Профосвіта як перший крок до інклюзивного ринку праці: що змінює новий посібник

З 1 січня 2026 року в Україні діє Закон №4219-IX, який забезпечує право людей з інвалідністю на працю. Паралельно Державна служба зайнятості фіксує брак фахівців робітничих професій — зварників, електромонтерів, слюсарів, водіїв, кухарів. На початок літа на Єдиному порталі вакансій було 241 тис. пропозицій роботи.

Водночас тисячі людей повертаються зі служби, опановують новий фах або будують кар’єру заново, часто долаючи обмеження, пов’язані з інвалідністю. За перші місяці цього року послугами ДСЗ скористалися 7 тисяч учасників бойових дій, понад тисячу з них працевлаштували — на 31% більше, ніж торік. Ці дві реальності мали б перетинатися, але між ними залишається дистанція.

Заклади професійної освіти традиційно сприймають як місце, де дають фах. Проте сьогодні викладач, майстер, психолог чи куратор нерідко стають першими, хто допомагає людині перекласти попередній досвід мовою нової професії. Наприклад, запис «керував екіпажем БМП» означає координацію команди, визначення пріоритетів, швидке ухвалення рішень і стресостійкість — компетенції, цілком релевантні для цивільного ринку праці.

Інклюзивний найм починається не з вакансії, а з підготовленого середовища. Держава розширює можливості перепідготовки на базі професійних закладів через програми на кшталт Skills4Recovery, а Державна служба зайнятості поєднує навчання і ваучери з інструментами працевлаштування та компенсаціями.

«Ми побачили, що бажання працювати інклюзивно у закладів освіти є, але часто дуже бракує практичної відповіді на питання: «А що саме я маю робити?». Як говорити з людиною про її потреби? Як не перейти від підтримки до гіперопіки? Як побачити компетенції за досвідом військової служби? Саме тому нам було важливо зібрати не загальні рекомендації, а конкретні інструменти, які можна використовувати у щоденній роботі», — розповідає Анна Заскальна, головна комунікаційниця проєкту «Навички для інклюзивності».

Відповіддю на цей запит став методичний посібник «Практичні стратегії та інструменти для інклюзивної професійної інтеграції». Його підготувала команда проєкту «Навички для інклюзивності» ГО «Український професійний розвиток», яка займається професійною підготовкою, перекваліфікацією та працевлаштуванням українців, зокрема ветеранів і людей з інвалідністю. Матеріал побудований на чотирьох рівнях — бачити, взаємодіяти, розпізнавати, спрямовувати — окремо для психологів, коучів і наставників та рекрутерів. У посібнику зібрані готові запитання, вправи, чек-листи, приклади адаптації середовища, практичні кейси, алгоритми перенаправлення й тести готовності фахівців.

Кілька принципів можна застосувати вже зараз. Замість припущень варто запитувати: «Які умови будуть для вас зручними?», «У чому вам потрібна підтримка?». Варто помічати навички, а не лише формальний досвід: які завдання людина виконувала, за що відповідала, коли ухвалювала рішення чи організовувала інших. Бар’єр слід шукати не лише в людині, а й у середовищі: перешкодою можуть бути шум, світло, швидкий темп, складні інструкції чи відсутність пауз, а іноді достатньо поділити завдання на етапи або передбачити коротку перерву. Важливо не плутати підтримку з гіперопікою — не робити завдання замість людини й не говорити від її імені. І пам’ятати про межі своєї ролі: викладачеві чи майстру не обов’язково бути психологом, але треба розуміти, коли достатньо адаптувати навчання, а коли потрібен профільний спеціаліст.

Україна ще багато років житиме в реальності повернення зі служби, зміни професій і нових кар’єрних стартів, тоді як економіка потребуватиме кваліфікованих працівників. Тож питання вже не лише в тому, чи готові люди працювати, а й у тому, чи готові освітні системи побачити їхні можливості та створити умови для реалізації потенціалу.