Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Хемінгуей, Ернест


Ernest Hemingway 1923 passport photo.TIF.jpg

План:


Введення

Ернест Міллер Хемінгуей ( англ. Ernest Miller Hemingway ; 21 липня 1899 ( 18990721 ) , Оук-Парк, Іллінойс, США - 2 липня 1961, Кетчум, Айдахо, США) - американський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954.

Широке визнання Хемінгуей отримав завдяки своїм романам і численним розповідям - з одного боку, і свого життя, сповнене пригод і несподіванок, - з іншого. Його стиль, короткий і насичений, значно вплинув на літературу XX століття.


1. Біографія

1.1. Дитинство

Ернест в дитинстві

Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 в привілейованому передмісті Чикаго - містечку Оук-Парк, штат Іллінойс, США. Його батько Кларенс Едмонта Хемінгуей був лікарем, а мати Грейс Холл присвятила життя вихованню дітей.

Батько з раннього дитинства намагався прищепити Ернесту любов до природи, мріючи про те, що той піде по його стопах і займеться медициною і природознавством. [1] Коли Ерні було 3 роки, Кларенс Хемінгуей подарував йому першу вудку і взяв із собою на риболовлю. До 8 років майбутній письменник уже знав напам'ять назви всіх дерев, квітів, птахів, риб і звірів, які мешкали на Середньому Заході. Іншим улюбленим заняттям для Ернеста стала література. Хлопчик годинами сидів за книгами, які міг знайти в домашній бібліотеці, особливо йому подобалися роботи Дарвіна та історична література. [2]

Місіс Хемінгуей мріяла про інше майбутнє для свого сина. Вона змушувала його співати в церковному хорі і грати на віолончелі. Через багато років вже будучи літньою людиною Ернест скаже:

Моя мати цілий рік не пускала мене в школу, щоб я навчався музиці. Вона думала, що в мене є здібності, а в мене не було ніякого таланту.

Будинок Хемінгуея в Оук-Парку

Тим не менш, опір цьому було придушене матір'ю - Хемінгуей повинен був щодня займатися музикою.

У сім'ї крім зимового будинку в Оук-Парку був ще котедж "Уіндмір" на озері Валлун. Щоліта Хемінгуей з батьками, братами і сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки в "Уіндмір" означали повну свободу. Його ніхто не примушував грати на віолончелі і він міг займатися своїми справами - сидіти на березі з вудкою, бродити по лісі, грати з дітьми з індіанського селища. В 1911, коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Хемінгуей подарував йому однозарядна рушниця 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда й онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді старого і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому. [2]

Полювання стала для Ернеста головною пристрастю. Кларенс навчив сина поводитися зі зброєю і вистежувати звіра. Одні з перших своїх оповідань про Ніка Адамса, своєму alter ego, Хемінгуей присвятить саме полюванні і фігуру батька. Його особистість, життя і трагічний кінець - Кларенс покінчить життя самогубством - будуть завжди хвилювати письменника. [3]


1.2. Юність

1.2.1. Шкільні роки

Будучи від природи здоровим і сильним юнаком, Хемінгуей активно займався боксом і футболом. Ернест пізніше казав:

Бокс навчив мене ніколи не залишатися лежати, завжди бути готовим знову атакувати ... швидко і жорстко, подібно бику.

У шкільні роки Хемінгуей дебютував в якості письменника в невеликому шкільному журналі "Скрижаль". Спочатку був надрукований "Суд Маниту" - твір з північної екзотикою, кров'ю і індіанським фольклором. А в наступному номері нове оповідання "Вся справа в кольорі шкіри" - про закулісне і брудною комерційний бік боксу. В основному це репортажі про спортивні змагання, концерти. Особливо популярними були єхидні нотатки про "світського життя" Оук-Парку. В цей час Хемінгуей уже твердо для себе вирішив, що буде письменником. [2]


1.2.2. Поліцейський репортер

Після випуску зі школи він вирішив не вступати до університету, як цього вимагали батьки, а переїхав до Канзас-Сіті, де влаштувався працювати у місцеву газету "Star". Тут він відповідав за невеликий район міста, в який входили головна лікарня, вокзал і поліцейський відділок. Молодий репортер виїжджав на всі події, знайомився з кублами, стикався з повіями, найманими вбивцями і шахраями, бував на пожежах і в тюрмах [4]. Ернест спостерігав, запам'ятовував, намагався зрозуміти мотиви людських вчинків, вловлював манеру розмов, жести і запахи. Все це відкладалося у нього в пам'яті, щоб потім стати сюжетами, деталями і діалогами його майбутніх оповідань. Тут сформувався його літературний стиль і звичка бути завжди в центрі подій. Редактори газети навчили його точності і ясності мови і намагалися припинити будь багатослівність і стилістичні недбалості. [5]


1.2.3. Перша світова війна

Эрнест Хемингуэй в военной форме, 1918 год

Хемингуэй хотел служить в армии, однако из-за плохого зрения ему долго отказывали. Но он всё-таки сумел попасть на фронта Первой мировой войны в Италии, записавшись шофёром-добровольцем Червоного Хреста. В первый же день его пребывания в Милане Эрнеста и других новобранцев прямо с поезда бросили на расчистку территории взорванного завода боеприпасов. Через несколько лет он опишет свои впечатления от первого столкновения с войной в своей книге " Смерть после полудня ". На следующий день молодого Хемингуэя отправили в качестве водителя санитарной машины на фронт в отряд, дислоцировавшийся в городке Шио. Однако почти всё время здесь проходило в развлечениях: посещении салунов, игре в карты и бейсбол. Эрнест не смог долго вытерпеть такой жизни и добился перевода на реку Пьяве, где стал заниматься обслуживанием армейских лавок. А вскоре он нашёл способ оказаться и на передовой, вызвавшись доставлять продукты солдатам прямо в окопы.

8 липня 1918 года Хемингуэй, спасая раненого итальянского снайпера, попал под огонь австрийских пулемётов и миномётов, но остался жив. В госпитале из него вынули 26 осколков, при этом на теле Эрнеста было более двухсот ран. Вскоре его перевезли в Милан, где простреленную коленную чашечку врачи заменили алюминиевым протезом.


1.2.4. Повернення додому

21 січня 1919 года Эрнест вернулся в США героем - о нём писали все центральные газеты как о первом американце, раненом на итальянском фронте. А король Италии наградил его серебряной медалью "За доблесть" и "Военным крестом". Сам же писатель позднее скажет:

Я был большим дураком, когда отправился на ту войну. Я думал, что мы спортивная команда, а австрийцы - другая команда, участвующая в состязании.

Почти целый год Хемингуэй провёл в кругу семьи, залечивая полученные раны и думая о своём будущем. 20 лютого 1920 года он переезжает в Торонто, чтобы снова вернуться к журналистике. Его новый работодатель, газета " Toronto Star " позволила молодому репортёру писать на любые темы, однако оплачивались лишь опубликованные материалы. Первые работы Эрнеста - "Кочующая выставка картин" и "Попробуйте побриться бесплатно" - высмеивали снобизм любителей искусства и предрассудки американцев. Позднее появились более серьёзные материалы о войне, о ветеранах, которые никому не нужны у себя дома, о гангстерах и глупых чиновниках. [1]

В эти же годы у писателя разгорелся конфликт с матерью, которая не желала видеть в Эрнесте взрослого человека. Результатом нескольких ссор и стычек стало то, что Хемингуэй забрал все свои вещи из Оук-Парка и переехал в Чикаго. В этом городе он продолжил сотрудничать с "Toronto Star", параллельно занимаясь редакторской работой в журнале "Cooperative Commonwealth". 3 вересня 1921 года Эрнест женится на молодой пианистке Хэдли Ричардсон и вместе с ней отправляется в Париж, в город, о котором он уже давно мечтает.


1.3. 1920-е годы

1.3.1. Париж

Эрнест Хемингуэй с сыном Бамби, 1926 год

В Париже молодая чета Хемингуэев поселилась в небольшой квартирке на улице Кардинала Лемуана около площади Контрэскарп. В книге " Праздник, который всегда с тобой " Эрнест напишет:

Здесь не было горячей воды и канализации. Зато из окна открывался хороший вид. На полу лежал хороший пружинный матрац, служивший нам удобной постелью. На стене висели картины, которые нам нравились. Квартира казалась светлой и уютной.

