Знаймо

Додати знання

приховати рекламу

Цей текст може містити помилки.

Цвєтаєва, Марина Іванівна


Tsvetaeva.jpg

План:


Введення

Марина Іванівна Цвєтаєва ( дореф. Цвѣтаева ; 26 вересня (8 жовтня) 1892, Москва, Російська імперія - 31 серпня 1941, Єлабуга, СРСР) - російська поетеса, прозаїк, перекладач, один з найбільших російських поетів XX століття.


1. Біографія

1.1. Дитинство і юність

Марина Цвєтаєва народилася 26 вересня ( 8 жовтня) 1892 в Москві. Її батько, Іван Володимирович, - професор Московського університету, відомий філолог і мистецтвознавець; став надалі директором Румянцевського музею і засновником Музею витончених мистецтв. Мати, Марія Мейн (за походженням - з зросійщеної польсько-німецької родини), була піаністкою, ученицею Антона Рубінштейна. Бабуся М. І. Цвєтаєвої по материнській лінії - полька Марія Луківна Бернацька.

Марина почала писати вірші - не тільки російською, а й на французькою та німецькою мовами - ще в шестирічному віці. Величезний вплив на Марину, на формування її характеру надавала мати. Вона мріяла бачити доньку музикантом.

Після смерті матері від сухот в 1906 Марина із сестрою Анастасією залишилися під опікою батька.

Дитячі роки Цвєтаєвої пройшли в Москві і в Тарусі. Через хворобу матері подовгу жила в Італії, Швейцарії та Німеччині. Початкову освіту отримала в Москві, в приватної жіночої гімназії М. Т. Брюхоненко [1]; продовжила його в пансіонах Лозанни ( Швейцарія) і Фрайбурга ( Німеччина). У шістнадцять років зробила поїздку в Париж, щоб прослухати в Сорбонні короткий курс лекцій про давньофранцузька літературі.


1.2. Початок творчої діяльності

Паспарту Марина Цвєтаєва з автографом. Фото ок. 1917

В 1910 Марина опублікувала (в друкарні А. А. Левенсона) на свої власні гроші перша збірка віршів - "Вечірній альбом". (Збірник присвячений пам'яті Марії Башкирцевої, що підкреслює його "щоденникових" спрямованість). Її творчість привернуло до себе увагу знаменитих поетів - Валерія Брюсова, Максиміліана Волошина і Миколи Гумільова. У цей же рік Цвєтаєва написала свою першу критичну статтю "Чари в віршах Брюсова". За "Вечірнім альбомом" двома роками пізніше пішов другий збірник - "Чарівний ліхтар".

Початок творчої діяльності Цвєтаєвої пов'язано з колом московських символістів. Після знайомства з Брюсовим і поетом Еллісом (справжнє ім'я Лев Кобилинський) Цвєтаєва бере участь у діяльності гуртків і студій при видавництві "Мусагет".

На ранню творчість Цвєтаєвої значний вплив зробили Микола Некрасов, Валерій Брюсов і Максиміліан Волошин (поетеса гостювала в будинку Волошина в Коктебелі в 1911, 1913, 1915 і 1917 роках).

Марина Цвєтаєва жила тут в 1911-1912 роках. Москва, Сивцев Вражек, 19

В 1911 Цвєтаєва познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм Ефрон; в січні 1912 - вийшла за нього заміж. У цьому ж році у Марини і Сергія народилася дочка Аріадна (Аля).

В 1913 виходить третя збірка - "З двох книг".

Влітку 1916 Цвєтаєва приїхала в місто Александров, де жила її сестра Анастасія Цвєтаєва з цивільним чоловіком Маврикієм Мінцем і сином Андрієм. В Александрові Цвєтаєвої був написаний цикл віршів ("До Ахматової", "Вірші про Москву" та ін вірші), а її перебування в місті літературознавці пізніше назвали "Олександрівським влітку Марини Цвєтаєвої".


1.3. Відносини з Софією Парнок

В 1914 р. Марина познайомилася з поетесою і перекладачкою Софією Парнок; їхні стосунки тривали до 1916. Цвєтаєва присвятила Парнок цикл віршів " Подруга ". Цвєтаєва і Парнок розлучилися в 1916; Марина повернулася до чоловіка Сергію Ефрон. Відносини з Парнок Цвєтаєва охарактеризувала як "першу катастрофу в своєму житті". В 1921 Цвєтаєва, підбиваючи підсумок, пише:

Любити тільки жінок (жінці) або тільки чоловіків (чоловікові), завідомо виключаючи звичайне зворотне - яка жуть! А тільки жінок (чоловікові) або тільки чоловіків (жінці), завідомо виключаючи незвичайне рідне - яка нудьга!


1.4. Громадянська війна (1917-1922)

Марина Цвєтаєва "Цар-Дівиця". Обкладинка Д. Мітрохіна. 1922

В 1917 Цвєтаєва народила дочку Ірину, яка померла від голоду в притулку у віці 3-х років.

Роки Громадянської війни виявилися для Цвєтаєвої дуже важкими. Сергій Ефрон служив у лавах Білої армії. Марина жила в Москві, в Борисоглібському провулку. У ці роки з'явився цикл віршів "Лебединий стан", пройнятий співчуттям до білого руху.

В 1918 - 1919 роках Цвєтаєва пише романтичні п'єси; створені поеми "Егорушка", "Цар-дівиця", "На червоному коні".

У квітні 1920 Цвєтаєва познайомилася з князем Сергієм Волконським.


1.5. Еміграція (1922-1939)

У травні 1922 Цвєтаєвої з дочкою Аріадною дозволили виїхати за кордон - до чоловіка, який, переживши розгром Денікіна, будучи білим офіцером, тепер став студентом Празького університету. Спочатку Цвєтаєва з дочкою недовго жила в Берліні, потім три роки в передмістях Праги. В Чехії написані знамениті "Поема Гори" і "Поема Кінця", присвячені Костянтину Родзевич. В 1925 після народження сина Георгія сім'я перебралася в Париж. У Парижі на Цвєтаєву сильно впливала атмосфера, що склалася навколо неї через діяльність чоловіка. Ефрона звинувачували в тому, що він був завербований НКВД і брав участь у змові проти Льва Сєдова, сина Троцького.

У травні 1926 з подачі Бориса Пастернака Цвєтаєва почала листуватися з австрійським поетом Райнером Марія Рільке, що жили тоді в Швейцарії. Це листування обривається в кінці того ж року зі смертю Рільке.

Марина Цвєтаєва в 1924-му році

Протягом усього часу, проведеного в еміграції, не припинялася листування Цвєтаєвої з Борисом Пастернаком.

Більшість із створеного Цвєтаєвої в еміграції залишилося неопублікованим. В 1928 в Парижі виходить останній прижиттєвий збірка поетеси - "Після Росії", що включив в себе вірші 1922-1925 років. Пізніше Цвєтаєва пише про це так: "Моя невдача в еміграції - в тому, що я не емігрант, що я за духом, тобто по повітрю і по розмаху - там, туди, звідти ..." [2]

В 1930 написаний поетичний цикл "Маяковському" (на смерть Володимира Маяковського), чиє самогубство потрясло Цвєтаєву.

На відміну від віршів, які не отримали в емігрантському середовищі визнання, успіхом користувалася її проза, яка зайняла основне місце в її творчості 1930-х років ("Еміграція робить мене прозаїком ..."). У цей час видано "Мій Пушкін" ( 1937), "Мати і музика" ( 1935), "Будинок біля Старого Пимена" ( 1934), "Повість про Сонечку" ( 1938), спогади про Максиміліана Волошина ("Живе про живе", 1933), Михайла Кузміна ("Нетутешній вечір", 1936), Андрія Білому ("Полонений дух", 1934) та ін

З 1930-х років Цвєтаєва з сім'єю жила практично в убогості. Фінансово їй трохи допомагала Соломія Андронікова.

Ніхто не може уявити бідності, в якій ми живемо. Мій єдиний дохід - від того, що я пишу. Мій чоловік хворий і не може працювати. Моя дочка заробляє гроші, вишиваючи капелюшки. У мене є син, йому вісім років. Ми вчотирьох живемо на ці гроші. Іншими словами, ми повільно вмираємо з голоду.

- Зі спогадів Марини Цвєтаєвої

15 березня 1937 р. виїхала до Москви Аріадна, першою з родини отримавши можливість повернутися на батьківщину. [3] 10 жовтня того ж року з Франції втік Ефрон, опинившись замішаним у замовному вбивстві політичному [4].


1.6. Повернення в СРСР (1939-1941)

В 1939 Цвєтаєва повернулася в СРСР слідом за чоловіком і дочкою. По приїзді жила на дачі НКВД в Болшево (нині Музей-квартира М. І. Цвєтаєвої у Болшево), сусідами були подружжя Клепініно. 27 серпня була арештована дочка Аріадна, 10 жовтня - Ефрон. У серпні 1941 Сергій Якович був розстріляний; Аріадна після п'ятнадцяти років репресій реабілітована в 1955.

У цей період Цвєтаєва практично не писала віршів, займаючись перекладами.

Війна застала Цвєтаєву за перекладами Федеріко Гарсіа Лорки. Робота була перервана. Восьмого серпня Цвєтаєва з сином поїхала на пароплаві в евакуацію; вісімнадцятого прибула разом з кількома письменниками в містечко Єлабугу на Камі. В Чистополе, де в основному знаходилися евакуйовані літератори, Цвєтаєва отримала згоду на прописку і залишила заяву: "У раду Літфонду. Прошу прийняти мене на роботу в якості посудомийки в відкривається їдальню Літфонду. 26 серпня 1941 року". 28 серпня вона повернулася в Єлабугу з наміром перебратися в Чистополь.


1.7. Самогубство і таємниця могили

31 серпня 1941 покінчила життя самогубством (повісилася) в будинку, куди разом з сином була визначена на постій. Залишити три передсмертні записки: тим, хто буде її ховати ("евакуйованим", Асєєвим і синові) [5]. Оригінал записки "евакуйованим" не зберігся (був вилучений як речовий доказ міліцією та загублений), її текст відомий за списком, що дозволили зробити Георгію Ефрон.
Записка синові:

Мурлига! Прости мене, але далі було б гірше. Я тяжко хвора, це вже не я. Люблю тебе шалено. Зрозумій, що я більше не могла жити. Передай татові і Алі - якщо побачиш - що любила їх до останньої хвилини і поясни, що потрапила в глухий кут.

Записка Асєєвим:

Дорогий Миколо Миколайовичу! Дорогі сестри Синякова! Благаю вас взяти Мура до себе в Чистополь - просто взяти його в сини - і щоб він вчився. Я для нього більше нічого не можу і тільки його гублю. У мене в сумці 450 р. і якщо постаратися розпродати всі мої речі. У скриньці кілька рукописних книжок віршів та пачка з відбитками прози. Доручаю їх Вам. Бережіть мого дорогого Мура, він дуже крихкого здоров'я. Любіть як сина - заслуговує. А мене - вибачте. Не винесла. МЦ. Не залишайте його ніколи. Була б шалено щаслива, якби жив у вас. Виїдете - повіз із собою. Не кидайте!

Записка "евакуйованим":

Дорогі товариші! Не залиште Мура. Благаю того з вас, хто зможе, відвезти його в Чистополь до М. Н. Асєєв. Пароплави - страшні, благаю не відправляти його одного. Допоможіть йому з багажем - скласти і довезти. У Чистополе сподіваюся на розпродаж моїх речей. Я хочу, щоб Мур жив і вчився. Зі мною він пропаде. Адр. Асєєва на конверті. Чи не поховайте живий! Гарненько перевірте.

Марина Цвєтаєва поховано 2 вересня 1941 року на Петропавлівському кладовищі в м. Єлабузі. Точне розташування її могили невідомо. На південній стороні кладовища, біля кам'яної стіни, де знаходиться її загублене останній притулок, в 1960 році сестра поетеси, Анастасія Цвєтаєва, "між чотирьох невідомих могил 1941 року" встановила хрест із написом "У цьому боці кладовища похована Марина Іванівна Цвєтаєва" [6]. У 1970 році на цьому місці було споруджено гранітний надгробок. [7] Пізніше, будучи вже у віці за 90, Анастасія Цвєтаєва стала стверджувати, що могила знаходиться на точне місце поховання сестри і всі сумніви є лише домислами. [8] З початку 2000-х років місце розташування гранітного надгробка, обрамлене плиткою і висячими ланцюгами, за рішенням Спілки письменників Татарстану іменується "офіційної могилою М. І. Цвєтаєвої ". В експозиції Меморіального комплексу М. І. Цвєтаєвої в Єлабузі демонструється також карта меморіального ділянки Петропавлівського кладовища з зазначенням двох "версійність" могил Цвєтаєвої - по так званим "чурбановской" версії і "Матвіївської" версії. Серед літературознавців і краєзнавців єдиної доказової точки зору з цього питання досі немає. [9]


2. Після смерті

2.1. Кенотаф Цвєтаєвої в Тарусі

Кенотаф Марини Цвєтаєвої

В еміграції вона написала у своєму оповіданні "Хлистовкі": "Я б хотіла лежати на Тарусского хлистовской кладовищі, під кущем бузини, в одній з тих могил зі срібним голубом, де росте сама червона і велика у наших місцях суниця. Але якщо це нездійсненною, якщо не тільки мені там не лежати, а й кладовища того вже немає, я б хотіла, щоб на одному з тих пагорбів, якими Кирилівни йшли до нас в Пісочне, а ми до них в Тарусу, поставили, з Тарусского каменоломні, камінь: "Тут хотіла б лежати Марина Цвєтаєва "". Також вона говорила: "Тут, у Франції, і тіні моєї не залишиться. Таруса, Коктебель, та чеські села - ось місця душі моєї".

На високому березі Оки, в її улюбленому місті Таруса відповідно до волі Цвєтаєвої встановлено камінь (Тарусского доломіт) з написом "Тут хотіла б лежати Марина Цвєтаєва". У перший раз камінь був поставлений зусиллями Семена Островського в 1962, але потім пам'ятник був прибраний ", щоб уникнути" [10], і пізніше в більш спокійні часи відновлений.


2.2. Відспівування Цвєтаєвої

Будинок М. Цвєтаєвої. Борисоглібський пров., Москва.

Хоча відспівування самогубців в російською православ'ї заборонено, в 1990 патріарх Алексій II дав благословення на відспівування Цвєтаєвої. Підставою послужило прохання до патріарха групи віруючих, включаючи сестру Анастасію Цвєтаєву і диякона Андрія Кураєва.

Відспівування відбулося в день п'ятдесятиріччя кончини Марини Цвєтаєвої в московському храмі Вознесіння Господнього у Нікітських воріт. [11]


2.3. Документальні фільми

Існують документальні фільми:


2.4. Художні фільми

"Чарівність зла" (2005 рік). Режисер М. Козаков. Фільм оповідає про життя російської еміграції в Парижі на початку 30-х років ХХ століття. У кінострічці порушена життя Марини Цвєтаєвої в Парижі, показано співпраця Сергія Ефрона з органами ОГПУ і його втеча в СРСР.

2.5. Музеї Марини Цвєтаєвої

В Борисоглібському пров. Москви 26 грудня 2007 відкрито бронзовий пам'ятник Марину Цвєтаєву. Автори - скульптор Ніна Матвєєва, архітектори С. Буріцкій і А. Дубовський
Борис Мессерер : Пам'ятник Марину Цвєтаєву в Тарусі

3. Поетична мова

У своїй творчості Марина Цвєтаєва використовує такий незвичайний [14] для російської мови знак, як апостроф - це тим більше дивно [ стиль! ], що, як відступ від усіх літературних норм, автор використовує апостроф [14] в поєднанні з споконвічно російськими словами :

Д'ну по дошках головою лисою танцювати!
Д'ну чобітки лизати, блищати, смоктати!

Д'как брикнет його тут Діва-Цар по голові:
"Що за тля - так на моєму чобітку?"

Д'как прітопнет про Кораб каблучком:
Дядько - стрімголов, в хвилі - ниць!
М. Цвєтаєва. Цар-Дівиця. Зустріч перша.

4. Додаткова інформація

Вірш Марини Цвєтаєвої на стіні одного з будинків у Лейдені ( Нідерланди)

В 1992 вірш Марини Цвєтаєвої "Моїм віршам", написане на стіні однієї з будівель в центрі Лейдена ( Нідерланди), відкрило культурний проект "Wall poems". Цікаво, що останнім, 101-м поетом, чиї вірші зробили в Лейдені пам'ятником, став Федеріко Гарсіа Лорка, чиїми перекладами Цвєтаєва займалася в останні дні життя [15].

Вірш "Мені подобається, що ви хворі не мною", яка отримала широку популярність завдяки фільму Іронія долі, або З легким паром! у виконанні Алли Пугачової, Цвєтаєва присвятила Маврикію Олександровичу Мінц, чоловікові своєї сестри Анастасії. Інше вірш Цвєтаєвої - "Під ласкою плюшевого пледа", відоме по фільму Ельдара Рязанова " Жорстокий романс "(за мотивами п'єси Островського" Безприданниця ") присвячено жінці - Софії Парнок, з якою Марину Цвєтаєву в середині десятих років ХХ століття пов'язували любовні стосунки. Через півроку після бурхливого роману з Костянтином Родзевичем Марина Цвєтаєва не тільки допомагала його нареченій вибирати весільну сукню , а й подарувала власноруч переписану "Поему гори", повну шаленої пристрасті і неземної любові до її адресату - Костянтину Родзевич, який не любив і не розумів віршів Цвєтаєвої [16].

Після початку Великої Вітчизняної війни Марину Цвєтаєву відправили в евакуацію до міста Єлабуга, що в Татарстані. Упаковувати речі їй допомагав Борис Пастернак. Він приніс мотузку, щоб перев'язати валізу, і, запевняючи у її фортеці, пожартував: "Мотузка все витримає, хоч вішайся". Згодом йому передали, що саме на ній Цвєтаєва в Єлабузі і повісилася (за свідченням Марка Слоніма, зі слів К. Г. Паустовського) [17].

Творче кредо М. Цвєтаєвої [18] :

"Єдиний довідник: власний слух і, якщо вже дуже треба (?) - Теорія словесності Саводніка : драма, трагедія, поема, сатира ".
"Єдиний учитель: власна праця".
"І єдиний суддя: майбутнє".


5. Творчість

Поштова картка СРСР з оригінальною маркою, художник Ю. Арціменев, 1992

5.1. Збірки віршів

  • 1910 - "Вечірній альбом"
  • 1912 - "Чарівний ліхтар", друга книга віршів, Вид. "Оле-Лукойє", Москва.
  • 1913 - "З двох книг", Вид. "Оле-Лукойє".
  • "Юнацькі вірші", 1913 - 1915.
  • 1922 - "Вірші до Блоку" ( 1916 - 1921), Вид. Вогники, Берлін, Обкладинка А. Арнштама.
  • 1922 - "Кінець Казанови", Вид. Сузір'я, Москва. Обкладинка роботи О. С. Соловйової.
  • 1920 - "Цар-дівиця"
  • 1921 - "верст"
  • 1921 - "Лебединий стан"
  • 1922 - "Розлука"
  • 1923 - "Ремесло"
  • 1923 - "Психея. Романтика"
  • 1924 - "Молодець"
  • 1928 - "Після Росії"
  • збірник 1940

5.2. Поеми

  • Чародій (1914)
  • На Красному Коне (1921)
  • Поема Гори (1924, 1939)
  • Поема Кінця (1924)
  • Щуролов (1925)
  • З моря (1926)
  • Спроба кімнати (1926)
  • Поема Сходи (1926)
  • Новорічне (1927)
  • Поема Повітря (1927)
  • Червоний бичок (1928)
  • Перекоп (1929)
  • Сибір (1930)
Поеми-казки
  • Цар-Дівиця (1920)
  • Провулочку (1922)
  • Молодець (1922)
Незавершені
  • Егорушка
  • Нездійснена поема
  • Співачка
  • Автобус
  • Поема про Царської Сім'ї

5.3. Драматичні твори

  • Червоний валет ( 1918)
  • Завірюха ( 1918)
  • Фортуна ( 1918)
  • Пригода ( 1918 - 19)
  • П'єса про Мері ( 1919, не завершена)
  • Кам'яний Ангел ( 1919)
  • Фенікс ( 1919)
  • Аріадна ( 1924)
  • Федра ( 1927)

5.4. Ессеістская проза


6. Видання

  • Цвєтаєва М.І. Уподобань. / Передмова, складання та підготовка тексту Вл. Орлова-М.: Художня література, 1961. -304 С.
  • Цвєтаєва М. І. Вірші. Поеми / Сост., Вступ. ст. А. М. Туркова; Прим. А. А. Саакянц. - М.: Сов. Росія, 1988. - 416 с. (Поетична Росія)
  • Цвєтаєва М. І. Твори. В 2 т. / Сост., Підгот. тексту і коментар. А. Саакянц. - Мн.: Нар. Авеста, 1989. (Т. 1.: Вірші, Поеми; Т. 2.: Проза)
  • Цвєтаєва М. І. Вірші та поеми / Вступ. ст., сост., підгот. тексту і приміт. Є. Б. Коркіною. - Л.: Рад. письменник, 1990. - 800 с. Тираж 150 000 прим. (Бібліотека поета. Велика серія. Видання третє)
  • Цвєтаєва М. І. Вірші; Поеми; Драматичні твори / Сост., Підгот. тексту, предисл. Є. Євтушенко; худож. Т. Толстая. - М.: Худож.лит., 1990. - 398 с. (Класики і сучасники. Поетичний. Біб-ка). Тираж 200 000 прим.
  • Цвєтаєва М. І. Зібрання творів: у 7 т. / Сост., Підгот. тексту і коментар. А. Саакянц і Л. Мнухін. - М.: Елліс Лак, 1994-1995. (Т. 1.: Вірші 1906-1920; Т. 2.: Вірші 1921-1941; Т. 3.: Поеми. Драматичні твори; Т. 4.: Спогади. Записи. Інтерв'ю; Т. 5.: Автобіографічна проза. Есе. Критичні статті; Т. 6-7.: Листи 1905-1941)
  • Цвєтаєва М. І. Невидане. Зведені зошити / Підгот. тексту, предисл. і приміт. Є. Б. Коркіною та І. Д. Шевеленко. - М.: Елліс Лак, 1997. - 640 с.

7. Сім'я

  • Валерія Іванівна Цвєтаєва ( 1883 - 1966) - однокровна сестра, дочка І. В. Цвєтаєва від першого шлюбу.
  • Андрій Іванович Цвєтаєв ( 1890 - 1933) - єдинокровний брат, син І. В. Цвєтаєва від першого шлюбу.
  • Анастасія Іванівна Цвєтаєва (1894-1993) - рідна сестра М. І. Цвєтаєвої.
  • Сергій Якович Ефрон ( 1893 - 1941) - чоловік.
  • Аріадна Сергіївна Ефрон ( 1912 - 1975) - дочка.
  • Ірина Сергіївна Ефрон (13.04.1917-15 (16?) .02.1920) - Дочка (померла від голоду в Кунцевському дитячому притулку).
  • Георгій Сергійович Ефрон (або "Мур", як його називала Марина) (01.02.1925- .07.1944; Помер від поранень?) - Син.

У зв'язку з тим, що ні дочка Аріадна, ні син Георгій не мали дітей, прямих нащадків у Марини Цвєтаєвої в даний час немає.


8. Бібліографія


9. Переклади

Полянська М. Флорентійські ночі в Берліні. Цвєтаєва, літо 1922. М.2009

10. Книги художників

  • Сергій Шамшин (Serge Chamchinov). Біси, колекція "Laboratoire du livre d'artiste", 12 прим., Dives-sur-mer, 2010.


Марина Цвєтаєва
Книги віршів Вечірній альбом | Чарівний ліхтар | З двох книг | Версти | Версти-2 | Розлука | Вірші до Блоку | Лебединий стан | Психея | Ремесло | Після Росії
Поеми Чародій | На червоному коні | Поема Гори | Поема кінця | Щуролов | З моря | Спроба кімнати | Поема сходи | Новорічне | Поема Повітря | Червоний бичок | Перекоп | Сибір
Поеми-казки Молодець | Цар-Дівиця | провулочку
Драматичні твори Червоний валет | Заметіль | | Фортуна | Кам'яний ангел | Пригода | Фенікс | Аріадна | Федра
Есеїстичні проза Живе про живе | Полонений дух | Мій Пушкін | Пушкін і Пугачов | Мистецтво при світлі совісті | Поет і час | Епос і лірика сучасної Росії | Мати і музика | Казка матері | Історія одного посвяти | Будинок біля старого Пимена | Повість про Сонечку | Чорт | Диво з кіньми | Хлистовкі | Наречений | Китаєць


Цей текст може містити помилки.

Схожі роботи | скачати

Схожі роботи:
Цвєтаєва, Анастасія Іванівна
Марина
Владі, Марина
Уайтмен, Марина
Марина (жанр)
Костенецький, Марина Григорівна
Зудіна, Марина В'ячеславівна
Петренко, Марина Василівна
Ладиніна, Марина Олексіївна
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru