Демографічний спад змінює систему освіти України

До початку навчального року залишається менш як місяць, але школи вже сформували класи й визначили кількість учнів та вчителів. Тенденція очевидна: за парти сяде ще менше дітей, ніж торік, і особливо помітне скорочення у перших класах. Це не лише наслідок війни, а й тривала демографічна криза, яка розпочалася ще у 2020–2021 роках.

Заступниця міністра освіти і науки Надія Кузьмичова прогнозує, що 2029/2030 навчального року кількість першокласників скоротиться на 30–33% порівняно з 2025/2026 роком. За даними Мін'юсту, у першому півріччі 2026 року народжуваність впала на 16% порівняно з аналогічним періодом 2025 року, а порівняно з довоєнним часом — майже вдвічі. Особливо стрімке падіння у прифронтових регіонах: на Донеччині народжуваність скоротилася вдвічі, у Запорізькій області — втричі. Навіть у відносно безпечних Вінницькій, Тернопільській та Львівській областях немовлят народжується на 20% менше.

Середня наповнюваність класів в Україні нині становить 15,7 учня, але за цим показником ховаються значні регіональні відмінності: від 12,9 учня на Тернопільщині до 25,7 у Києві. Найнижча наповнюваність — у Сумській, Чернігівській, Миколаївській, Хмельницькій, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській, Черкаській та Житомирській областях, де зростає ризик реорганізації малокомплектних шкіл. Водночас висока наповнюваність у Києві та області пояснюється концентрацією населення, а в прифронтових регіонах — закриттям частини шкіл через безпеку.

Дитячі садки демонструють, що очікує школи за кілька років. За останні 10 років кількість садків скоротилася в 1,3 раза — з приблизно 14,8 тисячі до 11,6 тисячі, а кількість вихованців зменшилася майже вдвічі. За прогнозами МОН, до 2027 року кількість дітей віком від 1 до 6 років скоротиться з 881 до 570 тисяч, тобто ще на 35%. Заступниця міністра освіти Анастасія Коновалова називає цю ситуацію безпрецедентною: «Садки в багатьох громадах, навіть більш-менш населених, зараз стоять напівпорожні». Навіть у Києві вперше за роки Незалежності є місця для всіх дітей.

Демографічний спад змінює й логіку реформи старшої профільної школи. Якщо раніше головним було питання, якими мають бути академічні ліцеї, тепер ключове — для скількох учнів їх планувати. Майже 63% українських шкіл (7426 із 11820) розташовані в сільській місцевості й першими відчувають наслідки спаду. Реформа НУШ передбачає створення окремих старших шкіл, які будуть не в кожній громаді, тож частині учнів після 9-го класу доведеться їздити навчатися в інші населені пункти. Паралельно триває реформа професійної освіти, що вплине на співвідношення між ліцеями та коледжами.

Для громад закриття школи — це не лише освітнє, а й соціальне питання. Школа часто символізує майбутнє села, а її закриття запускає ланцюгову реакцію: зменшення наповнюваності призводить до втрати субвенції, закриття забирає робочі місця, що прискорює відтік молодих сімей. За понад 30 років Незалежності кількість школярів скоротилася з 7 до менш як 4 мільйонів, а мережа шкіл — лише на третину. Тепер державі доведеться шукати баланс між ефективністю та доступністю освіти, особливо в гірських і прикордонних громадах, де закриття школи може позбавити дітей доступу до навчання. Рішення мають бути професійними й обґрунтованими, враховувати безпеку, транспортну інфраструктуру та особливості кожної громади.