Хемингуэю предстояло много работать, чтобы иметь средства к существованию и позволять себе путешествия по миру в летние месяцы. И он начинает еженедельно отправлять в " Toronto Star " свои рассказы. Редакция ждала от писателя зарисовок европейской жизни, деталей быта и нравов. Это давало Эрнесту возможность самому выбирать темы для очерков и отрабатывать на них свой стиль. Первыми работами Хемингуэя стали очерки, высмеивающие американских туристов, "золотую молодёжь" и прожигателей жизни, которые хлынули в послевоенную Европу за дешёвыми развлечениями ("Вот он какой - Париж", "Американская богема в Париже" и т. п.). [1] [4]

В 1922 году Эрнест знакомится с Сильвией Бич, хозяйкой книжной лавки "Шекспир и компания". Между ними завязываются тёплые дружеские отношения. Хемингуэй часто проводит время в заведении Сильвии, берёт напрокат книги, знакомится с парижской богемой, писателями и художниками, которые также являются завсегдатаями лавки. Одним из самых интересных и значительных для молодого Эрнеста стало знакомство с Гертрудой Стайн. Она стала для Хемингуэя старшим и более опытным товарищем, с ней он советовался о том, что писал, часто беседовал о литературе. Гертруда пренебрежительно относилась к работе в газете и постоянно убеждала, что главное предназначение Эрнеста - быть писателем. С большим интересом Хемингуэй присматривался к Джеймсу Джойсу, частому гостю лавки Сильвии Бич. А когда роман Джойса " Улисс " был запрещён цензурой в США і Англии, он через своих друзей в Чикаго смог наладить нелегальную перевозку и распространение книг. [5]


1.3.2. Генуя - Константинополь - Германия

1.3.3. Литературное признание

Первый настоящий писательский успех пришёл к Эрнесту Хемингуэю в 1926 году после выхода в свет " И восходит солнце " - пессимистичного, но в то же время блистательного романа о " потерянном поколении " молодых людей, живших во Франции и Испании 1920-х годов.

Хемингуэй за работой, 1930-е годы

В 1927 году у Эрнеста Хемингуэя вышел сборник рассказов "Мужчины без женщин", а в 1933 году - "Победитель не получает ничего". Они окончательно утвердили Хемингуэя в глазах читателей как уникального автора коротких рассказов [4]. Среди них особенно известны "Убийцы", " Недолгое счастье Фрэнсиса Макомбера " и " Снега Килиманджаро ".

И всё же большинству Хемингуэй памятен романом " Прощай, оружие! " (1929) - историей несчастной любви американского добровольца и английской медсестры, развивавшейся на фоне сражений Першої світової війни. Книга имела в Америке небывалый успех - продажам не помешал даже экономический кризис.И потом он вернулся домой


1.4. 1930-і роки

1.4.1. Флорида

На початку 1930 года Хемингуэй вернулся в США и поселился в городке Ки-Уэст, Флорида. Здесь он увлекается рыболовством, путешествует на своей яхте к Багамским островам, Кубе и пишет новые рассказы. По мнению биографов писателя [1] [6], именно в это время к нему пришла слава большого писателя. Всё, отмеченное его авторством достаточно быстро публиковалось и расходилось многочисленными тиражами. В доме, где он провёл несколько лучших лет жизни, создан музей писателя. Паломничество к нему поклонников таланта Хемингуэя не прекращается ни на один день.

Восени 1930 года Эрнест попал в серьёзную автокатастрофу, результатом которой стали переломы, травма головы и почти полугодичный период восстановления от травм. Писатель на время отказывается от карандашей, которыми обычно работает, и начинает печатать на машинке. В 1932 году он взялся за роман " Смерть после полудня ", где с большой точностью описал корриду, представив её как ритуал и испытание мужества. Книга снова стала бестселлером, подтвердив статус Хемингуэя как американского писателя "номер один".

В 1933 году Хемингуэй взялся за сборник рассказов "Победитель не получает ничего", доходы от которого он планировал потратить на исполнение своей давней мечты - длительное сафари в Восточной Африке. Книга вновь удалась и уже в конце того года писатель отправился в путешествие.


1.4.2. Африка

Хемингуэй прибыл в район озера Танганьика, где нанял обслугу и проводников из числа представителей местных племён, разбил лагерь и начал выезжать на охоту. У січні 1934 года Эрнест, вернувшись из очередного сафари, заболел амёбной дизентерией. С каждым днём состояние писателя ухудшалось, он бредил, а организм был сильно обезвожен. З Дар-эс-Салама за писателем был прислан специальный самолёт, который отвёз его в столицу территории. Здесь в английском госпитале он провёл неделю, пройдя курс активной терапии, после чего пошёл на поправку. [1]

Тем не менее, этот сезон охоты закончился для Хемингуэя удачно: он трижды подстрелил льва, двадцать семь антилоп, крупного буйвола и других африканских животных. Впечатления писателя от Танганьики зафиксированы в книге " Зелёные холмы Африки " (1935). Произведение, по сути, являлось дневником Эрнеста как охотника и путешественника.


1.4.3. Гражданская война в Испании

На початку 1937 года писатель заканчивает очередную книгу - " Иметь и не иметь ". В повести была дана авторская оценка событий эпохи Великой депрессии в США. Хемингуэй взглянул на проблему глазами человека, жителя Флориды, который, спасаясь от нужды, становится контрабандистом. Здесь впервые за много лет в творчестве писателя появилась социальная тема, во многом вызванная тревожной ситуацией в Іспанії. Там началась гражданская война, которая очень сильно взволновала Эрнеста Хемингуэя. Он принял сторону республиканцев, боровшихся с генералом Франко, и организовал сбор пожертвований в их пользу. Собрав деньги, Эрнест обращается в Североамериканскую газетную ассоциацию с просьбой направить его в Мадрид для освещения хода боевых действий. В скором времени была собрана съёмочная группа во главе с кинорежиссёром Йорисом Ивенсом, которая намеревалась снять документальный фильм "Земля Испании". Сценаристом картины выступил Хемингуэй. [1]

В самые тяжёлые дни войны Эрнест находился в осаждённом фашистами Мадриде, в отеле "Флорида", который на время стал штабом интернационалистов и клубом корреспондентов. Во время бомбёжек и артобстрела была написана единственная пьеса - "Пятая колонна" (1937) - о работе контрразведки. Здесь же он знакомится с американской журналисткой Мартой Геллхорн, которая по возвращении домой станет его третьей супругой. Из Мадрида писатель на некоторое время выезжал в Каталонию, так как бои под Барселоной отличались особой жестокостью. Здесь в одном из окопов Эрнест познакомился с французским писателем и лётчиком Антуаном де Сент-Экзюпери и командиром интернациональной бригады Гансом Кале.

Впечатления от войны нашли отражение в одном из самых известных романов Хемингуэя - " По ком звонит колокол " (1940). В нём сочетаются яркость картин крушения республики, осмысление уроков истории, приведшей к такому финалу, и вера в то, что личность выстоит даже в трагические времена.


1.5. Друга світова війна

В 1941 году Хемингуэй отправился в Балтимор, где на местной судоверфи купил большой морской катер, дав ему название "Пилар". Перегнал судно на Кубу, где увлёкся морской рыбалкой. Однак 7 грудня Япония напала на США, атаковав базу Пёрл-Харбор. В ответ американцы вступили в войну, и Тихий океан превратился в зону ведения активных боевых действий.

Справа в тому, що військова тема була однією з найулюбленіших в творчості Хемінгуея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши в Лондон в якості кореспондента. А перед цим у 1941-1943 роках Ернест організовує контррозвідку проти фашистських шпигунів на Кубі і полює на своєму катері "Пілар" за німецькими підводними човнами в Карибському морі. [7]

В 1944 Хемінгуей бере участь у бойових польотах бомбардувальників над Німеччиною і окупованій Францією. А під час висадки союзників у Нормандії домагається дозволу брати участь у бойових і розвідувальних діях. Ернест встає на чолі загону французьких партизанів чисельністю близько 200 чоловік і бере участь в боях за Париж, Бельгію, Ельзас, в прориві " лінії Зігфріда ", часто виявляється на передовій попереду основних військ.


