Гептамерон

"Гептамерон" ( фр. L'Heptamron , Від греч. έπτά "Сім", ἡμέρα "день" - букв. "Семідневнік") - збори сімдесяти двох новел французької письменниці і принцеси, королеви Наварри Маргарити Наваррської.


1. Історія

Збірник написаний під впливом " Декамерона " Боккаччо. Прийнято вважати, що Маргарита почала працювати над збіркою близько 1542 (окремі оповідання могли бути написані набагато раніше) і поповнювала складу новел до останніх років життя. "Пролог" (вступний розповідь) був написаний пізніше, під час перебування королеви Наваррської на водах в Котере в 1546 р. У "Життєписах знаменитих французьких жінок" Брантом повідомляє про Маргариту Наваррської наступне: "Вона складала свої новели, або більшість з них, подорожуючи по своїм землям в носилках, так як у неї було багато справ, хоча вона і відвернулась від світла. Мені розповідала про це бабуся; вона, будучи придворної дамою, постійно перебувала в носилках поруч з королевою і тримала її чорнильницю; королева писала так легко і бисть, як ніби їй диктували ці новели " [1]. Збірник повинен був, як і у Боккаччо, складатиметься з ста новел, але залишився незакінченим. Найповніші рукописи містять 72 новели, і оповідання обривається посеред восьмого дня. Деякі чернетки Маргарити дають підстави думати, що фактично було написано більше розповідей, проте декілька останніх новел могли бути не знайдені.

Вперше збірник був надрукований П'єром Боестюо в 1558 р., через дев'ять років після смерті Маргарити. Видання вийшло під заголовком "Історії щасливих коханців" ("L'histoire des amants fortuns") без зазначення імені автора. Воно складалося всього з 67-ми новел, розташованих без поділу на "дні" і в довільному порядку. Друге друковане видання 1559 р., здійснене Клодом Грюже, містило вже 72 новели. Їх розподіл по "днях" відповідало найавторитетнішим списками. У виданні Грюже, названому "Гептамерон", розкривалося ім'я автора. Подальше життя збірник вів вже під цією назвою. У ряді місць другого видання текст з цензурних мотивів був сильно змінений або скорочений, в деяких випадках зняті власні імена персонажів новел. Різко антиклерикальні, антімонашескіе одинадцята, сорок четверта і сорок шоста новели замінені іншими. Причому їх походження неясно - ні в одній рукописи текстів цих трьох новел немає. З однаковою ймовірністю передбачається, що вони написані або самої Маргаритою Наваррської, або Грюже, або невідомим автором. Вперше повна, без ідеологічних купюр, версія вийшла тільки в 1853 р.

Книга мала великий успіх у публіки. Вона не тільки друкувалася - відомо п'ятнадцять списків "Гептамерон", створених в XVI сторіччі. Маргарита достовірно і проникливо описала звичаї вищого суспільства свого часу, відстоюючи в той же час гуманістичний ідеал людської особистості.

Портрет Маргарити Наваррської у виданні "Гептамерон" 1864 року.

2. Зміст

Як і у Боккаччо, книга являє собою збірку оповідань, які п'ять чоловіків і п'ять жінок, волею випадку тимчасово ізольовані від світу, для розваги розповідають один одному. Кожен "день" збірника (крім незакінченого восьмого) складається з десяти розповідей, що об'єднуються загальною темою. Маргарита підкреслює, що, на відміну від "Декамерона", в її книзі зібрані тільки справжні історії, що відбувалися в реальному житті. Однак цей принцип не завжди витримується послідовно: ряд новел мають оброблені королевою літературні першоджерела. Як і у Боккаччо, книга відкривається розгорнутою вступом, покликаним вивести персонажів на сцену і пояснити, як і чому вони стали розповідати новели.

Бесіди кавалерів і дам, від імені яких ведуться розповіді, займають приблизно чверть обсягу книги і представляють не менший інтерес, ніж самі новели - психологія оповідачів розкрита куди грунтовніше, ніж у Боккаччо. У цих чемних і разом з тим дуже живих діалогах помітно вплив "Книги про Придворному" Кастільйоне. Це "обрамлення" в значній мірі використовується автором для підведення моралі розказаної новели і проповіді своїх етичних поглядів.

При всій різноманітності сюжетів, основне місце в "Гептамерон" займають любовні історії, причому любов трактується в дусі неоплатонізму. Характерна для деяких з розказаних Маргаритою любовних історій трагічна інтонація передує прозу кінця XVI - початку XVII століть. "Гептамерон" - не просто збірка новел в звичайному сенсі, він трансформує середньовічну традицію циклу анекдотів і сатир. В якійсь мірі книга є перехідною формою до любовно-психологічної повісті.

Ілюстрація до видання 1894 року.

3. Персонажі

У книзі фігурують десять оповідачів. Прийнято вважати, що прототипи оповідачів - близькі Маргарити: її другий чоловік Генріх д'Альбре (Ірка), її матір Луїза Савойська (Уазіль), а саму себе письменниця, можливо, відобразила в образі Парламанти. Імена багатьох персонажів є анаграмами імен їхніх можливих прототипів.

Список персонажів і їх ймовірних прототипів:

  • Уазіль - Луїза Савойська
  • Ірка - Генріх д'Альбре
  • Парламанта - Маргарита Наваррська
  • Лонгаріна - Еме Мотье де Лафайєт, пані де Лонгрен, дружина Франсуа де Сійі (загинув у 1525 р. в битві при Павії)
  • Дагусен - Нікола Данг, абат Жюйі і Сен-Севена в Тарб, єпископ Сейскій
  • Сафредан - Жан де Монпеза, чоловік Франсуази де Фімаркон
  • Номерфіда - Франсуаза де Фімаркон, дружина Жана де Монпеза
  • Жебюрон - сеньйор де Бюрі (1492-1565), королівський намісник в Гієні
  • Еннасюіта - Анна де Вівонн (бл. 1500-1557), дружина барона де Бурдейль, мати Брантома, придворна дама Маргарити Наваррської
  • Сімонто - барон Франсуа де Бурдейль (бл. 1485 - після 1546), сенешаль Пуату, чоловік Анни де Вівонн.

Можливо також, що Маргарита зобразила саму себе в кількох іпостасях. Так, в образі Лонгаріни дослідники знаходять риси молодої Маргарити в пору її вдівства, Парламанта - вона ж у розквіті сил, Уазіль, "жінка літня і навчена досвідом", - автопортрет письменниці в кінці життя [2].

Оповідачі - люди різного віку, характеру і поглядів, але всі належать до вищого суспільства. Образ кожного більш-менш індивідуалізований. Всі вони мають свою історію, яку можна відновити за їх реплік при обговоренні новел та й самим новелам. По ходу дії між оповідачами зав'язуються і розвиваються певні взаємовідносини. Найбільш яскрава постать - Парламанта, саме вона центр обговорення розповідаються історій. Велику увагу приділено її відносин з чоловіком, Ірканом. Під зовнішньою насмішкуватістю, напускною холодністю Парламанти ховається нещасна дружина. Вітряний людина, скептик і гедоніст, він постійно демонструє любов до неї, але насправді залишає почуття дружини без відповіді.

Накладаючи на себе зобов'язання розповідати тільки справжні історії, Маргарита обмежує себе у відборі сюжетів новел і соціального кола персонажів. Багато розповіді оповідають про події придворного життя, які відбувалися з рідними та близькими Маргарити, або були їм приписані. Одним з героїв оповідань про любовні пригоди порию стає брат Маргарити, відомий ловелас король Франциск I.


4. "Гептамерон" в літературі

"Гептамерон" справив великий вплив на стиль і манеру Брантома. Його дитинство пройшло при дворі Маргарити Наваррської, і в своїх спогадах він часто безпосередньо посилається на книгу Маргарити, іноді розкриваючи інкогніто її персонажів. [3] Так він стверджував, що Маргарита зобразила себе під ім'ям оповідачки Парламанти і як безіменну принцесу, героїню четвертої новели.

Десята новела (про Флориді і Амадура) послужила одним із джерел роману мадам де Лафайєт " Принцеса Клевська ".

Оноре де Бальзак, по всій видимості, використовував двадцять шосту новелу (про сеньйорі д'Аванне) в романі "Лілія долини".


Примітки

  1. Brantme. Recueil des Dames, poesies et tombaeux. Paris, 1991. P. 183 Цит. по: А. Михайлов. "Гептамерон" Маргарити Наваррської і французька новела епохи Відродження. / / Гептамерон-М.: Республіка, 1993, с. 5
  2. А. Михайлов. "Гептамерон" Маргарити Наваррської і французька новела епохи Відродження. / / Гептамерон-М.: Республіка, 1993, с. 6
  3. Історія світової літератури: У 8 томах / АН СРСР; Ін-т світової літ. ім. О. М. Горького - feb-web.ru/feb/ivl/vl3/vl3-2672.htm

Література

  • Маргарита Наваррська. Гептамерон. Вид. "Наука", Ленінградське відділення. 1967 р., 420 з. Серія " Літературні пам'ятники ". Переклад А. М. Шадріна, стаття та примітки З. В. Гуковскій.
  • Маргарита Наваррська. Гептамерон. Вид. "Республіка", 1993 р., 431 с. Серія "Новела Відродження". Переклад А. М. Шадріна, загальна редакція, вступна стаття і коментарі А. Д. Михайлова. ISBN 5-250-01986-2. Додаток - п'ять новел, які раніше не публікувалися, в перекладі І. Г. Русецького.