Понад 9 років служби: історія військового Руслана Шаровського з Шепетівки

Руслан Шаровський народився 8 лютого 1971 року в селі Котовське Роздольненського району Криму. Він був наймолодшим у багатодітній родині, ріс без батька, тож змалку допомагав матері Ріммі на фермі та виноградниках. Після школи пройшов строкову службу, опанував фах механіка-водія БМП-2, а згодом служив старшим механіком-водієм у Яворові.

У 1994 році Руслан познайомився з Наталією із Шепетівки, яка приїхала в Крим на відпочинок. Пара одружилася й переїхала на Хмельниччину. Разом вони прожили майже 30 років і виховали трьох дітей — Світлану, Богдана та Любомира. У 2020-му Руслан уперше став дідусем — народилися близнюки Максим та Артем, а в січні 2025-го з'явилася онучка Мілана, яку він бачив лише на фото.

У Шепетівці чоловік працював на цегельному заводі, згодом займався будівництвом і ремонтами. Він опанував професії муляра, лицювальника-плиточника та електрогазозварювальника. Особливим захопленням залишалася робота із землею: навіть перебуваючи на службі, у вільні дні Руслан повертався до саду й городу. Донька згадує, що він вирощував багато сортів помідорів, часнику та огірків, облаштовував теплиці й оранжереї.

Російська окупація Криму змінила життя родини. Руслан був учасником Революції Гідності, а після початку агресії у 2014 році хотів мобілізуватися, але тоді його не взяли через трьох неповнолітніх дітей. У 2016-му він добровільно підписав контракт і долучився до 11-ї зенітної ракетної бригади. Однією з головних причин рішення був Крим, де залишилися його мати, брати й сестри.

«Він пояснював своє рішення тим, що мама і всі його родичі залишились у Криму. І через це він почав свою службу — щоб Україна знову стала повністю незалежною, щоб всі території були вільними. І, звісно, щоб повернутися до своїх рідних», — розповідає донька Світлана.

Наприкінці 2024 року Руслана перевели до 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, де він служив старшим солдатом і гранатометником. Загалом за плечима було понад дев'ять років військової служби. 20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині він зник безвісти.

Родина чекала рік і чотири місяці. Загибель підтвердили за результатами ДНК. Мати Руслана Рімма, яка залишалася в окупованому Криму, померла наприкінці 2025 року, так і не дочекавшись звістки про сина. 22 червня 2026 року Руслана Шаровського поховали в Шепетівці. Родина захисника створила петицію з проханням посмертно присвоїти йому звання Героя України.