Українські виші отримали рекомендації: як працювати під час тривог і відключень

Освітній процес під час війни не можна будувати на єдиному сценарії — безпекові умови змінюються надто швидко. Саме тому заклади вищої освіти мають завчасно визначити чіткий протокол дій для різних ситуацій: коли заняття відбуваються очно, коли частина з них переходить у дистанційний формат, як діяти під час затяжних повітряних тривог, перебоїв зі світлом чи зв'язком і як повертатися до звичного розкладу. Студенти й викладачі повинні знати ці правила ще до настання кризової ситуації, а не довідуватися про них у момент її виникнення.

Дистанційний формат теж має бути наперед готовою системою, а не конструкцією, яку збирають наново після чергової тривалої тривоги. Ідеться про робочі місця викладачів, доступ до електроенергії та інтернету, університетську цифрову платформу, дистанційний розклад, навчальні матеріали, а також основний і резервний канали зв'язку. За роки пандемії та війни кожен заклад уже напрацював відповідні рішення — тепер доцільно перевірити, чи вони працездатні, і за потреби їх удосконалити.

Окрема увага — повітряним тривогам. Безпека тут має безумовний пріоритет. Якщо викладачу або студентам потрібно перейти в укриття, синхронне заняття переривається на час переміщення. Якщо після цього частина групи не може повернутися до роботи через зв'язок, електроенергію чи умови в укритті, люди мають отримати матеріали для асинхронної роботи, доступ до запису або інших навчальних матеріалів і можливість проконсультуватися з викладачем.

Для університетів важливо гнучко поводитися з різними складниками освітньої програми. Лабораторні та практичні заняття, робота зі спеціальним обладнанням вимагають очної присутності, тому їх варто планувати на періоди, коли це дозволяє безпекова ситуація, або одразу проводити в укриттях. Консультації, самостійну й проєктну роботу можна організовувати дистанційно чи асинхронно. Планування лекцій має залишатися достатньо гнучким, щоб матеріал засвоювався в безпечних умовах, а зв'язок викладача з аудиторією не втрачався. Такий підхід дає змогу зберегти зміст програми навіть тоді, коли звичний розклад доводиться постійно коригувати. Саме диференціацію занять за потребою в очній взаємодії, обладнанні чи можливості самостійної роботи рекомендації пропонують закладати в модель освітнього процесу.

Не менш важлива комунікація. Студент не повинен шукати розклад в одному чаті, покликання на заняття — у другому, а завдання — у третьому. Університету потрібна зрозуміла цифрова точка входу та резервний канал на випадок технічних проблем.

Після тривалих змін формату варто оцінити, що вдалося пройти за програмою, які практичні роботи чи теми потребують додаткового часу, і скоригувати наступні тижні навчання. Освітній процес має залишатися керованим навіть тоді, коли зовнішні обставини такими не є.

Університетська автономія дає закладам достатньо простору, щоб знаходити рішення під власні умови. Водночас відповідальність також лежить на закладі: безпека людей, мінімізація освітніх втрат, зрозумілі правила для студентів і викладачів та збереження якості освіти мають залишатися базовими орієнтирами.