Психологічні типології

Психологічна типологія (від грец. Tpos - відбиток, форма, зразок) - система супідрядних понять (класів об'єктів) якої-небудь галузі знання або діяльності людини і використовувана як засіб для встановлення зв'язків між цими поняттями чи класами об'єктів. Класифікація - один з основних прийомів, що застосовуються психологами для опису відмінностей між людьми. Проблема вдалого, тобто визначального більш широкий спектр похідних характеристик, підстави для класифікації психологічних типів завжди була наріжною для диференціальної психології. [1].

Класифікації є одним з основних методів у всіх науках, які мають справу зі складними, внутрішньо розгалуженими і диференційованими системами об'єктів (як правило, дискретних) і вирішують задачу впорядкованого опису і пояснення цих об'єктів в системі (хімія, біологія, психологія, мовознавство, географія, соціологія та ін.)

Про значення типологій для психологічної науки ще в 1911 році писав один з родоначальників і методологів диференціальної психології В. Штерн.

Існує дві умови отримання знання про людину: по-перше, наявність широкого кола знань, що стосуються досліджуваної області психіки, як передумови виявлення спектра можливостей для класифікації кожного окремого випадку, по-друге, існування надійних засобів обстеження для встановлення приналежності кожного конкретного випадку до певного типу або ступеня розвитку якості. Страшно бачити, з якими мізерними засобами сьогодні звичайно приступають до вирішення цих двох завдань. Що стосується першої умови, то спрощено-примітивні представлення про розходження, наявних між нормою і аномалією в прояві психічних властивостей, тисячі разів приводили вчителів, суддів і інших практиків до помилкових висновків. І якщо в питанні, що стосується аномальних форм поводження, завдяки зростанню участі лікаря в шкільній справі й у судочинстві саме гірше, видимо, переборено, те коли мова йде про явища, що знаходяться в межах норми, практик, що виносить судження про індивідів (тобто що стоїть перед необхідністю віднести їх до відомим йому типам обдарованості, пам'яті, характеру), зовсім наданий самому собі. Не знаючи про всю багатосторонність наявних уявлень, він чи схиляється до того, щоб розглядати своє Я як масштаб, по якому вимірюється все інше, чи змушений покладатися на будь-який принцип класифікації, заснований або на випадковому досвіді, або на чиємусь авторитеті, або на апріорної конструкції [2].


1. Історичний екскурс

1.1. Логіка розвитку класифікаційних гіпотез в психології

Вся історія дослідження людини з системно-класифікаційних позицій постає ареною боротьби двох протилежних методологічних напрямів, мета яких:

1) "вловити" центральне організуючий ланка, свого роду мотор всієї конструкції, і розподілити людей, виходячи з якісного своєрідності цих центральних ланок;

"Типологічний підхід полягає в глобальному сприйнятті особистості і подальшому зведенні різноманіття індивідуальних форм до невеликого числа груп, які об'єднуються навколо репрезентативного типу" [3]

2) розкласти психіку на складові частини, зрозуміти роботу частин і створити класифікацію на основі різниці в складі і якості частин.

"Треба звести всі риси характеру до найпростішим психічним елементам і до найпростішим формам основних психологічних законів, виявляючи при цьому природу виявляються зв'язків" [4]

На сьогоднішній день існує декілька тисяч найрізноманітніших психологічних класифікацій, які позначають ті чи інші відмінності між людьми або психічними властивостями (якостями, характеристиками).

Класифікації розрізняються масштабом узагальнень, ступенем внутрішньої узгодженості, класифікаційними підставами і т. д.


1.2. Класифікація людей і класифікація психічних властивостей

Логіка розвитку психологічних класифікацій диктувала паралельний рух двох великих наукових напрямків: одне отримало назву "психологія типів", а інше - "психологія рис". З плином часу обидва напрямки рухалися назустріч один одному: психологія типів - в спробі зрозуміти структуру психічних властивостей кожного з типів, психологія рис - в спробі більш великих і системних узагальнень.

