122-мм гаубиця зразка 1938 року (М-30)

122-мм гаубиця зразка 1938 року (М-30, індекс ГАУ - 52-Г-463) - радянська гаубиця періоду Другої світової війни. Це знаряддя серійно випускалося з 1939 по 1955, складалося або до цих пір перебуває на озброєнні армій багатьох країн світу, використовувалося практично у всіх значущих війнах і збройних конфліктах середини і кінця XX століття. Цим знаряддям були озброєні перші радянські великосерійні самохідні артилерійські установки Великої Вітчизняної війни СУ-122. На думку деяких артилерійських експертів, М-30 входить до числа кращих конструкцій радянської стовбурної артилерії середини XX століття. Оснащення артилерії Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА) гаубицями М-30 зіграло велику [1] роль у розгромі нацистської Німеччини у Великій Вітчизняній війні.


1. Історія створення

Польові гаубиці дивізійної ланки, що перебували на озброєнні РККА в 1920-і роки, дісталися їй у якості спадщини від царської армії. Це були 122-мм гаубиця зразка 1909 року і 122-мм гаубиця зразка 1910 року, спроектовані відповідно німецьким концерном "Крупп" ( Krupp) і французької фірмою " Шнейдер "(Schneider) для Російської імперії. Вони активно використовувалися в Першої світової та Громадянської війнах. До 1930-му ці знаряддя явно застаріли. Проведені модернізації ( в 1930 році для гаубиць обр.1910 і в 1937 році - для обр.1909) суттєво покращили дальність стрільби цих гаубиць, але модернізовані знаряддя все ж не задовольняли вимогам свого часу, в особливості, по мобільності, максимальному куті піднесення і швидкості наведення. Тому вже в 1928 в "Журналі артилерійського комітету" піднімається питання про створення нової дивізійної гаубиці калібру 107-122 мм, пристосованої до буксирування механічною тягою. 11 серпня 1929 було видано завдання на розробку такого знаряддя.

122-мм гаубиця зразка 1938 року (М-30) в меморіалі Великої Вітчизняної війни на пл. Маршала Жукова, Нижній Новгород. Вигляд зліва

Однак через втрачених конструкторських і інженерних кадрів під час Громадянської війни з наступною розрухою розробка нової дивізійної гаубиці власними силами виявилася неможливою. Було прийнято рішення про запозичення передового іноземного досвіду для виконання поставленого завдання. До проектування приступило КБ-2, в якому працювали німецькі фахівці. В 1932 почалися випробування першого експериментального зразка нової гаубиці, а в 1934 це знаряддя було прийнято на озброєння як "122-мм гаубиця зр. 1934 р.". Воно також було відоме під назвою "Лубок", від найменування теми, що об'єднує два проекти по створенню 122-мм дивізійної гаубиці і 107-мм легкої гаубиці. Стовбур 122-мм гаубиці обр. 1934 мав довжину в 23 калібру, максимальний кут піднесення становив +50 , кут горизонтального наведення - 7 , маса в похідному і бойовому положенні дорівнювала 2800 і 2250 кг відповідно. Як і знаряддя періоду Першої світової війни, нова гаубиця монтувалася на однобрусниє лафеті (хоча в той час вже з'явилися лафети більш сучасної конструкції з розсувними станинами). Іншим істотним недоліком знаряддя був його колісний хід (металеві колеса без шин, але з підресорюванням), обмежував швидкість буксирування величиною 10 км / ч. Знаряддя було випущено в 1934-1935 роках невеликою серією в 11 одиниць, з яких 8 надійшли в дослідну експлуатацію (дві четирехорудійние батареї), а решта три - у взвод підготовки червоних командирів. [2] [3]

Серійне виробництво 122-мм гаубиці обр. 1934 р. було швидко припинено. Причиною цьому зазвичай називають бажання Головного артилерійського управління (ГАУ) мати гаубицю з розсувними станинами. Однак цей аргумент не витримує критики, оскільки до 1936 ГАУ не вважало недоліком однобрусниє лафет. Існує думка, що більш ймовірною причиною зняття гаубиці з виробництва стала ліквідація КБ-2. [2] Але більш вірогідним видається інший варіант - 122-мм гаубиця зр. 1934 р. була занадто складна по влаштуванню для умов серійного випуску на підприємствах оборонної промисловості в 1933-1935 рр.. Доведення знаряддя в відсутність німецьких фахівців хоч і велася, але її темпи були невисокими, а в 1936 році в ГАУ відбулося серйозне зміна поглядів на дивізійну гаубицю - проект "Лубок" в початковому вигляді більш уже не вважався перспективним. Тому в серійному виробництві весь цей час зберігалася 122-мм гаубиця зр.1910/30 рр.., хоча за своїми характеристиками вона сильно поступалася "лубка" (її випуск тривав і далі до 1941 включно). [3]

122-мм гаубиця зразка 1938 року (М-30) в меморіалі Великої Вітчизняної війни на пл. Маршала Жукова, Нижній Новгород. Вигляд ззаду

