Ізюм готується до нового наступу: укріплення, надії та зібрані валізи

Ізюм на Харківщині, який у 2022 році пережив п'ять місяців російської окупації, знову опинився в зоні зростаючої загрози. Російські війська поступово просуваються Донецькою областю на схід від міста, тож Ізюм — своєрідні ворота до Донеччини — набув ще більшого значення як логістичний вузол для українських сил.

Про те, як місто живе в очікуванні можливого нового штурму, розповіли журналісти, які побували на місці. Місцевий цвинтар досі нагадує про події чотирирічної давнини: на хрестах трапляються написи «Невідома жінка» чи «Фрагменти кісток». З масового поховання, залишеного окупантами, ексгумували й перепоховали на пагорбі 447 тіл, частину з яких ідентифікувати так і не вдалося.

Нині в Ізюмі мешкає близько 28 тисяч людей — проти 45 тисяч до початку повномасштабного вторгнення. Руйнувань зазнали кінотеатр, будівля міської ради, школа. Над тротуаром у центрі натягнута антидронова сітка, а вздовж шосе, що веде до міста, видно свіжовикопані траншеї та протитанкові загородження. Після блокпоста сітка утворює над дорогою своєрідний тунель. За словами журналістів, Ізюм став першим українським містом, де такі сітки почали встановлювати превентивно — задовго до того, як безпілотники стали постійною загрозою.

Більшість оборонних споруд звів 96-й окремий батальйон забезпечення 3-го армійського корпусу. Його командир із позивним Тренер, 40-річний військовий, прибув до Ізюма у квітні 2024 року після боїв у Запорізькій області, Бахмуті та Авдіївці. Тоді, за його словами, Ізюм вважали одним із найімовірніших напрямків нового російського наступу. Військові облаштували навколо міста кілька кілець укріплень: мінні поля, потрійні шари колючого дроту, рови та бетонні піраміди — «зуби дракона», що тягнуться на багато кілометрів. Крім того, підрозділ відпрацьовує операції з відбиття масштабного штурму, плануючи, за словами Тренера, «кожен можливий сценарій».

Командир категорично відкидає припущення, що місту загрожує нова окупація, і наголошує: свіжі траншеї — це підготовка, а не ознака того, що російські війська неминуче дійдуть до Ізюма. «Те, що вони наближаються, не означає, що вони сюди дістануться. Із відірваними ногами далеко не підеш», — сказав він. Водночас Тренер прогнозує, що Росія посилить спроби ускладнити переміщення українських військ і техніки до Слов'янська та Краматорська, які зазнають обстрілів.

Мешканці ж оцінюють ризики інакше. 18-річний Єгор Братищев і 20-річний Клим Величко кажуть, що ймовірність нової окупації висока. «Ви бачили нашу лінію фронту? Вона щодня наближається до нас», — зауважив Братищев, додавши, що в Росії значно більше людей, керованих авіабомб і безпілотників. «Оборона тут дуже сильна, але це лише питання часу», — вважає він.

Власниця кіоску з овочами та квітами Наталія Руденко зізнається, що боїться залишатися в місті. «Російські війська тепер знищують цілі міста. Це страшно. Ми живемо із зібраними валізами», — розповіла вона.

Хірург головної лікарні Ізюма Юрій Кузнєцов порівнює ставлення людей до війни до і після 2022 року. До окупації, за його словами, мешканці були наче «маленькі діти» й не усвідомлювали, що на них чекає. «Тепер я більше боюся, ми більше боїмося, тому що розуміємо небезпеку», — сказав лікар. Майже всі його пацієнти нині мають поранення, пов'язані з атаками безпілотників, а повномасштабний штурм, на його думку, буде гіршим, ніж у 2022 році: «Цього разу це буде стовідсоткове знищення».

70-річний журналіст Микола Калюжний, який у дитинстві чув від матері розповіді про життя в Ізюмі за німецької окупації, не думав, що ця історія повториться. Він пам'ятає перші російські літаки в небі, перші бомби в центрі міста й понівечене тіло чоловіка під пам'ятником Тарасу Шевченку. «Це було як у Сталінграді 1942 року. Усе палало», — згадує він.

У міському історичному музеї діє виставка про життя під окупацією: пачки російських цигарок, пропагандистські газети, пробиті уламками російські шоломи, чоботи окупанта.

Заступник міського голови Володимир Мацокін каже, що Ізюм не хоче залишатися відомим лише як місце масових поховань чи тортур — місто прагне жити й відбудовуватися. Проте наближення фронту заморозило великі інвестиції, зокрема частину планів зі створення підземних шкіл. Він визнає, що люди стурбовані, але «більше говорять про надію», і дивується, звідки вони беруть на це сили — можливо, це захисний механізм або ж звичка до війни.

Поки Ізюм не перебуває під безпосередньою загрозою захоплення, його мешканці готуються до найгіршого і водночас сподіваються, що українські сили й надалі утримуватимуть лінію оборони.