Юрко Іздрик: від інженера та ліквідатора ЧАЕС до лауреата Шевченківської премії

Юрко Іздрик народився 16 серпня 1962 року в Калуші на Івано-Франківщині. Попри відмінне навчання в школі та особливу любов до математики, його більше приваблювали гуманітарні науки й мистецтво. Однак через походження — дід майбутнього письменника був греко-католицьким священником і провів десять років у Воркуті — вступ на деякі гуманітарні спеціальності в СРСР був неможливим. Тож Іздрик пішов на механіко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту, який закінчив у 1984 році.

Студентські роки не обмежувалися технічними дисциплінами. Іздрик відвідував лекції з історії мистецтва, грав у рок-гурті та виступав у студентському театрі. Навіть частину виробничої практики він замінив на поїздку з музикантами на танці в Джанкой та Алушту. Окремо він закінчив музичну школу за класом віолончелі та фортепіано, а гітару й мандоліну освоїв самостійно.

Після університету Іздрик два роки працював інженером на Івано-Франківському заводі автоматизованих ливарних машин, а згодом до 1990 року — у Калуському науково-дослідному інституті галургії. Влітку 1986-го його мобілізували як ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Він отримав статус ліквідатора другої категорії й пізніше жартував, що завдяки цьому раніше вийшов на пенсію.

Наприкінці 1980-х Іздрик активно долучився до мистецького життя. У 1989 році почав виходити літературно-мистецький журнал «Четвер» — спершу як самвидав. Наступного року Іздрик запропонував Юрію Андруховичу співпрацю. Журнал став майданчиком для сучасної української літератури й відіграв ключову роль у формуванні середовища, відомого згодом як «станіславський феномен». Саме на його сторінках друкувалися тексти, автори яких пізніше стали визначними постатями української культури.

В одному з інтерв'ю письменник прямо називав себе «сценічною твариною». У 2020 році він разом із фотографкою Настею Теліковою представив проєкт Naked One — серію ню-фотопортретів, що стала виставкою та книжкою з його віршами. Іздрик пояснював, що йому було цікаво «погратися» з власним тілом, світлом і камерою. Проєкт викликав суперечливі реакції, але автор сприймав його передусім як мистецький експеримент. Це була не перша його поява в оголеному вигляді перед камерою — за 8–10 років до того подібні світлини вже потрапляли в мережу.

Окрема сторінка біографії Іздрика — боротьба з алкогольною залежністю. Він сам називав себе «клінічним алкоголіком» і розповідав про запої та алкогольний психоз. Письменник зізнавався, що близько 15 років алкоголь був частиною його повсякденного життя, але приблизно у 50 років він повністю відмовився від нього. Цей період він описував як переломний момент, після якого змінився його психологічний і фізіологічний стан, а мозок наче почав працювати в іншому режимі.