З середини 1930-х років ГАУ опинилося в центрі дискусій про майбутнє радянської дивізійної артилерії. Існувало або згадується у пізніших джерелах кілька точок зору на те, який тип знаряддя і який калібр будуть оптимальними для дивізійного рівня. Зокрема, в якості альтернатив або взаємодоповнюючих рішень розглядалися легка 107-мм польова гаубиця, "традиційна" 122-мм гаубиця, а також 107-мм гаубиця-гармата в якості дуплексного доповнення до дивізійної гаубиці. Калібр 107 мм мав певні переваги над 122 мм - зокрема, 107-мм гаубиця була легше (тобто мобільніше і дешевше), ніж аналогічне знаряддя калібру 122 мм, а 107-мм гаубиця-гармата при рівній масі з 122-мм гаубиці мала суттєво більшу область застосування. З точки зору постачання боєприпасами все було в порядку - для них можна було використовувати снаряди від 107-мм гармати обр.1910 [3]

Згідно з деякими джерелами [1], в березні 1937 року на нараді щодо подальшого розвитку радянської артилерійської техніки начальник Генерального Штабу РККА маршал А. І. Єгоров рішуче висловився за створення 122-мм гаубиці. Його аргументами були більш висока потужність 122-мм осколково-фугасної снаряда, а також наявність великого числа 122-мм боєприпасів і виробничих потужностей для їх випуску. Хоча сам факт виступу маршала поки ще не підтверджений іншими джерелами [3], вирішальним аргументом у суперечці цілком міг стати досвід використання російської артилерії в Першої світової та Громадянської війнах. Виходячи з нього, калібр 122 мм вважався мінімально достатнім для руйнування польових фортифікаційних споруд, а крім того, був найменшим дозволяє створення для нього спеціалізованого бетонобойние снаряди. У підсумку проекти дивізійних 107-мм легкої гаубиці і 107-мм гаубиці-гармати так і не отримали підтримки, а вся увага ГАУ зосередилося на новій 122-мм гаубиці зі ствольною групою за типом "лубка", але на лафеті з розсувними станинами.

Вже у вересні 1937 року окрема конструкторська група Мотовіліхінского заводу під керівництвом Ф. Ф. Петрова получила задание на разработку такого орудия. Их проект имел заводской индекс М-30. Практически одновременно, в октябре 1937 года, по собственной инициативе, но с позволения ГАУ, за эту же работу взялось КБ завода № 92 (главный конструктор - В. Г. Грабин, индекс гаубицы Ф-25). Годом позже к ним присоединился и третий конструкторский коллектив - всё то же задание было также дано КБ Уральского завода тяжёлого машиностроения (УЗТМ) 25 вересня 1938 года по его инициативе. Гаубица, спроектированная в КБ УЗТМ, получила индекс У-2. Все проектируемые гаубицы имели современную конструкцию с раздвижными станинами и подрессоренным колёсным ходом. [3]

Гаубица У-2 вышла на полигонные испытания 5 лютого 1939 года. Она имела ствол длиной 21 калибр, объём каморы 3,0 л, оснащалась дульным тормозом и горизонтальным клиновым затвором от гаубицы "Лубок". Масса орудия в боевом положении составляла 2030 кг. Орудие являлось дуплексом, поскольку на том же лафете проектировалась 95-мм дивизионная пушка У-4. Гаубица испытаний не выдержала из-за возникавшей во время стрельбы деформации станин. Доработка орудия была признана нецелесообразной, поскольку по баллистике оно уступало альтернативному проекту М-30, хотя по кучности огня превосходило конкурента.

122-мм гаубица образца 1938 года (М-30) в мемориале Великой Отечественной войны на пл. Маршала Жукова, Нижний Новгород. Казённик

Проект гаубицы Ф-25 поступил в ГАУ 25 февраля 1938 года. Орудие имело ствол длиной 23 калибра с дульным тормозом, объёмом каморы 3,7 л и оснащалось горизонтальным клиновым затвором от гаубицы "Лубок". Масса гаубицы в боевом положении составляла 1830 кг, ряд её деталей был унифицирован с дивизионной пушкой Ф-22. Орудие также являлось дуплексом, так как на том же лафете проектировалась 95-мм дивизионная пушка Ф-28. Гаубица Ф-25 успешно прошла заводские испытания, но на полигонные испытания не поступила, поскольку 23 березня 1939 года ГАУ постановило:

122-мм гаубица Ф-25, разработанная заводом № 92 в инициативном порядке, для ГАУ в настоящее время интереса не представляет, так как уже закончены полигонные и войсковые испытания гаубицы М-30, более мощной, чем Ф-25.

Проект гаубицы М-30 поступил в ГАУ 20 декабря 1937 года. Орудие многое заимствовало от других образцов артиллерийского вооружения; в частности, устройство канала ствола было близко к аналогичному узлу гаубицы "Лубок", от неё же взяли тормоз отката и передок. Несмотря на требование ГАУ оснастить новую гаубицу клиновым затвором, М-30 была оснащена поршневым затвором, заимствованным без изменений от 122-мм гаубицы обр. 1910/30 гг. Колёса были взяты от пушки Ф-22. Опытный образец М-30 был закончен 31 марта 1938 года, однако заводские испытания затянулись из-за необходимости доработки гаубицы. Полигонные испытания гаубицы проходили с 11 сентября по 1 ноября 1938 года. Хотя, по заключению комиссии, орудие полигонные испытания не выдержало (за время испытаний дважды ломались станины), было, тем не менее, рекомендовано направить орудие на войсковые испытания.

