У Добровлянах стару школу перетворюють на етнопростір «Домівочка»

У селі Добровляни, що на Івано-Франківщині, громада взялася за відновлення старого шкільного приміщення, яке не використовується за призначенням понад чверть століття. Ремонтні роботи стартували у березні 2026 року, і тепер будівля має перетворитися на етнопростір «Домівочка».

За словами старости Добровлянського старостинського округу Лесі Красько, приміщення розділять на чотири кімнати. В одній розмістять старовинні господарські речі, інша буде призначена для просвітницьких заходів та дитячих зустрічей, третя стане місцем зберігання експонатів. У найбільшій кімнаті, де колись була шкільна їдальня, планують змурувати піч для випікання хліба та великодніх пасок.

«Ми плануємо мурувати піч, щоб можна було і хліб пекти, і паски. Вже почали говорити, що тут може бути і хатинка святого Миколая. Тут можна проводити вечорниці, можна ставити такі інсценівки, коротенькі вистави до Святвечора. Також кошик до Великодня збирати і різні майстер-класи можна проводити. І також це — як етнопростір, як етнофотостудія», — пояснює Леся Красько.

Ідея створення такого простору виникла давно, але довгий час до будівлі не наважувалися братися через її занедбаний стан. Як розповідає староста, після того як у 1998 році школу збудували на новому місці, стара будівля поступово пустувала та руйнувалася. Проблеми з дахом, підлогою, стінами та електрикою лякали обсягом робіт.

Роботи розпочали з перекриття даху, але під час ремонту з’ясувалося, що будівля потребує значно серйознішого відновлення, ніж очікували спочатку. «Нам здавалося, що це буде дуже просто, коли ми почали тут роботи. Ми позбирали павутину і кажемо: "Та тут трохи глиною заліпимо, а там ми забілимо, та й так воно буде, та й ми тут бігом зробимо". Коли фактично вже почали робити, то ми побачили, що ця стіна повністю трухлява», — ділиться Леся Красько.

До відновлення долучаються не лише мешканці села, а й місцеві підприємці, майстри та працівники старостату. Завідувачка Народного дому Наталія Бойко переконана, що простір буде корисним для всього регіону. «Етнохатинка потрібна не тільки нашому селу, але й цілому регіону, бо у майбутньому тут плануються різні майстер-класи з випікання хліба, розмальовування різдвяних зірок, які ми вже замовили, різдвяних підсвічників. Так само великодні композиції. У будь-яку пору року ми знайдемо, чим зайняти як дітей, так і молодь, і старше покоління», — розповідає Наталія Бойко.

Експонати для етнопростору почали збирати ще до початку ремонту. Першим став старовинний рушник з Небилова, а згодом люди почали активно відгукуватися. «Люди самі відгукувалися. Той каже: я маю те, той каже: я маю те, і готові віддати. І ми приходили до людей додому, а вони нам віддавали. Дещо є таке, що ми купляли, якщо за ціною нам підходило. А так здебільшого люди дають», — каже Леся Красько.

Жителька Добровлян Галина Голікова, яка колись навчалася в цій школі, передала для майбутньої етнохатинки старовинні рушники своїх предків. Вона зазначає, що до справи активно долучається молодь: хлопці приходять увечері, дівчата розмальовують, багато старших людей також допомагають.

На ремонт вдалося зібрати 50 тисяч гривень — окремий збір оголосили до дня народження старости. Частину матеріалів люди приносять безкоштовно, дізнавшись про потребу через сільський чат. «Багато що робиться без грошей, тобто ми шукаємо певні матеріали, пишемо в чат сільський. І люди йдуть назустріч. Ще не встиг написати, люди вже то привезли: чи бляху, чи шифер, чи якісь цвяхи», — розповідає Леся Красько.

Коли саме відкриють етнопростір, поки що невідомо. Після завершення ремонту там ще належить розставити, підписати й описати зібрані експонати. Головна мета, за словами старости, — зберегти речі та історії, які з часом можуть зникнути назавжди. «Історія має жити. Вона не має ховатися по горищах, десь потім спалюватися чи на смітниках бути. Історія має жити, і діти мають знати, як було колись, як було важко. Порівнювати теперішній час і як колись було складно просто навіть приготувати їжу. І, напевно, це має бути найбільшою цінністю. Це — зв'язок поколінь. Маємо дбати про нашу культурну спадщину, про те, що ще залишилося, десь його поставити в таке "святе" місце», — додає Леся Красько.