Різки замість лекцій: як жили студенти Києво-Могилянської академії у XVIII столітті

Києво-Могилянська академія XVIII століття була не лише осередком науки, а й місцем, де студенти щодня боролися за виживання. Далеко не всі вступники доходили до випуску: одні помирали від хвороб, інші полишали навчання, а багато хто змушений був шукати підробіток, щоб мати їжу та дах над головою.

Особливо тяжко доводилося бурсакам — незаможним учням, для яких освіта означала постійне поєднання навчання з пошуком засобів до існування. Одним із найприбутковіших заробітків вважалося читання Псалтиря над померлими: за таку службу студент отримував їжу або іншу винагороду. Проте навіть ця благочестива справа іноді призводила до скандалів.

21 грудня 1764 року в магістратського служителя Сидора Климова, що мешкав неподалік від бурси, померла дитина. Для читання Псалтиря запросили студента класу поетики Кіндрата Підгорського. Після денних поминальних обідів зі спиртним уночі в кімнаті лишилися троє: Климов, його молода дружина та бурсак. Що сталося далі, точно невідомо, але свічка впала й погасла, а Підгорський опинився на лаві або полу. Розлючений Климов почав бити студента, а за словами самого Підгорського, ще й стягнув із нього одяг та чоботи. Бурсаку вдалося втекти до бурси, де товариші вирішили помститися за побиття.

Кілька студентів звернулися до сеньйора бурси Йосифа Кленчинського. Той не заборонив їм діяти, лише попередив, що відповідатимуть за наслідки самі. Спудеї схопили Климова, привели на бурсацьке подвір’я й жорстоко побили різками та нагайками. Коли сеньйор спробував зупинити розправу, його самого послали «до дябла». Після побиття Климов уже не тримався на ногах, однак у тепле приміщення його не занесли — чоловік лишився на морозі, і лише близько другої години ночі його знайшов магістратський сторож. Климова доправили до магістрату, де він одразу помер. Уранці почалося розслідування, частина причетних студентів утекла. Справа тривала понад рік.

Цей задокументований епізод показує, наскільки далеко могла зайти студентська солідарність в академії XVIII століття. Освітній процес також був суворим: навчальний день міг тривати 10 годин, а субота ставала днем покарань за провини, накопичені за тиждень. За дрібні порушення шмагали різками просто в класі, за серйозніші — у келії префекта, а найважчі проступки карали публічно на студентських зборах. Тілесні покарання були невіддільною частиною тодішньої дисципліни.

Проте існувала межа: дорослих студентів філософії та богослов’я, які могли навчатися до 12 років, уже не шмагали, як школярів. Причина полягала не в гуманності, а в незручності ситуації — пороти 30-річних чоловіків, які роками вивчали богослов’я чи філософію, вважалося перебором навіть для тієї жорсткої академічної культури. Життя спудея в Києво-Могилянській академії було поєднанням науки, нужди, дисципліни й небезпечної вуличної свободи.