«Спішив жити цінував час»: історія азовця Дмитра Букарьова

Дмитро Букарьов народився 19 квітня 1971 року в Хмельницькому, а з 1973-го жив у Черкасах. Після школи за направленням Черкаського приладобудівного заводу навчався в Балтійському державному технічному університеті в Ленінграді, де закінчив військово-морську кафедру. Його сестра Тетяна Лісова згадує, що Дмитро вже тоді критично оцінював різницю між Україною та Росією: «Земля там йому здавалася сірою. Казав, що у нас люди дбають про землю, а там усе занедбане».

Після повернення до Черкас у 1995 році він працював інженером-конструктором на «Фотоприладі», згодом майже сім років служив у контррозвідці СБУ в Черкасах та Умані, отримав звання майора. Звільнившись, спробував себе в різних сферах — від обробки дерева до журналістики. «Чим би не займався, усе досліджував ретельно. Постійно чомусь навчався і спішив жити», — розповідає сестра.

У 2014 році, коли Росія вторглася в Україну, Букарьов намагався повернутися в СБУ, але зіткнувся з бюрократією. Тоді він добровольцем приєднався до батальйону «Азов». У своїй автобіографії він писав: «Опинився в добровольчому підрозділі „Азов“, чому дуже радий. Бо тут зібралися справжні військові розбишаки в найкращих козацьких традиціях». Його позивний — «Білотур», що походить від рідновірського імені, яке він узяв ще 2005 року.

Бойовий шлях Букарьова розпочався з оборони Широкиного в березні 2015 року. Він був командиром розвідки артилерійського дивізіону, командиром гаубичного дивізіону, а в лютому 2020-го став заступником командира полку із застосування артилерії. Підвищення отримав за ліквідацію російського радіолокаційного комплексу «Зоопарк» на Світлодарській дузі.

Під час повномасштабного вторгнення Букарьов разом із побратимами тримав оборону Маріуполя та «Азовсталі» 86 днів. Сестра згадує, що він майже щодня надсилав короткі сповіщення — смайлики або плюсики, а коли зникав, то потім писав: «Та було трохи роботи». 20 травня 2022 року за наказом командування вони здалися в полон. 29 липня 2022 року Букарьова та інших бранців підірвали в Оленівській колонії.

Майже рік рідні сподівалися на диво. Лише 23 червня 2023 року експертизи підтвердили смерть. Тетяна Лісова поїхала до Києва, щоб упізнати тіло: «Зіставивши факти, я переконалася, що це Діма». Прощання відбулося в Києві 5 липня, а 8 липня — у Черкасах біля Свято-Троїцького собору. Поховали азовця на четвертому кладовищі.

Дмитро Букарьов отримав низку нагород, зокрема орден «За мужність» ІІІ ступеня, медалі «Захиснику Маріуполя» та «За оборону Маріуполя». Його сестра наголошує: «Він був мужнім та відповідальним. Завжди мене захищав. Слабших не давав в образу».