Освіта під час війни: як університетам адаптуватися до повітряних тривог

Вересневі атаки на Київ, коли сирени лунали майже щогодини, поставили перед закладами вищої освіти складне питання: як забезпечити безперервність навчання, не жертвуючи безпекою студентів та викладачів. Спочатку кожен викладач діяв на власний розсуд: вів групу в укриття, відпускав студентів або переходив на дистанційку. Проте вже за кілька днів більшість університетів ухвалили рішення про тимчасовий перехід на онлайн-формат.

Однак ефективність такого навчання викликає сумніви. Студенти часто не вмикають камери, відволікаються на соцмережі та не зосереджуються на матеріалі. Змінюється й сам підхід до знань: конспекти замінюють фотографії на телефоні, а консультації – запити до штучного інтелекту.

Анна Мінюкова, асистентка кафедри мостів, тунелів і гідротехнічних споруд Національного транспортного університету та експертка Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, пропонує вирішення: чітко розмежувати те, що можна якісно опанувати дистанційно, і те, що потребує фізичної присутності. Для останнього слід передбачити гнучкий графік.

Лекції, на її думку, варто переносити в онлайн, подаючи стислу та зрозумілу інформацію для самостійного опрацювання. Практичні заняття доцільно проводити у змішаному форматі, а консультації призначати в різні дні, щоб студенти могли потрапити до викладача без жорсткої прив'язки до розкладу, який постійно зривають тривоги.

Окрему увагу експертка приділяє дуальній освіті, коли частину професійних компетентностей студент здобуває безпосередньо на підприємстві. Юридично ця форма вже оформлена, але масового поширення не набула. Для інженерних спеціальностей вона може бути особливо корисною: майбутньому фахівцю з транспортної інфраструктури корисніше проводити час у дорожній організації чи лабораторії, ніж слухати чергову лекцію в Zoom.

Роботодавець має більше можливостей адаптувати роботу до безпекової ситуації, враховуючи рівень загрози та наявність укриттів. Натомість університету складно гарантувати безперервність практичної підготовки для великої кількості студентів одночасно. Розподіл студентів між різними підприємствами робить процес гнучкішим. Таким чином, дуальна форма може стати не лише інструментом наближення освіти до ринку праці, а й механізмом забезпечення безперервності навчання в умовах війни.

Складніша ситуація зі школами. Наявність укриття не завжди означає можливість проводити там заняття: часто це просто підвал, де діти не можуть повноцінно навчатися. Це неминуче позначається на якості освіти. У такому разі значний тягар відповідальності лягає на батьків, які змушені обирати між ризиками, дискомфортом та освітніми втратами в Україні та пошуком безпечнішої долі за кордоном.