Цигани (поема)

"Цигани" - остання південна романтична поема Олександра Сергійовича Пушкіна. Провівши кілька днів у таборі бессарабських циган, віршотворець працював над поемою з січня по жовтень 1824, спочатку в Одесі, потім в Михайлівському. Остаточна редакція датована останніми місяцями того ж року. На сюжет поеми С. Рахманінов написав в 1892 р. свою єдину оперу " Алеко ".


1. Сюжет

Поема розповідає про кохання циганки Земфіри і юнаки Алеко, який залишив "неволю задушливих міст" заради степового привілля. Протягом двох років він кочує по степу разом із вільними циганами і своєї коханої. Нарешті пісня Земфіри і віщий сон відкривають йому очі на її невірність. Старий батько дівчини пропонує Алеко не перешкоджати щастя дівчини, приводячи в приклад свої стосунки з матір'ю Земфіри - Мариула. Дітям степів чуже прагнення європейця втручатися в природний хід подій і намагатися контролювати його. В іншому оповіданні старий переказує переказ про покинутому в степ поета; Алеко не без подиву дізнається в ньому Овідія, колись вигнаного з Стародавнього Риму на чорноморський берег.

Заставши Земфіру під час побачення з молодим циганом, Алеко нехтує радою старого і заколює їх обох. Цигани не можуть зрозуміти його егоїстичного прагнення володіти улюбленої ціною її життя: "Залиш нас, горда людина!"


2. Місце у творчості Пушкіна

"Цигани" відтворюють базову колізію " Кавказького бранця "(1821), висхідну до повісті Шатобріана "Атала" (1801): розчарований байронічний герой не в змозі розчинитися серед " благородних дикунів ", хоча і пристрасно бажає цього. У цій поемі Пушкін поступово звільняється від своєї колишньої байронизма; налицо "еволюція від вільного, солодкозвучного і пестить стилю його юності до суворої красі останніх речей" ( Д. С. Мирський) [1].


3. Літературознавчий аналіз

Згідно Д. С. Мирського основна тема поеми - "трагічна нездатність складного, цивілізованої людини відкинути звичні почуття і пристрасті, особливо почуття власника по відношенню до своєї обраниці. На перший погляд, поема є рішучим твердженням свободи - свободи жінки по відношенню до чоловіка - і рішучим засудженням неприродного зла - помсти і покарання. Це явне і очевидне виправдання анархізму, і в цьому сенсі про поемі говорили Достоєвський (в знаменитій пушкінської мови) і В'ячеслав Іванов " [1].

У интертекстуальном тематичному аспекті поема являє собою свого роду "вінець" південних поетичних творів Пушкіна. "Цигани" виявляються найбільш близькими іншої значущої південній поемі Пушкіна " Кавказький бранець ": у фокусі уваги автора знаходиться Алеко, самодостатній герой, безумовно, наділений яскраво вираженими романтичними рисами, людина європейського складу розуму, який демонстративно протиставляє себе навколишньому неосяжному у своїй повноті світу, існуючого на основі" природних ", первозданних законів. З іншого боку, антагоністичні по відношенню один до одного людина, що належить до цивілізації і невпорядкована, свавільна стихія вічної екзистенції. На думку літературознавця-пушкініста Є. А. Трофімова, в поемі органічно протиставляються носій фатальних пристрастей і дух безбережної початкової свободи. Одночасно щодо неминучою опозиції виявляються індивідуальне і родове початку. Волелюбний Алеко, центральний герой поетичного тексту, не тільки схильний бунтуючим пристрастям, але приречений сам породжувати їх. Він являє собою розчарувався, самотній і незрозумілий символ часу, який, з одного боку, приваблює своєю неповторністю і самобутністю, а з іншого боку, страшний і небезпечний у своїй приреченості і обумовленості. Його, вічного, безутішного "втікача", переслідує закон. Традиційний, канонізований в західноєвропейській і почасти в російській літературі тип байронічного героя виявляється розвінчаним в цьому творі, він демонструє свою практичну та вітальну неспроможність. Алеко, який усвідомлює, що шляхи до відступу в цивілізований, впорядкований світ відсутні, сміливо вирушає вперед: його інстинктивно привертає неповторний стихійний побут циган з його безпосередньою динамікою і всебічної строкатістю.

Герой відчайдушно мріє знайти справжню волю в цьому світі, позбутися гнітючого впливу минулого спустошуючої пристрасті, забути нещасливе кохання. Тим не менш, Алеко виявляється нездатним на це: причиною тому його тривалий внутрішній конфлікт, породжений небажанням розрізняти свободу для себе і свободу взагалі, в чистому вигляді. Всі колосальні зусилля він докладає до того, щоб відшукати невловиму свободу в зовнішньому світі, замість того, щоб розпізнати сутнісний дух свободи всередині самого себе. Саме тому він противиться тій "правді життя", яку нещадно відкриває йому мудрий Старик, а головна екзистенційна помилка Алеко полягає в тому, що він схильний сприймати любов в контексті особистого права, що не дозволяє центральному герою знайти бачення справжньої універсальної волі. Нарочито демонстроване презирство, яке викликає у нього надісланий "світло", не дає йому спокою і висловлює щире сум'яття, що панує в душі героя: пам'ять про старий ненависному світлі все ще жива, вона ніколи не помре, так що герой приречений на постійну внутрішню екзистенціальну борошно . Більше того, Алеко продовжує відчувати злотворная вплив цього світла, яке він приніс з собою в стихійне вільний простір циган: це і гордість і себелюбство, непереборне бажання володіти долею іншої людини, мстивість і дика, інстинктивна ревнощі - це все фатальні риси століття, світоглядної епохи , до якої має нещастя належати Алеко.

Паралельно і в співвіднесеності з головної сюжетної лінії, що розкривається у внутрішньому протиборстві, звучить розповідь старого цигана про Овідія-вигнанця. А. С. Пушкін, кажучи устами Старика, ставить акцент на непохитної мужності і великих стражданнях знедоленого римського поета-вигнанця. Алеко ж, залишаючись у "оковах освіти", оцінює розповідь цигана виходячи зі своїх ціннісних установок, зміцнюючись в думці про неправедності гонінь. Біда Алеко в тому, що він так і не навчився прощати, будучи не в змозі скинути з себе ці "кайдани", в ньому в будь-яку хвилину може прокинутися демонічне початок, він одержимий прихованими вадами, від яких, як би він не старався, йому все одно не вдасться втекти.

Любовна пісня Земфіри, гімн справжньої, непорушною свободі, пробуджує це неприборкане інфернальне істота. Алеко у повній відповідності з каноном романтичного героя реагує на історію про Мариула, дружині Старика, увірувавши в неможливість відкинути один з основоположних законів "цивілізації" - права на власність в будь-якому прояві. У підсумку він, опиняючись загнаним у замкнуте коло і не маючи шансів вирватися з нього, вбиває Земфіру і молодого цигана, що є апогеєм реалізації порочної байронічної екзистенції. Старий же сповідує Правду Божу, протиставлену фатального, невгасимому буяння демонічних пристрастей, що чекають можливості вирватися назовні. Таким чином, А. С. Пушкін так чи інакше, керуючись інтуїтивними або раціональними устремліннями, постає в ролі "могильника" оспіваного в західноєвропейській і російській поезії злочинного байронічного початку, яке, по суті, протиставляє себе творчою божественної енергії. Батько Земфіри є втіленням справжнього знання про життя, символом всепрощення і непротивлення подій життя. Він вимовляє духовний вирок над Алеко; проте "золотий вік" залишається в минулому, так що безумовна Правда Старого не виявляється настільки однозначною в умовах навколишнього світу, який виявляється зараженим "фатальними пристрастями", незважаючи на підсумкову повержений ідеї порочного згубного індивідуалізму.

Романтичні прикмети пушкінського тексту виразно проявляються в актуалізованому етнографічному колориті простору поеми, ритміко-інтонаційної насиченості і музикальності поетичного слова; характери не є історично мотивованими, що також вказує на романтичну віднесеність поетичного твору.


4. Виконання


5. Публікація і успіх

В уривках поема була опублікована в передовому альманасі " Полярна зірка "в одному з номерів за 1825, а слідом за першою фрагментарною публікацією послідувала друга, в альманасі Дельвіга " Північні квіти "за 1826. У цих літературних періодичних виданнях окремі уривки поеми" Цигани "були надруковані самим Пушкіним, а перший повний варіант цього поетичного тексту вийшов у світ окремим виданням в 1827 році.

Остання з південних поем Пушкіна не мала такого успіху у російської публіки, як дві попередні. Однак пушкінська трактування циганської теми, взагалі затребуваною романтиками (до Пушкіна до неї зверталися Гете і Вальтер Скотт), викликала живий інтерес за кордоном. Вже в 1835 р. Джордж Борроу перевів пісню Земфіри на англійську. Г. Брандес припускав, що саме пушкінська поема навела Проспера Меріме на думку написати повість про циган (" Кармен "), тим більше що Меріме в 1852 р. видав прозовий перекладення" Циган "на французький [2].


6. Музика

Увага сучасників Пушкіна своєї ритмічною виразністю привернула пристрасна пісня Земфіри "Старий чоловік, грізний чоловік, Ріж мене, пали мене ..." Вона була покладена на музику А. Верстовського і П. Чайковським, рано переведена на ряд європейських мов.

У 1892 році композитор Сергій Рахманінов органічно втілив художній задум Пушкіна в музиці, створивши оперу " Алеко ". У пушкиноведении довгий час побутувала легенда про те, що першу оперу на сюжет" Циган "написав Вальтер Гете (онук поета) [3].


7. В астрономії

На честь героїні поеми Олександра Пушкіна Земфіри названий астероїд (1014) Земфіра (Англ.) рос. , Відкритий в 1924 році, у столітню річницю написання поеми.

Примітки

  1. 1 2 Мирський Д. С. Пушкін / / Мирський Д. С. Історія російської літератури з найдавніших часів до 1925 року / Пер. з англ. Р. Зерновий. - London: Overseas Publications Interchange Ltd, 1992. - С. 135-159.
  2. Алексєєв М. П. Пушкін на Заході / / Пушкін: Временник Пушкінської комісії / АН СРСР. Ін-т літератури. - М., Л.: Вид-во АН СРСР, 1937. - [Вип.] 3. - С. 104-151.
  3. Алексєєв М. П. Легенда про Пушкіна і Вальтері Гете / / Пушкін: Дослідження і матеріали / АН СРСР. Ін-т рус. літ. (Пушкін. Будинок). - М., Л.: Вид-во АН СРСР, 1958. - Т. 2. - С. 391-393.


Поеми Олександра Пушкіна

Руслан і Людмила | Кавказький бранець | Гаврііліада | Бахчисарайський фонтан | Брати-розбійники (уривок) | Цигани
Граф Нулін | Полтава | Будиночок у Коломні | Анджело ( переклад) | Мідний вершник
Незакінчені твори: Вадим | Тазіт | Єзерський |