«Вовче молоко»: хижий слизовик, якого плутають з грибом

Більшість грибників, побачивши в Карпатах чи на Поліссі яскраві рожеві або коралові кульки на старій деревині, вважають їх химерними поганками чи пліснявими наростами. Проте ці утворення не належать ані до рослин, ані до грибів. Наукова назва організму — лікогала деревна (Lycogala epidendrum), а в народі його здавна називають «вовчим молоком».

Найдивовижніше в цьому організмі те, що на ранній стадії розвитку він не має форми кульки. Це рухома амебоподібна маса — плазмодій, який ховається всередині вологої деревини або під корою. Напівпрозорий слизовий згусток повільно пересувається капілярами гнилої деревини, обираючи найтемніші та найвологіші місця.

Плазмодій не просто вбирає вологу — він активно живиться бактеріями, спорами цвілі, дріжджами та мікроскопічними рештками, обтікаючи їх своїм тілом і перетравлюючи. Коли поживні речовини вичерпуються або настає час розмноження, драглистий мисливець змінює поведінку: виповзає на освітлену поверхню кори чи пенька і розпадається на окремі пухирці розміром від 0,5 до 1,5 сантиметра.

Саме тоді кульки набувають яскравого неоново-рожевого або коралового забарвлення. Якщо легенько натиснути на таку молоду кульку, тонка оболонка лусне, і з неї бризне пастоподібна рожева рідина, через яку організм і отримав назву «вовче молоко». Згодом кульки темніють, грубшають і стають попелясто-сірими або темно-бурими. Усередині дозріває сухий споровий порошок, який при найменшому пориві вітру або ударі краплі дощу вистрілює назовні, даючи початок новому циклу.

Зустріти цього слизовика в українських лісах можна до перших серйозних заморозків у листопаді. Попри те, що «вовче молоко» не отруйне, чіпати його руками не варто: рідина, яка вибризкується з кульок, може спричинити подразнення шкіри. Тож краще милуватися цим дивом природи здалека.