Дворянство в Росії виникло в XII столітті як нижча частина військово-служилого стану, яка становила двір князя або крупного боярина.

Звід законів Російської імперії визначав дворянство як стан, приналежність до якого "є наслідок, що закінчується від якості і чесноти зверхника в давнину мужів, відрізняючи себе заслугами, ніж, звертаючи саму службу в заслугу, набували потомству своєму нарицание благородне. Шляхетними розуміються всі ті, котрі від предків благородних народжені, або монархами сим гідністю подаровані ". А. С. Пушкін :

"Що таке дворянство? Спадкове стан народу вища, тобто нагороджене великими перевагами щодо власності і приватної свободи".

Слово "дворянин" буквально означає "людина з княжого двору" або "придворний". Дворяни бралися на службу князем для виконання різних адміністративних, судових та інших доручень. В системі європейських уявлень верхівка російського дворянства того часу - якийсь аналог віконтства.


1. Історія

З кінця XII століття дворяни складають нижчу прошарок знаті, безпосередньо пов'язану з князем і його господарством, на відміну від боярства. В епоху Всеволода Велике Гніздо, після розгрому в 1174 старого ростовського боярства, дворяни разом з городянами тимчасово стають основною соціальною і військовою опорою князівської влади.


1.1. Піднесення дворянства

Посилення російського дворянства в період XIV-XVI століть відбувалося в основному за рахунок отримання землі під умовою військової служби, що фактично перетворювало дворян в постачальників феодального ополчення за аналогією з західноєвропейським лицарством і російським боярством попередньої епохи. Помісна система, веденная з метою посилення армії в ситуації, коли рівень соціально-економічного розвитку країни ще не дозволяв централізовано оснащувати армію (на відміну, наприклад, від Франції, де королі з XIV століття почали залучати лицарство в армію на умовах грошової оплати спочатку періодично, а з кінця XV століття - на постійній основі), обернулася кріпосним правом, обмежив приплив у міста робочої сили і загальмувати розвиток капіталістичних відносин в цілому.


1.2. Апогей дворянства

Петро I успадкував від свого батька суспільство, яке поділялося на стани "тяглі", зобов'язані державі "тяглом" (податками і повинностями) і "служиві", зобов'язані державі службою. У цій системі фактично були закріпачені все, від верху до низу, і дворяни були прикріплені до служби точно також, як селяни до землі, що зумовлено положенням Московської Русі, як постійно мобілізованого військового табору, обложеного з трьох сторін.

В 1701 Петро I вказує, що всі "служиві люди з земель службу служать, а дарма землями ніхто не володіє". В 1721 цар проводить загальний огляд всім дворянам, за винятком жили у віддалених Сибіру і Астрахані. Щоб в їх відсутність справи не зупинилися, дворяни повинні були прибути до Санкт-Петербурга або Москви у дві зміни: перша в грудні 1721 року, друга - в березні 1722 року.

Вже в 1718 Петро I при проведенні податковий реформи виключає від обкладання подушної кріпаками дворян, а в березні 1714 приймає указ "Про порядок спадкування в рухомим і нерухомим майном", який зрівняв вотчину і маєток, і ввів принцип єдиноспадкування.

Петро повів рішучий наступ на стару боярську аристократію, зробивши своєю опорою дворян. В 1722 вводиться за європейським зразком Табель про ранги, що замінила принцип родовитості на принцип особистої вислуги. Чин нижчого, XIV класу, отриманий по військовій службі, давав всім його отримав спадкове дворянство (по цивільній службі - тільки чин VIII класу). Спочатку було встановлено відповідність старих, допетровських, чинів Московської Русі, Табелі про ранги, однак пожалування в старі чини припинилися.

  • У 1722 році Петром Першим введена Табель про ранги - закон про порядок державної служби, заснований на західноєвропейських зразках.
    • Згідно Табелі, дарування старих (боярських) аристократичних титулів припинялося, хоча вони формально і не скасовувалися. Це стало кінцем боярства. Слово "боярин" залишилося тільки в народної мови як позначення аристократа взагалі і виродилося до " барин ".
    • Дворянство як таке не було підставою для заняття чину: останній визначався тільки особистої вислугою. "Ми для того нікому жодного рангу не дозволяємо, - писав Петро, ​​- поки вони нам і отечеству жодних послуг не покажуть". Це викликало обурення як залишків боярства, так і нового дворянства. Цьому, зокрема, присвячена Друга сатира Антіоха Кантеміра "На заздрість і гордість дворян злонравних".

Параллельно с учреждением Табели о рангах создаётся Герольдмейстерская контора при Сенате, задачей которой стал учёт дворян, и очищение сословия от периодически появлявшихся самозванцев, самовольно производивших самих себя в дворяне, и рисовавших гербы. Пётр I подтверждает, что "никому, кроме нас, и других коронованных глав, не принадлежит, кого в дворянское достоинство гербом и печатью пожаловать".

В дальнейшем Табель о рангах подвергалась многочисленным изменениям, однако в целом дожила до 1917 года.

Возможность получения дворянства через службу создаёт массовый слой беспоместных дворян, целиком зависящих от службы. В целом, российское дворянство представляло собой крайне неоднородную среду; кроме богатых княжеских фамилий (к концу XIX века учтено около 250 родов), имелся также обширный слой мелкопоместных дворян (имевшие менее ста крепостных, зачастую - 5-6), которые не могли сами обеспечить себе достойное своего сословия существование, и надеялись только на должности. Само по себе владение имениями и крепостными не означало автоматически высоких доходов. Имели место даже и такие случаи, когда дворяне, не имея других средств к существованию, лично пахали землю.

В дальнейшем дворяне получают одну льготу за другой:

  • В 1731 году помещикам предоставлено право собирать подушную подать с крепостных;
  • Анна Иоанновна манифестом 1736 года ограничивает службу 25 годами;
  • Елизавета Петровна в 1746 году запрещает кому бы то ни было, кроме дворян, покупать крестьян и землю;
  • В 1754 году учреждён Дворянский банк, выдающий кредиты суммой до 10 000 рублей под 6 % в год;
  • 18 февраля 1762 года Пётр III подписывает " Манифест о даровании вольности и свободы российскому дворянству ", освободивший его от обязательной службы; в течение 10 лет из армии в отставку выходят до 10 тыс. дворян;
  • Екатерина II, проводя Губернскую реформу 1775 года, фактически передаёт власть на местах в руки выборных представителей дворян, и вводит должность уездного предводителя дворянства;
  • Жалованная грамота дворянству 21 апреля 1785 года окончательно освобождает дворян от обязательной службы, и оформляющий организацию дворянского самоуправления на местах. Дворяне превращаются в привилегированное сословие, отныне не обязанное государству службой, и не платящее налогов, однако имеющее много прав (исключительное право владеть землёй и крестьянами, право заниматься промышленностью и торговлей, свобода от телесных наказаний, право на собственное сословное самоуправление).

Жалованная грамота дворянству превращает дворянина-помещика в главного агента правительства на местах; он отвечает за отбор рекрутов, сбор налогов с крестьян, надзор над общественной нравственностью и проч., выступая в своём имении, по выражению Н. М. Карамзина, как "генерал-губернатор в малом виде" и "наследственный полицмейстер".

Особой привилегией дворян также становится право на сословное самоуправление. Отношение к нему государства было двояким. Вместе с поддержкой дворянского самоуправления искусственно поддерживалась его разрозненность - уездные организации не подчинялись губернским, а вплоть до 1905 года не было общероссийской дворянской организации.

Фактическое освобождение дворян Екатериной II от обязательной службы при сохранении крепостного права для крестьян породило огромную пропасть между дворянами и народом. Это противоречие породило в крестьянской среде слухи о том, что Пётр III якобы собирался освободить и крестьян (или "передать их в казну"), за что и был убит. Давление дворян на крестьянство стало одной из причин восстания Пугачёва. Озлобление крестьян выразилось в массовых погромах дворян под лозунгом "руби столбы - забор сам повалится", только за лето 1774 крестьяне убивают около трёх тысяч дворян и представителей власти. Емельян Пугачёв в своём "манифесте" прямо заявляет, что "кои прежде были дворяне в своих поместиях и водчинах,- оных противников нашей власти и возмутителей империи и раззорителей крестьян, ловить, казнить и вешать, и поступать равным образом так, как они, не имея в себе христианства, чинили с вами, крестьянами".

Получение " дворянской вольности " было апогеем могущества русского дворянства. Дальше началась "золотая осень": превращение высшего дворянства в " праздный класс " (ценой постепенного отстранения от политической жизни) и медленное разорение низшего дворянства. Строго говоря, "низшее" дворянство особо не разорялось просто потому, что зачастую некого было "разорять" - большинство служилых дворян были беспоместными.


1.3. Закат дворянства

В начале XIX века (особенно после Отечественной войны) часть дворянства прониклась республиканскими настроениями. Многие дворяне вступали в масонские ложи или тайные антиправительственные организации. Движение декабристов имело черты дворянской фронды.

Со временем государство начинает ограничивать массовый приток не-дворян в дворянство, ставший возможным благодаря выслуге чинов. Специально для удовлетворения амбиций таких не-дворян было учреждено "промежуточное" сословие почётных граждан. Оно образовано 10 апреля 1832 года, и получает такие важные привилегии дворянского сословия, как освобождение от подушной подати, рекрутской повинности и телесных наказаний.

Круг лиц, имевших право на почётное гражданство, со временем расширялся - дети личных дворян, купцы I гильдии, коммерции - и мануфактур-советники, художники, выпускники ряда учебных заведений, дети православных церковнослужителей.

З 11 июня 1845 года гражданские чины X-XIV классов вместо личного дворянства начали давать лишь почётное гражданство. С 1856 года личное дворянство начиналось с IX класса, потомственное - с VI по военной службе (полковник) и с IV по гражданской (действительный статский советник).

Волна крестьянских бунтов во время Крымской войны (крестьяне записывались во время войны в ополчение, рассчитывая на освобождение от крепостной зависимости, но этого не произошло) приводит Александра II к мысли о том, что "лучше отменить крепостное право сверху, нежели дожидаться того времени, когда оно само собою начнет отменяться снизу".

После крестьянской реформы 1861 года экономические позиции дворянства ослабли. По мере развития капитализма в России дворянство теряло позиции в обществе. После отмены крепостного права в 1861 году дворяне сохраняют около половины земли, получив щедрую компенсацию за вторую половину; однако к началу XX века помещики владеют уже только 60 % земли, принадлежавшей им в 1861 году. На январь 1915 помещики владеют в Европейской части России 39 из 98 млн десятин пригодной земли. К началу 1917 года это количество резко падает, и в руках крестьян оказывается уже около 90 % земли.

К началу XX века потомственное дворянство, которое официально воспринималось, как "первая опора престола" и "одно из надёжнейших орудий правительства", постепенно теряет своё экономическое и административное доминирование. На 1897 год доля потомственных дворян среди военных составляет 52 %, среди гражданских госслужащих 31 %. На 1914 год в деревнях живёт от 20 до 40 % дворян, остальные переселяются в города.

После Октябрьского переворота 1917 года все сословия в РСФСР были ликвидированы декретом ВЦИК "Об уничтожении сословий и гражданских чинов" от 10 ноября 1917 года.


2. Классификация

В период расцвета дворянство подразделялось на:

  • Древнее дворянство - потомки древних княжеских и боярских родов,могущие доказать своё происхождение более чем за 100 лет (например Еропкины, Скрябины, Травины и другие знатные роды, представители которых вносились в VI часть родословных книг по губерниям).
  • Титулованное дворянство - князья, графы, бароны (роды вносились в V часть родословных книг).
  • Иностранное дворянство - роды вносились в IV часть родословных книг.
  • Потомственное дворянство - дворянство, передававшееся законным наследникам (роды вносились в I, II и III части родословных книг):
    • роды дворянства военного - во II часть
    • роды дворянства, приобретённого на гражданской службе или по ордену - в III часть
  • Личное дворянство - дворянство, полученное за личные заслуги (в том числе при достижении XIV класса на гражданской службе), но не передающееся по наследству и поэтому не заносящееся в родословные книги. Было создано Петром I с целью ослабить замкнутость дворянского сословия и дать к нему доступ людям низших классов.
  • Беспоместное дворянство - дворянство, полученное без наделения и закрепления земель (поместий).

Российское дворянство составилось из разнородных элементов - в среду его входили: дети боярские по губерниям и уездам, великорусское московское дворянство, украинское и донское казачье дворянство, прибалтийско-немецкое дворянство, польская и литовская шляхта, шляхта по губерниям и уездам России XVIII века (например, галичская шляхта), бессарабское дворянство, осетинское, грузинское, армянское, наконец инородческое дворянство.

В 1858 году потомственных дворян было 609 973, личных и служащих - 276 809; в 1870 г. потомственных дворян было - 544 188, личных и служащих 316 994; дворян-землевладельцев, по официальным сведениям за 1877 - 78 г., считалось в Европейской России 114 716.

В великорусских губерниях дворяне в 1858 году составляли 0,76 % населения, что было существенно меньше, чем в таких странах, как Англия, Франция, Австрия и Пруссия, где их численность превышала 1,5 %. В Речи Посполитой дворяне составляли более 8 % населения [1].


3. Приобретение дворянства

3.1. Потомственное дворянство

Потомственное дворянство приобреталось четырьмя путями:

  • пожалованием его по особому усмотрению самодержавной власти;
  • чинами на действительной службе;
  • в результате пожалования за "служебные отличия" российскими орденами;
  • потомками особо отличившихся личных дворян и именитых граждан

Один из основных способов приобретения дворянства - приобретение дворянства службой. Ранее дворянином автоматически становился профессиональный военный, поступивший на службу тому или иному князю.

В 1722-1845 годах потомственное дворянство давалось за выслугу первого обер-офицерского звания (фендрика, затем прапорщика, корнета) на военной службе (и вообще звания, отнесенного к XIV классу и выше - например звание штык-юнкера не было обер-офицерским, но дворянство давало) и чина коллежского асессора на гражданской и при награждении любым орденом Российской империи, c 1831-го года - за исключением польского ордена Virtuti Militari.

В 1845-1856 годах - за выслугу чина майора и статского советника, и за награждение орденами Святого Георгия, Святого Владимира всех степеней и первыми степенями других орденов.

В 1856-1900 годах - дворянство давалось дослужившимся до чина полковника, капитана 1 ранга, действительного статского советника.

Позволительно было ходатайствовать о пожаловании потомственного дворянства в том случае, если отец и дед ходатая имели личное дворянство, выслужив его в обер-офицерских чинах. Право приобретения потомственного дворянства потомками личных дворян и именитых граждан сохранялось до начала XX в. Статья закона о получении потомственного дворянства сыном по достижении совершеннолетия и вступлении на службу в случае, если его дед и отец состояли "беспорочно" на службе в чинах, приносивших личное дворянство, не менее 20 лет каждый, была отменена Указом 28 мая 1900 г. В Законах о состояниях 1899 г. издания отсутствовало ранее действовавшее положение, что в случае если именитые граждане - дед и отец - "именитость беспорочно сохраняли", то их старший внук мог просить потомственное дворянство при условии его беспорочной службы и достижения 30-летнего возраста.

В 1900-1917 года повысился ценз по орденам - потомственное дворянство по ордену Святого Владимира можно было получить только начиная с 3-й степени. Это ограничение было введено в связи с тем, что орден Святого Владимира 4-й степени массово жаловался по выслуге лет и за благотворительные пожертвования. К 1917 в Российской империи было около 1 300 000 человек потомственных дворян, что составляло менее 1 % населения.


3.2. Личное дворянство

Особое положение занимают личные дворяне, появившиеся одновременно с Табелью о рангах. В отличие от потомственных дворян, их дворянское достоинство не передается по наследству, а дети получают особый статус "обер-офицерских детей". Личные дворяне получают право добиться потомственного дворянства выслугой; также до 28 мая 1900 года они имели право ходатайствовать о его получении, если их отцы и деды прослужили по двадцать лет беспорочно в обер-офицерских чинах.

Личное дворянство приобреталось:

  • пожалованием, когда какое-либо лицо возводилось в дворянство лично не по порядку службы, а по особому высочайшему усмотрению;
  • чинами по службі - для отримання особистого дворянства згідно Маніфесту 11 червня 1845 "Про порядок придбання дворянства службою" необхідно було дослужитися на дійсній службі: громадянської - до чину 9-го класу ( титулярний радник), військової - першого обер-офіцерського чину (14-й клас). Крім того, особи, які отримали чин 4-го класу або полковника не на дійсній службі, а при виході у відставку, також визнавалися особистими, а не родовими дворянами;
  • пожалуванням ордена - при даруванні ордена Святої Анни II, III або IV ступеня в будь-який час після 22 липня 1845 р., Святого Станіслава II або III ступеня у будь-який час після 28 червня 1855 р., Святого Володимира IV ступеня в будь-який час після 28 травня 1900 Особи купецького звання, подаровані російськими орденами між 30 жовтня 1826 та 10 квітня 1832 р., а орденом Святого Станіслава з 17 листопада 1831 по 10 квітня 1832 р., також визнавалися особистими дворянами. Надалі для осіб купецького звання шлях отримання особистого дворянства через дарування орденами був закритий, і за ними визнавалося тільки приватне або спадкове почесне громадянство.

Особисте дворянство передавалося шлюбом від чоловіка до дружини, але не повідомлялося дітям і нащадкам. Правами особистого дворянства користувалися вдови не належали до потомственному дворянству священнослужителів православного і вірмено-григоріанського віросповідання. Найбільша кількість особистих дворян було серед офіцерів середньої ланки і чиновників. За оцінками 1858 року, загальне число особистих дворян і чиновників не дворян (що мали нижчі класні чини по Табелю про ранги, а також дрібних канцелярських службовців), також входили в цю групу, включаючи дружин і неповнолітніх дітей, становило 276809 чоловік, а за переписом 1897 року вже 486 963 чоловік.


4. Передача спадкового дворянства у спадок

Спадкове дворянство передавалося у спадок і в результаті шлюбу по чоловічій лінії. Кожен дворянин повідомляв своє дворянське гідність дружині і дітям. Жінка ж дворянка, виходячи заміж за представника іншого стану, не могла передати права дворянства чоловікові й дітям, але сама залишалася дворянкою.

Поширення дворянської гідності на дітей, народжених до пожалування дворянства, залежало від "найвищого благорозсуд". Питання про дітей, народжених до отримання їх батьками чину або ордена, що давали право спадкового дворянства, вирішувалося по-різному. Височайше затвердженим думкою Державної ради від 5 березня 1874 обмеження, що стосувалися дітей, народжених у податного стану, включаючи і народжених у нижньому військовому і робочому званні, були скасовані.


5. Дарування дворянством після 1917 р

Дарування дворянством і титулами Російської імперії було продовжено і після 1917 р. главами Російського Імператорського Дому в еміграції. Про таких пожалованиях див. статтю Пожалування титулів і орденів Російської імперії після 1917 року.

6. Привілеї дворянства

Дворянство володіло наступними привілеями:

  • право володіння населеними маєтками (до 1861),
  • свобода від обов'язкової служби (в 1762-1874, пізніше була введена всесословная військова повинність),
  • свобода від земських повинностей (до 2 половини XIX століття),
  • право вступу на державну службу та на отримання освіти в привілейованих навчальних закладах (у Пажеського корпусу, Імператорський Олександрівський ліцей, Імператорське училище правознавства приймалися діти дворян з 5 і 6 частин родоводу книги та діти осіб, що мали чин не нижче 4 класу),
  • право корпоративної організації.

Кожен потомствений дворянин записувався в родовід книгу тій губернії, де мав нерухому власність. За височайшим указом від 28 травня 1900 внесення безземельних дворян в губернські родовідні книги було надано зборам ватажків і депутатів дворянства. При цьому не мали нерухомості вносилися до книги тієї губернії, де маєтком володіли їх предки.

Отримали дворянство безпосередньо через чин або дарування орденом вносилися до книги тієї губернії, куди вони побажають, навіть якщо не мали там ніякого маєтку. Це положення існувало до Указу від 6 червня 1904 "Про порядок ведення родовідних книг для дворян, не записаних в родовідні книги в губерніях", по якому на герольдмейстери покладалося ведення спільної для всієї імперії родоводу книги, куди стали вписувати дворян, не володіли нерухомістю або володіли нею в губерніях, де не було дворянських установ, а також придбали права спадкового дворянства євреїв, які не підлягали на підставі Указу від 28 травня 1900 внесенню в губернські дворянські родовідні книги.

Особисті дворяни в родовід книгу не вносилися. З 1854 р. вони, нарівні з почесними громадянами, записувалися в п'яту частину міської обивательської книги.

Дворяни мали право носіння шпаги. Загальним для всіх дворян був титул "ваше благородіє". Були також родові титули дворянства - баронські (барон), графські і князівські (ваше сіятельство), а також інші титули. Якщо служили дворяни мали титули і мундири, що відповідали їх чинам цивільного або військового відомства, то неслужілих дворянин зберігав право носити мундир тієї губернії, де мав маєток або був записаний, а також право "на прізвисько своєму писатися як поміщиком його маєтків, так і вотчинником родових , спадкових і жалуваних його вотчин ".

Однією з привілеїв, що належала виключно потомственим дворянам, було право мати родовий герб. Герби затверджувалися для кожного дворянського роду найвищою владою і потім залишалися назавжди (зміни могли вноситися лише за особливим височайшим повелінням). Загальний гербовник дворянських родів Російської імперії був створений ще Указом від 20 січня 1797 р. він складався Департаментом герольдії і містив малюнки та описи гербів кожного роду.

Поруч узаконень з 21 квітня 1785 по 17 квітня 1863 потомствені, особисті, іноземні дворяни не могли піддаватися тілесним покаранням як по суду, так і під час утримання під вартою. Однак в результаті поступового звільнення від тілесних покарань інших верств населення цей привілей дворян в пореформений період перестала бути привілеєм.

У Законах про стани 1876 видання містилася стаття про звільнення дворян від особистих податей. Однак у зв'язку з відміною подушної податі за Законом від 14 травня 1883 ця стаття виявилася непотрібною і у виданні 1899 вже була відсутня.


Примітки

  1. Bush ML Rich Noble, Poor Noble - - Manchester & New York: Manchester Univ. Press, 1988. - С. 8, 10.

Література