1.6. Куба

В 1949 письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Там була написана повість " Старий і море "( 1952). Книга говорить про героїчний і приреченому протистоянні силам природи, про людину, яка самотній у світі, де йому залишається розраховувати тільки на власну завзятість, стикаючись з одвічної несправедливістю долі. Алегоричне оповідання про старого рибака, що бореться з акулами, які розшматували спійману їм величезну рибу, зазначено рисами, найбільш характерними для Хемінгуея як художника: неприязнь до інтелектуальної вишуканості, прихильність ситуацій, в яких наочно проявляються моральні цінності, скупий психологічний малюнок. [8]

В 1953 Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість " Старий і море ". Цей твір вплинуло також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури в 1954. В 1956 Хемінгуей починає роботу над автобіографічною книжкою про Париж 1920-х років - " Свято, яке завжди з тобою ", яка вийде тільки після смерті письменника.

Він продовжував подорожувати і в 1953 в Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу.


1.7. Останні роки життя

В 1960 Хемінгуей залишив острів і повернувся в США, Кетчум (штат Айдахо).

Хемінгуей страждав від ряду серйозних фізичних захворювань, у тому числі від гіпертонії і діабету, однак для "лікування" був поміщений в психіатричну клініку Майо, де психіатр ігнорував ці очевидні чинники і займався тільки "психічними розладами", якими нібито Хемінгуея "нагородили" його колеги [ хто? ] . Він поринув у глибоку депресію і параною з приводу стеження. Йому здавалося що за ним усюди слідують агенти ФБР, і що всюди розставлені жучки, телефони прослуховуються, пошта прочитується, банківський рахунок постійно перевіряється. Він міг прийняти випадкових перехожих за агентів.

Хемінгуея намагалися лікувати за законами психіатрії того часу. Як лікування застосовувалася електросудомна терапія. Після 20 сеансів ЕСТ Хемінгуей втратив пам'ять і здатність формулювати думки письмово: коли треба було, він не зміг написати навіть кількох слів офіційного привітання [9] [10]. Ось що сказав сам Хемінгуей:

Ці лікарі, що робили мені електрошок, письменників не розуміють ... Хай би всі психіатри повчилися писати художні твори, щоб зрозуміти, що значить бути письменником ... який був сенс у тому, щоб руйнувати мій мозок і прати мою пам'ять, яка представляє собою мій капітал, і викидати мене на узбіччя життя?

Під час лікування він дзвонив своєму другові з телефону в коридорі клініки, щоб повідомити, що жучки розставлені і в клініці. Спроби лікувати його аналогічним чином були повторені й пізніше. Однак це не давало ніяких результатів. Він не міг працювати, перебував у депресії і параної, і все частіше говорять про самогубство. Були й спроби (наприклад, несподіваний ривок у бік пропелера літака і т. п.), від яких вдавалося його вберегти.

2 липня 1961 в своєму будинку в Кетчум, через кілька днів після виписки з психіатричної клініки Майо, Хемінгуей застрелився з улюбленого рушниці, не залишивши передсмертної записки.

Через десятиліття після смерті по лінії закону про свободу інформації у ФБР був зроблений запит про Ернеста Хемінгуея. Відповідь: стеження було, жучки були, прослушка теж була. Прослушка була навіть у психіатричній клініці, звідки він дзвонив щоб повідомити про це нам. [11]


2. Сім'я

  1. Перша дружина - Елізабет Хедлі Річардсон (1891-1979). Син - Бамбі Джон (1923-2000). Внучки Марго (1954-1996), Меріел (нар. 1961).
  2. Друга дружина - Пауліна Пфайфер (1895-1951). Сини - Патрік (1928) і Грегорі (1931-2001).
  3. Третя дружина - Марта Геллхорн (1908-1998).
  4. Четверта дружина - Мері Уелш (1908-1986).

3. Бібліографія

Романи
Збірники
  • 1923 - Три історії і десять поем / Three Stories and Ten Poems
  • 1925 - У наш час / In Our Time
  • 1927 - Чоловіки без жінок / Men Without Women
  • 1933 - Переможець не отримує нічого / Winner Take Nothing
  • 1936 - Сніги Кіліманджаро / The Snows of Kilimanjaro and Other Stories
  • 1938 - П'ята колона і перших 49 оповідань / The Fifth Column and the First Forty-Nine Stories
  • 1969 - П'ята колона та чотири оповідання про Громадянську війну в Іспанії / The Fifth Column and Four Stories of the Spanish Civil War
  • 1972 - Розповіді про Ніку Адамса / The Nick Adams Stories
  • 1987 - Збірник коротких оповідань Ернеста Хемінгуея / The Short Stories of Ernest Hemingway
  • 1995 - Ернест Хемінгуей: Зібрання творів / The Complete Short Stories of Ernest Hemingway
Документальна проза
Stage Plays [12]
  • 1961 - A Short Happy Life
  • 1967 - The Hemingway Hero (working title was: Of Love and Death)

4. Відомі цитати і фрази

  • Застарівають не тільки відповіді, але і питання.
  • Хороша проза подібна айсбергу, сім восьмих якого приховано під водою.
  • Що заважає письменнику? Випивка, жінки, гроші і честолюбство. А також відсутність випивки, жінок, грошей і честолюбства.
  • Кожна людина народжується для якогось діла.
  • Вся американська література вийшла з "Гекльберрі Фінна".
  • Людина один не може ... Все одно людина один не може ні чорта.
  • Попереду п'ятдесят років неоголошених воєн, і я підписав договір на весь термін.
  • Людину можна знищити, але її не можна перемогти.
  • Світ - гарне місце, і за нього варто битися ...
  • Усі думаючі люди - атеїсти.
  • Ми стаємо міцнішими там, де ламаються.
  • День на день не доводиться. Звичайно, добре, коли людині щастить. Але я волію бути точним в моїй справі. А коли щастя прийде, я буду до нього готовий. [13]
  • По-справжньому непоправна тільки смерть

5. Увічнення пам'яті

У 1989 році Генрі С. Віллард ( англ. Henry S. Villard ) І Джеймс Нагель ( англ. James Nagel ) Опублікували документальний роман "Хемінгуей в коханні і війні: втрачений щоденник Агнес фон Куровські "( англ. Hemingway in Love and War: The Lost Diary of Agnes von Kurowsky ). Книга заснована на листах Агнес, а також кореспонденції самого Ернеста, і розповідає про їхні романтичні стосунки під час Першої світової війни. [14] Медсестра Американського Червоного Хреста Агнес фон Куровські послужила прототипом Кетрін Барклі - героїні багато в чому автобіографічного роману Хемінгуея " Прощавай, зброє! ".

У 1996 році за книгою Вілларда і Нагеля Річард Аттенборо зняв фільм "У коханні та війні" ( англ. In Love and War ), Де молодого Хемінгуея зіграв Кріс О'Доннелл.

У 2001 році був знятий біографічний фільм "Хемінгуей", де письменника зіграв Вільям Форсайт.

У 2011 році знятий документальний фільм з циклу "Більше, ніж любов" (телеканал Культура та ТОВ "Студія" Фішка-фільм ", Росія, Москва): Ернест Хемінгуей і Мері Уелш." Старий і Мері. Остання ніч Ернеста Хемінгуея. "(Режисер - Ірина Євтеєва) [15].


6. Ернест Хемінгуей в культурі

  • У комп'ютерній грі World of Warcraft є заснований на Хемінгуея персонаж Хемінг Ернестуей - дворф, що займається полюванням в Тернистий Долині, Награнде і низин Шолазар. Йому належить також написаний ним роман "Зелені пагорби Тернистий Долини", за сюжетом гри розгублений по сторінках, який потрібно в рамках завдань зібрати воєдино.

7. Цікаві факти

  • Віктор Хілл кілька місяців поспіль переслідував Ернеста Хемінгуея, вимагаючи у нього автограф. Нарешті, письменник здався і власноруч написав на внутрішній стороні обкладинки: "Віктору Хіллу, справжньому сучим синові, який не може зрозуміти відповіді" ні "".
  • Ернест Хемінгуей застрелився з рушниці Vincenzo Bernardelli. Тепер ця модель двостволки так і називається - Hemingway.
  • Улюбленими коктейлями Ернеста Хемінгуея були мохіто і дайкірі.
  • У Хемінгуея був шестипалий кіт Сноубол (Сніжок), нащадки якого, успадкували шестипалість, в даний час є однією з визначних пам'яток будинку-музею письменника на Ки-Уесті ("коти Хемінгуея"). [16]

Примітки

  1. 1 2 3 4 5 6 Н. Я. Надєждін. Ернест Хемінгуей: "Життя справжнього чоловіка" / А. І. Осипенко - М .: Майор, 2008. - 192 с. - (Неформальні біографії). - 2000 екз . - ISBN 978-5-98551-048-5.
  2. 1 2 3 Б. Т. Грибанов. Ернест Хемінгуей - М .: Фенікс, 1984. - 544 с. - (Чоловік - міф). - 5000 екз . - ISBN 5-222-00224-1.
  3. L. Wagner-Martin. A Historical Guide to Ernest Hemingway - New York: Oxford University Press, 2000. - ISBN 0-19-512151-1.
  4. 1 2 3 J. Meyers. Hemingway: A Biography - London: Macmillan, 1985.
  5. 1 2 А. М. Паскуаль. Ернест Хемінгуей / А. Беркова - М .: АСТ, 2006. - 188 с. - (Біографія і творчість). - 4000 екз . - ISBN 5-17-034527-5.
  6. JR Mellow. Hemingway: A Life Without Consequences - New York: Houghton Mifflin, 1992. - ISBN 0-395-37777-3.
  7. Ю. Прапор. Хемінгуей на Кубі - М .: Радянський письменник, 1982. - 576 с. - 100000 прим .
  8. Н. Фуентес. Хемінгуей на Кубі - М .: Веселка, 1988. - 448 с. - 50 000 прим . - ISBN 5-05-002190-1.
  9. Семененко П. Останній постріл Хемінгуея - www.bodysekret.ru / health / new_health / hemingway.html. архіві - www.webcitation.org/61A3DMKmJ з першоджерела 24 серпня 2011.
  10. Ернест Міллер Хемінгуей / / Лауреати Нобелівської премії: Енциклопедія - nt.ru / nl / lt / hemingway.htm / Пер. з англ - М .: Прогрес, 1992.
  11. The New York Times Hemingway, Hounded by the Feds - www.nytimes.com/2011/07/02/opinion/02hotchner.html?_r=1.
  12. Dear Papa, Dear Hotch: The Correspondence of Ernest Hemingway and A. E. Hotchner - Columbia, Missouri: University of Missouri Press, 2005. - ISBN 0826216056.
  13. Ернест Хемінгуей. Старий і море - М .: АСТ, 2009. - 320 с. - 3000 екз . - ISBN 978-5-17-059536-5, 978-5-403-01683-4 ISBN.
  14. Villard, Henry Serrano & Nagel, James. Hemingway in Love and War: The Lost Diary of Agnes von Kurowsky: Her letters, and Correspondence of Ernest Hemingway. ISBN 1-55553-057-5 H / B, ISBN 0-340-68898 -X P / B.
  15. Більше, ніж любов. Ернест Хемінгуей і Мері Уелш - www.tvkultura.ru/issue.html?id=116005
  16. Саєнко Л. Коти Хемінгуея - "помилка природи" і національне надбання - ria.ru/ocherki/20110212/333521919.html. архіві - www.webcitation.org/61A3FBp5o з першоджерела 24 серпня 2011.

Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Нагель, Ернест
Резерфорд, Ернест
Шеклтон, Ернест
Резерфорд, Ернест
Шоссон, Ернест
Гіро, Ернест
Шеклтон, Ернест
Ренан, Ернест
Моніс, Ернест
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru