Хто відбудує Україну: 2,6 млн нових працівників до 2036 року і молодіжна гарантія ЄС

За кожною розмовою про відновлення України стоїть питання, на яке досі немає остаточної відповіді: хто саме відбудовуватиме країну. Уряд шукає підтримки міжнародних партнерів, насамперед Євросоюзу, щоб дати молодому поколінню реальну основу для мирного життя після завершення війни. Ідеться про якісну освіту та гідне місце на ринку праці, який, попри вторгнення, виявився доволі стійким.

Обриси майбутнього ринку праці вже проступають. За квартальним опитуванням підприємств Національного банку України, половина українських компаній повідомляє, що брак працівників стримує розвиток їхнього бізнесу. А перший довгостроковий прогноз уряду щодо ринку праці, оприлюднений цього року, показує: до 2036 року економіці знадобиться приблизно 2,6 мільйона нових працівників.

Відновлення — у центрі цього прогнозу. Попит на працівників будівельної галузі може зрости більш ніж удвічі: приблизно з 520 тисяч у 2025 році до понад 1,2 мільйона. Знадобляться також інженери, архітектори, лікарі, фахівці з реабілітації та психологи. Дві останні професії нагадують, що відбудова країни — це водночас відновлення людей, які в ній живуть.

Саме у відбудові дефіцит кадрів відчувається найгостріше. Міжнародне енергетичне агентство зазначає, що через військову службу та переміщення Україна втратила понад чверть робочої сили, а в окремих будівельних компаніях брак працівників сягає 40%. За прогнозами, країні бракуватиме понад 500 тисяч кваліфікованих фахівців для відновлення енергомережі та модернізації будівельного фонду за стандартами ЄС. Крім того, потрібні будуть учителі, фахівці цифрової сфери, юристи та державні службовці, яким у міру наближення до вступу доведеться опановувати правила Євросоюзу. Робочі місця будуть — питання в тому, чи вистачить молодих людей і чи матимуть вони належну підготовку.

Компенсувати такий дефіцит покликана Молодіжна гарантія ЄС (EU Youth Guarantee). Згідно з цим підходом, держави-члени зобов'язуються протягом чотирьох місяців після завершення навчання або втрати роботи запропонувати кожній молодій людині якісне робоче місце, можливість продовжити освіту, пройти професійне навчання чи стажування.

«Для мене Молодіжна гарантія — це не лише про працевлаштування та професійне навчання для молоді. Це про інтеграцію до ЄС: це наш шанс продемонструвати, що ми здатні пройти цей шлях. Будуть виклики, можливо, невдачі, але це наше майбутнє», — сказала директорка Департаменту міжнародного співробітництва та партнерства у сфері освіти Державної служби зайнятості України Дарія Андрюніна.

Директорка Європейського фонду освіти Пілві Торсті стояла біля витоків цієї ініціативи у Фінляндії ще 2013 року — задовго до того, як вона стала загальноєвропейською політикою, а нещодавно — однією з передумов для країн-кандидатів на вступ до ЄС, серед яких Україна, Молдова та держави Західних Балкан. У 2013–2023 роках Торсті обіймала посаду державної секретарки у трьох різних міністерствах Фінляндії. Завершуючи виступ на панельній дискусії, вона сказала прямо: «Щоразу, коли хтось каже молодим людям, що вони — майбутнє, їм варто відповідати: „Насправді ми — сьогодення. Діяти треба вже зараз“».

Окрема тема — розрив між тими, хто залишився, і тими, хто виїхав. Юліан Кріцак — співзасновник громадської організації «3.5%», що працює на мультикультурному Закарпатті; її назва відсилає до теорії, за якою активна меншість у 3,5% населення здатна власними діями спричинити суспільні зміни. Сам він у свої 28 років жодного разу не замислювався про виїзд із Закарпаття. «Я розумію розчарування деяких людей тими, хто вирішив виїхати, — пояснює він. — Іноді це навіть несвідомий механізм, який допомагає зміцнити власну рішучість залишитися. Але я не бачу відкритої ворожості й не думаю, що цей розкол загостриться після війни, якщо тільки якась політична сила не спробує штучно використати цей поділ у власних інтересах».

Олена Подобєд-Франківська, виконавча директорка Національного українського молодіжного об'єднання (НУМО), парасолькової організації, що гуртує молодіжні організації країни, була серед сотень тисяч молодих українців, які вийшли на Майдан ще 2013 року — її можна впізнати у документальному фільмі Євгена Афінеєвського «Зима у вогні». Вона нагадує, що до того часу «в Україні взагалі не існувало жодної системи молодіжної політики, окрім старих радянських догм» — на кшталт піонерії чи комсомолу, реліктів світу, якого більше немає. За останнє десятиліття ситуація покращилася, але, як зауважує Олена, «на міжнародних воркшопах я часто бачу, що європейські колеги вважають, ніби Україна має майже столітній досвід молодіжної політики, як деякі європейські держави. Насправді ж йдеться лише приблизно про десять років, і наша головна потреба — розширювати молодіжну інфраструктуру, щоб ця політика могла реально працювати».

Додається і безпосередній вплив війни. За дослідженням Британської Ради, опублікованим у листопаді 2024 року, молоді українці загалом уникають довгострокового планування і рідко заглядають далі ніж на місяць уперед, а їхні надії на майбутнє залежать від результату війни, що триває. Через війну мільйони українців, серед яких значна частка молоді, живуть за кордоном. «Багато хто з нас чекає, що ці українці повернуться, — каже Олена, — але я не думаю, що більшість із них повернеться, якими б не були сподівання українського суспільства та уряду. Українці дуже легко адаптуються за кордоном і стали цінним ресурсом для країн, які їх приймають. На жаль, я не бачу жодних системних зусиль для залучення української діаспори, хоча це питання дедалі більше має ставати пріоритетним».

Від 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії та офіційного початку переговорів про вступ до ЄС, одне з головних завдань для України — зробити так, щоб виснажене роками опору населення відчуло реальні результати реформ. «Європейська інтеграція набуває сенсу не тоді, коли ухвалюють законодавство, а тоді, коли молоді люди бачать нові можливості у власному житті. Наше завдання — не переконувати молодих українців залишитися чи повернутися, а створити умови, за яких вони самі обиратимуть це. Інвестуючи в освіту, навички та якісну зайнятість, ми інвестуємо в покоління, яке очолить відновлення України та зміцнить її місце в ЄС», — каже Андрюніна.