Ядерне озброєння Франції

Історія

Початок ядерної програми 26 грудня 1954 Перше випробування 13 лютого 1960 Останнє випробування 28 грудня 1995 Найпотужніший вибух 2.6 мегатонн (24 серпня 1968) Всього випробувань 210 Поточна кількість боєголовок на початок 2000-х років 384 стратегічних і 60 тактичних боєзарядів [1] Макс. відстань доставки 8000 км ( M51 SLBM)

Зброя масового ураження
За типом
Ядерна зброя Біологічна зброя Хімічна зброя Радіологічний зброю
По країнах
Австралія	Мексика
Албанія	М'янма
Алжир	Нідерланди
Аргентина	Пакистан
Болгарія	Білорусь
Бразилія	Росія
Великобританія	Румунія
Німеччина	Саудівська Аравія
Єгипет	Сирія
Ізраїль	США
Індія	Норвегія Тайвань
Ірак	Україна
Іран	Франція
Канада
Казахстан
Швеція
Китай	ПАР
КНДР	Японія
Польща

Ядерна зброя
Історія ядерної зброї Ядерна війна Ядерна гонка Ядерні випробування Вражаючі фактори ядерного вибуху
Ядерний клуб
Росія - США - Великобританія - Франція - КНР - Індія - Ізраїль - Пакистан - КНДР

Франція є членом ядерного клубу - однієї з 5 країн, яким за умовами ДНЯЗ дозволено мати ядерна зброя. Крім нього вона не володіє іншими видами зброї масового ураження і є учасником Конвенції про заборону хімічної зброї з 1995 року і Конвенції про біологічне і токсинної зброї з 1984 року. Франція стала четвертою країною, яка зазнала ядерну бомбу - в 1960 році. В даний час Франція має близько 300 стратегічних боєзарядів, розміщених на чотирьох атомних підводних човнах, а також 60 тактичними ( ASMP) авіаційного базування. Це ставить її на 3-е місце в світі за кількістю ядерної зброї. У 1998 році країна ратифікувала Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань. Всього до цього моменту було здійснено 210 випробувань ^[2].

Історія

Після закінчення Другої світової війни французький уряд не мало планів по створенню власної ядерної зброї і повністю покладалося на гарантії США. В 1952 був прийнятий план з розвитку атомної енергетики.

Ситуація змінилася в 1954 після поразки Франції у війні за незалежність Французького Індокитаю. Військовим керівництвом країни було підготовлено план розробки ядерної зброї. Цьому також посприяло появі атомної бомби у Великобританії.

Уряд Четвертої республіки прагнуло укласти військово-стратегічний союз із ФРН і Італією, проте прихід до влади Шарля де Голля порушив ці плани. Франція зробила ставку на незалежність власних ядерних сил, крім того, вона побоювалася втягування у можливий конфлікт на стороні НАТО. У зв'язку з цим керівництвом країни була прийнята відмінна від натовської ядерна доктрина "стримування". Роботи зі створення атомної бомби активізувалися.

В 1957 були розпочаті роботи з будівництва полігону для ядерних випробувань в Алжирі. 3 листопада 1959 Шарль де Голль виступив з промовою в Центрі вищих військових досліджень. Він заявив, що головна мета ядерної програми Франції полягає у створенні національних ударних сил на основі ядерної зброї, яке могло бути задіяне в будь-якій точці земної кулі. "Батьком" французької ядерної бомби став Бертран Голдшмідт, що працював з Марією Кюрі і брав участь в Манхеттенському проекті.

13 лютого 1960 Франція провела своє перше ядерне випробування на полігоні в Алжирі. Надалі у зв'язку з набуттям цієї колонією незалежності, Франції довелося переносити полігон. Для цієї мети в 1963 були обрані атоли Муруроа та Фангатауфа під Французькій Полінезії, де аж до 28 грудня 1995 проводилися такі випробування як Канопус (який є найпотужнішим в історії Франції), Єдиноріг і інші.

Франція не брала участь в Московському договір 1963 року, а до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї приєдналася лише в 1992. Всього в період з 1960 по 1995 рік було проведено 210 випробувань ^[3].

Примітки