Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Російсько-турецька війна (1806-1812)


Athosbattle.jpg

План:


Введення

Перегляд цього шаблону Росія Русско-турецкие войны Османська імперія
Революционные и Наполеоновские войны
Napoleon Bonaparte logo.png
Русско-турецкая война (1806-1812)

Архипелагская экспедиция Дарданеллы Обілешті Афон Фрасіне Россеват Татаріца Сухум Базарджіка Батін Рущук Слободзея

Русско-турецкая война 1806 - 1812 годов была одним из звеньев в серии войн между Российской и Османской империями.


1. Начало войны

Поводом к войне послужили отставки в августе 1803 года правителя Молдавии Александра Музури (1802-1806) и Валахии Константина Ипсиланти (1803-1806). По русско-турецким договорам назначение и смещение правителей Молдавии и Валахии должны происходить с согласия России.

В княжества в 1806 году были введены русские войска генерала И. И. Михельсона, что не противоречило статье 16 Кючук-Кайнарджинского мира (1774). Численность его армии доходила всего до сорока тысяч. 11 ноября русские войска начали переходить Днестр. Коменданты крепостей Хотин, Бендеры, Акерман и Килия уступили их без боя. Паша, начальствовавший в Измаиле, не поддавался увещаниям Михельсона, заверявшего, что мы вступаем в княжества лишь для спасения Турции от честолюбивых замыслов Бонапарта. В то же время рущукский комендант Мустафа-паша выслал отряд войск к Бухаресту, заняв который, турки стали предаваться всяческим насилиям над жителями, но 13 декабря были вытеснены отрядом генерала Милорадовича и ушли в Журжу. Предпринятая почти одновременно с этим попытка генерала Мейендорфа овладеть Измаилом, кончилась неудачей. Между тем Михельсон, расположив свои войска на зимних квартирах в княжествах, вступил в сношения с сербами, которые под предводительством Кара-Георгия ещё в 1801 года восстали против османской власти. В княжествах было ослаблено османское влияние.

Тільки 18 декабря последовало со стороны Османской империи объявление войны. Огромную роль как ни странно в провоцировании войны как это много раз бывало сыграл французский дипломат, а именно генерал О. Себастьяни. Армии верховного визиря приказано поспешно сосредоточиваться у Шумлы, а боснийскому паше с двадцатью тысячами двинуться против сербов, которым 30 ноября удалось взять Белград. Несмотря на протесты английского посла, боровшегося в Константинополе с французским влиянием, ему не удалось помешать разрыву с Росією. Тогда он выехал из османской столицы на эскадру адмирала Дукворта, а в конце января 1807 года эскадра эта силой прорвалась через Дарданеллы и остановилась против султанского дворца.

По наущениям Себастиани Порта завязала с англичанами письменные переговоры, а пока они тянулись, стала энергично укреплять Дарданелльский проход, угрожая пути отступления эскадры Дукворта. Последний понял это и в конце февраля ушёл из-под Константинополя. Вслед за тем Порта заключила союз с Францией, Англии же объявила войну.


2. Статистика Русско-турецкой войны 1806-1812

Воюющие страны Население (на 1806 год) Мобилизовано солдат Убито солдат Умерло от ран Умерло от болезней
Российская империя 39 355 600 * 1 200 000 24 000 4000 72 000
Турецкая империя 24 700 000 400 000 30000 5000 90000
ВСЕГО 64 055 600 1 600 000 54 000 9000 162 000
  1. Население указанно в границах соответствующего года учёта (Россия: Энциклопедический словарь. Л., 1991.).

3. Боевые действия до первого перемирия

Формирование турецкой армии шло медленно, но этим нельзя было воспользоваться, так как новое столкновение с Наполеоном не позволяло усилить войска в княжествах и поэтому в начале 1807 года Михельсону приказано было ограничиваться обороной. Наступательные действия возлагались на Черноморский флот и эскадру Сенявина, крейсировавшую в Средиземном море (Вторая Архипелагская экспедиция), а также на русские войска, находившиеся в Грузии.

Активные военные дейстия на Дунае и на Кавказе начались с весны 1807 года. Русскими войсками были заняты Хотин, Бендеры, Аккерман, Бухарест и осажден Измаил корпусом генерала Мейендорфа, который, однако, ничего не мог сделать и простоял у Измаила с начала марта до конца июля, ограничиваясь лишь отражением турецких вылазок.

Корпус гр. Каменского, отправленный к Браилову, тоже не имел успеха и после нескольких стычек с неприятелем отступил за реку Бузео. Милорадович, направленный на Журжу, успел разбить османский отряд у с. Турбат, но в начале апреля тоже отошёл к Бухаресту. Тем временем визирь, собрав армию под Шумлой, готовился вторгнуться в Валахию, но был задержан вспыхнувшим в Константинополе бунтом янычар, которые свергли Селима и провозгласили султаном Мустафу IV. Когда последний заявил намерение энергично продолжать войну, то визирь с сорокатысячной армией перешёл Дунай у Силистрии и двинулся к Бухаресту, рассчитывая на дороге соединиться с корпусом рущукского паши Мустафы, следовавшего туда же от Журжи. Соединение это не удалось: 2 июня Милорадович разбил у Обилешти авангард визиря, который после этого опять ушёл на правый берег Дуная. Тем временем 19 июня Сенявин разгромил османский флот в Афонском сражении.

"Афонское сражение 19 июня 1807 года" картина А. П. Боголюбова

Сербские восставшие во главе с Карагеоргиевичем, выступившие за независимость Сербии, в начале 1807 года, поддержанные русским отрядом Исаева, взяли Белград и 10 июля 1807 года Сербия перешла под протекторат России.

В Закавказье граф Гудович, вначале действовавший неудачно, 18 июня разбил Юсуфа-пашу на реке Арпачай. Черноморская эскадра контр-адмирала Пустошкина овладела Анапой [2].

Ряд неудач, плохое состояние армии и утрата надежды на помощь Наполеона, заключившего с Россией мир в Тильзите, вынудили Порту принять сделанное ген. Михельсоном предложение о перемирии, которое и было заключено 12 августа 1807 года, сроком по 3 марта 1809. Русские войска должны были оставить княжества, Турции возвращались захваченные корабли и остров Тенедос. Османы обязались не вступать в княжества и прекратить военные действия в Сербии.


4. Кавказ, 1808 год

За Кавказом в 1808 году дела приняли неблагоприятный оборот: местное население, подстрекаемое персидскими и турецкими агентами, волновалось; имеретинский царь Соломон II явно восстал против России. Персы, по внушениям Англии, не соглашались на предполагавшееся установление границы и заявляли притязания на Грузию. Чтобы смирить их, граф Гудович подступил к Эривани, но предпринятый им 17 ноября штурм был отбит и стоил больших потерь. Но, всё же, несколько персидских отрядов, вторгнувшихся в Грузию, были разбиты.


5. Возобновление войны в 1809 году

Імператор Александр I остался крайне недоволен такими условиями перемирия. Заключение мира с Наполеоном дало возможность увеличить численность Дунайской армии до 80 000 человек. Вместо Мейендорфа главнокомандующим был назначен кн. Прозоровский, которому предписывалось поставить другие условия перемирия. Однако Порта не желала менять условия. В это время в Париже при посредничестве Наполеона шли переговоры об окончательном мире; однако с отъездом его в Испанию они были прекращены. В начале 1808 года опять начались переговоры, но на этот раз не с визирем, а с влиятельнейшим из турецких пашей, Мустафой (Рущукским). Переговоры были прерваны новым переворотом в Турции, где султаном провозглашен Махмуд II. Мустафа, став теперь верховным визирем, отверг все требования России и отдал распоряжения о подготовке к войне. Після новой встречи Александра I и Наполеона в Эрфурте начались новые переговоры, но не надолго, так как в ноябре Мустафа был убит янычарами, а Порта пошла на сближение с Англией и Австрией и выказала решительное упорство в переговорах с Россией по условиям мира.

12 марта 1809 года в Петербург явился султанский фирман с объявлением войны.


6. Кампания 1809 года

Кампанію 1809 князь Прозоровський вирішив почати підкоренням османських фортець на лівому березі Дунаю і перш за все - Журжій; але штурми як цієї фортеці, так і Браїлова скінчилися невдачею.

Між тим государ вимагав рішучих дій; престарілий і хворий головнокомандувач протиставляв йому різні причини неможливості раніше осені переходити Дунай. Тоді в помічники Прозоровському посланий був князь Багратіон.

В кінці липня корпус генерала Засса переправився через Дунай у Галаца і потім без єдиного пострілу оволодів Ісакча і Тульча. Авангард отамана Платова вступив в Бабадаг, після чого перейшли на правий берег Дунаю і головні сили. 9 серпня князь Прозоровський помер, і начальство над армією перейшло до Багратіона. Легкість переправи через Нижній Дунай пояснювалася нечисленністю знаходилися там османських військ, так як головні сили свої візир двинув в Сербію ще на початку травня. У той час князь Прозоровський визнав можливим відокремити в допомогу сербам лише трьохтисячний загін Ісаєва, який скоро змушений був повернутися в Волощину.

У цей час Сербія піддавалася страшного розгрому, і юрбами рятувалися в австрійські межі. За переході головних сил князя Багратіона через Дунай в Великий Валахії залишений був корпус генерала Ланжерона, а у Бузі - корпус Ессена, призначений для підтримки, в разі потреби, російських військ у Бессарабії. Багратіон, упевнившись в слабкості супротивника на Нижньому Дунаї, вирішив спробувати опанувати Сілістрією, до якої 14 серпня і почав наступати, а через кілька днів після того загони генерала Маркова і Платова оволоділи Мачін і Гірсово.

Тим часом, завдяки субсидіям Англії османська армія була значно посилена, і верховний візир набув намір, користуючись видаленням головних російських сил до Нижнього Дунаю, вторгнутися в Волощину, опанувати Бухарестом і тим змусити Багратіона відступити на лівий берег Дунаю. У 2-й половині серпня він почав переправляти свої війська у Журжій. Ланжерон, дізнавшись про те, зважився, незважаючи на незначність своїх сил, йти на зустріч османами і наказав ген. Ессен, пересунулося до Обілешті, приєднатися до нього. 29 серпня біля села Фрасіне (в 9 верстах від Журжій) вони атакували османський авангард і розбили його. Тим часом сам візир, отримуючи тривожні звістки з-під Сілістрії, не рушав з Журжій.

Тим часом Багратіон продовжував свій наступ; 4 вересня розбив у Рассевата корпус Хозрева-паші, а 18 вересня зупинився перед Сілістрією. За 4 дні перед тим фортецю Ізмаїл здалася загону генерала Засса. Візир, дізнавшись про Рассеватском ураженні, перевів свою армію з Журжій назад в Рущук і послав наказ військам, що діяли проти сербів, поспішати туди ж. Таким чином загрожував Сербії остаточний розгром був тимчасово відсторонений; розташований там османський загін відступив до міста Ніш.

Тим часом у Багратіона народилися побоювання англо-турецької висадки в Добруджу і настання османських військ від Варни; тому він переклав залишений біля Ісакчі і Бабадаг корпус графа Каменського I до підступних, корпус Ессена - до Бабадаг, а загін Засса залишив в Ізмаїлі. Для дій проти Сілістрії залишилося у нього не більше 20 тисяч; облога фортеці йшла мляво, а коли наблизився до неї візир з головними силами османської армії, то Багратіон визнав потрібним відступити до Черновода, наказавши в той же час Каменському відійти до Кюстенджі. Слідом за тим він звернувся в Петербург за дозволом відвести армію на лівий берег Дунаю зважаючи брак на правому березі достатнього продовольства, а також з причини небезпеки знищення мостів льодоходом. При цьому він обіцяв ранньою весною знову перейти Дунай і рушити прямо до Балкан. Останньою дією цієї кампанії була облога генералом Ессеном Браїлова, який здався 21 листопада. Государ, хоч і вкрай незадоволений безпліддям продшествовавшіх дій, погодився на клопотання Багратіона, але з тією умовою, щоб на правому березі Дунаю залишалися зайнятими Мачін, Тульча та Гірсово.

На Кавказі ще на початку 1809 місце Гудовича заступив Тормасов. Загрозливий з боку Персії та Османською імперією, він не наважувався на наступальні дії, але, коли персияне увірвалися в російські межі, зустрів їх на річці Шамхор і змусив відступити, після чого вони знову зав'язали переговори про мир. Користуючись цим, Тормасов послав загін князя Орбеліані для оволодіння фортецею Поті, яка служила пунктом зносин осман з Абхазією і Імереті : фортеця була взята 16 листопада. Інший загін, посланий у Имеретию, захопив у полон її царя Соломона, і обивателі присягнули на вірність Росії. До Анапі, зміцнення якої були відновлені османам, послана була з Севастополя ескадра з десантними військами. Фортеця ця була взята 15 липня і зайнята російським гарнізоном.


7. Кампанія 1810

Тим часом князь Багратіон, засмучений несхваленням государя, виклопотав звільнення від звання головнокомандуючого, і на його місце призначений був граф Каменський II, тільки що відрізнився в війні проти Швеції. На початку березня 1810 він прибув до дунайської армії, сили якої доходили до 78 тисяч, і, крім того, направлена ​​була для підкріплення її ще одна піхотна дивізія.

План дій нового головнокомандувача був наступний: корпусу Засса і Ланжерона переправляються у Туртукая і осаджують Рущук і Сілістрію; корпус графа Каменського I направляється на Базарджіка; головні сили (наполовину ослаблені відділенням військ для облоги фортець) наступають на Шумлу; стояв у Малій Валахії загін Ісаєва переходить в Сербію, проти якої османи знову взяли загрозливе становище; для прикриття Валахії оставляєтся загін під начальством генерал-майора графа Цукати.

Османська імперія в цей час ще зовсім не була готова до війни, і збір її військ у Шумли пов'язаний був з великими утрудненнями. Граф Каменський 2-й, поспішаючи скористатися цим, ще в середині травня перейшов через Дунай у Гірсова і рушив уперед; 19 травня Засс опанував Туртукаем; 22 узятий штурмом Базарджіка, 30 здалася Силистрия, осажденная корпусами Ланжерона и Раевского, а 1 июня пал Разград. Русские передовые отряды заняли Балчик и линию Варна - Шумла. Денежные субсидии английского правительства доставили, однако, османам возможность продолжать войну; быстро набиравшиеся войска отсылались к Шумле, Рущуку и на сербскую границу. Чтобы выиграть время, визирь предложил было заключить перемирие; но оно было отвергнуто.

Между тем русская армия безостановочно двигалась к Шумле и к 10 июня обложила её с трёх сторон. Главнокомандующий, уверенный в слабости гарнизона, 11 июня предпринял штурм крепости, но после упорного 2-дневного боя убедился, что взять Шумлу открытой силой нельзя, и потому перешёл к тесной блокаде. Он рассчитывал взять крепость голодом; но когда через несколько дней туда успел пройти большой транспорт с припасами, то и эта надежда исчезла.

Между тем и на других пунктах театра войны успехи остановились; отовсюду требовали подкреплений, а взять их было негде. Тогда главнокомандующий решил стянуть все свои силы к Рущуку, овладеть этой крепостью и, базируясь на неё, двинуться через Тырнов за Балкани. Оставив корпус графа Каменского I для наблюдения за Шумлой и Варной главные силы подошли 9 июля к Рущуку, у которого присоединился к ним корпус Засса; 22 июля, после 10-дневного бомбардирования, предпринят был штурм, но он был отбит и стоил российской армии огромных потерь.

Между тем визирь, узнав об отбытии русских главных сил, несколько раз пытался атаковать оставленные для наблюдения за Шумлой отряды, но 23 июля был совершенно разбит графом Каменским I. Тем не менее, главнокомандующий приказал графу Каменскому I отойти на линию Траянова вала и, разрушив укрепления Базарджика, Мачина, Тулчи, Исакчи, притянуть к себе оставленные в них гарнизоны; вместе с тем отряду Ланжерона, оставленному в Разграде, велено присоединиться к главной армии. Рущук продолжал оставаться в тесном обложении, а попытка турок освободить эту крепость кончилась 26 августа несчастным для них сражением у Батина, после чего русские отряды заняли Систов, Белу, Тырнов и Орсову. 15 сентября сдались Рущук и Журжа.

У сербів тільки завдяки посланим до них сильне підкріплення (спочатку загін О'Рурк, а потім корпус Засса) справи теж пішли успішно, так що в початку жовтня Сербія була звільнена. Після падіння Рущук граф Каменський II рушив 9 жовтня вгору по Дунаю для оволодіння османськими фортецями аж до Сербської кордону. Нікополь і Турно здалися без опору; в той же час загін генерал-майора графа Воронцова опанував Плевною, Ловчий, Сельві і зруйнував їх зміцнення. Зимовий похід за Балкани головнокомандувач визнав, проте, неможливим за продовольчими міркувань і тому вирішив залишити одну половину армії в зайнятих фортецях, іншу ж розташувати на зимівлю в князівствах.

За Кавказом після безплідних переговорів з персиянами військові дії поновилися і в загальному були сприятливі, а після поразки ворога під Ахалкалакі персияне знову розпочали переговори про мир. Дії Чорноморського флоту обмежилися підкоренням фортеці Сухумі-Кале.


8. Кампанія 1811

Тим часом, до початку 1811 ставлення Росії до Франції настільки загострилися, що віщували близьку війну, і для посилення наших сил на західному кордоні государ наказав графу Каменському II відокремити від його армії 5 дивізій, відправити їх за Дністер, а з іншими військами обмежитися обороною зайнятих фортець; разом з тим йому наказувалося поспішити укладанням миру, але з неодмінною умовою визнання кордону по річці Дунай і виконання колишніх вимог наших. Головнокомандувач вказував на нездійсненність цих повелінь і пропонував енергійно наступ за Балкани.

Тим часом Наполеон вживав усіх зусиль, щоб перешкодити укладенню Туреччиною світу; про це просила й Австрія. Підкоряючись їх впливу, Порта напружено збирала сили для нанесення російським чутливого удару: війська її стягувалися в Етропольскіх Балканах, а у Ловчими виставлений був їх авангард (15000) під начальством Осман-бея. Граф Каменський II, очікуючи затвердження свого плану руху за Балкани, намірився підготувати собі шлях туди і для сього наказав загону графа Сен-При опанувати ловчих, що і було виконано 31 січня; але слідом за тим за наказом тяжко хворого головнокомандувача загін цей повернувся до Дунаю.

Портрет М. І. Кутузова.
Д. Доу, 1829

Незабаром після того граф Каменський II призначений був начальником 2-й запасний армії і в березні 1811 відкликаний з Османської імперії, а Дунайська армія ввірена генералу від інфантерії М. І. Голенищева-Кутузову.

Поставлений на чолі армії, сили якої через видалення 5 дивізій мало не наполовину зменшилися (залишилося близько 45 тисяч), новий головнокомандувач опинився в нелегкому становищі, тим більше, що османська армія до весни 1811 зросла до 70 тисяч. Зважаючи на це Кутузов визнав необхідним діяти з особливою обережністю і, як він висловився, "триматися скромного поведінки".

Ознайомившись зі своїм супротивником ще в Катерининські війни, він розрахував, що османи обмежаться на Нижньому Дунаї демонстраціями, а головні сили спрямують до Середньому Дунаю, щоб, переправившись там, опанувати Бухарестом. Тому, знищивши зміцнення Сілістрії і Нікополя, Кутузов стягнув свої головні сили до Рущук і Журжій. Війська Засса в Малій Валахії та О'Рурк в Белграді прикривали його праве крило; ліве ж охоронялося загонами, розташованими на Нижньому Дунаї і у Слободжі. Одночасно з цими підготовчими розпорядженнями Кутузов вступив у мирні переговори з візиром. Але так як імп. Олександр не погоджувався на зменшення своїх колишніх вимог, а османи, з свого боку, теж з'явилися вкрай непоступливими, то переговори були припинені. Бездіяльність російських переконало візира в їх слабкості, а тому він вирішив почати наступ до Рущук, а по оволодінні цією фортецею перейти Дунай і розбити Кутузова; в той же час інша османська армія, Ізмаїл-бея, зібрана у Софії, повинна була переправитися близько Відін і вторгнутися в Малу Валахію. За з'єднанні обох армій цих передбачалося опанувати Бухарестом.

На початку червня візир виступив з Шумли, а 22 атакував росіян у Рущук, але зазнав поразки і відступив до заздалегідь укріпленої позиції у села Кадикей (15-20 верст на південь від Рущук). Незважаючи на здобуту перемогу, Кутузов з різних міркувань визнав небезпечним залишатися під Рущук, а тому, зруйнувавши його зміцнення, переправив всі війська на лівий берег. Потім, підкріпивши загони на правому і лівому крилі і посиливши укріплення Журжій, сам головнокомандувач з корпусом Ланжерона розташувався в одному переході на північ від неї, розраховуючи в разі переправи візира через Дунай нанести йому сильний удар. Разом з тим, знаючи, що ще можна було чекати швидкого відкриття війни на західному кордоні, він просив дозволу присунути до Дунаю з Ясс 9-ту дивізію і з Хотина 15-ю.

За відступі Кутузова на лівий берег візир зайняв Рущук, але протягом усього липня не рушав ізвідти, вичікуючи результатів дій Ізмаїл-бея. Останній тільки в середині липня прибув до Відін і 20 липня почав переправляти свої війська (близько 20 тисяч) через Дунай. Зайнявши Калафат і сильно в ньому окопавшись, він рушив проти загону Засса (близько 5 тис.), але не міг опанувати малодоступною російської позицією. Коли 24 липня приєдналися до Зассе загони О'Рурк і графа Воронцова і, крім того, підійшла до Дунаю наша флотилія, то Ізмаїл-бей позбавлений був можливості увірватися в Малу Валахію.

Тим часом візир зважився переправитися на лівий берег, щоб, користуючись величезною перевагою своїх сил, розбити Кутузова і, погрожуючи повідомленнями Засса, змусити його відкрити дорогу Ізмаїл-бея. Приготування візира тривали довго, так що тільки в ніч на 24 серпня почалася переправа його військ, в 4 верстах вище Рущук. До 2 вересня вже до 36 тисяч османів було на лівому березі, де вони, за своїм звичаєм, негайно окопалися; на правому ж березі залишено було до 30 тисяч. Замість того, щоб негайно атакувати Кутузова, у якого під рукою було не більше 10 тисяч, візир залишався на місці. Завдяки його бездіяльності головнокомандувач встиг притягнути до себе загін генерала Ессена, що стояв на річці Ольто (як реплєї і для Засса), і, усвідомлюючи, що настав критичний момент війни, не став вичікувати наказів з Петербурга щодо 9-й і 15-ї дивізій, але власною волею розпорядився ними: першою він послав наказ поспішати до Журжій, а другий - до Обілешті, для прикриття лівого крила армії з боку Туртукая і Сілістрії, звідки теж загрожувало поява ворога.

З прибуттям ( 1 вересня) 9-ї дивізії сили Кутузова зросли до 25 тисяч, і тепер він сам обклав укріплений османського табору, влаштувавши лінію редутів, що прилягали флангами до Дунаю. У той же час визрів у нього вельми відважний план: він вирішив переправити частину своїх військ на правий берег, відкинути залишалася там частину османської армії і таким чином відрізати в візира його повідомлення. Для виконання цього підприємства ще з середини вересня почалася заготівля на р. Ольто плотів і поромів.

Тим часом Ізмаїл-бей двічі (17 і 30 вересня) атакував Засса, щоб відкрити собі шлях до Журжій, але обидва рази зазнав невдачі. Тоді візир наказав йому повернутися за Дунай, рушити до Лом-Паланку, де зібрано було багато судів, і, переправившись там знову на лівий берег, вийти в тил Кутузову. Останній, своєчасно довідавшись про цей задум, послав до Лом-Паланку загін полковника Енгельгардта, якому і вдалося в ніч на 27 вересня знищити стояли там османські суду. Дізнавшись про це, Ізмаїл-бей уже не зважився рухатися з Калафат.

Слідом за цим план Кутузова був приведений у виконання: 1 жовтня загін генерала Маркова (5000 піхоти, 2,5 тисячі кінноти і 38 гармат) переправився на правий берег Дунаю і 2 жовтня, на світанку, раптово атакував залишалися там османські війська, які, піддавшись панічним страхом, біг частиною в Рущук, частиною до Разград. Слідом за тим Марков, виставивши на правому березі, свої батареї, став громити табір візира. Тоді візир негайно звернувся до Кутузову з проханням про перемир'я, але, не дочекавшись відповіді, вночi переплив на човні в Рущук, передавши начальство Чапай-огли. 3 жовтня російська дунайська флотилія остаточно перервала повідомлення з правим берегом, і залишки османської армії за виснаженням всіх приписів постановлені були в безвихідне становище.

10 і 11 жовтня Туртукай і Силістрія зайняті частинами 15-ї дивізії; в той же час і дії проти Ізмаїл-бея йшли успішно і завершилися відступом його до Софії. Такий стан справ змусило нарешті Порту схилитися до миру.

В результаті майстерних дипломатичних дій М. І. Кутузова, османський уряд схилилося до підписання мирного договору.


9. Морські Кампанії

10. Підсумки війни

16 травня 1812 укладено Бухарестський мирний договір.

  • До Росії переходила східна частина Молдовського князівства - територія Пруто-Дністровського межиріччя, що отримала потім статус Бессарабської області.
  • Кордон в Європі переносилася з річки Дністер на Прут до його з'єднання з Дунаєм, забезпечувалася свобода російського торгового судноплавства по цій річці.
  • Дунайські князівства поверталися Туреччині, але підтверджувалася їх автономія, дарована на основі Кючук-Кайнарджійського (1774) і Ясського (1791) мирних договорів.
  • Сербії надавалася внутрішня автономія та право сербським чиновникам збирати податки на користь султана.
  • У Закавказзі Туреччина визнала розширення російських володінь, але їй поверталася фортеця Анапа.

Література


Примітки


Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Російсько-турецька війна (1828-1829)
Російсько-турецька війна (1877-1878)
Російсько-турецька війна (1676-1681)
Вітчизняна війна 1812 року
Вітчизняна війна 1812 року
Італо-турецька війна
Вірмено-турецька війна (1920)
Перша греко-турецька війна
Друга греко-турецька війна
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru