Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Уряд Польщі у вигнанні


Herb Rzeczypospolitej Polskiej (1956 - 1990). Png

План:


Введення

Herb Rzeczypospolitej Polskiej (1956 - 1990). Png

Уряд Польщі у вигнанні ( пол. Rząd RP na uchodźstwie ) - Уряд Республіки Польща, що діяло після окупації країни у вересні-жовтні 1939 року. Уряду Республіки Польща у вигнанні під час війни підпорядковувалися збройні формування польського підпілля, що діяли в Польщі ( Армія крайова) і за кордоном. Місцеперебуванням уряду був Лондон. Хоча і небагатьма визнане та не має реальної влади після Другої світової війни, воно продовжувало існувати до останніх днів комуністичного правління в Польщі. Уряд завершив свою діяльність після обрання Леха Валенси і прийняття ним присяги в якості президента Польщі та передачі йому президентських регалій від президента Ришарда Качоровського.


1. Історія

Генерал Владислав Сікорський - прем'єр-міністр Польського уряду у вигнанні

1.1. Французький етап (вересень 1939 - червень 1940 року)

В результаті вторгнення німців 1 вересня 1939 до Польщі влади Республіки змушені були перенести своє місцеперебування за межі країни, щоб уникнути полону і вимушеної капітуляції. В ніч з 17 на 18 вересня Президент РП і Верховний Головнокомандувач перейшли польсько-румунський кордон у Кутах, маючи намір відповідно до V-й Гаазької конвенції [1] і союзним договором між Польщею та Румунією від 1921 року переправитися у Францію ( фр. droit de passage ). Перебуваючи під тиском Третього рейху, Франції і СРСР, влада Румунії під загрозою інтернування зажадали від влади РП відмовитися від державного суверенітету. Отримавши від президента РП, Прем'єра і Верховного Головнокомандувача відмову, Румунія помістила їх в підготовлені ще в першій половині вересня 1939 центри інтернування.

У такій ситуації було необхідно створити керівництво Польщі з числа перебралися до Франції польських політиків. 25 вересня президент РП Ігнаци Мосціцький відповідно з 13-ю статтею квітневої конституції призначив своїм наступником Болеслава Венява-Длугошовского, посла РП в Італії.

Протести опозиції і вето французької влади, що було по суті втручанням у суверенітет союзника, змусили Венява-Длугошовского відмовитися від призначеного поста, і посада президента була запропонована знаходився в цей час в Парижі Владиславу Рачкевич, який негайно прийняв присягу в посольстві Польщі. Після жвавих дискусій Рачкевич призначив прем'єр-міністром генерала Владислава Сікорського, який нашвидку створив свій коаліційний кабінет. До його складу увійшли представники Національної партії ( пол. Stronnictwo Narodowe (SN) ), Партії праці ( пол. Stronnictwo Pracy (SP) ), Народної партії ( пол. Stronnictwo Ludowe (SL) ), Польської соціалістичної партії ( пол. Polska Partia Socjalistyczna (PPS) ) І санаційні політики:

  • Владислав Сікорський - прем'єр-міністр, міністр військових справ, міністр внутрішніх справ, глава Польських Збройних Сил
  • Серпень Залеський - міністр закордонних справ
  • Станіслав Стронський - міністр інформації
  • Адам Коц - міністр фінансів

Незабаром цей первісний склад поповнився такими особами:

  • генерал Юзеф Галлер - міністр без портфеля
  • Александер Ладос - міністр без портфеля
  • Ян Станчік - міністр соціального забезпечення
  • Мар'ян Сейда - міністр юстиції
  • Хенрік Страсбургер - змінив Адама Коца на посаді міністра фінансів.

У жовтні в Париж приїхав генерал Казімєж Соснковський і президент Рачкевич призначив його своїм наступником на випадок, якщо він сам не зможе виконувати свої обов'язки до кінця війни. Генерал Соснковський увійшов в уряд як міністр без портфеля. 9 грудня, після відмови Ладоса від участі в уряді, відомство внутрішніх справ прийняв Станіслав Кот, близький друг генерала Сікорського. 2 жовтня 1939 президент видав декрет про розпуск сейму і сенату. 7 листопада Сікорський вступив на посаду Верховного Головнокомандувача і Генерального Інспектора Збройних Сил.

У листопаді резиденцію уряду перевели в місто Анже. 13 листопада сформований Комітет Міністрів у справах Вітчизни, який мав намір контролювати рух опору на батьківщині.

9 грудня 1939 створено Національну Раду Республіки Польща - дорадчий орган уряду і президента з функціями парламенту. До його складу входило 12-24 членів представляють партії підтримують уряд. На чолі Ради став Ігнацій Падеревський, а віце-головами стали: Тадеуш Білецький (Національна партія), Станіслав Миколайчик (Селянська партія) і Херман Ліеберман (Польська соціалістична партія). 18 грудня уряд опублікував декларацію, яка формулювала головні цілі еміграційного уряду. Декларація кваліфікувала гітлерівську Німеччину як головного ворога Польщі, підтверджувала стан війни з СРСР (яка, згідно з декларацією, йшла de facto, але de iure війна не починалася), проголосила, що буде вести боротьбу за визволення Польщі на боці антигітлерівської коаліції і оголосила про створення польської армії на Заході, декларація також містила положення з питання кордонів післявоєнної Польщі, про керівництво визвольним підпіллям на батьківщині і заклик до консолідації. 10 жовтня 1939 була створена спеціальна комісія з питання дослідження причин вересневого розгрому, на чолі якої став генерал Юзеф Халлер. Спочатку 1940 склад комісії оновили, але, незважаючи на це, її діяльність не принесла очікуваних результатів.

Однією з головних задач еміграційного уряду було будівництво польських сил збройних на Заході. Був підписаний ряд договорів з британцями і французами, планувалося навіть створення 100-тисячна польська армії у Франції. Нарешті, 4 січня 1940 року був підписаний польсько-французький військовий договір і військово-повітряний угоду. Хоча ці плани не вдалося до кінця реалізувати, але все ж у Франції вже навесні 1940 року виникли 1-а гренадерська дивізія ( пол. 1. Dywizja Grenadierw ) (Під командуванням бригадного генерала Броніслава Дуча), 2-а піхотна стрілецька дивізія ( пол. 2. Dywizja Strzelcw Pieszych ) (Під командуванням бригадного генерала Броніслава Пругар-Кетлінга), окрема подхалянская стрілецька бригада ( пол. Samodzielna Brygada Strzelcw Podhalańskich ) (Під командуванням бригадного генерала Зигмунта Бохуша-Шишки), Польські військово-повітряні сили (сформувати один варшавський зведений дивізіон 1/145). Організовано також 3-я і 4-я піхотні дивізії, а також 10-я бронетанкова кавалерійська бригада ( пол. 10. Brygada Kawalerii Pancernej ) (Під командуванням бригадного генерала Станіслава Мачка. З ініціативи уряду польського була сформована також карпатська стрілецька бригада ( пол. Brygada Strzelcw Karpackich ) Генерала Станіслава Копанського в Сирії.


1.2. Лондонський етап (з червня 1940 року)

Навесні 1940 року німецькі війська почали наступ на західному фронті. Незабаром вони зайняли Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію і, врешті-решт, - 22 червня 1940 року - Франція також підписала акт про капітуляцію. Зважаючи існувала обстановки розташування польського уряду зазнало серйозних змін. 17 червня відбулося нарада польського уряду, який вирішив скористатися запрошенням прем'єр-міністра Великобританії Черчилля і перенести своє місцеперебування в Лондон. Польська влада евакуювалися, а 19 червня прем'єр-міністр Сікорський звернувся по радіо до солдатів із закликом прибути до Великобританії. Але в Англії зуміла перебратися лише третину Польських Збройних Сил.

5 серпня 1940 був підписаний польсько-британський військовий договір. Сформовано серед іншого I-й польський корпус ( пол. I Korpus Polski ), Перейменований в 1942 році в I-й мото-бронетанковий корпус ( пол. I Korpus Pancerno-Motorowy ) (Під командуванням генерала дивізії Маріана кукіль), окрема парашутна бригада ( пол. Samodzielna Brygada Spadochronowa ) (Генерала Сосабовского) і 1-я бронетанкова дивізія ( пол. 1. Dywizja Pancerna ) (Генерал Мачек).

У другій половині 1940 року одним із справ, що найбільшою мірою поглинало увагу польського уряду, було ведення переговорів з чехословацьким урядом в еміграції. В результаті, 11 листопада 1940 року була підписана польсько-чехословацька декларація про створення після війни федерації держав Центральної Європи (відкритою і для інших держав). Проте в ході подій наступних років, здійснення цього плану було припинено.

Емігрантський уряд з початку своєї діяльності брало активну участь у створенні польської підпільної Держави. 29 вересня 1939 з ініціативи генерала Міхала Карашевіча-Токажевського виникла " Служба за перемогу Польщі "( пол. Służba Zwycięstwu Polski (SZP) ), Військово-політична організація. Доповідь про це був направлений Верховному Головнокомандувачу. Сікорський, однак, побоюючись занадто великого впливу санаційних офіцерів на розвиток ситуації на батьківщині, розпустив SZP і створив замість неї Союз збройної боротьби (ZWZ). На чолі його став Казімеж Соснковський, якому підпорядковувалися: "командир області німецької окупації" Стефан Ровецького і "командир області радянської окупації" генерал Карашевіч-Токажевського. Метою ZWZ була приготуватися до вступу в бій у той момент, коли німці надорвутся, навчання офіцерів, заготівля зброї. 14 лютого 1942 ZWZ була перейменована в Армію Крайову, комендантом якої став генерал Стефан Ровецького (псевдонім Грот). Армія крайова діяла до 17 січня 1945 року, коли вона була розпущена генералом Леопольдом Окуліцкім.

Під кінець 1940 року, з ініціативи уряду була створена Делегатура Уряду на Батьківщині, як представництво уряду в окупованому вітчизні. Делегатом став Цириль Ратайскій (до вересня 1942 року), після нього цю посаду прийняв Ян Пекалкевіч (до 1943), а після арешту останнього - Ян Станіслав Янковський. Останнім делегатом був Стефан Корбонскій.

22 червня 1941 гітлерівські війська напали на СРСР і цей момент виявився переломним для доль Другої світової війни. Союзники негайно запропонували Радянському Союзу допомогу і висловили готовність до співпраці. Через посередництво англійського уряду були розпочаті також польсько-радянські переговори і в результаті було підписано спеціальну угоду. Договір цей, званий договором Сікорського-Майського (від прізвищ її підписали) був підписаний 30 липня 1941 року і постановляв, що [2] :

  1. Уряд СРСР визнає радянсько-німецькі договори 1939 року стосовно територіальних змін у Польщі такими, що втратили силу. Польський уряд заявляє, що Польща не пов'язана жодним Угода з третьою стороною, спрямованим проти Радянського Cоюза.
  2. Дипломатичні зносини будуть відновлені між обома Урядами по підписанні цієї Угоди і буде проведений негайний обмін послами.
  3. Обидва уряди взаємно зобов'язуються надавати один одному всякого роду допомогу і підтримку у цій війні проти гітлерівської Німеччини.
  4. Уряд СРСР висловлює свою згоду на створення на території СРСР польської армії під командуванням, призначеним Польським Урядом за згодою Радянського уряду. Польська армія на території СРСР буде діяти в оперативному відношенні під керівництвом Верховного командування СРСР, у складі якого буде складатися представник польської армії. Всі деталі щодо організації командування і застосування цієї сили будуть дозволені наступним угодою.
  5. Ця угода вступає в силу негайно з моменту його підписання і ратифікації не підлягає. Ця угода складена в 2-х примірниках, кожен з них на польській і російській мовах, причому обидва тексти мають однакову силу.
До угоди додається Протокол такого змісту:
Радянський Уряд надає амністію всім польським громадянам, які містяться нині в ув'язненні на радянській території в якості чи військовополонених або на інших достатніх підставах, з часу відновлення дипломатичних зносин.

Факт підписання цього договору викликав серйозну кризу в уряді і пов'язаним з ним підпіллям на батьківщині. 27 липня міністр закордонних справ Аугуст Залеський подав у відставку. Те ж саме зробив Сейда і Соснковський. Новим міністром закордонних справ з 3 вересня став Едвард Рачинський, міністром внутрішніх справ Станіслав Миколайчик, міністром юстиції Херман Ліберман. Був розпущений також Національна Рада, а її новий склад був скликаний лише 3 лютого 1942 року (головою став Станіслав Грабський).

12 серпня 1941 Верховна Рада СРСР видав декрет про амністію для поляків перебувають у в'язницях в СРСР.

14 серпня був підписаний військовий польсько-радянський договір, на основі якого мали намір сформувати з відпущених в'язнів польську армію (організаційно та персонально підпорядковується полякам, а тактично - радянським властям) для того, щоб ввести її в бій проти Німеччини на боці радянської армії. У вересні на посаду командувача армії був призначений генерал Владислав Андерс. 30 листопада в СРСР прибув генерал Сікорський. 3-4 грудня 1941 року він провів серію бесід зі Сталіним, які увінчалися підписанням Декларації уряду Радянського Союзу та уряду Польської Республіки про дружбу і взаємну допомогу. Пункт 2 декларації свідчив: "Здійснюючи договір, укладену 30 липня 1941 р., обидва уряди нададуть один одному під час війни повну військову допомогу, а війська Польської Республіки, розташовані на території Радянського Союзу, будуть вести війну з німецькими розбійниками рука об руку з радянськими військами ". Також в Москві була досягнута домовленість про збільшення польської армії до 96 тис. чоловік.

Після того як польська сторона неодноразово ставила питання про евакуацію особового складу польської армії, 18 березня 1942 року радянські уряд висловив згоду на її евакуацію в Іран. [3]


1.3. Післявоєнний час (1945-1990 роки)

6 липня 1945 Великобританія і Сполучені Штати, що були до тих пір союзниками Польського уряду у вигнанні, перестали визнавати цей уряд. Останні частини Польських Збройних Сил на Заході були розпущені в 1947 році.

Ірландія, Іспанія і Святий престол (до 1979 року) були останніми державами, які визнавали уряд Польщі у вигнанні.

З огляду на те факту, що Аугуст Залеський по завершенні терміну повноважень відмовився передати посаду наміченим наступнику, в 1954 році в уряді стався розкол, і більшість поляків в еміграції перестало підтримувати Аугуста Залеського і підтримало Рада Трьох. Резиденція Президента розташовувалася в лондонському кварталі Челсі, 43 Eaton Place і в даний час перетворена в Музей.


2. Прем'єр-міністри Уряду Республіки Польща у вигнанні (1939-1990 роки)

Lp Ім'я та прізвище Прийняв посаду Залишив посаду
1. Владислав Сікорський ( пол. gen. Władysław Eugeniusz Sikorski ) 30 вересня 1939 4 липня 1943 (загинув)
2. Станіслав Миколайчик ( пол. Stanisław Mikołajczyk ) 14 липня 1943 24 листопада 1944
3. Томаш Арчішевскій ( пол. Tomasz Arciszewski ) 29 листопада 1944 2 липня 1947
4. Тадеуш Бур-Коморовський ( пол. gen. Tadeusz Br-Komorowski ) 2 липня 1947 10 лютого 1949
5. Тадеуш Томашевський ( пол. Tadeusz Tomaszewski ) 7 квітня 1949 10 серпня 1950
6. Роман Одзежінскій ( пол. gen. Roman Władysław Odzierzyński ) 25 вересня 1950 8 грудня 1953
7. Єжи Хріневскій ( пол. Jerzy Hryniewski ) 18 січня 1954 13 травня 1954
8. Станіслав Мацкевич ( пол. Stanisław Mackiewicz ) 8 червня 1954 21 червня 1955
9. Хугон Ханке ( пол. Hugon Hanke ) 8 серпня 1955 10 вересня 1955
10. Антоні Пайонк ( пол. Antoni Pająk ) 10 вересня 1955 14 червня 1965
11. Александер Завіша ( пол. Aleksander Zawisza ) 25 червня 1965 9 червня 1970
12. Зигмунт Мухневскій ( пол. Zygmunt Muchniewski ) 20 липня 1970 13 липня 1972
13. Альфред Урбанський ( пол. Alfred Urbański ) 18 липня 1972 15 липня 1976
14. Казімєж Саббат ( пол. Kazimierz Sabbat ) 5 серпня 1976 8 квітня 1986 (загинув)
15. Едвард Щепанік ( пол. Edward Franciszek Szczepanik ) 8 квітня 1986 22 грудня 1990

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Уряд
Уряд
Уряд Вірменії
Уряд Касьянова
Уряд Ющенка
Уряд Болгарії
Уряд Швеції
Тіньовий уряд
Уряд Індії
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru