завданням його творів стало відображення емоційного стану людини, розкриття його внутрішнього життя. Художню форму вірша Пушкін розробляв, звертаючись до давньогрецької поезії, вивчаючи її в перекладах. Переосмисливши образне мислення античних поетів у романтичному ключі, взявши найкраще з творчості своїх попередників, подолавши штампи елегійного стилю, він створив свій власний поетичний мову. Основною властивістю пушкінської поезії стала її виразна сила і в той же час незвичайна стислість, лаконізм [18]. Сформувався в 1818-1820 роках під впливом французьких елегій і лірики Жуковського умовно-меланхолійний стиль зазнав серйозну трансформацію і злився з новим "байронічний" стилем. Поєднання старих, ускладнених і умовних форм з романтичними фарбами і напруженістю яскраво проявилися в "Кавказькому бранці" [11].


1.8. Михайлівське

Вперше юний поет побував тут влітку 1817 року, і був зачарований "сільським життям, російською лазнею, полуницею та ін."

Через два роки, після важкої хвороби він знову провів тут літо. В цей час були написані вірші "Село" і "Домовик":

Маєтку мирного незримий покровитель,

Тебе благаю, мій добрий домовик,
Бережи селище, ліс і дикий садок мій
І скромну родини моєї обитель ...

У 1824 році, будучи помічений в інтересі до атеїзму, неугодний одеському начальству, він був виключений зі служби у графа Воронцова і засланий в маєток своєї матері. Тут Пушкін провів 2 роки (до вересня 1826 р.) - це найтриваліше перебування Пушкіна в Михайловському.

Незважаючи на важкі переживання, перша Михайлівська осінь була плідної для поета. Пушкін завершує початі в Одесі вірша "Розмова книгаря з поетом", де формулює своє професійне кредо, "До моря" - ліричний роздум про долю людини епохи Наполеона і Байрона, про жорстоку владу історичних обставин над особистістю, поему " Цигани "( 1827), продовжує писати роман у віршах. Восени 1824 він відновляє роботу над автобіографічними записками, кинуту на самому початку в кишинівську пору, і обмірковує сюжет народної драми " Борис Годунов "(закінчена 7 (19) листопада 1825 (окреме видання в 1831)), пише жартівливу поему " Граф Нулін ". Усього в Михайлівському поетом створено близько ста творів.

В 1825 зустрічає в сусідньому маєтку Тригорському Анну Керн, якій, як прийнято вважати, присвячує вірш " Я помню чудное мгновенье... ". Однак не існує ніяких заяв самого Пушкіна про це [19]. Єдине підтвердження - заяви А. П. Керн.

Через місяць після закінчення заслання він повернувся "вільним в покинуту в'язницю" і провів у Михайлівському близько місяця.

Наступні роки поет періодично приїжджав сюди, щоб відпочити від розсіяної життя і щоб писати на волі. Наприклад, тут в 1827 році Пушкін почав писати роман "Арап Петра Великого" [20].

У Михайлівському поет також долучився до гри в більярд, хоча видатним гравцем він не став, проте, за спогадами друзів, орудував києм на сукні цілком професійно [21].


1.9. Після заслання

В ніч з 3 на 4 вересня 1826 до Михайлівського прибуває посланець від псковського губернатора Б. А. Адеркаса: Пушкін у супроводі фельд'єгеря повинен з'явитися в Москву, де в той час знаходився Микола I, коронований 22 серпня (ст. ст.).

8 вересня, відразу ж після прибуття, Пушкін доставлений до царя для особистої аудієнції. Поетові після повернення із заслання гарантувалося особисте найвище заступництво і звільнення від звичайної цензури.

Саме в ці роки виникає у творчості Пушкіна інтерес до особистості Петра I, царя-перетворювача. Він стає героєм початого роману про прадіда поета, Абрама Ганнібала, і нової поеми " Полтава ". У рамках одного поетичного твору (" Полтава ") поет об'єднав декілька серйозних тем: взаємин Росії і Європи, об'єднання народів, щастя та драми приватного людини на тлі історичних подій. За власним визнанням Пушкіна його залучили" сильні характери і глибока, трагічна тінь, накидана на всі ці жахи " [22]. Опублікована в 1829 році, поема не знайшла розуміння ні у читачів, ні у критиків. У чорновий рукописи статті "Заперечення критикам" Полтави "" Пушкін писав:

Сама зріла з усіх моїх віршованих повістей, та, в якій всі майже оригінально (а ми з цього тільки й б'ємося, хоч це ще й не головне), - "Полтава", яку Жуковський, Гнєдич, Дельвіг, Вяземський віддають перевагу всьому, що я до цих пір не написав, "Полтава" не мала успіху [23].

До цього часу у творчості поета позначився новий поворот. Тверезий історичний і соціальний аналіз дійсності поєднується з усвідомленням складності часто вислизає від раціонального пояснення навколишнього світу, що наповнює його творчість відчуттям тривожного передчуття, веде до широкого вторгнення фантастики, народжує сумні, часом хворобливі спогади, напружений інтерес до смерті.

У грудні 1828 Олександр Сергійович читав тут свою поему "Полтава". Москва, Кухарська вул., 27

У той же час після його поеми " Полтава "ставлення до нього в критиці і серед частини читацької публіки стало більш холодним або критичним [24].

В 1827 почалося розслідування з приводу вірша "Андрій Шеньє" (написаного ще в Михайлівському в 1825 р.), в якому був усмотрен відгук на події 14 грудня 1825, а в 1828 уряду стала відома кишинівська поема " Гаврііліада ". Справи ці були по найвищому велінню припинені після пояснень Пушкіна, але за поетом був заснований негласний поліцейський нагляд.

У грудні 1828 року Пушкін знайомиться з московською красунею Наталією Гончаровою. За власним визнанням, він полюбив її з першої зустрічі. В кінці квітня 1829 через Федора Толстого-Американця Пушкін зробив пропозицію Гончарової. Невизначений відповідь матері дівчини (причиною була названа молодість Наталії), за словами Пушкіна "звів його з розуму". Він поїхав до армії Паскевича, на Кавказ, де в той час йшла війна з Туреччиною. Свою поїздку він описав у "Подорожі в Арзрум". За наполяганням Паскевича, не бажав брати на себе відповідальність за життя Пушкіна, залишив діючу армію, жив деякий час у Тифлісі [25]. Повернувшись до Москви, він зустрів у Гончарових холодний прийом. Можливо, мати Наталії боялася репутації вільнодумця, що закріпилася за Пушкіним, і його бідності.


1.10. Болдіно

Портрет М. М. Пушкіної роботи Олександра Брюллова (1831-1832 рр.).

Пушкін відчуває необхідність життєвих змін. В 1830 повторне його сватання до Наталії Миколаївні Гончарової було прийнято, і восени він відправляється в нижньогородське маєток свого батька Болдіно для вступу у володіння прилеглої селом Кистенево, подарованої батьком до весілля. Холерні карантини затримали поета на три місяці, і цій порі було призначено стати знаменитою Болдинская восени, найвищою точкою пушкінської творчості, коли з-під його пера вилилася ціла бібліотека творів: "Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна" (" Повісті Бєлкіна ")," Досвід драматичних вивчень "(" Маленькі трагедії "), останні глави" Євгенія Онєгіна "," Будиночок в Коломні "," Історія села Горюхина "," Казка про попа і про працівника його Балду ", кілька начерків критичних статей і близько 30 віршів.

Серед болдинских добутків, немов нарочито несхожих одне на інше за жанром і тональності, особливо контрастують один з одним два цикли: прозаїчний і драматичний. Це два полюси його творчості, до яких тяжіють інші твори, написані в три осінніх місяці 1830.

Віршовані твори цього періоду представляють усе розмаїття жанрів і охоплюють широке коло тем. Одне з них - "Рум'яний критик мій ..." перегукується з "Історією села Горюхина" і настільки далеко від ідеалізації сільської дійсності, що було вперше опубліковано лише в посмертному зібранні творів під зміненою назвою ("Каприз") [26].

" Повісті Бєлкіна "з'явилися першим з дійшли до нас завершеним твором пушкінської прози, досвіди до створення якої починалися їм неодноразово. В 1821 він сформулював основний закон свого прозаїчного оповідання: "Точність і стислість - от перші достоїнства прози. Вона вимагає думок і думок - без них блискучі вираження ні до чого не служать". Ці повісті - також своєрідні мемуари звичайної людини, яка, не знаходячи нічого значного у своєму житті, наповняє свої записки переказом почутих історій, що вразили його уяву своєю незвичністю. "Повісті ..." знаменували собою завершення розпочатого в 1827 році з "арапа Петра Великого" становлення Пушкіна як прозаїка. Цикл визначив як подальший напрямок творчості Пушкіна: останні шість років його життя він звертався переважно до прози, так і всього, до цих пір не розвиненого російського художнього прозового слова [27] [28].


1.11. Петербург 1831-1833

Зменшене факсиміле рукопису Пушкіна (проза)

В цей же час Пушкін брав активну участь у виданні " Літературної газети "(газета виходила з 1 січня 1830 по 30 червня 1831 р.) свого друга видавця А. А. Дельвіга. Дельвіг, підготувавши перші два номери, тимчасово виїхав з Петербурга і доручив газету Пушкіну, який і став фактичним редактором перших 13 номерів [29]. Конфлікт "Літературної газети" з редактором полуофіціозной газети " Північна бджола " Ф. В. Булгаріним, агентом Третього відділення, привів, після публікації газетою чотиривірші Казимира Делавіня про жертви Липневої революції, до закриття видання.

18 лютого ( 2 березня) 1831 вінчається з Наталією Гончаровою в московській церкві Великого Вознесіння у Нікітських воріт. При обміні кілець кільце Пушкіна впало на підлогу. Потім у нього згасла свічка. Він зблід і сказав: "Все - погані ознаки!".

Відразу після весілля сім'я Пушкіних ненадовго оселилася в Москві на Арбаті, будинок 53 (за сучасною нумерації; зараз музей). Там Пушкіни прожили до середини травня 1831 року, коли не дочекавшись строку закінчення оренди, поїхали до столиці.

На літо Пушкін зняв дачу в Царському Селі. Тут він пише "Лист Онєгіна", тим самим остаточно завершуючи роботу над романом у віршах, який був його "супутником вірним" протягом восьми років життя.

Нове сприйняття дійсності, що намітилося в його творчості в кінці 1820-х років, вимагало заглиблених занять історією : у ній випливало знайти джерела корінних питань сучасності. В 1831 йому дозволено працювати в архівах. Пушкін знову вступив на службу в якості "історіографа", одержавши найвище завдання написати "Історію Петра". Холерні бунти, жахливі по своїй жорстокості, і польські події, що поставили Росію на межу війни з Європою, представляються поетові загрозою російській державності. Сильна влада в цих умовах здається йому заставою порятунку Росії - цією ідеєю натхненні його вірші "Перед гробницею святою ...", "наклепникам Росії", "Бородінська річниця". Останні два, написані з нагоди взяття Варшави, разом з віршем В. А. Жуковського "Стара пісня на новий лад" були надруковані спеціальною брошурою "На взяття Варшави" і викликали неоднозначну реакцію. Пушкін, ніколи не колишній ворогом будь-якого народу, який товаришував з Міцкевичем, проте не міг змиритися з претензіями повсталих на приєднання до Польщі литовських, українських і білоруських земель. [30]. По-різному поставилися до відгуку Пушкіна на польські події його друзі: негативно Вяземський і А. І. Тургенєв. 22 вересня 1831 у своєму щоденнику Вяземський писав:

Пушкін у віршах своїх: наклепникам Росії показує їм дулю з кишені. Він знає, що вони не прочитають віршів його [31], отже, і відповідати не будуть на питання, на які відповідати було б дуже легко навіть самому Пушкіну. <...> І що знову за святотатство поєднувати Бородіно з Варшавою? Росія волає проти цього беззаконня [32].

Чаадаєв ж направив після публікації віршів їх автору захоплений лист, його позицію поділяли й засланці декабристи [33]. Разом з тим Ф. В. Булгарін, пов'язаний з III відділенням, обвинувачував поета в прихильності ліберальним ідеям.

З початку 1830-х років проза у творчості Пушкіна починає превалювати над поетичними жанрами. "Повісті Бєлкіна" (надруковано 1831) м. успіху не мали. Пушкін замишляє широке епічне полотно, роман з епохи пугачовщини з героєм-дворянином, який перейшов на бік бунтівників. Задум цей на час залишається через недостатні знання тієї епохи, і починається робота над романом " Дубровський "( 1832 - 33), герой його, мстячи за батька, у якого несправедливо відняли родовий маєток, стає розбійником. Благородний розбійник Дубровський зображений у романтичному ключі, інші діючі особи показані з найбільшим реалізмом [34]. Хоча сюжетна основа твору почерпнута Пушкіним із сучасного життя, в ході роботи роман усе більше здобував риси традиційного авантюрного оповідання з нетипової взагалі ж для російської дійсності колізією. Можливо, передбачаючи до того ж нездоланні цензурні утруднення з публікацією роману, Пушкін залишив роботу над ним, хоча роман був і близький до завершення. Задум твору про Пугачовське бунт знову залучає його, і, вірний історичної точності, він перериває на час заняття з вивчення Петровської епохи, вивчає друковані джерела про Пугачова, домагається ознайомлення з документами про придушення селянського повстання (саме "Справа Пугачова", суворо засекречене, виявляється недоступним), а в 1833 р. починає поїздку на Волгу і Урал, щоб на власні очі побачити місця грізних подій, почути живі перекази про пугачовщину. Пушкін їде через Нижній Новгород, Казань і Симбірськ на Оренбург, а звідти на Уральськ, уздовж стародавньої річки Яїк, перейменованої після селянського повстання в Урал.

7 січня 1833 Пушкін був обраний членом Російської академії одночасно з П. А. Катенін, М. Н. Загоскіна, Д. І. Язиковим і А. І. Маловим.

Восени 1833 він повертається в Болдіно. Тепер Болдинская осінь Пушкіна вдвічі коротша, ніж три роки тому, але за значенням вона розмірна Болдинская осені 1830. За півтора місяця Пушкін завершує роботу над " Історією Пугачова "і" Піснями західних слов'ян ", починає роботу над повістю" Пікова дама ", створює поеми" Анджело "і" Мідний вершник "," Казку про рибака та рибку "і" Казку про мертву царівну і про сім богатирів ", вірш в октавах" Осінь ".


1.12. Петербург 1833-1835

Родовідне древо Пушкіних, (акварель, невідомий художник, початок XIX століття; центральний музей А. С. Пушкіна)

У листопаді 1833 року Пушкін повертається в Петербург, відчуваючи необхідність круто змінити життя і насамперед вийти з-під опіки двору.

Справжній прилад Пушкіна з музею на Мойці, 12, Санкт-Петербург

Напередодні 1834 Микола I виробляє свого історіографа в молодший придворний чин камер-юнкера. За словами друзів Пушкіна, він був в люті: це звання давалося звичайно молодим людям. У щоденнику 1 січня 1834 Пушкін зробив запис:

Третього дня я наданий в камер-юнкери (що досить непристойно моїм літах). Але Двору хотілося, щоб NN [Наталія Миколаївна] танцювала в Анічкова [35].

Тоді ж була заборонена публікація " Мідного вершника ". На початку 1834 року Пушкін дописав іншу, прозаїчну петербурзьку повість," Пікову даму "і помістив її в журналі" Бібліотека для читання ", який платив Пушкіну негайно і по вищих ставках. Вона була розпочата в Болдіну і призначалася тоді, очевидно, для спільного з В. Ф. Одоєвським і Н. В. Гоголем альманаху "Тройчатка".

25 червня 1834 Пушкін подає у відставку з проханням зберегти право роботи в архівах, необхідне для виконання "Історії Петра". Мотивом були зазначені родинні справи і неможливість постійної присутності в столиці. Прохання було прийнято з відмовою користуватися архівами, таким чином, Пушкін позбавлявся можливості продовжувати роботу. Слідуючи раді Жуковського, Пушкін відкликав прохання [36]. Пізніше Пушкін просив відпустку на 3-4 роки: влітку 1835 року він писав тещі, що збирається з усією родиною їхати в село на кілька років. Однак у відпустці йому було відмовлено, натомість Микола I запропонував піврічний відпустку і 10000 рублів, як було сказано, "на Вспоможеніє". Пушкін їх не прийняв і попросив 30000 рублів з умовою утримання із свого платні, відпустка йому був наданий на чотири місяці. Так на кілька років вперед Пушкін був пов'язаний службою в Петербурзі [37]. Ця сума не покривала і половини боргів Пушкіна, з припиненням виплати платні доводилося сподіватися тільки на літературні доходи, залежали від читацького попиту. В кінці 1834 - початку 1835 року вийшло кілька підсумкових видань творів Пушкіна: повний текст "Євгенія Онєгіна" (в 1825 - 32 роман друкувався окремими главами), збори віршів, повістей, поем, проте всі вони розходилися з працею. Критика вже в повний голос говорила про здрібнінні таланту Пушкіна, про кінець його епохи в російській літературі. Дві осені - 1834 року (у Болдіну) і 1835 року (у Михайлівському) були менш плідні. Втретє поет приїздив у Болдіно Восени 1834 року по заплутаним справах маєтки і прожив там місяць, написавши лише " Казку про золотого півника ". У Михайлівському Пушкін продовжував працювати над" Сценами з лицарських часів "," єгипетськими ночами ", створив вірш" Знову я відвідав ".

Широкій публіці, журиться про падіння пушкінського таланта, було невідоме, що кращі його твори не були пропущені до друку, що в ті роки йшов постійний, напружена праця над великими задумами: "Історією Петра", романом про пугачовщину. У творчості поета назріли корінні зміни. Пушкін-лірик у ці роки стає переважно "поетом для себе". Він наполегливо експериментує тепер із прозаїчними жанрами, які не задовольняють його цілком, залишаються в задумах, начерках, чернетках, шукає нові форми літератури.

Sovremennik.jpg

1.13. "Современник"

За словами С. А. Соболевського :

Думка про великий погодинної виданні, яке стосувалося б по можливості всіх найголовніших сторін російського життя, бажання безпосередньо служити батьківщині пером своїм, займали Пушкіна майже безперервно в останні десять років його короткочасного терени ... Обставини заважали йому, і тільки в 1836 р. він встиг виклопотати собі право на видання "Современника", але вже в розмірах дуже обмежених і тісних [38].

З часу закриття "Літературної газети" він домагався права на власне періодичне видання. Не були здійснені задуми газети ("Щоденник"), різних альманахів та збірників, "Північного глядача", редагувати який повинен був В. Ф. Одоєвський. Разом з ним же Пушкін в 1835 році мав намір випускати "Сучасний літописець політики, наук і літератури". У 1836 році він отримав дозвіл на рік на видання альманаху. Пушкін розраховував також на дохід, який допоміг би йому розплатитися з самими нагальними боргами. Заснований в 1836 році журнал отримав назву "Современник". У ньому друкувалися твори самого Пушкіна, а також Миколи Гоголя, Олександра Тургенєва, В. А. Жуковського, П. А. Вяземського.

Проте читацького успіху журнал не мав: до нового типу серйозного періодичного видання, присвяченого актуальним проблемам, трактуються по необхідності натяками, російській публіці стояло ще звикнути. У журналу виявилося всього 600 передплатників, що робило його руйнівним для видавця, так як не покривалися ні типографські витрати, ні гонорари співробітників. Два останніх томи "Современника" Пушкін більш ніж наполовину наповнює своїми творами, здебільшого, анонімними. У четвертому томі "Современника" був, нарешті, надрукований роман " Капітанська дочка ". Пушкін міг був випустити його окремою книгою, тоді роман міг принести дохід, так необхідний йому. Однак він все-таки прийняв рішення опублікувати" Капітанську дочку "в журналі і не міг уже розраховувати на одночасний вихід окремою книгою, в ті часи це було неможливо. Ймовірно, роман був поміщений в "Современник" під впливом Краєвського та видавця журналу, що побоювалися його краху. "Капітанська дочка" була прихильно прийнята читачами, але відгуків захоплених критиків про свій останній роман у пресі Пушкін не встиг побачити. Незважаючи на фінансову невдачу, Пушкін до останнього дня був зайнятий видавничими справами, "розраховуючи, наперекір долі, знайти і виховати свого читача" [39].


1.14. 1836-1837 роки

Навесні 1836 померла Надія Йосипівна. Пушкін, який зблизився з матір'ю в останні дні її життя, важко переносив цю втрату. Обставини склалися так, що він, єдиний з усієї родини, супроводжував тіло Надії Йосипівни до місця поховання в Святі гори. Це був його останній візит до Михайлівського. На початку травня по видавничих справах і для роботи в архівах Пушкін приїхав до Москви. Він сподівався на співпрацю в "Современнике" авторів " Московського спостерігача ". Однак Баратинський, Погодін, Хомяков, Шевирьов не поспішали з відповіддю, прямо не відмовляючи. До того ж Пушкін розраховував, що для журналу буде писати Бєлінський, який перебував у конфлікті з Погодіним. Відвідавши архіви Колегії іноземних справ, він переконався, що робота з документами петровської епохи займе декілька місяців. За наполяганням дружини, яка чекала з дня на день пологів, Пушкін наприкінці травня повертається до Петербурга.

За спогадами французького видавця і дипломата Леве-Веймара, який побував влітку 1836 року в гостях у Пушкіна, той був захоплений "Історією Петра", ділився з гостем результатами своїх архівних пошуків і побоюваннями, як сприймуть читачі книгу, де цар буде показаний "таким, яким він був у перші роки свого царювання, коли він з люттю приносив все в жертву своєї мети ". Дізнавшись, що Леве-Веймар цікавиться російськими народними піснями, Пушкін зробив для нього перекази одинадцяти на французьку. На думку фахівців, що вивчали цю роботу Пушкіна, вона була виконана бездоганно [40].

Влітку 1836 року Пушкін створює свій останній поетичний цикл, названий за місцем написання (дача на Кам'яному острові) "Каменноостровскому". Точний склад циклу віршів невідомий. Можливо вони призначалися для публікації в "Современнике", але Пушкін відмовився від неї, передбачаючи проблеми з цензурою. Три твори, безсумнівно належать циклу, пов'язані євангельської темою. Наскрізний сюжет віршів "Батьки пустельників і дружини непорочні", "Як з древа зірвався ..." і "Мирський влади" - Страсний тиждень Великого поста [41]. Ще один вірш циклу - "З Підемонті" позбавлене християнської символіки, проте продовжує роздуми поета про обов'язки живе у мирі з собою і оточуючими людини, про зраду, про право на фізичну і духовну свободу. На думку В. П. Старка:

У цьому вірші сформульовано ідеальне поетичне і людське кредо Пушкіна, вистраждане всім життям [42].

У цикл, ймовірно, входили також "Коли за містом задумливий я блукаю", чотиривірш "Даремно я біжу до Сіонських воріт" і, нарешті, (деякими дослідниками заперечується) "Пам'ятник" ("Я пам'ятник спорудив собі нерукотворний ...") - як зачину або, за іншими версіями, фіналу, - поетичне заповіт Пушкіна.


1.15. Загибель

Марка СРСР до 100-річчя з дня смерті, 1937

Нескінченні переговори з зятем про розподіл маєтку після смерті матері, турботи за видавничими справах, борги, і, головне, що стало нарочито явним залицяння кавалергарда Дантеса за його дружиною, що спричинило за собою пересуди у світському суспільстві, були причиною пригніченого стану Пушкіна восени 1836 року. 3 листопада його друзям [43] був розісланий анонімний пасквіль з образливими натяками на адресу Наталії Миколаївни. Пушкін, що дізнався про листи на наступний день був впевнений, що вони - справа рук Дантеса та його прийомного батька Геккерна. Увечері 4 листопада він послав виклик на дуель Дантеса. Геккерна, після двох зустрічей з Пушкіним домігся відстрочки дуелі на два тижні. Зусиллями друзів поета, і, перш за все, Жуковського і тітки Наталії Миколаївни Є. Загряжська, дуель вдалося запобігти. 17 листопада Дантес зробив пропозицію сестрі Наталії Миколаївни Катерині Гончарової. У той же день Пушкін послав своєму секунданти В. А. Соллогуб лист з відмовою від дуелі [44]. Шлюб не дозволив конфлікту. Дантес, зустрічаючись з Наталею Миколаївною в світі, переслідував її. Розпускалися чутки про те, що Дантес одружився на сестрі Пушкіної, щоб врятувати репутацію Наталії Миколаївни. За свідченням К. К. Данзас, дружина пропонувала Пушкіну залишити на час Петербург, але той, "втративши всяке терпіння, вирішив закінчити інакше" [45]. Пушкін надіслав 26 січня 1837 Луї Геккерну "надзвичайно образливого листа" [46]. Єдиною відповіддю на нього міг бути тільки виклик на дуель, і Пушкін це знав. Формальний виклик на дуель від Геккерна, схвалений Дантесом, був отриманий Пушкіним в той же день через аташе французького посольства віконта д `Аршіака. Так як Геккерна був послом іноземної держави, він не міг битися на дуелі - це означало б негайний крах його кар'єри.

Дуель з Дантесом відбулася 27 січня на Чорній річці. Пушкін був поранений: куля перебила шийку стегна і проникла в живіт. Для того часу поранення було смертельним. Пушкін дізнався про це від лейб-медика Арендт, який, поступаючись його наполяганням, не приховував справжнього стану справ.

Перед смертю Пушкін, приводячи в порядок свої справи, обмінювався записками з Імператором Миколою I. Записки передавали двоє людей:

Поет просив вибачення за порушення царського заборони на дуелі:

... Чекаю царського слова, щоб померти спокійно ...

Государ :

Якщо Бог не велить нам вже побачитися на тутешньому світі, посилаю тобі моє прощення і мій останній рада померти християнином. Про дружину і дітей не турбуйся, я беру їх на свої руки.

- Вважається, що цю записку передав Жуковський

Микола бачив у Пушкіна небезпечного "вождя вільнодумців" (у зв'язку з цим були обмежені народні виступи в його пам'ять) і згодом запевняв, що він "насилу довів Пушкіна до кончини християнської", що не відповідало дійсності: ще до отримання царської записки поет, дізнавшись від лікарів, що його рана смертельна, послав за священиком, щоб причаститися. 29 січня ( 10 лютого) о 14:45 Пушкін помер від перитоніту. Микола I виконав обіцянки, дані поетові.

Розпорядження Государя:

1. Заплатити борги.
2. Закладене маєток батька очистити від боргу.
3. Вдові пенсіон і дочки по заміжжя.
4. Синів у пажі й по 1 500 рублів на виховання кожного по вступ на службу.
5. Твори видати на казенний рахунок на користь вдови і дітей.
6. Одноразово 10 000 рублів.

За бажанням дружини, Пушкіна поклали в труну не в камер-юнкерському мундирі, а у фраку. Відспівування, призначена у Ісаакієвському соборі, було перенесено на Конюшенного церква. Церемонія відбувалася при великому скупченні народу, до церкви пускали за запрошеннями.

Тут же, за звичаєм, були і безглузді розпорядження. Народ обдурили: сказали, що Пушкіна будуть відспівувати в Ісаакієвському соборі, - так було означено і на квитках, а тим часом тіло було з квартири винесено вночі, потайки, і поставлено в Конюшенної церкви. В університеті отримано суворе розпорядження, щоб професори не відлучалися від своїх кафедр та студенти були б присутні на лекціях. Я не втримався і висловив піклувальнику своє скорботою з цього приводу. Росіяни не можуть оплакувати свого співгромадянина, який зробив їм честь своїм існуванням! Із щоденника А. В. Никитенко. [47].

Після труну спустили в підвал, де він перебував до 3 лютого, до відправлення у Псков. Супроводжував тіло Пушкіна А. І. Тургенєв. У листі до губернатора Пскова Пещурову А. Н. Мордвинов за дорученням Бенкендорфа і імператора вказував на необхідність заборонити "будь-яке особливе виявлення, всяку зустріч, одним словом всяку церемонію, крім того, що звичайно на нашу церковним обрядом виповнюється при похованні тіла дворянина." [ 47]

Олександр Пушкін похований на кладовищі Святогірського монастиря Псковської губернії. У серпні 1841 року за розпорядженням М. М. Пушкіної на могилі було встановлено надгробок роботи Пермагорова.


1.16. Нащадки Пушкіна

З дітей Пушкіна тільки двоє залишили потомство - Олександр і Наталя. Нащадки поета живуть зараз по всій земній кулі: у США, Англії, Німеччини, Бельгії. Близько п'ятдесяти з них проживають в Росії, в тому числі Тетяна Іванівна Лукаш, прабабуся якої (внучка Пушкіна) була одружена з внучатим племінником Гоголя. Зараз Тетяна живе в Клину [48].

2. Творчість Пушкіна

2.1. Літературна репутація і культурна роль Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін має репутацію великого або видатного російського поета, зокрема, так його іменує Енциклопедія " Кругосвет " [3], " Російський біографічний словник "і" Літературна енциклопедія ". В філології Пушкін розглядається як творець сучасної російської літературної мови (див. наприклад, роботи В. В. Виноградова), а " Коротка літературна енциклопедія "(автор статті С. С. Аверинцев) говорить про еталонності його творів, подібно творів Данте в Італії або Гете в Німеччині. Д. С. Лихачов писав про Пушкіна як про "нашому найбільшому національному надбанні" [49].

Ще за життя поета стали іменувати генієм, в тому числі друковано [50]. З другої половини 1820-х років він став вважатися першим російським поетом" (не тільки серед сучасників, а й російських поетів всіх часів), а навколо його особистості серед читачів склався справжній культ [51]. З іншого боку, в 1830-е (після його поеми " Полтава ") мало місце і певне охолодження частини читаючої публіки до Пушкіна [24].

У статті " Кілька слів про Пушкіна "(1830-е), Н. В. Гоголь писав, що "Пушкін є явище надзвичайне і, можливо, єдине явище російського духу: це російська людина в його розвитку, в якому він, можливо, з'явиться через двісті років" [49]. Критик і філософ-західник В. Г. Бєлінський назвав його "першим поетом-художником Росії" [52]. Ф. М. Достоєвський відзначав, що "в" Онєгіні ", у цій безсмертної і недосяжною поемі своєї, Пушкін з'явився великим народним письменником, як до нього ніколи і ніхто" і говорив про "всемирности і уселюдяності його генія" [49].


2.2. Вивчення Пушкіна

Осмислення Пушкіна в російській культурі ділиться на два напрямки - художньо-філософське, есеїстичні, засновниками якого були Микола Гоголь і Аполлон Григор'єв (у цьому ряду - багато російські письменники, включаючи Федора Достоєвського, Марину Цвєтаєву і Андрія Синявського, і філософи), і наукове історико-біографічне, закладене Павлом Анненковим і Петром Бартеневим. Розквіт наукової пушкіністікі в Росії початку XX в. пов'язаний зі створенням Пушкінського дому в 1905, Пушкінського семінарія в 1908 р., появою серійних публікацій про Пушкіна. За радянських часів, в умовах обмежень вивчення ідеології Пушкіна, великий розвиток отримала пушкінська текстологія і дослідження його стилю. Ряд важливих досягнень пов'язаний з пушкіністіка за кордоном ( Польща, Франція, США та ін), в тому числі в російської еміграції.


2.3. Заперечення творчості Пушкіна і критика його культу

Публіцист-"шістдесятник" і літературний критик Дмитро Писарєв заперечував значення творчості Пушкіна для сучасності: "Пушкін користується своєю художньою віртуозністю, як засобом присвятити все читає Росію в сумні таємниці своєї внутрішньої порожнечі, своєї духовної убогості і свого розумового безсилля" [53]. На тій же позиції стояли і багато нігілісти 1860-х років, такі, як Максим Антонович і Варфоломій Зайцев.

В. Маяковський, Д. Бурлюк, В. Хлєбніков, А. Кручених, Б. Лівшиц закликали "кинути Пушкіна [разом з низкою інших класиків] з пароплава сучасності" в маніфесті футуристів 1912 " Ляпас суспільному смаку " [54]. Далі в маніфесті говорилося: "Хто не забуде свого першого кохання, не дізнається останньою" (парафраз слів Тютчева на смерть Пушкіна: "Тебе, як перше кохання, Росії серце не забуде").

На думку ряду дослідників, з 1937 в СРСР офіційна ідеологія насаджувала "культ Пушкіна" [55] [56]; "культ Пушкіна стає частиною культу Сталіна " [57]. Існує також думка, що "чисто комуністичний культ Пушкіна зводився за точно такою ж моделлю, як культи Леніна та Сталіна " [58].

 Були б живі - стали б по Лефу співредактор. Я б і агітки вам довірити міг. Раз би показав: - ось так-то мовляв і так-то ... Ви б змогли - у вас хороший склад. 

[1]


2.4. Твори

2.4.1. Поеми

Авторський портрет Євгена Онєгіна, 1830 р.
Підпис: Предісловiе Кь Євг. Онѣг.
Автограф Пушкіна - автопортрет з Онєгіним на набережній Неви

2.4.2. Роман у віршах

2.4.3. Драматичні твори


2.4.4. Вірші

2.4.5. Проза


2.4.6. Казки


3. Пушкін в культурі

3.1. Твори Пушкіна в інших видах мистецтва

3.1.1. У камерній музиці

До віршів Пушкіна писали музику багато композиторів:

  • А. А. Александров : романси на вірші Пушкіна.
  • А. А. Аляб 'єв, автор романсів на вірші: "Я вас любив", "На жаль, навіщо вона блищить", "Черкеська пісня", "Зимова дорога" та ін
  • А. С. Даргомижський : романси на вірші Пушкіна.
  • Ц. А. Кюї : романси на вірші Пушкіна.
  • П. П. Подковиров : романси
  • Г. В. Свиридов, автор 6 романсів на вірші А. Пушкіна (1935); Музичних ілюстрацій до екранізації повісті " Заметіль "( 1964), куди входить цикл пісень на слова Пушкіна; Ораторії "Декабристи" на слова А. С. Пушкіна і поетів-декабристів (1954-1955, не закінчена).
  • І. І. Шварц написав два романси на вірші А. С. Пушкіна для фільму "Станційний доглядач" ( 1972).

3.1.2. Екранізації


3.1.3. Музичний театр


3.2. Образ Пушкіна і вплив на творчість інших авторів

3.2.1. У літературі

А. С. Пушкін став персонажем численних художніх творів, деякі з більшою чи меншою точністю відображають його біографію (наприклад, роман "Пушкін" Ю. Тинянова), інші не ставлять перед собою біографічні мети.

М. Ю. Лермонтов відгукнувся на загибель Пушкіна віршем " На смерть поета ". Особовому сприйняття образу і творчості Пушкіна присвячений нарис Марини Цвєтаєвої "Мій Пушкін".

В гротескному ламанні образ Пушкіна представлений у творах Данила Хармса. Численні відсилання до творчості Пушкіна містяться у творах постмодернізму, зокрема, в ряді віршів Йосипа Бродського і Тимура Кібірова.

Трагічну долю поета присвячена п'єса Михайла Булгакова "Александр Пушкин".


3.2.2. У кінематографі

Про життя Пушкіна створено ряд фільмів:

У кіно образ поета в різний час втілили актори:


3.2.3. У масовій культурі

Популярність Пушкіна привела до появи присвячених йому анекдотів [63] [64], в тому числі специфічних. Так, якийсь "похабний" анекдот про Пушкіна намагається розповісти персонаж п'єси Н. Р. Ердмана " Самогубця "( 1931) [65].

Іноді відзначають поширення шаблонності і стереотипності сприйняття Пушкіна як великого поета без проникнення в суть його творчості [66].

Володимир Набоков писав:

Не знаю, чи є у Франції такі календарі, як наші, коли на зворотному боці кожного листка дається текст для п'ятнадцятихвилинного читання, - немов, пропонуючи вам прочитати ці кілька повчальних і цікавих рядків, невідомі укладачі хотіли відшкодувати вам втрату ще одного дня, сторінку з числом якого ви збираєтеся відірвати. Зазвичай зверху вниз йшли: дата якої-небудь битви, поетична строфа, ідіотська прислів'я і обіднє меню. Часто там фігурували вірші Пушкіна; саме тут читач удосконалював свою літературну освіту. Ці кілька жалюгідних строф, погано понятих, зріджені як гребінь, огрубілих від постійного повторення блюзнірськими губами, можливо, склали б все, що російська міщанин знав про Пушкіна, якби не кілька популярних опер, які нібито запозичені з його творчості. ... Нарешті, до календаря і опері у недосвідченого читача приєднуються спогади початкової школи, твори - постійно одні й ті ж - про героїв Пушкіна. Не забудемо ще кілька сороміцьких каламбурів, які люблять приписувати йому, і тоді у нас складеться досить правдива картина стану пушкінського духу у величезної більшості російських [67]

Крім того, в 2008 на Пушкінському святі під Пскові був організований флеш-моб, учасники якого заявили, що "ім'я Пушкіна настільки заїздили і опошлили, що школярі просто вже не можуть його чути, а Пушкін теж людина - хай і у нього буде нормальний день народження, а не шоу для туристів" [68].

У фільмі " Бакенбарди " Юрія Мамина образ Пушкіна використовується героями фільму як основа для створення політичного культу. У ньому також пародіюється використання образу поета в побутових предметах - зображення А. С. Пушкіна поміщаються на матрьошки, нижня білизна і т. д.

" Пинежской Пушкін "- мультиплікаційний фільм. За мотивами однойменного твору Бориса Шергіна.


4. Пам'ять про Пушкіна

4.1. Пам'ятники і музеї

У різних містах світу встановлені Пам'ятники Пушкіну. Найбільша кількість скульптур знаходиться в містах Росії і країнах колишнього СРСР ( Москва і Санкт-Петербург - по кілька пам'ятників у кожному, Мінськ [69], Київ [70], Львів [71], Одеса, Нарва, Ростов-на-Дону, Петрозаводськ, Єреван, Гюмрі, Кишинів, Ашхабад, Тбілісі, Тирасполь, Бендери, Баку, Харків та інші), однак пам'ятники поету є також у Римі [72], Мадриді [73], Вашингтоні [74], Квебеку [69], Відні, Парижі, Мехіко, Белграді, німецькою Хеммер [69], бюст у фінському Куопіо та інших містах.

В 2007 Міжнародна Федерація російськомовних письменників оголосила про програму "Світова культурна спадщина, фундаментальні цінності і російська мова", в рамках якої по всьому світу до 210-річчя від дня народження А. С. Пушкіна планується встановлювати пам'ятники поету [75]. В рамках цієї програми в угорському Дендеші [76], Панамі [77], македонською Скоп'є [78] встановлені бюсти Пушкіна висотою 1,1 м.

Музеї, присвячені життю А. С. Пушкіна, є в Москві, Санкт-Петербурзі, Кишиневі, в Гурзуфі [79] та інших містах.


4.2. Топоніміка



4.3. Установи та організації

Ім'я Пушкіна носять громадські та культурні установи та організації:


4.4. Інше

  • З 1977 "Медаль А. С. Пушкіна" є найвищою почесною нагородою в сфері міжнародного дослідження російської мови, заснованої Міністерством освіти СРСР. Щорічно ця нагорода вручається не більше 10 осіб, які внесли видатний внесок в область дослідження та поширення російської мови, російської культури, включаючи російську літературу, мистецтво та суміжні з мистецтвом сфери. Нагородження проводиться через національні організації МАПРЯЛ.
  • З 1995 премія імені А.С. Пушкіна в області російської мови і літератури. Присуджується Російською академією наук.
  • Медаль Пушкіна затверджена указом Президента Російської Федерації від 9 травня 1999 № 574.
  • 6 червня 2009 пошукові системи Яндекс [83] і Google вшанували пам'ять поета оригінальним способом, внісши в свій логотип елементи малюнків Пушкіна.

4.5. У нумізматиці


Див також

4.6. Довідкова інформація

5.1. Адреси

  • В Санкт-Петербурзі :
    • 1800 - прибутковий будинок - Соляний провулок, 14;
    • 07. - 10.1811 року - готель "Демут" - набережна річки Мийки, 40;
    • кінець 12.1816 - кінець 03.1817 року - прибутковий будинок Клокачова - набережна річки Фонтанки, 185;
    • 06.1817 - 05.1820 року - прибутковий будинок Клокачова - набережна річки Фонтанки, 185;
    • 24.05 - 27.06.1827 року - готель "Демут" - набережна річки Мийки, 40;
    • 16.10.1827 - 20.10.1828 року - готель "Демут" - набережна річки Мийки, 40;
    • друга половина січня - 09.03.1829 року - готель "Демут" - набережна річки Мийки, 40;
    • 05. - 10.1831 року - будинок Китаєвої - Царське Село, Колпинского вулиця, 2;
    • 10.1831 року - прибутковий будинок Бернікова - Вознесенський проспект, 47
    • 10.1831 - 05.1832 року - будинок Бріскорн - Галерна вулиця, 53;
    • осінь 1832 - 05.1833 року - прибутковий будинок П. А. Жадіміровского - Велика Морська вулиця, 26;
    • 11.1833 - 08.1834 року - прибутковий будинок Олів'є - Пантелеймонівська вулиця, 5;
    • 08.1834 - літо 1836 року - будинок С. А. Баташева - Двірцева набережна, 32;
    • 12.10.1836 - 29.01.1837 року - будинок А. Н. Волконської - набережна річки Мийки, 12.
    • На Чорній річці, на місці дуелі встановлено пам'ятний знак. В 2008 поруч з місцем дуелі освячено православний храм [84]
    • Набережна річки Мийки, 12 - остання квартира поета - Всеросійський музей А. С. Пушкіна.
  • В Одесі :
    • 1823-24 - вул. Італійська (з 1880 - Пушкінська), 13. У будинку, відновленому після війни, розташований Одеський музей А.С.Пушкіна, біля будинку встановлено пам'ятник, на будинку - меморіальна дошка.
  • В Москві :
    Будинок на Німецькій вулиці в Москві ( Бауманська, буд. 57 б), де народився А. С. Пушкін, як вважалося до революції. На гравюрі А. Шліпера видно дошка з мармуру. Альбом до 100-річчя О. С. Пушкіна. 1899. Видавництво А. Ф. Маркса.
Платан Пушкіна в Гурзуфі

5.1.2. Дослідники біографії Пушкіна

  • Благий Д.Д.: "Пушкін А. С." (Вікіпедія - 1955)
  • Благий Д. Д.: Проблеми побудови наукової біографії Пушкіна
  • Благий Д. Д.: Творчий шлях Пушкіна, 1826-1830.
  • Вацуро В. Е.: Пушкін у свідомості сучасників.
  • Вересаєв В. : "Пушкін в житті"
  • Гершензон Д. Я.: "Пушкін А. С." (Вікіпедія - 1940)
  • Кирпичников А. І.: "Пушкін" (словник Брокгауза і Ефрона - 1890-1907)
  • Лотман Ю. М. : А. С. Пушкін: Біографія письменника.
  • Непомнящий В. С. : "Пушкін А. С." (Вікіпедія - 1975)
  • Томашевський Б. В. : "Пушкін А. С." (Словник інституту Гранат - 1929)
  • Тинянов Ю. Н. : "Пушкін"
  • Тинянов Ю. Н.: Пушкін і Кюхельбекер.
  • Храпченко М.: "Пушкін А. С." (Літературна енциклопедія - 1935)
  • Цявловский М. А. : Хронологічна канва біографії (ПСС - 1931)
  • Черкашин Андрій Андрійович, Черкашина Лариса Андріївна: "Тисячолітнє древо А. С. Пушкіна" (Ліберея, 1998)

5.2.3. Літературні журнали та альманахи, що співробітничали з Пушкіним


Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Пушкін, Лев Сергійович
Пушкін, Олександр Олександрович
Меншиков, Олександр Сергійович
Ахманов, Олександр Сергійович
Барсенков, Олександр Сергійович
Потапов, Олександр Сергійович
Зарудний, Олександр Сергійович
Панарін, Олександр Сергійович
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru