Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Старофранцузьку мову



План:


Введення

Поняття старофранцузьку мова охоплює сукупність романських мов мовної групи "Ойль", на яких розмовляли на території, приблизно відповідній території середнього півночі сучасної Франції, приблизно з X по XIV століття.

Був результатом еволюції північно-галльського прислівники народної латини, що відбувалася під впливом франкського мови.

Старофранцузьку мова значно відрізнявся від сучасного французької мови в області фонетики і граматики.


1. Подання франкомовних

Всупереч загальноприйнятому уявленню, дуже широко поширеній у франкомовних носіїв мови і популяризованому відомим фільмом "Прибульці" (який не має ніякої лінгвістичної достовірності), то, про що часто говориться як про давньофранцузька мовою, насправді таким не є. Ту мову, яку часто називають цим терміном, є французькою мовою класичної епохи, або навіть сучасною мовою, який можна зрозуміти непідготовленій людині, але часто написаним в більш старої орфографії.

Таким чином, старофранцузьку мова не може бути легко зрозумілий франкомовних людиною, яка не має специфічного освіти. Так, фраза "Savoir faisons, tous presens et advenir, que pour aucunement pourveoir au bien de nostre justice, abbreviation des proces, et soulaigement de noz subiectz, avons, par edict perpetuel et irrevocable, statu et ordonn, statuons et ordonnons les choses qui s'ensuyvent "(цитована по Вільє-Коттеретскому ордонанси 1539 короля Франциска I) не є написаної по старофранцузьку, але є прикладом среднефранцузского мови XVI століття. І навпаки, такі вірші "Пісні про Роланда" : "En ceste tere ad asez osteiet / En France, ad Ais, s'en deit ben repairer / Vos le sivrez a la feste seint Michel / Si recevrez la lei de chrestiens / Serez ses hom par honur e par ben "є прикладом старофранцузького мови.

Змішання понять пояснюється, головним чином, архаїчним і іноді збивають з толку характером тексту, що складається зі слів, вже ідентичних словами нашої епохи, але мають стару орфографію, використовувану до XIX століття, в який оформився сучасне написання більшості слів французької мови. Таким чином, слова savoir, subiectz і ensuyvent, що вживаються в ордонанс, є лише написаними по-іншому формами (але з дуже близькою до сьогоднішнього вимовою) наступних слів:

  • savoir (невимовну писалося в ту епоху для подібності слова передбачуваному латинської етімону scire, хоча слово походить від лат. дієслова sapere),
  • sujets (у той період букви i і j не розрізнялися на листі, невимовні b і c додавалися до слова в уподібнення його латинського етімона subjectum, а кінцеве-z є неправильно вжитим архаїзмом, які прийшли від середньовічної орфографії, оскільки зазвичай ця буква позначала фінальний звук / ts /, отже, попередня їй буква t є зайвою),
  • ensuivent (з використанням y в естетичних цілях для поліпшення зручності читання слова).

2. Походження і нащадки

Мова походить від романського мови, що був формою народної латини, вживаної по всьому пострімскому простору. Старофранцузьку розвинувся в среднефранцузскій мову. Дана періодизація введена в новий час і є до певної міри умовною. З точки ж зору самих носіїв мови, дана еволюція була лише ледь або зовсім неможливо розрізнити, оскільки латинь еволюціонувала у французьку мову поступово і протягом тривалого періоду часу, так що розриви між різними стадіями розвитку мови були просто непомітні.

Для отримання більшої інформації зверніться до статті Фонетична еволюція (фр).

Старофранцузьку мова є предком сучасного французької мови. Однак, поява однієї мови, загального для всієї території Франції, є досить пізнім явищем в її історії, і ця мова зобов'язаний своїм існуванням цілого ряду стародавніх мов групи "Ойль", з яких і утворився сучасну мову.

Наприклад, вважається, що напередодні Французької революції три чверті населення країни говорило на різних діалектах або ж на інших мовах.


2.1. Історичне вплив

2.1.1. Гальський мова

Гальський мова, що був одним зі збережених континентальних кельтських мов часів римської епохи, повільно згасав під час багатовікового римського панування над Галлією. У сучасній французькій мові збереглося лише невелика кількість галльських слів - серед них слова chne "дуб" і charrue "плуг", і менш ніж двісті слів (Delamarre (2003, pp.389-90) налічує 167) - мають галльську етимологію. Латинь була загальновживаним мовою майже на всій території заходу Римського світу, і його вплив зростало за рахунок зниження галльського впливу.


2.1.2. Латинь

У певному сенсі, старофранцузьку мова постала в той момент, коли Рим завоював Галлію під час кампаній Юлія Цезаря, майже повністю завершених до 51 року до н. е.. Римляни принесли латинь на територію південної Франції близько 120 року до н. е.. (В період Пунічних воєн), коли ця територія перейшла під його владу.

Фонологічна система класичної латини починає зазнавати зміни з часів Плавта, що в кінцевому підсумку призвело до виникнення вульгарної (народної) латині, що стала загальновживаним мовою на всій території заходу Імперії. Ця пізня форма мови сильно відрізнялося від свого класичного аналога по фонології і стала предком романських мов, у тому числі і старофранцузької.

Деякі галльські слова вплинули на народну латину, а через неї і на інші романські мови. Так слово класичної латини equus в розмовній мові було замінено народним caballus, утвореного від галльського слова caballos (Delamare 2003 p.96), від якого відбулися французьке cheval, каталанська cavall, італійське cavallo, португальське cavalo, іспанське caballo, румунське cal, і (запозичене з нормандського) англійське cavalry. (Можливо, що галльське і латинське слово, як і грец. Καβάλλης і рос. Кобила, сягають фракійському. Див Трубачов О. Н. Праці з етимології. М., 2004. С.348-353).


2.1.3. Франкський мову

Древній франкський мову справив великий вплив на словник старофранцузької мови після захоплення німецьким плем'ям франків частини територій римської Галлії, що знаходилися на території сучасних Франції і Бельгії, в період Великого переселення народів. Сам етнонім franais походить від назви цього племені. Велика кількість інших німецьких народів, включаючи бургундів, активно проявляло себе в цей період; германські мови, якими говорили франки, бургунди та інші племена, не мали своєї писемності, тому зараз у зв'язку з їх зникненням визначення німецького джерела, від якого сталося те чи інше слово французької мови, є вельми важким завданням. Філологи, наприклад Поуп (1934), оцінюють, що приблизно 15% слів сучасного французького словника мають німецьке походження, включаючи велику кількість загальновживаних слів, таких як har "ненавидіти", bateau "човен", і hache "сокира". Передбачається, що pass compos та інші складові дієслівні часи, використовувані у французькому відмінюванні, також є результатом німецького впливу.

Інші слова німецького походження з'явилися в давньофранцузька мовою як результат норманнского заселення X століття нинішньої провінції Нормандії. Поселенці розмовляли древньоскандинавською мовою та їх право на проживання було узаконено і зроблено постійним в 911 році під час правління Роллона Нормандського. Кілька морехідних термінів, і що примітно, назва чотирьох сторін світу також були запозичені від норманів через староанглійський мову.


2.2. Найбільш ранні письмові свідчення

Вважається, що одним з найбільш ранніх документів, написаних французькою мовою, є "Страсбурзькі клятви" (договір, підписаний королями Карлом Лисим і Людовиком Німецьким в 842 році). Можливо, що текст є найстаріший мову "Ойль" або галло-романський, будучи перехідною стадією між вульгарною латиною і раннім романським мовою:

Pro Deo amur et pro Christian poblo et nostro commun salvament, d'ist di en avant, in quant Deus savir et podir me dunat, si salvarai eo cist meon fradre Karlo, et in aiudha et in cadhuna cosa ...
В ім'я любові Божої і в ім'я християнського народу і нашого спільного порятунку, відтепер і навіки, як тільки Бог дасть мені знання ("savir" тут: субстантивовані інфінітив "знати" - знання або ж уміння) і сили, я буду захищати мого брата Карла , допомагаючи йому в усьому ...

Королівський будинок Капетингів, заснований Гуго Капет в 987, ознаменував поширення северофранцузской культури, яка повільно, але наполегливо завойовувала панування на південних територіях Аквітанії і Тулузи. Проте "мова ойль" Капетингів, попередник сучасного французької мови, так і не став спільною мовою всієї французької нації аж до Французької революції.

Іншим прикладом раннього мови "ойль", по-іншому званого гало-романським, є Гімн святий Евлалій, чия мова, ймовірно, набагато ближче до розмовної, ніж мова "Страсбурзької клятви" (що визначено за мовних відмінностей). Точно визначити, як необхідно вимовляти ці приклади давно зниклого старофранцузької мови, є дуже скрутній завданням.


3. Значення старофранцузької мови в лінгвістичній історії

Мова культури та літератури має дуже багато письмових свідчень і завдяки цьому можливо досить чітко простежити його історію (як лексичну, морфологічну, фонетичну, так і синтаксичну). Послідовність фонетичної еволюції, яка простежується від цього древнього мови до сучасного, відома досить докладно, так що стає можливим простягнути йде від латині до французької мови фонетичну ланцюг через усі віки лінгвістичної еволюції. Вивчення французької та його історії не може обійтися без знання старофранцузької мови. Більш того, цей предмет (так само як і історична фонетика) є обов'язковим для отримання диплома CAPES по сучасній літературі, а також для отримання звання переможця конкурсу з класичної літератури і граматики, проведеному у Франції з метою навчання французької мови та літератури.


4. Діалектні варіації і літературна мова

Населення середньовічної Франції говорило на безлічі найрізноманітніших мов. По більшій своїй частині люди не знали церковної латини, якщо не мали освіти, - а освіта в часи Середньовіччя взагалі було надзвичайною рідкістю. Вони не знали і "franais du roy" (французької мови короля), - за винятком жителів області Іль-де-Франс, звідки і пошириться той різновид (діалект) французької мови, яка згодом ляже в основу мови людей робочого стану.

Щоб коротко охарактеризувати лінгвістичну ситуацію тієї епохи, можна сказати, що мешканці Франції в залежності від регіону проживання говорили на:

  • різних мовах групи ойль : франко-Пікардійської, франко-бретонський (галло), пуатуасском, сентожском, нормандському, морванском, шампанське, бургундському і т. д.
  • різних мовах групи ок : гасконський, лангедокском, провансальському, лімузин-овернском, Альпіна-дофінском і т. д., а також на каталонською;
  • різних франко-провансальських мовах: бресском, савойської, дофінском, ліонському, форезском, шаблезском і т. д., а також у Швейцарії на женевському, водуазском, нефшательском, валезанском, фрібурском і т. д., і на вальдотенском в Італії;
  • німецьких мовах: франкском, фламандською, ельзаська і т. д.

5. Фонологія

Для опису фонологічних характеристик слів у цій статті використовується система Бурсі, що іменується також алфавітом романістів, зазвичай використовується при описі фонологічної еволюції французької мови. Опис цієї системи та таблиця відповідності її міжнародному фонетичному алфавітом ( IPA) знаходиться у статті Systme de Bourciez (фр).

5.1. Система голосних

Класична латина використав десять голосних звуків (фонем), діляться на п'ять коротких голосних (ă, ĕ, ĭ, ŏ і ŭ), та п'ять їх довгих еквівалентів (ā, ē, ī, ō і ū). Таким чином, в латині довжина звуку фонологічна, тобто має змістотворних (або релевантну) функцію: два слова можуть мати за єдиного розходження лише довготу входять до них голосних (vĕnit "він приходить" відрізняється від vēnit "він прийшов"; pŏpulu (m ) "народ" відрізняється від pōpulu (m) "тополя").

Одним з найголовніших змін, що трапилося під час еволюції від латині до французької мови, є поступове зникнення розрізнення довготи голосних і поява розрізнення голосних за підйому. Музичне наголос потроху поступилося місцем тоническому, що в результаті призвело до легкого зміни відкритості голосних: проголошенню коротких голосних трохи більш відкрито, ніж довгих. Наслідком цього стало модифікація підйому голосних і протиставлення підйомів двох голосних стає критерієм диференціації слів (розрізняють закрите ẹ в слові pied від відкритого ę в слові lait, ọ в слові maux від ǫ в слові mort). Це вокаліческая зміна звуків відбулася протягом II, III і IV століть у початковій фазі еволюції французької мови ще дуже близьким до вульгарної латині. Велика частина таких змін є загальними для більшості романських мов.

Вокаліческіе зміни представлені у наступній збірці:

  • ē стає ẹ (nez, d) в II столітті;
  • ĕ стає ę (les, lait), якщо голосна є ударною, в іншому випадку (безударна голосна), вона стає звуком (II століття);
  • ĭ стає в II столітті;
  • ī залишається i без розрізнення довготи звуку;
  • ă і ā втрачають свою опозицію по довготі, так що з точки зору фонології старофранцузьку мова має лише один звук a;
  • ō стає ọ (eau) в II столітті;
  • ŏ стає ǫ (corps) якщо голосна є ударною, в іншому випадку вона стає звуком (II століття);
  • ū втрачає свою характеристику довготи, залишившись звуком u (fou, sourd);
  • ŭ стає в IV столітті.

Три латинських дифтонга, представлені в вульгарній латині звуками oe, ae і au, еволюціонують відповідно в звуки (I століття), ę (II століття) і ǫ (кінець V століття).


5.1.1. Рух до окситонні (наголосу на останній склад)

У латинській мові всі слова мають тонічне наголос. Зазвичай воно падає на передостанній склад слова (про слово з таким наголосом кажуть, що воно пароксітоніческое), за винятком слів, що складаються з одного складу (моносіллабіческого), в разі чого наголос, само собою зрозуміло, припадає на останній склад, а також за винятком полісіллабіческого слова (що складається з більш ніж одного складу), передостанній склад якого є коротким (тобто голосний якого є коротким і не замкнутим згодним звуком, який би дотримувався його всередині складу), в разі чого наголос падає на третій з кінця склад (пропароксітонія).


5.1.2. Випадання гласного

Починаючи з I століття в народній латині намічається поступове випадання ненаголошених голосних передостанніх: cl ĭ dus перетворюється на cldus, mb ŭ lat перетворюється на mblat, gn ĭ ta перетворюється на gnte. Ця знаменна еволюція буде повністю закінчена до V століття. У цю епоху більшість пропароксітонов перетворилися на пароксітони: зі зникненням передостаннього гласного, що йшов за ударним голосним, цей останній був "посунуть в сторону".

5.1.3. Випадання внутрішніх предударном

Внутрішні незамкнуті предударном гласні (тобто ненаголошені голосні в позиції перед голосними ударними, але знаходяться не в початковому складі слова), за винятком гласною a, зникли до початку IV століття: bon ĭ ttem перетворилося на bont, comp u tre перетворилося на compter. Якщо ж голосний звук замкнутий згодним, то такий голосний еволюціонував в звук / e̥ / (по іншому шва ( schwa) [ə], тобто нелабіалізірованное "побіжне e", що відрізняється від сучасного звуку в словах l e або p e tit), як у випадку дієслова app e llr, еволюціонував у давньофранцузька ap e ler.

У тому випадку, якщо внутрішнім предударном гласним був звук a, то він або залишався звуком a, в тому випадку, якщо він був замкнутий (ĭnt a minatre дає ent a mer), або до VII століття перетворився на звук / e̥ /, якщо перебував у вільній позиції (firm a mnte дає ferm e ment).


5.1.4. Кінцеві голосні

Всі кінцеві голосні повністю зникли (між VI і VII століттями), за винятком звуку a, що перетворився в глухий звук [] перш ніж стати невимовним звуком в сучасній мові.

  • [A]> []: CANTA> chant> il chante
ROSA> roz> roz (rose)
  • [E]: CANTARE> cantar> chanter
  • [I]: MURI> mur
  • [O]: CANTO> chant
  • [U]: BONU> buen> bon-n> bon

5.2. Система приголосних

Основні трансформації приголосних такі: зникнення кінцевого-m в латинському знахідному відмінку, зникнення звуку [h] і повторне його введення під впливом германських мов, збереження приголосних в сильному положенні і ослаблення слабких приголосних за допомогою палаталізації. Підкреслимо також, що романська мова придбав стислі зубні звуки [θ] і [δ], на зразок звуків в англійських словах "th ing" і "th is", можливо, під впливом франкського мови.

Зауважимо, що всі переписувачі найстаріших текстів, написаних французькою мовою, наприклад "Страсбурзький клятв" (842) і Житії святого Олексія (бл. 1045), намагалися на листі передати звуки [θ] і [δ]; в тесті присяги ми знаходимо графему dh (напр., aiudha, cadhuna), обозначающуюю звук [δ ], тоді як в Житії святого Олексія поєднання букв th іноді передає звук [θ] (espethe, contrethe).

У романських текстах для позначення придиху в деяких словах франкського походження, таких як honte, haine, hache, har, htre, hron, з V століття починає використовуватися буква h. Таким чином, буква h продовжує писатися в текстах класичної латини, але вона не вимовляється в розмовній мові; це було викликано не більше ніж дістався мови у спадок впливом запозичених з грецької слів. Саме з цього моменту починають розрізняти слова, в яких початкове h позначає "придих", тобто такі, які не дозволяють ні стягування слів, ні випадання гласного, і ті слова, початковою літерою яких є голосна, але на письмі починаються з h "без придиху". Ступінь придиху, яка чутливо відчувалася в романську епоху, ігнорується, хоча вважається, що така вимова (з придихом), якщо і мало значення на початку свого вживання, то з часом в давньофранцузька мові воно зовсім зникло.


6. Морфологія

У плані морфології старофранцускій мова залишається ще флективних мовою (хоча сучасний французьку мову набагато ближче до аналітичному строю), але в порівнянні з латиною кількість флексій вже скорочено в значній мірі.

Система іменників вже включає два роду (чоловічий і жіночий) і два числа (однина і множина), що є присутнім і в сучасній французькій мові, але зберігає також і два відмінка :

  • прямий відмінок, успадкований від називного відмінка латині, що виконує синтаксичні функції підмета, обігу та атрибута підлягає.
  • непрямий відмінок, успадкований від знахідного відмінка латині, що виконує всі інші функції.

Кілька прикладів (іменники I і II типів зустрічалися набагато частіше всіх інших):

Тип I (жіночий рід) Тип II (чоловічий рід) Тип III (змішаний)
нормальний гібридний (Ia) нормальний гібридний (IIa) IIIa (м. р.. На-eor) IIIb (м. р.. На-on) IIIc (ж. р.. На-ain) IIId (нерегулярний, м. і ж. Рр.)
од. ч. прямий la dame la citez li murs li pere li chantere li lerre la none li cuens la suer
непрямий la dame la cit le mur le pere le chanteor le larron la nonain le conte le seror
мн. ч. прямий les dames les citez li mur li pere li chanteor li larron les nonains li conte les serors
непрямий les dames les citez les murs les peres les chanteors les larrons les nonains les contes les serors

Формально розрізняючи підмет і додаток, двухпадежное відмінювання дозволяло використовувати, не ризикуючи отримати подвійний сенс, порядок слів неможливий у більш пізньому вживанні: фрази la beste fiert li cuens, si fiert li cuens la beste і li cuens fiert la beste абсолютно однозначно позначають "граф ранить звіра", маючи абсолютно явне підлягає li cuens.

Прямий відмінок виконує тут функцію підмета, але також він може бути зверненням або ознакою підлягає.

Хоча це двухпадежное відмінювання і вживалося в літературній мові, в текстах час від часу фіксуються "помилки". Можливо, руйнування системи викликані фонетичної формою закінчень, які сприяли змішання відмінків (кінцеве-s, що позначає прямий відмінок однини, а також непрямий відмінок множини), своїм неповним характером (з часів старофранцузької мови іменники жіночого роду, що закінчуються на-е, що відбуваються від 1-го латинського відмінювання, простим способом протиставляють єдине і множинне число), а також поступовим випаданням кінцевих приголосних звуків у французькій мові (кінцеве-s більше не вимовляється). Тим не менш, це руйнування не було однаковим: у своєму русі з Заходу на Схід ця система була скасована спочатку в діалектах Заходу, потім - Центру з паризьким регіоном, проіснувавши на Сході аж до XV століття.

Іменники сучасної французької мови, успадковані від старофранцузької мови, в більшості випадків походять від непрямого відмінка, найбільш часто вживаного в мові. Проте в деяких випадках слова являє собою зберігся прямий відмінок (головним чином, мова йде про слова, що позначають людей, через їх частого вживання в прямому відмінку як звернення): такі слова fils, sur, prtre, anctre, а також численні займенники . У кількох випадках збереглися обидві форми одного і того ж слова, що дають дублети, іноді різні за своїм значенням: gars / garon, copain / compagnon, sire / seigneur, ptre / pasteur, nonne / nonnain, pute / putain.


6.1. Вживання роду

Кажучи узагальнено, маркування роду в латинській мові відбувалася зі зміни закінчень іменників і прикметників. В процесі еволюції від латині до давньофранцузька мовою маркери роду втратили свої первинні характеристики. Для спрощення опису можна виділити кілька великих груп слів:

1) Слова жіночого роду на-as дали слова жіночого роду у французькій мові: rosam> rose / rosas> roses.

2) Слова середнього роду множини, що закінчуються на-a, також дали слова жіночого роду: folia> feuille; arma> arme.

3) Слова чоловічого роду на-is перетворилися на слова чоловічого роду французької мови: canis> chien; panis> pain; rex / regis> roi.

4) іменники чоловічого роду на-er також стали словами чоловічого роду: pater> pre; frater> frre; liber> livre.

У романський період латинь втратила середній рід, який був поглинений чоловічим родом; наприклад, granum> granus> grain (чол.). Слова середнього роду granum і lactis перейшли в слова чоловічого роду французької мови; чоловічого роду - floris - перейшло в жіночий рід у французькому, і навпаки, слова gutta і tabula так і залишилися словами жіночого роду, але це слово burra (bure) зберегло жіночий рід латинського оригіналу, щоб опинитися словом чоловічого роду "bureau", етімоном якої вона є.

Однак безліч слів старофранцузької мови змінило свій рід протягом Середніх століть. Так, жіночого роду були такі іменники як amour, art, vch, honneur, poison, serpent; сьогодні вони є іменниками чоловічого роду. І навпаки, слова, які є сьогодні іменниками жіночого роду, раніше мали чоловічий рід: affaire, dent, image, isle (le), ombre, і т. д.


6.2. Фемінізація

Процес вторинної морфологізаціі роду в давньофранцузька мовою був завершений не повністю. Багато жорсткі еквіваленти слів з'явилися набагато пізніше, вже в сучасній мові. Нижче наведено короткий список слів, даних в жіночому і чоловічому роді:

Чоловічий рід Жіночий рід
empereur emperiere (emperire)
devin devine
medecin medecine
lieutenant lieutenande
chef chevetaine
apprenti apprentisse
bourreau bourelle

Відзначимо також протиставлення damoiselle (жін.) / damoisel (чол.) або damoiselle / damoiseau, що позначають молодих дворян (чоловіків або жінок), ще не перебували в шлюбі; з плином часу у вживанні залишилося тільки одне слово demoiselle, тоді як чоловічі форми слова damoisel / damoiseau вийшли з ужитку.

У "Керівництві по постановці слів в жіночий рід" (1999) автори наводять список жіночих професій, витягнутої з "Книги податей Парижа" за 1296-1297 роки:

aiguilliere, archiere, blaetiere, blastiere, bouchere, boursiere, boutonniere, brouderesse, cervoisiere, chambriere, chandeliere, chanevaciere, chapeliere, coffriere, cordiere, cordoaniere, courtepointiere, couturiere, crespiniere, cuilliere, cuisiniere, escueliere, estuveresse, estuviere, feronne, foaciere, fourniere, from (m) agiere, fusicienne, gasteliere, heaulmiere, la (i) niere, lavandiere, liniere, mairesse, marchande, mareschale, merciere, oublaiere, ouvriere, pevriere, portiere, potiere, poulailliere, prevoste, tainturiere, tapiciere, taverniere, etc.

6.3. Числівники

Необхідно також згадати про систему числення, що зазнала глибокі зміни в давньофранцузька мовою. Успадковані від латинської мови числівники відповідають числам від одного до шістнадцяти. Число сімнадцять (dix-sept), наприклад, є першим числом, побудованим за принципом народної (логічного) системи числення, що утворює всі наступні числа: 10 + 7, 10 + 8, 10 + 9 і т. д. Що ж стосується найменувань цілого числа десятків, латинь мала десяткову систему; так, і soixante ( мають латинське походження. Така ж система використовується в Бельгії та Швейцарії для позначення і наступних цілих десятків: septante ( septante), octante ( або huitante ( oitante) і nonante ( що дає septante-trois, octante -neuf (або huitante-neuf), nonante-cinq, і т. д.

Але з XII століття старофранцузьку мова запозичив нормандське числення (німецького походження), що будується на основі двадцатірічной системи, що має в якості основи число двадцять (що писалося як vint або vin). Ця система вживалася у народів, які мають німецьке походження. У цій системі ми знаходимо форми "двадцять і десять" (писалося як vins et dis) для позначення 30, ​​deux vins для 40, trois vins для 60, quatre vins для 80, cinq vins для 100, six vins для 120, dis vins для 200, quinze vins для 300, і т. д. Ще в XVII столітті письменники використовували двадцатірічную систему. Так, Расін писав до Буало : "Il y avait hier six vingt mille hommes ensemble sur quatre lignes".

Таким чином, система обчислення сучасної французької мови є гібридною: вона одночасно має французьке і німецьке походження. Числівники ж зразок soixante-dix є складовими словами (soixante + dix), утвореними за народною романської системі; для того щоб сказати це ж число по німецької (нормандської) системою, необхідно вимовити trois-vingt-dix. Числівник ж quatre-vingt-dix також є нормандським за походженням, до якого додано народний компонент [+ 10].

У XVII французька Академія прийняла для всієї Франції двадцатірічную систему для чисел 70, 80 і 90, в той час як фактично десяткова система (використовує числа septante, octante, nonante) була у вжитку в великому числі регіонів; дана система буде використовуватися в деяких областях Франції аж до Першої світової війни.


6.4. Дієслово

У Середні століття велике число дієслів мало відмінні від сучасних інфінітиви. Так, замість інфінітива на-er (провідного своє походження від латинських дієслів на-are, наприклад у випадку cantare> chanter), використовували інфінітив на-ir: abhorrir, aveuglir, colorir, fanir, sangloutir, toussir, і т. д. Є також і неупотребляемие сьогодні інфінітиви: дієслова tistre (tisser - плести), benistre (bnir - благословляти) і benire (bnir). Більше того, є безліч дієслів, широко вживаних в Середньовіччі, але зниклих сьогодні: ardoir ( горіти), bruire (<* brugere: видавати шум), chaloir ( випробовувати спеку), doloir ( страждати) , enfergier ( заковувати в кайдани), escheler ( подніматьсч по сходах), ferir ( битися), nuisir ( завдавати шкоди), oisever (<* oiseus: байдикувати), plaisir ( подобатися), toster (<* tostare: смажити), vesprer ( стояти (про ніч)).

У давньофранцузька мовою зникли деякі латинські дієслівні часи : плюсквамперфект дійсного способу (j'avais chant), майбутнє попередні часи (фр.) (j'aurai chant), імператив в майбутньому часі (?), інфінітив в минулому часі (avoir chant), інфінітив в майбутньому часі (devoir chanter). Але зате старофранцузьку мову створив дві нові часові форми: майбутній час на-rai і умовне нахилення на-rais. Для майбутнього часу і умовного способу в латині були складні форми, складені за типом cantare habes (буквально: "ти маєш, [що] співати", ти будеш співати), cantare habebas (буквально: "у тебе було, [що] співати" , ти б заспівав). Слід зазначити, старофранцузьку мову ввів частку "que" для позначення умовного способу, треба сказати, що більша частина дієслів мали схожі форми в теперішньому часі і умовному способі (пор. j'aime / il faut que j'aime).

І нарешті, відмінювання французької мови відображалося на листі не так, як сьогодні. Аж до епохи среднефранцузского мови в кінці дієслів, що стоять в теперішньому часі дійсного способу, не писалися кінцеві-e і-s: je dy, je fay, je voy, je supply, je rendy, і т. д. Вживання майбутнього часу також не було таким, яким воно стало сьогодні. Багато авторів писали je priray (prier), il noura (nouer), vous donrez (donner), j'envoirai (envoyer), je mouverai (mouver), je cueillirai (cueillir), je fairai (faire), je beuvrai (boire ), je voirai (voir), j'arai (avoir), je sarai (savoir), il pluira (pleuvoir).


6.4.1. Зразок відмінювання правильного дієслова на-er

Indicatif Subjonctif Conditionnel Imperatif
Prsent Pass Simple Imperfect Future Present Imperfect Present

Present

je dur durai duroie durerai dur durasse dureroie
tu dures duras durois dureras durs durasses durerois dure
il dure dura duroit durera durt durast dureroit
nous durons durames duriiens /-ons durerons durons durissons /-issiens dureriions /-ons durons
vous durez durastes duriiez dureroiz /-ez durez durissoiz /-issez /-issiez dureriiez /-ez durez
ils durent durerent duroient dureront durent durassent dureroient

Нефінітние форми:

  • Інфінітив: durer
  • Дієприкметник теперішнього часу: durant
  • Дієприкметник минулого часу: dur

Допоміжний дієслово: avoir.


6.4.2. Зразок відмінювання неправильного дієслова на-ir

Indicative Subjunctive Conditional Imperative
Present Simple Past Imperfect Future Present Imperfect Present

Present

je dors dormis dormoie dormirai dorm dormisse dormiroie
tu dors dormis dormois dormiras dorms dormisses dormirois dorme
il dort dormit dormoit dormira dormt dormt dormiroit
nous dormons dormimes dormiiens /-ons dormirons dormons dormissons /-issiens dormiraions /-ons dormons
vous dormez dormistes dormiiez dormiroiz /-ez dormez dormissoiz /-issez /-issiez dormiraiez /-ez dormez
ils dorment dormerent dormoient dormiront dorment dormissent dormiroient

Нефінітние форми:

  • Інфінітив: dormir
  • Дієприкметник теперішнього часу: dormant
  • Дієприкметник минулого часу: dormi

Допоміжний дієслово: avoir.


6.4.3. Приклади дієвідміни допоміжних дієслів

6.4.3.1. avoir (мати)
Indicative Subjunctive Conditional Imperative
Present Simple Past Imperfect Future Present Imperfect Present

Present

je ai eus avoie aurai ai eusse auroie
tu ais (пізніше as) eus avois auras ais eusses aurois ave
il ai (пізніше a) eut avoit aura ai eusst auroit
nous avons eumes aviens /-ons aurons aions eussons /-issiens auravons /-ons avons
vous avez eustes aviez auroiz /-ez aiez eussoiz /-issez /-issiez auravez /-ez avez
ils ont eurent avoient auront ont eussent auroient

Нефінітние форми:

  • Інфінітив: avoir (раніше aveir)
  • Дієприкметник теперішнього часу: aiant
  • Дієприкметник минулого часу: eut

Допоміжний дієслово: avoir.


6.4.3.2. etre (бути)
Indicatif Subjonctif Conditionnel Imperatif
Present Pass Simple Imparfait Future Present Imparfait Present

Present

je suis fus etais, earlier eroie serai sois fusse soi
tu es (іноді тж. suis, подібно формою 1-го л. ед.ч.) fus etais, earlier erois seras sois fusses serais es
il est (іноді тж. es) fut etait, earlier eroit sera soit fusst seroit
nous sommes (іноді тж. som) fumes etions, earlier eriens /-ons serons soyons fussons /-issiens sommes
vous etes fustes etiez, раніше eriez seroiz /-ez soyez fussoiz /-issez /-issiez serestes /-ez estes
ils sont furent etaient, раніше eroient seront soient fussent seroient

Нефінітние форми:

  • Інфінітив: etre
  • Дієприкметник теперішнього часу: soiant
  • Дієприкметник минулого часу: fut, tu

Допоміжний дієслово: avoir, раніше aveir.


7. Лексика

Лексика старофранц. мови була ближча до латинської і общероманский так як ряд лексем (або їх значень) з часом застаріли, зникли, поміняли свої значення та / або їх частотність: напр. старофранц. moillier "жінка" (пор. суч. ісп. mujer) з лат. mulier; entre "міцний", "здоровий" <лат. integer (суч. entier "цілий"); moult "численний" (пор. ісп. mucho, рум. mult); querre "хотіти, бажати, любити, шукати" (пор. ісп. querer, рум. cere), quant ( сучас. combien), sangle (суч. seul; singulier) та ін [1]


8. Лист

Було б перебільшенням сказати, що в давньофранцузька мовою не існувало " орфографії "; таким чином, слід визначити, що мається на увазі під цим словом. Примітним фактом є те, що у кожного слова не було усталеного написання: в різних регіонах, у різних писарів і навіть на різних рядках одне і те ж манускрипту слово могло мати безліч варіантів написання. Однак середньовічні способи написання слів не були випадковими.

Писарі користувалися зовні простим принципом: передавати за допомогою неадаптованого через відсутність великого числа графем латинського алфавіту якомога ближче вимова слова. І під час переходу від народної латини до давньофранцузька мовою велику кількість фонем еволюціонували, давши народження нових звуків, для яких не було передбачено жодних букв.



8.1. Лист і орфографія

Примітка: з цього моменту транскрипція адаптована під систему API.

Крім того, існувало лише невелика кількість справжніх діакритичних знаків, велика частина яких позначала скорочення (використовувані у французькій мові діакритичні знаки сягають XVI століття), стягування слів не виділялося апострофом (який з'явився в XVI столітті); хоча лист і було двухтітловим, аж до XIV століття не було поділу на заголовні і малі літери (так звані капітули були лише одним з різновидів графіки і використовувалися для написання заголовків або ставилися на початку віршів). Лише через деякий час з'явився звичай виділяти великими літерами початок деяких важливих на думку пише слів.

Пунктуація починає нагадувати сучасну починаючи з XII і XIII століть. Проте вживання знаків пунктуації було вельми неедінообразним (головним чином, відзначаються групи слів, які вимовляються на одному видиху, або для передачі відтінків сенсу, але ніколи пунктуація не відповідає інтересам синтаксису). Відзначено вживання точки для виділення букв, що використовуються як цифр (так, ". Iij." Має значення 3).

Більше того, середньовічні манускрипти написані з використанням двох або трьох груп знаків латинського алфавіту (серед яких розрізняють незліченну безліч різновидів), все менш і менш читають в порівнянні з латинською моделлю (у зв'язку з величезною кількістю скорочень, лігатур і варіантів контексту): унциальное лист, Каролингское лист, а потім і готичне лист. У цих "алфавітах" немає відмінності між буквами i та j (у яких не було верхньої точки), а також між u і v (поява цього розрізнення датується XVI століттям, і для повної адаптації йому знадобилося два століття, що примітно, завдяки голландським видавцям ), принаймні такого, як вони розрізняються сьогодні (дані букви були контекстними варіантами написання деяких слів: в готичному листі буква v переважно використовувалася на початку слова, а u ставилася після, незалежно від їх значення: [y] у слові lu або [v] в слові vie; j, або i довге вживалося в тек випадках, коли послідовність літер ставала неудобочітаемой, наприклад як у випадку з графеми mmi, яка ставала в спрощеному готичному листі візуально схожою на послідовність ιιιιιιι). Буква i не мала точки, але часто над нею ставилося апекс () для кращого її розрізнення. З інших помітних прикладів можна виділити вживання залишкового l, що перетворився за допомогою вокалізації в u, але присутнього в латинському етімоне, щоб уникнути змішання букв u і n, дуже близьких за написанням в готичному листі (випадок вживання німий діакритичний літери, що служить для уникнення різночитань; в XVI столітті її використання значно зросте). Інший німий буквою (з XI століття), зберігалася на листі (в деяких випадках заміненої пізніше " accent circonflexe "), було німе s перед приголосним, що писалося тоді у вигляді s довгого (∫).

Тільки лише до початку XV століття гуманісти в пошуках більш читаних і розріджених моделей, що відрізняються від готичного листа, який було надто складним для непосвячених, прийшли до більш простому написання розмовної мови (малі літери, курсив ...). Книгодрукування відзначило поступове зникнення каліграфічних графем і заміну їх на все більш і більш читаються моделі, що в кінцевому підсумку призвело до виникнення сучасних шрифтів.

Сучасні видавці все частіше нормалізують старовинні тексти з метою полегшення читання. Для зображення букв використовуються сучасні гарнітури шрифтів (Times New Roman, Arial ...), разліцающіе u і v, i та j, з використанням " accent grave "і" accent aigu "для відмінності ненаголошеного" побіжного е "від кінцевого ударного / e / (aprs = aprs, am = aim), трема, апострофа, знака " cdille ", пунктуації, а також використовуючи великі літери як у сучасній французькій мові (mesme = mme; n'aime; lana).


8.2. Правопис

Хоча способи написання одних і тих же слів можуть надзвичайно відрізнятися один від одного (навіть на різних рядках одного і того ж манускрипту), що було викликано, головним чином, великою кількістю винайдених засобів обійти обмеженість латинського алфавіту, в давньофранцузька мові існували правила письмової мови, найбільш часто допомагали вплив на написання буквосполучень.

До них можна віднести бажання дотримуватися латинське написання слів, а також етимологічно відповідати словам-родоночальнікам (що дуже сильно стримувало розвиток середньовічної орфографії), що пояснює деякі труднощі. Вони виникали в результаті того, що одна латинська буква, що позначала колись один звук, стала позначати відразу кілька звуків (але зв'язок з латинським словом переривалася лише в рідкісних випадках, що було викликано небажанням замінити багатозначну літеру інший). З іншого боку, і це головне, для позначення нових звуків, що з'явилися у французькій мові, просто не існувало букв. У першому випадку можна відзначити використання букви c для позначення звука / s / перед / a /, / o /, / u /, і цієї ж букви для позначення звука / k / перед / ə /, / e /, / i /, / y /, або вживання літери g, яка може позначати / ʒ / або / g / в залежності від голосного звуку. У другому випадку досить згадати відсутність в латинській мові фонем / ʃ /, / / і різних тембрів звуку / e / (ударного - відкритого чи закритого - або ненаголошеного) або звуку / o / (відкритого або закритого), а також назалізація. Серед усталених і частих правил виділяють:

  • позначення звука / ts / (у XIII столітті перетворився в / s /): для / ts / перед e, i, y - більш-менш послідовно вживалася c (ce, ci); для / ts / перед a, o, u вживалися поєднання "ce + соотв. голосна" або "cz + соотв. голосна" (зменшена в розмірах z, зображена під с, перетворилася в Іспанії в " cdille ", де відчували такі ж труднощі з цією буквою), іноді нічого: lacea, lacza, laca (для позначення laa).
  • позначення звука / dʒ / (у XIII столітті перетворився в / ʒ /): використовувалася i або поєднання ge;
  • для позначення звука / tʃ / (у XIII столітті перетворився в / ʃ /) вживалося поєднання ch;
  • поєднання для звуків / / і / /: могли використовуватися ue, eu;
  • використання букви z як невимовне для позначення ударного звуку / e / на кінці слова (поєднання-ez) у деяких формах слів (asez для позначення сучасного assez); в інших випадках z вживалася в якості Co-art / ts / (neveuz для позначення neveux);
  • більш-менш чітке позначення назализации; подвоєння носового приголосного або використання тильди, довгий час зберігалася на листі (часто вживалася на письмі в період з XVI по XVIII ст.);
  • вживання кінцевих проривних приголосних, по більшій частині стали німими з XIII століття, з метою демонстрації деяких чергувань звуків і зв'язку з похідними словами;
  • палатальности (піднебінні) / l / (ль) (до XVII ст. перетворилося на звук й) передавалося різними способами, серед яких були використання сполучень - (i) ll або-il (fille), м'яко / n / передавалося шляхом поєднання - ( i) gn (так, прізвище Montaigne є лише паралельної формою слова montagne, але з вимовою, які знаходяться під сильним впливом орфографії, - так само як і у випадку зі словом oignon, під впливом орфографії часто вимовному як / waɲ /).

Інші важливі моменти: якщо давньофранцузька написання майже повністю відповідало своїм вимовою, то його графеми дуже скоро стали архаїчними. Наприклад, маючи численні дифтонги, мова передавав їх безпосередньо на листі: eu читалося як / ew /, а oi як / oj /. Але таке написання зберігалося і тоді, коли вимова продовжувало еволюціонувати: в XI столітті eu позначає / ew /, в XII столітті вже позначає / u /, а з XIII століття - / /, не змінюючись в своєму написанні. Така ж ситуація і з дифтонгів oi: в XII столітті таке написання позначало / oj /, потім / ue /, в XIII столітті - / we / (перейшовши в / wa / до XVIII століття). Це пояснює, чому у французькій мові звук / o / може передаватися за допомогою трьох букв eau: в XII столітті цей звук вимовлявся як трифтонгів / əaw /, потім як / əo /, і нарешті як / o / с XVI століття. Смичние і шиплячі, що передують іншому согласному звуку, так само як і кінцеві приголосні продовжують писатися, фактично залишаючись німими: після 1066 року в слові isle не вимовляється більш буква s (і навпаки, е продовжують промовити слові forest аж до XIII століття), також як і t на кінці слова grant починаючи з XII століття. Тим не менше, ці букви продовжують за традицією писати протягом століть, виходячи з естетичних міркувань і за старим звичаєм: буква t зі слова grant (позначає і "великої" і "велика") ще вимовляється у формі прямому відмінка grants: збереження її в формі непрямого відмінка grant дозволяє одержати більш регулярну парадигму (grants ~ grant виглядає краще, ніж grants ~ gran). Пізніше (наприкінці XVIII століття) німе s замінять на " accent circonflexe ", німе t - на німе d в слові grand для відповідності із пов'язаною з ним жіночим родом цього слова grande, що буде нагадувати їх латинський етімон grandis.

Нарешті, видавці продовжують використовувати вельми поширені скорочення: так, кінцеве-us після голосної замінюється на-x, biax - прямий відмінок прикметників bel (beau) - рівносильно biaus.

Таким чином, старофранцузьку мова мала квазіфонетіческую орфографію, засновану на іспользовпаніі латинського алфавіту, буквеного складу якого з плином століть все менш підходив для коректного відображення звукового складу мови. В результаті число паралельно використовуються буквених поєднань для позначення голосних і приголосних звуків з часом зростала, а на певному етапі, під потужним впливом традиції, певною мірою "законсервувало" древнє вимова, дозволяючи також, при дотриманні деяких умов, краще розпізнавати етимологію і складові частини записуваних слів.


8.3. Узагальнення

У давньофранцузька мовою можна виділити наступні правила читання, виходячи з того принципу, що сучасні видавці нормалізують старе написання (розрізнення букв u і v, i та j, використання трема, " accent aigu "і т. д.). Інші правила відповідають правилам сучасної французької мови.

  • c перед буквами e, i читається як / ts / до XIII століття, після чого читається як / s /;
  • ch читається як / tʃ / до XIII століття, після чого читається як / ʃ /;
  • g перед буквами e, i та j, що стоять перед будь гласною, читається як / dʒ /, потім / ʒ / (ті ж дати);
  • (I) ll читається як / ʎ / (м'яке / l / в кастильском слові llamar або в італійському складі gli), але не як / j / (в слові yaourt);
  • безударное e читається як / ə / ( schwa) і не лабіалізіруется, відрізняючись від сучасного " ​​побіжного е "(таким чином, старофранцузьку звук / ə / вимовляється так само, як і англійський звук). У кінцевій ненаголошеній позиції буква стає німий починаючи з XVII століття;
  • u читається як сучасний звук / y / (у слові lu);
  • читання дифтонгів утруднене, оскільки їхня вимова еволюціонувало набагато швидше, ніж їх написання. Як правила необхідно прийняти наступне: дифтонги починають переходити в простий звук (монофтонг) після XII століття (переходячи або в полусогласний звук у поєднанні з голосним, або в чистий голосний). Необхідно запам'ятати, що oi читається як / we / або / wɛ /, а ue і eu - як / / або / /;
  • носові голосні, які передаються в сучасних виданнях у сучасному написанні (без тильди), вимовляються в сучасному південнофранцузькому вимові: за носовою гласним йде носової приголосний. У давньофранцузька мові навіть перед кінцевим-e, приголосний звук, за яким слід носової приголосний, назалізіруется (у цьому випадку носової звук подвоюється). Наприклад: cheance (chance) - / tʃəntsə /, bonne - / bnə /, chambre - / tʃmbrə /, flamme - / flmə /. Вимова носових голосних звуків постійно змінювалося, що робить надзвичайно стомлюючим повне перерахування цих змін. Їх слід вимовляти як сучасні французькі носові приголосні (хоча в давньофранцузька мовою було набагато більше носових звуків, іноді володіли абсолютно відмінними від сучасних якостями);
  • r вимовляється розкотисто;
  • s читається як і сучасне французьке s: / s / або / z / (у позиції між двома голосними);
  • z є скороченням ts;
  • x є скороченням-us.

Посилання та література

Логотип
В Вікісловник список слів старофранцузької мови міститься в категорії "давньофранцузька мовою"
  • DicFro (анг., Фр.) - Словник і лексика французької мови. Отсканірованая версія словника "Dictionnaire de l'anciennne langue franaise (Frdric Godefroy).
  • Старофранцузьку до Інтернету (Фр.) (Недоступна посилання) , Сайт, присвячений давньофранцузька мови та літератури.
  • Словник Freelang - Французько - старофранцузьку / давньофранцузька - французький словник.
  • Chantez-vous franais? (Фр.) - Вимова французької мови в декламації і пісні з Середніх Віків до XVIII століття.
  • GdfEdic / GdfCEdic - Dictionnaire de l'anciennne langue franaise (Frdric Godefroy): електронна безкоштовна версія.
  • Старофранцузьку в Мережі (анг.)
  • Старофранцузьку онлайн (анг.) на сайті Техаського університету міста Остіна.
  • Delamarre, X. & Lambert, P. -Y. (2003). Dictionnaire de la langue gauloise: Une approche linguistique du vieux-celtique continental (2nd ed.). Paris: Errance. ISBN 2877722376
  • Pope, MK (1934). From Latin to Modern French with Especial Consideration of Anglo-Norman Phonology and Morphology. Manchester: Manchester University Press.
  • Kibler, William (1984). An Introduction to Old French. New York: Modern Language Association of America.
  • Schaechtelin, Paul. 1911. Das "Pass dfini" und "Imparfait" im altfranzsischen. Halle a. S. : M. Niemeyer.
  • La Curne de Sainte-Palaye, Jean-Baptiste de. Dictionnaire historique de l'ancien langage franois ou Glossaire de la langue franoise: depuis son origine jusqu'au sicle de Louis XIV. Reprod. de l'd. de: Niort; Paris: H. Champion, 1875-1882. 10 vol. (XV-4769 p.)).
  • Littr, mile. Histoire de la langue franaise: tudes sur les origines, l'tymologie, la grammaire, les dialectes, la versification et les lettres au moyen ge. Paris: Didier, 1863.
  • tienne, Eugne. La langue franaise depuis les origines jusqu' la fin du XIe sicle. Paris: E. Bouillon, 1890.
  • Godefroy, Frdric. Lexique de l'ancien franais; publ. par les soins de J. Bonnard, ... Am. Salmon, ... Paris: H. Champion, 1990
  • Fredenhagen, Hermann. ber den Gebrauch des Artikels in der franzsischen Prosa des XIII. Jahrhunderts, mit Bercksichtigung des neufranzsischen Sprachgebrauchs: ein Beitrag zur historischen Syntax des Franzsischen. Halle ad S. : M. Niemeyer, 1906.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Древневерхненемецкий мову
Шугнанскій мову
Пракартвельскій мову
Убихскій мову
Андійський мову
Ахвахском мову
Багвалінскій мову
Ботліхского мову
Годоберінскій мову
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru