Підводні трубопроводи: приховане джерело сотень тонн мікропластику щороку

Морське дно навколо Великої Британії може приховувати значно більше пластику, ніж вважалося раніше. Науковці підрахували, що пластикові покриття підводних трубопроводів та пов'язаних із ними систем містять майже 220 000 тонн пластику. Ця оцінка охоплює не лише самі трубопроводи, а й так звані умбілікали — складні системи зі шлангів і кабелів, потрібні для роботи морських нафтогазових об'єктів.

Дослідження зосередилося на британському континентальному шельфі, який включає значну частину Північного моря, а також ділянки Північної Атлантики, Ірландського моря та Ла-Маншу. Після завершення експлуатації значна частина цих матеріалів може залишитися під водою: за підрахунками, близько 120 000 тонн пластику потенційно не буде вилучено під час демонтажу інфраструктури.

Головна небезпека полягає в тому, що ці пластикові матеріали не зникають безслідно, а поступово руйнуються. Ключову роль у цьому процесі відіграє пісок: течії та рух осадових порід змушують його контактувати з поверхнею трубопроводів, і постійне тертя поступово відділяє дрібні частинки. Ситуація ускладнюється тим, що стан морського дна змінюється — раніше поховані ділянки можуть оголюватися, знову піддаючи пластик впливу води та абразивних частинок. На менших глибинах додатковим фактором стає ультрафіолетове випромінювання, а на більших — тиск, який робить полімери крихкішими.

Моделювання показало дуже широкий діапазон потенційного забруднення — від 4,5 до 500 тонн мікропластику щороку. Для порівняння: британські річки виносять у Північне море від 4 до 16,5 тонн пластику на рік. Верхня межа оцінки більш ніж у сім разів перевищує кількість мікрокульок із косметики, які потрапляли в море до їх заборони у Великій Британії. Навіть нижня межа свідчить про те, що стара інфраструктура є важливим джерелом забруднення.

Аналіз PNEC, який визначає безпечні концентрації забруднювачів, показав, що мікропластик може негативно впливати на морські організми на значних площах. Провідна авторка дослідження Фрейя Мендрік зазначила: «Наше дослідження є першим, у якому оцінено масу пластику, що міститься в нафтогазовій інфраструктурі на британському континентальному шельфі, причому понад 120 000 тонн пластику потенційно можуть залишитися в морському середовищі після виведення з експлуатації».

Дослідники наголошують: результати мають враховуватися під час ухвалення рішень про демонтаж морської інфраструктури. Сара Ґалл, головна дослідниця проєкту, наголосила: «Щоб рішення забезпечували найкращі можливі результати для довкілля та суспільства, вони мають ґрунтуватися на надійній та незалежній науці». Професор Річард Томпсон додав, що потенційний внесок старих трубопроводів не можна вважати незначним, адже через стійкість пластику всі джерела забруднення формують загальне навантаження на довкілля.

Особливість проблеми в тому, що пластик виконує важливу функцію під час роботи трубопроводу, але його вплив не припиняється після завершення експлуатації. Тому вчені рекомендують враховувати потенційні наслідки ще на етапі проєктування нової морської інфраструктури. Дослідження, виконане спільно з Університетом Північної Кароліни у межах програми INSITE North Sea Programme, має значення не лише для Великої Британії, а й для інших країн, де триває демонтаж морських нафтогазових об'єктів.