Доработка орудия шла тяжело. 22 декабря 1938 года три доработанных образца были представлены на войсковые испытания, снова выявившие ряд недостатков. Было рекомендовано доработать орудие и провести повторные полигонные испытания, а новые войсковые испытания не проводить. Тем не менее, летом 1939 года войсковые испытания пришлось провести повторно. Тільки 29 сентября 1939 года М-30 была принята на вооружение под официальным наименованием "122-мм дивизионная гаубица обр. 1938 г." [2].

По мнению известного автора книг по истории артиллерии Широкорада А. Б. [2], Ф-25 была более удачной конструкцией, несмотря на то, что М-30 отлично себя зарекомендовала впоследствии. В своих текстах он утверждает, что, вопреки приведённому выше решению ГАУ, по мощности эти гаубицы практически не отличались (его аргументация включает одинаковые длину ствола, объём каморы и начальную скорость обеих гаубиц). Однако для утверждения об идентичной внутренней баллистике этих орудий также требуется знать точные характеристики метательных зарядов, поскольку даже при равном объёме каморы плотность порохов и наполнение ими каморы может существенно варьироваться. Поскольку в доступных источниках данные по этому вопросу отсутствуют, то это утверждение (впрямую противоречащее официальному документу) может быть оспорено. Безусловными преимуществами Ф-25 были почти на 400 кг меньшая масса по сравнению с М-30, больший на 10 угол горизонтального наведения и лучшая подвижность благодаря большему клиренсу. Кроме того, Ф-25 была дуплексом, и в случае принятия её на вооружение возникала возможность создания очень удачной артсистемы - дуплекса из 122-мм гаубицы и 95-мм пушки. С учётом длительной доработки М-30, Ф-25 вполне могла пройти испытания в 1939 году.

Хотя официального документа, детально описывающего преимущества М-30 перед Ф-25, не существует, можно предположить следующие доводы, повлиявшие на окончательное решение ГАУ:

  • Отсутствие дульного тормоза, так как отклонённые дульным тормозом отработанные пороховые газы поднимают с поверхности земли клубы пыли, которые демаскируют огневую позицию. Помимо демаскирующего действия наличие дульного тормоза приводит к более высокой интенсивности звука выстрела сзади орудия по сравнению со случаем, когда дульный тормоз отсутствует. Это в некоторой степени ухудшает условия работы расчёта.
  • Использование в конструкции большого количества отработанных узлов. В частности, выбор поршневого затвора улучшил надёжность (в то время имелись большие трудности с производством клиновых затворов для орудий достаточно большого калибра). В ожидании предстоящей крупномасштабной войны возможность производства новых гаубиц с использованием уже отлаженных узлов от старых орудий становилась очень важной, особенно с учётом того, что практически все созданные в СССР с нуля новые образцы вооружений со сложной механикой имели низкую надёжность.
  • Возможность создания на лафете М-30 более мощных образцов артиллерийских орудий. Лафет Ф-25, заимствованный у дивизионной 76-мм пушки Ф-22, по своим прочностным свойствам был уже на пределе возможностей - 122-мм ствольную группу потребовалось оснащать дульным тормозом. Этот потенциал лафета М-30 был задействован впоследствии - он был использован при постройке 152-мм гаубицы обр. 1943 г. (Д-1).

2. Виробництво

Заводское производство гаубиц М-30 началось в 1940 году. Первоначально оно велось двумя заводами - № 92 (г. Горький) и № 9 (УЗТМ). Завод № 92 выпускал М-30 только в 1940 году, всего это предприятие выпустило 500 гаубиц.

Кроме выпуска буксируемых орудий, выпускались стволы М-30С для монтажа на самоходно-артиллерийских установках (САУ) СУ-122.

Серийное производство орудия продолжалось до 1955 года. Преемником М-30 стала 122-мм гаубица Д-30, принятая на вооружение в 1960.

Производство М-30 [2]
Рік 1940 1941 1942 1943 1944 1945 1946 1947 Разом
Изготовлено, шт. 639 2762 4240 3770 3485 2630 210 200 19 266
Рік 1948 1949 1950 1951 1952 1953 1954 1955
Изготовлено, шт. 200 250 - 300 100 100 280 100

3. Организационно-штатная структура

122-мм гаубица обр. 1938 года (М-30) в Познаньской цитадели, Польша. Вид справа

Гаубица являлась дивизионным орудием. По штату 1939 года в стрелковой дивизии имелось два артиллерийских полка - лёгкий (дивизион 76-мм пушек и два смешанных дивизиона по две батареи 122-мм гаубиц и одной батарее 76-мм пушек в каждом) и гаубичный (дивизион 122-мм гаубиц и дивизион 152-мм гаубиц), всего 28 штук 122-мм гаубиц. В июне 1940 года в гаубичный полк добавили ещё один дивизион 122-мм гаубиц, всего в дивизии их стало 32 шт. В июле 1941 года гаубичный полк был исключён, число гаубиц сократилось до 16. В этом штате советские стрелковые дивизии прошли всю войну. В гвардейских стрелковых дивизиях с декабря 1942 года имелось 3 дивизиона по 2 батареи 76-мм пушек и одной батарее 122-мм гаубиц в каждом, всего 12 гаубиц. С декабря 1944 эти дивизии имели гаубичный артполк (5 батарей), 20 122-мм гаубиц. С июня 1945 года на этот штат перевели и стрелковые дивизии.

В горнострелковых дивизиях в 1939-1940 годах имелся один дивизион 122-мм гаубиц (3 батареи по 3 орудия), всего 9 гаубиц. С 1941 года вместо него вводится гаубичный артиллерийский полк (2 дивизиона по 3 четырёхорудийных батареи), гаубиц становится 24. С начала 1942 года остаётся только один двухбатарейный дивизион, всего 8 гаубиц. З 1944 года из штата горнострелковых дивизий гаубицы исключены.

В моторизованной дивизии имелось 2 смешанных дивизиона (батарея 76-мм пушек и 2 батареи 122-мм гаубиц в каждом), всего 12 гаубиц. В танковой дивизии имелся один дивизион 122-мм гаубиц, всего 12 шт. В кавалерийских дивизиях до августа 1941 года имелось 2 батареи 122-мм гаубиц, всего 8 орудий. С августа 1941 года дивизионная артиллерия из состава кавалерийских дивизий была исключена.

До конца 1941 года 122-мм гаубицы были в стрелковых бригадах - одна батарея, 4 орудия.

122-мм гаубицы также входили в состав гаубичных артиллерийских бригад резерва Верховного Главнокомандования (РВГК) (72-84 гаубицы) [2].


4. Бойове застосування

М-30 использовалась для стрельбы с закрытых позиций по окопанной и открыто расположенной живой силе противника. Её с успехом применяли также для разрушения вражеских полевых фортификационных сооружений (траншей, блиндажей, ДЗОТов) и проделывания проходов в проволочных заграждениях при невозможности использования миномётов. Заградительный огонь батареи М-30 осколочно-фугасными снарядами представлял определённую угрозу и для бронетехники противника. Образующиеся при разрыве осколки были способны пробить броню до 20 мм толщиной, что было вполне достаточно для поражения бронетранспортёров и бортов лёгких танков. У машин с более толстой бронёй осколки могли вывести из строя элементы ходовой части, орудие, прицелы.

Для поражения танков и самоходок противника при самообороне использовался кумулятивный снаряд, введённый в 1943 году. При его отсутствии артиллеристам предписывали стрелять по танкам осколочно-фугасными снарядами с установкой взрывателя на фугасное действие. Для лёгких и средних танков прямое попадание 122-мм фугасного снаряда во многих случаях было фатальным, вплоть до срыва башни с погона. Тяжёлые "Тигры" были гораздо более устойчивой целью, но в 1943 году немцами был зафиксирован случай нанесения тяжёлых повреждений танкам типа PzKpfw VI Ausf H "Тигр" при боевом столкновении с советскими САУ СУ-122, вооружёнными гаубицами М-30 [4].


5. М-30 за рубежом

122-мм гаубица образца 1938 года (М-30) в музее Бейт а-тотхан, Израиль. Вид справа

На початку Великої Вітчизняної війни значна кількість (кілька сотень) М-30 було захоплено вермахтом. Знаряддя було прийнято на озброєння вермахту як важка гаубиця 12,2 cm sFH396 (r) і активно використовувалося в боях проти Червоної армії. З 1943 для цього знаряддя (а також ряду більш ранніх трофейних радянських гаубиць того ж калібру) німці навіть розгорнули масове виробництво снарядів. У 1943 році було вироблено 424 тис. пострілів, в 1944 і 1945 рр.. - 696,7 тис. і 133 тис. пострілів відповідно. Трофейні М-30 використовувалися не тільки на Східному фронті, але і в оборонних спорудах Атлантичного валу на північно-західному узбережжі Франції [5]. У деяких джерелах [6] також згадується використання німцями гаубиць М-30 для озброєння САУ, створених на базі різної трофейної французької бронетехніки.

У післявоєнні роки М-30 експортувалася в ряд держав Азії та Африки, де до цих пір перебуває на озброєнні. Відомо про наявність таких знарядь в Сирії, Єгипті (відповідно, це знаряддя брало активну участь в арабо-ізраїльських війнах). У свою чергу, частина єгипетських М-30 була захоплена ізраїльтянами. Одне з таких захоплених гармат демонструється в артилерійському музеї Бейт а-тотхан. М-30 поставлялася також в країни-учасниці Варшавського договору, наприклад, в Польщу. У меморіалі Познаньскої цитаделі це знаряддя мається на експозиції музейного озброєння. Китайська Народна Республіка розгорнула своє власне виробництво гаубиці М-30 під назвою Тип 54.

Фінський артилерійський музей в м. Хямеенлінна має гаубицю М-30 у своїй експозиції. Фінська армія в 1941-1944 рр.. захопила 41 знаряддя цього типу. Захоплені М-30 під позначенням 122 H/38 фінські артилеристи використовували в легкій і важкій польової артилерії. Знаряддя їм дуже сподобалося, ніяких вад у його конструкції вони не знайшли. За час бойових дій фінські М-30 витратили 13 298 снарядів, три гаубиці було втрачено. Залишилися після війни фінські М-30 використовувалися в якості навчальних гаубиць або перебували в мобілізаційному резерві на складах фінської армії аж до середини 1980-х років [7].


6. На озброєнні


7. Модификации и опытные образцы на базе М-30

За время производства конструкция орудия в целом значительно не менялась. На базе ствольной группы гаубицы М-30 выпускались следующие образцы артиллерийских орудий:

  • М-30С (индекс ГАУ - 53-ГС-463) - слегка модифицированный вариант М-30 для монтировки на самоходной артиллерийской установке СУ-122.
  • У-11 - новое орудие с баллистикой, идентичной М-30, предназначенное для вооружения танков и самоходных установок. От М-30 орудие У-11 отличалось сильно изменённой конструкцией противооткатных устройств, которые были уменьшены в размерах для лучшей компоновки в стеснённых условиях боевого отделения машины. Самоходный вариант У-11 устанавливался на опытную САУ СУ-122М, но не выдержал испытаний по причине низкой надёжности. Танковый вариант гаубицы У-11 устанавливался на опытный танк Объект 234, который также известен как ИС № 2 (не путать с серийными ИС-2, вооружёнными длинноствольной 122-мм пушкой Д-25).
  • Д-6 - ещё один вариант гаубицы с баллистикой, идентичной М-30, предназначенный для монтажа в САУ. Гаубица Д-6 была смонтирована на опытной САУ СУ-122-III, но, как и У-11, не выдержала испытаний по причине низкой надёжности [39].

8. Самоходные артиллерийские установки с М-30

САУ СУ-122

М-30 устанавливалась на следующие САУ:

  • СУ-122. САУ на базе танка Т-34. Выпускалась с декабря 1942 г. по август 1943 г. Всего выпущено 638 шт.
  • СГ-122. САУ на базе трофейных немецких танков PzKpfw III и САУ StuG III. Выпущено около 20 шт. в начале 1943 г.
  • 12,2-cm Kanone (r) auf Geschtzwagen Lorraine-Schlepper (f). Немецкая САУ, представляющая собой установку трофейной гаубицы М-30 на шасси трофейного же французского тягача Lorraine. Известно об одном экземпляре данной САУ, действовавшей во Франции на железнодорожной платформе, входящей в состав бронепоезда [6] [39].

9. Оценка проекта

122-мм гаубица образца 1938 года (М-30) в музее г. Хямеэнлинна, Финляндия. Вид справа
122-мм гаубица образца 1938 года (М-30) в музее г. Хямеэнлинна, Финляндия. Вид сзади

М-30, безусловно, была удачным орудием. Группе разработчиков под руководством Ф. Ф. Петрова удалось гармонично объединить в одном образце артиллерийского вооружения надёжность и простоту в освоении личным составом, свойственную старым гаубицам эпохи Первой мировой войны, и новые конструктивные решения, призванные улучшить мобильность и огневые возможности орудия. В результате советская дивизионная артиллерия получила современную и мощную гаубицу, способную успешно действовать в составе высокомобильных танковых, механизированных и моторизованных частей РККА. Широкое распространение гаубицы М-30 в армиях многих государств мира и отличные отзывы работавших с ней артиллеристов служат этому дополнительным подтверждением.

При сравнении гаубицы М-30 с современными ей образцами артиллерийского вооружения следует иметь в виду тот факт, что в армиях Германии, Франции, Великобритании и США практически нет близких по калибру к М-30 образцов артиллерийского вооружения. Гаубичная артиллерия времён Второй мировой войны дивизионного звена в армиях упомянутых выше стран использовала в основном калибр 105 мм; заметным, но удачным исключением была 25-фунтовая английская пушка-гаубица QF 25 pounder, однако её калибр был ещё меньше и равнялся 87,6 мм. Следующими за 105 мм стандартными калибрами гаубичной артиллерии западных стран были 150, 152,4 и 155 мм. Соответственно традиционный русский (и впоследствии советский) калибр 121,92 мм оказывался промежуточным между калибрами лёгких (87,6-105-мм) и тяжёлых (150-155-мм) гаубиц других стран. Разумеется, во Вторую мировую войну использовались гаубицы не русского (и не советского) происхождения близкого к 122 мм калибра, но подавляющее большинство из них составляли старые орудия периода Первой мировой войны, например, 114-мм гаубица Виккерса в финской армии.

Поэтому сравнение М-30 с другими гаубицами возможно только при сходном с ней круге решаемых боевых задач и близкой организационно-штатной структуре применения в войсках (образцы для сравнения должны быть орудиями, полагающимися по штату частям, близким по численности и организации советской стрелковой, моторизованной или танковой дивизиям). Однако и при этих условиях сравнение будет в известной мере условным. Наиболее близкими к М-30 являются 105-мм гаубицы, поскольку орудия в области калибров 150-155 мм являются гораздо более тяжёлыми по массе и огневой мощи и в их числе имеется достойный советский представитель - 152-мм гаубица образца 1943 года (Д-1). Английская 25-фунтовка явно попадает в более лёгкую категорию по массе, и её сравнение с М-30 (несмотря на близкую организационно-штатную структуру эксплуатировавших её частей) будет некорректным. За типичного представителя 105-мм гаубиц можно взять немецкое орудие 10,5-cm leichte Feldhaubitze 18 (le.FH.18) массой 1985 кг, начальной скоростью 15-кг снаряда в 470 м/с, углами возвышения от −5 до +42, углом горизонтальной наводки в 56 и максимальной дальностью стрельбы 10 675 м.

М-30 имеет сравнимую с leFH 18 максимальную дальность стрельбы (превышение не является значительным, тем более что модифицированный вариант le.FH.18/40 с начальной скоростью снаряда в 540 м/с и предельным углом возвышения +45 имел максимальную дальность стрельбы в 12 325 м). Некоторые прототипы немецких гаубиц 105-мм калибра могли поражать цели на дистанциях свыше 13 км, но по своей конструкции они уже в большей степени являлись гаубицами-пушками, нежели чем классическими короткоствольными гаубицами. Бо́льший угол возвышения у М-30 позволял добиться лучшей по сравнению с le.FH.18 крутизны траектории снаряда, а следовательно и лучшей эффективности при стрельбе по укрытой в окопах и блиндажах живой силе противника. По мощности 122-мм снаряд массой около 22 кг однозначно выигрывал у 105-мм массой в 15 кг, но платой за это была на 400 кг большая масса М-30 в боевом положении, что негативно сказывалось на мобильности орудия. Большая масса гаубицы М-30 также требовала большего количества металла для её постройки. С технологической точки зрения М-30 была достаточно совершенной конструкцией - за 1941-1945 гг. СССР построил 16 887 гаубиц этого типа, тогда как нацистская Германия за тот же период построила 15 388 единиц 105-мм гаубиц le.FH.18 и le.FH.18/40.

В результате общая оценка проекта гаубицы М-30 будет приблизительно следующей: это орудие являлось советской реализацией общей для середины 1930-х гг. концепции мобильной полевой гаубицы на лафете с раздвижными станинами и подрессоренным колёсным ходом. По дальности стрельбы оно было на уровне с наиболее распространёнными 105-мм гаубицами других стран (некоторые из них оно превосходило, некоторым уступало), но главными его достоинствами были традиционные для советских орудий надёжность, технологичность в производстве и бо́льшая огневая мощь по сравнению со 105-мм гаубицами.

Известна также эмоциональная оценка гаубицы М-30 по результатам её боевого применения советскими артиллеристами, данная маршалом Г. Ф. Одинцовым: "Лучше её уже ничего не может быть" [1].


10. Описание конструкции

Устройство 122-мм гаубицы обр. 1938 года (М-30): 1 - Ствол, 2 - Противооткатные устройства - откатник и накатник, 3 - Щитовое прикрытие, 4 - Панорамный прицел, 5 - Казённик с затвором, 6 - Колёсный ход, 7 - Раздвижные станины

Гаубица М-30 имела достаточно современную для своего времени конструкцию с лафетом с раздвижными станинами и подрессоренным колёсным ходом. Ствол представлял собой сборную конструкцию из трубы, кожуха и навинтного казённика с затвором. М-30 оснащалась поршневым однотактным затвором, гидравлическим тормозом отката, гидропневматическим накатником и имела раздельно-гильзовое заряжание. Затвор имеет механизм принудительной экстракции стреляной гильзы при его открывании после выстрела. Спуск производится нажатием курка за спусковой шнур.

Орудие оснащалось артиллерийской панорамой Герца для стрельбы с закрытых позиций, этот же прицел использовался и при стрельбе прямой наводкой.

Лафет с раздвижными станинами снабжён уравновешивающим механизмом и щитовым прикрытием. Колёса металлические с резиновыми шинами, рессоры пластинчатые. Возка орудия механической тягой обычно производилась без передка непосредственно за тягачом, максимально допустимая скорость транспортировки составляла 50 км/ч на шоссе и 35 км/ч по булыжным мостовым и просёлочным дорогам. Конной тягой гаубица перевозилась за передком шестёркой лошадей. При разведении станин подрессоривание выключается автоматически, при отсутствии места или времени для разведения станин допускается стрельба при сведённых станинах в походном положении. Угол горизонтального обстрела при этом уменьшается до 130′. Время перехода из походного положения в боевое составляло 1,0-1,5 минуты. Лафет гаубицы М-30 был впоследствии использован при создании 152-мм гаубицы Д-1.

  • Общий вид 122-мм гаубицы обр. 1938 г. (М-30) в Артиллерийском музее в Санкт-Петербурге

  • Более крупный план орудия

  • Вид спереди, видна нарезка в стволе

  • Затвор и панорамный прицел, вид сбоку

  • Затвор и панорамный прицел, вид слева

  • Затвор, вид справа


11. Характеристики и свойства боеприпасов

М-30 стреляла всем ассортиментом 122-мм гаубичных снарядов, в том числе разнообразными старыми гранатами русского и импортного производства. После Великой Отечественной войны к указанному ниже ассортименту снарядов добавились новые типы боеприпасов, например, кумулятивный снаряд 3БП1.

Стальная осколочно-фугасная граната 53-ОФ-462 при установке взрывателя на осколочное действие при своём разрыве создавала около 1000 убойных осколков, эффективный радиус поражения живой силы составлял около 30 м (данные получены по советской методике измерения середины XX века). При установке взрывателя на фугасное действие граната после разрыва оставляла воронки до 1 м глубиной и до 3 м в диаметре. [1]

Кумулятивный снаряд 53-БП-460А пробивал под углом 90 броню толщиной до 100-160 мм (в разных источниках приводятся разные данные). Прицельная дальность стрельбы по движущемуся танку - до 400 м. Послевоенный кумулятивный снаряд 3БП1 пробивал под углом 90 - 200 мм, 60 - 160 мм, 30 - 80 мм.

Номенклатура боеприпасов [2]
Тип Индекс ГАУ Вес снаряда, кг Вес ВВ, кг Начальная скорость, м/с (при полном заряде) Дальность табличная, м
Кумулятивные снаряды
Кумулятивный (на вооружении с мая 1943) 53-БП-460А 335 (на заряде № 4) 2000
Осколочно-фугасные снаряды
Стальная осколочно-фугасная граната 53-ОФ-462 21,76 3,67 515 11 720
Осколочно-фугасный выстрел 3ВОФ80 [40] 3ОФ56 21,8 4,0 12 000
Осколочная граната сталистого чугуна с привинтной головкой 53-О-462А 21,7 458 10 800
Осколочная граната сталистого чугуна 53-О-460А
Старая граната 53-Ф-460
Старая граната 53-Ф-460Н
Старая граната 53-Ф-460У
Старая граната 53-Ф-460К
Шрапнель
Шрапнель с трубкой 45 сек. 53-Ш-460
Шрапнель с трубкой Т-6 53-Ш-460Т
Осветительные снаряды
Осветительный 53-С-462 - 479 8500
Агитационные снаряды
Агитационный 53-А-462 431 8000
Дымовые снаряды
Дымовой стальной 53-Д-462 22,3 515 11800
Дымовой сталистого чугуна 53-Д-462А 515 11800
Химические снаряды
Осколочно-химический 53-ОХ-462 515 11800
Химический 53-Х-462 21,8 -
Химический 53-Х-460 -

12. Занимательные факты о М-30

  • В советских учебных фильмах для артиллеристов, снятых в 1960-х гг., очень часто демонстрируется именно гаубица М-30, несмотря на то, что тогда уже было принято на вооружение более современное орудие Д-30 того же калибра и назначения. Эти фильмы до сих пор используются в учебном процессе подготовки российских артиллеристов.
  • 18 гаубиць М-30 стоять на озброєнні російської армії для захисту Курильських островів. [41]
  • Невелика кількість боєздатних М-30 є на складах Російської армії і в даний час.
  • Снаряди ОФ-462, спочатку розроблені під М-30, досі перебувають на озброєнні Російської армії та придатні до стрільби з більш сучасних знарядь.
  • Для транспортування М-30 використовувалися найрізноманітніші засоби - кінна тяга, радянські та постачалися по ленд-лізу вантажівки, важкі джипи Dodge ("Додж" 3/4 (Англ.) рос. ), Легкі гусеничні артилерійські тягачі "Сталінець" СТЗ-5 і Я-12. З мемуарної літератури відомі навіть факти перекочування гаубиць М-30 тільки силами їх розрахунків.
М-30 в Музеї на Сапун-горі, Севастополь
  • У фільмі " Солдат Іван Бровкін "частина, в якій служить головний герой, озброєна саме гаубицями М-30. Добре показана робота розрахунку при стрільбі і обслуговуванні знаряддя.
  • До весни 1986 року знаряддя М-30 перебували на озброєнні артилерійського дивізіону 357 танкового полку 28 Харківської гвардійської мотострілкової дивізії Одеського Військового Округу. Для зручності транспортування, штатні колеса були замінені на колеса від автомобіля ЗІЛ-131. [Джерело не вказано 778 днів]

13. Де можна побачити

Зважаючи на велику кількість випущених знарядь, гаубиці М-30 дуже часто потрапляють в експозиції військових музеїв або використовуються в якості знарядь-пам'ятників. В Москві її можна побачити в музеї Великої Вітчизняної війни на Поклонній горі, в Центральному музеї Збройних Сил та біля будівлі Міністерства оборони. В Санкт-Петербурзі - в Музеї артилерії та інженерних військ, в Севастополі - в Музеї героїчної оборони і звільнення Севастополя на Сапун-горі (севастопольський експонат виготовлений у 1942 році, до 21 серпня 1958 гаубиця зробила 1380 пострілів [42]), в Брянську - в експозиції військової техніки на " Партизанської галявині ", а також як знаряддя-пам'ятник" Артилеристам ", в Верхній Пишме ( Свердловська область) - в музеї "Бойова слава Уралу", в Тольятті - в Технічному музеї, в Пермі - в музеї Мотовіліхінскій завод. Нижній Новгород, де розташований завод № 92, що випускав М-30 в 1940 році, до недавнього часу не мав цієї гаубиці ні в міських музеях, ні в якості знаряддя-пам'ятника. Однак в 2004 на площі Маршала Жукова було відкрито новий меморіальний комплекс, де М-30 встановлена ​​як знаряддя-пам'ятник. Поряд з іншими експонатами ( БТР-60, гармати ЗіС-3 та Д-44) воно користується незмінним інтересом з боку дітей (оскільки меморіал розташований усередині великого спального району поруч з дитячою поліклінікою). У Фінляндії це знаряддя експонується в артилерійському музеї в м. Хямеенлінна, в Польщі - в Познаньскої цитаделі, в Ізраїлі - в артилерійському музеї Бейт а-тотхан, в Казахстані - в Музеї ЗС РК (м. Астана). Дві гармати прикрашають фасад Єкатеринбурзького (Свердловського) суворовського військового училища. Одне знаряддя 1943 року виробництва встановлено в Сквері Слави в Новосибірську. Гаубиця М-30 входить до складу експозиції філії Калінінградського обласного історико-художнього музею, розташованої на форте № 5.


14. М-30 в комп'ютерних іграх

На відміну від танків, різноманітність моделей артилерійського озброєння зустрічається в дуже обмеженому числі комп'ютерних ігор. Однією з таких ігор є покрокова стратегія " Panzer General III ". До її редакції" Scorched Earth ", де дія розгортається на Східному фронті, гравець може комплектувати радянські артилерійські частини гаубицею М-30 (у грі вона називається просто" 12.2 cm "). Там вона є доступною гравцеві з початку Великої Вітчизняної війни, але застаріває з середини 1943 року, після появи гаубиці-гармати МЛ-20, що дуже сильно не відповідає дійсності - виробництво обох цих знарядь і комплектування ними нових частин тривали протягом всієї війни.

М-30 можна побачити і в російських іграх, зокрема, в стратегіях реального часу " Бліцкриг "," Сталінград "і" Sudden Strike "(" Протистояння 4 "," Протистояння. Азія у вогні ")" В тилу ворога 2: Штурм ". Варто відзначити, що відображення особливостей використання М-30 в цих іграх також далеко від реальності.


Література

  • Широкорад А. Б. Енциклопедія вітчизняної артилерії. - Мн. : Харвест, 2000. - 1156 с.: Іл. с. - ISBN 985-433-703-0
  • Широкорад А. Б. Бог війни Третього рейху. - М .: АСТ, 2002. - 576 с.: 32 л. іл. с. - ISBN 5-17-015302-3
  • Широкорад А. Б. Геній радянської артилерії. - М .: АСТ, 2002. - 432 с.: 24 л. іл. с. - ISBN 5-17-013066-X
  • Іванов А. Артилерія СССР у Другій світовій війні. - СПб. : Нева, 2003. - 64 с. - ISBN 5-7654-2731-6
  • Шунков В. Н. Зброя Червоної армії. - Мн. : Харвест, 1999. - 544 с. - ISBN 985-433-469-4
  • Желтов І. Г., Павлов І. В., Павлов М. В., Солянкін А. Г. Радянські середні самохідні артилерійські установки 1941-1945 рр.. - М .: Експрінт, 2005. - 48 с. - ISBN 5-94038-079-4

Примітки

  1. 1 2 3 4 Шунков В. Н. Зброя Червоної армії.
  2. 1 2 3 4 5 6 7 Широкорад А. Б. Енциклопедія вітчизняної артилерії.
  3. 1 2 3 4 5 Рецензія військового історика М. Н. Свірін - forums.games.1c.ru/index.php? type = thread & msg_id = 2082801 версії статті від 28 червня 2008
  4. СУ-122 на сайті BattleField.Ru - www.battlefield.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=60&Itemid=50&lang=ru
  5. Широкорад А. Б. Бог війни Третього рейху.
  6. 1 2 Шмельов І. П. Бронетехніка Німеччини 1934-1945 рр..: Ілюстрований довідник. - М.: АСТ, 2003. - 271 с.
  7. Опис легкої фінської гаубичної артилерії (включаючи трофейну М-30) на JaegerPlatoon.net - www.jaegerplatoon.net/ARTILLERY5.htm
  8. The Military Balance 2007. - P. 218.
  9. The Military Balance 2007. - P. 312.
  10. Китайська копія М-30.
  11. The Military Balance 2007. - P. 313.
  12. The Military Balance 2007. - P. 104.
  13. The Military Balance 2007. - P. 61.
  14. The Military Balance 2007. - P. 382.
  15. The Military Balance 2007. - P. 278.
  16. The Military Balance 2007. - P. 221.
  17. The Military Balance 2007. - P. 224.
  18. The Military Balance 2007. - P. 248.
  19. The Military Balance 2007. - P. 346.
  20. The Military Balance 2007. - P. 270.
  21. The Military Balance 2007. - P. 320.
  22. The Military Balance 2007. - P. 347.
  23. The Military Balance 2007. - P. 353.
  24. The Military Balance 2007. - P. 358.
  25. The Military Balance 2007. - P. 70.
  26. The Military Balance 2007. - P. 362.
  27. The Military Balance 2007. - P. 233.
  28. The Military Balance 2007. - P. 168.
  29. The Military Balance 2007. - P. 170.
  30. The Military Balance 2007. - P. 365.
  31. The Military Balance 2007. - P. 322.
  32. The Military Balance 2007. - P. 134.
  33. The Military Balance 2007. - P. 196.
  34. The Military Balance 2007. - P. 138.
  35. The Military Balance 2007. - P. 295.
  36. The Military Balance 2007. - P. 177.
  37. The Military Balance 2007. - P. 161.
  38. The Military Balance 2007. - P. 274.
  39. 1 2 Желтов І. Г., Павлов І. В., Павлов М. В., Солянкін А. Г. Радянські середні самохідні артилерійські установки 1941-1945 рр..
  40. Частина 5. Постріли польової артилерії. Група 13. Боєприпаси, бойові частини ракет і вибухові речовини. Клас 1315. Боєприпаси й артилерійські постріли калібру від 75 мм до 125 мм включно. / / Каталог "Рособоронекспорт". - С. 713.
  41. Росія посилить угруповання військ на Курилах - www.lenta.ru/news/2011/02/15/addup/. Lenta.ru (15.02.2011). Читальний - www.webcitation.org/612SYWK2w з першоджерела 19 серпня 2011.
  42. Сапун-гора. Путівник / Музей героїчної оборони і звільнення Севастополя. - Сімферополь: ПоліПРЕСС, 2006. - 160 с.