"Как только получил общее признание тот факт, что наблюдаемые черты не соответствуют отдельным психологическим сущностям, а являются лишь аспектами личности или поведения, сразу же возникла необходимость выявить фундаментальные переменные, стоящие за этими чертами. Хейманс и Вирсма, а также ряд других ученых после них пытались решить эту проблему. Однако все эти исследования носили фрагментарный характер, их результаты были обусловлены предварительными гипотезами, а выбор черт определялся, как правило, личным вкусом исследователя" [5]

Пример развития психологии черт (этапы):

  1. Выделение типов любви в виде психологических черт. Джон Алан создал типологию видов любви, в которую входили агапе, сторге, мания, прагма, людус и эрос.
  2. Каждый человек, как правило, имеет в своем арсенале все возможные типы любви, но в разной пропорции, что можно выразить профильной характеристикой с пиками и провалами.
  3. Типы людей со схожими профильными характеристиками объединяются в классификацию более высокого уровня.

Пример развития психологии типов (этапы):

  1. Выделение групп людей, у которых явно доминируют осознаваемые познавательные операции - "Рационалы" или неосознаваемые - "Иррационалы".
  2. Выделение частных познавательных способностей, связанных с рациональностью и иррациональностью.
  3. Создается сетка для профильной характеристики, которая характерна для рационалов и иррационалов.

В ходе развития психологии как науки и как практики приходит понимание, что человек - это " микрокосм ", в котором есть все черты, свойства и характеристики, но распределены они по неким системным закономерностям, которые ещё предстоит осмыслить.


1.3. Масштаб системы психологических типов

Формальные Типологии

Классификации, в которых есть устойчивые типы, выделенные на основе какого-либо психологического или анатомо-физиологического свойства относятся к формальным типологиям. Формальные типологии могут иметь самый разный масштаб. Часто это типологии, касающиеся особенностей поведения в какой-либо деятельности.

Приклад:

Герман Уиткин в 1954 году выделил типы людей на основе полезависимости и поленезависимости. Полезависимые не вычленяют простую фигуру из сложного геометрического фона. Поленезависимые умеют вычленять простую фигуру из сложного геометрического фона.

Динамические типологии

Динамические типологии связаны с изменением и трансформациями человека, с прохождением стадий или этапов в своем развитии (биологическом, психологическом, социальном).

Примеры: С точки зрения психоанализа, ребёнок проходит в своем развитии ряд психосексуальных стадий - это создает особый склад души, своего рода психологический тип. Человек в своем развитии выступает как автоэротичное существо, то есть он получает чувственное удовольствие от стимуляции эрогенных зон своего тела родителями или другими людьми во время нормального хода воспитательного процесса. Фрейд считал, что для каждой такой стадии характерна своя эрогенная зона.

В самопознании, в поиске самости, человек проходит ряд стадий. Карл Юнг называл самость центральным архетипом, архетипом порядка и целостности личности. Индивидуацией Юнг называл способность человека к самопознанию и саморазвитию, слияние его сознательного и несвідомого. Первый этап индивидуации - это анализ персоны. Хотя персона имеет важные защитные функции, она является также маской, скрывающей самость и бессознательное. Второй этап - осознание тени. Если мы признаем её реальность, то сможем освободиться от её влияния. Третий этап - встреча с Анимой или Анимусом.

Последняя стадия процесса индивидуации - развитие самости. Самость становится новым центром души. Она приносит единство и интегрирует сознательный и бессознательный материал. Все названные стадии пересекаются, человек постоянно вновь возвращается к старым проблемам. Индивидуация может быть представлена как спираль, в которой человек продолжает сталкиваться с теми же фундаментальными вопросами, каждый раз в более тонкой форме.


1.4. Моделирование систем психологических типов

В моделировании психологических систем большое место занимает систематика и классификация. По способу построения различают эмпирическую и теоретическую классификацию. В основе первой лежит количественная обработка и обобщение опытных данных, фиксация устойчивых признаков сходства и различия, находимых индуктивным путём, систематизация и интерпретация полученного материала. Теоретическая классификация опирается обычно на понимание объекта как системы, что связано с вычленением системообразующих связей, с построением представления о структурных уровнях объекта. Построенная из теоретических соображений классификация обладает тем важным преимуществом, что она позволяет не только включить все изученные формы, но и выявить некоторые "незанятые" участки, где позднее будут помещены вновь открытые формы. В исследованиях часто эмпирическая классификация позволяет подойти к теоретической, а теоретическая, в свою очередь, направляет поисковую активность исследователя для уточнения эмпирических фактов. Таким образом, исследовательский анализ и синтез напоминают в данном случае волновой процесс.

В связи с развитием статистики в описании представленности признака (или типа) в социуме очень важен характер распределения признака (типа). Важно также, носят ли различия в признаках количественный или качественный характер. Для квалифицированной интерпретации практически любого исследования в области дифференциальной психологии требуется понимание определенных фундаментальных статистических понятий.

"Существуют по меньшей мере три различные теории психологических типов, описываемых психологами. Некоторые авторы до сих пор представляют типы как отдельные взаимоисключающие классы. Другие используют теорию типов как более или менее подробную теорию черт, определяя типы как полюса одного континуума, между которыми люди могут быть распределены по законам нормального распределения. Последователи третьего взгляда утверждают, что типы отличаются от черт тем, что имеют мультимодальные распределения, в которых люди группируются в определенных точках, представляя чистые типы". [6]


1.4.1. Распределение признака

Чем более фундаментальна (глубинна) психическая характеристика, тем распределение более устойчиво и не зависит от культурных особенностей. Большинство измерительных инструментов (тестов) построено так, чтобы признак мог быть пронормирован в соответствии с нормальной кривой распределения, если различия носят количественный характер. Так черты, которые входят в фундамент личности под названием "Большая пятёрка" (Big Five) имеют нормальный характер распределения.


1.4.2. Строгие множества

Если характеристики имеют не количественные, а качественные различия, то они обычно описываются в рамках строгих множеств.

Пример: Правши, левши. Глухие, слышащие. Типы в соционике.

1.4.3. Нестрогие множества

В психике бывает редко, что какое-либо качество устойчиво отсутствует совсем. Поэтому, в большинстве случаев, полезно в моделировании использовать нестрогие классификации, которые более точно отражают реальный характер распределения.

Пример: Типология Э. Кречмера или У. Г. Шелдона.

1.4.4. Комплексные модели

Более сложные и системные модели пытаются учитывать тот факт, что могут встречаться как количественные, так и качественные различия признаков.

2. Частные классификации

Чаще всего классификация затрагивала характеристики, связанные со сферой социального взаимодействия, строилась как набор биполярных черт, сильное преобладание какой-то черты создавало некий акцент в характере человека. Характеристики частных классификаций: отсутствие четкой границы между классами, человек может переходить из одного класса в другой под действием внешних и внутренних причин, число классов зависит от установки автора классификации.

Примеры: Социально-характерологическая (Теофраст), социально-политическая (Платон).

Одной из первых типологий человека, основанной на его смысложизненных ценностях является типология Платона, который выделял следующие типы:

  1. нормальный, характеризуется преобладанием высшей стороны души, стремлением к поиску истины;
  2. тимократический, отличается сильным развитием честолюбия и наклонности к борьбе;
  3. олигархический, отличается скупостью, стяжательностью, сдержанностью и бережливостью;
  4. демократический, характерной чертой его является нравственная неустойчивость, и стремление к постоянной смене чувственных наслаждений;
  5. тиранический, в котором преобладают самые низшие, животные влечения.

Частные классификации часто строятся практиками на основе конкретной деятельности. В рамках любой деятельности можно найти большое количество самых разных классификаций.

Пример: Градацию по шкале "безликость - яркая личность" вводит для исполнительского стиля Густав Нейгауз (Нейгауз, 1987). Многие пианисты играют то, чему их научили, а не то, что они пережили сами, над чем подумали и поработали.

"На противоположном полюсе исполнение большого пианиста с яркой индивидуальностью, страстной волей" (с.190). Нейгауз выделяет четыре вида "стиля исполнения". "Первый - никакого стиля. Второй - исполнение морговое; исполнитель так старательно соблюдает стиль, так старается показать, что автор старый (если это не дай бог, Гайдн или Моцарт), что в конце концов автор умирает на глазах у огорченного слушателя и ничего кроме трупного запаха от него не остается. Третий вид - исполнение музейное, на основе тончайшего благоговейного знания, как исполнялись и звучали вещи в эпоху их возникновения. Четвёртый вид, наконец, - исполнение, озаренное проникающими лучами интуиции, вдохновения, исполнение современное, живое, но насыщенное непоказной эрудицией, исполнение, дышащее любовью к автору (с.191).


3. Смешанные классификации

Современные системные классификации связаны с именами К. Юнга, Г. Айзенка, Л. Н. Собчик, Л. Я. Дорфмана и др. Авторы современных системных концепций стараются максимально обобщить результаты эмпирических исследований индивидуальных особенностей человека в рамках единой типологической модели. Такая модель, как правило, является центром конструкции, объединяющей общие, типологические и индивидуальные психологические характеристики человека.

Примерами таких системных классификаций могут служить: Теория ведущих тенденций Л. Н. Собчик, Концепция мета-индивидуального мира Л. Я. Дорфмана, Псикосмология Н. Л. Нагибиной.

Теория ведущих тенденций, положенная в основу методологии психодиагностического исследования, позволяет понять сложный личностный конструкт во всей его полноте. Согласно данной концепции, целостный образ личности включает в себя эмоциональную сферу, индивидуальный стиль познавательной деятельности, тип межличностного поведения, силу и направленность мотивации. Сравнительный анализ психодиагностических показателей, полученных при последовательном изучении разных уровней самосознания (бессознательное, объективное, актуально-субъективное и идеальное Я), обнаруживает зону внутреннего конфликта, уровень самопонимания и способность индивида к саморегуляции". Собчик Л. Н. Психология индивидуальности. - 2005. - С. 15.


Основные положения Псикосмологии:

1. Соотношение рационального и иррационального компонентов в структуре индивидуальности достаточно стабильно; 2. Рациональное (осознаваемое) познание как и иррациональное (неосознаваемое) познание имеют два полюса - направленность на мир (объектцентрированность) и направленность на Я (субъектцентрированность). 3. Центр модели системы представляет собой единичную окружность с рациональной и иррациональной осями. Каждый человек занимает определенную позицию на окружности. Позиция определяется соотношением и направленностью рационального и иррационального компонентов в структуре индивидуальности. 4. Позиция на окружности определяет качественные особенности когнитивных составляющих (восприятия, памяти, мышления), а также иерархию ценностно-мотивационных характеристик человека. 5. Вариации в поведенческих характеристиках представителей одного типа зависят от динамических и анатомических характеристик психофизиологического типа (тип ВНД, патологии, увечья и т. д.) социальных характеристик (национальность, социальный статус и т. д.) особенностей воспитания и личной судьбы интеллектуального и творческого потенциала 6. Каждый человек имеет в потенциале все возможные положения на окружности. Иерархическая структура этих положений соответствует правилу матрешки - проявляется как система целостных личностей. 7. Положение на окружности (психологический тип) может быть установлено путем рефлексии и проявления в ситуациях взаимодействия (с объектами и субъектами). 8. Модель системы представляет собой многомерное пространство, в котором через окружность с 12 базовыми типами проходят кривые распределений (личностных, темпераментальных, интеллектуальных характеристик). [7]


4. Выбор классификационного основания

Теоретическое и осмысление и эмпирическая проверка классификационных систем психики предприняты рядом авторов ХХ века (К. Юнг, Г. Айзенк, Р. Мейли, В. С. Мерлин, Л. И. Собчик, Л. Я. Дорфман, Е. П. Ильин и др.).

4.1. Конституционные и формально-динамические характеристики как основание для классификации темпераментов

Наиболее распространены среди клинических психологов и психиатров.

4.2. Познавательные характеристики как основание для классификации

Таблиця 1. Классификации на основе конкретных видов приема и переработки информации ( примеры).

Классификационное основание Интерпретация Автори
Аналитичные (детализирующие)/ Синтетичные (интегрирующие) Аналитичные проявляют тенденцию воспринимать скорее отдельные части, испытывая трудности в вычленении целостной структуры и ориентируются на различие.

Синтетичные воспринимают явления как интегрированное целое, выделяя сходство между частями.

К. Готтшальд, 1914

Роршах, 1921

Мыслители / Художники Мыслители с доминирующей второй сигнальной системой

Художники с доминирующей первой сигнальной системой

Павлов, 1927
Объективисты / Субъективисты Объективисты характеризуются устойчивым, узко направленным и точным восприятием.

Субъективисты характеризуются более широким полем восприятия с субъективной интерпретацией, дополняющей воспринятое.

Ангьял, 1948
Концептуальные "активные" / Перцептивные "пассивные" Концептуальные работают рационально, формулируя гипотезы о верном решении при выполнении классификаций.

Перцептивные используют метод проб и ошибок, руководствуясь непосредственным восприятием стимула.

Выготский, 1922

4.3. Ценностно-мотивационные характеристики как основание для классификации личностей

Ценностно-смысловая сфера личности занимает место на пересечении двух больших предметных областей: мотивации, с одной стороны, и мировоззренческой структуры сознания, с другой. Ценностно-смысловая сфера - это ядро личности с её неповторимой картиной мира. Наиболее яркие психологические разработки ценностно-смысловой сферы представлены в работах Э. Фромма, В. Франкла, Э. Шпрангера, М. Рокича, А. Маслоу, Дж. Холлада, Дж. Крамбо и др.

М. Рокич рассматривает ценности как разновидность устойчивого убеждения, что некая цель или способ существования предпочтительнее, чем иной. Человеческие ценности характеризуются следующими основными признаками:

  1. общее число ценностей, являющихся достоянием человека, сравнительно не велико,
  2. все люди обладают одними и теми же ценностями, хотя и в различной степени,
  3. ценности организованы в системы,
  4. истоки человеческих ценностей прослеживаются в культуре, обществе и его институтах и личности.
  5. влияние ценностей прослеживается практически во всех социальных феноменах, заслуживающих изучения. [8]

М. Рокич розрізняє два класи цінностей - термінальні та інструментальні. Термінальні цінності М. Рокич визначає як переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування (наприклад, щасливе сімейне життя, мир у всьому світі) з особистої і суспільної точок зору варто того, щоб до неї прагнути. До термінальним цінностям ставляться цінності, які виступають базовими. Відповідно до них людина будує своє життя, їх він готовий відстоювати і зміцнювати. Це такі цінності, як людська гідність, любов, дружба, економічне процвітання, безпеку, рівність можливостей. Інструментальні цінності - як переконання в тому, що якийсь образ дій (наприклад, чесність, раціоналізм) є з особистої і суспільної точок зору кращим у будь-яких ситуаціях. Це цінності, що мають більш конкретний поведінковий сенс. Вони можуть бути позначені прикметниками, що відображають види поведінки, схвалювані чи відкидаємо індивідом. На відміну від термінальних цінностей, які характеризуються значною стійкістю і консервативністю, інструментальні цінності більш гнучкі і рухливі. Як і інші елементи поведінки, вони в значній мірі схильні до змін у результаті навчання або нового досвіду. По суті, розведення термінальних та інструментальних цінностей виробляє вже досить традиційне розрізнення цінностей-цілей і цінностей-засобів. "Систему ціннісних орієнтацій особистості, як і будь-яку психологічну систему, можна представити як" багатовимірне динамічне простір "", - вважає С. Бубнова. [9]

"Насправді, особистість і стабільна, що зафіксовано в її визначенні як стійкого психічного складу людини, і мінлива. Однак стосовно її активності можна говорити про стійкість її домагань швидше в сенсі їх визначеності і про динамічність - саморегуляції - в сенсі узгодженості нею зовнішніх і внутрішніх умов. Задоволеність ж, у свою чергу, входить до їх інтеграл, оскільки особистість "оцінює" за певними критеріями получившееся "твір" домагань на регуляцію, намірів на спосіб їх реалізації. Семантичним інтеграл активності є в силу свого ціннісно-сенс-мотиваційного характеру ... Побудована нами на цих вихідних теоретичних підставах типологія мала прогресивний, відкритий характер, оскільки представляла собою скоріше емпіричну методологію або стратегію дослідження вищих особистісних здібностей " [10]


4.4. Пов'язані комплекси пізнавальних і ціннісно-мотиваційних характеристик як підстава для класифікації особистостей

Приклад: Едуард Шпрангер виділяє шість типів особистості, які пов'язують пізнання і цінності, співвідносячи тип особистості з пізнанням світу.

  • теоретичний людина прагне до пізнання, керуючись такими цінностями як пошук істини, інтерес до критичних, раціональним підходам;
  • економічна людина шукає користь у пізнанні, пізнає те, що приносить користь собі, родині, суспільству;
  • естетичний людина прагне до гармонії, формі, стилю, відповідності ситуації;
  • для соціального людини цінністю є любов до людей. Людина хоче знайти себе в іншому, жити заради іншої, прагне до загальної любові;
  • політична людина цінує владу, вплив (необов'язково в політичній формі);
  • для релігійної людини головна цінність укладена в пошуку сенсу життя, початку всіх початків - в божество, в усвідомленні єдиного світу.

Кожному типу відповідає одна домінуюча цінність.

Приклад: Леонід Якович Дорфман, аналізуючи полідетермінацію життєвого світу і позицію людини, виділяє три способи мислення в залежності від джерела детермінації. [11]

  • Соціоцентрістсткое мислення, в якому "конкретний життєвий світ окремої людини поглинається загальним, абстрактним".
  • Соціодеятельностное мислення, яке "обгрунтовує і виправдовує підпорядкованість активності людини інтересам суспільства. Його буття мислиться не просто в соціальних одежах, а в самій логіці буття соціальної системи".
  • Антропоцентристська мислення, яке "передбачає, що людина знаходиться у згоді зі своєю природою і з навколишнім світом. Тут ми маємо справу з життєвим світом вільної людини у вільному суспільстві, де немає місця їх взаємного відчуження".

Леонід Якович Дорфман відзначає, що кожен з трьох потоків детермінації відображає різний характер існування людини у світі, різний ступінь його свободи.

"При першому з зазначених вище потоків детермінації структурування життєвого світу опосередковується поведінкою по біхевіорістской схемою" стимул - реакція ". При другому потоці детермінації структурування життєвого світу людини опосередковується діяльністю, при третьому - самодіяльністю" [12]


5. Сучасні проблеми психологічних класифікацій

Проблеми психологічних класифікацій пов'язані з високою складністю і неоднозначністю психічної реальності. Класифікувати матеріальний світ набагато простіше.

У психології ми стикаємося з тим, що за допомогою свідомості ми можемо вивчати свідомість. Тут відкриваються нові можливості, але й нові обмеження, пов'язані, зокрема, із суб'єктивністю і її подоланням. Як відомо, у психіці людини є усвідомлювані і неусвідомлювані компоненти пізнання. Вони працюють часто самостійно, як два різних оцінювача ситуації. Тому, оцінки за допомогою проективних тестів (які направлені на дослідження несвідомого) часто вступають у протиріччя з самоооценкамі за допомогою опитувальників (які апелюють до свідомості або усвідомлюваного поведінки).

Для оцінки психологічного типу важливо, щоб вимірювальний інструмент (тест, методика) був "відкалібрований" не на сьогодення і актуальне, а на типове, що повторюється з більшою ймовірністю протягом життя. Тому для типології так важливі методи, які дозволяють бачити даний крізь призму всього життєвого шляху особистості: біографічний, структурована бесіда, лонгитюдное спостереження в природній ситуації. Такі методи добре розроблені в клініческоім дослідженні. У роботі зі здоровими людьми вони складають, швидше, виняток.

Приклад: Програма дослідження особистості Лазурський А. Ф.

Питання підготовки кваліфікованого фахівця в галузі дослідження і діагностики типів - самостійна проблема. Потрібен цілий комплекс знань і умінь.

Важливим для вимірювання психологічного типу є вміння діагноста бачити не окремі фрагменти психічної реальності, а оперувати системами (пізнавальної, ціннісно-мотиваційної, емоційної, вольової) і враховувати їх цілісний характер, знання стійких варіантів цих систем, уміння їх порівнювати. Порівняння і оцінка цих систем ускладнюються відсутністю опрацьованої методологічної бази: немає єдиної думки про те, що порівнювати і як оцінювати.

Досліднику необхідно вміти працювати як з якісними, так і з кількісними методами дослідження емпіричної реальності, враховувати наступні фактори:

  1. Масштабність та комплексність дослідження (можливість промальовування і обліку декількох планів у різних масштабах)
  2. Характер і специфіку розподілу властивостей і характеристик в середовищі, що досліджується.
  3. Мінімальний набір субшкал, не порушують повноту і Конструктная валідність психологічного властивості.

Примітки

  1. Нагібін Н. Л. Психологічні класифікації: історія, методологія, проблеми / Псіхолгіческіе і психоаналітичні дослідження 2010-2011. М., 2011 - www.iidp.ru/inpsycho/paper/files/collection_2010_2011.pdf ISBN 978-5-904677-01-5.
  2. Штерн В. Диференціальна психологія та її методологічні засади. - М., 1998. - С. 15. ISBN 5-02-013636-0
  3. ( Мейли, Рішар. 1960)
  4. Полан, Фредерік. Психологія характеру / Переклад з французскаго під редакцією і з передмовою Р. І. Сементковскаго. - Санкт-Петербург : Видання Ф. Ф. Павленкова, 1896. - 208 с. - (Популярно-наукова бібліотека).
  5. Мейли, Рішар. Структура особистості / / Поль Фресс, Жан Піаже. Експериментальна психологія: журнал. - М .: Прогрес, 1975. - В. 5. - С. 228.
  6. Stagner, Ross. Psychology of personality. - 2 видання. - Нью-Йорк : McGraw-Hill, 1948. - 485 с.
  7. Пізнання і особистість: типологічний підхід - www.iidp.ru / paper / files / book_pl.pdf / Н. Артемцева, І. Ільясов, А. Міроничева, Н. Нагібін, В. Фівейський. - М: Изд-во Книга і бізнес, 2004. - С. 29. ISBN 5-212-00960-X
  8. Rokeach, 1973, с. 3
  9. Бубнова, 2002
  10. Абульханова, 2000, с. 341
  11. Дорфман, 1993, с. 38-43
  12. Дорфман, 1993, с.42-43

Література

  • Абульханова-Славська К.А. Стратегія життя. М., 1991.
  • Абульханова-Славська К.А. Типологія активності особистості. / / Психологічний журнал, 1985, т.6, № 5, с.3-18.
  • Анастазі Ганна. Диференціальна психологія. М., 2001.
  • Артемцева Н. Г., Губанкова Н. Г., Ільясов І. І., Міроничева А. В., Нагібін Н. Л. Психологічні типи. Когнітивні стилі. Ч.4. Московський гуманітарний університет, 2003
  • Артемцева Н. Г., Ільясов І. І., Міроничева А. В., Нагібін Н. Л., Фівейський В. Ю. Пізнання і особистість: типологічний підхід. М., Книга і бізнес, 2004
  • Бубнова С. С. Системний підхід до дослідження психології індивідуальності. М., 2002.
  • Дорфман Л. Я. Метаіндівідуальний світ. М., 1993.
  • Ільїн Е. П. Психологія індивідуальних відмінностей. "Пітер"., 2004.
  • Климов Е. А. Образ світу в різнотипних професіях. М., 1995.
  • Когнітивні стилі: Тези Всесоюзного наукового семінару. Таллін, 1986.
  • Кречмер Е. Будівля тіла і характер / Психологія і психоаналіз характеру. Хрестоматія. Самара, 1997.
  • Купер К. Індивідуальні відмінності. М., 2000.
  • Лазурський А. Ф. Нариси науки про характери. М., 1995.
  • Леонгард К. акцентуйовані особистості. Київ, 1981.
  • Лібін А. В. Диференціальна психологія: на перетині європейських, російських і американських традицій. М., 1999.
  • Марутаев М. А. Гармонія як закономірність природи. / Золотий перетин. М., 1990, с.130-233.
  • Мейли, Рішар. Структура особистості / / Поль Фресс, Жан Піаже. Експериментальна психологія: журнал. - М .: Прогрес, 1975. - В. 5.
  • Мельников В. М., Ямпільський Л.Т. Введення в експериментальну пісхолог особистості. - М., 1985.
  • Мерлін В. С. Нарис інтегрального дослідження особистості. - М., 1986.
  • Моделі світу. (Ред. Д. А. Поспєлов). - М., 1997.
  • Нагібін Н. Л. Психологія типів. Системний підхід. Психодіагностичні методики. Ч. 1. - М.: Інститут молоді, 2000
  • Нейгауз Г. Мистецтво фортепіанної гри. - М., 2000
  • Петров В. М., Грибков В. С., Каменський В. С. Повірити гармонію ... експериментом. / Число і думка. - М., 1980. Вип. 3. - С. 145-168.
  • Платон. Соб.соч. в 4-х тт., Т. 1, М., 1990.
  • Психологія індивідуальних відмінностей: Тексти. (Під ред. Ю. Б. Гіппенрейтер, В. Я. Романова). - М., 1982.
  • Популярна психологія типів Частина 1 / ред. Н. Л. Нагібін. IIDP. - М., 2009
  • Россолімо Г. І. Психологічні профілі. Методика. - М., 1910.
  • Собчик Л. Н. Психологія індивідуальності. Теорія і практика психодіагностики. - СПб., 2005.
  • Теплов Б. М., Небиліцін В. Д. Вивчення основних властивостей нервової системи та їх значення для психології індивідуальних відмінностей. / / Питання психології. 1963, № 5.
  • Торшілова Є. М. Чи можна повірити алгеброю гармонію? (Критика "експериментальної естетики"). М., 1988.
  • Фрагменти ранніх грецьких філософів. Ч. 1. - М., 1989.
  • Шадриков В. Д. Здібності в структурі психіки. / Діагностика пізнавальних здібностей. Ярославль, 1986.
  • Штерн В. Диференціальна психологія та її методологічні засади. - М., 1998. - С. 15. ISBN 5-02-013636-0
  • Юнг К. Психологічні типи. - М., 1995.