Кадри для відбудови: як ЄС допомагає молоді України знайти своє місце

Кожна розмова про відбудову України впирається в просте питання: хто саме це робитиме. Уряд розраховує на підтримку міжнародних партнерів, насамперед Євросоюзу, щоб дати молодому поколінню реальну основу для мирного життя після завершення війни. Ідеться про якісну освіту та гідне місце на ринку праці, який попри вторгнення виявився доволі стійким.

Обриси цього ринку вже видно. Половина українських компаній називає дефіцит працівників перепоною для власного розвитку — такі дані квартального опитування підприємств Національного банку України. А перший довгостроковий прогноз уряду щодо ринку праці, оприлюднений цього року, показує, що до 2036 року економіці потрібно буде близько 2,6 мільйона нових працівників.

Відновлення тут відіграє ключову роль: попит на будівельників може зрости більш ніж удвічі — приблизно з 520 тисяч осіб у 2025 році до понад 1,2 мільйона. Знадобляться також інженери, архітектори, лікарі, фахівці з реабілітації та психологи. Дві останні професії нагадують, що відбудова країни — це ще й відновлення людей, які в ній живуть.

Саме будівництво — один із напрямів, де брак кадрів відчувається найгостріше. За даними Міжнародного енергетичного агентства, через військову службу та переміщення Україна втратила понад чверть робочої сили, а в окремих будівельних компаніях дефіцит працівників сягає 40%. Прогнозують, що країні бракуватиме понад 500 тисяч кваліфікованих фахівців для відновлення енергомережі та модернізації будівельного фонду за стандартами ЄС. Потрібні будуть і вчителі, спеціалісти цифрової сфери, юристи та державні службовці, яким у міру наближення до вступу в ЄС доведеться опановувати правила Євросоюзу. Робочі місця будуть — питання лише в тому, чи вистачить молодих людей і чи матимуть вони належну підготовку.

Саме для компенсації такого дефіциту розробили Молодіжну гарантію ЄС (EU Youth Guarantee). Держави-члени зобов'язуються протягом чотирьох місяців після завершення навчання або втрати роботи запропонувати кожній молодій людині якісне робоче місце, можливість продовжити освіту, пройти професійне навчання або стажування.

«Для мене Молодіжна гарантія — це не лише про працевлаштування та професійне навчання для молоді. Це про інтеграцію до ЄС: це наш шанс продемонструвати, що ми здатні пройти цей шлях. Будуть виклики, можливо, невдачі, але це наше майбутнє», — каже директорка Департаменту міжнародного співробітництва та партнерства у сфері освіти Державної служби зайнятості України Дарія Андрюніна.

Директорка Європейського фонду освіти Пілві Торсті стояла біля витоків цієї ініціативи у Фінляндії ще 2013 року — до того, як вона стала загальноєвропейською політикою, а нещодавно — однією з передумов для країн-кандидатів на вступ до ЄС, зокрема України, Молдови та держав Західних Балкан. У 2013–2023 роках Торсті обіймала посаду державної секретарки у трьох різних міністерствах Фінляндії. Завершуючи виступ на панельній дискусії, вона сказала прямо: «Щоразу, коли хтось каже молодим людям, що вони — майбутнє, їм варто відповідати: „Насправді ми — сьогодення. Діяти треба вже зараз“».

Юліан Кріцак — співзасновник громадської організації «3.5%», яка працює на мультикультурному Закарпатті. Назва відсилає до теорії, за якою активна меншість у 3,5% населення здатна власними діями запустити суспільні зміни. Олена Подобєд-Франківська — виконавча директорка Національного українського молодіжного об'єднання (НУМО), парасолькової структури, що об'єднує молодіжні організації країни. Її можна впізнати у документальному фільмі Євгена Афінеєвського «Зима у вогні» про протести Євромайдану.

Олена була серед сотень тисяч молодих українців, які вийшли на Майдан ще 2013 року. Вона нагадує, що тоді «в Україні взагалі не існувало жодної системи молодіжної політики, окрім старих радянських догм» — на кшталт піонерії чи комсомолу, реліктів світу, якого вже немає. За останнє десятиліття ситуація покращилася, але, за її словами, «на міжнародних воркшопах я часто бачу, що європейські колеги вважають, ніби Україна має майже столітній досвід молодіжної політики, як деякі європейські держави. Насправді ж йдеться лише приблизно про десять років, і наша головна потреба — розширювати молодіжну інфраструктуру, щоб ця політика могла реально працювати».

Додається й безпосередній вплив війни. За дослідженням Британської Ради, опублікованим у листопаді 2024 року, молоді українці загалом уникають довгострокового планування і рідко заглядають далі ніж на місяць уперед, а їхні надії на майбутнє залежать від результату війни, що триває. Водночас поглиблюється розрив — фізичний і психологічний — між тими, хто залишився, і тими, хто виїхав, значною мірою підживлюваний соціальними мережами.

«Я розумію розчарування деяких людей тими, хто вирішив виїхати, — пояснює Юліан, який у свої 28 років жодного разу не замислювався про те, щоб залишити Закарпаття. — Іноді це навіть несвідомий механізм, який допомагає зміцнити власну рішучість залишитися. Але я не бачу відкритої ворожості й не думаю, що цей розкол загостриться після війни, якщо тільки якась політична сила не спробує штучно використати цей поділ у власних інтересах».

Через війну мільйони українців, серед яких чимало молоді, живуть нині за кордоном. «Багато хто з нас чекає, що ці українці повернуться, — каже Олена, — але я не думаю, що більшість із них повернеться, якими б не були сподівання українського суспільства та уряду. Українці дуже легко адаптуються за кордоном і стали цінним ресурсом для країн, які їх приймають. На жаль, я не бачу жодних системних зусиль для залучення української діаспори, хоча це питання дедалі більше має ставати пріоритетним».

Одне з головних завдань для України — з 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії та офіційного старту переговорів про вступ до ЄС — зробити так, щоб виснажене роками опору населення відчуло реальні результати реформ. «Європейська інтеграція набуває сенсу не тоді, коли ухвалюють законодавство, а тоді, коли молоді люди бачать нові можливості у власному житті. Наше завдання — не переконувати молодих українців залишитися чи повернутися, а створити умови, за яких вони самі обиратимуть це. Інвестуючи в освіту, навички та якісну зайнятість, ми інвестуємо в покоління, яке очолить відновлення України та зміцнить її місце в ЄС», — каже Андрюніна.